Підприємство в умовах ринкового господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Функції і види підприємництва

Важливим господарюючим суб'єктом, поведінка якого визначає економічну ситуацію, є виробник. Його функція полягає у забезпеченні пропозиції, тобто забезпеченні ринку необхідною кількістю товарів та послуг. Особливе місце в цьому процесі належить підприємництву.

Підприємництво - це ініціативна, творча, пов'язана з ризиком самостійна економічна діяльність суб'єкта господарювання, який постійно здійснює нові комбінації ресурсів з метою реалізації нових ідей, випуску нової продукції та одержання прибутку. Це також організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або існуючих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізації тощо.

Підприємництво може реалізуватися в промисловій, науковій, інформаційній, сервісній сфері. Сучасні дослідження підприємництва базуються на ідеях економістів Й.Шумпетера, Ф.-А.Хайека та їх послідовників, які визначають підприємця як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне - аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей.

Таким чином, підприємець - це суб'єкт, який займається підприємницькою діяльністю, бере на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, праці і капіталу в єдиний процес виробництва товару або послуги, сподіваючись на прибутковість справи; реалізує свій діловий інтерес через новаторство.

Основними рисами підприємця є ініціативність, цілеспрямованість, вміння контактувати з персоналом, встановлювати ділові зв'язки, самовпевненість тощо. Не всі люди здатні бути вдалими підприємцями. Світовий досвід вказує, що таких приблизно 3-5% і не більше 10% від всіх працюючих.

Підприємництво в Україні здійснюється відповідно до закону «Про підприємництво», в якому, зокрема, вказується, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і вести самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Досвід розвинених країн свідчить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства. В сучасних умовах підприємництво виконує 3 основні функції:

ресурсна (мобілізація матеріальних чинників, людських ресурсів та грошових нагромаджень);

організаційна (забезпечення раціонального поєднання чинників виробництва, визначення власної стратегії розвитку);

творча, новаторська (постійний пошук та освоєння нових ринків, технологій та товарів, що важливе за умови НТР).

Розрізняють такі види підприємництва:

1. виробниче;

2. комерційне;

3. посередницьке;

4. фінансове;

5. страхове.

Підприємцем можна стати за будь-якої форми власності й навіть не маючи власності. В економіці є 3 типи підприємців:

1. підприємець-власник (він є власником або співвласником підприємства, всього капіталу або його частини);

2. підприємець-орендар (може не мати власності на землю або підприємство, а гроші взяти в кредит);

3. підприємець-менеджер ( має високу кваліфікацію, широкі спеціальні знання, не має власного або орендованого майна, а працює за наймом на підприємстві, здійснюючи управління).

Досвід країн-лідерів західного світу і багатьох країн, що розвиваються, переконливо свідчить про існування тісних зв'язків між розвитком ринку, конкуренції, підприємництва і досягненням економічних успіхів.

Підприємством називають самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємства класифікують за такими ознаками:

видом господарської діяльності (промислові, торгові, транспортні, фінансово-інвестиційні, науково-дослідні, інноваційні, в сфері послуг);

формою власності (приватні, колективні, державні);

за розміром (великі, середні, малі);

за галузевою сферою (одногалузеві, багатогалузеві та диверсифіковані. За своєю організаційною формою останні утворюють концерни, корпорації та конгломерати).

2. Форми організації підприємництва

Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги та недоліки окремих організаційних форм.

Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей, а також держава. Звідси два види підприємництва: індивідуальне та колективне.

Індивідуальне підприємництво означає, що підприємець працює від власного імені й на власний розсуд з метою одержання особистого прибутку або доходу. Він несе повну й необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном - у критичних ситуаціях воно може бути конфіскованим.

Колективне підприємництво здійснюється колективним суб'єктом, для чого утворюється підприємство (товариство). Вони можуть виступати юридичними та неюридичними особами. Як юридична особа, підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов'язків, виступає від власного імені та існує незалежно від осіб, що належать до його складу.

Виділяють таки основні види:

одноосібне володіння;

партнерство (товариство);

акціонерне товариство (корпорація).

Одноосібне володіння - підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима. До таких підприємств відносять індивідуальне, сімейне та приватне підприємництво (з правом наймання робочої сили).

Партнерство (товариство) - підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох або більше осіб шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання і розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.

Партнери можуть мати неоднаковий статус, який залежить від майнового внеску в партнерство та від участі в управлінні підприємством. Наприклад, в командитному підприємстві розрізняють повних товаришів та командитистів.

Акціонерне товариство (корпорація) - це правова форма організації підприємств, капітал яких утворюється в результаті об'єднання багатьох індивідуальних капіталів шляхом випуску та продажу акцій та облігацій. Тримачі акцій є співвласниками АТ, володарі облігацій - його кредиторами. Переваги та недоліки організаційно-правових форм підприємництва

За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі (крупні).

Термін "концентрація" означає зосередження, нагромадження, насиченість, об'єднання.

Концентрація виробництва -- процес дедалі більшого зосередження виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу -- процес зростання капіталу за рахунок перетворення частини чистого доходу на капітал.

Централізація капіталу -- процес добровільного об'єднання капіталів (акціонування) або поглинання одними капіталами інших, внаслідок чого відбувається процес укрупнення виробництва.

Показники рівня концентрації виробництва:

чисельність зайнятих;

обсяги виробництва;

товарооборот;

оборот капіталу;

частка підприємства на товарному ринку;

відсутність чи наявність конкуренції;

відсутність чи наявність зовнішнього контролю. Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані:

обсяг капіталу;

чисельність зайнятих;

обсяг випуску.

Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну приналежність підприємств до того чи іншого типу.

Разом із тим, не слід ототожнювати велике, середнє та дрібне виробництво з поділом підприємств на аналогічні типи. В основі поділу підприємств на зазначенні вище три типи лежать кількісні показники, в основі ж поділу підприємництва -- якісні характеристики.

Вибір типу підприємства значною мірою залежить від галузі, обраної для здійснення підприємницької діяльності.

Масштаби підприємницької діяльності визначаються науково-технічною та виробничою спеціалізацією, кооперацією, інтенсивністю інтеграційних процесів.

Класифікація підприємств за визначеним вище критерієм має важливе значення для вибору організаційно-правової форми.

Головною організаційно-правовою формою для великого підприємства є акціонерне товариство (АТ).

Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з дрібним:

технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП|

економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;

порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);

більші можливості використання кредиту;

переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом коштує дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції.

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань.

Двоїста роль середніх підприємств:

створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;

є проміжною сходинкою до монополізації;

максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;

самі середні підприємства прагнуть займати монопольне (олігополістичне) становище в певних сегментах ринку.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує:

1) у промисловості та будівництві -- 200 осіб; --- в інших галузях виробничої сфери -- 50;

2) у науці та науковому обслуговуванні -- 100;

3) у галузях невиробничої сфери -- 25;

4) у роздрібній торгівлі -- 15 осіб.

У країнах з розвиненою ринковою економікою частка за-II і штих у середньому та дрібному підприємництві становить 50-- 70 %, а частка у ВВП -- 50--60 %. Малих підприємств там дуже багато. Саме на основі малих підприємств виникали середні та великі.

В Україні, яка здійснює перехід до ринку від економічної системи державного (адміністративно-командного) соціалізму, мале підприємництво не набуло того значення, яке властиве ринковим і цим системам, що формувалися еволюційним шляхом. Розвиток його в Україні потребує державного сприяння і підтримки.

Риси дрібних підприємств:

велика кількість;

гнучкість (здатність швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці);

нестійкість (у США щороку банкрутують три з п'яти заново створених малих фірм).

Функції дрібних підприємств:

оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;

коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо;

розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів;

забезпечують розвиток конкуренції;

сприяють послабленню монополізму;

створюють додаткові робочі місця;

насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;

швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;

є основою для формування середнього класу;

активні щодо інноваційної діяльності.

Змішана економіка поєднує різні типи підприємств і різні організаційно-правові форми їх за принципом економічної доцільності. Зміст останньої визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку.

Дослідним шляхом встановлено, що валові витрати на одиницю продукції мінімізуються за досить великих обсягів виробництва у таких галузях, як газова, електроенергетика, водопостачання (природні монополії), а також металургія, автомобіль» на промисловість тощо.

Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і середні та великі підприємства. Це виробництво одягу, взуття, торгівля тощо.

Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недов 1 цільне.

Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми: підприємництво виробництво інноваційний бізнес

венчурне підприємництво (бізнес);

інжиніринг;

лізинг;

технопарки;

торговельну мережу;

франчайзинг та ін.

Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів, з метою отримання максимального прибутку.

За розміром венчурні компанії невеликі або середні.

За організаційно-правовою формою--партнерства (товариства).

Займаються вони цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій.

Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу.

Партнерами венчурної компанії є:

професіонали у сфері підприємницької та управлінської діяльності;

інституційні інвестори (інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди і т. ін.);

приватні особи.

Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але Опруть на себе повний ризик з управління компанією. Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і рипи кують своїми інвестиціями. Так здійснюється принцип венчурного підприємництва щодо розподілу ризику. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори -- близько 80 %.

За оцінками американських економістів, 15 % венчурних компаній приречені на повну втрату ризикового капіталу; ЗО % -- забезпечують досить скромний прибуток. Зате ЗО % венчурних (ризикових) фірм за декілька років перекривають прибутком інвестований капітал у ЗО, а подекуди у 200 разів.

Інжиніринг -- система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту під час будівництва промислових та інших об'єктів (рис. 10.7).

Лізинг -- форма довгострокової оренди, де орендодавачем э лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90 % тривалості звичайного терміну експлуатації об'єктів, що здаються в оренду.

Орендовані об'єкти, як правило, купуються лізинговою компапанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред'являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, післяпродажне обслуговування} навчання персоналу для обслуговування устаткування тощо.

Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості,

Технопарки -- одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, який зосереджує близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, де працюють 190--200 тис. осіб. Шляхи виникнення технопарків:

об'єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок;

створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які залишають корпорацію, бажаючи мати свою власну справу. Як правило, корпорації не тільки не чинять опору, а й сприяють цьому процесу, розраховуючи на співробітництво у разі успіху;

перехід існуючих фірм під егіду технопарку з метою отримання певних пільг (умов кредитування, оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).

Торговельна мережа -- два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.

Франчайзинг -- найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі збуту.

Суть франчайзингу полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзер) укладає угоду з малими та середніми неза-ложними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзера.

Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзора), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право Користування товарним знаком.

Франчайзинговий пакет (франшиза) -- повна система ведення бізнесу -- дає змогу франчайзі здійснювати цю діяльність успішно навіть тоді, коли він починає займатися нею вперше.

Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзером.

Компенсацією за втрату в цьому аспекті економічної свободи франчайзі є надання йому дозволу використовувати назву компанії, її репутацію, маркетингові технології тощо.

Джерела фінансування системи франчайзингу:

передача в оренду головною компанією -- франчайзером власного основного капіталу;

т- власний капітал франчайзі (фірми-оператора);

-- запозичений фірмою-оператором капітал. Угода між франчайзером та франчайзі визначає:

нормативи відрахувань від прибутку головної компанії;

нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзера.

Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін (табл. 10.2).

Таблиця 10.2. Переваги і недоліки системи франчайзингу для головної компанії та компанії-оператора

Переваги та недоліки франчайзингу	Для франчайзера	Для франчайзі І
1	2	3
Переваги	Забезпечує додаткові грошові кошти для ведення бізнесу. Сприяє розширенню ринку певного виду товарів та послуг	Підтримка з боку головної компанії, яка має прекрасну репутацію. Можливість швидко та ефективно розпочати справу
	Сприяє зміцненню репутації на існуючому ринку. Створює сприятливі умови для виникнення нових концепцій підприємницької діяльності	Встановлення чітких територіальних меж ведення справи
Недоліки	Обмежений вплив головної компанії на франчайзі. Недобросовісні фірми-опе-ратори можуть компрометувати франчайзера та негативно впливати на його імідж. Небезпека розголосу комерційної таємниці. Благополучні фірми виходять із системи франчайзинга для самостійного ведення підприємництва	Обмеження ініціативи і свободи з боку франчайзера. Фінансова залежність від франчайзера у важких для нього ситуаціях може знищити франчайзі навіть за успішної діяльності останнього. Франчайзер може недобросовісно виконувати свої договірні зобов'язання

Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг тощо. Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування "Мак-Дональде", магазини та автомати з продажу прохолоджувальних напоїв "Кока-кола", станції технічного обслуговування "Вольво", "Мерседес-Бенц" та ін.

Система франчайзингу сприяє насиченню ринків якісними ти різноманітними товарами й послугами, і в цьому її привабливість. Разом із тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзера за роботою фірм-франчайзі.

Мерчендайзинг -- система форм та методів активізації торгівлі:

-- різні варіанти розміщення магазинів;

-- реклама на місці продажу;

-- освітлення;

-- інтер'єр;

-- фірмовий стиль;

-- навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів; розумінню психології покупця та активного впливу на його бажання придбати товар саму цьому закладі торгівлі тощо.

Підсумовуючи, зазначимо, що підприємництво -- явище багатоаспектне. Форми підприємницької діяльності породжуються потребами економічних суб'єктів і визначаються рівнем розвитку економіки.

3. Мотивація поведінки підприємства в умовах ринкового господарювання

На будь-якому підприємстві та у підприємництві в цілому успіх значною мірою залежить від складу кадрів, їхніх мотиваційних стимулів. Адже кадри вирішують все. Межа між нарощуванням виробничих потужностей і банкрутством, покращенням і погіршенням, прогресом і застоєм, багатством і бідністю визначається саме людськими ресурсами та мотивацією, удосконалення яких - головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових, організаційних проблем. І в кінцевому результаті виграє той, у кого більш дійова мотиваційна система.

Мотивація підприємства - спонукання людини до проводження підприємницької діяльності.

Основні мотиви підприємницької діяльності:

· Матеріальна зацікавленість і бажання швидко розбагатіти, можливість одержувати пільги, надбавки, премії.

· Прагнення до приватної власності, потреба панування, влади, впливу на інших, бажання бути завжди першим, конкурувати.

· Можливівсть сформувати команду однодумців (засновників) для створення підприємсьва та ведення бізнесу, працювати у згуртованому колективі.

· Свобода у прийнятті управлінських рішень, самостійність дій.

· Реально можливість отримати достойну посаду, перспективи професійної карєри, престижу, підвищення свого статусу у ділових колах та суспільстві.

· Задоволеність характером та змістом роботи, умовами праці, можливістю здійснення творчої діяльності.

· Незадоволеність роботою яка була раніше (низька з/п, не сприятливий мікроклімат у колективі, незадоволеність свої службовим становищем).

· Потреба у спілкуванні з людьми, повазі, самовираженні.

· Прагнення розповсюдити власний стиль життя, свої інтереси та погляди на бізнес.

Класична теорія мотивації - це теорія, згідно якої гроші є єдиним стимулом до трудової діяльності. З цієї точки зору, люди - «економічні істоти», які працюють лише для того, щоб оплачувати їжу, одежу, житло. Працівники будуть отримувати більше грошей, якщо діятимуть в інтересах фірми.

3. Економічна та бухгалтерська оцінка діяльності підприємства. Витрати виробництв.

У нових умовах господарювання питання організації аналітичної роботи на підприємствах сфери торгівлі набули особливої актуальності. Від їх вирішення залежить рівень економічної роботи і управління. Аналітична робота, яка проводиться на торговельних підприємствах та в об'єднаннях, спрямована на підвищення ефективності їх діяльності, оптимізацію рівня фінансової самодостатності, зростання конкурентоспроможності.

Основні завдання економічного аналізу діяльності підприємств торгівлі такі: контроль за дотриманням індикативно-планових чи інших нормативних показників господарської діяльності; оцінка ефективності цієї діяльності; вивчення впливу факторів на відхилення показників від прогнозованих, індекативно-планових орієнтирів чи інших нормативних орієнтирів; виявлення невикористаних резервів і пошук шляхів їх мобілізації; визначення тактики поточного коригування відхилень показників господарської діяльності; обґрунтування регуляторних стратегій на більш віддалену перспективу та інших управлінських рішень.

Виконуючи перераховані завдання, економічний аналіз господарської діяльності є важливим знаряддям контролю за роботою підприємств, дієвим засобом зміцнення комерційного розрахунку і дотримання режиму економії, сприяє ліквідації недоліків, поширенню передового досвіду, виявленню і мобілізації невикористаних резервів.

Раціональність організації аналітичної роботи на торговельних підприємствах передбачає дотримання трьох основних вимог:

- обов'язковості виконання аналітичної роботи на всіх рівнях управління і в кожному підрозділі організаційної структури управління;

- неперервності виконання аналітичної роботи замість епізодичності її проведення, як це ще має місце на багатьох підприємствах;

- розробки і дотримання на кожному підприємстві з врахуванням його галузевих і інших особливостей обов'язкового мінімуму питань і показників, які необхідно аналізувати в установлені строки, а також мінімуму вихідних аналітичних таблиць і форм.

Дотримання цих основних вимог свідчить про стан організації аналітичної роботи. їх виконання є необхідною умовою підвищення рівня керівництва господарською і фінансовою діяльністю підприємств торгівлі.

Відповідно до своїх службових обов'язків економічним аналізом діяльності торговельних підприємств насамперед займаються економісти. Велику роль у проведенні аналітичної роботи відіграють також головний бухгалтер, його заступник та інші працівники облікового апарату торговельного підприємства. В їх обов'язки входить здійснення (разом із іншими службами) економічного аналізу господарської діяльності на основі даних бухгалтерського обліку і звітності та інших джерел інформації для виявлення внутрішніх резервів, попередження втрат й непродуктивних витрат. Головний бухгалтер і його заступник вступають від імені підприємства у взаємовідносини з банками, фінансовими органами, різними суб'єктами господарської діяльності, які є партнерами по бізнесу. Тому вони мають можливість не тільки удосконалювати аналітичну роботу, але й активно впливати на рівень фінансової та розрахункової дисципліни, а це дає можливість підвищити дієвість аналізу, що ними проводиться.

Звітність це облікові записи, які дають можливість прослідкувати господарську діяльність. Обліковий процес на кожному підприємстві закінчується складанням звітності на підставі об'єднання поточних даних для розрахунку економічних показників, необхідних для управління. Крім того, звітність - джерело інформації для аналізу підсумків діяльності підприємства, оцінки використання ресурсів, фінансового положення, виявлення резервів зниження витрат виробництва та росту рентабельності.

В умовах ринкових відносин, коли на економічному просторі одночасно працюють різноманітні господарські суб'єкти - юридичні та фізичні особи, звітність стає основним джерелом інформації. Кожний суб'єкт господарювання намагається знати все про своїх замовників та постачальників. Склад та структура звітності може бути розроблена в залежності від потреб підприємства. Така звітність буде індивідуальна і її будуть використовувати тільки працівники конкретного підприємства. Документи звітності можливо розробляти і затверджувати на рівні держави. Така звітність буде загальною та універсальною, всі підприємства повинні організовувати її складання та представлення до державних органів.

Кожний з цих варіантів діє на сучасному підприємстві. Індивідуальна та загальна звітність дозволяє представити процес виробництва та реалізації як єдиний механізм, котрим можливо керувати.

Розробкою документів звітності займаються фахівці, котрі володіють питаннями обліку, аналізу та знають інформаційні потреби держави, регіонів, підприємств.

Звітність підприємства дозволяє ефективно управляти виробництвом, прогнозувати напрямки розвитку бізнесу, оцінити стосунки з покупцями та постачальниками. Крім того, звітність дозволяє державі планувати розвиток країни в цілому та кожної галузі або регіону. Роль держави в складанні та використанні звітності є складною. З одного боку держава затверджує види, форми звітності, терміни представлення. З другого, звітність це основне джерело надходження економічної інформації держави.

У процесі своєї виробничої діяльності підприємство проводить безліч фінансово-господарських операцій і постійно несе витрати, пов'язані з їх проведенням. Одні групи витрат безпосередньо пов'язані зі здійсненням конкретної операції (із конкретним об'єктом витрат), інші -- мають загальний характер і необхідні для забезпечення функціонування підприємства в цілому. Усі витрати -- і матеріальні, і трудові, і фінансові -- підприємство здійснює для забезпечення своєї виробничої діяльності.

Операційні витрати є основною складовою витрат підприємства (рис. 4.2). До них входять виробнича собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. До виробничої собівартості включають:

Рис. 4.2. Структура витрат підприємства

* прямі матеріальні витрати;

* прямі витрати на оплату праці;

¦ інші прямі витрати;

* загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини та основних матеріалів, що є основою продукції, яку виробляють, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці -- це заробітна плата та інші виплати робітникам, які займаються виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг.

До складу інших прямих витрат входять усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація виробничих основних засобів тощо.

До складу загальновиробничих витрат включають: - витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

* амортизацію основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

* витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

* витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

* витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;

* витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

* витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища;

* інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не входять до собівартості реалізованої продукції, поділяють на адміністративні, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносять такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

* загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

* витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством, а також іншого загальногосподарського персоналу;

* витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона тощо);

* винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

* витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

* амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

* податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, які включають до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

* плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

* інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут -- це витрати, пов'язані з реалізацією продукції, тобто витрати:

* пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції;

* на ремонт тари;

* на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

* на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

* на передпродажну підготовку товарів;

* на відрядження працівників, зайнятих збутом;

* на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

* на транспортування та страхування готової продукції;

* на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

* інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.

До інших операційних витрат належать:

* витрати на дослідження та розробки;

* собівартість реалізованої іноземної валюти;

* собівартість реалізованих виробничих запасів (їх облікова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією);

* сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

* втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами та зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);

* втрати від знецінення запасів;

* нестачі й втрати від псування цінностей;

* визнані штрафи, пеня, неустойка;

* витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

* інші витрати операційної діяльності.

До фінансових витрат належать процентні та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

До складу інших витрат включають витрати (крім фінансових), які виникають під час фінансово-господарської діяльності підприємства, але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції. Це:

* собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);

* собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);

* собівартість реалізованих майнових комплексів;

* втрати від неопераційних курсових різниць;

* сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій, у тому числі втрати від участі в капіталі асоційованих, дочірніх або спільних підприємств;

* витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

* залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

* інші витрати.

Витрати операційної діяльності групують за такими економічними елементами: матеріальні затрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

До складу елемента "Матеріальні затрати" включають вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Елемент "Відрахування на соціальні заходи** включає відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" відносять суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включають витрати операційної діяльності, які не ввійшли до складу попередніх елементів, зокрема витрати на відрядження, послуги зв'язку, виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

4. Конкурентоспроможність підприємства та його конкурентне середовище. Досконала та недосконала конкуренція.

В умовах переходу до ринкових відносин перед підприємством постає багато питань, пов'язаних з його діяльністю. Функціонування підприємств ускладнюється змінами як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі його діяльності, що обумовлює необхідність розробки нових підходів до визначення його цільової функції, обгрунтування економічних передумов досягнення оптимальних резервів прибутку, які забезпечують конкурентоспроможність підприємства на ринку і визначають перспективи його розвитку.

В умовах ринку підприємства зіткнулися з багатьма чинниками ймовірнісного характеру, що викликає необхідність відмови від жорсткого планування і переходу до гнучкої системи економічного регулювання його діяльності. Реалізація цієї задачі пов'язана з розробкою стратегії діяльності підприємства, в якій визначаються мета і задачі діяльності, ресурсне забезпечення, шляхи досягнення, цілі і методи вирішення задач. Від підприємств вимагається формування методів ефективної роботи в умовах розвитку конкуренції.

Досвід останніх часів показує, що далеко не всі підприємства готові до ведення конкурентної боротьби. Навіть те, що багато з них є власниками конкурентноспроможної продукції (що саме по собі дуже важливо) не дозволяє багатьом з них реалізовувати цю перевагу із-за відсутності практики використання всього комплексу засобів маркетингу: гнучкої асортиментної і цінової політики, адекватної організації каналів розподілення продукції (товарів, послуг), ефективних методів стимулювання і реалізації та інше. Разом з тим, кон'юнктурна ситуація з кожним роком все більш ускладнюється поступовим розширенням територій ринку і залученням західних фірм, що мають значний досвід в умовах жорсткої конкуренції.

Економічна система ринкового господарства базується на автономії господарських суб'єктів, механізму ринку та конкуренції. Підприємство як суб'єкт ринкових відносин для здійснення своєї господарської діяльності повинно бути, з одного боку, конкурентноспроможним по відношенню до аналогічних підприємств, що функціонують на ринку, з другої - взаємодіяти з підприємствами інших галузей, інфраструктур.

Бізнес базується на трьох основних обставинах: перша - споживач; друга - нарахування у персоналу глибоких спеціальних знань про виробництво продукції даного виду; третя - випуск продукції високої якості, а одним з основних критеріїв успіху бізнесу являється конкурентоспроможність.

По суті, конкуренція - процес боротьби фірм за платоспроможний попит, тому що, не дивлячись на різноманіття форм прояву, суть галузевого взаємодії фірм зводиться до одного - зміцнення свого положення шляхом розширення контрольованої частки ринку. Однак, зміст самого процесу конкуренції залежить від факторів, що обумовлюють тип ринкової структури і характер взаємодії фірм галузі. Головні критерії розмежування типів конкуренції пов'язані з об'єктно-конкурентних дій (продукт, ціна, обсяг продажів) і принципами взаємодії продавців (враховують або не враховують поведінку один одного). Виходячи з цього, розрізняють довершену (чисту) і недосконалу конкуренцію. Досконала конкуренція - тип конкуренції, при якій фірми не мають ринкову владу та конкурують за ціною. Характерною її особливістю є те, що продавці не можуть збільшити свої прибутки за рахунок підвищення ціни і єдиним доступним для них способом отримання економічного прибутку є зниження витрат виробництва, а досконала конкуренція стає умовою забезпечення максимальної ефективності функціонування економіки. Досконала конкуренція є скоріше теоретичну модель, ніж тип реального суперництва фірм. По-перше, самі умови абсолютно конкурентного ринку на практиці мало здійсненні, оскільки зазвичай ринки не є атомізовані, а продукція фірм найчастіше диференційована. Фірми використають різні технології, а капіталомісткість виробництва сучасного Такора, що сильно ускладнює міжгалузевий перелив капіталу. По-друге, посилка про пасивному пристосуванні фірм до ринковими умовами і цінами не відповідає реальному характеру їх діяльності, пов'язаній з активним впливом на навколишнє ринкове середовище. По-третє, неповна доступності інформації, а саме її асиметрія є рушійним мотивом конкуренції. Нарешті, якщо ми десь і зустрінемо умови, що відповідають вимогам досконалої конкуренції, то вони будуть усього лише відображати результат процесу конкуренції, нічого не кажучи про сам спосіб конкуренції.

Недосконала конкуренція - тип конкуренції, при якій фірми мають ринкову владу та конкурують за обсяг продажів. Даний тип конкуренції представляє спосіб конкуренції фірм, що мають різні розміри і витрати, відмінні характеристики продукту і різні цілі, а також застосовують різні конкурентні стратегії. Економічний зміст цієї конкуренції полягає в тому, що ринкове взаємодія фірм являє собою постійно модифікується процес протидії пануванню на ринку окремих фірм. А його відмінною особливістю є використання переважно нецінових факторів конкуренції. Найбільш поширені форми недосконалої конкуренції - це монополістична конкуренція, що представляє суперництво між фірмами, ринкова влада яких обумовлена унікальними особливостями їх товару, і олігополістична конкуренція, що представляє суперництво між фірмами, ринкова влада яких обумовлена їх ринковою часткою.

Конкуренція реалізується не лише через ціни, а й допомогою типу продукту, способів виробництва і збуту. Вона зачіпає не тільки споживачів, але й інші конкурентні сили - ресурсів постачальників, посередників, які виробників товарів-замінників і т.д. Як функція ринкової структури конкуренція може бути більш-менш обмеженою. Головне, однак, полягає в тому, аби визначити, наскільки відповідальність кількості, якості і ціни товарів запитам споживачів. У цьому сенсі може конкуренція бути ефективною і неефективною.

Размещено на Allbest.ru

...