Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Сучасний монетаризм - один з найвпливовіших напрямів західної економічної думки, який з кінця 1970 - початку 1980 р. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу - США, Англії та ін.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрям економічної думки, зобов'язаний опублікованій у 1956 р. книжці "Кількісна теорія грошей" за редакцією М. Фрідмена*208. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка "Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960", написана М. Фрідменом і А. Шварц та видана у 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилося формування монетаризму як самостійної течії західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану в 1982 р. книгу М. Фрідмена і А. Шварц "Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великій Британії", в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих вище книгах, набули подальшого розвитку.

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, проведену президентом США Р. Рейганом у 80-ті pp. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм 750 млрд дол. Водночас було скорочено державний апарат на 100 тис. осіб.

Монетариста - прихильники теорії, відповідно до якої кількість грошей в обігу визначає рівень цін і економічну активність у короткостроковому проміжку економічного розвитку країни.

Монетаризм у вузькому (конкретнішому) розумінні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів", згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів.

Мета монетарної політики - зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання таких інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.

Сучасний монетаризм виник як опозиція насамперед кейнсіанству.

Головна ідея М. Фрідмена зводилася до того, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли немає системи грошової регламентації. У книзі "Грошова історія Сполучених Штатів" М. Фрідмен звернув увагу на те, що Велика депресія зовсім не свідчила про нестійкість економіки і не була її ознакою, а пішла на користь приватному підприємництву. Депресія зайвий раз доводить, що вона може завдати шкоди певній групі людей, які мають необмежену владу над грошово-кредитною системою країни. М. Фрідмен також бачив, що реформи економічної політики в остаточному підсумку слугують не інтересам суспільства, а приватному інтересу. Він звернув увагу й на те, що під час Великої депресії за період з 1929 до 1933 р. Федеративна резервна система допустила стиснення пропозиції грошей на 33 %. Якби ця система не допускала катастрофічного падіння грошей в обігу, то не було б кризових явищ.

У 1963 р. вийшла у світ книга А. Шварц і М. Фрідмена "Історія грошей США. 1868-1960". Між 1864 і 1985 pp. економіка США пройшла 30 ділових циклів. Монетаристи зосередили основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах.

Типовий діловий цикл (рис. 9.3) у своєму розвитку проходить чотири фази:

- фаза стиснення, яка супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стиснення, що продовжується більше шести місяців, називають спадом;

- дно - точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня;

- розширення - фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва зростає відносно дна циклу;

- пік ("вища точка") - точка ділового циклу, в якому реальний обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Рис. Діловий цикл

Досліджуючи поведінку грошей у діловому циклі, М. Фрідмен і А. Шварц звернули увагу на закономірність, згідно з якою темпи збільшення грошової маси, що є в обігу, проходять за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції розвитку ділового циклу.

Кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає свого піка і починає спадати до вищої точки ділового циклу і у такий же спосіб кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає нижньої точки і починає збільшуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна. Графічно збільшення грошової маси, що є в обігу, наведено на рис.

Рис. Темпи зростання пропозиції грошей

М. Фрідмен і А. Шварц показали, що наявний взаємозв'язок між зміною темпів збільшення грошової маси і точками екстремуму в діловому циклі. У період з 1908 до 1961 р. пропозиція грошей почала зменшуватися приблизно за 12 місяців до настання піка циклу. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це, відповідно, впливає на реальний обсяг виробництва, у свою чергу з деякою затримкою реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін.

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати й на швидкість обігу грошей, яка у процесі ділового циклу змінюється - то прискорюється, то сповільнюється.

Усі ці висновки були покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу - школи монетаризму.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії (рис.).

Рис. Корективи монетаристів, внесені до кількісної теорії

монетаризм гроші кейнсіанський неокласичний

Ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі тези монетаристської теорії, у тому числі шляхом компромісів між її двома напрямами - кейнсіанством та монетаризмом.

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

Протягом двох останніх століть боротьба проти таких лих, як масове безробіття й інфляція, була й залишається актуальною проблемою соціально-економічного розвитку держав з ринковою організацією й, звичайно, економічної науки. Як досягти стабільної та повної зайнятості і зростання реальних доходів населення? У чому полягають "секрети" безкризового економічного циклу? Прагнення одержати відповідь на ці питання, необхідність правильного рішення пов'язаних з ними проблем, - як пише П. Самуельсон у першому томі всесвітньо відомого підручника "Економікс", спонукає "сучасні демократичні країни", що володіють "як фіскальними і кредитно-грошовими інструментами, так і політичною можливістю, використати їх, щоб перебороти хронічні різкі спади і "галопуючі" інфляції, що приводить нас до неокласичного синтезу. Класичні принципи ціноутворення, викладені в подальших главах, підтверджуються успішним використанням інструментів, аналізованих у попередніх главах".

Цю тезу П. Самуельсон розвиває у другому томі "Економікс": "Думаючи, що досягнення більш-менш стабільної повної зайнятості є цілком здійсненним завданням, сучасні економісти можуть використати концепцію "неокласичного синтезу", що ґрунтується на сполученні сучасних принципів, які пояснюють процес утворення доходів, і положень класичної політичної економії". Але в п'ятому виданні "Економікс" (1961) автор уточнює: "Термін "неокласичний синтез" використовується... у більш широкому значенні, ніж він звичайно вживався у попередньому періоді..."

Отже, за Самуельсоном "неокласичний синтез" - це сполучення сучасних неокейнсіанских і неоліберальних положень та "істин" з попередніми ранніми неокласичними, а також з деякими постулатами класичної політичної економії, насамперед у зв'язку із "сучасними теоріями формування доходів".

Почастішали за останні роки в економічній літературі - і особливо з навчальною метою - згадування поняття "неокласичний синтез". Воно набуло досить широкого значеннєвого навантаження. Наприклад, С. Носова вважає, що "у зв'язку з появою неокласичного синтезу різні заходи щодо регулювання економіки почали набувати змішаної форми", далі стверджує: "Таким чином, у цей час основою макроекономічного регулювання є симбіоз трьох основних теорій: кейнсіанство з його різними модифікаціями, теорія економіки пропозиції й монетаризм. Кейнсіанська доктрина ґрунтується на властивій їй філософії активізму, енергійного втручання держави в господарські процеси з метою пом'якшення циклічного коливання кон'юнктури і досягнення високого рівня виробництва та зайнятості робочої сили. При цьому особливі надії покладають на бюджетні методи як на інструмент прямого регулювання платоспроможного попиту. Монетаристи ж обстоюють принцип невтручання в економічне життя".

Відповідно до окремих версій тлумачення поняття "неокласичний синтез", позначених у спільній публікації С. Брагинського і Я. Певзнера, "Політична економія: дискусійні проблеми, шляхи відновлення", в їх формулювання під падає коло питань не тільки державного регулювання економіки, а й моделювання загальної економічної рівноваги. У свою чергу, згідно з автором книги "Люди науки. Зустрічі з видатними економістами" А.В. Анікіним, самуельсонівський неокласичний синтез - це насамперед поєднання "класичної мікроекономіки" з якоюсь "новою макроекономікою".

Отже, можна визнати, що з "подачі" самого автора поняття "неокласичний синтез" П. Самуельсона, який заявив про "більш широкий зміст" цього терміна, нині триває процес становлення ще однієї економічної концепції - "концепції неокласичного синтезу" як нової універсальної доктрини з багатьох проблем сучасної економічної науки.

Взаємопроникнення ідей двох напрямів і формування єдиного кейнсіансько-неокласичного синтезу пов'язані з деякими основними положеннями, що надані на рис.

Рис. Положення кейнсіансько-неокласичного синтезу

Реалізація монетарної політики передбачає такі дії:

- створення і розвиток незалежної банківської системи;

- забезпечення вільної конкуренції та ціноутворення;

- зменшення податкового тиску на економіку;

- зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу;

- контроль за обсягом грошової маси;

- стримування інфляції;

- лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

- структурна перебудова економіки.

Проголошено курс на макроекономічну стабілізацію, прискорення ринкових реформ і формування ринкового механізму.

У фіскально-бюджетній сфері відбулося переорієнтування на подолання бюджетного дефіциту, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування. У грошово-кредитній політиці започатковано курс на лібералізацію кредитного і валютного ринків.

Размещено на Allbest.ur