Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Київський Національний економічний університет ім. В. ГЕТЬМАНА»

Криворізький економічний інститут

Методичні вказівки

щодо вивчення дисципліни "ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА"

для студентів усіх спеціальностей та форм навчання

Кривий Ріг 2011 рік

1. Інноваційні процеси, організація і планування діяльності

1.1 Організація виробництва

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, структури і принципів організації виробничого процесу, типів та методів організації виробництва.

1. Сутність, характеристики, структура та принципи організації виробничих процесів.

2. Організаційні типи виробництва.

3. Організація виробничого процесу у часі.

4. Методи організації виробництва.

5. Суспільні форми організації виробництва.

Виробничий процес - це сукупність взаємозв`язаних дій людей, засобів праці, та природи, потрібних для виготовлення продукції.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

Виробничі процеси поділяються:

1. В залежності від їх ролі у виготовлені продукції (основні, допоміжні, обслуговуючі);

2. За перебігом в часі (дискретні, безперервні.);

3. За ступенем автоматизації (ручні, механізовані, автоматизовані, автоматичні).

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція.

Операція - це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування.

Тривалість виробничого циклу - це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію. Основні складові частини тривалості виробничого процесу характеризують його структуру.

Виробничий цикл складається з двох частин - технологічного періоду та перерв.

Час виробництва включає: час на виконання технологічних операцій, допоміжних, природних процесів.

Друга частина виробничого циклу - перерви, іноді складають до 70-75% загальної тривалості виробничого циклу. Розрізняють наступні види перерв:

- перерви, які пов`язані з режимом роботи підприємства. Вони є регламентованими. Їхня величина залежить від кількості змін, тривалості перерви між змінами, кількості неробочих днів;

- перерви, що пов`язані з організацією виробництва (перерви у робочий час). Поділяються на перерви партіонності та чекання.

Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Партія предметів - це певна кількість однакових предметів, які обробляються на кожній операції безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл.

Перерви чекання виникають унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу.

Для виробів із тривалим циклом величина виробничого циклу обчислюється в календарних днях, у цьому разі враховуються усі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються в робочих днях без урахування вихідних.

У багатьох випадках виконання допоміжних операцій збігається з часом перерв, особливо перерв чекання. Тоді величина циклу є меншою на суму його складових. Це треба враховувати під час обчислення загальної тривалості циклу.

Раціональна організація виробничого процесу в просторі і часі потребує дотримання певних принципів під час його проектування та організації:

- принципу спеціалізації (зменшення номенклатури продукції, що виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, які виконуються на робочих місцях);

- принципу пропорційності (відносно рівна продуктивність усіх підрозділів основного та допоміжного виробництв підприємства);

- принцип паралельності (одночасне виробництво багатьох деталей і вузлів, з яких складається готовий виріб);

- принцип прямоточності (предмети праці в процесі своєї обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях і операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень);

- принцип безперервності (перерви між суміжними технологічними операціями повинні бути мінімальними або зовсім відсутніми);

- принцип ритмічності (робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю);

- принцип автоматичності (економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу);

- принцип гнучкості (виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв`язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією);

- принцип гомеостатичності (виробнича система повинна бути здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам).

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва :

1. Одиничне виробництво - широка номенклатура продукції, малий обсяг випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Характерні риси: неповне завантаження окремих видів обладнання і цехів, більшість замовлень не повторюється, робочі місця мають технологічну спеціалізацію тощо.

2. Серійне виробництво - має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним.

Повторюваність виготовлення одних і тих виробів сприяє використанню (поряд з універсальним) спеціального обладнання, інструменту, що створює умови для підвищення рівня спеціалізації робочих місць.

В залежності від широти номенклатури, величини партій , періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньосерійне, великосерійне. Різновиди серійного виробництва на підприємстві розрізняють в залежності від кількості детале-операцій, закріплених за робочим місцем. Показником різновиду серійного виробництва слугує коефіцієнт серійності (К_сер) - коефіцієнт закріплення операцій:

К_сер=, (1.1)

де Ч_д.о. - кількість детале-операцій, які виконуються в даному цеху або на дільниці, одиниць;

О_ц. - кількість одиниць обладнання в цеху, на дільниці.

3. Масове виробництво - вузька номенклатура продукції, великий обсяг безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

Техніко-економічні показники діяльності підприємства знаходяться в прямій залежності від типу виробництва. Найкращі техніко-економічні показники має поточно-масове виробництво. Пояснюється це високим рівнем спеціалізації, постійною номенклатурою виробів, значним обсягом їх випуску.

Від типа виробництва в значній мірі залежить вибір методів його організації.

Тривалість технологічних операцій становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює:

Т_т= , (1.2)

де Т_т - технологічний цикл в одиницях часу, як правило хвилинах;

n - кількість предметів у партії;

t - тривалість обробки одного предмета;

М - кількість робочих місць, на яких виконується операція.

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії: послідовно, паралельно, паралельно-послідовно.

Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Партія предметів передається з операції на операцію повністю. Технологічний цикл (Т_т.посл.) обчислюється:

Т_т.посл.=n, (1.3)

де m - кількість операцій технологічного процесу.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети можуть передаватися не поштучно, а транспортними (передаточними) партіями - n_m. За поштучного передавання n_m=1 технологічний цикл (Т_т.пар.) дорівнює тривалості обробки партії предметів на максимально трудомісткій операції і транспортної партії - на решта операцій:

Т_т.пар.=n+(n-n_m) (1.4)

Паралельно-послідовне поєднання операцій (змішане) відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безперервно. Технологічний цикл за паралельно-послідовного поєднання операцій (Т_т.п.п.) коротший за цикл послідовного поєднання на час паралельного виконання суміжних операцій с, тобто

Т_т.п.п.= Т_т.посл.- (1.5)

Час паралельного виконання суміжних операцій дорівнює добутку кількості деталей без однієї транспортної партії та тривалості меншої операції. Якщо останню позначити (t/M)K, то в загальному вигляді для будь якої пари суміжних операцій:

с=(n-n_m) *(t/M)K (1.6)

Для m операцій таких суміщень буде m-1. Остаточно запишемо:

Т_т.п.п.= n- (n-n_m) (1.7)

За методами організації розрізняють потокове та непотокове виробництво.

Непотоковий метод організації застосовується в одиничному та серійному виробництві та характеризується наступними ознаками:

- на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, оскільки кількість кожного з них є невеликою та недостатньою для нормального завантаження устаткування;

- робочі місця розміщуються однотипними технологічними групами без певного зв`язку з послідовністю виконання операцій;

предмети праці переміщуються в процесі обробки складними маршрутами, що збільшує перерви між операціями.

Потоковий метод організації застосовується в умовах великосерійного та масового виробництва і має такі ознаки:

- за групою робочих місць закріплюється обробка або складання виробів однієї назви;

- технологічний процес має високу поопераційну диференціацію; на кожному робочому місці виконуються одна чи кілька подібних операцій;

- предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями відповідно до ритму роботи;

- робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, тобто технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один чи кілька типорозмірів подібних виробів згідно з ознаками потокового виробництва.

Параметрами потокової лінії є:

1. Такт - інтервал (проміжок) часу, через який з поточної лінії сходять вироби, що рухаються один за одним; визначається діленням планового фонду часу роботи лінії за розрахунковий період (Т_р) на обсяг виробництва продукції в натуральному виразі за той самий період (N):

r= (1.8)

2. Ритм - інтервал часу, через який з лінії сходять предмети праці, що передаються з операції на операцію транспортними партіями; розраховується множенням такту лінії на розмір транспортної партії (n_m):

R=r (1.9)

3. Синхронізована операція - операція, тривалість якої доведено до величини, що дорівнює або є кратною такту лінії;

4. Кількість робочих місць - визначається для кожної операції діленням її тривалості (t_i) на такт потокової лінії:

М_рi= (1.10)

5. Швидкість руху конвеєра - розраховується діленням відстані між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі () на такт потокової лінії:

V= (1.11)

6. Довжина робочої зони на конвеєрі (а):

а_i= (1.12)

До суспільних форм організації виробництва належать:

- концентрація виробництва - усуспільнення виробництва через збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах (інтеграційних структурах);

- деконцентрація - розукрупнення існуючих великих підприємств;

- спеціалізація виробництва - процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції;

- конверсія виробництва характеризує істотне (повне) перепрофілювання частини (усього) виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чи глобальних чинників розвитку економіки;

- кооперування - форма виробничих зв'язків між підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції;

- комбінування виробництва - процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, які належать до різних галузей промисловості або народного господарства в цілому;

- диверсифікація виробництва передбачає одночасний розвиток кількох (багатьох) технологічно не пов`язаних видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту продукції підприємства.

1.2 Виробнича і соціальна інфраструктура

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі і значення виробничої і соціальної інфраструктури в діяльності підприємства.

1. Сутність, види і значення інфраструктури.

2. Система технічного обслуговування: ремонтне та інструментальне господарство.

3. Транспортне, енергетичне і складське господарство.

4. Характеристика соціальної діяльності підприємства.

5. Капітальне будівництво, його планування і проектування виробничих об'єктів.

Iнфраструктура (вiд лат. infra -- нижче, та structura -- побудова, розмiщення) -- це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають пiдпорядкований (допомiжний) характер i забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цiлому.

Iнфраструктура підприємства - це комплекс цехiв, господарств i служб пiдприємства, якi забезпечують необхiднi умови для функцiонування пiдприємства в цiлому. Розрiзняють виробничу та соцiальну iнфраструктури (рис. 1).

Рис. 1. Елементи iнфраструктури пiдприємства

До виробничоi iнфраструктури пiдприємства належать пiдроздiли, якi не беруть безпосередньо участi у створеннi профiльної продукцiї, але своєю дiяльнiстю створюють умови, необхiднi для роботи основних виробничих цехiв. Соцiальна iнфраструктура забезпечує задоволення соцiально-побутових i культурних потреб працiвникiв пiдприємства.

У цiлому успiшне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так i виробничої та соцiальної iнфраструктур пiдприємства.

Необхiдними умовами нормального перебiгу виробничих процесiв на пiдприємствi є: постiйне пiдтримування в робочому стані машин та устаткування, iнших засобiв працi; свосчасне забезпечення робочих мiсць сировиною, матерiалами, iнструментом, енергiєю; виконання транспортних операцiй та iнших пов'язаних з ними робiт. Усе це має здiйснювати ефективно дiюча система технiчного обслуговування виробництва.

Функцiї технiчного обслуговування виробництва:

* ремонт технологiчного, енергетичного, транспортного та iншого устаткування, догляд за ним i налагоджування;

* забезпечення робочих мiсць iнструментом i пристосуваннями як власного виробництва, так i придбаними у спецiалiзованих виробників;

* перемiщення вантажiв, виконання вантажо-розвантажувальних робiт;

* забезпечення пiдроздiлiв пiдприємства електричною й тепловою енергiєю, паром, газом, стиснутим повiтрям тощо;

* своєчасне забезпечення виробничих цехiв (дiльниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допомiжними матерiалами, паливом;

* складування та зберiгання завезених матерiальних ресурсiв, а також напiвфабрикатів окремих складальних одиниць, готових виробiв.

До системи технiчного обслуговування виробництва входять :

1.Ремонтне господарство.

Складається з вiддiлу головного механiка, ремонтно-механiчного цеху, ремонтно-будiвельного цеху, цехових ремонтних баз.

Залежно вiд того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрiзняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) i систему ремонту за результатами технiчної дiагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тому, що всi запобiжнi заходи та ремонти здiйснюються вiдповiдно до встановлених заздалегiдь нормативiв.

Визначення обсягiв i видiв ремонтних робiт у системi ремонту за результатами технiчної дiагностики здiйснюється залежно вiд фактичної потреби в них пiсля об'єктивного контролю технiчного стану того іншого виду засобiв працi.

На вiтчизняних пiдприємствах найбiльш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведення технiчного (мiжремонтного) обслуговування конкретних засобiв працi, їхнiх перiодичних планових ремонтiв i модернiзацiї. У процесi технiчного обслуговування усуваються дрiбнi несправностi засобiв працi, проводяться огляди стану окремих вузлiв та агрегатiв, здiйснюється замiна мастила та регулювання певних механiзмiв.

Плановi ремонти залежно вiд обсягу, складностi й термiну проведення робiт подiляються на поточний ремонт та капiтальний ремонт.

2. Iнструментальне господарство -- це сукупнiсть внутрішньовиробничих підрозділів пiдприємства, зайнятих придбанням, проектуванням виготовленням, вiдновленням i ремонтом технологiчноi оснастки, облiком, зберiганням i видачею на робочi мiсця.

Складається з іструментального вiддiлу, iнструментального цеху, централыного iнструментального складу, цехових iнструментально-роздавальних комор.

Безпосереднiй процес управлiння iнструментальним господарством передбачає: визначення потреби в iнструментi; органiзацiю власного виробництва оснастки; придбання необхiдного iнструменту в спецiалiзованих виробникiв (продавцiв); організацiю належної експлуатацїi iнструменту виробничими пiдроздiлами пiдприємства.

Розрахунки рiчної потреби в iнструментi здiйснiюють, виходячи iз запланованих обсягiв виробництва продукцiї, номенклатури потрiбної для цього оснастки i норм витрат iнструменту. Норму витрат iнструменту встановлюють залежно вiд типу виробництва. У масовому виробництвi її розраховують на операцiю, деталь або вирiб. В одиничному та дрiбносерiйному виробництвi норма витрати iнструменту встановлюється в узагальненому виглядi.

3. Транспортне господарство - це комплекс пiдроздiлiв, які займаються вантажно-розвантажувальними роботами та перемiщенням вантажiв.

Складається з транспортно-технологiчного вiдлiлу, транспортного цеху (цехи за видами транспорту - залiзничного, автомобiльного, електрокарного).

Уся сукупнiсть транспортних операцiй на пiдпiриємствi здiйснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видiв транспорту:

o зовнiшнiй транспорт, забезпечує зв'язок пiдприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залiзничними станцiями, водними та аеропортами), а також зi складами мiсцевих контрагентiв.

o мiжцеховий транспорт використовусться для перевезень вантажiв на територiї пiдприємства (мiж цехами, службами, складами).

o внутрiшньоцеховий транспорт виконує транспортнi операцiї в межах окремого цеху. Вiн, у свою чергу, подiляється на загальноцеховий (перевезення вантажiв мiж цеховими складами, дiльницями, технологiчними лiнiями) i мiжоперацiйний (зв'язок мiж окремими робочими мiсцями).

Планування роботи транспортного господарства полягає в розробцi рiчних (квартальних) i календарних (мiсячних, добових) планiв, а також у оперативному регулюваннi перевезень. У рiчних i квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажiв, кiлькiсть транспортних засобiв i механiзмiв, обсяги вантажно-розвантажувальних робіт тощо.

4. Енергетичне господарство.

Складається з віддiлу головного енергетика та господарств:

* електросилового - знижувальнi пiдстанцiї, генераторнi та трансформаторнi установки, електричнi мережi, акумуляторне господарство;

* теплосилового - котельнi, компресори, теплосиловi мережi, водопостачання, каналiзацiя;

* газового - газогенераторнi станцi, газовi мережi, холодильнi та вентиляцiйнi установки;

* пiчного - нагрiвальнi й термiчнi печi;

* слабкострумового - власна телефонна станцiя, рiзнi види зв'язку (у тому числi диспетчерського та селекторного);

* енергоремонтогое - технiчне обслуговування, ремонт i модернiзацiя рiзноманiтного енергообладнання.

В основу органiзації енергогосподарства покладаються розрахунки планового i звiтного енергетичного балансiв пiдприємства.

5. Складське господарство

Умовою безперервного перебiгу виробничих процесiв на пiдприємствах є створення певних запасiв сировини, матерiалiв, палива, комплектувальних виробiв, а також мiжцехових i внутрiшньоцехових запасiв напiвфабрикатiв власного виготовлення. Усi цi запаси зберiгаються на рiзних складах пiдприємства, сукупнiсть яких утворює його складське господарство.

Види складiв на пiдприємстві:

* матерiальні (зберiгання запасiв сировини, матерiалiв, палива, комплектувальних виробiв та iнших матерiальних цiнностей, що надходять на пiдприємство ззовнi);

* виробничі ( зберiгання напiвфабрикатiв власного виготовлення); до них включають також центральний iнструментальний склад, цеховi iнструментально-роздавальнi комори, склади запасних частин та устаткування;

* збутові (зберiгання готової продукції та вiдходiв виробництва, що пiдлягають реалізації).

Органiзацiя складського господарства передбачає приймання, розмiщення, зберiгання, пiдготовку до виробничого використання, видачу та облiк руху матерiальних ресурсiв.

Розмiщення i зберiгання матерiальних ресурсiв на складах пiдприємства може здiйснюватися трьома способами. Сортове розмiщення передбачає закрiплення за кожним видом матерiалiв постійного мiсця його зберiгання. За партiонного способу кожна партiя матерiалiв, що надiйшла на пiдприємство, зберiгається окремо. Комплектне розмiщення є рiзновидом сортового та означає розмiщення матерiалiв комплектами, що вiдпускаються у виробництво.

Видача матерiалiв зi складiв здiйснюється в межах лiмiту, що його розраховує вiддiл постачання, виходячи з виробничої програми та вiдповiдних витрат матерiальних ресурсiв.

Для задоволення соцiальних потреб працiвникiв будь-яке підприємство має скласти план соцiального розвитку, тобто обгрунтовану, фiнансово та матерiально забезпечену систему заходiв, спрямованих на вдосконалення соцiальної структури кадрiв, полiпшення умов працi й побуту всiх категорiй працiвникiв, їхнього соцiально - культурного обслуговування.

У планi соцiального розвитку обов'язково треба передбачити конкретнi заходи, спрямованi на вдосконалення санiтарно - гiгієнічних умов працi (зниження рiвня шуму, вiбрацiї, запиленостi та загазованостi повiтря тощо). Не менш важливою є розробка заходiв для збереження належної працездатностi протягом тривалого часу і запобiгання швидкiй стомлюваностi. Цi заходи сприятимуть усуненню надмiрних фiзичних та нервово - психічних навантажень, установленню оптимальних режимiв працi й вiдпочинку, органiзації робочого мiсця, технiчного стану знарядь працi, iнтенсивностi роботи, належної виробничої естетики тощо. Особливу увагу треба придiлити заходам, що пiдвищують безпеку працi та усувають виробничий травматизм, а також запобiгають професiйним захворюванням.

До плану соцiального розвитку трудового колективу обов'язково включають також заходи для полiпшення житлових i побутових умов працiвникiв пiдприємства, їхнього соціально - культурного обслуговування, охорони здоров'я, а також змiцнення матерiальної бази вiдповiдних об'єктів соцiальної iнфраструктури.

Капітальне будівництво -- це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об'єктів виробничого та соціального призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, пов'язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів виробничого й соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення.

Планування обсягів капітального будівництва на підприємстві здійснюється в такій послідовності:

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метою перевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду; розрахунки їхнього використання; строки освоєння проектних потужностей об'єктів, що їх було раніше введено в дію.

2. Оцінюються можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переоснащення та реконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих виробничих об'єктів чи нового будівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшенням обсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростом потужностей на діючих виробничих об'єктах за рахунок їхнього технічного переоснащення й реконструкції.

Кошторисна вартість будівництва -- це виражені в грошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні роботи; придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведення проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, пов'язаних з будівництвом.

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення цих завдань до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків будівель. Титульний список -- це плановий документ, в якому встановлено строки початку й закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів, їхню потужність, загальні витрати на спорудження, на будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри введення в дію основних фондів, названо підрядні та проектні організації, що виконуватимуть відповідні роботи, а також постачальників устаткування .

1.3 Регулювання, прогнозування та планування діяльності

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі і значення процесів регулювання, планування, прогнозування в діяльності підприємства.

1. Державне економічне регулювання діяльності суб`єктів господарювання.

2. Прогнозування розвитку підприємства.

3. Методологічні основи планування.

4. Стратегія розвитку і бізнес-плани підприємств.

5. Тактичне та оперативне планування діяльності.

Ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб`єкти господарювання є сутністю такої державної функції як функція регулювання економіки.

Мета - досягнення найбільш ефективного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Досягається завдяки використанню економічних та адміністративних методів.

Принципи державного регулювання: мінімальне втручання державних органів у економічні процеси, вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів.

Основні економічні функції:

- забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери,

- визначення глобальної стратегії розвитку країни, індикативне макроекономічне планування,

- узгодження і стимулювання пріоритетних напрямів інноваційних процесів та інвестиційної діяльності,

- перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення,

- моніторинг та регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

Цільові прогнози, плани і програми реалізуються переважно через фінансові засоби регулювання і передусім через бюджетне планування (державний бюджет і національні цільові фонди).

Державний бюджет - це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави здебільшого на один рік.

Ефективне управління грошовим обігом і кредитом забезпечує грошово-кредитна система. Грошова підсистема - це встановлена державою форма організації грошового обігу. Кредитна підсистема - сукупність кредитних відносин та інститутів, котрі організують функціонування цих відносин.

Кредитними називаються ті відносини, що складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, бюджету та населення.

Кредит характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою заздалегідь встановленого відсотка за користування нею. Принципи кредитування: цільовий характер, точне встановлення строку повернення, матеріальне забезпечення, плата за користування.

Форми кредиту:державний, банківський, комерційний.

Інструментом здійснення регулюючої функції держави є податкова система - сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які здійснюють цю діяльність.

Згідно з Податковим кодексом в Україні запроваджено низку податків, зборів та обов`язкових платежів. При цьому відповідні податки й платежі зараховуються частково або повністю до бюджетів різних рівнів.

Прогноз - це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання прогнозу називають прогнозуванням.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації - це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Принципи прогнозування: цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, багаторівневий опис, інформаційна єдність, адекватність об`єктивним закономірностям розвитку, послідовне вирішення невизначеності, альтернативність.

Залежно від джерел інформації, технологій її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на: фактографічні (метод екстраполяції, метод функцій кореляційні методи) та евристичні (інтуїтивні - метод експертних оцінок, мозкова атака тощо; аналітичні - метод морфологічного аналізу, метод побудови „дерева цілей”, інформаційне моделювання тощо).

Планування - процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.

Мета планування - ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.

В основі розробки планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб`єктами, між підприємствами і державою. Серед системи показників планів найважливішими є натуральні показники, показники якості, а також кінцеві показники діяльності підприємства.

- Принципи планування: цільова направленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність системи планування щодо об`єкта та умов його діяльності.

Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється:

- перспективне (довгострокове, стратегічне - виражає стратегію розвитку підприємства відносно сфер і напрямків діяльності; і середньострокове - детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції, основні інвестиційні та фінансові показники),

- поточне (розробка планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами його діяльності на короткі періоди - квартал, місяць).

Методи планування: ресурсний , статистичний, факторний, балансовий, економіко - математичні, графоаналітичний.

У практиці функціонування вітчизняних підприємств склалась певна система планування, яка полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен з них має свої особливості щодо сукупності розрахункових показників, часового інтервалу планування, рівня планування та ін. Найчастіше плани поділяють за часовими рамками розрахунку техніко-економічних показників. Взаємозв'язок між ними можна представити схемою (рис. 2).

Найбільш віддалену перспективу в діяльності підприємства окреслюють стратегічні плани, які є сукупністю взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Етапи стратегічного планування полягають у формуванні місії і стратегічних цілей діяльності підприємства; аналізі зовнішнього, внутрішнього середовищ, стратегічних альтернатив; вибору базової стратегії; розробці функціональних стратегій підприємства; плануванні ризику реалізації стратегій, стратегічному контролі та оцінці результатів.



Рис. 2. Взаємозв'язок між планами за часовими рамками

Основними розділами стратегічного плану є: план маркетингу, план виробництва, план кадрового забезпечення, фінансовий план, планування ризиків, створення і підтримання іміджу фірми.

Процес стратегічного планування починається з розробки стратегії.

Стратегія - це визначення довгострокового курсу розвитку підприємства, його затвердження та розподіл ресурсів для реалізації.

Розробці стратегії передує визначення місії підприємства, тобто мети, задля якої підприємство створене і яка повинна бути досягнута в плановому періоді.

Місія є комплексною метою, яка включає як зовнішні орієнтири діяльності, так і внутрішні.

На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі - стратегії ).

Ціль - це конкретний стан окремих характеристик підприємства, досягнення яких є для нього бажаним і на які спрямована його діяльність. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.

В рамках зазначених базових стратегій виділяють ряд їх видів, наприклад, різновидами стратегії зростання можуть бути: стратегія концентрованого росту, стратегія інтегрованого росту, стратегія диверсифікованого росту.

На виконання базових стратегій спрямовується розробка функціональних стратегій.

Середньострокові плани деталізують стратегічні плани щодо хронологічного порядку досягнення тих чи інших цілей, ресурсного забезпечення їх досягнення, відповідальних за виконання осіб. Чітко вираженої межі між стратегічними і середньостроковими планами немає.

Бізнес-план - це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одержання прибутку.

Бізнес-план розробляється з метою:

техніко-економічного обґрунтування доцільності створення і функціонування підприємства;

залучення зовнішніх інвесторів, у тому числі іноземних;

для обґрунтування пропозицій щодо доцільності приватизації підприємства.

Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть бути значно ширшими.

Вихідною інформацією при розробці бізнес-плану є: інформація про попит на продукцію (послуги); виробнича інформація; фінансова інформація.

Структура бізнес-плану може відрізнятись залежно від мети його розробки. Для внутрішнього використання розробляється бізнес-план з досить високим ступенем деталізації техніко-економічних показників, а для пред'явлення інвесторам - наводяться найважливіші показники ефективності проекту.

Типова структура бізнес-плану:

1. Резюме (зведений розділ);

2. Основна частина (опис товару (послуги), характеристика фірми; аналіз галузі; аналіз ринку; план маркетингу; план виробництва; організаційний план; оцінка ризику і страхування; юридичний план; фінансовий план);

3. Стратегія фінансування.

Структура бізнес-плану, кількість форм та їх зміст не регламентуються.

Основними відмінностями між традиційним поточним планом і бізнес-планом є:

· поточний план розробляється в одному варіанті, а бізнес-план - у декількох;

· поточний план розробляється лише на рік, а бізнес-план - на декілька років;

· поточний план розробляється для внутрішнього використання, бізнес-план - для пред'явлення також зовнішнім інвесторам.

Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо. Такі плани дають змогу швидко реагувати на будь-які відхилення в роботі підприємства, приймати необхідні рішення. Участь у розробці такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник підприємства разом з головним економістом.

Основними розділами тактичного плану є: план маркетингу; виробничий план; науково-дослідна робота і підвищення технічного рівня виробництва; план по праці і заробітній платі; план по інвестиціях і капітальному будівництву; план матеріально-технічного забезпечення; план соціального розвитку колективу; план по охороні навколишнього середовища; план по собівартості, прибутку і рентабельності; план зовнішньоекономічної діяльності; фінансовий план.

На сучасному великому підприємстві всі зазначені вище розділи тактичного плану є складовими річної виробничої програми. Виключенням є фінансовий та маркетинговий плани які розробляються окремо.

Етапи розробки поточного плану:

аналіз результатів діяльності підприємства;

розробка заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства та підвищення його конкурентоспроможності;

дослідження ринку і формування портфеля замовлень на продукцію підприємства;

обґрунтування окремих розділів плану;

узгодження проекту плану наглядовою радою і затвердження його вищим органом підприємства;

доведення плану до трудового колективу та узгодження соціальної складової згідно законодавства;

доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.

Місячні поточні плани містять той самий набір техніко-економічних показників, але з розбивкою за окремими місяцями календарного року.

Оперативно-виробниче планування включає календарно-виробниче планування і диспетчерування. Календарно-виробниче планування передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, місяць і доведення їх до структурних підрозділів підприємства. Диспетчерування передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням.

Оперативно-виробниче планування покликане забезпечити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Даним видом планування займаються економісти планово-економічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на великих підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.

Розробка планів будь-яких рівнів та часових інтервалів неможлива без використання системи показників. Під показником слід розуміти міру планового завдання, яка надає йому кількісної або якісної визначеності.

Вимоги до системи планових показників: єдність і обов'язковість показників для даного рівня планування; зіставність; забезпечення комплексної характеристики всіх сторін функціонування підприємства; адресність; орієнтація на ріст продуктивності і результативності; чисельна обмеженість показників.

Розрізняють групи показників: проміжні і кінцеві; натуральні і вартісні; кількісні і якісні; абсолютні і відносні; інформаційні, розрахункові, затверджувані.

1.4 Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі і значення процесів регулювання, планування, прогнозування в діяльності підприємства.

1. Загальна характеристика продукції (послуг).

2. Маркетингова діяльність і формування програми випуску продукції (надання послуг).

3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.

4. Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг).

5. Стандартизація та сертифікація продукції (послуг).

6. Державний нагляд за якістю та внутрішньовиробничий технічний контроль.

Предмети праці, що підлягають обробці в процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються на продукти праці, котрі розподіляються на засоби виробництва та предмети споживання; стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються продукцією відповідно 1 та 2 підрозділів, а у промисловості - продукцією груп „А” та „Б”.

Засоби виробництва поділяються за економічним призначенням на засоби та предмети праці, а предмети споживання - на продовольчі і непродовольчі товари.

Номенклатура продукції - це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.

Асортимент - це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками.

Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є: конкретні фізичні одиниці; умовно-натуральні; подвійні натуральні показники.

Обсяг продукції в вартісному виразі визначається показниками:

1. Товарної продукції (загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених на продаж або для реалізації різним споживачам);

2. Валової продукції (включає всю продукцію у вартісному виразі незалежно від ступеня її готовності) визначається за формулою:

ВП=ТП+(НЗВ_к-НЗВ_п)+(І_к-І_п), грн. (1.13)

де ТП - обсяг товарної продукції, грн.;

НЗВ_п, НЗВ_к - вартість залишків незавершеного виробництва, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.,

І_п, І_к - вартість інструменту для власних потреб, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

3. Чистої продукції (з обсягу товарної продукції виключають матеріальні витрати й суму амортизаційних відрахувань, тобто вартість уречевленої праці). Відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу. Може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

4. Умовно-чистої продукції:

УЧП=ЧП+А, грн, (1.14)

де ЧП - чиста продукція підприємства, грн.;

А - сума амортизаційних відрахувань за відповідний період.

5. Планового показника реалізованої продукції:

РП=ТП+(Г_п-Г_к)+(В_нп-В_нк), грн., (1.15)

де Г_п, Г_к - залишки готової нереалізованої продукції, відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

В_нп, В_нк - залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців, відповідно, на початок і на кінець планового року.

6. Фактичного показника реалізованої продукції (обсяг реалізованої продукції, за який на розрахунковий рахунок постачальника надійшли грошові кошти).

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємства. Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Основною частиною виробничої програми є план виробництва і реалізації продукції. Це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок. Крім цього виробнича программа розкриває структуру всіх виробничих витрат, обсяги окремих витрат (енергоносії, сировина, запчастини, заробітна плата і.т.ін.), питому величину витрат на одиницю продукції. У виробничій программі є детальна інформація щодо проведення планових ремонтів, обсягів капіталовкладень, введення і виведення виробничих потужностей. Окремими розділами виробничої програми є виконання екологічних вимог і техніки безпеки.

Основою обґрунтування плану виробництва і збуту продукції в умовах ринку стає маркетинг. Обмежуючим чинником є виробничі потужності. Визначаючи обсяги виробництва і номенклатуру продукції підприємства повинні орієнтуватися на споживачів.

Маркетинг - це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення та задоволення потреб у його продукції (послугах) через продаж її на ринку з метою одержання прибутку.

Функції маркетингу: вивчення ринку, його сегментація, аналіз і прогнозування попиту; вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства; визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку; розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів; реклама, збут та його стимулювання; політика ціноутворення.

Об`єктом маркетингу є комплекс „потреби - товар - ціна - реклама - збут”. Центральне місце належить товару.

Для досягнення своєї мети на ринку підприємство розробляє стратегію і тактику маркетингу.

Стратегія маркетингу включає такі основні рішення та обґрунтування: ринок, на якому виступає підприємство; особливості (стратегію) поведінки на ньому; склад і обсяг продукції яка пропонуватиметься на ринку, розробка нової продукції, форми і методи реклами, доставки і збуту продукції, ціни на продукцію.

Реалізація маркетингової стратегії здійснюється прийняттям конкретних оперативних рішень з різних питань, які називають тактикою маркетингу.

Формування виробничої програми в ринкових умовах має певні особливості, які полягають у тому, що:

- плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов`язань;

- в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та ін.;

- планування виробничої програми повинно бути гнучким, у поточних і оперативних планах повинні коригуватись показники плану виробництва і реалізації продукції з врахуванням змін у поставках сировини, фінансових можливостях покупців;

- пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції, саме вони відображають ступінь задоволення ринкових потреб з кількісного і якісного боку;

- виробнича програма підприємства повинна формуватись із врахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

- плани виробництва і реалізації продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану, реалізація якого дасть можливість одержати високий прибуток.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Матеріально - технічне забезпечення включає: визначення потреби в матеріально технічних -ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачу окремим споживачам на підприємстві. Постачання повинно бути своєчасним, комплектним, і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Форми МТЗ: пряма (закупівля безпосередньо у підприємств - виробників); непряма ( через організації - посередники).

Чинники, які потрібно враховувати при виборі постачальника МТР: відповідність виробничої потужності постачальника потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну матеріалів, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо.

Між постачальником і споживачем МТР укладається договір, що регламентує усі мови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору.

Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця. Об`єкти техніки, які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Постачання матеріалів на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом МТЗ. Воно здійснюється за схемою: для кожного цеху службою МТЗ встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Розрізняють системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами:

- децентралізована система постачання цехів- склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;

- централізована - склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту;

- інтегрована система виробництва постачання „точно за часом”, коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес прямо „з коліс”, зводять запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості - це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї в порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Розрізняють абсолютний, відносний, перспективний та оптимальний рівні якості.

Показники якості поділяються на групи:

1. Диференційовані показники - одиничні - показники призначення, надійності, екологічні, економічні, ергономічні, естетичні, патентно-правові;

2. Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. Згідно з цими показниками продукцію поділяють на сорти, марки, класи;

3. Загальні показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство (надійність, довговічність, ремонтопридатність, патентна чистота).

Загальний рівень якості визначається через систему загальних показників, а саме: частка принципово нових виробів у загальному їх обсязі; коефіцієнт оновлення асортименту; частка продукції, на яку отримано сертифікати якості; частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві; частка виробленого браку; відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виробів застосовуються методи: об`єктивний; органолептичний; диференційований; комплексний.

У тісному взаємозв`язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність продукції - сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти представленої на ринку аналогічної продукції.

Визначальними елементами К є якість і витрати.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару як інтегрального результату дії широкого спектру чинників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

- аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів, вибір найбільш конкурентоспроможного товару - зразка для порівняння;

- обчислення одиничних показників за окремими параметрами та визначення сукупності параметрів двох товарів для порівняння;

- розрахунок групових показників на основі одиничних, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів;

- - визначення інтегрального показника з усіх груп параметрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспроможності аналізованого виробу.

...