Особливості формування інноваційного ресурсу постіндустріальних країн-інноваторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РЕСУРСУ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНИХ КРАЇН-ІННОВАТОРІВ

Н.В. Ткаленко

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку світової економіки до країн що прийняли постіндустріальну парадигму за основу суспільного розвитку і є визнаними лідерами в інноваційній сфері, належать Європейський Союз, США, Японія, Тайвань, Південна Корея. В статті зроблено акцент на формування інноваційного ресурсу в країнах Європейського Союзу. Насамперед, це пояснюється стратегічним державним курсом євроінтеграції України, значним позитивним досвідом країн-членів ЄС в інноваційній сфері, необхідністю поступового переходу нашої країни до загальноприйнятої європейської концепції інноваційного поступу.

Мета статті проаналізувати особливості формування інноваційного ресурсу постіндустріаль- них країн-інноваторів.

Викладення основного матеріалу дослідження. Як доводить досвід країн-інноваторів, для здійснення культурних перетворень і технологічних модернізацій економіки державам життєво необхідний перехід від принципів ринкового догматизму до використання моделі регульованої ринкової економіки з високою часткою прямого й непрямого державного впливу, що припускає розробку відповідної інвестиційно-інноваційної політики, сутність якої полягає у виробленні й реалізації системи пріоритетів, створені механізмів і конкретних заходів, що забезпечують формування інноваційного ресурсу національної економіки.

У вітчизняних та іноземних наукових працях, присвячених дослідженню інноваційної діяльності у постіндустріальних країнах-інноваторах [1,4, 5, 6], можна простежити низку загальних закономірностей інноваційних політик в цих державах (рис. 1).

Задекларована державна інноваційна політика, що орієнтована на підвищення рівня технологічного укладу та впровадження постіндустріальної парадигми, сприяє визначенню і реалізації загальної стратегії соціально-економічного розвитку держави.

Рис. 1. Особливості інноваційної політики постіндустріальних країн що активізують формування інноваційного ресурсу

Друга особливість визначає домінанту пріоритетів науково-технічного розвитку в розробці науково-технічної стратегії та інноваційної політики держави. При ідентифікації основних трендів інноваційного поступу вирішення стратегічних проблем соціально-економічного розвитку в якості обов'язкового інструментарію застосовують методологію технологічного прогнозування (технологічний форсайт).

Залучення іноземних інвестицій, участь у міжнародних об'єднаннях на початковому етапі становлення інноваційно-орієнтованої економіки, когерентний розвиток інноваційної політики ми пояснюємо зростаючою глобалізацією виробництва й активності науково-дослідних розробок і відкриттів, пов'язаних у мережі продукування інновацій. Саме це спонукає країни до міжнародного науково-технічного співробітництва та участі у глобальних технологічних ланцюжках нарощення вартості. Інноваційна політика стає результатом відповіді на виклики світової глобалізації, соціально-економічного розвитку країни, підтримує реформи у стимулюванні продуктивності й економічного зростання.

Наступною особливістю активізації формування інноваційного ресурсу, яку ми виділили, є системність державної охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Вона пояснюється необхідністю створення сприятливого середовища для здійснення технологічних трансформацій, отримання соціально-економічного ефекту від результатів наукової і науково-технічної діяльності їх власниками. Це можливо досягти в умовах чітко визначеного правового поля, гарантом якого є держава.

Необхідно зазначити, що у постіндустріальних країнах створені розгалужені інноваційно- технологічні інфраструктури, покликані забезпечувати зв'язок фундаментальних наукових досліджень та їх комерційного втілення у підприємницькому секторі.

Ми зазначили, що пряме державне фінансування НДДКР на початковому етапі становлення постіндустріального суспільства має стратегічне значення для формування національного інноваційного ресурсу. Це пояснюється тим, що пряме втручання з боку держави у фінансування наукових і дослідно-конструкторських розробок має значний вплив на прискорення темпів продукування нових технологій, продуктів і послуг і, як наслідок, активізує процеси формування національного інноваційного ресурсу за пріоритетними напрямами. Однак на сучасному етапі відбувається трансформація від прямого державного фінансування до непрямого. Це стало можливим за рахунок наявності потужних національних інноваційних інфраструктур і розвиненості ринку інноваційного ресурсу в цих країнах.

Інноваційні високоприбуткові технології розглядаються як каталізатори інноваційного поступу країни в майбутнє. Технологічні інновації є квінтесенцією інституційних, економічних, технологічних та організаційних факторів, конвергенція яких створює умови для ефективної пропозиції та використання інноваційного ресурсу, і навпаки, їх диспропорції блокують інноваційний поступ.

Характерним імперативом сучасного періоду постіндустріальних країн є те, що найбільш важливі пріоритети науково-технологічного розвитку дедалі більше пов'язуються не з широкомасштабними дорогими проектами проривного характеру, а з довгостроковою роботою в напрямі зміцнення усіх ланок національних інноваційних систем - в економіці, інформаційній сфері, освіті та охороні здоров'я, охороні навколишнього середовища та вивченні космосу, що у сукупності формують життєздатну систему інноваційного поступу.

Як зазначалось раніше, питання формування інноваційного ресурсу в країнах ЄС має особливе місце в контексті євро-інтеграційних процесів України. На рис. 2 представлена концепція реалізації інноваційного поступу Європейського Союзу, яка стала результатом систематизації інформації, здійсненної нами на основі низки джерел [8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16].

Проаналізуємо питання формування інноваційного ресурсу в ЄС на основі представленої концепції. Забезпечення конкурентоспроможності та інноваційного поступу актуалізувалася в ЄС ще з часів включення держав-членів у об'єднавчі процеси зі створення валютного союзу та введення спільної валюти. Перші пріоритети конкурентоспроможного розвитку ЄС, в яких закладена орієнтація на створення потужного інноваційного ресурсу, на наднаціональному рівні були ідентифіковані ще в 1993 році у так званій Білій книзі Ж. Делора [14].

У 1999 році у Плані дій щодо розвитку підприємництва та конкурентоспроможності ЄС та Звіті Спеціальної групи з покращення бізнес-середовища були визначені ключові напрями зосередження зусиль ЄС щодо покращення конкурентних позицій та розвитку підприємницького середовища [9]. Цими документами було закріплено зобов'язання ЄС дотримуватися більш ліберального підходу до економічної політики з акцентом на структурній реформі у контексті постіндус- тріальної парадигми розвитку. Застосування нової парадигми дозволило національним урядам і ЄС ефективніше сприяти формуванню інноваційного ресурсу через відповідну конкурентну інфраструктуру на відміну від попереднього курсу підтримки корпоративних інтересів або лідерів сектору. Таким чином, лібералізація разом з національними регуляторними реформами зумовила виникнення складної і «галузевонейтральної» політики конкурентоспроможності ЄС.

У 1999 році у Плані дій щодо розвитку підприємництва та конкурентоспроможності ЄС та Звіті Спеціальної групи з покращення бізнес-середовища були визначені ключові напрями зосередження зусиль ЄС щодо покращення конкурентних позицій та розвитку підприємницького середовища [9]. Цими документами було закріплено зобов'язання ЄС дотримуватися більш ліберального підходу до економічної політики з акцентом на структурній реформі у контексті постіндус- тріальної парадигми розвитку. Застосування нової парадигми дозволило національним урядам і ЄС ефективніше сприяти формуванню інноваційного ресурсу через відповідну конкурентну інфраструктуру на відміну від попереднього курсу підтримки корпоративних інтересів або лідерів сектору. Таким чином, лібералізація разом з національними регуляторними реформами зумовила виникнення складної і «галузевонейтральної» політики конкурентоспроможності ЄС.

Наступним важливим етапом в інноваційному поступі ЄС став 2000 рік, коли на Лісабонській Європейській Раді лідери країн-членів ЄС прийняли амбіційну економічну програму, головною метою якої проголошено «створення до 2010 року найбільш конкурентоспроможної і динамічної економіки у світі, заснованої на передових знаннях, здатної забезпечувати стійкі темпи економічного зростання при створенні більшої кількості більш якісних робочих місць і вищого ступеня соціальної згуртованості» [10]. Тим самим була підтверджена орієнтація науково-технічної, інноваційної політик на розбудову постіндустріального суспільства.

Мета

Передусім країни ЄС ставили завдання перевершити найрозвиненіші економіки світу (а саме США і деякою мірою - Японію) за основними параметрами інноваційного поступу: з точки зору інноваційного ресурсу, науково-технічного, інноваційного потенціалів. Мета створення до 2010 року найбільш конкурентоспроможної у світі економіки, заснованої на знаннях, вимагала економічних і соціальних реформ. Початкові цілі Лісабонської стратегії складалися з чотирьох основних домінант наведених в концепції.

На наш погляд з точки зору формування інноваційного ресурсу, головна ідея Лісабонської стратегії полягає у переосмисленні умов забезпечення інноваційного поступу у межах неоеко- номіки, яка генеруватиме вищу додану вартість і водночас підвищуватиме продуктивність основних факторів виробництва за одночасного покращення функціонування спільного європейського ринку, підтримки інноваційного підприємництва, зміцнення стабільності макроекономічної системи й посилення соціальної консолідації за дотримання принципів стабільного розвитку. стратегія економічний постіндустріальний інноваційний

Лісабонською стратегією встановлено мету: 3% ВВП має припадати на виконання наукових досліджень і розробок. Хоча до 2010 р. ця мета не була досягнута (табл. 1), вона залишилася одним з п'яти ключових завдань в рамках стратегії Європа-2020, прийнятій у 2010 р. [2].

Таблиця 1 Частка витрат на виконання досліджень і розробок у ВВП,

У статті систематизовано і проаналізовано основні особливості формування інноваційного ресурсу постіндустріальних країн-інноваторів. Охарактеризована концепція реалізації інноваційного розвитку Європейського Союзу.

Ключові слова: інноваційний ресурс, концепція, стратегія, інноваційна політика, інноваційний розвиток, постіндустріальна парадигма.

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОГО РЕСУРСА ПОСТИНДУСТРИАЛЬНЫХ ГОСУДАРСТВ-ИННОВАТОРОВ

В статье систематизированы и проанализированы основные особенности формирования инновационного ресурса постиндустриальных стран-инноваторов. Охарактеризована концепция реализации инновационного развития Европейского Союза.

Ключевые слова: инновационный ресурс, концепция, стратегия, инновационная политика, инновационное развитие, постиндустриальная парадигма.

INNOVATIVE RESOURCE FORMATION FEATURES IN POSTINDUSTRIAL INNOVATOR STATES

The main features of innovative resource formation in post-industrial innovator countries are analyzed and systematized. The concept of the innovative development implementation in European Union is characterized.

Keywords: innovative resource, concept, strategy, innovation policy, innovative development, post-industrial paradigm.

Размещено на Allbest.ru