Економічна сутність санації підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна сутність санації підприємства

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. О. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

В економічній літературі трапляється й ширше трактування поняття санації як суми всіх розрахованих на стратегічну перспективу заходів організаційного, виробничого, фінансового та соціально-економічного характеру, які використовуються, з одного боку, для подолання неліквідності та усунення капітальних збитків, а з іншого - для відновлення рентабельності, продуктивності праці та інновацій, які забезпечили б прибутковість і життєздатність підприємства в довгостроковому періоді.

Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992 р., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, санація - це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття "санація" має й Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система не примусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

У Законі України "Про страхування" є ще одне, досить оригінальне трактування терміна "санація". Згідно з ним, примусова санація страхової компанії передбачає:

o проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

o установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

o установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

o прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика. Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку, найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Антикризові заходи слід здійснювати, коли фінансові результати функціонуючого на ринку підприємства становлять загрозу виживанню та самому існуванню підприємства.

Санація та банкрутство це методи антикризового управління підприємством. В роботі по запобіганню і усуненню кризових явищ в бізнесі особливого значення мають запобігаючи ознаки потенційного банкрутства. Якщо банкрутство реально передбачити, то підприємство буде спроможне зробити щось для його упередження.

Оцінка причин розвитку кризи (встановлення причин втрати платоспроможності фірми) має проводитись за такими показниками:

o політичні, економічні, кліматичні форс-мажорні обставини;

o отримання одиничних збитків на операціях із катастрофічним або неприпустимим рівнем ризику;

o стабільна збитковість окремих видів діяльності (операційної, фінансової, інвестиційної);

o помилки керівництва, персоналу, або їхні навмисні дії щодо заподіяння шкоди підприємству та банкрутствах.

Методичні підходи до діагностики ймовірності банкрутства фірми базуються на аналізі таких показників:

o система фінансових коефіцієнтів;

o соціальні узгоджуючі (тестові) показники загрози банкрутства (модель Альтмана, модель Тафаєра-Тішоу);

o суб'єктивні показники та критерії загрози банкрутства. Значення діагностики банкрутства фірми:

1. Банкрутство певного суб'єкту господарювання має суттєві негативні наслідки не лише для його власників, а й для широкого кола господарських партнерів, робітників і держави в цілому у зв'язку з порушенням розбалансованістю макроекономічної рівноваги.

2. Від об'єктивності оцінки ступеня ймовірності банкрутства підприємства залежність його інвестиційна привабливість, вартість, що також може негативно відображатися на економічних інтересах держави.

3. Розробка ефективної методології діагностики ймовірності банкрутства сприятиме більш об'єктивній оцінці життєздатності підприємств, доцільності їх санкцій для відновлення нормальної життєдіяльності як в інтересах самого підприємства, так і держави в цілому.

Система оціночних показників для аналізу потенційного банкрутства складається з наступних показників:

1. Показники, що характеризують стан платоспроможності фірми.

2. Показники оцінки причин розвитку кризи та банкрутства фірми.

3. Показники, що характеризують наслідки розвитку кризи та визнання підприємства банкрутом у судовому порядку.

4. Показники, що характеризують можливості виходу підприємства з кризи. Для запобігання краху компанії слід враховувати такі кількісні фактори:

o невелика величина показника відношення руху коштів до загальних зобов'язань;

o незначний доход на інвестиції;

o мала рентабельність;

o нестабільний прибуток;

o високий показник відношення постійних затрат до загальних витрат тощо. Якісні фактори, що передбачають банкрутство:

o погана система фінансової звітності та нездатність контролювати витрати;

o неспроможність підприємства отримувати відповідне фінансування та значні кредитні обмеження на будь-яке отримане фінансування;

o нездатність погасити прострочені зобов'язання тощо. Види платоспроможності:

1. Грошова - тільки за розрахунок наявних коштів.

2. Розрахункова - за рахунок наявних коштів та можливих (реальних) джерел їх зростання (коштів у розрахунок).

3. Майнова (ліквідна) - за рахунок усіх видів обігових активів підприємства (в разі їх умовного продажу).

Оцінка наслідків розвитку кризи та визнання підприємства банкрутом

o Оцінка боргових зобов'язань фірми (їх обсяг, склад, графік погашення, причини та характер виникнення).

o Оцінка можливості укладення угод із кредиторами (мирові угоди, угоди на мораторій, угоди на відкладення терміну, угоди про знижку тощо) або отримання їх допомоги для нормалізації бізнесу.

o Оцінка можливості покриття зобов'язань за рахунок наявних активів у цілому та за окремими чергами кредиторів.

o Прогнозування можливості продовження діяльності після розрахунку з усіма кредиторами.

o Розрахунок і аналіз оціночних показників (ступеню покриття зобов'язань; обсягу і рівня неконкретних зобов'язань, коефіцієнт втрат власного капіталу) після розрахунків з кредиторами; коефіцієнту можливості "заспокоєння" заборгованості; коефіцієнту конкуренції боргу; коефіцієнту ймовірності порушення справи про банкрутство тощо).

В роботі по запобіганню і усуненню кризових явищ в бізнесі особливого значення мають запобіжні ознаки потенційного банкрутства. Якщо банкрутство реально передбачити, підприємство буде спроможне зробити щось для його упередження.

Ризик - ймовірність виникнення збитків або доходів порівняно з прогнозованим варіантом

Санація відноситься до антикризових заходів комерційних фірм. Водночас реалізація підприємством антикризових заходів створює об'єктивні передумови для його реформування та залучення інвестицій.

Зарубіжний і вітчизняний досвід свідчить, що санація відноситься, в першу чергу, до антикризових заходів комерційних фірм. Розробка таких заходів свідчить про кваліфікаційний і психологічний ступінь готовності керівництва вивести підприємство із стану фінансової кризи, зокрема, через залучення кредитних ресурсів та прямих зовнішніх інвестицій. Водночас реалізація підприємством антикризових заходів створює об'єктивні передумови для його реформування та залучення інвестицій.

В процесі санації підприємства виняткове значення має рішучість, послідовність і ефективність менеджменту реалізації заходів. Визначальними чинниками управлінських рішень є особисті якості керівника підприємства та його команди, а також рівень і якість інформаційного забезпечення управлінського процесу. Тому в ході аналізу умов проведення санації важливо оцінити рівень доступності і оперативності управлінської інформації, час проходження замовлень, угод та інших ділових паперів від керівника до безпосереднього виконавця і ступінь оперативності регулювання на них та інше.

Надзвичайні заходи фінансового оздоровлення:

o встановлення режиму жорсткого контролю за всіма витратами підприємства, особливо матеріальних ресурсів грошових коштів та адміністративно-управлінських витрат;

o зміна організаційно-управлінської структури підприємства, скорочення апарату управління, централізація контрольно-планових функцій;

o негайна відмова від збиткових та розширення прибуткових видів виробництва, скорочення трудових ресурсів у разі неможливості їх перепрофілювання;

o покращення системи та організації бухгалтерського обліку, нормування та контроль за використанням ресурсів.

Більшість зазначених заходів має не лише першочерговий характер, але й стратегічне значення. Розробка стратегії фінансового оздоровлення комплексного підходу до вибору найбільш ефективних та всеохоплюючих заходів. Важливим і дійовим інструментом для реалізації антикризових заходів в процесі реформування підприємств є бізнес-план його санації (фінансового оздоровлення), який має бути обов'язковим для виконання усіма працівниками. Реалізація методу реструктуризації заборгованості підприємства за рахунок внутрішніх фінансових і організаційно-управлінських джерел Стратегія управління ризиком та запобігання банкрутству спрямована на оптимізацію співвідношення між прибутковістю та ризиком для максимізації прибутку та вартості майна підприємства як у поточний час, так і на перспективу, та на виживання фірми у довгостроковому періоді. Оцінка показників, що характеризують можливості підприємства з виходу з кризи передбачає оцінку і аналіз наступних показників: санація банкрутство криза оздоровлення

1. Оцінка внутрішніх джерел відновлення платоспроможності.

2. Можливість зростання обсягів діяльності.

3. Можливе зростання рівня прибутку.

4. Обсяг потенційного залучення банківських та комерційних кредитів.

5. Обсяг і рівень іммобілізації ліквідних коштів з інших видів обігових та позаобігових активів.

6. Рівень можливої економії постійних та змінних витрат.

7. Потенційний конкурентний статус підприємства.

8. Інтегральний показник інвестиційної привабливості.

Передбачити всі несподіванки, що супроводжують комерційну діяльність неможливо, через це завжди існує ризик збитків або недоотримання запланованого прибутку.

Формування портфеля заходів санацій є складовим механізмом управління підприємством в кризовому стані. Санація як система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних і соціальних заходів направлена на відновлення платоспроможності, забезпечення ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Санація здатна привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, відновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу, а також формування фундацій фінансових ресурсів, необхідних для проведення заходів санацій і інших перетворень в підприємствах сфери телекомунікаційних послуг.

У зв'язку з цим необхідно вирішити наступні завдання:

розглянути можливість застосування методу реструктуризації поточної заборгованості підприємства за рахунок внутрішніх фінансових і організаційно-управлінських джерел; обґрунтувати необхідність використовування операційного левериджа як методу оптимізації обсягу діяльності, який забезпечує мобілізацію функціональних резервів санацій подолання кризи результату; сформувати основні напрями організації виконання заходів санацій, позначивши найважливіші стратегічні рішення в антикризовому управлінні підприємством.

Антикризову програму діяльності підприємства визначають як діяльність, необхідну для подолання стану, що загрожує існуванню підприємства, при якому основним питанням стає виживання. Дана діяльність характеризується "підвищенням інтенсивності застосування радикальних засобів і методів в діяльності підприємства, необхідних для подолання заморожуючої існуванню підприємства ситуації". До того ж увага концентрується на рішеннях сьогохвилинних і короткострокових проблем, одночасно пов'язані з проведенням жорстких і швидких вирішальних заходів. Треба підкреслити визвольний і позитивний характер криз. Активність менеджменту направлена на створення інструментів, "які дозволяють повідомити про переломний пункт (див. кризу), що наближається, і розробити новий курс розвитку".

Обґрунтовування поведінки підприємства в умовах кризи вимагає додаткових моделей управлінських рішень з подолання різних стадій кризи, які відображаються в стабілізаційних програмах. Стабілізаційна програма є комплексом заходів, направлених на покриття збитків і відновлення боргової і поточної платоспроможності підприємства.

В стабілізаційній програмі розв'язуються завдання з усунення причин кризи. Менеджментом здійснюється маневр грошовими коштами для заповнення розриву між їх витрачанням і надходженням. Маневр здійснюється як вже отриманими і матеріалізованими в активах підприємства засобами, так і тими, що можуть бути отриманий, якщо розробити стратегію розвитку і провести на її основі господарсько-правові зміни на підприємстві з метою недопущення повторення кризових явищ в майбутньому. Необхідні екстрені заходи з погашення збитків, відновленню платоспроможності підприємства і підтримці виробничого процесу. Модель покриття збитків, відновлення платоспроможності і формування резервних фундацій використовується підприємствами, які досягли критичного кризового порогу: на рахунках відсутні кошти для фінансування скорочення виробництва і оплати попередніх зобов'язань; виникає загроза зупинки виробництва і банкрутства.

Підприємства незацікавлені відображати збитки в звітності. Особливо це відноситься до акціонерних суспільств. У таких підприємств можуть виникнути труднощі з постачальниками сировини і чинників виробництва. Збитки, отримані в результаті господарської діяльності, підприємство покриває власними джерелами. Віддзеркалення в балансі підприємства непокритих збитків означає, що всі, що є на підприємстві внутрішні джерела їх покриття вже вичерпані. Резервний (страховка) фонд, кошти спеціального призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) і прибуток санації вже вичерпана.

Ситуація, коли збитки перевищують суму всієї статі першого розділу пасиву балансу, означає, що всіх активів підприємства недостатньо для погашення боргових зобов'язань. Така структура балансу є незадовільною і свідчить про ірраціональне управління підприємством.

Особливу актуальність набувають проблеми оптимізації поведінки підприємства на основі формування прибутку санації. Формування останній доцільно тоді, коли використані всі можливості покриття збитків, але залишається необхідність приведення у відповідність статутного капіталу підприємства з чистими активами, які їм відповідають. Санація балансу припускає покриття відображених в балансі збитків і створення необхідних резервних фондів за рахунок отримання прибутку санації.

Прибуток санації формується шляхом викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав (дизажіо), безкоштовної передачі їх на анулювання, а також зниження їх номінальної вартості. Акціонерам слід ухвалити управлінські рішення щодо формування прибутку санації за рахунок зменшення статутної фундації підприємства, що може бути реалізовано двома шляхами.

До першого слід віднести деномінацію. Під деномінацією розуміють зменшення вартості акцій. Використання даного методу припускає емісію акцій за новою номінальною ціною, після чого старі акції обмінюються на нові. Даний підхід вимагає значних трансакційних витрат і реалізується при зміні власника. Конверсія акцій відноситься до другого методу. При конверсії декілька акцій об'єднуються в одну. Реалізація наступальної стратегії на ринку припускає втрати підприємства відносно 3 до 1, що може бути використано як ставка конверсії.

Відновлення боргової платоспроможності як важлива умова виходу з кризи є комплексом організаційно-економічних методів, направлених на зміну якісних і кількісних параметрів існуючої заборгованості підприємства. Комплекс управлінських рішень необхідно направити на зниження терміновості зовнішніх зобов'язань і зниження жорсткості тимчасових обмежень кризових процесів. Ці рішення повинні нівелювати можливість початку справи про банкрутство і загальмувати темпи зростання заборгованості.

Другою з найефективніших форм відновлення платоспроможності є реструктуризація боргу. Вона може передбачати зміну термінів виконання зобов'язань, норми і виду відсотка за користування кредитом, форми погашення позики, порядок нарахування і розмір штрафних санкцій за порушення умов договору. При реструктуризації боргу складається угода. В його змісті можуть відображатися: умови мораторію або угода про відстрочення, за якою кредитори подовжують термін виконання боргових зобов'язань; угода про квоту, згідно якої кредитори відмовляються від частини своїх вимог; угода про ліквідацію, яка передбачає передачу майна у вигляді оплати за зобов'язаннями.

Сама по собі реструктуризація боргів не є специфічним інструментом антикризового управління, оскільки може застосовуватися і при відносно благополучному стані підприємства-боржника. Проте кризова ситуація, з одного боку, дещо полегшує реструктуризацію боргів, а з іншою - виправдовує такі її форми, які у нормальному стані неприйнятні. В цій ситуації одним з найбажаніших заходів є викуп боргових зобов'язань з дисконтом. Кризовий стан підприємства-боржника знецінює його борги, у зв'язку з чим виникає можливість викупити їх із значним дисконтом. Тонкість даного рішення в рамках стабілізаційної програми полягає в умовах, на яких можна провести викуп. До основних з них виходить віднести викуп тільки тих боргів, які безпосередньо визначають поточну фінансову потребу, а не тих, термін платежу або стягнення по яких відносно видалений в часі. Сума, яку можна витратити на викуп боргів, залежить від рівня поточної фінансової потреби, тобто не можна витрачати засоби на викуп боргів в збиток господарської діяльності. Допустима ціна викупу боргів обумовлюється власним дисконтом підприємства і викуп боргів повинен розглядатися як інвестиційний проект.

Метод реструктуризації боргу у формі відступного припускає обмін активів компанії на різні поступки з боку кредиторів. До того ж підприємство не обмежується тільки проведеною продукцією, а може пропонувати будь-які активи, які знаходяться в його власності, у тому числі фундації невиробничого характеру. Даний метод реструктуризації боргів найбільш приймаємо для підприємств, які мають значні основні фундації, що не використовуються в повному об'ємі, що знаходяться в оренді або під консервацією. Альтернативою відступної реструктуризації є їх продаж для погашення боргів підприємства.

Одним із різновидів відступної реструктуризації є звільнення від сплати боргу шляхом обміну на пакет акцій підприємства або частину статутної фундації.

В першому випадку об'єктом угоди виступають акції діючих власників або акції, які знаходяться у розпорядженні підприємства і які можуть бути передані кредиторам за зобов'язаннями. В другому випадку погашення заборгованості приймає форму внесків на поповнення статутної фундації або придбання акцій додаткової емісії. Процес заміни боргу на статутний капітал називають "конвертацією боргу". Цей метод реструктуризації зацікавить кредиторів, вимоги яких складають високу питому вагу в загальному об'ємі боргів підприємства або значно перевищує статутну фундацію підприємства. З його допомогою посилюється мотивація кредиторів, які зацікавлені в розширенні сфери своєї діяльності або отриманні додаткового ефекту синергізму від взаємодії споріднених видів діяльності.

Конвертація боргів у статутний капітал - украй болісний крок. Вона може бути здійснений як шляхом розширення статутної фундації (за відсутності формальних обмежень), так і через поступку власниками підприємства частини своєї частки (пакету акцій). Жорстко регламентованих методів ухвалення такого рішення немає, все визначається під час переговорів з кредиторами.

Одним з методів реструктуризації боргу, який дозволяє змінити форму оплати зобов'язань на вексель є переоформлення кредиторської заборгованості на вексельні зобов'язання.

Вексель є новим борговим зобов'язанням, яке повинне бути виконаний відповідно до встановлених термінів і, як правило, з виплатою менших відсотків, яке звільняє підприємство від сплати боргу в цьому періоді і сприяє поліпшенню показників ділової активності компанії. Даний метод реструктуризації більшою мірою відповідає інтересам тих кредиторів, які, по-перше, розуміють, що іншого інструменту захисту їх вимог не існує унаслідок недостатності активів неплатоспроможного підприємства і високої вірогідності початку судових процедур, а по-друге, мають нагоду використовувати вексель як платіжний документ.

Ще одним способом реструктуризації боргів можуть стати форвардні контракти на поставку продукції підприємства за фіксованою ціною. Якщо кредитор зацікавлений в даній продукції, йому можна запропонувати зарахувати борг підприємства перед ним як аванс на довгострокові поставки цієї продукції. До того ж контрактна ціна не повинна бути нижчою деякій прогнозованій собівартості продукції.

Отже, оптимізація поведінки підприємства в умовах збиткової діяльності концентрується на управлінні прибутком санації. Її формування містить комплекс організаційно-правових змін на рівні емітентів власного капіталу і боргових зобов'язань підприємства.

На наступному етапі розробки стабілізаційної програми слід розглянути власні можливості підприємства щодо відновлення боргової платоспроможності. Заповнення "кризової ями" може бути здійснено шляхом збільшення надходження грошових коштів і зменшенням поточної потреби в оборотних коштах. Критерії ухвалення управлінських рішень в умовах антикризового управління можна звести до максимізації або економії грошових коштів. Збільшення грошових коштів засновано на перекладі активів підприємства в грошову форму. Максимізація об'єму грошових активів може і повинна здійснюватися заходами, неприйнятними з позицій безкризового управління. Це вимагає рішучих і, нерідко, шокуючих звичайного керівника підприємства кроків. Антикризове управління припускає будь-які втрати (в тому числі майбутні), ціною яких можна домогтися відновлення платоспроможності підприємства сьогодні.

Стабілізаційна програма містить комплекс заходів щодо реструктуризації активів підприємства на фінансовому, результативному і стратегічному рівнях.

Найпростішим кроком для мобілізації грошових коштів є продаж короткострокових фінансових вкладень, відображених в другому розділі активу балансу. Як правило, на підприємствах які знаходяться в умовах кризи, її вже вчинено. В умовах фактичної стагнації дисконт йде за тією ціною, за якою його готові купити. Ціна часу враховується в стандартних процедурах дисконтування, вживаних у фінансових розрахунках. Ці процедури засновані на зменшені величини майбутнього грошового потоку на деяку величину, яка знаходиться в статечній залежності від тривалості очікування надходження коштів і ставки дисконтування. Остання враховує темпи інфляції і платню за інвестиційний ризик. Її величина є ключовим аспектом чинника часу. Ставка дисконтування пов'язана з періодом можливого передбачення економічної ситуації. Чим він коротше, тим вона вище. Так, прострочений платіж на деяку суму через певний період може обернутися обвалом всіх зобов'язань підприємства, навіть тих, які повинні бути погашений через декілька років. Ця обставина визначає ціну кожного дня. Виникає свого роду "релятивістський ефект" продажу дебіторської заборгованості. Продаж дебіторської заборгованості також очевидний і здійснюється в даний час багатьма підприємствами. Специфіка цього заходу в рамках стабілізаційної програми полягає в тому, що дисконт тут може бути набагато більше, ніж представляється керівництву кризового підприємства. В деяких випадках розрахунковий дисконт може складати 100 %, що, як і у випадку з короткостроковими фінансовими вкладеннями, означає продаж за будь-якою пропонованою ціною.

Надходження коштів від погашення дебіторської заборгованості відображається в бюджеті готівки. Існують істотні відмінності в порядку продажу дебіторської заборгованості. Традиційна схема розрахунку дебіторської заборгованості представлена комплексом показників питомої ваги надходжень грошових коштів в межах норм:

10 % - надходжень відразу,

70 % - наступний період, обумовлений умовами договору,

20 % - через період,

9 % - наступний період,

1 % - ніколи.

В умовах кризи даний інструментарій слід перетворити залежно від стану показників ліквідності згідно правилу розумного ризику. Тобто, необхідно концентрувати увагу на мобілізації 70 % дебіторської заборгованості в перший період виконання договірних зобов'язань, а 30 % - в подальший. Продаж понаднормативних запасів готової продукції і виробничих запасів - складніший етап програми санації, оскільки, по-перше, припускає продаж із збитками, а по-друге, веде до ускладнень з податковими органами. Проте як вже наголошувалося, суть програми санації полягає в маневрі грошовими коштами. Збитками в даному випадку є пожертва частиною вилучених у минулому грошових коштів, а проблеми із сплатою податків при такій ситуації перекриваються зменшенням можливих майбутніх надходжень. Оптимізація поведінки в цьому випадку пов'язана з регулюванням структури виробничих запасів і періоду їх оборотності. Наявність на складі надмірної сировини і його подальша реалізація, може компенсувати потребу в запасах іншої сировини, навіть якщо в подальшому цю сировину доведеться придбавати за більш високою ціною. Маневр виробничими запасами здійснюється на основі їх фізичного розподілу на запаси рівномірного споживання, споживані з очевидними коливаннями і нерегулярно споживані.

Маневр минулими і майбутніми грошовими коштами може бути здійснено за рахунок продажу інвестицій (деінвестування). Ґрунтуючись на сказаному вище, для деінвестування слід зупинити нерентабельне виробництво. Це перший крок, який необхідно зробити. Якщо збиткове виробництво недоцільно або його неможливо продати, то його потрібно зупинити, щоб негайно виключити подальші збитки. Виняток становлять об'єкти, зупинка яких приведе до зупинки всього підприємства. Критерії ранжирування виробництв приведені в мікроекономічних моделях розрахунково-аналітичних зв'язків рівня змінних, валових витрат і рівня доходів підприємства. На продаж виставляються об'єкти незавершеного будівництва, не встановлене устаткування в інших підприємствах (продаж часток). Рішення щодо деінвестування ухвалюється на підставі аналізу термінів і об'ємів повернення засобів на вкладений капітал. Стратегічні міркування не відіграють визначальної ролі: якщо конкретний інвестиційний проект почне давати віддачу за межами горизонту антикризового управління, він повинен бути ліквідований. Збереження довгострокових інвестиційних проектів в умовах кризи - вірний шлях до банкрутства. Слід розглянути також можливості продажу нерентабельних виробництв і об'єктів невиробничої сфери. Частина нерентабельних виробничих об'єктів як правило, входить в основний технологічний ланцюжок підприємства. До того ж в стабілізаційній програмі неможливо коректно визначити, які з них має сенс зберегти, а які у будь-якому випадку слід ліквідовувати, це вимагає детального аналізу, здійсненного тільки в рамках реструктуризації.

Для того, щоб мінімізувати ризик від подібного кроку, необхідно ран-жирувати виробництва за ступенем їх залежності технологічного циклу підприємства. Ранжування, зважаючи на стислі терміни здійснюється переважно експертним методом з урахуванням наступних правил.

У першу чергу продажу підлягають об'єкти невиробничої сфери і допоміжні виробництва, що використовують універсальне технологічне устаткування (наприклад, ремонтно-механічні і будівельно-ремонтні цехи). Дія ризику мінімізується шляхом його трансферту.

В другу чергу ліквідовуються допоміжні виробництва з унікальним устаткуванням (цехи підготовки виробництва, окремі ремонтні підрозділи). Відсутність цих виробництв в майбутньому можна буде компенсувати як за рахунок покупки відповідних послуг, так і їх відтворення в економічно виправданих масштабах за необхідні.

В третю чергу позбавляються від нерентабельних об'єктів основного виробництва, що знаходяться в самому початку технологічного циклу (ливарні і ковальсько-пресові цехи). їх функції також передаються зовнішнім постачальникам. В деяких випадках об'єкти другої і третьої черг доцільно поміняти місцями. В четверту чергу відмовляються від нерентабельних виробництв, що знаходяться на кінцевій стадії технологічного циклу. Причому, така міра швидше прийнятна для підприємств, що володіють не однієї, а декількома технологічними ланцюжками, а також для підприємств, напівфабрикати яких мають самостійну комерційну цінність.

Ліквідація об'єктів основного виробництва в жорстких умовах антикризового управління вельми небажана і припустима тільки як крайній захід. Оптимальним було б рішення їх долі в рамках реструктуризації, а не стабілізаційної програми. Продаж основних фондів швидше за все доведеться проводити за ціною нижче за їх балансову вартість, а це означає проблеми з оподаткуванням в майбутньому.

Отже, реструктуризація активів підприємства покликана відновити його платоспроможність. Підприємство зможе оптимізувати свій фінансовий стан шляхом покриття збитків і відновлення боргової платоспроможності. В умовах збиткової діяльності збитки покриваються за рахунок прибутку санації, який є елементом первинної реорганізації підприємства. Формування прибутку санації повинне супроводитися заміною корпоративного і ділового рівня управління. Алгоритм розрахунку прибутку санації містить конверсію або деномінацію власного капіталу, списання боргів за домовленістю і формування резервної фундації.

Відновлення боргової платоспроможності здійснюється шляхом продажу активів підприємства. Об'єкт продажу залежить від наявності на підприємстві власних оборотних коштів і робочого капіталу. Чим вище потреба підприємства в оборотних коштах, тим більше істотних структурних змін слід чекати в активах підприємства.

Зміну структури активів слід розглядати у взаємозв'язку з можливостями підприємства по прискоренню їх оборотності. Дії по поліпшенню фінансового стану втрачають значення, якщо в період проведення стабілізаційної програми з'явиться дефіцит у сфері збуту продукції або послуги. Наслідки кризи виразяться в зниженні рентабельності і скороченні об'ємів продажів. Ця фаза є кризою в широкому значенні цього слова. Внаслідок цього погіршиться фінансове положення підприємства, скоротяться джерела і резерви підприємства. Підприємство через деякий час стане фінансово неплатоспроможним.

Размещено на Allbest.ru