Прибуток як підсумковий результат діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прибуток як підсумковий результат діяльності підприємства

Природа прибутку, механізм його створення і розподілу завжди привертали увагу провідних учених. З розвитком економічної науки визначення поняття «прибуток» постійно ускладнювалось. Єдине, що залишалось незмінним і з чим погоджувались усі дослідники, - це те, що прибуток є різницею, відхиленням, залишком.

Як найбільш узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності, аналіз прибутку проводиться як на рівні окремого підприємства, так і економіки в цілому. Кожному рівню відповідає свій вид звітності, своя мета. Так, рівень підприємства дає змогу розглянути процес утворення прибутку, а макрорівень - показати місце прибутку в національному доході держави.

Першочергове значення для отримання прибутку має реалізація вироблених товарів і послуг, що дає можливість відшкодувати витрачені кошти й отримати певну суму понад витрачене. Затримка в реалізації призводить до порушення нормального циклу виробництва, а затяжний її характер може спричинити економічну кризу перевиробництва.

Прибуток не є сталою величиною, його розмір зумовлено багатьма чинниками. На величина прибутку впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори:

До зовнішніх слід насамперед віднести:

- стан товарного ринку та ринкової кон'юнктури;

- коливання попиту та пропозиції;

- зміна еластичності попиту;

- рух цін на ринку;

- стан конкурентного середовища;

- рівень державного регулювання тощо.

До факторів внутрішнього характеру відносять:

- кількістю залучених коштів (що більше коштів вкладено у виробництво, то більші обсяги виробництва і більший прибуток);

- співвідношенням прибутку і витрат (прибутковістю капіталовкладень);

- рівень технічного розвитку виробництва та його технологічні особливості (скорочення витрат на виробництво збільшує частку прибутку в ціні);

- швидкість обороту капіталу (прискорення обороту капіталу навіть за фіксованих капіталовкладень сприяє збільшенню обсягів виробництва і прибутку);

- конкурентоспроможність товарів, що виробляються;

- доля ринку конкретного підприємства;

- стратегія та політика ціноутворення на підприємстві;

- асортиментна стратегія тощо.

У конкурентній економіці прибуток виконує ряд функцій:

- Розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та становлення виробництва, підготовку і перепідготовку кадрів, преміювання працівників тощо;

- Стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукції;

- Орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку - скорочувати як неконкурентоспроможну.

Прибуток у загальному вигляді - це грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу. Іншими словами, це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу, комерційну та іншу діяльність підприємства. Відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. В практичній діяльності українських підприємств (відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та звітності) використовують такі значення прибутку:

- валовий прибуток (прибуток, розрахований як різниця між чистим доходом (виручка без ПДВ та Акцизного податку) та собівартістю реалізованої продукції;

- прибуток від операційної (основної) діяльності (визначається як різниця між сумою валового прибутку та інших операційних доходів та адміністративними витратами, витратами на збут продукції та іншими операційними витратами);

- прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (визначається як сума прибутку від операційної діяльності, доходів від участі у капіталі, фінансових доходів та інших доходів за вирахуванням фінансових витрат, витрат від участі у капіталі та інших витрат);

- загальний прибуток або бухгалтерський (сума прибутку від звичайної діяльності, скоригована на суму надзвичайних доходів та витрат).

Загальний прибуток, який отриманий за результатами усіх видів господарської діяльності підприємства підлягає розподілу.

Розподіл і використання прибутку

Функціонування підприємств на засадах комерційного розрахунку призводить до того, що прибуток виступає в якості не тільки головного результату фінансово-господарської діяльності, а й джерела задоволення різноманітних потреб як самого підприємства, так і суспільства в цілому. Прибуток - важливе джерело розширення виробництва та забезпечення інших внутрішньогосподарських потреб.

Постійно зростає роль прибутку у формуванні бюджетних, позабюджетних і благодійних фондів.

В умовах ринку, коли прибуток визнається метою діяльності підприємства, важливим завданням стає розробка економічно обґрунтованої системи його розподілу. Головна вимога зводиться до того, щоб в системі розподілу прибутку органічно поєднувалися інтереси суб'єктів господарювання, суспільства в цілому і конкретних працівників. Реалізація цієї вимоги обумовлюються основними принципами розподілу прибутку:

- першочергове виконання фінансових зобов'язань перед суспільством в цілому (в особі держави);

- максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворення;

- використання прибутку на матеріальне стимулювання працюючих та на соціально-культурні потреби.

Господарським Кодексом України встановлено, що кожен суб'єкт господарювання має право самостійно розпоряджатися прибутком у відповідності до законодавства, укладеними договорами і статутом підприємства. Єдине, чим держава регламентує дії підприємства - це податки з супутніми їм пільгами і санкціями.

Податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій податковий обов'язок, що на підставі закону (або акта органу місцевого самоврядування) вноситься до бюджету відповідного рівня і виступає як обов'язковий, безумовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний грошовий платіж. Держава встановлює послідовність сплати податків та зборів господарюючим суб'єктам: спочатку сплачуються непрямі податки (податок на додану вартість, акцизний податок); потім - майнові податки (плата за землю, податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, збір за першу реєстрацію транспортного засобу та інші) і мита, і нарешті - інші податки, головним серед яких є податок на прибуток. Після обов'язкових розрахунків з державою (бюджетом) у підприємства залишається частина прибутку, що за звичай, називають чистим прибутком. Останній є власністю підприємства і використовується за такими напрямами: виплата дивідендів, поповнення статутного та резервного фондів, інші цілі.

При розподілі прибутку та визначені напрямів його використання, перш за все враховується ринкова кон'юнктура, яка може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства. У відповідності з цим визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначені для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т.д. Частина прибутку використовується на сплату відсотків за кредитними інвестиціями.

Важливе місце в системі розподілу прибутку займають сьогодні ті напрямки його використання, які пов'язані з формуванням заохочувальних фондів, призначених для стимулювання кращих результатів роботи трудових колективів. Ця частина прибутку використовується для преміювання робітників і службовців, виплати різних винагород, надання одноразової допомоги і т. п.

Частина прибутку відраховується на благодійні цілі, йде на підтримку колективів, організацію виставок і т. п. Отже, прибуток підприємства - це основний фактор його економічного та соціального розвитку.

Практика діяльності підприємств в умовах жорсткої конкуренції в країнах розвиненої ринкової економіки виробила свої, відмінні від вітчизняних, (нетрадиційні) підходи до визначення результатів діяльності підприємств та їх аналітичного використання.

З точки зору західної економічної науки існує два підходи до визначення результату діяльності підприємства економічний та бухгалтерський підхід.

Економічний підхід до аналізу прибутку пов'язаний з можливістю отримувати фірмою альтернативний (неявний) прибуток. Мета такого аналізу - виявити доцільність подальших капіталовкладень (інвестицій) в дане підприємство та у разі необхідності, забезпечити перепрофілювання виробництва.

До економічних показників даного напряму відносять: нормальний прибуток, економічний прибуток.

Введення в науковий оборот показників нормального і економічного прибутку надає можливість для підприємства визначати ефективність своєї діяльності не тільки відносно стратегічних конкурентів, а й відносно всіх інших суб'єктів господарської діяльності та економіки загалом.

Нормальний прибуток - це мінімальний дохід, що робить перебування підприємця у певній галузі, у певному виробництві економічно доцільним. Він має відшкодувати витрати нервової та розумової енергії для виконання підприємницьких функцій, тобто винагородити особистий ресурс здатності до підприємництва, а також відшкодувати винагороду у формі заробітної плати та процента на вкладений капітал. Фактично, нормальний прибуток - це неявні, альтернативні витрати підприємства.

Під нормальним прибутком (або альтернативною вартістю капіталу) розуміють мінімальну плату (дохід), якою мають винагороджувати за підприємницькі здібності, щоб стимулювати їх використання у практичній діяльності конкретного підприємства. Він можливий у ситуації, коли загальна виручка (дохід) підприємця дорівнює загальним витратам підприємства, обчисленим з урахуванням втрачених можливостей для всіх використовуваних ресурсів. Таким чином, нормальний прибуток втримує підприємця у полі його діяльності та забезпечує раціональне прийняття фінансово-господарських рішень. Так, інвестування підприємця у виробництво будуть доцільними тільки у випадку, коли величина нормального прибутку буде менше або дорівнювати значенню чистого прибутку.

Значення нормального прибутку є вирішальним критерієм у визначенні реальної прибутковості підприємства, фірми, оскільки визначає величину економічного прибутку.

Економічний прибуток - є різницею між сукупними доходами і сукупними економічними витратами, що включають альтернативні витрати розподілу капіталу власника за певний період.

Економічний прибуток не включається у витрати, оскільки - це дохід отриманий зверх нормального прибутку, необхідного для збереження зацікавленості підприємця у обраній сфері діяльності.

Саме економічний, а не бухгалтерський прибуток є критерієм оцінки діяльності фірми в умовах конкуренції.

Чим вищий економічний прибуток, тим ефективніше розпоряджається фірма (підприємство) своїми обмеженими ресурсами.

Таким чином, економічний прибуток відрізняється від бухгалтерського на величину нормального прибутку.

Величина економічного прибутку може приймати позитивне значення (у разі, коли бухгалтерський прибуток перевищує нормальний), від'ємне значення (у разі, коли бухгалтерський прибуток менший за нормальний) та нульове (у разі рівності бухгалтерського та нормального прибутку).

Позитивне значення економічного прибутку свідчить на користь обраного напряму розвитку фірми (підприємства), рентабельності вкладеного капіталу, перспективності інвестицій, тощо.

Від'ємне значення - сигналізує про необхідність скорочення виробництва та інвестицій, зміні напрямку діяльності або навіть закритті. По суті така ситуація означає, що фірма розбазарює ресурси та нехтує метою максимізації прибутку. Таке явище для раціонального суб'єкта ринкової економіки неможливе.

Нульовий економічний прибуток свідчить про рівність величин нормального та бухгалтерського, а це означає, що альтернативне застосування ресурсів не принесе фірмі більше прибутку, а ніж вона отримує.

Джерело економічного прибутку економісти пояснюють по різному. Головним чином пояснення зводяться до того, що деякі підприємці, діючи у динамічній і невизначеній економічній ситуації, можуть використати її на свою користь. Це можливо або при успішних інноваціях (капіталовкладеннях у нові технології), або при тимчасовому захопленні монопольних позицій у галузі. Зрозуміло, що перевищення (надлишок) над нормальним прибутком здобувається підприємцем нелегко і ґрунтується на правильній оцінці результатів своєї фінансово-господарської діяльності, раціональному та своєчасному прийнятті ефективних управлінських рішень, пошуку резервів збільшення прибутковості, рентабельності та платоспроможності підприємства.

Бухгалтерський підхід спирається на показники реально отриманих результатів, підтверджених бухгалтерською (фінансовою) звітністю підприємства та визначених відповідно вимог законодавства. Це вже визначені показники валового та чистого прибутку.

прибуток витрати конкурентний економіка

Витрати підприємства. Показники витрат

Величина прибутку, як було визначено, залежить від багатьох факторів. Основний вплив на величину прибутку спричиняють витрати підприємства на виготовлення та реалізацію продукції.

Витрати - це сукупність переданих у грошовій формі витрачань підприємства, пов'язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт та їх реалізацію. Основну частину витрат підприємства становлять виплати на користь власників ресурсів залучених до виробництва (матеріальний, трудових, фінансових).

Діяльність підприємства неможлива без відповідних витрат. Найбільш загальний їх поділ передбачає наступні напрямки витрачань:

1. Витрати, пов'язані з основною діяльність підприємства (операційні витрати). Це витрати на виробництво і реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які підприємство відшкодовує за рахунок виручки від реалізації товарів, робіт, послуг.

2. Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю (на розширення та оновлення виробництва). До таких витрат слід віднести: одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів; приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування таких витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредитні ресурси тощо.

3. Витрати на соціальний розвиток. Такі витрати не пов'язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції і залежать від рішень власників та величини прибутку.

Світова практика групування витрат, як і прибутку, має свою специфіку. Так, в аналізі своєї діяльності підприємство, фірма в загальній класифікації витрат поділяє їх на витрати для підприємця та економічні витрати.

Витрати підприємця - це витрати на користь постачальників ресурсів. Це так звані явні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. їх підрахунок здійснюється на основі підтверджених даних бухгалтерського обліку.

Явні витрати - це бухгалтерські витрати, що впливають на реальні результати діяльності підприємства, фірми і безпосередньо впливають на величину валового (бухгалтерського) та чистого прибутку.

Економічні (неявні) витрати це - витрати втрачених можливостей або альтернативні витрати. По суті це ті доходи, від яких підприємство відмовилось при виборі варіанту більш ефективного використання ресурсів, що йому належать. До таких витрат відносять: процент на власний капітал, орендна плата за приміщення, плата за менеджерську роботу власника підприємства тощо. Витрати втрачених можливостей дозволяють вибрати з усіх можливих варіантів використання власних ресурсів найбільш ефективний. В умовах ринкової економіки неявні витрати визначають значення економічного прибутку і перспективи діяльності підприємства на обраному напрямку.

Вибір діяльності це насамперед вибір капіталовкладень. Подальші управлінські рішення пов'язані з вибором оптимального обсягу продукції, що забезпечує підприємству максимальний прибуток.

У практиці вітчизняних підприємств при підрахунку витрат віддають перевагу показнику собівартості продукції.

Собівартість - це синтетичний показник, який характеризує витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Дане визначення включає такі важливі положення:

- собівартість відображає скільки і яких ресурсів було використано при виробництві продукції та її реалізації;

- величина використаних ресурсів має грошовий характер вираження;

- визначення собівартості завжди пов'язане з конкретними цілями і завданнями (виробництво, функціонування відділу, цеху, виріб тощо).

Залежно від функціонального призначення розрізняють: оптимальну, рахункову (нормативну), фактичну, середню, виробничу, комерційну собівартість.

Оптимальна собівартість. Установлюється за ідеальних умов виробництва. Визначити її можливо, але дотримуватися практично ні. Тому її величину завжди буде меншою за фактичну.

Рахункова собівартість відображає затрати, що очікуються у періоді підготовки виробництва того, чи іншого товару (послуги). При визначенні такої собівартості виходять з існуючого на час розрахунку рівня затрат.

Фактична собівартість - відображає дійсний рівень затрат, що склався за підсумковий період. Цей вид собівартості включає всі витрати включаючи (штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха, скасування замовлень, тощо) і використовується для пошуку шляхів зниження витрат.

Виробнича складається із затрат на виготовлення товару і затрат на оплату праці управлінського, допоміжного персоналу, утримання офісів, тощо.

Середня - це довідкова собівартість, яка базується на попередніх результатах визначення собівартості і не відображає фактичних втрат.

Комерційна - включає виробничу собівартість та затрати, пов'язані з реалізацією товару.

Побудова обліку витрат на виробництво продукції підприємств здійснюється згідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; П(С)БО 3; Ц(С)БО 16; типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції за видами діяльності, галузевими інструкціями та методичними рекомендаціями відповідно до особливостей організації виробництва.

На підприємствах собівартість розглядається у двох площинах:

А) за елементами витрат; Б) за статтями калькуляції.

Структура собівартості за елементами витрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових, фінансових ресурсах для їх подальшого збалансування з усіма розділами виробничої програми. Структура собівартості за елементами витрат визначається у розрахунку на плановий обсяг виробництва. Розрізняють такі елементи: матеріальні витрати, затрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи. амортизація тощо. Групування витрат за елементами дає можливість сформувати кошторис витрат на виробництво та визначити структуру собівартості на підприємстві. На кожному підприємстві, у кожній галузі складається своє співвідношення між елементами витрат. Тому з точки зору підрахунку собівартості розрізняють: трудоємні, матеріалоємні, енергоємні, фондоємні та змішані галузі (підприємства).

Групування витрат за калькуляційними статтями використовується при калькулюванні різних об'єктів (продукції, робіт, послуг) і здійснюється відповідно до чинних типових положень з калькулювання собівартості продукції, які затверджуються урядом. Об'єкт калькулювання - це та продукція чи роботи, собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання належать: основна, допоміжна продукція (інструменти, енергія, запчастини та інше), послуги та роботи. Головним об'єктом калькуляції є готова продукції призначена на продаж. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкту калькулювання обирається калькуляційна одиниця (штук, маса, площа, об'єм тощо).

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання. Найчастіше використовується калькулювання за повними та неповними витратами.

Метод калькулювання за повними витратами передбачає, що всі види витрат на виробництво і реалізацію включаються у собівартість. Такий метод є традиційним для вітчизняних підприємств.

Європейські країни найчастіше застосовують метод калькулювання за неповними витратами. Класичним методом калькулювання за неповними втратами є метод «direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі на повний період.

Размещено на Allbest.ru