Економічні потреби та економічні інтереси суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні потреби та економічні інтереси суспільства

Розглянемо рушійні сили економічного розвитку. Першопричиною будь-яких дій людини, в тому числі і у сфері економіки, є потреби - бажання споживачів придбати і використати якесь благо, що приносить їм задоволення, корисність. Це внутрішній спонукальний мотив діяльності людини. Саме бажання придбати якесь благо і виступає тим мотивом, що спонукає людину до дії. Але водночас і діяльність людини, зокрема економічна, сприяє появі у неї нових потреб, бо створює благо, що породжує бажання оволодіти цим благом.

Потреби людей надзвичайно різноманітні: фізіологічні, інтелектуальні, політичні та інші. їх можна класифікувати за різними ознаками. За носіями або суб'єктами потреби поділяються на індивідуальні, групові та суспільні. Залежно від об'єктів, тобто предметів, на які спрямовані потреби, розрізняють матеріальні, духовні та естетичні потреби. З огляду на сфери діяльності виділяють потреби пралі, відпочинку, спілкування та економічні потреби.

Водночас економічні потреби зворотно впливають на виробництво. З одного боку, потреби виступають орієнтиром для виробничої діяльності, її спонукальним мотивом. А з другого - вони швидко змінюються як кількісно, так і якісно. Потреби часто формуються до того, як буде виготовлене благо для їх задоволення. Тому вони нерідко обганяють виробництво і цим створюють для нього стимул розвитку.

Отже, між потребами і виробництвом існує тісний взаємозв'язок і взаємодія. З розвитком суспільства і насамперед його економічної сфери відбуваються як кількісні, так і якісні зміни у погребах. Розвиток економіки, збільшуючи масу благ та розширюючи їх асортимент, призводить до змін у системі потреб, які проявляються як у кількісному зростанні та якісному удосконаленні наявних потреб, так і в появі нових потреб, зумовлених тими новими благами, що їх продукує виробництво. Між розвитком виробництва, що приводить до збільшення створюваних благ і появи нових їх видів, з одного боку, та зростанням потреб, з іншого, існує постійний причинно-наслідковий взаємозв'язок, який соціологи та економісти називають законом піднесення потреб. Дія цього закону, врешті-решт, виступає одним із найважливіших чинників зростання добробуту людей в міру історичного розвитку людського суспільства. Однак дія цього чинника проявляється лише протягом великого історичного періоду як тенденція розвитку людського суспільства. В історії людства були часи, коли тривалий спад виробництва призводив як до якісного, так і до кількісного зменшення потреб. Були і періоди, коли внаслідок занепаду економіки наставав застій у потребах. Подібні тенденції характерні і для сучасного етапу розвитку. Це стосується деяких країн Азії та Африки і ряду колишніх республік СРСР, в тому числі і України.

Найхарактернішою ознакою потреб є те, що запити в благах практично задовольнити ніколи не можна. А це означає, що вони є безмежними. Водночас блага, якими задовольняються потреби, в кожний даний період є обмеженими, бо ресурси, з допомогою яких вони створюються, теж є обмеженими. Тому виникає проблема класифікації потреб залежно від їх значимості, тобто ранжування. Кожен суб'єкт потреб постійно вирішує, які потреби можна задовольнити, а які можуть бути задоволені у майбутньому або ніколи. Цим створюється ієрархія потреб. Найважливішою ієрархією потреб є так звана піраміда Маслоу. Відповідно до неї виділяються такі види потреб:

- фізіологічні (в їжі, воді, одягу, взутті, житлі, відтворенні роду);

- потреби безпеки (захист від зовнішніх ворогів та злочинців, від зубожіння);

- соціальні потреби (які випливають із суспільних контактів особи і виражені в бажанні жити в суспільстві, спілкуватися з іншими людьми);

- потреби поваги (повага з боку інших людей, досягнення певного суспільного стану);

- потреби у розвитку (саморозвитку), які спрямовані на вдосконалення всіх можливостей і здібностей людини, бажання самоствердження.

Ієрархія задоволення існує і в межах однієї потреби, починаючи з насичення достатньою мірою до повного та надлишкового насичення. Якщо у людини гостра потреба в їжі, то їй байдуже, чим задовольнити голод. Але за наявності достатку виникає прагнення до якісніших форм задоволення основних потреб.

Економічні потреби пов'язані ще з однією рушійною силою розвитку економіки і суспільства в цілому, якою є економічні інтереси. Щоб задовольнити свою потребу, людина здійснює певні дії, пов'язані з придбанням блага, яким і задовольняється потреба. В ході цих дій суб'єкт потреби вступає у певні відносини з іншими особами. Саме через ці відносини, насамперед економічні, і проявляються економічні інтереси. Здійснюючи ці відносини, їх суб'єкт отримує благо, яким задовольняє потребу, і тим самим отримує певну вигоду, користь. У цьому і полягає суть економічного інтересу. благо корисність економічний

Тому інтереси виступають передусім як форма вияву економічних потреб, відображають певний рівень і динаміку задоволення потреб. Інтерес має об'єктивний зміст і суб'єктивну форму прояву. Зміст інтересу зводиться до вигоди, користі для особи, отримання якої пов'язано із відносинами, в які вона вступає з іншими особами, щоб одержати благо, яке приносить цю вигоду, корисність. Проявляється цей зміст у формі прагнення суб'єкта інтересу до певних дій з метою задоволення своїх потреб. Як такий інтерес є спонукальним мотивом економічної діяльності суб'єктів господарювання, а отже, є рушійною силою економічної діяльності людей. До речі, поняття "інтерес" походить від латинського interesse, що означає "мати важливе значення". Носіями інтересів, або їх суб'єктами є особи, що вступають в економічні відносини. Це фізичні особи або окремі індивіди, юридичні особи та держава у формі своїх певних інститутів. Залежно від суб'єктів виділяють особисті, групові або колективні та суспільні інтереси. Кожен суб'єкт економічних відносин є носієм певного інтересу. Оскільки суб'єктів економічних відносин багато, причому вони певним чином взаємопов'язані між собою, то багато і суб'єктів економічних інтересів, які у кожному суспільстві утворюють певну взаємопов'язану систему.

Однією з ознак системи інтересів суспільства є їх єдність. Вона досягається тоді, коли інтереси переважної більшості їх суб'єктів є в основному однонаправленими, спрямованими на реалізацію спільної мети. Реалізація інтересів одних суб'єктів створює умови такої ж реалізації інтересів інших суб'єктів. Цим створюються сприятливі умови нормального функціонування економіки, бо обумовлюється однонаправленість господарської діяльності.

Однак єдність економічних інтересів суспільства не виключає їх суперечливості. Інтерес кожного суб'єкта має специфічний характер, і його реалізація вступає у протиріччя з інтересами інших осіб. Якщо, наприклад, інтерес найманого працівника зводиться до одержання якомога більшої заробітної плати, то інтерес підприємця, що виступає роботодавцем, протилежний - він прагне мінімізувати заробіток працівника, бо завдяки цьому він може збільшувати свій прибуток, а отже, повніше реалізувати свій інтерес. Суперечливість характерна і для інтересів підприємців та держави. Якщо перші прагнуть якомога менших податків, що сплачуються державі, то остання має протилежний інтерес. Розв'язання цих суперечностей здійснюється в процесі економічної діяльності. Найманий працівник не може реалізувати свій інтерес, якщо свій інтерес не реалізує підприємець. Вирішення цієї проблеми можливе за умови, коли збільшується обсяг виготовленого продукту, за рахунок якого реалізуються інтереси як працівника, так і підприємця. А це передбачає підвищення ефективності економічної діяльності, яке забезпечує зростання обсягів виробленого продукту, що створює умови як для збільшення заробітку найманого працівника, так і для зростання доходів підприємця.

Отже, розв'язання суперечностей економічних інтересів передбачає підвищення ефективності господарської діяльності. Оскільки інтереси виступають факторами, що спонукають до такого результату, то стають однією з рушійних сил економічної діяльності, підвищення її результативності, бо спрямовують зусилля на раціональніше, ефективніше використання наявних ресурсів. За висновком Гегеля, інтереси приводять у рух життя народів.

Форми організації суспільного виробництва. Гроші

Існування людського суспільства пов'язано із задоволенням потреб створеними в процесі виробництва благами. Останнє передбачає використання певних ресурсів. Щоб узгодити потреби із наявними ресурсами в кожному суспільстві, виробництво виступає в певній організаційній формі. Розгляд цих форм почнемо з аналізу наявних ресурсів суспільства.

Технологічні можливості суспільства

Обмеженість ресурсів при безмежності потреб суспільства обумовлює необхідність раціонального використання економічних ресурсів, що дозволяє збільшувати виробництво благ і повніше задовольняти потреби. Отже, реалізація мети суспільного виробництва передбачає, з одного боку, якомога повніше, а з іншого - най раціональніше використання наявних у суспільстві ресурсів. І те, й інше пов'язане з ефективністю виробництва.

Ефективність виробництва - це його результативність, що свідчить як про приріст обсягів виробництва, так і про те, з яким обсягом використаних ресурсів він досягається. Ефективність виробництва є однією з головних ознак господарської діяльності людей і має багаторівневий характер. Насамперед виділяють розподільну ефективність. Підвищення ефективності виробництва з точки зору розподілу обмежених ресурсів означає таку комбінацію їх використання, яка дозволяє одержати максимальний обсяг продукції. Тобто це досягнення оптимального обсягу виробництва. Такий варіант досягається суспільством тоді, коли будь-яке збільшення виробництва одного продукту можливе лише при скороченні виробництва іншого продукту. В такому випадку суспільство перебуватиме на межі виробничих можливостей. Розглянемо це на такому умовному прикладі. Припустимо, що в суспільстві виробляються два види благ - зерно та верстати. В такій ситуації зерно уособлює споживчі блага, що використовуються для задоволення особистих потреб людей, а верстати - це блага виробничого призначення, що направляються у виробництво. На виготовлення цих видів благ використовуються усі наявні ресурси суспільства. При цьому на кожну одиницю створюваних благ припадає мінімальна кількість ресурсів, тобто виробництво функціонує ефективно. Технологічний базис виробництва залишається незмінним, підвищити ефективність виробництва неможливо.

За таких припущень виявляється, що суспільство повинно визначитись, яку комбінацію створюваних благ застосовувати. Оскільки всі ресурси повністю задіяні у виробництві, то збільшити виробництво зерна можна лише за умови зменшення виготовлення верстатів і навпаки. Комбінації виробництва зерна та верстатів можуть бути різними. Вони розміщуються між двома крайніми варіантами. Якщо всі ресурси спрямувати на виробництво зерна, то верстатів виробляти не можна, і навпаки, при використанні усіх ресурсів для виготовлення верстатів виробництво зерна буде дорівнювати нулю. Альтернативні варіанти виробництва зерна та верстатів можна показати на прикладі наведеної нижче таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Альтернативні можливості виробництва

Дані цієї таблиці можна показати і на графіку.

Графік 3.1. Крива виробничих можливостей

Кожна точка цієї кривої показує максимально можливе виробництво зерна та верстатів за даної кількості ресурсів та рівня технологічного розвитку. Ця крива називається межею виробничих можливостей. Вона дозволяє дати строге визначення обмеженості ресурсів. Будь-яка точка, що лежить справа від кривої виробничих можливостей означає недосяжну комбінацію виробництва зерна і верстатів. Такою, наприклад, є точка К, оскільки при виробництві 4 тис. верстатів не можна одночасно виробити 17 млн т зерна. В той же час будь-яка точка ліворуч від кривої виробничих можливостей означає досяжну комбінацію виробництва зерна і верстатів, але в такій ситуації не всі ресурси будуть використані, і виробництво з точки зору їх використання буде неефективним. Межа виробничих можливостей означає той фундаментальний економічний факт, що за наявних технологічного рівня та обсягу економічних ресурсів економіка може виробити лише певні максимальні кількості кожного продукту, і люди завжди обирають між обмеженими можливостями.

Чи може суспільство змінювати свої виробничі можливості? Відповідь на це запитання буде позитивною за двох умов. По-перше, розширення виробничих можливостей суспільства можна досягти шляхом залучення у виробництво нових економічних ресурсів. Якщо, наприклад, будуть освоєні нові поклади корисних копалин, це дозволить за їх рахунок збільшувати виробництво нових продуктів, а отже, і обсяги виробленої продукції. Такий шлях нарощування обсягу виробництва називається екстенсивним і має обмежений характер, бо можливості залучення нових ресурсів у виробництво, як правило, не безмежні.

По-друге, збільшувати обсяги виробництва можна і іншим шляхом, а саме - раціональніше, ефективніше використовувати наявні ресурси. Це означає отримання кращої віддачі з кожної одиниці використовуваних ресурсів і пов'язане з економічною ефективністю, що є досягненням виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зменшення сукупних витрат на одиницю продукції. Підвищення економічної ефективності проявляється у скороченні затрат на одиницю продукції або в збільшенні кількості продукції на незмінну величину затрачених ресурсів, тобто динаміка ефективності виробництва характеризує проблему "затрати-ви пуск" і розкриває зв'язок між ресурсами, що застосовуються у виробництві, та одержаними в його результаті благами.

Вимірювання ефективності виробництва здійснюються різними показниками. Це продуктивність праці, трудомісткість, фондовіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість та ін. Одним із найзагальніших показників економічної ефективності є продуктивність праці, яка визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості зайнятих в її виробництві працівників або кількості відпрацьованого ними робочого часу. Трудомісткість є зворотним до продуктивності праці показником, визначається відношенням відпрацьованого часу до обсягу виробленої продукції і показує затрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції. Фондовіддача - це показник, що характеризує взаємозв'язок обсягу виробленої продукції і затрачених на нього засобів праці і визначається як відношення виражених у вартісній формі обсягу створеної продукції до величини використаних засобів праці, що називаються фондами. Матеріаломісткість як показник ефективності характеризує співвідношення між обсягом виробленої продукції і використаними матеріальними ресурсами і визначається кількістю матеріальних ресурсів на одиницю виробленої з них продукції. Капіталомісткість - це відношення обсягу капіталовкладень, необхідних для виготовлення певного обсягу продукції, до величини цієї продукції.

Слід зазначити, що необхідною умовою підвищення економічної ефективності виробництва є науково-технічний прогрес, що дозволяє створювати продуктивніші засоби виробництва, досконаліші технологічні схеми, раціональнішу організацію господарської діяльності. Такий шлях розширення виробничих можливостей суспільства називається інтенсивним. Саме таким шляхом людство певною мірою долає обмеженість ресурсів і збільшує обсяги виробництва продукції. Але це не означає, що обмеженість ресурсів усувається остаточно. В кожен даний момент будь-яке суспільство знаходиться у світі обмежених ресурсів і постійно повинно здійснювати вибір між різними варіантами їх використання для задоволення потреб.

Третім рівнем є соціальна ефективність виробництва. Вона розкриває залежність між обсягом створених благ та соціальними потребами як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини, і показує відповідності результатів господарської діяльності кінцевій меті суспільного виробництва. Тобто соціальна ефективність розкриває, наскільки досягнуті результати економічної діяльності створюють умови для задоволення потреб кожної людини суспільства. Рівень соціальної ефективності виробництва визначається такими показниками, як обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення, частка споживчих благ у загальному обсязі виробленого суспільного продукту, рівень та якість життя. Вона тісно пов'язана з економічною ефективністю, оскільки остання, характеризуючи обсяг створених благ, є матеріальною основою задоволення соціальних потреб людей. Водночас, соціальний розвиток суспільства, що характеризується соціальною ефективністю, суттєво позначається на результативності господарської діяльності.

Размещено на Allbest.ru