Аналіз виробничих зв'язків між промисловими підприємствами і галузями промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методика аналізу виробничих зв'язків промислових комплексів

Аналізові виробничих зв'язків між промисловими підприємствами і галузями промисловості слід приділити особливу увагу. Виробничі зв'язки виникають як з постачальниками сировини, палива, енергії, матеріалів, так і зі споживачами готової продукції. Форми організації виробничих зв'язків можуть бути різні. Усі зв'язки поділяються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві. Широкий розвиток внутрішньогалузевих зв'язків - це одна з головних умов формування галузевих промислових комплексів. На основі взаємодії різних галузей промисловості формуються міжгалузеві промислові комплекси.

Внутрішньогалузеві зв'язки розвиваються між підприємствами однієї вузької галузі, вони об'єднують їх у цілісну систему

- галузевий комплекс. У кожній галузі на основі внутрішніх зв'язків можна визначити співвідношення окремих виробництв (внутрішньогалузеві пропорції). Наприклад, у чорній металургії

- це зв'язки між виробництвом залізної руди, коксу, чавуну, сталі, прокату; у текстильній промисловості - між прядильним і обробними виробництвами.

Частка виробничих зв'язків у межах кожної окремої галузі формує внутрішньогалузевий обіг. Найбільш поширені внутрішньогалузеві зв'язки у таких галузях, як чорна і кольорова металургія, машинобудування, хімічна і нафтохімічна, легка і харчова промисловість.

Міжгалузеві зв'язки мають велику розгалуженість і розвиваються між підприємствами, які входять до складу комплексних галузей. Отже, такі зв'язки - основа формування міжгалузевих промислових утворень, що одержали назву міжгалузевих комплексів, їх можна розглядати як сукупність групи галузей (підгалузей) у сфері промислового виробництва, що мають спільну сировинну базу, технологію, єдину програму розвитку. Наприклад, сукупність галузей промисловості, що забезпечують народне господарство паливом і електроенергією, утворює паливно-енергетичний комплекс. До його складу належать електроенергетика, нафтова, нафтопереробна, газова і вугільна галузі, а також багато суміжних і супутніх виробництв.

Складним міжгалузевим утворенням є машинобудівний комплекс, що охоплює машинобудування і металообробку з широким розвитком міжгалузевих зв'язків на основі виробничого кооперування. Аналіз кооперованих зв'язків передбачає встановлення частки вартості напівфабрикатів, заготовок, деталей і вузлів, які одержує підприємство від інших підприємств у загальній вартості його продукції.

Виробничі зв'язки кожної галузі промисловості розвиваються як з постачальниками сировини, палива, енергії, матеріалів, так і зі споживачами готової продукції. Зв'язки з постачальниками можна проаналізувати на основі зіставлення матеріальних затрат у собівартості продукції певної галузі. Найвищу частку матеріальних затрат мають галузі харчової і легкої промисловостей, а найнижчу - паливна і лісова. Конкретизація постачальницько-збутових зв'язків досягається за допомогою аналізу структури матеріальних затрат (затрати на сировину і напівфабрикати, що спрямовуються на виробництво продукції). Наприклад, у машинобудуванні основна частка матеріальних затрат припадає на продукцію чорної і кольорової металургії, в хімії органічного синтезу - на паливо і продукти його переробки, в легкій і харчовій промисловості - на продукцію сільського господарства.

Зв'язки зі споживачами охоплюють усі галузі матеріального виробництва і населення. Кожна велика галузь промисловості має широке коло споживачів її продукції. Практично з усіма галузями промисловості пов'язана паливна енергетика. Найбільша кількість палива й електроенергії споживається в галузях важкої промисловості і транспорту. Багато галузей орієнтується на постійних споживачів їх продукції від самого початку розвитку. Так, переважна кількість продукції чорної металургії споживається у машинобудівному і будівельно-індустріальному комплексах; хімічної і нафтохімічної - у машинобудуванні, легкій промисловості, будівництві, сільському господарстві; промисловість будівельних матеріалів в основному пов'язана з будівництвом, а легка і харчова промисловості обслуговують потреби населення.

За обсягом внутрішньогалузевого обігу, характером та інтенсивністю виробничих зв'язків із постачальниками та споживачами всередині промисловості всі галузі можна об'єднати у кілька груп:

1) галузі з незначною часткою внутрішньогалузевого обігу, відносно вузьким колом постачальників і розгалуженими зв'язками готової продукції - електроенергетика, паливна промисловість;

2) галузі з великою часткою внутрішньогалузевого обігу і відносно вузьким колом постачальників - чорна і кольорова металургія, лісова промисловість;

3) галузі з великою часткою внутрішньогалузевого обігу, широким колом постачальників і розгалуженими зв'язками готової продукції - машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловості;

4) галузі з найбільшою часткою внутрішньогалузевого обігу, вузьким колом постачальників і цілеспрямованими поставками готової продукції - легка і харчова промисловості;

5) галузі з малою часткою внутрішньогалузевого обігу, вузьким колом постачальників і цілеспрямованими поставками готової продукції - промисловість будівельних матеріалів.

Детальніше розглянемо виробничі зв'язки в регіональних промислових комплексах. Матеріально-технічною основою таких комплексів є енерговиробничі цикли, що охоплюють стадії виробництва, які можуть знаходитись на різних видобувних і обробних підприємствах. У групі енерговиробничих циклів вирізняють три типи зв'язків:

1) виробничо-технологічні;

2) виробничо-економічні;

3) постачальницько-збутові.

Виробничо-технологічні зв'язки розвиваються за допомогою комбінування і кооперування (послідовна переробка промислової сировини на різних стадіях, сумісне виготовлення продукції). Вони не залежать від особливостей технологічного процесу виробництва певного продукту. До цього типу зв'язків належать ресурсно-сировинні, обслуговуючі та підсобні. Ресурсно-сировинні зв'язки мають встановлювати пропорції між сировинними базами (запасами сировинних ресурсів) і потужністю видобувних підприємств, а також обсягами споживання сировини. Обслуговуючі виникають між виробниками і транспортними організаціями, проектно-конструкторськими закладами, геологічними установами, що займаються розвідкою мінерально-сировинних ресурсів промислового призначення. Постачальницько-збутові зв'язки охоплюють міжцикловий обмін продуктами, напівфабрикатами і відходами.

Взаємозв'язок виробництв, що входять до складу енерговиробничого циклу, можна проаналізувати на основі виявлення внутрішньоциклових зв'язків. Головною їх особливістю є послідовність розвитку, тобто внутрішньоциклові зв'язки мають вертикальний характер. Найбільшого розвитку вертикальні зв'язки набувають у головному виробничому процесі - стрижні циклу - та у бічних відгалуженнях - вертикальних гілках виробництв. Усі вони розвиваються у формі комбінування і можуть бути згруповані таким чином:

1) зв'язки на основі послідовної обробки сировини. Наприклад, у нафтоенергохімічному циклі переробка нафти здійснюється в такій послідовності: виробництво моторного палива, масла і мазуту, використання вуглеводнів нафтопереробки і потужних нафтових газів (газового бензину) для одержання напівпродуктів (мономерів) органічного синтезу (етилен, пропілен, ацетилен, ізопрен, дивілін, стирол, нітрол, акрилова кислота, бензол та ін.) і на їх основі синтетичних смол та пластичних мас, синтетичного спирту, різних синтетичних каучуків і волокон;

2) зв'язки при комплексному використанні сировини. їх розвиток передбачає глибшу переробку продукції аж до верхніх "поверхів" циклу. Приміром, коксування вугілля в пірометалургійному циклі чорних металів. У результаті цього процесу утворюється кам'яновугільна смола, яку використовують для виробництва бензину й інших напівпродуктів, що є основою для виробництва капролактаму і в результаті - пластичних мас та хімічних волокон;

3) зв'язки при утилізації відходів промислового виробництва, що характерні для різних типів циклів: чорної металургії (виробництво будівельних матеріалів на базі відходів шлаків); нафтоенергохімічного (виробництво сірчаної кислоти в процесі гідроочищення нафти і нафтопродуктів);

4) матеріально-технічні зв'язки, що розвиваються з метою забезпечення виробництв циклу сировиною, напівфабрикатами, реагентами, машинами, устаткуванням (рис. 2.1).

виробничий промисловий комплекс

Промислові комплекси - найважливіші підрозділи міжгалузевої структури і водночас невід'ємна територіальна частина народного господарства країни. Тому їх досліджують у нерозривному зв'язку з усіма народногосподарськими об'єктами, що безпосередньо пов'язані з промисловим виробництвом, а також із тими об'єктами, які опосередковано впливають на їх функціонування.

Значення структурного аналізу промисловості як складної системи полягає у тому, що він дає змогу оцінити зв'язки між її елементами, проаналізувати внутрішньо- та міжсистемні потоки інформації і виявити структурні одиниці, що визначають функціонування та управління системою. Структурний аналіз відкриває широкі можливості для встановлення ефективного співвідношення галузевих і територіальних аспектів розвитку промислового виробництва.

Виробничі зв'язки пірометалургійного циклу

Обов'язковою умовою структурного аналізу промислових комплексів є виявлення первинних елементів системи і принципів їх об'єднання в підсистеми. Системний підхід найбільш широко використовують для аналізу галузевої і територіальної структур промисловості та взаємозв'язків між ними.

З погляду загальної теорії систем елемент є об'єктом, який не можна (за такого рівня розгляду системи) поділяти на частини, а внутрішня структура елемента не є предметом дослідження. У такому випадку мають значення лише ті властивості елемента, які визначають його взаємодію з іншими елементами системи і мають вплив на характер її функціонування в цілому.

Структурне розчленування промислових комплексів країни і великих регіонів передбачає виділення як галузевих, так і територіальних підсистем. Для аналізу галузевої структури потрібно розглянути основні положення класифікації галузевих підсистем:

1) галузевими підсистемами можуть бути такі сукупності промислових підприємств, які є відносно самостійними елементами галузевої структури певного регіону. Для них характерна спільність участі у внутрішньо- і міжрайонному поділах праці;

2) класифікація галузевих підсистем передбачає, що кожне підприємство з властивою йому спеціалізацією має належати лише до однієї з підсистем. Однак підсистеми із суттєвими і якісними відмінностями належать до різних структурних рівнів;

3) ієрархія структурних елементів обов'язково пов'язана з метою вирішення певних практичних завдань територіальної організації виробництва;

4) при виявленні елементів галузевої структури промисловості варто враховувати їх взаємозв'язки з елементами територіальної структури.

Аналіз галузевої структури промислового комплексу регіону (країни, економічного району), що розглядається як система, передбачає такі Ті головні структурні ієрархічні рівні (ступені):

а) міжгалузеві промислові підсистеми - групи галузей (підгалузей) та окремих виробництв, об'єднаних однією метою і єдиною програмою розвитку для досягнення оптимальних пропорцій між окремими галузями на основі їх збалансованого розвитку. У сфері промислового виробництва країни (регіонів) вирізняють такі агреговані міжгалузеві промислові комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий, будівельний, легкої промисловості, переробні ланки агропромислового комплексу. Для міжгалузевих промислових підсистем характерна найбільша складність структури, вони охоплюють найрізноманітніші виробництва та галузі як добувної, так і обробної промисловостей;

б) спеціалізовані галузі - групи виробництв, подібних між собою за призначенням виробленої продукції (скажімо, паливної промисловості), спільністю використовуваної сировини (наприклад, галузі машинобудування) або характером технології (наприклад галузі хімічної промисловості). їх називають комплексними галузями. До них належать окремі галузі паливної промисловості, електроенергетична, металургійна, низка галузей машинобудування, хімічна і нафтохімічна, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова, будівельних матеріалів, галузі легкої промисловості, текстильна, швейна, шкіряно-взуттєва, харчова, харчосмакова, м'ясна, молочна, рибна тощо.

Галузева структура характеризується складом і кількісним співвідношенням галузей промисловості в загальному обсязі промислової продукції. Головними показниками галузевої структури промисловості є: співвідношення продукції груп "А" і "Б", співвідношення продукції добувної та обробної галузей промисловості. Для визначення галузевої структури промисловості використовують три групи економічних показників: 1) частки валової, умовно чистої та чистої продукцій промисловості; 2) частки основних і оборотних фондів галузі у загальному обсязі основних і оборотних фондів промисловості; 3) частки працівників, зайнятих у певній галузі промисловості, у загальній чисельності працівників, зайнятих у промисловості. Найчастіше застосовується перша група показників.

Важливим завданням територіальної організації промислового виробництва е вдосконалення галузевої структури промислових комплексів, що можна розглядати як зростання економічної ефективності розвитку промислових утворень. Так, прискорений, порівняно з темпами зростання промисловості в цілому, розвиток таких галузей, як електротехніка, електроніка, приладобудування та інші, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві, сприяє підвищенню рівня економічної ефективності суспільного виробництва. У процесі формування економічно ефективної галузевої структури промисловості досягається максимальне задоволення суспільних потреб.

Усі галузі промисловості відрізняються за рівнем матеріало-, фондо-, капітало- і трудомісткості, енергоємності своєї продукції. Зміна галузевої структури промисловості - важливий фактор, що визначає динаміку цих показників у промисловості. Якщо, наприклад, у загальному обсязі продукції промисловості зростає частка галузей з рівнем фондомісткості продукції вище середнього у промисловості, то це свідчить про підвищення загального рівня фондомісткості промислової продукції.

Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції визначають у вартісному або натуральному вираженні. Для їх розрахунків використовують такі показники:

1) матеріаломісткість виробництва:

де Зм - витрати матеріалів, грн або т; 77р - річний випуск продукції, або грн, або шт., або т;

2) енергоємність виробництва:

де Зс - витрати енергії, кВт * год; 3) фондомісткість виробництва:

де Вф - вартість основних фондів, грн; 4) капіталомісткість виробництва:

даВка - вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн; 5) трудомісткість виробництва:

Де Зп - затрати праці, людино-год.

Аналіз динаміки розвитку промисловості України за останні 10 років показує, що найбільший спад промислового виробництва спостерігався у машинобудуванні, легкій і харчовій галузях. Разом із тим, нині спостерігається значний розрив між видобувними та переробними галузями. Так, на паливно-сировинні галузі у 2000 р. припадало майже 60 % промислового виробництва у діючих цінах, на галузі машинобудування і металообробки - 14 %, а на галузі соціальної орієнтації, легку і харчову промисловості - 18,0 %. Збільшення у загальному обсязі промислового виробництва частини галузей паливно-енергетичного і металургійного комплексів з 19-20 % у 1990 р. до 60 % у 2008 р. було спричинено стійким зростанням цін на енергоносії. В машинобудівному комплексі та легкій промисловості частка матеріальних затрат у структурі цін зростала повільніше, що зумовило зменшення їх частки у структурі виробництва. Зважаючи на це, потрібно здійснити ефективну перебудову деформованої структури промислового комплексу України. Важливу роль у цьому процесі має відігравати державна промислова політика, яка полягає у тому, щоб спрямувати фінансові ресурси на прискорений розвиток галузей зі швидким обігом капіталу, а також найважливіших наукомістких галузей обробної промисловості.

Оцінка галузевого складу та кількісних пропорцій між галузями промислового комплексу має бути доповнена виявленням основних елементів територіальної структури. Остання відображає склад і співвідношення різних форм територіального зосередження промислового виробництва, тобто особливості розміщення та взаємодії промислових утворень. Територіальний аспект структурного аналізу дає змогу виявити просторове зосередження промислових об'єктів усередині країни, економічного району чи міста і проаналізувати раціональність їх взаємного розміщення, співвідношення та взаємодії.

Для конкретного аналізу територіальної структури промисловості потрібно визначити її окремі елементи. У загальному розумінні такими елементами є промислові територіальні утворення - форми територіального зосередження промислового виробництва. У промисловості вони представлені двома формами: промисловими угрупуваннями і промисловими комплексами. Ці форми характеризуються насамперед інтенсивністю внутрішніх зв'язків. Для промислових угрупувань характерні зв'язки на основі спільності транспортно-географічного положення і територіальної близькості використовуваної інфраструктури. Для промислових комплексів основними є зв'язки комбінування та кооперування виробництва.

Елементи територіальної структури промислових комплексів поділяють на прості, складні галузеві та складні інтегральні.

До простих елементів належать галузеві та багатогалузеві центри. Це територіально неподільні форми зосередження промислових підприємств. Галузевий промисловий центр - населений пункт, у якому розміщено кілька підприємств однієї галузі. Багатогалузевий центр - населений пункт, у якому розміщено кілька підприємств різних галузей.

До складних галузевих елементів належать: галузевий спеціалізований промисловий кущ, галузевий промисловий район і галузева промислова зона. їх характерною особливістю є те, що вони формуються переважно з підприємств однієї галузі й територіально поділяються на галузеві центри або елементарні комплекси.

Галузеві спеціалізовані промислові кущі виділяють на базі підприємств, що видобувають паливо, руду та нерудні корисні копалини, переробляють ліс і розташовуються у різних населених пунктах, але недалеко одне від одного. Усі вони спільно виробляють кінцевий продукт, використовуючи одне джерело сировини. Промислові кущі можуть бути й багатогалузевими.

Галузеві спеціалізовані райони - це складна форма територіального зосередження і розміщення підприємств певної галузі або підгалузі промисловості, що розвивається на конкретній території під впливом природних та економічних факторів. Властивістю спеціалізованих районів є переважання однорідних промислових підприємств, які використовують однорідну сировину і випускають подібну кінцеву продукцію. Так, у промисловому комплексі України вирізняють такі важливі галузеві спеціалізовані промислові райони: Донецький вугільнопромисловий, Криворізький залізорудний, Прикарпатський нафтопромисловий та ін.

Якщо група галузевих спеціалізованих районів охоплює суцільний ареал поширення, то таке утворення називають галузевою спеціалізованою зоною. Зона часто виходить за межі великого району й охоплює територію кількох сусідніх районів (наприклад, вугленосна зона, зона залягання і видобутку нафти, зона машинобудування).

До складних інтегральних елементів територіальної структури промисловості належать: територіальні системи промислових вузлів,, промислових агломерацій, багатогалузевих промислових районів.

Найпоширенішими одиницями територіальної структури є промислові вузли. Промисловий вузол це локальний промислово-територіальний комплекс. Він може об'єднувати промислове виробництво в одному або кількох промислових центрах на відстані, доступній для щоденних трудових поїздок населення. Промислові вузли поділяються на класи: найбільші, великі, середні та невеликі. Критерієм належності до певного класу можуть бути показники вартості основних виробничих фондів або кількості промислово-виробничого персоналу.

Внаслідок надмірної концентрації виробництва виникають суцільні скупчення промислових об'єктів та виробничої інфраструктури у промислових центрах і вузлах, що розміщені недалеко один від одного і взаємодіють між собою. Таке економічно нерозривне промислове утворення називають промисловою агломерацією. Якщо промислова агломерація розвивається на основі одного великого промислового центру, то її називають моноядерною (Київська, Харківська, Одеська, Львівська). При злитті в єдине нерозривне промислове утворення декількох промислових центрів застосовують термін поліядерна агломерація (Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська). Промислову агломерацію слід відрізняти від міської, що формується на базі міських поселень і розглядається як локальна система вищого рівня в міському розселенні.

Один із найскладніших інтегральних елементів територіальної структури - багатогалузевий промисловий район. Порівняно з промисловим вузлом і промисловою агломерацією, багатогалузевий промисловий район є системою вищого порядку. Так, у межах України виокремлюють такі багатогалузеві промислові райони, як Донецький, Придніпровський, Північно-Східний (Харківський), Столичний (Київський), Прикарпатський тощо.

Виявлення територіальної структури промисловості передбачає декілька основних етапів. Спочатку потрібно проаналізувати природні ресурси, що є на території, особливості розселення населення і розміщення основних галузей промисловості. На цьому етапі виявляються головні центри зосередження промислового виробництва і центри перспективного розвитку промисловості. Потім встановлюються межі окремих форм зосередження промислового виробництва на основі виробничих, трудових комунікаційних зв'язків та зв'язків промислового "сервісу" (що обслуговують виробничі потреби). Аналіз територіальної концентрації промисловості дає можливість встановити основні ядра промислових утворень, що є каркасом територіальної структури.

До найпоширеніших форм територіальної концентрації промислового виробництва належать промислові центри і вузли. Як елементи територіальної структури промисловості вони виконують різні господарські функції. Зокрема, є такі, де переважає видобуток або обробка сировини, важка індустрія чи виробництво предметів споживання.

Размещено на Allbest.ru