Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці. Економічні потреби та інтереси. Виробничі ресурси

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ЛЕКЦІЯ 2

Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці. Економічні потреби та інтереси. Виробничі ресурси



План

1. Поняття виробництва та його фактори. Продуктивні сили

2. Суспільне виробництво. Суспільний продукт та його форми

3. Виробничий потенціал суспільства і межа виробничих можливостей

4. Суспільне виробництво та його основні фактори. Виробничі можливості суспільства

5. Суспільний продукт та стадії його руху

6. Економічні потреби суспільства

7. Економічні інтереси: їх сутність та класифікація



1. Поняття виробництва та його фактори. Продуктивні сили

суспільний продукт виробничий економічний

Процес обміну речовин між людиною і природою, здійснюється шляхом пристосування елементів природи до людського споживання. У процесі праці, відбувається створення необхідних людині матеріальних благ.

Отже, виробництво - це є процес створення матеріальних благ, необхідних для забезпечення обміну речовин між людиною і природою для самого існування людини.

Виробництво, незалежно від рівня його розвитку, завжди включає певні фактори. До цих факторів належать: робоча сила, предмети праці й засоби праці.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Це, іншими словами, сукупність фізичних, розумових та інтелектуальних здібностей, якими володіє людина і які вона використовує кожного разу, коли створює необхідні для свого існування блага. З розвитком суспільства відбувається і розвиток робочої сили. Людина формує й розвиває все нові і нові свої здібності. Кожен новий ступінь розвитку виробництва формує і ускладнює вимоги до людини. У сучасних умовах людина має здатність до управління складними технологічними процесами, літаками, космічними апаратами тощо.

Кожна людина є носієм робочої сили, але якщо доросла людина має, як правило, повною мірою розвинені здібності до праці, то дитина або літня людина мають обмежені здібності. У першому випадку вони ще недостатньо розвинені, потенційні, у другому - вже значною мірою вичерпані. Для того щоб мати певні орієнтири в процесі використання робочої сили, суспільство в законодавчому порядку встановлює вікові межі людини, коли вона є повністю готовою, здатною до праці. У нашій країні цей термін встановлено від 18 років до 55 років у жінок і до 60 років у чоловіків.

Робочу силу ще називають особистим фактором виробництва, підкреслюючи те, що саме людина, конкретна особа є носієм здатності до праці, тобто носієм робочої сили. Досить часто, особливо в працях західних дослідників, робочу силу називають ще людським ресурсом.

Цей ресурс, як і будь-який інший ресурс, теж завжди обмежений. При цьому з розвитком людства відбуваються певні як позитивні, так і негативні зміни цього ресурсу. Вони обумовлені багатьма причинами як планетарного, так і локального характеру. Так, поступово зростає кількість населення і загалом підвищується його здатність до праці через зростання кваліфікації, освіти, умінь тощо. Проте мають місце і такі негативні факти, як погіршення загальних умов існування людини (забруднення навколишнього середовища, перенаселеність окремих територій тощо). Ще більш помітним можуть бути ці зміни на локальному рівні, де загальнопланетарні процеси посилюються дією тих чинників, які притаманні конкретному суспільству.

Робоча сила є головним рушійним елементом виробництва. Саме вона в процесі своєї реалізації забезпечує розвиток усього суспільного виробництва.

Предмети праці - це все те, на що спрямована діяльність людини в процесі створення матеріальних благ. До предметів праці належать як ті елементи природи, які людина вперше включає в процес виробництва, так і ті, які вже були опосередковані людською працею. Прикладом останніх може бути вугілля, що споживають для отримання тепла, електроенергії тощо. Таким прикладом може бути метал, який використовують у багатьох галузях господарства для створення певних матеріальних благ. Такі предмети праці мають назву сировина.

Загалом же предмети праці або, як часто говорять, природні ресурси поступово вичерпуються. Уже в минулому столітті людство зіткнулось з нестачею багатьох з них. Так, сьогодні населення багатьох країн потерпає від нестачі води, усе частіше науковці говорять про обмеженість і не дуже віддалену для людства перспективу вичерпання нафти, газу, вугілля й інших енергоносіїв. Усе це ставить перед людством на порядок денний питання про раціональне використання всіх природних ресурсів.

Засоби праці - це все те, що людина розміщує між собою і предметом праці, або все те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці в процесі створення матеріальних благ. До засобів праці можна віднести, наприклад, інструмент, верстати, обладнання і т.ін. До загальних засобів праці належать також виробничі приміщення, шляхи, залізниці тощо.

У сукупності тих предметів, які належать до засобів праці, як правило, виділяють особливу їх групу, а саме знаряддя праці. Вони являють ту частину засобів праці, за допомогою яких людина безпосередньо впливає на предмети праці. Саме вони відіграють вирішальну роль у створенні матеріальних благ і саме від них залежить ефективність людської праці. Особливим засобом праці є земля. У сільськогосподарському виробництві вона виступає і головним об'єктом, з приводу яких виникають виробничі відносини.

Предмети праці, якщо їх об'єднати з засобами праці, утворюють засоби виробництва. У західній літературі цей фактор ще часто визначають як матеріальні ресурси.

Засоби виробництва в поєднанні з людиною, з її знаннями, уміннями, навичками тощо утворюють продуктивні сили. У цій сукупності робітник, як носій робочої сили, є найголовнішим елементом. Саме він створює засоби праці, відкриває все нові й нові предмети праці, удосконалює процес виробництва і, взагалі, веде себе як визначальний творчий і рушійний елемент продуктивних сил.

Усі складові продуктивних сил знаходяться в постійному взаємозв'язку і взаємодії, а наслідком функціонування продуктивних сил виступає все різноманіття матеріальних благ, необхідних окремій людині і суспільству загалом для забезпечення їх нормального існування. Схематично складові елементи продуктивних сил подані на мал.1.



Яскравим прикладом ситуації може бути сучасна Японія. Ця країна має дуже невеликі природні ресурси, але, володіючи передовими засобами виробництва (найсучасніші верстати, обладнання, засоби комунікації, передові технології тощо) і високорозвиненим людським фактором, "виробничі" характеристики якого (рівень освіти, кваліфікації, дисципліна праці, мотивація до праці тощо) дуже високі, натомість має високорозвинені продуктивні сили, які забезпечують їй одне з провідних місць серед наймогутніших держав світу.

2. Суспільне виробництво. Суспільний продукт та його форми

Кожен окремий процес праці, по суті, є процесом виробництва, бо його наслідком є створення матеріальних благ, необхідних людині для існування. Але процес обміну речовин між собою і природою людина здійснює не сама, а в співпраці з іншими членами суспільства. Відтак, і процес виробництва набуває суспільного характеру.

Суспільне виробництво можна визначити як сукупність тісно взаємопов'язаних між собою виробництв, які разом і створюють увесь комплекс необхідних для суспільства матеріальних благ і послуг.

Суспільне виробництво поділяють на дві великі сфери: сферу матеріального виробництва і сферу нематеріального виробництва. У першій створюються матеріальні блага, які мають уречевлений характер. До цієї сфери належать такі галузі народного господарства, як промисловість, будівництво, сільське господарство, вантажний транспорт і т.ін. У сфері нематеріального виробництва результати праці людини, як правило, не набувають уречевленого характеру і виступають у вигляді послуг. До цієї сфери належать такі галузі, як освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, пасажирський транспорт тощо.

У процесі функціонування всього суспільного виробництва створюється певний обсяг продукції, яка включає величезний перелік матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності всього суспільства. Увесь цей обсяг продукції й утворює сукупний суспільний продукт.

Сукупний суспільний продукт являє собою всю сукупність матеріальних і духовних благ, які створені в суспільстві за певний термін, як правило, за один рік.

Форми, в яких виступає сукупний суспільний продукт, можуть бути різними, але, як правило, визначають такі його форми: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і чистий продукт, або національний дохід.

Валовий суспільний продукт (ВСП) являє собою всю сукупність виробленого в матеріальному виробництві продукту. Він розраховується шляхом включення до його складу всієї продукції, яка вироблена на підприємствах і в галузях матеріального виробництва.

Для того щоб скласти уявлення про дійсну величину того продукту, який вироблено в країні за певний період, розраховують кінцевий суспільний продукт (КСП). За натуральною формою він включає готову продукцію, що призначена як для виробничого, так і для особистого споживання. За вартісною формою КСП являє собою суму ВСП, зменшену на величину повторного рахунку. Для обчислення КСП необхідно від ВСП відняти матеріальні витрати, тобто оборот предметів праці (МВ) і додати амортизацію (А).

У вигляді формули це можна подати в такий спосіб:

КСП = ВСП - МВ + А.

Як ВСП, так і КСП розраховуються для матеріального виробництва. Проте в суспільному виробництві має місце й невиробнича сфера або, як ще говорять, нематеріальне виробництво. Для того щоб порахувати всі результати господарчої діяльності, які б включали як продукцію, що набуває уречевленої форми, так і послуги, використовують дещо іншу систему показників, яка отримала назву системи національних рахунків (СНР).

Ця система була розроблена відомими вченими-економістами В. Леонтьєвим та С. Кузнецем (США). Вона являє собою систему статистичних даних, що характеризує стан і динаміку економіки за певний період. Система національних рахунків була прийнята ООН і рекомендована для використання в усьому світі.

Система національних рахунків має певну сукупність макроеконо-мічних показників. Центральним серед них виступає валовий внутрішній продукт (ВВП). Цей показник являє собою вартісну оцінку всієї продукції сфери як матеріального, так і нематеріального виробництва, виробленої всіма виробниками даної країни незалежно від їх національної належності.

Головною умовою при розрахунках ВВП є виключення повторного рахунку.

Розглянемо це на прикладі. Якщо підрахувати вартість якоїсь кінцевої продукції, наприклад, автомобіля, то неважко уявити, що в ціну цієї продукції входить вартість металу, який пройшов кілька стадій обробки. Спочатку з чавуну зробили сталь, тоді зі сталі прокат, тоді з прокату різні деталі автомобіля і, нарешті, їх склали й отримали кінцевий результат. На кожному етапові вартість продукції (сталі, прокату, виробів металообробки й виробів машинобудування) включала вартість металу. Це повторювання багатократно збільшило ціну кінцевого продукту, а через це й усього сукупного продукту.

Щоб уникнути повторного рахунку й отримати показник реально виробленої продукції (ВВП), у системі національних рахунків застосовується показник доданої вартості. Додана вартість являє собою ту вартість, яка створена на підприємстві саме зусиллями його працівників. Вона включає заробітну плату, прибуток і амортизацію.

Розрахувати для підприємства розмір доданої вартості неважко. Для цього достатньо взяти ринкову (валову) ціну виробленої підприємством продукції і відняти від неї вартість поточних матеріальних витрат, але додати величину амортизації. Що ж стосується всього ВВП, виробленого в суспільстві, то його величина буде дорівнювати сумі доданої вартості, створеної в усіх галузях і на всіх підприємствах даної країни.

Ще один важливий показник у системі національних розрахунків - це національний дохід (НД). Він складається із заробітної плати (ЗП), відсотка ( %), прибутку (Р) і ренти (II):

НД = ЗП + % + Р + Я.

Якщо до національного доходу додати непрямі податки (НП), то це буде чистий національний продукт (ЧНП), а коли у свою чергу, до ЧНП додати амортизацію (А), то це буде валовий внутрішній продукт:

ВВП = ЗП + % + 3 + II + НП + А.

Валовий внутрішній продукт є надзвичайно важливим макроекономічним показником, а тому стосовно нього і з його участю розраховують ще кілька показників.



3. Виробничий потенціал суспільства і межа виробничих можливостей

Визначені в першому розділі прості моменти процесу праці, а саме робоча сила, предмети праці і засоби праці, в економічній літературі визначаються ще як ресурси і фактори. І хоча в них багато спільного з названими вище складовими процесу праці, певні відмінності тут все таки є. Розглянемо це більш детально.

Ресурси - це певні потенційні можливості, які можуть бути використані під час виробництва. Отже, коли ми говоримо про людський ресурс, матеріальний, фінансовий чи якийсь інший, то маємо на увазі потенційні можливості означеного ресурсу, який ще не задіяний у безпосередньому виробництві. Найчастіше виділяють три загальні ресурси, які беруть участь у суспільному виробництві: працю, землю і капітал.

Праця є функцією робочої сили, і вона невіддільна від людини. Як ресурс виробництва праця являє собою ту загальну сукупність працездатного населення, що може бути задіяне у виробництві. Цей ресурс знаходить своє відображення в понятті трудові ресурси.

Земля - це загальний засіб виробництва, який забезпечує просторове розміщення будь-якого виробництва. У сільському господарстві земля виступає основним засобом праці. Цей ресурс характеризується різними показниками, як то площа, якість ґрунту, кліматичні умови, в яких вона розташована і т.ін.

Капітал - це ті ресурси виробництва, які є результатом людської праці і представлені машинами, інструментами, технологіями тощо. До капіталу відносять і вже накопичені і, як правило, зафіксовані на матеріальних, речових носіях людські знання.

Отже, підводячи підсумок, можна зазначити, що виробничий потенціал, визначений у досить широкому спектрі понять (ресурси, фактори і т.ін.), дає можливість більш повно охарактеризувати ті реальні можливості, якими володіє суспільство на кожний даний момент. Вони ж і обмежують виробництво, хоча з урахуванням альтернативності використання наявних ресурсів суспільство завжди має можливість визначити найбільш оптимальний (з погляду нагальності конкретних потреб) варіант використання своїх ресурсів.

4. Суспільне виробництво та його основні фактори. Виробничі можливості суспільства

Основу існування суспільства складає виробництво матеріальних благ, яке є цілеспрямованою трудовою діяльністю людей, скерованою на пристосування і видозміну речовини природи з метою задоволення їхніх потреб.

У процесі праці виділяють такі прості елементи:

1) цілеспрямована діяльність людини, або сама праця;

2) предмети праці;

3) засоби праці.

Праця є цілеспрямованою діяльністю людини з метою пристосування речовини природи для задоволення потреб людей. Вона супроводжується затратами робочої сили людини у процесі створення матеріальних благ. Під робочою силою слід розуміти здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних і духовних сил, якими вона володіє та використовує у процесі виробництва матеріальних благ.

Предмети праці - це все те, на що спрямована трудова діяльність людини.

Перший вид предметів праці - це речовина, котра вперше виокремлюється працею з природного середовища, що перетворює її на продукт (корисні копалини, нафта і т. д.).

Другий вид - предмети праці, які вже були оброблені працею людей, і тому називаються сировиною (кокс, агломерат, метал у машинобудуванні, пряжа і т. д.). Отже, джерелом створення продукту є не тільки жива праця людей, а й природні ресурси.

Засоби праці - речі, за допомогою яких люди, використовуючи їх механічні, фізичні, хімічні та інші властивості, впливають на предмети праці. До них належить виробничі споруди, а також залізничні, шосейні дороги, канали. Земля теж є засобом праці.

Праця - це та складова процесу виробництва, котра приводить в дію засоби виробництва, змушує їх функціонувати і сприяти досягненню цілей людей.

Продуктивні сили суспільства -- це засоби виробництва і люди, які приводять їх в дію, створюють матеріальні блага, надають послуги та збільшують суспільне багатство.

Більш детальний склад продуктивних сил представлений на рис. 2.1.



5. Суспільний продукт та стадії його руху

Результатом суспільного виробництва є його продукт праці, або благо. Суспільний продукт характеризується двома властивостями;

1) здатністю задовольнити певні потреби людей;

2) у ньому завжди втілюються затрати суспільної праці. Відповідно розрізняють натурально-речову та суспільну сторони продукту.

Валовий суспільний продукт - являє собою сукупність усіх споживних вартостей, створених суспільством за певний відрізок часу (як правило, за один рік). Однак у процесі виробництва його окремі ланки доволі часто не доводять продукт виробництва до форми придатної для споживання людиною, а лише готують його для подальшої обробки. На наступних стадіях виробництва продукт обробляється, щоб стати предметом споживання для людини. Тому у складі суспільного продукту розрізняють проміжний та кінцевий продукт. Всі продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, називаються проміжним продуктом. Кінцевим продуктом вважаються такі продукти і послуги, які використовуються для споживання.

Рух суспільного продукту так само безперервний, як безперервне життя суспільства.

Отже, суспільний продукт у процесі свого руху проходить стадії власне виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Насамперед, тісно взаємопов'язані власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених матеріальних благ і здійснюється у формі виробничого і особистого.

Виробниче споживання -- це споживання засобів виробництва і робочої сичи працівника у процесі створення суспільного продукту. Отже, ця форма споживання здійснюється у процесі виробництва. Тоді ж здійснюється і споживання робочої сили.

Особисте споживання як процес задоволення потреб суспільства і кожного його члена в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому процес суспільного виробництва повинен мати на меті споживання.

Перед тим як перейти на стадію споживання, суспільний продукт має пройти стадії розподілу і обміну.

Розподіл поширюється на засоби виробництва, робочу силу та предмети споживання.

Обмін за формою здійснюється у вигляді обміну діяльністю і здібностями, обміну засобами виробництва, обміну предметами споживання. Він опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з одного боку, та споживанням з іншого.

Споживання - це завершальна стадія руху суспільного продукту. Якраз у ньому використовується споживна вартість виробленої продукції.

Суспільне виробництво постійно розвивається і в сучасних умовах воно постає у вигляді трьох блоків галузей національної економіки:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво -- це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від стану цих галузей, від їх технічного та технологічного рівня. їх сукупність утворює сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропро-мисловий, хімічно-лісовий комплекси, комплекс галузей з виробництва товарів народного споживання, інвестиційний комплекс.

Виробнича інфраструктура - це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в економічній системі в цілому. До її складу входять транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.).

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми суспільного багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

До складу соціальної інфраструктури входять: охорона здоров'я та фізична культура; загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.; житлово-комунальне господарство; пасажирський транспорт і зв'язок; побутове обслуговування; культура і мистецтво.

У цілому суспільного виробництва структуру можна представити за допомогою схеми (див. рис. 2.3).

6. Економічні потреби суспільства

Кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення всього різноманіття потреб людей.

Потреби мають об'єктивний характер і виражають необхідність у матеріальних та духовних благах для забезпечення умов життєдіяльності окремої особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок наявності ряду причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко та дедалі складніше, беручи до уваги їх кількісне зростання і якісне вдосконалення.

Спонукальним мотивом до виробничої діяльності і окремої особи, і суспільства в цілому виступають потреби. Намагаючись їх задовольнити, суспільство щоразу наштовхується на відносну обмеженість виробничих ресурсів. Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, і обмеженістю виробничих ресурсів.

Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" -- інтересів, бажань, цілей людини.

Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію. Залежно від цього потреби поділяються:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг);

б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.).

2. За об'єктами:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особисті потреби;

б) потреби фірм;

в) суспільні потреби.

4. За формами задоволений:

а) потреби, які задовольняються індивідуально;

б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.).

5. За роллю в суспільному виробництві:

а) потреби у предметах споживання;

б) потреби в засобах виробництва.

Існує класифікація потреб відповідно до інших критеріїв.

У західній економічній літературі найбільшого поширення при класифікації потреб людини набула так звана "піраміда потреб" відомого соціолога США А. Маслоу, яка відображає рівні їх пріоритетності. В основі такої піраміди знаходяться основні матеріальні (фізіологічні) потреби у продуктах харчування, одязі, житлі, відтворенні роду. Наступний рівень - потреби "в безпеці", тобто захист особи від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу та життя), так і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів тощо). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які ґрунтуються на доброзичливості, любові. Четвертий -- характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість у суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток і примноження здібностей, інтелекту та ін. й характеризується як самореалізація.

Задоволення потреб пов'язане з використанням обмежених виробничих ресурсів. Ресурси (фактори) виробництва - це ті матеріальні та нематеріальні об 'єкти, що використовуються для продукування матеріальних благ та надання послуг. Зміст цього поняття передбачає введення до його складу природних ресурсів людини, а також створених нею та використовуваних у суспільному виробництві.

Різноманітні ресурси поділяються на такі види: матеріальні ресурси (земля та сировинні матеріали, корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) та капітал; людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.



7. Економічні інтереси: їх сутність та класифікація

Економічні інтереси являють собою об'єктивні, зумовлені відносинами власності, спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожної особи і суспільства в цілому. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів.

Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства утворюють складну та динамічну систему їх можна класифікувати за різними критеріями:

За суб'єктами:

- особисті;

- колективні,

- групові;

- суспільні.

Відповідно до їх важливості:

- основні,

- першочергові;

- другорядні.

У часовому аспекті:

- поточні;

- перспективні.

За об'єктами:

- майнові;

- фінансові;

- інтелектуальні

- інформаційні.

За рівнем усвідомлення:

- дійсні;

- уявні.

Размещено на Аllbеst.ru

...