Структурна перебудова економіки

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Структурна перебудова економіки

Ринкова трансформація економіки України пов'язана з вирішенням такого важливого завдання, як структурна перебудова економіки. Створення соціально орієнтованої ринкової економіки неможливе без радикальної зміни тих пропорцій, що склались в економіці України під час функціонування її в складі СРСР. Саме на радикальні всебічні зміни повинна бути зорієнтована структурно-інвестиційна політика. Треба також зауважити, що структурні зміни економіки, її соціальна і технологічна переорієнтація є одним із найскладніших стратегічних завдань трансформаційних процесів, розв'язання якого потребує тривалого періоду часу.

Необхідність структурної перебудови економіки

Структура (від латинського structura - побудова, розміщення) - це внутрішня будова чогось, певний взаємозв'язок складових частин цілого, що забезпечує його цілісність та збереження основних властивостей при зовнішніх та внутрішніх змінах. Структура економіки - це комплекс внутрішніх зв'язків між її основними елементами (сферами, галузями, секторами, регіонами, формами власності тощо) і окремими структурними утвореннями всередині цих елементів, пов'язаних між собою поділом праці. Це насамперед пропорції між її різними складовими. Тому розрізняють різні її види (див. схему 23.1).

Це, по-перше, відтворювальна структура, що є співвідношенням і певною сукупністю внутрішніх зв'язків між основними сферами економічної системи, а саме - безпосереднім виробництвом, розподілом, обміном і споживанням, а також між відтворенням економічних благ, людини, як основного фактора виробництва, і економічних відносин.

Відтворювальна структура характеризується і співвідношенням між складовими національного продукту як за натуральними, так і вартісним (грошовим) складом, а також між фондами нагромадження і споживання. Територіальною (регіональною) структурою є співвідношення між різними територіально-адміністративними утвореннями, такими як економічні райони, регіони, зони.

Схема 23.1. Класифікація структури економіки

Технологічна структура економіки є співвідношенням між окремими складовими речових елементів продуктивних сил, а також між ними і особистісними факторами виробництва. Поділ економіки на соціально-економічні сектори і співвідношення між ними утворює соціально-економічну структуру економіки. Вона включає приватний, державний та змішаний сектори і виражає певне поєднання економічних і соціальних відносин. Виділяють і зовнішньоекономічну структуру як співвідношення експортно-імпортних відносин різних галузей та територіальних утворень національної економіки із зарубіжними країнами. Відображенням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і поділу праці є галузева структура економіки. Це співвідношення між різними галузями та їх групами. Вона характеризує пропорції між такими великими галузями, як сільське господарство, промисловість, будівництво, транспорт та інші. Кожна велика галузь поділяється на певні групи галузей, так, наприклад, промисловість включає добувні галузі, машинобудування, легку і харчову промисловість. У свою чергу, кожна з галузей охоплює декілька під галузей. їх співвідношення найчастіше відображається у структурі національного продукту.

Отже, структура економіки - це сукупність її складових, що перебувають у відповідних зв'язках і взаємовідносинах і визначають якість функціонування всієї економічної системи. Вона завжди підпорядкована основним цілям соціально-економічного розвитку країни.

Структура економіки є динамічною, оскільки відображає мінливість самої економіки. Ці зміни відбуваються під впливом різних чинників, серед яких - умови виробництва, кон'юнктура ринку, соціальні й духовні потреби членів суспільства. Зміна таких чинників зумовлює структурну перебудову економіки, яка необхідна Україні після здобуття незалежності. Розглянемо конкретніше причини такої перебудови економіки.

Структура економіки України сформувалася в колишньому Радянському Союзі і була підпорядкована цілям його розвитку і країн колишньої Ради економічної взаємодопомоги. В Україні було створено потужний паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний і нафтохімічний, будівельний, агропромисловий виробничі комплекси. Але економіка нашої держави у складі колишнього народногосподарського комплексу СРСР не відповідала потребам людини, була підпорядкована політиці, кон'юнктурним гаслам та військовим цілям. її особливістю був пріоритет виробництва засобів виробництва, різних видів зброї та засобів ЇЇ доставки - стратегічних і тактичних ракет. Це вимагало великої кількості сировини, матеріалів та енергії. В результаті майже третина всієї промислової продукції України у 1990 р. припадала на паливно-енергетичні, металургійні та хімічні виробництва. Це робило економіку енерго- та матеріаломісткою. Матеріаловиробничі галузі становили більше чверті від загального обсягу промислової продукції, причому структура матеріалів була вкрай застарілою. Майже половину вироблених матеріалів складали метали, тоді як обсяг продукції хімічної і нафтохімічної промисловості досягав 24%. В Україні, територія якої становила 7% від території СРСР, а населення - 18%, було сконцентровано понад третину союзних потужностей металургійного виробництва, чверть видобутку вугілля, значну частину виробництва устаткування. Це свідчить, що галузева структура промисловості України занадто обтяжена виробництвом первинних ресурсів та напівфабрикатів. Частка паливно-енергетичного комплексу у структурі промисловості України більш ніж удвічі вища, ніж у структурі промислового виробництва таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, а металургійного комплексу - майже втричі.

Продукція машинобудування та металообробки становила у загальному обсязі промислової продукції понад третину, з якої більше третини припадало на військову продукцію (її випускали понад 700 підприємств). Водночас продукція галузей, що випускали споживчі товари, становила менше третини від загального обсягу виробництва промислової продукції, тоді як у країнах з розвинутою ринковою економікою цей показник сягає 50-60%. Виробничі фонди у цих галузях становили лише 10% від виробничих фондів промисловості. Це є свідченням того, що структура економіки України, що залишилася після розпаду СРСР, є недостатньо соціально орієнтованою. Вона нездатна забезпечувати збалансування споживчого ринку, підвищення реальних доходів населення, нормальне функціонування економіки. Після припинення існування СРСР Україна опинилася без таких важливих ресурсів, як нафта, каучук, целюлоза. За рахунок імпорту отримують 60-80% кольорових металів, автомобілів, верстатів та інструментів, хімічних волокон. Лише наполовину за рахунок власного виробництва задовольняються потреби у хімічному обладнанні, електротехнічних і кабельних виробах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості. У машинобудуванні майже відсутні такі напрями, як виробництво обладнання для легкої промисловості, хімічних волокон, кіно- та фотоматеріалів, товарів побутової техніки, засобів для переробних галузей АПК. Неефективною є структура паливно-енергетичного балансу країни. Хоч основним джерелом паливних ресурсів є вугілля, паливний баланс складається переважно з нафти і газу, тобто продуктів природного походження, наявність яких залежить від монопольного постачальника - Росії.

Сировинна та напівфабрикатна спрямованість промислового виробництва України, окрім низької рентабельності, зумовлює високу енергомісткість національного продукту і загрозливу техногенну навантаженість на навколишнє середовище. Енергоємність ВВП України становить 0,89 кг умовного палива на 1 дол. Це в 2,6 разу вище, ніж середньосвітовий показник. Навіть у Росії цей показник нижчий, ніж в Україні. Через незадовільну галузеву структуру ефективність обробної промисловості майже вдвічі відстає від добувної.

Отже, галузева структура економіки України на момент здобуття незалежності не відповідала новим цілям, що постали перед країною як самостійною державою. По-перше, така структура не забезпечує економічну незалежність держави. По-друге, вона не сприяє підвищенню конкурентоспроможності економіки. За ЇЇ рівнем Україна посідає останнє місце серед 53 країн, за якими веде спостереження Світовий економічний форум. Це суттєво ускладнює формування привабливого іміджу України серед міжнародних ділових кіл і стримує їх від вкладання інвестиційних ресурсів в економіку України. По-третє, така структура гальмує входження України у систему світогосподарських зв'язків як рівноправного партнера.

Галузева структурна недосконалість доповнюється науково-технічною відсталістю багатьох галузей матеріального виробництва, низькою їх товарністю щодо виготовлення кінцевої продукції, сировинною та напівфабрикатною спрямованістю експорту, залежністю від монопольного імпорту енергоносіїв та деяких інших особливо важливих видів сировинних ресурсів, переважно військовою орієнтацією машинобудівного комплексу. Ресурсомісткий та переважно витратний фактор виробництва, зорієнтований на дешеві ресурси колишнього СРСР, значно знижує конкурентноздатність українських товарів на зовнішніх ринках, що призводить до зростання зовнішньої заборгованості і нестійкості під час світових економічних криз.

Структура економіки України характеризується також територіальними диспропорціями у рівнях економічного розвитку більшості регіональних господарських комплексів, нераціональним використанням їх природно-ресурсного та виробничого потенціалу. Диференціація між областями за рівнем виробництва промислової і сільськогосподарської продукції в розрахунку на одного жителя вища за подвійну.

Несприятлива структура економіки України, одержана в спадщину від Радянського Союзу, протягом 1990-х років не тільки не поліпшилась, а суттєво погіршилась. Зазнала деформації відтворювальна структура економіки. Падіння обсягів виробництва, зниження рівня оплати праці, невиважена податкова політика призвели до погіршення пропорцій формування ВВП за категоріями доходу. Частка традиційно найвищої категорії доходу у ВВП - оплати праці - знизилась з 59% до 47,5%. Водночас зросла питома вага нарахувань та податків з 30 до 50%, що ускладнило збалансування відтворювальних пропорцій, забезпечення мінімального життєвого рівня населення і обмежило можливості економічного зростання. Відбулося стрімке падіння частки заощаджень галузей реальної економіки, водночас різко зросла питома вага фінансового сектору. По суті, грошові ресурси перенаправлено на користь фінансового сектора, що, по суті, призвело до послаблення реального сектора економіки.

Негативні тенденції відтворювальної структури проявились і в тому, що Україна поступово перетворюється на державу із споживальницькою структурою економіки. Частка кінцевих споживчих витрат у структурі ВВП протягом 1990-х років зросла з 73,6 до 83,7%, тоді як питома вага валових інвестицій скоротилась з 27,4 до 20,1%. Відбулося зниження обсягів нагромадження основного капіталу в результаті постійного зменшення обсягу капіталовкладень.

Посилилися диспропорції і в галузевій структурі реальної економіки. Істотно зменшилася питома вага виробництва товарів у промисловості, сільському господарстві і будівництві. Якщо в 1990 р. на їх частку припадало 70,7% ВВП, то в 1992 р. - лише 52,5%. Водночас частка послуг таких галузей, як транспорт, торгівля, зв'язок і інші, підвищились з 29,3 до 47,5%.

Погіршились пропорції і в промисловому виробництві. Питома вага галузей паливно-сировинного комплексу, що виробляє переважно первинну і проміжну продукцію, зросла з 33,3% до 60,6%, тоді як галузей з виробництва кінцевого споживання суттєво скоротилась. Так, частка продукції машинобудування і металообробки зменшилась за цей період майже вдвічі, а легкої промисловості - у 6,3 разу.

Загострилися структурні проблеми з виробництвом споживчих товарів, питома вага яких у загальному обсязі продукції промисловості знизилась із 31,3 до 19,7%. Якщо врахувати, що за цей період обсяг промислової продукції скоротився вдвічі, то випуск споживчих товарів зменшився втричі.

Погіршення технологічного базису української економіки тривало. Майже в 2,5 разу скоротилась кількість спеціалістів, які займаються науково-технічною діяльністю, різко зменшилося фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських закладів. Більшість промислових підприємств припинили займатися інноваційною діяльністю. Скоротилося виробництво найважливіших видів високоякісної промислової продукції. Катастрофічною є ситуація з фізичним і моральним старінням промислово-виробничих основних фондів.

Не відбулося поліпшення і в структурі зовнішньоекономічних зв'язків. При деякому збільшенні обсягів експорту його структура погіршується, бо зростає частка сировинно-напівфабрикатних товарів. Питома вага мінеральних продуктів, чорних металів, продукції хімічної промисловості досягла у 1997 р. майже 65%. А частка машин, устаткування, транспортних засобів і приладів становила менше 14%.

Нераціональна структура української економіки зумовлює також її низьку ефективність. Хоча наша держава має високий рейтинг серед розвинених країн світу у забезпеченні основними виробничими фондами, вона набагато відстає від них за рівнем їх використання. Так, від Франції Україна відстає за використанням основного капіталу в 3 рази, сільгоспугідь - у 11 разів, трудових ресурсів - у 15 разів, наукового потенціалу - більш ніж у 20 разів.

Зазначені вище явища переконливо свідчать, що протягом 1990-х років відбулося суттєве загострення структурних проблем майже по всьому спектру економіки. Це, безперечно, потребує серйозних структурних зрушень в економіці в напрямі посилення соціальної орієнтації економіки, ресурсо- та енергозбереження, технологічного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності економіки.

Цілі та етапи структурної перебудови економіки

Структурна перебудова економіки за своїм впливом на головні тенденції соціально-економічного розвитку суспільства набуває вирішального значення у загальній системі економічних реформ, що здійснюються в Україні. Враховуючи, що вдосконалення відтворювальних пропорцій економічної моделі суспільства і досягнення на цій основі позитивних зрушень у тенденціях економічного розвитку

структурний перебудова економіка

Схема 23.2. Стратегічні завдання структурної перебудови економіки України

буде довготривалим і капіталомістким процесом, його цільові завдання повинні бути структуровані у часі. Стратегічною метою структурної перебудови економіки є створення на основі досягнень науково-технічного прогресу високоефективної, здатної до саморозвитку соціально орієнтованої економічної системи ринкового типу, яка взмозі забезпечити активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльності, високу якість життя, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких стратегічних завдань (див. схему 23.2).

Одним із найважливіших стратегічних завдань структурної перебудови є посилення соціальної орієнтації економіки. В результаті перебудови має бути створена економіка, що забезпечує збалансування споживчого ринку товарів і послуг з доходами населення, істотне підвищення рівня і якості життя людей, їх соціальний захист, у тому числі й підвищення рівня зайнятості, зниження безробіття.

У ході структурної перебудови необхідно здійснити науково-технічне оновлення виробництва в усіх галузях і на всіх рівнях економіки шляхом запровадження нових технологій, активізації інноваційної діяльності і підвищення техніко-економічних показників та конкурентоспроможності продукції. Важливим завданням є зниження ресурсомісткості виробництва за рахунок досягнення рівня розвинутих країн у споживанні первинної сировини та енергоносіїв на одиницю продукції, зменшення залежності України від імпорту енергосировинних ресурсів, повного використання власного ресурсного потенціалу.

У процесі структурної перебудови потрібно забезпечити внутрішню збалансованість економіки. Для цього необхідна переорієнтація виробництва засобів виробництва, які не задовольняють потреби України, зокрема провідних галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловості, на задоволення потреб міжгалузевої кооперації в країні. Потрібно зменшити залежність переробних галузей АПК, легкої, автомобільної, суднобудівної, медичної та інших видів виробництв від зовнішніх поставок засобів виробництва, оптимізувати власні міжгалузеві зв'язки і скоротити недоцільну зовнішню кооперацію, прискорити розвиток виробничої і соціальної інфраструктури. Реалізація цього завдання сформує основи національної економіки України, зміцнить її економічну незалежність.

Важливим стратегічним завданням є розширення експортного потенціалу української економіки. Його реалізація пов'язана з переорієнтацією з виробництва сировинних товарів на створення замкнутих технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції, посилення її конкурентоспроможності. Це дозволить розширити зовнішні ринки збуту української продукції і водночас сприятиме формуванню активного торгового балансу країни.

Структурна перебудова повинна бути підпорядкована і розв'язанню такого стратегічного завдання, як екологізація виробництва. Це дозволить зменшити технологічне навантаження на навколишнє середовище і здійснити перехід до збалансованого використання і відтворення природно-ресурсних факторів життєдіяльності, формування раціональної системи розселення і якісне оздоровлення регіонів.

Особливість структурної перебудови економіки України полягає в тому, що вона співпадає з ринковою трансформацією командної економіки, яка певним чином її стимулює. До того ж початок здійснення реструктуризації економіки співпав з глибокою трансформаційною кризою, що супроводжується дефіцитом грошово-кредитних та інвестиційних ресурсів, технологічним занепадом і недостатньою конкурентоздатністю вітчизняного виробництва, гіпертрофованою залежністю української економіки від імпорту енергоносіїв, зростаючою тінізацією економічної діяльності та суттєвим зниженням мотивації трудової і підприємницької діяльності. Це позначилося і на концептуальних принципах структурної перебудови (див. схему 23.3).

Структурна перебудова здійснюється на принципі посилення регулюючої ролі держави. Уряд виступає гарантом обґрунтування і здійснення позитивних зрушень у структурі економіки, оскільки ринок ці процеси ефективно регулювати не може. Зростаюча роль держави реалізується через використання переважно економічних методів регулювання, вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови, посилення гарантій прав власності і відлові дальності за її ефективне використання. Застосовуються і організаційні заходи держави у здійсненні структурної перебудови, а також стимулювання процесів створення нових підприємств.

Схема 23.3. Основні концептуальні принципи структурної перебудови економіки України

Важливим концептуальним принципом структурної перебудови є опора на власні ресурси. Необхідна максимальна мобілізація власних інвестиційних ресурсів, що потребує їх жорсткої економії на всіх рівнях господарювання, всебічної мобілізації і концентрації їх на пріоритетних напрямах використання. Через обмежені можливості держави вирішальне значення для структурних змін і здійснення позицій у конкурентній боротьбі набуває спроможність суб'єктів господарювання до самофінансування в поєднанні з можливістю підвищення продуктивності праці, зниження витрат на зміни організаційної структури.

Структурна перебудова економіки базується також на принципі заохочення ділової активності підприємців та трудової активності всіх працівників у відродженні української економіки. Це відбувається за рахунок оптимізації структури форм власності, формування прошарку ефективних власники) і стратегічних інвесторів, удосконалення системи оподаткування в напрямі посилення її стимулюючої ролі в активізації виробництва і інтенсифікації діяльності.

Концептуальним принципом структурної перебудови є і ретельне обґрунтування та підтримка пріоритетів зміни структури економіки. Це передбачає визначення найпріоритетніших наукомістких і високотехнологічних галузей і виробництв промисловості, здатних кардинально змінити економічний потенціал України. Для цього потрібно з'ясувати економічну доцільність деяких базових галузей промисловості, насамперед, енерго-, ресурсо- та фондомістких, і обгрунтувати заходи обмеження їх частки у виробництві ВВП з одночасним розширенням най перспективніших галузей.

З розглянутим принципом також пов'язаний принцип інноваційного забезпечення структурних змін в економіці. З урахуванням ресурсних, виробничих, науково-технічних і фінансових обмежень, що не забезпечують реальної трансформації економіки до потреб кон'юнктури ринку, структурні зміни здійснюватимуться переважно на пріоритетних напрямах розвитку економіки через інноваційні ніші економічного зростання. Для цього необхідне відновлення системи прогнозування технологічного розвитку і структурної перебудови вітчизняного виробництва і забезпечення постійного моніторингу пріоритетних напрямів технологічного переоснащення галузей і виробництв, підвищення наукомісткості і конкурентоспроможності їх продукції. Особлива увага приділяється розвитку високотехнологічних і наукомістких галузей і виробництв, в яких в Україні є достатній запас наукових знань і технологічного потенціалу.

Структурна перебудова спирається і на такі концептуальні принципи, як використання інтеграційних процесів. Поглиблення інтеграційних процесів створює сприятливі умови для структурних змін в економіці на основі використання вигід, що дають нові відносини України з країнами далекого і близького зарубіжжя. Україна знаходиться між індустріально розвинутими країнами Західної Європи і багатими на сировинні та енергетичні ресурси державами Східної Європи і Азії. Це сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків як з традиційними партнерами - країнами СДН і колишньої РЕВ, так і подальшій інтеграції України у світове економічне співтовариство. Позитивним фактором розвитку таких відносин є розгалужена мережа залізниць, автомагістралей, трубопровідного і водного транспорту. Але необхідно зазначити, що використання зовнішньо-економічних зв'язків України буде пов'язано із загостренням конкурентної боротьби як на зовнішніх, так і на внутрішньому ринках.

Масштабність завдань структурної перебудови економіки зумовлює структуризацію її у часі. Зазвичай виділяють три періоди або етапи: стабілізаційний, або короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий. Перший етап тривав до 2000 р. Його мета - призупинення спаду виробництва, фінансова стабілізація, збереження науково-технічного потенціалу держави та створення умов виходу економіки з кризового стану. Для нього характерні такі риси, як здійснення заходів фінансової стабілізації, налагодження грошового обігу і подолання високих темпів інфляції, підвищення мотивації до праці й підприємницької діяльності, збереження науково-технологічного і виробничого потенціалу високотехнологічних і науковомістких виробництв, налагодження державного регулювання процесами структурної перебудови.

На другому етапі відбувається активізація економічного розвитку. Його мета - відродження позитивних тенденцій у виробничій та інвестиційній діяльності. До його істотних ознак можна віднести налагодження сталих господарських зв'язків на ринковій основі, формування експортного потенціалу, здатного забезпечити активний торговий баланс країни, посилення переорієнтації капіталів та підприємницької діяльності з торгівлі на виробничу сферу, перехід до застосування переважно економічних механізмів стимулювання і регулювання структурних перетворень, остаточне визначення майбутньої моделі економіки України, створення сприятливого інвестиційного клімату для активізації інноваційних процесів в економіці. Тривалість цього етапу становить у середньому 10-15 років.

Третій етап можна визначити як становлення раціональної структури економіки. Головною його метою є досягнення сталого і ефективного функціонування всіх життєво важливих систем України, створення умов для забезпечення високої якості життя населення та рівноправного партнерства України у світовому економічному співтоваристві. Основними ознаками таких змін є відтворення науково-технічного потенціалу країни на рівні світових науково-технічних досягнень, переходу до переважно інтенсивного типу економічного зростання, розв'язання паливно-енергетичної проблеми та забезпечення збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу України.

Размещено на Allbest.ru