Предмет економічної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Предмет економічної теорії

У кожної науки є свій предмет, тобто коло тих явищ та процесів, що виступають об'єктом її дослідження. Не є винятком і економічна теорія. Що ж вона вивчає? На це просте запитання однозначної відповіді немає. Як уже зазначалося раніше, економічна наука тривалий час, починаючи з XVII ст., розвивалась під назвою "політична економія". Цей термін сприйняли і класики, і марксисти. Однак предмет науки трактували неоднаково.

Класики вважали, що це наука про багатство, його виробництво та розподіл. А. Сміт назвав свою працю "Дослідження про природу та причини багатства народів". Послідовники класиків політичної економії вважали, що ця наука повинна вивчати і ту сферу суспільного життя, в якій відбувається обмін матеріальними благами та послугами.

К. Маркс і його послідовники вбачали предмет політично! економії не у виробництві і розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і функціонують у тій сфері людського суспільства, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері суспільного виробництва. Ця сфера є основою життя людей у будь-якому суспільстві. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші життєві блага й послуги. Оскільки їх у готовому вигляді у природі не існує, то люди, використовуючи природу, навколишнє середовище, своєю працею повинні створювати ці блага, пристосовуючи природні багатства для задоволення своїх потреб. Цей процес двобічний. З одного боку, виробляючи блага, люди вступають у взаємодію з природою, впливають на неї своєю діяльністю. Одночасно, щоб створювати блага, люди вступають у певні відносини між собою, здійснюють взаємозв'язки. Це другий бік суспільного виробництва, що називається виробничими відносинами. Це відносини з виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. Саме ці відносини прибічники економічної теорії Маркса і вважають предметом політичної економії, яка, на їх погляд, є наукою про закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ і послуг у людському суспільстві.

Інший підхід до визначення предмета мають представники сучасної економічної теорії. Вони називають економічну теорію "економікс" і при визначенні її предмета виходять з того принципового положення, що економічна, господарська діяльність здійснюється в умовах обмеженості або (за їх термінологією) рідкості ресурсів, що використовуються для такої діяльності. Тому при здійсненні господарської діяльності кожен її суб'єкт повинен постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Вибір між альтернативними варіантами при обмежених ресурсах є однією з основ економічної поведінки людей, підприємств і держави. Розв'язання подібних завдань з розвитком економіки, розширенням обсягів продукції, що виробляється, вимагає визначення принципів поведінки суб'єктів економічної діяльності з тим, щоб вибір здійснювався на користь найефективнішого використання ресурсів, що перебувають у розпорядженні кожного суб'єкта господарювання, який здійснює такий вибір. Тому представники "економікс" і визначають її предметом не економічні відносини, а поведінку людей в процесі економічної діяльності в умовах обмеженості її ресурсів. Один із найвідоміших сучасних економістів Пол Самуельсон, підручник якого за назвою "Економікс" є одним із найпопулярніших у сучасному світі, дає таке визначення: "Економіка є наукою про вибір. Вона досліджує, як люди та суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподілити їх зараз або в майбутньому для споживання різних індивідів та груп суспільства". Подібне визначення дають і автори іншого відомого у світі підручника "Економікс" американські професори Кемпбелл Макконнелл і Стенді Брю. "Економікс, -- зазначають вони, - досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини".

Як бачимо, різні течії та школи економічної теорії неоднаково трактують предмет цієї науки. Але при відмінності цих підходів безперечним є одне: усі вони пов'язують його з тією сферою людського суспільства, в якій здійснюється господарська, економічна діяльність, або зі сферою економіки. Але представники одного напряму акцентують увагу на дослідженні тієї складової частини цієї сфери, яка називається економічними, виробничими відносинами. Представники іншого напряму пов'язують предмет цієї науки із дослідженням поведінки людей при здійсненні економічної діяльності. Такі розбіжності якраз і пов'язані з тим, що предмет цієї науки надзвичайно складний і багатоманітний, бо відображає складну і багатоманітну діяльність у тій сфері людського суспільства, яка іменується економікою.

Проте слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку людства, коли все більшу роль відіграють загальнолюдські цінності, більшість економістів схиляються до думки, що економічна теорія є універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів та економічну поведінку людей. Один із відомих російських економістів С. Меньшиков у підручнику "Нова економіка" визначає економічну теорію як науку, що "вивчає процеси і закономірності розподілу ресурсів між альтернативними цілями її використання, механізми формування доходів основних прошарків населення, процеси їх збереження і нагромадження, умови систематичного економічного зростання та способи оплати послуг держави в усіх його проявах".

Отже, предмет економічної теорії надзвичайно складний, багатоманітний. Вибір варіантів використання економічних ресурсів, формування та використання доходів від економічної діяльності, здійснюється багатьма її суб'єктами, як на рівні окремого підприємства чи галузі, так і на рівні національної економіки. Тому в економічній теорії виділяють дві складові - мікроекономіку та макроекономіку. Той розділ економічної теорії, в якому досліджується діяльність окремих економічних суб'єктів, називається мікроекономікою. Тут досліджується поведінка таких суб'єктів економічної діяльності, як домогосподарства, підприємства (фірми), галузі, аналізуються окремі ринки, товари та послуги, ціни на них. У цьому розділі економічної теорії економічна діяльність вивчається на мікрорівні, встановлюються закономірності визначення витрат виробництва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір підприємства, формування і використання доходів окремих домогосподарств і фірм. Тобто висвітлюються принципи поведінки суб'єктів господарювання на нижчому (первинному) рівні економіки, рівні окремого суб'єкта господарювання.

Другим розділом економічної теорії є макроекономіка. У ньому досліджуються закономірності функціонування економічної діяльності в межах усього суспільства. В цьому розділі висвітлюються закономірності оцінки створеного в рамках національної економіки продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи суспільства, економічного зростання, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Тут аналізується і економічна роль держави, методи її впливу на економіку. Слід також зазначити, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку певною мірою умовний. Вони перебувають у нерозривній єдності, у взаємозв'язку. Тому і обидва розділи необхідно вивчати в єдності.

Залежно від того, щодо якого часу функціонування економіки здійснюється її аналіз, розрізняють позитивну і нормативну економічні теорії. Позитивна економічна теорія - це той її розділ, в якому здійснюється аналіз фактів або даних з метою обґрунтування наукових узагальнень тих економічних процесів, що відбуваються в даний період часу. Тобто цей розділ економічної теорії вивчає той стан економіки, в якому вона вже перебуває. Вона фіксує ті факти та явища, які існують реально. Нормативна економічна теорія - це напрям, що базується на оціночних міркуваннях щодо того, якою повинна бути економіка в майбутньому періоді. Вона включає міркування стосовно того, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані або небажані.

Отже, узагальнюючи, слід зауважити, що предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, бо пов'язаний з такою динамічною сферою людського життя, якою є економіка. І кожна школа економічної теорії відображає певну сторону, грань цієї сфери, здійснюючи певний вклад в економічну науку. Пол Самуельсон наголошує, що визначення теоретичної економіки як науки розкривають її предмет з різних сторін. У міру розвитку економічного життя суспільства предмет економічної теорії ускладнюється, що позначається і на її назві. Так, наука зародилася під назвою "економіка", але на наступних етапах свого становлення змінила найменування на "політична економія". Збагачення шкіл економічної науки привело до появи назви "економікс", яка широко використовується в англомовних країнах. У Греції і Іспанії ця наука називається економіка, у Франції - політична економія, у Німеччині - вчення про народне господарство, у Туреччині та Швеції - національна економіка. В Україні, як і в Росії, після здобуття незалежності цю науку іменують економічною теорією. Вона розкриває загальні закономірності цієї сфери, обґрунтовує поведінку суб'єктів економіки щодо ефективного використання обмежених ресурсів для виробництва матеріальних благ і послуг та розподілу їх до споживання.

Методи економічних досліджень. Економічні закони

Сфера економічного життя суспільства надзвичайно складна. Якщо її досліджувати без будь-якого керованого начала, то одержимо не систему знань про економіку, а хаотичне нагромадження не пов'язаних між собою фактів і понять. Щоб визначити систему знань про економіку, потрібно бути озброєним науковими методами, з допомогою яких і можна встановити внутрішні закономірності економіки. Лише застосування правильних, наукових методів дає можливість проникнути у суть явищ.

Термін "метод" походить від грецького слова "методас", що буквально означає шлях до чогось, шлях до пізнання. Це певна сукупність або система прийомів, засобів і операцій, за допомогою яких у мисленні відтворюються явища, що вивчаються. Тобто метод - це знаряддя пізнання того кола явищ, що становить предмет науки. Сукупність прийомів, засобів та операцій, що використовуються при дослідженні економічного життя суспільства, являють собою суть методів економічної теорії. Вони включають як загальнонаукові, так і специфічні методи, що пов'язані із специфікою предмета економічної теорії.

Дослідження економіки, як і будь-якої іншої природної чи соціальної системи, насамперед передбачає певну технологію, тобто послідовність цього дослідження. В економічній теорії дослідження має чотири стадії. На першій відбувається накопичення фактів, що характеризують певні економічні явища. Це здійснюється шляхом спостереження. На другій стадії аналізуються та узагальнюються зібрані факти. Здійснюється їх класифікація, з них відбираються найістотніші факти. Третя стадія зводиться до встановлення взаємозв'язків між проаналізованими фактами, визначення узагальнень, на підставі яких формуються певні поняття та закони, тобто створюється теорія. Завершальна стадія передбачає перевірку правильності розроблених теоретичних висновків шляхом співставлення їх з реальністю, тобто тим, що відбувається в економічному житті. Критерієм істинності виступає відповідність створених теоретичних конструкцій реаліям життя.

Фундаментальним принципом методології економічної теорії є системність. Окремі явища та процеси економічної сфери суспільства в реальній дійсності перебувають у нерозривному взаємозв'язку і взаємодії, функціонують як єдиний організм, цілісність. Тому і дослідження внутрішніх причинно-наслідкових, структурно-функціональних прямих і зворотних зв'язків має здійснюватись системно. Завдання процесу пізнання і полягає в тому, щоб систематизувати отримані знання та висновки, виявити між ними взаємозв'язки, встановити координацію і субординацію, які були б адекватні цілісному економічному організму, що реально функціонує.

У процесі дослідження економічного життя суспільства використовуються такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція. Аналіз передбачає виокремлення в предметі дослідження складових частин, їх вивчення, виявлення істотних ознак та зв'язків. А синтез зводиться до поєднання розрізнених раніше складових частин у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними. Тобто синтез дає змогу одержати цілісну уяву про досліджуваний предмет. Так, у розділі позитивної економіки саме на основі аналізу економічних явищ і визначаються закономірності розвитку економіки на досліджуваному етапі.

Метод індукції означає формулювання узагальнень, теоретичних висновків на основі вивчення окремих фактів. При його використанні спочатку досліджуються окремі факти, на підставі чого робляться теоретичні узагальнення. Цей метод доповнюється методом дедукції, що передбачає побудову узагальнюючих теоретичних висновків, істинність яких перевіряється аналізом явищ, стосовно яких цей висновок зроблений. Він застосовується, як правило, після того, як накопичено та охарактеризовано з погляду теорії емпіричний матеріал з метою його систематизації, послідовнішого виведення усіх висновків із первісного узагальнення. Цей метод широко використовується у нормативній економічній теорії при визначенні на основі проаналізованих фактів і їх узагальнень тенденцій розвитку економіки в майбутньому. При цьому слід зазначити, що ці два методи взаємопов'язані і взаємообумовлені, і лише в такій якості є методами пізнання дійсності.

Отримання істинного знання про економіку передбачає обов'язкове використання діалектичного методу, основи якого закладені давньогрецькими мислителями і детально розкриті Гегелем. Метод діалектики спирається на певні принципи. По-перше, всі явища та відносини реального життя перебувають у процесі постійного розвитку та змін. По-друге, розвиток будь-якого явища відбувається від простого до складного, від нижчих форм до вищих. Складне відношення чи форма можуть проявитись лише тоді, коли отримало розвиток те відношення чи явище, на основі яких виникло складне відношення чи явище. По-третє, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей, внутрішні суперечності явища. Застосування діалектичного методу в економічній теорії передбачає, що процеси та явища у сфері економічного життя суспільства перебувають у постійному русі, виникають, розвиваються і зникають, ніколи не знаходяться у стані спокою.

Діалектичний метод дослідження економіки передбачає застосування методу наукової абстракції, що означає відволікання, відмову від одиничного, випадкового в досліджуваному явищі або процесі, виділення у них стійкого, типового, постійного. Дослідник виділяє найсуттєвіші сторони процесу, що вивчається, абстрагується від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні прояви цього явища. Таким чином, найзагальніша (проста) економічна форма розгортається у цілісну систему економічних явищ, відповідно до власної внутрішньої логіки останньої. Те, від чого на початковому етапі абстрагувались з метою виявлення глибинніших суттєвих відносин, тепер підлягає роз'ясненню. В результаті конкретне виявляється не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою економічного життя. При використанні методу абстракції необхідно дотримуватись певних меж такого абстрагування. Відволікання від конкретного, що перебуває на поверхні життя, повинно бути достатньо глибоким, щоб виявити суттєвий зв'язок між явищами у чистому вигляді. Водночас воно не повинно переходити ту межу, за якою зникає реальний зміст досліджуваного явища. Тому метод абстракції тісно пов'язаний із поняттям конкретного, бо сама абстракція є лише сходинкою до пізнання конкретного. Вона є однією з граней конкретного і тому являє собою його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних рис і граней, кожна з яких після її виокремлення за допомогою аналізу може бути розкрита у певному визначенні.

Процеси, що відбуваються в економіці, мають як якісні, так і кількісні параметри. Тому їх дослідження зумовлює і використання статистичних методів як методів кількісного аналізу. Вони необхідні тому, що логічні висновки і узагальнення неможливо зробити, не переконавшись, насамперед, що досліджуване явище чи процес є масовим або типовим. Суть цих методів полягає у порівнянні економічних величин, що випливають з якоїсь теоретичної моделі, з дійсними кількісними характеристиками, зумовленими практикою життя.

Економічне існування суспільства є постійно змінюваним процесом, що здійснюється як у просторовому, так і у часовому вимірах. Тому і дослідження його потрібно здійснювати в тій історичній послідовності, в якій відбувався розвиток економіки. Такий підхід забезпечується історичним методом, суть якого полягає у порівнянні досліджуваних явищ на різних етапах історичного розвитку і врахування результатів такого порівняння при формуванні теоретичних висновків щодо його стану на досліджуваному етапі. Історичний метод дає можливість розглядати економічні системи у послідовності їх історичного розвитку. Цей метод широко використовує як класична, так і марксистська політекономія.

Але історичний підхід до аналізу господарської діяльності має й певні недоліки. Велика кількість описового матеріалу і випадкових історичних явищ може ускладнити серйозне вивчення економіки. Таким шляхом неможливо виявити типові риси економічних систем. Тому необхідно використовувати логічний метод, який дозволяє правильно застосовувати загально значимі думки (поняття, судження, висновки) і засоби мислення (визначення, закони мислення, що обґрунтовують правила переходу від одних понять і висновків до інших). Це допомагає досягти істинності обгрунтованих положень та висновків. З огляду на це історичний метод дослідження потрібно поєднувати з логічним, який за висловом одного з відомих економістів минулого, є нічим іншим, як історичним, але звільненим від історичної форми і зайвих випадковостей.

У сучасних умовах розвитку економіки нерідко застосовується метод економічного експерименту. Він полягає у теоретичному обгрунтуванні певних закономірностей і напрямів розвитку економіки чи її окремих складових. За великих масштабів економічної діяльності реалізація обгрунтованих положень у межах усієї економіки у разі їх помилковості може призвести до великих збитків. Щоб цього уникнути і водночас на практиці визначити істинність теоретичних висновків і рекомендацій, здійснюється їх апробація на певному числі об'єктів економічної діяльності. Такий підхід дає змогу апробувати теоретичні моделі практикою економічного життя. політичний економія дохід діалектичий

Прикладом використання цього методу на практиці була апробація в декількох районах України єдиного податку в сільськогосподарському виробництві країни. За результатом експерименту такий порядок оподаткування було запроваджено в усьому аграрному секторі.

З методом економічного експерименту тісно пов'язаний метод економічного моделювання. Це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ за допомогою економіко-математичних способів, що формалізовано відображають реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість з погляду науки дослідити основні риси і закономірності реальної економічної діяльності.

Важливу роль у дослідженні економічної сфери суспільства відіграє метод порівняння. Його використання зумовлено тим, що жодне явище економіки не можна оцінити окремо. Все пізнається лише у порівнянні, бо пізнати невідоме можна, лише використавши як критерій те, що вже відоме, пізнане раніше. Саме способом порівнянь можна виявити як окремі ознаки досліджуваного предмета, так і їх взаємодію та форми прояву на різних етапах розвитку.

Наочну уяву про методи економічної теорії дає схема 1.2.

Отже, дослідження предмета економічної теорії здійснюється багатьма методами. Результатом їх застосування, як і в інших науках, є створення категорій та законів. Економічна категорія - логічне поняття, що відображає в узагальненому вигляді певні сторони або процеси економічного життя суспільства. Вона відображає родові ознаки економічних явиш. Прикладом таких категорій є товар, ціна, гроші,

Схема 1.2. Методи економічної теорії

капітал, прибуток, витрати виробництва тощо. Категорії істинні доти, поки існують економічні явища, які відображаються в категорії. При відмиранні таких явищ зникає і потреба в економічних категоріях, оскільки вони будуть неправильними.

Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій. Необхідно визначити такі взаємозв'язки та залежності, що існують між ними. Вони знаходять прояв у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутрішній зв'язок і взаємозалежність. Економічні закони - це постійно відновлювані, причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами. Вони є законами економічної життєдіяльності людей. Гегель писав про політичну економію як про науку, що стикається з масою випадковостей і встановлює їх закони. Економічні закони мають об'єктивний характер. Вони, як і закони природи, діють в об'єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди не можуть змінити чи скасувати ці закони. Але на відміну від законів природи, що є вічними, економічні закони мають історичний характер. Залежно від періоду дії їх можна поділити на всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальними є економічні закони, притаманні усім без винятку історичним епохам. Вони виражають поступальний процес розвитку економіки, підвищення його ефективності. До цих законів належать закони економії праці, зростання потреб, суспільного поділу праці. Загальними економічними законами називають ті, що діють протягом декількох епох, де є умови їх дії. Прикладом є закон вартості (цінності). Специфічні закони - це закони розвитку конкретних історично визначених форм господарювання. Ця група охоплює переважну більшість законів економіки в сучасних умовах.

Об'єктивний характер економічних законів не виключає їх пізнання та використання в практиці господарювання. Пізнання економічних законів означає з'ясування тих причинно-наслідкових зв'язків, що існують у певних економічних процесах. Це дає змогу відтворити ці зв'язки в мисленні, обґрунтовувати механізми їх використання в практичній господарській діяльності.

Професори П. С. Єщенко і Ю. І. Палкін виділяють три рівні пізнання економічних законів. На першому рівні виявляються економічні закони як закони економічного життя суспільства, що об'єктивно існує. Встановлюються ті сталі, причинно-наслідкові зв'язки, які існують між економічними явищами. На другому рівні, виходячи з виявлених зв'язків, формується теоретичне відображення об'єктивних економічних законів, які реально існують, що проявляється в науковому описі законів, формулюванні їх як законів економічної науки. При цьому слід зауважити, що не можна ставити знак рівності між об'єктивними економічними законами і законами економічної теорії. Перші є об'єктивними і виражають зв'язки, які реально існують в економічній дійсності. А закони науки можуть не завжди відповідати об'єктивним законам, бо вони є відображенням останніх у свідомості людини. І не завжди таке відображення істинне.

Завершальним етапом пізнання економічних законів є їх апробація на практиці. Якщо закон науки вияснено істинно, то у господарській діяльності заходи, пов'язані з використанням економічного закону, матимуть передбачувані результати. В іншому випадку результат не відповідатиме запланованому, що свідчить про недостатнє пізнання економічних законів і потребу подальшого дослідження відповідної сфери економіки.

Водночас слід зазначити, що у сфері економічного життя суспільства, крім економічних законів, діють і суб'єктивно-психологічні чинники та закони. Вони безперечно впливають на економіку. Суб'єкти економічної діяльності - це люди, наділені свідомістю. Здійснюючи економічну діяльність, вони проявляють певну волю, визначають свої потреби та інші риси поведінки у сфері економіки, тобто формують певну економічну психологію, певний економічний спосіб мислення. Особливо важливу роль цей фактор відіграє в умовах ринкової економіки, коли кожен її суб'єкт самостійно приймає рішення щодо своїх дій в цій сфері. На поведінку цих суб'єктів суттєво впливають психологічні закони.

Размещено на Allbest.ru