Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Ринкові механізми розвитку промислових комплексів запроваджуються в країнах, де діє значна частка недержавних промислових підприємств та організацій, з метою регулювання їх діяльності, регламентації прав і обов'язків, підтримки чесної конкуренції та підвищення рівня дохідності й економічної ефективності виробництва. Для цього державні та регіональні органи влади активно використовують ринкові важелі регулювання промислового виробництва окремих територій, які можна умовно поділити на такі, що стимулюють, і такі, що забороняють.

Перші лежать у площині надання економічних пільг і стимулів для підтримки тих промислових підприємств, розвиток яких е пріоритетним на певній території, з огляду на особливості її ресурсного потенціалу (природного, трудового, капітального тощо), а також для тих підприємств, діяльність яких забезпечує стійкий розвиток економіки держави, оптимізацію її соціально-економічного середовища. До складу другої групи механізмів входять тільки певні заборони і санкції, що запобігають неконтрольна йому використанню ресурсів, нечесній конкуренції, забрудненню навколишнього середовища і захищають інтереси більшості. Вона заснована на законодавчій і нормативно-правовій базі держави.

Перша група ринкових механізмів регулювання розвитку промислового виробництва певної території в галузі стимулюючих заходів передбачає надання прямої фінансової підтримки та залучення інвестицій з боку держави в пріоритетні види діяльності, їх субсидування, субвентування та податкове кредитування, надання поворотних та безповоротних кредитів і грантів, створення та оплату вагомого державного замовлення на продукцію пріоритетного підприємства, передачу технологій та інновацій, фінансування екологічних та науково-інноваційних витрат тощо.

Останнім часом популярними заходами стимулювання державного регулювання розвитку промислового виробництва в ринкових умовах стало будівництво соціального житла для працівників пріоритетних промислових підприємств, об'єктів транспорту і зв'язку та соціальної інфраструктури з метою активізації підприємницької діяльності в регіоні. Ці заходи спрямовані на підтримку відповідної спеціалізації та концентрації промислового виробництва окремих територій, ліквідацію галузевих і територіальних диспропорцій їх розвитку, що зумовлені недостатньо повним урахуванням особливостей їх функціонування. Вони забезпечують стимулювання тих видів промислової активності, які на певних територіях можуть принести максимальну вигоду, ефективно використовуючи переваги свого розміщення.

Джерелом реалізації заходів стимулювання стають місцеві бюджети окремих міст та адміністративних районів, влада яких залучав ті види промислової підприємницької діяльності, які в умовах певної території можуть отримати найбільші конкурентні переваги та максимальні прибутки, сприяючи своєю діяльністю активізації соціально-економічного розвитку певного адміністративно-територіального утворення.

Серед економічних стимулів регулювання розвитку промислового виробництва важливе значення має створення пільгових умов і режимів функціонування підприємств. До них належать: пільгове кредитування, оподаткування, інвестування, надання пільг при веденні зовнішньоекономічної діяльності, під час просування виробленого товару на ринку, у процесі розміщення рекламної інформації тощо. Пільги використовуються також за реструктуризації заборгованостей пріоритетних для певної території промислових підприємств, установлення ставок орендних платежів і тарифів на тепло-, енерго- та водопостачання.

Важливою складовою стимулювання формування високорозвиненого ринкового середовища в межах промислових комплексів є надання пільгових умов для окремих категорій фізичних та юридичних осіб (насамперед для тих промислових підприємств, які мають стратегічне значення для держави) при торгівлі економічними обов'язками та правами власності (зокрема в галузі нерухомості).

Пільгами переважно користуються ті галузі промислового виробництва, які є профільними для певних територій та можуть максимально повно застосовувати переваги свого розміщення. Джерелом реалізації зазначеного механізму стає державний бюджет та спільний консолідований бюджет територіальних органів управління (на основі місцевих бюджетів), котрі розробляють, приймають та використовують спільні органи влади адміністративних районів та поселень для реалізації загальних стратегічних програм і планів соціально-економічного розвитку території.

Економічні санкції у вигляді штрафів і стягнень застосовуються в механізмах регулювання розвитку промислового виробництва території з метою дотримання вимог чинного законодавства в галузі ведення підприємницької діяльності, природокористування, використання природних, земельних, трудових та інтелектуальних ресурсів тощо. Ці санкції діють на всій території держави, однак у ринкових умовах їх застосування активізується унаслідок загострення конкуренції, дефіциту ресурсів економічного розвитку, високої сконцентрованості різних видів людської діяльності.

Зазначені вище заходи стимулювання та заборони є інструментарієм для оптимізації розвитку промислового комплексу території за допомогою відповідних управлінських рішень, що приймаються на регіональному та державному рівнях. До компетенції регіональних органів влади належать переважно заходи економічного стимулювання промислової та підприємницької активності на підвладній території. Вони випливають зі стратегічних рішень державної влади, що регламентують пріоритетність розвитку певних видів економічної діяльності території на основі загальнонаціональних інтересів.

Оптимізація формування промислового комплексу території має містити, на нашу думку, декілька стратегічних напрямів. Одним з основних є розроблення низки заходів з оптимізації галузевої (компонентної) структури промислового комплексу. Насамперед вони полягають у всебічній підтримці тих промислових підприємств, які працюють з високими показниками економічної ефективності. При цьому перевага має віддаватися тим видам промислової діяльності, які мають високий рівень інноваційності, прогресивності, міжнародної орієнтованості, виготовляють високотехнологічну інтелектуаломістку продукцію, яка є конкурентоспроможною як на вітчизняному, так і на міжнародному рівнях. Менш прибуткові соціально спрямовані види промислової діяльності можуть розраховувати на державну підтримку в другу чергу, але основні ресурси розвитку мають брати від високорентабельних підприємств першої групи.

Економічну підтримку потрібно надавати також тим промисловим підприємствам, які виробляють конкурентну продукцію для забезпечення нагальних потреб населення, в тому числі соціально незахищених його прошарків, у продуктах харчування і непродовольчих товарах народного вжитку. Значну увагу також варто приділяти виробництву продукції для забезпечення інтенсивного розвитку соціального комплексу та інфраструктури території, а також виробництва машин та обладнання, які підвищують технічний рівень інших промислових підприємств. Значні економічні пільги мають отримати ті промислові підприємства, котрі розробляють, виготовляють і впроваджують природоохоронні та ресурсозберігаючі технології, що підвищують екологічну і техногенну безпеку.

Не менш важливою складовою стратегічного планування та управління формуванням промислових комплексів є оптимізація територіальної структури. Ефективним інструментарієм для цього має бути створення технополісів, технопарків, територій пріоритетного розвитку, в межах яких активно підтримуватимуться інноваційні, модульні, високоприбуткові види промислової діяльності. Не менш важливі також процеси деконцентрації промислового виробництва території, оптимізації системи промислового природокористування, збалансованого розвитку промислових агломерацій, вузлів, центрів тощо. Розв'язання цих проблем сприятиме зростанню економічної ефективності промислового виробництва, комплексно-пропорційному розвитку виробничої сфери.

Запропоновані вище заходи з оптимізації формування промислових комплексів території - потужний інструментарій ДЛЯ розробки ефективних управлінських стратегій комплексно-пропорційного розвитку виробництва. їх застосування має бути покладене в основу розробки комплексної програми соціально-економічного розвитку нашої держави.

Основні передумови розміщення і територіальної організації промислових комплексів.

Економічні передумови.

Трудові ресурси та їх кадровий склад.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух (переважання народжуваності над смертністю). За період з 1940 до 2008 р. населення України збільшилось з 41,3 до 46,4 млн осіб. Такий незначний показник його зростання можна пояснити людськими втратами в результаті Другої світової війни і політичними репресіями. За цей період коефіцієнт смертності практично не змінився, проте різко знизився коефіцієнт народжуваності.

З часу проголошення незалежності України чисельність трудових ресурсів майже не змінилась і в 1999 р. становила 30 млн. осіб. Однак в останні роки загальна їх чисельність, хоч і сповільненими темпами, але щорічно знижується.

Наукові основи розміщення промислових комплексів потрібно розробляти з урахуванням регіональної структури трудових ресурсів. Така структура на території України характеризується нерівномірністю. Найбільша частка в загальній чисельності трудових ресурсів держави характерна для Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей, м. Києва (6,3-10 %). За науковими прогнозами в найближчі роки ця ситуація не зміниться.

Прогноз чисельності трудових ресурсів у регіонах, а також їх якісні характеристики спонукають до визначення державної політики розвитку трудового потенціалу та активізації щодо його використання і збереження. Реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватись через державну довгострокову програму, яка допоможе подолати низку негативних тенденцій, пов'язаних з використанням трудових ресурсів у промисловому комплексі.

Кількісно трудовий потенціал визначається насамперед природним приростом населення. Однак частка трудових ресурсів у загальній чисельності населення залежить передусім від вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або після 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. За потреби у промислове виробництво можуть залучати осіб пенсійного віку і підлітків. Однак якісний склад робочої сили при цьому погіршуватиметься, оскільки прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій переважають особи віком до 40 років. промисловий економічний пільговий ринковий

На сьогодні темпи зростання населення України надто повільні, що пов'язано зі зниженням природного приросту. У перспективі, як зазначають демографи, приріст зменшуватиметься, що відобразиться на розширеному відтворенні і посилить орієнтацію на якнайширше впровадження трудозберігаючих технологій у промисловому комплексі. Негативний процес зменшення чисельності населення в Україні і зниження частки працездатних віком до 40 років спостерігається нині у більшості районів та адміністративних областей.

З метою раціонального розміщення промисловості, комплексно-пропорційного розвитку промислових районів та адміністративних областей варто скласти баланс трудових ресурсів. У цьому документі фінансується склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами. На основі складених балансів трудових ресурсів регіонів розробляють заходи щодо оптимального використання працівників у певних групах адміністративних областей (з надлишком або дефіцитом робочої сили).

Комплексоутворення в промисловості нерозривно пов'язане з розселенням людей. Взаємозв'язки промислових комплексів із системами розселення зумовлені концентрацією насамперед промислового виробництва і населення з обслуговуючою його виробничою сферою у міських поселеннях. Міста стають опорними центрами промислових вузлів і районів, а в розселенні відіграють роль центрів у системах поселень. Вони мають важливе комплексоформувальне і районоутворювальне значення. Типовими формами територіальної організації промислового виробництва, з якими пов'язаний розвиток локальних систем розселення, є промислові пункти, центри і вузли.

З огляду на те, що форми територіального зосередження промисловості і системи поселень перебувають у тісному взаємозв'язку, можна вважати, що економічною базою систем розселення виступають виробничі, зокрема промислові, комплекси. Особливо сильним системоутворювальним фактором розселення є промислові комплекси великих міст, що сформувались в основному на базі виробництв машинобудування та інших галузей промисловості. Характерно, що у найбільших промислових районах України - Донецькому і Придніпровському, які охоплюють цілу систему взаємопов'язаних вузлів і центрів, виникли великі міські агломерації - результат зрощення локальних систем поселень.

Отже, в результаті взаємодії промислового виробництва і розселення формується територіальна структура промисловості, складовими якої є різні форми зосередження промисловості. Промислові комплекси залежно від природних особливостей, характеру розміщення промислових центрів і розвиненості між ними транспортних зв'язків, становлять системоутворюючий каркас територіальної структури промисловості. В цьому каркасі домінуюча роль належить великим міським поселенням з їх промисловими, транспортними та іншими функціями.

Размещено на Allbest.ru