Кумулятивний вплив туризму на національну економіку. Мультиплікатор туризму

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Кумулятивний вплив туризму на національну економіку. Мультиплікатор туризму

Стосовно індустрії туризму вживаються такі терміни, як "видима" і "невидима" торгівля, "видимий" і "невидимий" експорт та імпорт.

Видима торгівля має справу з експортом та імпортом такої матеріальної продукції, як товари і сировина. При цьому торговим балансом країни називають різницю між вартістю видимого експорту і вартістю видимого імпорту.

Невидима торгівля пов'язана з імпортом та експортом сфери послуг. Велика частина доходу від невидимого експорту туристичних послуг надходить від іноземних туристів, а також від продажу їм квитків на вітчизняний транспорт та інших послуг в країні перебування. Невидимий імпорт країни складають гроші, витрачені її громадянами під час закордонних поїздок, оплата ними транспортних витрат і інших послуг у країнах перебування, а також оплата дивідендів іноземним інвесторам індустрії туризму.

Експорт продукції, товарів і послуг (включаючи споживання продукції, товарів і послуг у країні перебування іноземними туристами) забезпечує дохід країни. Витрати країни полягають в оплаті імпорту продукції, товарів і послуг з інших країн (включаючи споживання продукції, товарів і послуг громадянами країни під час їхнього перебування за кордоном).

Різниця між повним доходом країни від експорту (видимого і невидимого) і повною вартістю імпорту (явного і неявного) називається платіжним балансом. Платіжний баланс може бути негативним (дефіцит) і позитивним. За великого дефіциту відбувається витік грошових ресурсів країни, тому не тільки малі країни, а і такі промислово розвинені держави, як США, Велика Британія і Німеччина, прагнуть до збільшення доходів від туризму і докладають багато зусиль серйозні зусилля для залучення в країну іноземних туристів.

Усі міжнародні операції країни відбиваються в платіжному балансі. Туристичні потоки і пов'язані з ними надходження валюти чи витік іноземної валюти також позначаються на платіжному балансі країни. Так, якщо резидент країни подорожує за кордон, то там він і витрачає валюту; це негативно позначається на балансі його країни і позитивно - на балансі країни, що приймає. За напрямком руху валюти можна визначити, що для країни, яка відправляє свого резидента за кордон, витрати туриста є імпортом, а для країни, що приймає - експортом. Усе це відображається на рахунку "Туризм". Якщо рахунок позитивний, то це означає, що витрати туристів, які приїхали в країну, перевищують витрати туристів, які виїжджали із країни, і позитивно впливають на її платіжний баланс. Однак тут не враховуються тарифи міжнародних транспортних перевезень і вторинний вплив витрат туристів у країні.

Всесвітня туристична організація (ЮН ВТО) провела класифікацію країн за станом туризму в їхньому платіжному балансі, тобто за надходженнями від міжнародного туризму і платежами резидентів країни для здійснення подорожей. Надходження і витрати, пов'язані з потоком капіталів, витрати на імпорт товарів і послуг, призначених для споживання туристами, і платежі від інвестицій і роботи за рубежем були виключені з балансу. Баланс поточного туристичного рахунку відображає економічну ситуацію в країні і може характеризувати її як з позитивним, так і з негативним балансом.

Поточний туристичний баланс, як правило, позитивний у країнах Середземномор'я. Це Франція, Італія, Іспанія, Кіпр, Мальта, а також Австрія та Швейцарія. З країн, що розвиваються, до них можна віднести, наприклад, Туніс, Таїланд, Мексику, країни Карибського басейну.

Негативний поточний туристичний баланс переважно характерний для індустріальних країн з високим рівнем життя, наприклад, скандинавських країн, Німеччини, Канади і нафтовидобувних країн Перської затоки.

У більшості країн, що розвиваються, ситуація майже безнадійна. Ці країни мають негативний туристичний баланс через те, що не мають необхідної інфраструктури для залучення туристів з інших країн і часто змушені імпортувати багато продуктів, споживчі товари й устаткування для інфраструктури. Крім того, вони платять з валютних виторгів від туризму відсотки за взяті за кордоном кредити, а також заробітну плату іноземному персоналу, який допомагає управляти фірмами. Частина грошей іде у формі репатрійованого прибутку транснаціональним корпораціям та ін. Вплив міжнародного туризму на платіжний баланс країни залежить від інших складових платіжного балансу, тобто від поточного платіжного балансу і балансу руху капіталів. Внаслідок різних комбінацій цих складових сумарний баланс може бути як позитивним, так і негативним. Своєю чергою, туризм може вплинути на рух капіталів, і, отже, його також треба враховувати для точного визначення впливу туризму на платіжний баланс та й на всю економіку.

Точно оцінити вплив туризму на платіжний баланс дуже складно. Останнім часом ведеться розробка єдиного міжнародного рахунку туризму на базі збору усієї фінансової статистики про міжнародний туризм.

Однак не всі гроші, витрачені іноземними туристами в країні перебування, можуть автоматично поліпшити її платіжний баланс. Світовій практиці відомі витрати сторони, яка приймає туристів. Насамперед це предмети, що витрачаються, і товари, звичні для іноземного туриста, але не вироблені чи не споживані в країні перебування, починаючи від будівельних і оздоблювальних матеріалів для готелів, готельного і ресторанного устаткування, меблів, спортивного інвентарю і завершуючи харчовими продуктами, напоями і сувенірами. Збільшення прийому іноземних туристів створює додаткове навантаження на місцеву інфраструктуру: водо- та електропостачання, каналізацію, збирання сміття, дороги, транспорт, зв'язок, службу безпеки. Постає необхідність розширення і розвитку аеропортів, вокзалів, морських чи річкових портів, готелів, доріг, тощо, що потребує величезних коштів. У країнах, що розвивають індустрію туризму, це робиться, як правило, за рахунок іноземних інвесторів.

Залучення ж закордонних інвесторів приводить до необхідності повернення частини отриманих ними доходів у країну інвестора. У деяких країн розвиток туризму спричиняє до необхідність залучення іноземних сезонних робітників, що також викликає додаткові валютні витрати і навантаження на місцеву сферу обслуговування. Для держави важливо так збалансувати доходи, одержувані від в'їзного туризму, з витратами на нього (включаючи повернення валюти країні-інвестору, довгострокові витрати на будівництво і благоустрій готелів, доріг, аеропортів, засобів зв'язку, підготовку персоналу для створення комфортних умов перебування іноземним туристам), щоб в остаточному підсумку забезпечити стійкий позитивний платіжний баланс країни за статтею "Туризм".

Конференцією ООН з туризму і подорожей (з урахуванням рекомендацій ЮН ВТО) була розроблена і прийнята Методика обліку доходів і витрат країни по міжнародному туризму. Відповідно до рекомендацій Міжнародного валютного фонду, в актив платіжного балансу за статтею "Туризм" включаються такі доходи:

- від продажу товарів і туристичних послуг в'їзним і внутрішнім туристам;

- експорту товарів туристичного попиту й устаткування для туристичних підприємств;

- продажу інших послуг (підготовка кадрів, надання послуг фахівцями країни закордонним партнерам);

- транспортних витрат в'їзних туристів на внутрішній і міжнародний транспорт у країні перебування;

- інвестицій іноземного капіталу в індустрію вітчизняного туризму;

- кредитів, наданих іншим країнам (відсотки і відшкодування капіталу) для розвитку туризму.

У пасив платіжного балансу за статтею "Туризм" включають такі витрати:

- на придбання туристичних послуг і товарів виїзними туристами в країні перебування;

- імпорт товарів, необхідних для обслуговування в'їзних туристів, у тому числі на прямий і непрямий імпорт;

- придбання інших послуг (підготовка кадрів за кордоном, оплата праці іноземних робітників і фахівців, зайнятих у сфері туризму);

- перевезення виїзних туристів закордонними транспортними компаніями;

- закордонні інвестиції на розвиток туризму в інших країнах;

- довгострокові кредити (відсотки і відшкодування капіталу), вкладені в розвиток вітчизняного туризму.

Оцінка економічного впливу туризму заснована на витратах туристів. Тут дуже важливо розглядати різні аспекти економіки, що відчувають на собі вплив витрат туристів.

Мультиплікатор туризму

Крім прямого впливу на економіку загалом, індустрія туризму чинить непрямий вплив, відомий як "ефект мультиплікації". Прямий вплив туризму можна визначити як результат витрат туриста на купівлю товарів і послуг у даному регіоні. Непрямий вплив здійснюється за рахунок повторних витрат, зроблених туристом у даному регіоні.

Засоби, які турист витрачає в місці призначення, утворюють дохід, що спричиняє ланцюгову реакцію "витрати - дохід - витрати", і т. д. Отже, дохід, одержуваний від одного туриста, перевищує суму, витрачену ним у даному місці призначення. Це зумовлено ефектом мультиплікації. Спрощено модель мультиплікатора можна представити так:

Цей вираз в економіці одержав назву простого мультиплікатора Кейнса, де В - гранична схильність до споживання.

Основними джерелами доходу, одержуваного від туризму, служать:

1) засоби, витрачені туристами на оплату готелів, харчування, транспорту, розваг та ін.; кумулятивний туризм економіка дохід

2) податки, стягнуті з туристів і з доходів комерційних підприємств;

3) мито;

4) оренда;

5) засоби від продажу сувенірів, як місцевого виробництва, так і імпортованих;

6) засоби від продажу товарів, необхідних як у подорожі, так і для використання в "домашніх умовах".

Гроші туристів починають повністю "працювати" на економіку регіону, коли туристичне підприємство купує місцеві (регіональні) товари і послуги. Продавці цих товарів і послуг, одержавши гроші від туристів, виплачують заробітну плату своїм працівникам, які своєю чергою, витрачають її на купівлю товарів і оплату послуг, тощо. Цикл повторюється. Гроші, витрачені туристами в місці перебування, спричиняють ланцюгову реакцію "витрати - доходи - витрати - доходи". Тобто туризм генерує вторинний попит на товари і послуги. Цей процес означає непрямий вплив туризму на економіку країни чи регіону. Непрямий внесок туризму в економіку країни чи регіону проявляється в ефекті повторення витрат туристів на купівлю товарів і послуг у визначений час у визначеному місці. Як уже зазначалося, так проявляється ефект мультиплікації.

Визначаючи реальний внесок туризму в економіку будь-якого району країни чи країни загалом, необхідно враховувати прямий і додатковий доходи, тобто дохід, одержуваний як додаток до початкового вливання засобів туристами в економіку країни. Як було згадано, джерелами такого вливання є:

прямий дохід, одержуваний від засобів, витрачених туристами на оплату готелів, харчування, транспорту, занять спортом тощо у країні чи її районі. Дохід - це прибуток підприємств від продажу туристам товарів і надання послуг. Дохід регіону - це переважно податки, отримані з цього виторгу, які залишаються в розпорядженні регіону;

непрямий дохід як наслідок пожвавлення ділової активності, тобто комерційної діяльності з метою отримання прибутку. Наприклад, частину грошей, які готелі чи ресторани одержують від туристів, вони потім витрачають на купівлю товарів у місцевих магазинах і оплату послуг, наданих місцевими комерційними підприємствами (складами, банками, страховими компаніями та ін.), які, своєю чергою, можуть витратити частину свого доходу в іншій області, наприклад на закупівлю великої партії товарів безпосередньо в їхнього виробника;

стимулятивний дохід утворюється з заробітної плати персоналу, зайнятого в туріндустрії, і засобів, одержуваних тими, хто має прибуток від туризму. Велика частина заробітної плати витрачається на купівлю товарів і послуг, які постачаються місцевими підприємцями, які, своєю чергою, виплачують заробітну плату своїм працівникам, а частина цієї заробітної плати знову витрачається на придбання товарів і т. д.

Внаслідок рециркуляції (тобто обороту) доходів їх загальний вплив на економіку країни є значно сильнішим, ніж від поточних "прямих" витрат туристів. Цей вплив (ефект) вимірюється коефіцієнтом доходу від туризму, чи мультиплікатором.

Однак не треба забувати про "витоки": не весь отриманий прибуток знову надходить в економіку країни (регіону). Існують три види "витоків":

1) витрати на імпорт (купівля імпортованої продукції);

2) особисті заощадження;

3) податки.

Суми цих "витоків" вилучаються з процесу рециркуляції: економіці країни (регіону) вони не приносять користі, хоча прибуток від податків використовується урядом. Частина податків може повернутися в країну (регіон), що підсилює вплив туризму на розвиток її економіки.

Коефіцієнт доходу від туризму (чи мультиплікатор) для кожної країни залежить від відсотка "витоків"; наприклад, мультиплікатор буде меншим у тих країнах, де велика частина доходу витрачається на імпорт (у зв'язку з тим, що там недостатньо налагоджене місцеве промислове виробництво і (чи) встановлений високий рівень податків).

Водночас мультиплікатор буде високим, якщо порівняно мало витрачається на імпорт і (чи) низький рівень податків. З практики відомо, що коефіцієнт доходу від туризму коливається в межах 100-250% прямих витрат туристів, тобто прямого доходу. Щоб обчислити коефіцієнт доходу від туризму, потрібно насамперед визначити прямий дохід (тобто прямі витрати туристів). Відомості може дати статистика туризму, елементами якої є статистика витрат і статистика прибуттів.

Економічний вплив витрат туристів розраховується за допомогою мультиплікатора.

Оскільки місцеві підприємства залежать від інших підприємств-постачальників, будь-які зміни витрат туристів у туристичній місцевості спричиняють зміни на виробничому рівні економіки, доходу, зайнятості, обмінного курсу. Мультиплікатор туризму - це відношення змін одного з ключових економічних показників (наприклад, виробництва, зайнятості, доходу ), до зміни витрат туристів. Визначення мультиплікатора базується на кейнсіанському аналізі.

Існує деякий коефіцієнт, на який повинні збільшуватися витрати туристів. Для оцінки загальної зміни виробництва застосовується мультиплікатор виробництва. Для оцінки змін загального доходу використовується інший коефіцієнт, на який також повинні збільшуватися витрати туристів.

Витрати насамперед спрямовані на підприємства, які безпосередньо обслуговують туристів. Далі ці гроші витрачають фірми. Частина грошей іде з економічного обороту на оплату імпорту товарів і напоїв, які туристи споживають на місці перебування, чи на оплату послуг, пропонованих туристичними підприємствами, що знаходяться за межами цієї місцевості. Гроші, витрачені туристами на ці види продуктів і послуг, надалі не беруть участі в генеруванні економічної діяльності. Тому кількість грошей, які активно циркулюють у місцевій економіці, скорочується на цю суму. Гроші, що залишилися, використовуються на купівлю місцевих товарів і послуг, оплату праці, сплату податків і різних зборів. У кожнім циклі витрат деяка частина грошей осідає в місцевих жителів у формі доходів (заробітна плата, прибуток тощо). Визначена частина цих грошей накопичується і припиняє свій оборот в економіці. Дохід, що не накопичується, витрачається на імпорт і йде у формі податків у бюджет держави. Таким чином доходи скорочуються, і в кожнім циклі відбувається витік капіталу з системи. Доходи витрачаються в більшому обсязі внаслідок подальшого генерування економічної діяльності за рахунок витрат туристів.

Однак треба розрізняти мультиплікатор і акселератор: перший - це відношення нових інвестицій до збільшення виробництва і доходів, а другий - відношення додаткового споживання до зростання виробництва і доходів.

При оцінці значення мультиплікатора важливо не тільки правильно обрати методику, а й визначити вид мультиплікатора. Кожен вид виконує свої специфічні функції.

Мультиплікатор продажу вимірює додаткові обороти бізнесу внаслідок збільшення витрат туристів.

Мультиплікатор виробництва вимірює обсяг додаткового виробництва в економіці за рахунок збільшення витрат туристів. Принципова розбіжність між цими двома видами полягає в тім, що в мультиплікаторі виробництва не завжди купівля-продаж пов'язані з поточним виробництвом (наприклад, іноді продаж відбувається зі складських запасів зробленої продукції).

Мультиплікатор доходів вимірює додаткові доходи (заробітна плата, орендна плата, відсотки від позичок і прибутку), що утворяться в економіці внаслідок збільшення витрат туристів.

Мультиплікатор зайнятості характеризує кількість робочих місць, створених за рахунок додаткових витрат туристів.

Туризм - це високопродуктивна індустрія, безпосередньо пов'язана з великою кількістю секторів економіки, і, отже, для розрахунку мультиплікатора потрібна велика база даних.

Існуючі моделі розрахунків мультиплікатора міжнародного туризму мають недоліки, що проявляються на практиці.

Обмеження, пов'язане з нееластичністю пропозиції, може стати гальмівним фактором при пропозиції необхідної кількості та якості товарів і послуг за збільшення витрат туристів. Як уже відзначалося, якщо зайвий попит не задовольняється місцевим виробництвом, то додаткові витрати туристів створюють інфляцію, і відсутні продукти і послуги імпортуються, а тому розмір мультиплікатора зменшується.

Багато видів мультиплікатора за своєю природою статичні і негнучкі. Для усунення цих обмежень можуть бути побудовані динамічні моделі. Обмеженість моделі полягає в тому, що виробнича функція і функція споживання лінійні, а характер внутрішньо-секторних витрат стабільний, звідси випливає припущення, що додаткові витрати туристів так само впливають на економіку, як і рівна кількість попередніх витрат. Отже, із збільшенням виробництва, передбачається, що товари будуть купуватися в таких же пропорціях, як і раніше, без врахування рівня майбутніх заощаджень. Статичність мультиплікатора також не враховує тривалості мультиплікативного впливу на економіку.

Значення мультиплікатора змінюються залежно від характеру місцевої економіки і щільності зв'язку між різними її секторами. Для розробки політики і планування мультиплікатор доходу, наприклад, є найбільш цінним, тому що він забезпечує інформацією про національний дохід ще до того, як продукцію вироблено.

Докладний аналіз мультиплікаторів виробляється з метою аналізу ефективності інвестицій державних чи приватних секторів у туристичні проекти на національних і регіональних рівнях, перевірки відносних величин впливу різних видів туризму і впливу туризму в порівнянні з іншими секторами економіки.

Отже, туристи витрачають гроші в готелях, ресторанах, транспорті й у такий спосіб проникають в економіку країни перебування. Це проникнення можна досліджувати за допомогою оцінки прямого і непрямого проникаючого впливу. Прямий вплив - це обсяг витрат туристів за винятком обсягу імпорту, необхідного для повного забезпечення товарами і послугами туристів. Підприємства, до яких безпосередньо надходять витрати туристів, також мають потребу в купівлі товарів і послугах інших секторів місцевої економіки (наприклад, готелі користуються послугами будівельників, комунальних організацій, банків, страхових компаній, виробників харчових продуктів та ін.). Отже, генерована економічна активність, отримана з цих послідовних етапів витрат, і є непрямим впливом. Однак він не охоплює усі витрати туристів під час прямого впливу, оскільки частина грошей вилучається з обороту через імпорт і оподатковування.

Під час прямих і непрямих витрат у місцевого населення накопичується дохід у формі заробітної плати, орендної плати тощо. Цей додатковий дохід місцеві жителі можуть витрачати на купівлю вітчизняних товарів і послуг, створюючи тим самим новий виток економічної активності.

Туризм, однак, може впливати на економіку негативно. Виробництво туристичної продукції і послуг вимагає перекидання ресурсів з інших сфер економіки, де потреба в них також висока (наприклад, при переміщенні трудових ресурсів у туристичну сферу із сільських місцевостей скорочується кількість працівників у виробництві сільськогосподарської продукції і створюється наднапруження в міській місцевості через додаткові місця в лікарнях, школах тощо). Тому, щоб сформувати повне уявлення, треба враховувати і визначати ціну використання рідкісних ресурсів для туризму замість використання їх в інших сферах.

Інфляція може призвести до скорочення кількості уживаних місцевим населенням продуктів. Цей інфляційний ризик особливо великий у країнах, що розвиваються, через нееластичність пропозиції і неможливість імпортувати якісні продукти за низьких курсів місцевої валюти стосовно "твердих" валют. Інфляцію можна призупинити за допомогою зменшення попиту з боку іноземних і місцевих споживачів чи збільшення імпорту за рахунок фінансових засобів, одержуваних від тих же іноземних гостей.

Економічна ефективність туризму означає одержання економічного ефекту (вигоди) від організації туризму в масштабах держави, туристичного обслуговування населення регіону, що виробничо обслуговує діяльність туристичної фірми. Будь-яка держава, розвиваючи туризм, прагне досягти максимальної вигоди. Розвиток туризму впливає на економіку і розвиток регіону, сприяючи припливу валюти: будуть з'являтися нові робочі місця, удосконалиться інфраструктура, тобто будуть будуватися нові готелі, дороги, парки, магазини.

Економічні вигоди є основною рушійною силою туристичного розвитку. Для того щоб одержати максимальну вигоду від розвитку туризму, державі необхідно розробити туристичну політику, що є одним із видів соціально-економічної політики держави. Туристична політика держави - це сукупність форм, методів і напрямів впливу держави на діяльність сфери туризму з метою досягнення конкретних цілей розвитку соціально-економічного комплексу. Державна туристична політика, базується на концепціях розвитку і цільових програмах з розвитку туризму в регіонах.

Для реалізації цільових програм з розвитку туризму потрібні великі фінансові ресурси. Крім того, держава здійснює регулювання туристичної діяльності шляхом:

o створення і затвердження нормативних правових актів, спрямованих на удосконалювання відносин у сфері туристичної індустрії;

o сприяння в просуванні туристичного продукту на внутрішньому і світовому ринках;

o прямих бюджетних асигнувань на розробку і реалізацію державний цільових програм розвитку туризму.

Політика держави стосовно туризму ґрунтується на стратегії і тактиці. Під стратегією розуміється загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення конкретної мети. Для досягнення цілей за конкретних умов застосовується туристична тактика, тобто конкретні заходи і методи. Завданням туристичної тактики є вибір оптимального рішення в кожній господарській ситуації.

Економічний ефект від розвитку туризму багаторівневий. Наслідком туристичної діяльності є бюджетний ефект - результат поповнення бюджетів різних рівнів за рахунок податкових надходжень.

Основою оцінки ефективності є співвідношення витрат і результатів. Джерелами витрат можуть бути реконструкції пам'ятників архітектури, які фінансуються за рахунок державного бюджету, витрати, пов'язані з комерційною діяльністю підприємств, що обслуговують туристів.

Високий ефект одержують населені пункти і країна загалом від в'їзного туризму. Тут інтегруються інтереси туристів, які задовольняють свої пізнавальні й інші потреби, місцевих регіональних і державних бюджетів (збільшуються податкові надходження) та інтереси населення, культурний рівень і зайнятість якого підвищуються.

Ефективність управління туризмом розглядається в двох напрямах: економічному і соціальному.

Основними і найбільш простими є розрахунки частоти поїздок і інтенсивність подорожі, що якоюсь мірою дає можливість дійти висновку про ефективність упровадження пропонованих заходів і розвитку туризму як складової економіки дестинації.

Частота поїздок свідчить про те, скільки подорожей припадає на одну людину за визначений період часу:

де Ч" - частота поїздок; К" - кількість поїздок; Пч - період часу.

При визначенні показника інтенсивності подорожей враховується не окрема людина, а все населення регіону:

де Іп - інтенсивність подорожей, %; Кт - кількість туристів; Чн - чисельність населення.

Ці показники використовуються у статистичному обліку і допомагають сформувати базу для прогнозування.

Багато дослідників вважають, що, оскільки туристичний бізнес є високорентабельною комерційною діяльністю, як основні оціночні показники до нього слід застосовувати прямі економічні. Соціальні показники фактично не належать до критеріальних. Насправді, крім прямого економічного ефекту, є ще непрямий і соціальний економічні ефекти. Непрямий економічний ефект пов'язаний з підвищенням рентабельності супутніх (поєднаних) з туризмом галузей (торгівлі, суспільного харчування, транспорту тощо), а також з додатковими податковими надходженнями в місцеві і державні бюджети.

Соціальний ефект у багатьох випадках не розраховується і має декларативний характер або виступає у формі обмежень, наприклад екологічних. Якщо економічний ефект можна виразити кількісно, то систему показників соціального плану обчислити дуже складно або ж практично неможливо.

Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу, що забезпечує умови для ефективного використання унікальних природно-кліматичних ресурсів і розширення матеріально-технічного потенціалу курортно-туристичних підприємств, є одним із пріоритетних напрямів розвитку дестинації.

Проте як деяку загальну концепцію соціально-економічної оцінки розвитку туризму для великого туристичного центру чи регіону можна прийняти модель, запропоновану Ю. І. Блохіним.

З погляду економіки міста і регіону загалом туризм можна умовно розглядати як одну з її галузей. У цьому випадку порівняльну оцінку ефективності різних варіантів розвитку туризму варто проводити з урахуванням впливу цієї галузі на функціонування інших галузей. Однак оскільки методи і форми повного обліку непрямого економічного ефекту потребують уточнення, абстрагуючись від зазначеного, впливу інших галузей, можна за критерій оптимальності прийняти прибуток, який соціально-економічна сфера міста (регіону) одержує від туристичної діяльності.

Загалом цей критерій АБг можна визначити за формулою:

де 51 - доходи від в'їзного туризму; а - коефіцієнт передачі; Б2 - доходи від виїзного туризму; Бг - витрати міста на розвиток туристичної діяльності.

Щоб забезпечити діяльність туризму, місто також повинно вкладати в його розвиток визначені засоби. Як правило, ці міські витрати мають непрямий характер і не завжди спрямовані на вирішення тільки туристичних проблем, а належать до витрат на поліпшення міської інфраструктури загалом. Дійсно, адже ті, готелі, дороги, музеї, нові пішохідні зони і площі потрібні не тільки туризму. Витрати міста можна представити так:

де Са(Л^(1), N(1)) - витрати, на спеціальний управлінський апарат;

С".3(Л^(?), Л^2(1)) - витрати, спрямовані на створення програм з розвитку туризму і розробку необхідних міських законодавчих і нормативних актів;

С,іф(М(?), N(1:)) - витрати, зумовлені необхідністю створення нових і підтримки на належному рівні існуючих компонентів інфраструктури;

Си(М(0, N(1)) - витрати, пов'язані з просуванням турпродукту, включаючи рекламу міста при організації в'їзного туризму;

Св.к^^і), N(1)) - фінансові втрати міста, зумовлені вивезенням капіталу за кордон і в інші регіони країни при виїзному туризмі.

Однією з умов туристичної діяльності повинно стати відрахування частини доходів від виїзного туризму, система якого досить добре організована в місті, не вимагає вузькоспрямованих капітальних витрат і може дати місту (головно за рахунок оподатковування) високі доходи. У такій схемі реалізується відомий принцип: "Туризм повинен розвиватися за рахунок туризму"; ці засоби переважно підуть на інфраструктуру і рекламу міста. Звичайно, міська скарбниця при цьому зазнаватиме значних витрат доти, поки в'їзний туризм не "стане міцно на ноги", і тоді всі ці втрати будуть компенсовані.

Однак система туризму може існувати за певних умов оподатковування, орендної плати й інших зборів. їх зростання може зруйнувати міську систему.

Отже, щоб створити умови, сприятливі для розвитку туризму, необхідно виконати такі основні завдання:

1. Визначити стан і розвиток соціально-економічних умов у регіоні, оцінити структурний склад громади за рівнем доходів і визначити основні економічні показники, а також конкретизувати їх вплив на різні види туризму.

2. Виробити вимоги до основних показників, які характеризують стан і розвиток туризму, і оцінки на їх підставі стану туристичної діяльності в регіоні за в'їзним і виїзним туризмом.

3. Окремо розглянути питання просування в'їзного і виїзного туризму (враховуючи їх принципову відмінність), а саме:

o в'їзний туризм вимагає насамперед реклами переваг регіону (переважно поза його територією), яку повинна забезпечити міська адміністрація. Звідси необхідність створення спеціальної моделі подібних заходів з аналізом часткових витрат на них серед учасників організації і реалізації туристичного бізнесу;

o просування турпродукту виїзного туризму покладається безпосередньо на самі турфірми, а частка участі міських структур у цьому дуже мала, тобто це інше завдання, яке вимагає іншої моделі.

4. Розробити узагальнену модель туристичної фірми з обліком залежності її діяльності від соціально-економічних умов.

5. Упровадити методичні принципи оцінки міських витрат на туристичну діяльність.

6. Наповнити побудовані моделі фактичним змістом, що передбачає визначення відповідних компонентів витрат, турфірм і міської адміністрації, необхідних для ефективного функціонування туристичних заходів.

7. Створити комплекс відповідних комп'ютерних програм.

Размещено на Аllbеst.ru