Основні види небанківських фінансових інститутів та їх розвиток в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні види небанківських фінансових інститутів та їх розвиток в Україні

Сучасний інвестиційний клімат в Україні через низку причин не можна вважати сприятливим як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. У зв'язку з цим заслуговує на увагу питання підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ (НБФКУ) у розвитку вітчизняної економіки. Важливо звернути увагу на такі аспекти цього питання, як роль НБФКУ в економіці країни, власне проблеми, з якими стикається розвиток цього сектора економіки, особливості діяльності деяких категорій НБФКУ, реальні можливості розвитку НБФКУ на сьогодні.

Небанківські фінансово-кредитні установи можуть відігравати важливу роль у розвитку вітчизняної економіки. Вони є складовою фінансово-інвестиційного ринку, важливим елементом банківської інфраструктури. Це створює додаткові можливості для посередництва у залученні заощаджень громадян та розширенні можливостей підприємств у виборі джерел фінансування. Досвід багатьох країн переконує, що за участі небанківських фінансових посередників вдається нівелювати деякі з негативних наслідків малозабезпеченості більшої частини населення. Однак їхні сукупні збереження можуть сягати значних сум. Мобілізуватимуть ці кошти небанківські фінансові посередники, завдяки чому населення матиме змогу отримати додаткові доходи, а економіка країни в цілому одержати додаткове джерело інвестицій.

Найсерйознішою перепоною на шляху розвитку небанківського фінансового сектора до 2001 р. була відсутність систематизованого законодавства стосовно діяльності небанківських фінансово-кредитних установ. Для запобігання такої ситуації було прийнято низку нових законів та доповнень до діючих: «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні, інвестиційні доходи)» (2001 р.), «Про страхування» (доповн. 2001 р.), «Про кредитні спілки» (2001 р.), «Про недержавне пенсійне забезпечення» (2003 р.).

На підставі Указу Президента України від 12 грудня 2002 р. була створена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка представляє та відстоює інтереси небанківських фінансових інститутів на вищих рівнях державної влади.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації та розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансово-кредитних установ дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з них виникли і набули широкого розмаху лише XX ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників.

Розглянемо основні види небанківських фінансово-кредитних інститутів.

Інвестиційні компанії та фонди. Згідно Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» в Україні були створені нові можливості для розвитку в Україні галузі спільного інвестування.

Інвестиційна компанія - торговець цінними паперами, який, окрім інших видів діяльності, може залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення [7. с 101.].

Інститут спільного інвестування - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [7. с 105.].

Інвестиційні фонди можуть бути строковими чи безстроковими: строковий фонд створюється на певний термін, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого такий фонд ліквідується або реорганізується; безстроковий фонд створюється на невизначний термін.

На основі розгляду праць ряду економістів можна запропонувати таку класифікацію інститутів спільного інвестування (табл. 9.6).

На кінець 2000 р. в Україні функціонувало близько 250 інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основною функцією цих інститутів у попередній період (1994-2000 рр.) була акумуляція коштів (зокрема приватизаційнх майнових сертифікатів) переважно дрібних інвесторів та здійснення їх наступного інвестування (здебільшого через центри сертифікатних аукціонів) в акції акціонерних товариств, створених на базі колишніх державних підприємств у процесі приватизації, та управління інвестиційним портфелем. Переважна частина існуючих на сьогодні інвестиційних фондів і компаній була створена на етапі сертифікатної приватизації. Після її завершення інвестиційні фонди практично не створюються. Більшість із наявних завершують свою діяльність: 2000 року було зареєстровано емісію інвестиційних сертифікатів лише 2-х інвестиційних фондів, 39 інвестиційних фондів подали заяви про ліквідацію та початок розрахунків зі своїми учасниками.

небанківський кредитний недержавний пенсійний

Таблиця 9.6. Класифікація інститутів спільного інвестування.

Сукупна вартість чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній, створених згідно з Указом Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», на початок 2001 р. становила майже 400 млн. грн., у тому числі: чисті активи інвестиційних фондів - 235 млн. грн., чисті активи взаємних фондів інвестиційних компаній -160 млн. грн.

Пенсійні фонди

Починаючи з 2004р. в Україні діє спеціальне законодавство, що регулює порядок створення і діяльність недержавних пенсійних фондів. (Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» прийнято у липні 2003 р.).

Пенсійна система України є трирівневою. Проте, сьогодні реально діє лише перший рівень.

Перший рівень функціонує за участі Пенсійного фонду України. Його призначення - фінансувати виплату державних пенсій застрахованим особам, які щоб набути права на пенсійні виплати, повинні обов'язкового сплачувати пенсійні внески із одержаного доходу.

За допомогою другого рівня розмір пенсійних виплат збільшується за рахунок інвестиційного доходу. З цією метою створений Накопичувальний фонд, в якому майбутні пенсіонери відкривають індивідуальні пенсійні рахунки. На ці рахунки надходить частина обов'язкових пенсійних внесків застрахованих осіб. Компанії, спеціально вповноважені на управління пенсійними активами, несуть відповідальність за їх ефективне інвестування в різні сфери діяльності. Діяльність таких компаній ліцензується, а напрямки вкладення коштів визначаються законодавством. Одержати кошти можна частинами до виплат із Пенсійного фонду у разі досягнення пенсійного віку або одноразово. Застраховані особи при цьому мають переваги: можливість збільшити свою майбутню пенсію та передати пенсійні активи у спадщину. Але в Законі «Про пенсійне страхування» дата запровадження другого рівня пенсійної системи не встановлена. На думку економістів, існування другого рівня пенсійного забезпечення можливе лише через 10-13 років - саме стільки часу необхідно для виконання ряду умов, які свідчать про достатній розвиток економіки і готовності Пенсійного фонду до такої реформи.

Третій рівень - добровільне пенсійне забезпечення.

Отже, пенсійна система України з 1 січня 2004 р. має таку структуру (рис. 9.5.):

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюють такі організації:

1) недержавні пенсійні фонди, укладаючи пенсійні контракти між адміністраторами пенсійних фондів та їх вкладниками;

2) страхові компанії, укладаючи договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

3) банківські установи, укладаючи договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків.

Закон України про недержавне пенсійне забезпечення передбачає створення таких видів недержавних пенсійних фондів.

Рис. 9.5. Структура пенсійної системи України.

Для контролю за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішення основних робочих питань утворюють раду фонду - єдиний орган управління. При цьому недержавний пенсійний фонд користується послугами сторонніх юридичних осіб, з якими рада укладає договори.

Недержавний пенсійний фонд є неприбутковою організацією і має право на один вид діяльності - пенсійне забезпечення. Але Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення» дозволяє йому інвестувати свої активи для отримання доходу на користь учасників фонду, для поповнення пенсійних накопичень. Інвестиційну політику фонду визначають в інвестиційній декларації, а втілює її в життя компанія з управління активами фонду, інвестуючи в цінні папери, погашення та отримання доходу за якими гарантовано державою, органами місцевого самоврядування або третіми особами, в акції та облігації українських емітентів; в цінні папери та облігації з урахуванням рейтингу зовнішнього боргу; а також розміщуючи кошти на депозитних банківських рахунках. Прибуток (збиток) від зазначених операцій розподіляють між учасниками пропорційно сумам на їх індивідуальних пенсійних рахунках, облікованим на дату розподілу.

Таблиця 9.7. Види недержавних пенсійних фондів.

Отже, на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, крім сплачених ним внесків, накопичується частина прибутку (збитку) від здійснення інвестиції та розміщення активів фонду на депозитних рахунках. Перевагою системи добровільного забезпечення є нарахування складного відсотка по заощадженнях. Складний відсоток означає, що фінансова установа нараховує відсоток як на внески, так і на вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні внески у майбутньому дадуть суттєві пенсійні заощадження.

Нині в Україні загальний обсяг активів, залучених до існуючих недержавних пенсійних фондів, становить майже 16 млн. грн. Загальна чисельність громадян, що беруть участь у недержавному пенсійному забезпеченні, становить близько 31 тис. грн. Здійснено державну реєстрацію 26 недержавних пенсійних фондів, з них 2 професійні, 4 корпоративні та 20 відкритих [2].

З огляду на складні економічні умови в Україні, солідарна система буде вагомішою (порівняно з добровільною) ще протягом кількох десятиліть. Роль накопичувальної складової зросте тоді, коли буде підвищено заробітну плату і створено відповідні економічні, фінансові та організаційні передумови. Враховуючи низький рівень середнього доходу в Україні, не випадає очікувати зростання обігу інвестиційних заощаджень у населення та стрімкого розвитку недержавних пенсійних фондів.

Переваги системи добровільного пенсійного забезпечення підтверджує світовий досвід діяльності високорозвинутих країн, в яких пенсійні фонди (приватні) виступають головними інституційними інвесторами на ринку капіталів.

Близько 27% усіх фінансових активів перебуває під контролем пенсійних фондів, їх роль як у фінансовому посередництві, так і у соціальному забезпеченні громадян надзвичайно велика. Загалом у соціально-економічній структурі як США, так і інших західних країн недержавні пенсійні фонди виконують дві основні функції: роль соціального стабілізатора й основного джерела «довгих грошей», за рахунок яких фінансуються довгострокові інвестиції [4, с 120].

Размещено на Allbest.ru