Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва і його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання. Перехід України до системи ринкових відносин гостро поставив проблему занепаду в останні роки рівня науки і техніки. Україна надзвичайно швидко втрачає конкурентоспроможність своєї продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Відбувається це насамперед через низький науково-технічний рівень, низьку якість та великі витрати на виробництво вітчизняної продукції. Сконцентрувавши всі зусилля на реалізації монетаристської концепції економічної політики, уряд не приділив достатньої уваги розвитку науково-технічного прогресу.

У більшості провідних країн світу державна фінансова підтримка наукової

діяльності має підкреслено цільовий характер і спрямована в основному на підтримку фундаментальних досліджень. Наприклад, у США, де дві третини фінансування НДДКР припадає на бізнес, фундаментальні дослідження забезпечуються переважно за рахунок федерального бюджету. У проекті федерального бюджету США на 2016 р. на фундаментальні наукові дослідження виділено 32,8 млрд. дол. (2014 р. - 32,2 млрд. дол., 2015 р. - 31,9 млрд. дол.). На 2017 р. у бюджеті заплановано 34,5 млрд. доларів. *

науковий технічний економічне зростання

У середньому розвинені країни витрачають близько 0,5% ВВП на фундаментальні дослідження. Найбільшу частку ВВП інвестує Швейцарія 0,9% (табл.1)

Таблиця 1

Витрати на фундаментальні дослідження у країнах світу, % ВВП

В Україні питома вага фундаментальних досліджень у розподілі за напрямами бюджетного фінансування ДіР становить понад 57%, проте їхня частка у відсотках ВВП - лише 0,14% (2013 р. - 0,21%, 2014 р. - 0,18%, 1995р. - 1,2%, 1991р. - 2,5%), тобто впродовж останніх років спостерігається тенденція зниження цього показника. Руйнування науково-технічного потенціалу зумовлює й низький рівень конкурентоспроможності товарів, що виробляються в Україні. Дослідження сучасних проблем міжнародної конкуренції дало змогу М. Портеру дійти висновку, що умовою рівноправної інтеграції країни у світове господарство є п'ять факторів: наука і технологія; капітал; робоча сила; інфраструктура; інформація. Усі вони безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку освіти і науки.

Підтримання національної науки і освіти та їх дальший розвиток потребують негайного втручання з боку держави: треба розробити активну науково-технічну політику, побудувати оптимальний для сучасних умов економічний механізм, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на науково-технічні процеси і був би максимально зорієнтованим на економічне зростання України та її інтеграцію у світову економіку як промислової держави. Однією з причин браку такої політики є нерозуміння багатьма урядовцями ролі НТП в економічному зростанні, і розвитку промисловості зокрема.

Верховна Рада України ухвалила Закон "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності". Цим законом визначено сутність, цілі, напрямки та основні принципи державної науково-технічної політики, окреслено основні риси організаційної структури державного управління науково-технічною діяльністю, дано характеристику форм і методів державного впливу на розвиток науково-технічної сфери. У Законі проголошено, що державна науково-технічна політика - це складова частина соціально-економічної політики України, яка визначає основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.

Основними завданнями державної науково-технічної політики на перехідний період мають бути:

визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

структурна перебудова науково-технічної сфери;

підтримка нових інноваційних структур;

розвиток вищої освіти та організація підготовки наукових кадрів;

розвиток міжнародного співробітництва.

Одним із головних завдань науково-технічної політики є визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Брак активної інвестиційної політики, вивіз капіталу за кордони України, значна "тінізація" економіки зумовлюють необхідність дбайливого вибору структурних пріоритетів, тобто тих наукових напрямів, які необхідно в першу чергу розвивати за рахунок бюджету та позабюджетних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів та іноземних інвестицій. Процес вибору загальнодержавних пріоритетів потребує врахування таких головних факторів, як науково-технічне забезпечення найважливіших для України галузей виробництва, способи розв'язання найбільш гострих проблем даного періоду, реальний потенціал в окремих галузях науки і техніки.

Так, У 2015 р. інноваційну діяльність у промисловості провадили 824 підприємства або 17,3% обстежених промислових підприємств (рис.1). Збільшення питомої ваги інноваційно активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств пояснюється зменшенням більше ніж у 2 рази (на 52,4%) кількості обстежених промислових підприємств і відповідно зменшенням підприємств, що провадили інноваційну діяльність (на 48,8%) порівняно з 2014 р.

Рис. 1. Інноваційна активність підприємств у розрізі напрямів інноваційної діяльності та її питома вага у загальній кількості промислових підприємств

З огляду на ці фактори, пріоритетними мають стати галузі, які недостатньо розвинені в Україні, але дозволяють реалізувати науково-технічний потенціал інших галузей, а саме: середнє і точне машинобудування, приладобудування, нові речовини й матеріали, комп'ютерна техніка та інформаційні технології, електронна, електротехнічна та радіотехнічна промисловість. Розвиток цих галузей промисловості уможливить виведення на світовий рівень галузей, що в них Україна вже нині має значні конкурентні переваги: літакобудування, суднобудування, виробництво надтвердих матеріалів, кераміки, танків та ін. Реалізація названих пріоритетів забезпечить ефективну інтеграцію Україна в міжнародний поділ праці й сприятиме скороченню нееквівалентності зовнішньоекономічного обміну.

Світовий досвід свідчить, що вирішальний внесок у прискорення НТП роблять невеликі фірми. Їхня діяльність спирається на сучасну матеріально-технічну базу, висококваліфіковані наукові та технічні кадри. Невеликі фірми сприяють розвитку конкуренції в науково-технічній сфері, що скорочує тривалість досліджень та розробок і ціну науково-технічної продукції. Тому уряд повинен розробити систему підтримки приватного сектору, який виконує науково-технічні роботи. Це насамперед зниження ставки податку на прибуток, який спрямовується на придбання основних засобів для науково-технічних робіт; надання пільгових кредитів за рахунок коштів інноваційного фонду, фонду післяприватизаційної підтримки підприємств, інших позабюджетних фондів; застосування гнучкої амортизаційної політики; забезпечення охорони інтелектуальної власності; удосконалення системи патентування та ліцензування; спрощення порядку державної реєстрації науково-дослідних і проектних організацій.

Успішне проведення науково-технічної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності, що безпосередньо пов'язано з розвитком вищої освіти. Матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребують удосконалення програми та методи навчання. За останні роки зруйновано систему галузевих інститутів підвищення кваліфікації, у підприємств не вистачає коштів для внутрішньофірмової підготовки кадрів, знизилась мотивація молоді до вступу в аспірантуру й докторантуру. Подолати ці негативні тенденції можна, реалізуючи політику у сфері вищої освіти на трьох рівнях: державному, міжфірмовому та внутрішньофірмовому. Необхідно визнати недопустимим скорочення питомої ваги бюджетного фінансування науки і освіти у ВВП, створити умови для посилення заінтересованості вищих навчальних закладів у виконанні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за рахунок коштів компаній і фірм, стимулюючи водночас співробітництво компаній і фірм з університетами та технічними вузами щодо розробки нової техніки, технології, організації виробництва та підготовки фахівців.

Відомо, що наука не може розвиватися у вузьких національних рамках. Уже сьогодні близько 30% української науки фінансується за рахунок іноземних замовників. На жаль, нестабільність законодавства не сприяє розширенню цього співробітництва. Для ефективної інтеграції України у світову науку треба створити сприятливі умови для залучення іноземних інвесторів у науку, для входження в систему світової науково-технічної інформації, запровадити систему кредитних, митних, амортизаційних та інших пільг для вітчизняних експортерів науково-технічної продукції і для іноземного капіталу, що сприятиме поширенню в Україні нових виробничих технологій.

З'ясувавши основні цілі, напрямки та завдання науково-технічної політики в Україні можна дійти висновку, що всі вони тісно взаємозв'язані, а відтак потребують комплексного державного підходу до їхнього розгляду та реалізації.

3. Державна підтримка розвитку науки та іноваційної діяльності