Основи саморегулювання ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи саморегулювання ринкової економіки

Нормальне функціонування ринкової економіки передбачає постійне підтримання певної відповідальності між суспільними потребами та економічними ресурсами, необхідними для виробництва благ, якими задовольняються потреби. Його механізм неоднаковий для різних економічних систем. У командно-адміністративній економіці узгодження здійснюється єдиним органом, роль якого зазвичай виконує держава. Саме вона визначає обсяг потреб, що піддягають задоволенню, та розподіл економічних ресурсів між різними видами створюваних благ. У ринковій економіці такого органу немає. Кожен її суб'єкт самостійно розв'язує проблему використання своїх ресурсів для створення благ та їх реалізації. Але це не усуває необхідності узгодження потреб і ресурсів у межах усієї економіки. Тому потрібен механізм, здатний забезпечити таке узгодження. Провідну роль у ньому відіграє ринок з допомогою таких факторів, як попит, пропозиція, ціна та конкуренція. їх взаємодія і створює той механізм узгодження потреб та економічних ресурсів, який є механізмом саморегулювання ринкової економіки. Він означає, що встановлення певної відповідності взаємозв'язку між різними складовими економіки здійснюється силами самої економіки, без втручання зовнішніх щодо до неї факторів, передусім держави. Розглянемо складові цього механізму та їх взаємодію.

Попит та його детермінанти

В умовах ринкової економіки блага виступають у вигляді товарів, придбати які можна шляхом обміну на ринку. Щоб задовольнити свої потреби, люди купують необхідні блага. Цим створюється з боку покупців бажання придбати певну кількість благ. Але одного бажання для придбання благ на ринку недостатньо. Потрібно ще оплатити благо і лише після цього його можна використати для задоволення потреби. Оплата товару пов'язана з його ціною, бо за інших рівних умов кількість товару, яку бажає придбати покупець, буде залежати віл ціни товару. Та кількість продукту, яку покупець бажає і може придбати протягом певного періоду часу за деякою з можливих цін, і називається попитом. В його основі лежать потреби, але лише такі, які їх суб'єкт здатен оплатити, тобто платоспроможні потреби. Тому попит відображає ту кількість продукту, яку покупці здатні оплатити, виходячи, з одного боку, зі своїх потреб, а з іншого - з рівня ціни на ці продукти. При тому кількість ця кількість завжди визначається за певний проміжок часу.

Отже, попит насамперед розглядається з точки зору вигідності ціни і показує ту кількість продукту, яку споживачі будуть купувати за різними можливими цінами. З кількісної точки зору його зображають у вигляді шкали. Розглянемо її на такому прикладі (таблиця 5.1).

Таблиці 5.1. Співвідношення між величиною попиту і ціною

Із даних таблиці видно, що кількість м'яса, яка буде куплена споживачем протягом місяця, тісно пов'язана з Його ціною. їх зниженням ціни зростає і кількість купленого м'яса. Якщо за ціною 50 грн за 1 кг споживачі купують 100 кг м'яса, то за ціною 25 грн вони можуть придбати 250 кг м'яса. Отже, попит - це виражені у формі таблиці наміри покупця щодо купівлі певної кількості продукту залежно від ціни на нього.

З таблиці видно, що між ціною і величиною попиту існує взаємозв'язок: при підвищенні ціни продукту, за інших рівних умов, покупець купує його менше. І навпаки, чим нижча ціна, тим за інших незмінних умов покупець виявляє бажання придбати товару більше. Отже, між ціною та величиною попиту існує постійно повторюваний причинно-наслідковий зв'язок, який економісти називають законом попиту. Цей зв'язок є оберненим, тобто рух ціни і величини попиту здійснюється в протилежних напрямах. Існування закону попиту зумовлено такими факторами, які в економічній теорії дістали назву принципу спадної граничної корисності, ефекту доходу і ефекту заміщення.

Дійсно, щоденна практика переконливо доводить, що люди, як правило, купують товару більше саме за низькою ціною, ніж за високою. Ціна є тим бар'єром, який визначає кількість продукту, що купується. Якщо ціна дуже висока, то бажання купувати товар зникає. Низька ціна, навпаки, посилює прагнення придбати якомога більше товару. Існування цієї залежності підтверджується і таким явищем, як періодичні розпродажі товарів за зниженими цінами з метою збільшити попит покупців.

Фактором, що впливає на закон попиту, є також ефект доходу. Він показує залежність між реальним змістом доходу і цінами продуктів, що купуються за його рахунок. За нижчої ціни покупець може дозволити собі придбати більшу кількість даного продукту, не відмовляючись при цьому від інших. Отже, зниження ціни товару збільшує купівельну здатність грошового доходу споживача, а тому він може придбати більшу, ніж за вищої ціни, кількість даного продукту. Отже, його попит зросте. Вища ціна призводить до протилежного результату.

На закон попиту впливає ефект заміщення. Останній полягає в тому, що із підвищенням ціни у споживача з'являється стимул придбати дешевші товари замість аналогічних, але дорогих. Якщо, наприклад, ціна на масло зростає, а ціна на маргарин залишається незмінною, то споживач, який раніше купував масло, тепер обирає маргарин, який при аналогічній з маслом корисності для споживання стає дешевшим, а отже, вигіднішим для нього. Цим покупець збільшує реальне значення свого грошового доходу. Ефект заміщення поєднується з ефектом доходу, бо замінивши масло маргарином, покупець має можливість придбати певну кількість альтернативного продукту.

Закон попиту як обернений зв'язок між ціною та величиною попиту можна зобразити з допомогою графіка, на горизонтальній осі якого визначається величина попиту, а на вертикальній - ціна (схема 5.1).

На цьому графіку, побудованому за даними таблиці 5.1, кожній величині попиту відповідає певна точка. З'єднавши ці точки, маємо

Схема 5.1. Графік кривої попиту

криву, що представляє всі можливі варіанти співвідношення ціни і величини попиту. Така крива називається кривою попиту і позначена на графіку літерою D (demand - англ. "попит"). Вона має нахил вниз і вправо, бо зв'язок між ціною та величиною попиту є оберненим. Саме у спадному характері кривої попиту і знаходить прояв закон попиту, згідно з яким споживачі купують більшу кількість благ за нижчої ціни.

Ми розглянули залежність між ціною і величиною попиту стосовно одного покупця. Такий попит називається індивідуальним. Але на ринку зазвичай багато покупців, кожен з яких пред'являє певний попит. Сумарна величина попиту всіх покупців однорідного товару на певному ринку протягом певного часу називається ринковим попитом. Він, як і індивідуальний попит, насамперед залежить від ціни. Але, на відміну від індивідуального попиту, на ринковий попит впливають також інші чинники. Якщо на ринку з'явиться більше покупців, то при незначній ціні товару вони куплять його більше, тобто попит на даний товар зросте. Ті чинники, що впливають на попит при незмінній ціні, називаються неціновими детермінантами попиту. Вони багатоманітні. Але в кожній країні на певному етапі розвитку головними чинниками попиту є економічні. До них відносять кількість споживачів на ринку, смаки споживачів, рівень доходів споживачів, ціни на взаємозамінні та взаємодоповнюючі товари, очікування щодо змін цін та доходів.

При незмінній ціні попит на певний товар насамперед залежить від кількості покупців на ринку. Якщо їх число зростає, то, відповідно, і товарів вони купують більше. При скороченні кількості покупців попит зменшується.

Суттєвим чинником ринкового попиту є смаки споживачів. Це насамперед їх уподобання, що формуються рекламою та модою. Якщо з якихось причин товар стає модним, це суттєво збільшує число охочих придбати модний товар за незмінної ціни, і попит на нього підвищиться. Коли мода на певний товар проходить, попит на нього суттєво падає. Надзвичайно важливу роль у цьому процесі відіграє реклама, яка впливає на психологію споживача і формує у нього нестримне бажання за будь-яких обставин придбати рекламований товар.

Суперечливим неціновим чинником ринкового попиту є дохід споживачів. Його збільшення, як правило, приводить до зростання попиту, бо з'являється можливість купувати певні блага в більшій кількості. Очевидно, є і інша ситуація: скорочення доходу супроводжується зменшенням придбання певних товарів. Такі товари, попит на які змінюється у прямій залежності від зміни доходу, називаються нормальними товарами і являють собою більшість. Але є такі товари, які споживачі у разі збільшення доходу купують менше, ніж до такого підвищення. Розглянемо такий приклад. При певному рівні доходу сім'я потребу в жирі задовольняла за рахунок купівлі маргарину. При підвищенні доходу маргарин було замінено на вершкове масло. В цьому випадку підвищення доходу привело до зменшення попиту на маргарин. Такі товари, попит на які із збільшенням доходу знижується, називається товарами нижчої категорії. Така ситуація іменується ефектом Р. Тіффена, за прізвищем англійського економіста, який вперше розкрив цю залежність. Винятком із закону є також ситуація, коли при підвищенні ціни попит не зменшується, а збільшується. Це стосується, як правило, престижних товарів, для споживачів яких головним при придбанні таких товарів є не ціна, а міркування престижу.

Зміни ринкового попиту пов'язані і з такими чинниками, як ціни на взаємозамінні та взаємодоповнюючі товари. Взаємозамінними (або товарами-субститутами) є товари, споживні властивості яких є такими, що при споживанні вони можуть замінюватися один одним. Прикладом може бути маргарин і вершкове масло. Підвищення ціни на один із таких товарів при незмінності ціни на інший призводить до збільшення попиту на останній. Зростання ціни на вершкове масло за інших незмінних умов приведе до збільшення попиту на маргарин. Взаємодоповнюючими або товарами-комплементами є товари, використання яких один без одного практично неможливе. Прикладом є гірські лижі і черевики до них. Якщо ціни на лижі зменшуються, то величина попиту на них зросте, а це при незмінності ціни на черевики збільшить показники їх продажу, тобто зумовить підвищення попиту.

На ринковий попит впливає і такий чинник, як очікування споживачами зміни цін і доходів. Якщо в майбутньому передбачається підвищення цін на певний товар, то це, за інших рівних умов приведе до збільшення попиту на нього у даному періоді. І навпаки, очікування майбутнього зниження цін позначається на зменшенні попиту на товар у поточному періоді. Подібна ситуація і з очікуванням змін у доходах. Якщо споживач передбачає збільшення свого доходу у майбутньому періоді, це стимулює його до збільшення його витрачання у поточному періоді, а отже, і підвищує попит на товари які він купує.

Ринковий попит залежить і від зміни пір року. Перед настанням літнього сезону відпусток суттєво зростає попит на товари для відпочинку. Це, зокрема, купальні костюми, сонцезахисні окуляри, морозиво, мінеральна вода, фруктові соки тощо.

Таким чином, попит залежить від двох груп чинників - цінових та нецінових. Тому розрізняють поняття зміни величини попиту і зміни у

Схема 5.2. Графік зміщення кривої попиту залежно від впливу на нього нецінових факторів

попиті. Збільшення або зменшення попиту залежно від зміни ціни при інших рівних умовах називається зміною величини попиту. Графічно вона виражається рухом точки на кривій попиту V вгору при зменшенні величини попиту або вниз при його збільшенні (див. схему 5.1).

Збільшення або зменшення попиту під впливом нецінових факторів називається зміною у попиті (див. схему 5.2).

На графіку бачимо, що зміщення кривої Ь0 у положення О, означає зменшення попиту, спричинене неціновими факторами, а зміщення її з О0 до 02 означає збільшення попиту під впливом нецінових факторів.

Попит характеризується ще однією ознакою - еластичністю. Вона пов'язана з неоднаковою реакцією попиту різних товарів на його чинники. Еластичність відображає взаємозалежність зміни попиту і його детермінант. Попит на різні товари змінюється під впливом одного і того ж чинника різною мірою: в одних товарів він суттєво збільшується або зменшується, а в інших ця зміна є невеликою. Візьмемо для прикладу два товари - молоко і мінеральну воду. Якщо ціна кожного з них однаково підвищиться, наприклад на 50%, то продаж молока і мінеральної води зменшиться, тобто кількісно попит зміниться. Але продаж молока зменшиться в набагато меншому розмірі, ніж продаж мінеральної води. Це і є еластичністю попиту.

Ступінь, або міра, еластичності визначається за допомогою коефіцієнта еластичності. Останній є відношенням відсотка зміни попиту до відсотка зміни чинника, що його спричинив. Оскільки чинники різні, то виділяють еластичність попиту за ціною, доходом і перехресну еластичність.

Еластичність попиту за ціною показує, наскільки зміниться величина попиту при зміні ціни, і визначається за такою формулою:

де Е - коефіцієнт еластичності попиту за ціною.

При цьому до уваги береться лише абсолютна зміна ціни та величини попиту, без урахування знаку цієї зміни. Якщо, наприклад, ціна на молоко підвищилась на 50%, а попит на нього зменшився на 10%, то коефіцієнт еластичності дорівнюватиме 0,2 (10/50).

Залежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють еластичний і нееластичний попит. Якщо коефіцієнт еластичності менше одиниці, то попит нееластичний. При цьому виділяють абсолютно нееластичний попит, коли його величина практично не змінюється за будь-якої зміни ціни. Прикладом може слугувати попит на інсулін для інсулінозалежних хворих. При коефіцієнті більше одиниці попит еластичний. А абсолютно еластичним він є тоді, коли навіть незначна зміна ціни супроводжується дуже суттєвою зміною попиту. Якщо коефіцієнт еластичності дорівнює одиниці, то наявна одинична еластичність попиту.

Цінова еластичність товарів залежить від ряду факторів. Це важливість товару для споживача, бо є товари, без яких покупець не може обійтися, тому попит на них менш залежний від зміни ціни. На цінову еластичність впливає і фактор часу. Як правило, у довгостроковому періоді попит на товари еластичніший, ніж у короткостроковому. Цінова еластичність пов'язана і з товарами-субститутами. Чим більша кількість взаємозамінних товарів, тим еластичнішим буде попит на такі товари.

Цінова еластичність пов'язана і з величиною доходу від реалізації товару, що є добутком ціни за одиницю товару на кількість реалізованого товару. При еластичному попиті зниження ціни приводить до зростання величини попиту більшою мірою, ніж зменшилася ціна, а отже, і збільшує доходи від продажу. Для нееластичного попиту ситуація інша. Зниження ціни відбувається у більшому розмірі, ніж зростання величини попиту, а тому доходи від реалізації зменшуються. При одиничному попиті зміна ціни приводить до ідентичної зміни величини попиту, а тому дохід від реалізації залишається незмінним.

Чинником попиту є доходи покупців, з якими пов'язана еластичність за доходом. Це залежність між зміною попиту на товар і зміною доходу покупців. Для споживачів із вищим рівнем доходу характерний і більший обсяг попиту порівняно з тими, хто має нижчий дохід. Еластичність за доходом вимірюється коефіцієнтом, який визначається як відношення відсотка зміни обсягу попиту до відсотка зміни доходу. Для нормальних товарів цей коефіцієнт більше нуля, а для товарів нижчої категорії він нижчий нуля.

Третім видом є перехресна еластичність. Вона стосується взаємозалежних та взаємодоповнюючих товарів. Це пов'язано з тим, що зміна ціни на один із наявних товарів позначається на попиті його замінника чи супутника. Перехресна еластичність попиту є чутливістю споживчого попиту на товар А до змін, що відбуваються у ціні його замінника або супутнього товару Б. Вимірюється вона відношенням відсотка зміни попиту на товар А до відсотка зміни ціни на товар Б. Для взаємозамінних товарів обсяг попиту на товар А змінюється прямо пропорційно зміні ціни на товар, і коефіцієнт еластичності перевищує нуль. Для супутніх товарів обсяг попиту на товар А перебуває в обернено пропорційній залежності до зміни ціни на товар Б. Для товарів, не пов'язаних між собою замінюваністю або супутністю, коефіцієнт перехресної еластичності дорівнює нулю.

Теорія поведінки споживачів

Попит визначається багатьма факторами, які зрештою залежать від людей, котрі приймають ті чи інші рішення у сфері економіки. їх називають економічними агентами. Ними можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи та держава і її відомства. Вони виступають і як покупці (агенти попиту), і як продавці (агенти пропозиції). Агенти попиту формують ринковий попит на товари та послуги, важливою складовою якого є попит на споживчі товари і послуги або споживчий попит.

Суб'єкт цього попиту і є споживачем. Це фізична особа, яка має намір купити і використати товари для задоволення особистих потреб. Це важливий суб'єкт ринкових відносин, правовий статус якого врегульовано чинним законодавством кожної країни. В Україні права споживачів визначено ст. 42 Конституції України: "Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів".

Функція споживача як суб'єкта ринку полягає в тому, що він, прагнучи максимально задовольнити свої потреби через споживання корисних якостей економічних благ, пред'являє попит на ці блага, впливаючи на їх обсяг. При цьому його наміри щодо придбання тієї чи іншої кількості товару, тобто його поведінка як споживача, детермінується сукупністю як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. відповідальність ресурс суспільний потреба

До зовнішніх факторів належать ціна товару, ціни інших товарів, дохід і особисте багатство споживача, його приналежність до певної соціальної групи. Внутрішніми факторами є бажання покупця, його смаки та мотиви. Ними, врешті-решт, обумовлюється рішення споживача щодо придбання блага, тобто його споживча поведінка. Остання є сукупністю ознак і показників, що характеризують дії споживачів у процесі формування їх попиту на різноманітні товари і впливає на їх виробництво та споживання. Дослідження споживчої поведінки передбачає врахування ряду обставин, а саме: наявність споживчих переваг одного товару перед іншим і обмеженість доходів для придбання споживчих товарів (так звані бюджетні обмеження).

Слід зазначити, що при аналізі поведінки споживача фігурує усереднений споживач, як певна теоретична модель. Це дає можливість виявити принципи поведінки споживача, визначити, якому економічному благу він надає перевагу та які обмеження впливають на попит споживача. Аналіз поведінки споживача передбачає насамперед визначення споживчих переваг або так зване аранжування переваг". Останнє базується на трьох припущеннях. По-перше, вважається, що переваги уже сформувались, а отже, споживачі можуть порівнювати і класифікувати всі набори споживчих товарів. По-друге, переваги є транзитивними, тобто несуперечливими. Це означає, що коли споживач надає перевагу набору А перед набором В, а набору В порівняно з набором С, то він надасть перевагу набору А порівняно з набором С. По-третє, виходячи з того, що всі товари бажані споживачу, то, не враховуючи їх вартості, споживач завжди надає перевагу більшій кількості товару порівняно з меншою.

Ранжування переваг є оцінкою різних наборів споживчих благ споживачами. Базується така оцінка на корисності благ. Остання є здатністю економічних благ у процесі їх споживання задовольняти будь-які потреби людей. Тут відображається зіставлення об'єктивної і суб'єктивної сторін блага. Слід зазначити, що під корисністю розуміють не просто задоволення, яке отримує людина від споживання. Економічне розуміння корисності - це вартісна, грошова оцінка споживачем міри корисності, тобто споживчих властивостей товару в кожному конкретному випадку. При встановленні ціни ринок чи держава оцінюють у грошовій формі міру важливості, корисності продукту для всієї сукупності споживачів.

Розрізняють загальну і граничну корисність. Під загальною корисністю розуміють сукупну величину корисного ефекту, що отримується від споживання даної кількості продукту. А гранична ко

Схемо5.3. Графік кривої байдужості

рисність - це додатковий корисний ефект від споживання кожної додаткової одиниці товару. Для споживача гранична корисність якогось товару в даний час є його готовністю заплатити за нього певну максимальну ціну. Якщо поділити граничну корисність товару на його ринкову ціну, то одержимо зважену граничну корисність. Вона означає, що остання грошова одиниця, витрачена на придбання даного товару, має становити ту саму корисність, що й остання грошова одиниця, витрачена на інші товари.

Ранжування споживчих переваг здійснюється з допомогою так званих кривих байдужості. Остання є сукупністю наборів, що забезпечують однаковий рівень задоволення потреб. Споживач байдужий до вибору наборів, які представлені точками на кривій байдужості, бо кожна така крива відтворює певний набір товарів, які мають однакову корисність. Криву байдужості можна зобразити графічно (див. схему 5.3).

Крива и і є кривою байдужості. Вона проходить через точки А, В і С та показує, що споживач байдужий до цих трьох наборів товарів, тобто він почувається не гірше і не краще відмовившись від двох одиниць товару У, і одержавши додатково шість одиниць товару X при переміщенні від набору В до набору А. Так само споживач однаково ранжує при переході від А до С, тобто, може відмовитися від 10 одиниць товару X, щоб отримати додатково 8 одиниць товару V.

Оскільки поєднання різних товарів багатоманітні, то і варіантів кривих байдужості також чимало. При цьому вони між собою не перетинаються. Ця сукупність кривих байдужості різних наборів двох товарів називається картою байдужості. На ній кожна крива відображає інший рівень граничної корисності. При цьому чим далі від початку координат перебуває кожна наступна крива байдужості, тим вищому рівневі загальної корисності вона відповідає. Тобто карта кривих байдужості здійснює ранжування наборів по порядку від тих, яким надається найменша перевага до тих, які мають найвищу перевагу. Але при цьому карта кривих байдужості не показує міру переваги одного набору над іншим. Цю функцію виконує показник, що називається граничною нормою заміщення. Це та максимальна кількість одного товару А з даного набору, від якої споживач готовий відмовитись, щоб отримати одну додаткову одиницю товару В з цього ж набору. Вона знижується у міру руху вниз кривою байдужості.

Карта кривих байдужості дає описання шкали особистих переваг у відношенні різних поєднань товарів та послуг. Але переваги повністю не пояснюють поведінку споживача. На індивідуальний вибір впливають так звані бюджетні обмеження. Вони показують той максимально можливий обсяг благ, які споживач може придбати на свій дохід за даного рівня цін. Порівнюючи бюджетні обмеження та ціни, споживач замінює одні товари на інші, прагнучи максимізації їх корисності і власного споживання. Ці обмеження визначають межу споживчого вибору і зображаються графічно бюджетною лінією. Ця пряма лінія (у випадку з двома товарами) відображає усі можливі набори товарів, що доступні споживачеві протягом означеного періоду часу при даному доході та рівні цін на відповідні товари. Вона показує вищу межу, за яку споживач не може вийти через обмеження свого доходу. При цьому спостерігається така закономірність: чим більше витрачається доходу на один товар, тим менше його витрачається на інший, і чим вищі ціни на один товар, тим менше купують його і більше іншого (див. схему 5.4).

З графіка видно, якщо споживач витратить весь доход на купівлю товару X, то придбає його шість одиниць (точка А), а якщо на товар У - то придбає дванадцять його одиниць (точка Д). Це означає, що при даному рівні цін і доходу споживач може замінити одну одиницю товару X на дві одиниці товару У (це так звана ринкова норма заміни). Це співвідношення визначається співвідношенням цін на товари X і У (20 : 10 = 2). Пряма АД і є бюджетною лінією споживача. На ній позначені всі набори споживчих благ X і У, які може придбати споживач повністю використовуючи свій дохід при даних цінах. У сфері можливостей споживача знаходяться всі набори благ, що розміщені нижче бюджетної лінії, в той же час недоступні всі набори, що знаходяться вище цієї лінії. Бюджетні лінії зсуваються вправо при збільшенні доходу споживача та повертаються навколо

Схема 5.4. Графік бюджетної лінії споживача

фіксованої точки (на вертикальній осі), якщо ціна одного товару (на горизонтальній осі) змінюється, а дохід та ціна іншого залишається сталими. Споживачі максимізують задоволення, яке можуть отримати при обмеженому своєму бюджеті. Як же споживачі визначають, скільки товарів кожного виду придбати? Вони це роблять так, щоб досягти максимального задоволення своїх потреб при даному обмеженому бюджеті. Оптимальний набір споживчих товарів та послуг повинен відповідати двом вимогам. По-перше, він має знаходитись на бюджетній лінії. Якщо набір нижче цієї лінії, то частина доходу залишиться невикористаною. А при знаходженні набору вище бюджетної лінії будь-який набір не може бути закуплений в межах даного доходу. По-друге, оптимальний набір повинен надати споживачу найвигідніше поєднання товарів у цьому наборі.

Процес вибору оптимального набору можна проілюструвати графічно (див. схему 5.5).

На графіку три криві байдужості показують переваги споживача стосовно товарів X і У. Крива из показує найбільшу перевагу, а крива и, - найменшу. Точка В на кривій Ц не є найоптимальнішим вибором, бо перерозподіл доходу, при якому більше витрачатиметься на товар У і менше на товар X може збільшити міру задоволення потреб. Пересуваючись із точки В у точку А споживач при тій самій кількості грошей має можливість придбати набір, що дає йому більшу корисність. Набір у точці С кривої из дає більшу корисність, ніж у точці А, але не може бути досягнутий при даному доході. Отже, точка А максимізує задоволення потреб споживача.

Схема 5.5. Графік максимізації задоволення потреб споживача

З графіка видно, що набір, який забезпечує максимальне задоволення потреб споживача, повинен бути на перетині найвищої кривої байдужості з бюджетною лінією. У цій точці гранична норма заміщення дорівнює нахилу бюджетної лінії, тобто повній вартості заміщення одного товару іншим. Вважають, що в цій точці споживач досягає рівноваги, бо він реалізував свою мету - максимізував корисність придбаних товарів і у нього немає стимулів змінити споживчий набір продуктів. А це і означає, що досягається максимально можливий результат, тобто максимальна корисність, що найповніше задовольняє потребу.

Размещено на Allbest.ru