Ціноутворення на монопольних ринках. Економічна діяльність в аграрній сфері

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Ціноутворення на ринках чистої монополії і монопольної конкуренції

Ринок чистої монополії є повною протилежністю ринку досконалої конкуренції. Це така ринкова ситуація, при якій виробництво якогось товару зосереджено в розпорядженні одного виробника, який є єдиним постачальником такого товару на ринок. Такий виробник і є монополістом. Розрізняють три типи монополій: закрита, відкрита і природна. Закрита монополія - це монополія, яка захищена від конкуренції юридичними обмеженнями. Прикладом може бути патентний захист, авторські права, ліцензії на виготовлення певного продукту або надання певних послуг. Відкритою е монополія, за якої одна фірма принаймні на деякий час стає єдиним постачальником товару, але не має спеціального захисту від конкурентів. Прикладом є фірми, що виходять на ринок з новою продукцією. Доки їх конкуренти налагодять випуск такої продукції і почнуть поставляти її на ринок, фірма буде монополістом. Природною монополією називають галузь, в якій довгострокові середні витрати виробництва досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує увесь ринок. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва близький або навіть переважає ту кількість продукту, на яку ринок виявляє попит за будь-якою ціною, достатньою для покриття витрат виробництва. При такій ситуації поділ випуску продукції між двома чи більшою кількістю фірм приведе до того, що масштаби виробництва кожної будуть неефективно малими. Отже, природна монополія базується на економії масштабів виробництва.

Слід зазначити, що така класифікація досить умовна, бо деякі фірми можуть належати одночасно до кожного з типів монополії. Прикладом можуть бути електричні та газові компанії, що є як природними (бо використовують ефект масштабу виробництва), так і закритими (бо існують бар'єри для конкуренції).

Ринок чистої монополії характеризується такими ознаками (див. схему 1).

Схема 1. Ознаки ринку чистої монополії

По-перше, на ньому є єдиний продавець, який і формує всю галузь. Ця фірма є одним виробником або єдиним постачальником продукту на ринок. Фірма і галузь у цьому випадку є синонімами.

По-друге, товар на ньому унікальний. Він не має жодних замінників. А це означає, що сам покупець не має альтернативи, бо якщо не купить товар у монополіста, то взагалі залишиться без даного товару, бо ні в кого іншого придбати такий товар він не зможе.

По-третє, цей ринок характеризується наявністю бар'єрів, що перешкоджають входу на ринок іншим фірмам.

Це обов'язкова умова існування монополії. Бар'єри можуть бути як природними, так і штучними. Найважливішим природним бар'єром є переваги, пов'язані з ефектом масштабу виробництва. Монополія може створювати великі підприємства, що забезпечують низькі витрати виробництва, і цим усунути з ринку будь-якого конкурента. До того ж, тут діє і принцип високих первісних затрат входу в галузь, що вимагає великих інвестицій, які непосильні для конкурентів. Існують і штучні бар'єри у вигляді патентів, які обмежують право користування певними технічними і технологічними засобами, ліцензії, франчайза, тобто виключні права на продаж товару монополії за цінами, які вона визначає. Можуть використовуватись і насильницькі засоби недопущення конкурента на ринок (це характерно для країн перехідної економіки з високим рівнем злочинності). По-четверте, ринок чистої монополії характеризується неціновою конкуренцією. Одним із найважливіших її знарядь є реклама. Активна реклама дає можливість збільшувати попит на даний продукт і тим самим створює умови для зростання обсягів реалізації. Нарешті, ознакою ринку чистої монополії є контроль за ціною. Чистий монополіст, будучи єдиним виробником чи продавцем товару, істотно впливає на ціну, бо може маніпулювати величиною пропозиції. Коли монополіст вирішує підвищити ціну, то зменшує пропозицію на ринку і не боятися, що конкуренти можуть захопити його.

Отже, ринок чистої монополії характеризується монопольною владою однієї фірми. Але це не означає, що монополіст може довільно встановлювати ціну на свою продукцію. По-перше, його можливості обмежені рівнем витрат виробництва. По-друге, важливим обмежувачем ціни для монополіста є попит на його товар. Тому він повинен визначити параметри попиту, оскільки при підвищенні ціни попит на товар падає. Тому монополіст вибирає таку комбінацію "ціна - обсяг виробництва", при якій він отримує максимальний прибуток. Максимізація останнього у короткостроковому періоді досягається за умови, що рівень граничної реалізації дорівнює рівню граничних витрат на її виробництво. З огляду на це ціна, що призначається монополістом, зазвичай вища за величину граничних витрат виробництва. Це гарантує монополії отримання монопольного прибутку. При цьому вона виходить з того, що ціна повинна забезпечити максимум сукупного прибутку, а не прибутку на одиницю продукції.

Політика ціноутворення на ринку чистої монополії включає і такий засіб, як цінова дискримінація. Найчастіше на цьому ринку складається ситуація, коли всі одиниці товару, що реалізуються протягом певного періоду часу, продаються всім покупцям за однією й тією ж ціною. Це так звана модель простої монополії. Але є і монополії, які реалізують свою продукцію покупцям за різною ціною. Якщо ціни, встановлені для різних покупців, відображають не відміни у витратах виробництва фірми, а пов'язані з індивідуальним підходом з обслуговування цих покупців, то фірма здійснює цінову дискримінацію. Так, кінотеатр встановлює ціну на квитки на денні сеанси нижчу, ніж на вечірні сеанси, хоча витрати виробництва при цьому однакові. Цим він здійснює цінову дискримінацію.

Для здійснення цінової дискримінації потрібні певні умови. По-перше, покупці з певних причин не можуть перепродувати куплені товари. По-друге, продавець повинен мати можливість поділити покупців на групи, виходячи з еластичності попиту на товари. При цьому тим покупцям, попит яких нееластичний, пропонується висока ціна, тим, чий попит еластичний, - нижча.

Встановлення монопольної влади на ринку чистої монополії приводить до перевищення ціни над граничними витратами, підвищує ціни і зменшує обсяги виробництва продукції. Цим самим створюються умови для погіршення становища споживачів і збільшення доходів фірми. Щодо впливу монопольної влади на рівні суспільства, то він неоднозначний. З одного боку, це чисті збитки для суспільства, бо обсяг виробництва буде меншим, ніж в умовах вільної конкуренції. В той же час ефект масштабу виробництва робить чисту монополію бажаною для суспільства, бо підвищує ефективність використання ресурсів. Такі наслідки монопольної влади на ринку зумовлюють потреби в регулюванні цін на ринку чистої монополії з боку держави, яка здійснює антимонопольні заходи. Одним з основних завдань антитрестівської політики держави є захист дрібних і середніх товаровиробників, прагнення наблизити цей ринок до моделі досконалої конкуренції. Особлива актуальність потреби в антимонопольному регулюванні відчувається в країнах перехідної економіки, в тому числі і в Україні, де у спадок від командної системи одержано економіку з високим рівнем монополізації.

Другою моделлю недосконало конкурентних ринків є ринок монопольної конкуренції. Це така ринкова ситуація, за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію. Такий ринок поєднує монополістичні та чисто конкурентні аспекти. Він аналогічний досконало конкурентному ринку у тому розумінні, що на ньому також діють багато фірм і проникнення на ринок не обмежено. Але він і відрізняється від досконало конкурентного ринку тим, що ринкова продукція диференційована, тобто кожна фірма продає особливий тип або варіант товару, що відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і кожна фірма є монопольним виробником своєї марки товару. Величина монопольної влади, яку має підприємство, визначається успіхом у диференціації свого товару порівняно з товарами інших фірм. Прикладами монопольної конкуренції є ринки таких товарів, як зубна паста, мило, пральні порошки, алкогольні та безалкогольні напої та ін.

Ринок монопольної конкуренції характеризується двома ключовими ознаками. По-перше, фірми конкурують, продаючи диференційовані товари, що мають високу норму зміщення один одним, але не є абсолютно взаємозамінними. Це означає, що еластичність попиту за ціною велика, але не безмежна. По-друге, проникненню нових фірм на ринок немає серйозних обмежень, тобто новим фірмам нескладно увійти в ринок із своїми фірмовими марками, а наявним фірмам легко вийти з нього, якщо товари перестали користуватися попитом.

У короткостроковому періоді фірми цього ринку встановлюють ціну подібно до ринку чистої монополії, тобто виходячи з правила, що оптимальним обсягом виробництва товару є той, за якого граничний дохід дорівнює граничним витратам. У цих умовах ціна монопольно-конкурентної фірми буде перевищувати середні витрати виробництва, тобто буде вищою, ніж це зумовлено рівнем витрат. Отже, споживач не може отримати товар за найменшою ціною, яку диктують умови виробництва.

Але у довгостроковому періоді високий прибуток, одержуваний конкурентною монопольною фірмою, буде стимулювати вхід у ринок інших фірм. У міру випуску такими фірмами нових товарів фірма буде втрачати свою частку реалізації товарів, а отже, зменшуватиме свою ринкову владу. А це приведе і до зниження ціни. Щоб забезпечити одержання певного надприбутку, фірми повинні посилити диференціацію своїх товарів, що дасть змогу їм утримувати певну монопольну владу, а отже, і ціни, що перевищують середні витрати виробництва.

Спеціалісти вважають, що ринки монопольної конкуренції є неефективними. З одного боку, рівноважна ціна на ньому перевищує граничні витрати. А це означає, що ціна, яку платять покупці за споживання додаткових одиниць продукції, перевищує їх витрати виробництва. З іншого боку, фірми на цьому ринку мають резервні виробничі потужності, тобто не повністю використовують свої виробничі потужності. Фактичний обсяг виробництва менший, ніж той, що мінімізує середні витрати. Такі резервні потужності неефективні, бо середні витрати виробництва можуть бути скорочені, якщо буде діяти менше число фірм. А це негативно впливає на добробут споживачів.

Але така ситуація має і певні позитивні наслідки, бо неефективність ринкового механізму монопольної конкуренції компенсується широким асортиментом товарів. І більшість покупців саме і цінують можливість широкого вибору серед найрізноманітніших конкуруючих товарів та їх марок. Користь від цього багатоманітні нерідко перевищує витрати неефективності такого ринку.

Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі

Однією з галузей економіки кожної країни є сільськогосподарське виробництво. В ринковій економіці воно здійснюється на товарно-грошових засадах. Тому підприємницька діяльність у цій галузі спирається на принципи, загальні для всієї економіки. Однак сільське господарство має такі особливості, що суттєво впливають на підприємництво та надають йому особливих ознак. Розглянемо їх:

Аграрні відносини та їх особливості

Сільське господарство - найдавніша галузь людської діяльності. Протягом всієї історії люди завжди займались вирощуванням рослин та тварин, що забезпечувало їм значну частину їх потреб. Ця галузь не втратила своєї значимості і в сучасних умовах. Переважна частина споживчих товарів навіть у розвинутих країнах пов'язана із результатами сільськогосподарського виробництва. В Україні на початок XXI ст. у сільському господарстві створюється понад 1/5 виробленої усією економікою продукції та понад 1/4 валової доданої вартості. Прямо чи опосередковано воно виробляє продукцію, що є основою 75% фонду споживання.

Економічна діяльність у цій сфері національної економіки здійснюється за економічними законами, що регулюють і інші сфери суспільного виробництва. Але сільськогосподарське виробництво має свою специфіку, що відрізняє його від інших сфер економіки. Це пов'язано насамперед з тим, що основним засобом виробництва у цій сфері є земля. Якщо для інших галузей земля є простором, на якому здійснюється економічна діяльність, то в сільському господарстві це основний фактор виробництва. Водночас він має свої особливості (див. схему 2).

Схема 2. Особливості землі як основного фактора виробництва у сільському господарстві

монопольний ціноутворення економічний агропромисловий

По-перше, земля не є продуктом людської праці і не може бути відтворена як інші фактори виробництва. По-друге, земля не може бути замінена в сільськогосподарському виробництві жодним іншим засобом. По-третє, земля не може бути довільно збільшена у розмірі або переміщена у просторі, що можна робити з іншими факторами виробництва.

Зазначені особливості землі як основного фактора сільськогосподарського виробництва зумовлюють і специфіку останнього (див. схему 3).

По-перше, продукт цього виробництва є специфічним, бо виступає результатом не тільки людської праці, а й таких природних факторів, як родючість землі та кліматичні умови. Економічний процес відтворення у цій галузі тісно переплітається з природним. Тому результативність економічної діяльності у цій галузі економіки визначається нерідко природними чинниками, а не факторами, створеними людською працею.

По-друге, сільськогосподарське виробництво характеризується сезонністю. Йому властиві великі перерви часу між виробничими процесами, що зумовлене дією біологічних і кліматичних факторів.

Схема 3. Особливості сільськогосподарського виробництва

А це загострює проблему зайнятості робочої сили: в періоди піку сільськогосподарських робіт попит на неї збільшується, а в міжсезоння зводиться майже до нуля. До того ж, передбачається утримання значної кількості техніки, яка використовується лише протягом певного, як правило, нетривалого часу, а решту часу простоює.

По-третє, для сільськогосподарського виробництва характерний суттєвий розрив у часі між затратами виробництва і одержаним результатом у вигляді готового продукту, що може бути реалізованим. Це породжує велику залежність підприємницької діяльності у цій сфері економіки від одержання кредитів.

По-четверте, залежність від природно-кліматичних умов, біологічних і ґрунтових чинників суттєво позначається на результативності сільськогосподарського виробництва, обумовлюючи його нестійкість, а отже, і значні затрати на створення страхових фондів на випадок несприятливих факторів, таких як посухи, град, повені та ін.

Особливості сільськогосподарського виробництва позначаються і на економічних відносинах цієї сфери, що іменуються аграрними відносинами (ті, що пов'язані з використанням землі як основного засобу виробництва). їх основним елементом є відносини земельної власності. Це історично визначена форма присвоєння особою, групою осіб або державою землі як природної умови будь-якого виробництва, а в сільському господарстві - основного фактора виробництва. Вони характерні для будь-якого суспільства і пройшли тривалий шлях розвитку. В сучасних умовах у більшості країн власники землі, що використовується у сільськогосподарському виробництві, поділяються на дві групи:

1) ті, хто самі здійснюють господарську діяльність, використовуючи власну або найману працю;

2) ті, хто не займається сільськогосподарською діяльністю, а здають землю в платне користування іншим особам.

Власність на землю насамперед проявляється через землеволодіння. Останнє є визначенням права фізичної чи юридичної особи на певну ділянку землі на обумовлених підставах, що передбачають відповідні права та обов'язки його власника. Землеволодіння означає, що володіння землею не відділене від права власності, тобто володіння і власник є однією особою - фізичною чи юридичною.

Другою формою реалізації власності на землю є землекористування. Це використання землі в установленому звичаєм або законом порядку. Воно визначає умови, порядок та форми господарського використання землі фізичними або юридичними особами, які не мають на неї права власності. Характер землеволодіння зумовлений системою економічних відносин суспільства. В сучасних умовах однією з найпоширеніших форм землекористування є оренда землі, за якої власник земельної ділянки передає її на певний строк іншій особі, для здійснення господарської діяльності за певну винагороду. Правовим актом, що регулює цю форму землекористування, є договір оренди.

Оренда землі існує здавна. Ще в кодексі Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.) чітко визначались умови оренди землі. Вона була короткостроковою (на 1-2 роки), натуральною (з виплатою 1/3 або 1/2 врожаю з поля і 2/3 з саду) або грошовою. В країнах, що розвиваються, оренда землі і нині є основною формою землекористування. В Ірані, наприклад, наприкінці XX ст. 60% усіх селянських сімей орендували землю. У Гватемалі таких сімей 40%, в Іспанії - 75%. Широко розповсюджена оренда землі і в розвинутих країнах. Так, на кінець XX ст. у західноєвропейських країнах частка орендної землі становила 40%. Поширеною є оренда землі і в США, де 68% землі, що використовувалася фермерами для сільськогосподарського виробництва, було використано на умовах оренди. Часто орендують землі підприємці, які використовують найману працю. Такі підприємства в розвинутих країнах виготовляють основну частину сільськогосподарської продукції.

В Україні прийнятим у жовтні 1998 р. законом "Про оренду землі" встановлено право оренди, яке було скасовано в 30-ті роки XX ст. І уже на початку XXI ст. майже 5,6 млн. земельних паїв, отриманих селянами в ході земельної реформи, були здані в оренду. Це дало змогу їм щорічно одержувати суттєвий дохід у формі орендної плати.

Особливості аграрних відносин проявляються і в специфіці організаційно-правових форм підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві (див. схему 4).

Найпоширенішим є фермерське господарство, що зазвичай пов'язане з сімейними фермами. Такі ферми, як правило, ведуть виробництво власними силами або частково використовують найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Однак за обсягом виробництва сільськогосподарської продукції головну роль відіграють великі фермерські господарства з найманою працею.

Схема 4. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності у сільському господарстві

У США наприкінці XX ст. такі господарства давали понад 70% усієї сільськогосподарської продукції країни і використовували 80% усієї найманої праці у цій галузі економіки. Широкого розповсюдження набула і така форма підприємницької діяльності, як сільськогосподарські кооперативи. Вони найчастіше є постачальницько-збутовими. Виробництво сільськогосподарської продукції дрібні фермерські господарства здійснюють самостійно, а питання забезпечення себе необхідними ресурсами та реалізації виробленої продукції вирішують через кооперативи. Так, у США на кінець XX ст. такими кооперативами перероблялася і реалізувалася майже третина фермерської продукції, а їх частка у забезпеченні фермерів матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%. А у Швеції практично всі фермерські господарства є членами сільськогосподарських постачальницько-збутових кооперативів.

Особливістю аграрних відносин є висока стійкість малих підприємств. Це зумовлено специфікою попиту на сільськогосподарську продукцію: він широкий за асортиментом, але невеликого розміру. Тому великим підприємствам виробляти таку продукцію економічно невигідно. І попит на неї задовольняють малі підприємства. Крім того, дрібне виробництво більш стійке до перепадів попиту на ринку, воно до них пристосовується швидше, ніж великі фермерські господарства.

Специфіка землі як основного засобу виробництва та особливості реалізації власності на землю обумовлюють необхідність економічної оцінки землі. Це визначення відносної продуктивності та загальної цінності землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва у сільському господарстві. її мета - якнайточніше встановити відмінності в якості земель щодо економічної родючості за досягнутого рівня землеробства. При цьому враховуються місцеві природні та економічні умови виробництва, місцерозташування земельних ділянок щодо пунктів реалізації продукції, наявність і стан шляхів сполучення та інших елементів інфраструктури сільського господарства, а також витрат і результатів виробництва по всій сукупності вирощуваних культур. Основними показниками при економічній оцінці землі є вартість валової продукції, окупність витрат та диференціальний дохід від використання землі. Для отримання достовірних показників використовуються середні багаторічні дані (за 5-10 років). На основі показників складають шкали економічної оцінки землі, які у відносних величинах (балах) відображають рівень родючості, продуктивності та доходності усіх одиниць земельних угідь. Економічна оцінка землі є складовою частиною земельних кадастрів, що є системою відомостей і документів, які містять сукупність достовірних даних про природний, господарський і правовий стан земель.

Размещено на Allbest.ru