Економічні функції держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні функції держави

Державне регулювання ринкової економіки здійснюється через економічні функції держави. Ними виступають ті заходи, що здійснюються державою і впливають на деякі сторони та процеси економічної діяльності в межах певної країни. В сучасних умовах держава виконує багатоманітні функції, вичерпний перелік яких скласти дуже непросто. З метою спрощення аналізу економічні функції держави можна згрупувати таким чином (див. схему).

Важливим видом діяльності держави, що не вимагає великих затрат, є створення правового поля, в межах якого суб'єкти господарювання можуть залучатись до економічної діяльності і здійснювати її. Це надзвичайно важлива функція держави. Якщо уявити суспільство без держави, то лише застосування сили (передусім фізичної) могло хоча б якимось чином забезпечити нормальне функціонування господарської діяльності. Ринкова економіка, яка є взаємодією великої кількості юридично самостійних суб'єктів, немислима без наявності тих правових норм, якими визначаються дії цих суб'єктів. Такими актами насамперед є закони про власність. Без існування законів, що захищають право власності, люди не змогли б мати стимулів до економічної активності, оскільки можливість накопичення практично була б виключеною.

Класифікація економічних функцій держави

Права власності - це права користування та розпорядження. Вони визначають розмір результатів діяльності і виступають оптимальним засобом для мотивації і контролю за результативністю своєї діяльності. Якщо ж право власності неможливо адекватно визначити і реалізувати, то поведінка суб'єктів, що їх порушують, може призвести до помилкового розміщення ресурсів. Особливу роль відіграє при цьому право приватної власності на економічні ресурси, що створює найбільший вільний простір для ініціативи виробників. Тому держава створює та підтримує у функціональному стані правову систему, яка не тільки захищає право власності, а й надає законного статусу приватним підприємствам, встановлює такі правила здійснення економічної діяльності, що регулюють відносини між її суб'єктами, визначають заходи компенсації населенню збитків, накладають обмеження на ті види діяльності, що не забезпечені правовими санкціями. Водночас в межах правового поля держава здійснює функції арбітра в економічній сфері, виявляє недобросовісних її суб'єктів, що порушують встановлені правові норми, і застосовує заходи впливу на них. Для цього держава створює в межах правового поля відповідні служби та організації, які покликані забезпечувати названі функції.

В Україні така правова система ще перебуває у стані формування. Одним із перших законів, прийнятих після отримання незалежності, був Закон «Про власність», яким було визначено рівноправність усіх форм власності, в тому числі і приватної. Право приватної власності закріплено і в Конституції України. Прийнято ряд кодексів, що регулюють певні сфери господарської діяльності. В тому числі Цивільний і Господарський кодекси, що створює сприятливі умови для зміцнення ринкових відносин в економіці України.

Друга група економічних функцій держави у ринковій економіці охоплює заходи щодо захисту конкуренції. Остання є одним із найважливіших елементів механізму саморегулювання ринкової економіки. В той же час, як і раніше, конкуренція породжує свою протилежність - монополію, яка суттєво впливає на ринок у своїх власних інтересах. Монопольна влада на ринку завдає шкоди інтересам як виробників - немонополістів, так і споживачів, зумовлюючи підвищення цін і неефективний розподіл економічних ресурсів. Цим і спричинена потреба регулювання діяльності монополій з метою захисту конкуренції. Для цього насамперед використовується антимонопольне законодавство. Першою країною, що його запровадила, були США, де у 1890 р. було прийнято Акт Шермана проти трестів. Відтоді протягом понад століття у США було прийнято ряд антимонопольних актів, що утворили складну і розгалужену систему законів, судових рішень та правових норм, яка одержала назву антимонопольного законодавства. Воно спрямоване на регулювання діяльності фірм і корпорацій на ринку, відсікаючи ті, що визнаються малоефективними, нечесними стосовно прав споживачів і виробників і шкідливими для широкої громадськості. На підставі цієї системи антимонопольне регулювання здійснюється за декількома напрямами.

По-перше, законодавчо обмежується монополізація на ринку. В Акті Шермана зазначається, що будь-яке монопольне об'єднання, спрямоване на обмеження торгівлі між штатами або з іноземними державами, є незаконним. А спроба будь-якою особою монополізувати будь-яку галузь торгових операцій між декількома штатами або з іноземними державами вважається правопорушенням. А в поправці до цього акта від 1894 р. це кваліфікується як «тяжкий злочин». Критерієм монополізації визначається контроль над часткою ринку, що дорівнює 60% і більше.

По-друге, забороняється злиття компаній-конкурентів. Це було зроблено відповідно до закону Клейтона, прийнятого в 1914 р. Будь-яке злиття компаній, які є конкурентами, визначається як таке, що посилює монополізацію і послаблює конкуренцію.

По-третє, забороняються практично всі форми дискримінації в ціновій політиці. Будь-яка спроба домовленості про ціни між фірмами, що є конкурентами, визнається незаконною. За цим слідкує створена в 1914 р. Федеральна торгова комісія, яка своїми наказами забороняє виявлені випадки домовленостей про ціни.

Ще один напрям антимонопольного регулювання - боротьба з нечесними методами конкуренції, такими як підробка продукції конкурентів, порушення патентів, копіювання товарних і фірмових знаків, застосування демпінгу (заниження цін) для підриву позицій конкурента, фальшива реклама тощо.

Антимонопольне законодавство використовується і в інших країнах світу. За ним накладаються обмеження на практику злиття фірм, забороняються заходи стосовно монополізації цін, здійснюються заходи щодо непорушення і усунення методів недобросовісної конкуренції.

Розпочато роботу зі створення антимонопольного законодавства і в Україні. Прийнято ряд законів, які започаткували антимонопольне законодавство. Це закони «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції» тощо. Правове поле антимонопольної діяльності формують і укази Президента України, зокрема «Про міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки», «Про основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 рр. і заходи щодо її реалізації». Видано декілька постанов Кабінету Міністрів України щодо антимонопольного регулювання, серед яких «Про механізм антимонопольного регулювання монопольних утворень», «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» та ін. Створено і державний орган, покликаний здійснювати заходи щодо антимонопольного регулювання. Ним є Антимонопольний комітет України.

Третю групу економічних функцій держави складають заходи коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Потреба коригування зумовлена такими ринковими невдачами, як зовнішні ефекти і виробництво суспільних благ. Дія зовнішніх факторів, як уже зазначалось, приводить до переміщення частини витрат виробництва до третіх осіб, чим зумовлюється заниження суспільних витрат виробництва і відповідний перерозподіл економічних ресурсів у виробництві таких благ. Прикладом слугують галузі, що негативно впливають на навколишнє середовище, перекладаючи частину своїх витрат на третіх осіб. Щоб уникнути цього, держава застосовує заходи законодавчого і економічного впливу. Так, приймаються відповідні закони, якими виробників, що негативно впливають на довкілля, зобов'язують здійснити дії з усунення цього впливу. Це може бути встановлення граничних норм викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище, що примусить виробників звести очисні споруди для уникнення таких викидів. Застосовуються і заходи економічного впливу, коли з виробників, які використовують зовнішні ефекти, стягують підвищені податки, що знижує доходність такого виробництва і перешкоджає переливу додаткових ресурсів у такі виробництва.

Потреба перерозподілу ресурсів зумовлена і необхідністю виробництва суспільних благ. їх приватні виробники, як правило, не виробляють, отже, у такі галузі не направляються ресурси. Щоб спрямувати їх туди, держава застосовує такі заходи, як податки, дотації, та вдається до організації державних підприємств. Через систему податків держава отримує необхідні кошти, які спрямовуються на придбання або виробництво благ суспільного споживання. Прикладом можуть бути витрати на оборону, освіту, будівництво шляхів сполучення, деякі види страхування. Без державного регулювання забезпечення такими благами було б або неповним, або взагалі неможливим. Одночасно оподаткування впливає на обсяг товарів індивідуального споживання, зменшуючи його, і тим самим вивільняє частину ресурсів, зайнятих їх виробництвом, переорієнтуючи їх на створення благ суспільного споживання.

Перерозподіл ресурсів здійснюється державою і через створення державного сектора. Останній, як правило, охоплює галузі економіки з низькою прибутковістю, серед яких галузі видобувної промисловості, пошта, телекомунікації, електроенергетика, залізниці, авто-лінії, водопостачання, освіта та інші. Низька прибутковість і висока капіталомісткість таких галузей не стимулюють залучення приватного капіталу. Тому задоволення потреб у їх продукції зумовлює використання державних ресурсів для забезпечення виробництва у цих галузях. Саме через створення і функціонування державного сектора економіки досягається перерозподіл економічних ресурсів, вилучення їх з високоприбуткових галузей і спрямування у ті галузі, де приватний капітал не має достатніх стимулів функціонування.

Важливою функцією держави є перерозподіл доходів та багатства. Ринковий механізм не забезпечує соціально справедливого розподілу. Він приводить до поглиблення розшарування членів суспільства за рівнем доходів і багатства. Для зменшення такої диференціації держава використовує ряд заходів, серед яких: система оподаткування доходів та майна, різного роду трансфертні платежі та допомоги окремим групам громадян з низькими доходами, регулювання цін, заходи соціального забезпечення. Першими у здійсненні таких функцій держави були США, де вони були започатковані з середини 1930-х років відповідно до так званого «нового курсу» Ф. Рузвельта. Після Другої світової війни заходи щодо регулювання доходів соціального захисту населення поширилися і в державах Західної Європи, і інших, насамперед, розвинених країнах світу. Регулювання доходів здійснюється передусім через систему оподаткування, що базується на принципі прогресивної залежності розміру податків від доходу. Важливу роль відіграють державні програми, спрямовані на подання допомоги найбіднішим і малозахищеним прошаркам населення.

Умови для здійснення державою функцій регулювання доходів і соціального захисту формуються і в Україні. Створюється законодавча база таких заходів. Прийнято ряд законів, що регулюють сферу соціального захисту населення. Це закони «Про пенсійне забезпечення», «Про зайнятість населення», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та ін. Однак обмеженість фінансових та матеріальних ресурсів не дає можливості здійснювати в повному обсязі заходи щодо соціального захисту громадян України.

Історичний досвід свідчить, що економічна кон'юнктура у країнах з ринковою економікою зазнає коливань. Існують чітко виражені економічні, або ділові, цикли. Наслідком є порушення економічної рівноваги, зростання безробіття та інфляція. Тому держава здійснює функцію стабілізації економічної кон'юнктури, впливаючи на економічну активність через заходи кредитно-грошової та фіскальної політики, розробку різного роду програм, спрямованих на регулювання певних сфер економіки (так зване програмування економіки). Широко використовуються заходи впливу на грошовий обіг, що дозволяють регулювати грошову масу в обігу і через неї впливати на економічну активність. Цій меті слугують і фіскальні заходи, такі як оподаткування та субсидії і субвенції. Через них держава здійснює регулюючий вплив на платоспроможний попит суб'єктів економічної діяльності, на рівень їх активності. Широко використовується програмування. Суть його полягає в обгрунтуванні програм розвитку як економіки в цілому, так і окремих галузей, в яких визначаються певні цілі та засоби їх досягнення. Такі програми розробляються державними органами і мають індикативний характер. Суб'єкти економічної діяльності використовують такі програми як важливе джерело інформації про тенденції економічного розвитку.

Отже, в сучасних умовах в усіх розвинених країнах створені і використовуються потужні соціальні противаги, що стабілізують ринкову економіку. В цьому і проявляються економічні функції держави, її вплив на ринковий механізм саморегулювання економіки.

Економічні функції держави реалізуються через систему методів, які є сукупністю важелів та засобів впливу на певні сфери та явища економічного життя для досягнення визначених цілей. При всій їх багатоманітності вони поділяються на дві великі групи - адміністративні (прямі) та економічні (непрямі). Адміністративними методами державного регулювання економіки є методи безпосереднього впливу держави на господарську діяльність, що прямо регламентують поведінку суб'єктів господарювання (тому їх і називають прямими методами). Вони проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку функціонування і результативність суб'єктів економічної діяльності, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу. Адміністративні методи державного регулювання економіки ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто знаходиться на вищій позиції в ієрархії, тобто цим методам властива вертикальність ієрархічність. їх найхарактерніша ознака полягає в тому, що вони є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, яким вони адресовані, тобто мають обов'язкову силу. Ці методи ґрунтуються на силі державної влади і охоплюють засоби заборони здійснювати певні види діяльності, засоби дозволу (ліцензування) і засоби примусу (зобов'язання дотримуватись певних правил здійснення економічної діяльності). В сучасних умовах використовуються різні методи цієї групи (див. схему 6.2).

До адміністративних методів насамперед належать законодавчі та нормативні акти, що регулюють економічну діяльність. Вони є тим важелем, через який держава здійснює організаційний вплив на ринок, оскільки законами та нормативними актами визначаються правила ведення економічної діяльності всіма її суб'єктами. При визначенні законодавчих норм держава спрямовує економічну діяльність не тільки в організоване русло, а й на реалізацію певних цілей. Із зміною економічних умов відбуваються відповідні зміни у законодавчій та нормативній базі.

До адміністративних методів державного впливу на ринок належить і система державних закупівель. Це товари та послуги, закуплені урядом чи іншими державними органами за кошти державного бюджету для гарантованого забезпечення випуску необхідних для країни техніки, устаткування і власного споживання, а також для забезпечення споживання населення та утворення резервів. Воно значною мірою здійснюється через державні замовлення, тобто замовлення держави виробнику на певну кількість продукції, яку держава зобов'язується викупити за узгодженою з виробником ціною. Такі замовлення, з одного боку, виступають засобом задоволення державних потреб у товарах та послугах, а з іншого - є засобами адміністративного впливу на виробників, стимулювання їх до виробництва певної продукції. У розвинутих країнах ринкової економіки цей метод державного впливу на економічну діяльність використовується в значних масштабах. Так, тільки в США держава здійснює закупки товарів та послуг на суму, що становить понад п'яту частину загального обсягу виробництва країни. Широко застосовується зазначений метод і в країнах Європи, Південно-Східної Азії та Японії. Накопичено певний досвід його використання і в Україні. Правову базу цього процесу закладено законами «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» та «Про державне оборонне замовлення».

Адміністративні методи державного регулювання економіки

ринковий економіка правовий

Адміністративними методами здійснення економічних функцій є і пряме регулювання цін державою. Це комплекс важелів прямого впливу держави на механізм ціноутворення. Необхідність такого впливу визначається рядом факторів. Це і потреба перерозподілу доходів різних груп населення, і необхідність впливу на розвиток виробництва, і необхідність регулювання інфляції. Найсуттєвішим фактором прямого регулювання цін є функціонування монополій, насамперед тих, що називаються природними. Механізм державного регулювання цін складається з таких елементів: визначення завдань і цілей; вивчення попиту на товар; оцінка середніх витрат виробництва; вибір методу ціноутворення.

Пряме регулювання цін - це безпосереднє встановлення нижньої та верхньої меж цін на певні товари. Його методами є заморожування цін, їх блокування, запровадження цінових режимів, укладання угод про ціни, субсидування цін, спрямоване на розвиток окремих галузей та виробництв. Державне регулювання цін здійснюється спеціальними державними органами, насамперед у тих сферах, що характеризуються високим рівнем монополізації. Але не тільки в них. Управління та контроль над цінами здійснюється в аграрному секторі, електроенергетиці, транспорті, телефонному зв'язку, проїзді автошляхами та інших галузях. Так, в аграрному секторі декілька десятків років функціонує система, що дає можливість державі періодично переглядати ціни залежно від ринкових умов. Такий підхід дозволяє підтримувати відносну стабільність роздрібних цін на харчові продукти. Застосовуються адміністративні методи регулювання цін у галузях з високим рівнем монополізації, а також на такі життєво важливі товари, як харчові продукти, житло, медичну допомогу тощо. Прикладом держави з широким використанням методів регулювання цін є Франція.

До групи адміністративних методів впливу держави на економіку належить індикативне планування, що є засобом прогнозування економічної поведінки суб'єктів господарювання. Воно визначає цілі та пріоритети розвитку економіки або окремих її сфер та напрями їх можливої реалізації. Результатами планування є мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозування економічного середовища та визначених цілей. Особливістю планування у країнах ринкової економіки є те, що воно має не директивний, а індикативний, тобто рекомендаційний характер, бо визначені в його процесі показники є рекомендаційними для суб'єктів економічної діяльності.

Індикативне планування є орієнтиром для підприємців у прийнятті виробничих та інвестиційних рішень. За тривалістю розрізняють короткотермінові плани (до 1 року), середньотермінові (2-6 років) і довгострокові (понад 10 років). Мета державного планування - охопити весь спектр проблем соціально-економічного розвитку.

Великий досвід такого планування накопичено у Франції, Японії, країнах Південно-Східної Азії (так званих «нових індустріальних країнах»). Франція була піонером індикативного планування. Саме там було розроблено перший п'ятирічний план (1947-1952 роки). Всього за післявоєнний період розроблено 12 таких планів розвитку економіки. При цьому використовується як поточне прогнозування, так і стратегічне планування. Для задоволення загальнодержавних потреб у державному секторі економіки застосовують плановий контракт, а у приватному - державне замовлення.

Одинадцять державних планів було здійснено в Японії. Тут держава має можливість планувати діяльність великих корпорацій, між якими встановлено розгалужену систему угод. Тому навіть з'явився вислів, що економіка Японії - це єдина державна корпорація: «Джапан інкорпорейтед». До речі, це один із факторів «японського економічного дива».

Практично в усіх розвинутих країнах розробляються розгалужені плани та прогнози на рівні національної економіки. У кожній з таких держав існує спеціальний урядовий орган, що займається розробкою планів, прогнозів та програм економічного розвитку, а також методичним та практичним керівництвом організації планування. У Франції це Генеральний комісаріат з планування, у Голландії - Центральне планове бюро, в Японії - Планова комісія. Найбільшого поширення планування набуло у 1960-ті роки. У 1980-тих роках інтерес до нього дещо послабився, але і зараз цей метод є одним із засобів державного регулювання економіки і використовується в більшості країн світу. Тому не можна вважати ефективним становище в

Україні, коли практично відмовилися від планування, яке могло б бути дієвим важелем реформування економіки на ринкових засадах.

Адміністративні методи включають і державне регулювання умов праці як сукупність законів і законодавчих актів, що регулюють тривалість робочого дня, величину оплачуваних відпусток та мінімальної заробітної плати, початок працездатного віку та вихід на пенсію тощо. Адміністративними важелями є накази, постанови та розпорядження уряду. В Україні головним законодавчим актом, що врегульовує ці питання, є Кодекс законів про працю.

Адміністративними є також засоби впливу на грошово-кредитну сферу та зовнішньоекономічні зв'язки. Держава є монополістом у сфері грошового обігу і використовує її для надання йому стабільності. Контролюючи грошовий обіг, держава через центральний банк встановлює обов'язкові для всіх суб'єктів грошового обігу вимоги у вигляді різних нормативів. Використовує держава і адміністративні засоби регулювання кредитної сфери, зокрема фондових операцій. В кожній країні є державний орган, що регулює фондовий ринок. При цьому застосовуються як примусові, так і дозвільні засоби. Законодавчою базою такого регулювання в Україні є Закон «Про цінні папери та фондову біржу», а державним органом, що здійснює регулювання, виступає Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Адміністративні засоби використовує держава і для регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Цими засобами є митні тарифи, збори, експортні та імпортні квоти, нетарифні засоби та протекціонізм. Митні тарифи - це систематизовані за групами товарів мита, що стягуються в країні з імпортованих та транзитних товарів та послуг. Вони є примусовими засобами. Митні збори стягуються понад митні тарифи. Імпортні та експортні квоти виступають як кількісні обмеження імпорту певних товарів у країну та експорту товарів з неї.

Другу групу методів державного впливу на ринкову економіку утворюють економічні, або непрямі, методи. Це правові і економічні засоби впливу на економічну діяльність, що не обмежують економічної свободи її суб'єктів. Вони не обов'язкові для виконання адресатом, бо не мають характеру обов'язкової норми, яку адресат повинен виконувати. Але ці методи впливають на його економічні інтереси, тобто ставлять його у таке становище, що він для реалізації своїх інтересів буде здійснювати свою діяльність у напрямі, до якого його спонукає той чи інший метод.

Економічні методи, як і адміністративні, різноманітні. Спеціалісти, зокрема професори П.С. Єщенко і Ю. Палкін, виділяють три групи таких методів: податково-бюджетні, грошово-кредитні та фінансово-цінові. До першої групи економічних методів насамперед належать податки, що є одним із найефективніших економічних методів державного регулювання ринкової економіки. Це обов'язкові платежі, визначені чинним законодавством країни. Вони є вирахуванням з доходів як фізичних осіб, так і суб'єктів підприємницької діяльності. І як такі використовується державою для впливу на економічну діяльність. Якщо, наприклад, є потреба у збільшенні виробництва якоїсь продукції, то щоб створити зацікавленість в її виробництві, держава може застосовувати цільове оподаткування, яке зробить виробництво такої продукції вигіднішим для виробників. Тому без адміністративного впливу держава реалізує свою мету, впливаючи через податки на інтереси підприємців. У разі необхідності обмежити економічну активність можуть бути змінені умови оподаткування таким чином, що така діяльність стане невигідною і від неї відмовляться або суттєво обмежать.

Важливим економічним методом регулюючої ролі держави є субсидії та дотації. Це платежі, які здійснює держава, щоб компенсувати зменшення доходу виробника через низьку ціну товару. Тобто це платіж, який держава сплачує виробникові, щоб підвищити його дохід, бо за низької ціни він не зацікавлений в його виготовленні. Прикладом таких субсидій може бути аграрний сектор США. Щоб підтримати рівень на сільськогосподарську продукцію, з федерального бюджету спрямовуються кошти для прямих виплат фермерам, які вирощують зернові культури та бавовну. Для різних культур субсидії становлять від 15 до 35% ринкової ціни. Саме за рахунок цих субсидій досягається така ситуація, що ціни на сільськогосподарську продукцію забезпечують попит на неї з боку споживачів і водночас створюють сприятливі умови фермерам для виробництва продукції. Практика субсидування аграрного сектора характерна для багатьох країн світу. Субсидії використовуються для підтримки низьких або стабільних цін як анти інфляційний захід держави. Застосовуються субсидії і для усунення негативних наслідків зовнішніх факторів або екстерналій.

Широко використовуються грошово-кредитні методи впливу держави на економічну діяльність. Ефективними методами цієї групи є відсоткова ставка. її регулювання є зазвичай прерогативою держави, яка використовує її у своїй кредити о-грошовій політиці. Змінюючи рівень відсоткової ставки, держава впливає насамперед на інвестиції, збільшуючи або зменшуючи їх залежно від економічної кон'юнктури і таким чином регулюючи ринкову кон'юнктуру. При цьому держава використовує і такий метод, як грошова емісія, оскільки шляхом збільшення або зменшення обсягу грошової маси в обігу впливає на рівень економічної активності суб'єктів господарювання.

У сучасних умовах велика увага надається фінансово-грошовим методам. Це передусім заходи впливу на інфляційні процеси. Для стримання зростання цін використовуються такі заходи, як інтервенції держави на ринках, де в результаті перевищення попиту над пропозицією намічається тенденція підвищення цін, створення сприятливих економічних умов для виробників дефіцитної продукції шляхом надання їм фінансових переваг, активізація імпорту з дефіцитних товарів тощо. Детальніше використання економічних методів впливу держави на економіку буде розглянуто в наступних темах курсу.

Слід зазначити, що в реальному житті чіткого розмежування адміністративних і економічних методів провести не можна. Обидві групи методів використовуються у їх взаємодії і взаємодоповненні. Скажімо, податки є водночас і адміністративними, і економічними методами. Адміністративними тому, що податок є обов'язковим для його адресата, тобто примусовим. Одночасно виступають і економічним методом, бо впливають на економічні інтереси суб'єкта господарювання, певним чином визначаючи його поведінку. Саме така взаємодія цих двох груп методів державного впливу на економіку і є однією з передумов ефективності економічної політики держави.

Размещено на Allbest.ru