Рівновага на галузевому ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринкова рівновага та рівновага підприємства на конкурентному ринку праці

Ринкова рівновага на ринку праці встановлюється в точці перетину кривих ринкового попиту на працю 2)Ј та ринкової пропозиції праці 5Ј (рис. 13.6а). Із рис. 13.6а видно, що рівноважній точці Е відповідає рівноважна ставка заробітної плати со* та рівноважний рівень зайнятості в економіці Х#*. Рівновага на рис .13.6а відображає стан повної та ефективної зайнятості.

Повна зайнятість - всі, хто бажає запропонувати за встановленою ринком праці рівноважною ціною (ставкою заробітної плати) певний обсяг праці, можуть реалізувати свої бажання. Навіть за умови перевищення чисельності робочої сили над рівноважним обсягом зайнятих Ь* в економіці матиме місце повна зайнятість. Пояснюється це тим, що надлишок чисельності робочої сили над І/ буде утворювати природний рівень безробіття, який означає, що те число трудових ресурсів, які за цих умов добровільно залишаються без роботи, не бажають за певної ставки заробітної плати (со*) пропонувати більше праці, ніж V.

Ефективною зайнятість в обсязі V є тому, що за такого рівня зайнятості граничний дохід від праці дорівнює граничним затратам на останню одиницю праці, тобто МНРЬ = МЛСЈ.

Звісно, що попит окремого підприємства на ринку праці досить незначний порівняно з ринковим. Тому у зв'язку з тим, що ні підприємство, ні працівник не можуть вплинути на рівноважну ставку зарплати а> підприємство і працівник мусять до неї пристосуватися.

Як було пояснено вище, на конкурентному ринку крива пропозиції праці І? для підприємства має вигляд горизонтальної лінії, яка проходить через рівноважну ставку заробітної плати, яка у свою чергу є результатом взаємодії кривих 5Ј та Вь в економіці.

Рівноважний обсяг праці підприємства (рис. 13.66) визначається правилом оптимізації, яке для конкурентного ринку праці має вигляд: УМР1 - МНРЬ =* о*. Як видно з рис. 13.66, якщо крива виручки від реалізації граничного продукту праці (МЯР^ знаходиться вище кривої граничних витрат на працю, підприємство зацікавлене у збільшенні кількості найманої праці, це забезпечить їй зростання прибутку, оскільки кожна додаткова одиниця праці принесе більше доходів, ніж витрат.

Якщо ж крива 1)^ = МЯРІ знаходиться нижче кривої в,в = МЯС^ то витрати підприємства на кожну додаткову одиницю праці будуть перевищувати приріст доходу від використання додаткової одиниці праці. За цих умов підприємство буде звільняти працівників доти, доки не досягне рівноважного стану в точці перетину кривих 5, і И,, де МЯС. в МИР,,

Рівновага на галузевому ринку праці. Роль галузевих ринків праці в економіці

Рівновага на галузевих ринках праці встановлюється в точці перетину галузевих кривих попиту на працю X). та пропозиції праці ЈЈ.

У зв'язку з тим, що одні галузі стрімко розвиваються, інші- повільніше або ж занепадають, ми повинні розглянути механізм "переливання" найманих працівників з одних галузей в інші та зрозуміти наслідки таких змін у структурі зайнятості. Для цього на рис. 13.7 зобразимо вплив змін у попиті (13.7а) на рівновагу галузевого ринку праці.

Нарис. 13.7а зображено первинну рівновагу на ринку праці для вугільної галузі в точці Е0. Якщо попит на вугілля скоротиться, то скоротиться і попит на працівників вугільної галузі (шахтарів). Крива попиту зміститься з І)Ј0 до!)"; точка рівноваги - з точки Е0 в точку Ех,

рівновага праця доход заробітний

В результаті ставка заробітної плати зменшиться з со0 до ю., відповідно зменшиться й чисельність зайнятих з Ь0 до

На рис. 13.76 зображено ситуацію, за якої крива попиту на працю залишається незмінною, але відбуваються зміни у про* позиції праці.

Для прикладу візьмемо умовні галузі "А" і "В*. Нехай графік 13.76 відображає первинну рівновагу на ринку праці для галузевого ринку "Вм. Припустимо, що в галузь "В" додаткові чисті інвестиції не здійснювались і тому гранична продуктивність праці, а тому й ставка заробітної плати, залишалась незмінною. А в галузь "А" здійснювались додаткові чисті інвестиції, внаслідок чого зросли МЯРЬ та заробітна плата. Яким чином відреагують на таку ситуацію працівники галузі "В"? Звісно, що працівники з галузі "В" почнуть переходити в галузь "А", в результаті чого крива пропозиції в галузі "В" зміститься з 5^ до 5:і, рівновага - з точки Е0 в точку Е1, заробітна плата зросте з со0 до соі9 а кількість запропонованої праці в цій галузі зменшиться з Ь0ДоЬ,.

Із розглянутих вище моделей рівноваги на галузевих ринках праці випливає, що:

по-перше у ринок праці поєднує і робить взаємозалежними навіть ті галузі економіки, які технологічно можуть не бути пов'язаними між собою;

по-друге, зростання заробітної плати в одних галузях зумовлює в короткостроковому періоді зменшення зайнятості та обсягів виробництва в інших галузях;

по-третє, перехід найманих працівників з одних галузей в інші стає можливим завдяки мобільності ресурсу "праця".

Економічна рента і трансфертний дохід у складі заробітної плати. Форми і системи заробітної плати

Викладена в попередніх параграфах теорія ціни праці не може пояснити, чому програмісти, артисти, спортсмени, лікарі, менеджери та інші, що мають неординарні здібності, мають заробітну плату, яка подекуди значно перевищує ринковий її рівень для таких самих категорій найманих працівників.

Пояснення цього явища вимагає розмежування в будь-якому доході на ресурс, отже і в доході на ресурс "праця", двох складових: трансфертного доходу (transfer earnings) та економічної ренти (economic rente).

Трансфертний дохід - це дохід, що дозволяє утримувати будь-який ресурс в уже обраній сфері діяльності.

Економічна рента - це перевищення ціни на ресурс над рівнем трансфертного доходу, яке дозволяє отримати необхідну пропозицію цього ресурсу в межах заданого способу його використання.

Величина винагороди за ресурс залежить від коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною.

Для абсолютно нееластичної пропозиції ресурсу за ціною власник ресурсу отримує тільки економічну ренту (рис. 13.8а) у вигляді площі чотирикутника Осо^Е^.

Для абсолютно еластичної пропозиції ресурсу власник отримає тільки трансфертний дохід (S,0) (рис. 13.86).

Якщо пропозиція на ресурс знаходиться між двома описаними вище крайнощами, тобто крива пропозиції має висхідний (додатний) нахил (рис. 13.8в), то власник ресурсу водночас отримує і транспортний дохід (SftAEL), і економічну ренту (Sfi).

Співвідношення між часткою трансфертного доходу і економічною рентою в доході власника ресурсу визначається величиною коефіцієнта цінової еластичності пропозиції ресурсу: чим більший цей коефіцієнт, тим вища частка трансфертного доходу, і, навпаки, чим менший коефіцієнт еластичності, тим більша частка економічної ренти.

Інакше кажучи, економічна рента існує тільки тому, що мають місце обмеження в пропозиції ресурсу. Там, де цих обмежень немає, відсутня і рентна форма доходу на ресурс.

Рентні доходи на працю значною мірою зумовлені особливими природними здібностями, але, як правило, щоб ці здібності та обдарованість "були належним чином оздоблені", необхідна належна школа, підготовка.

Для виявлення взаємозв'язку між освітою та професійного підготовкою, з одного боку, та рівнем продуктивності праці й заробітної плати - з іншого, використовують поняття людського капіталу.

Людський капітал - це своєрідна міра впливу природних талантів та здібностей, а також освіти та кваліфікації на величину доходу від ресурсу "праця".

Окрім того, теорія людського капіталу використовується для дослідження економіки спорту, музики, шоу-бізнесу тощо.

Форми і системи заробітної плати

Розуміння сутності заробітної плати та закону, який її відображає, не охоплює всього різноманіття її змісту. Для розуміння сутності важливим є один із аспектів праці - ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачує роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним призначенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових.

Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну . Кожна із форм виявляється у відповідних системах. Відрядна заробітна плата - це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме віл інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.

Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології та не стимулюється. Погодинна форма функціонує як погодинно-нормативна та погодинно-преміальна.

Перша передбачає оплату за відпрацьований час та за виконання нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Між найманим працівником і власником капіталу існує постійна суперечність.

У системі оплати праці ця суперечність проявляється в тому, що найманий працівник, який отримує свою частку, незалежно від фінансового стану підприємства, на якому працює, залишається байдужим до його (підприємства) частки.

Для того, щоб зацікавити найманого працівника у результативній діяльності підприємства, застосовують систему пайової участі у розподілі доходів підприємства.

Частка участі найманого працівника в доходах фірми визначається двояко:

- визначенням частки кожного працівника в чистому доході підприємства;

-у формі акціонування та отриманні дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

Розміри заробітної плати в різних країнах суттєво відрізняються. Причинами відмінностей у національному рівні заробітної плати є:

- розмір вартості робочої сили; -технологічний рівень виробництва; -рівень продуктивності праці; -сила й авторитет профспілок; -вплив держави на політику доходів.

В Україні діє тарифна система, яка включає: -тарифні ставки; -тарифні сітки;

- схеми посадових окладів;

-тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За допомогою тарифної системи заробітної плати здійснюють диференціацію робіт залежно від їх складності, а робітників залежно від їхньої кваліфікації та рівня відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою диференціації заробітної плати.

Якщо розглядати заробітну плату як окреме економічне явище, то можна виявити, що у формах і системах заробітної плати проявляється дія двох принципів (законів) її формування:

-усереднений рівень оплати праці в країні визначається вартістю робочої сили (встановлення мінімального гарантованого рівня всім прадівникам незалежно від кінцевих результатів);

- диференціація заробітної плати (залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці" ризиковості, відповідальності й т. ін.) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцями.

Вплив держави та профспілок на функціонування ринку праці

Окрім природних талантів та рівня освіти і кваліфікації на ціну праці впливають профспілки та держава, що пояснює недосконалість конкуренції на ринку праці.

Вплив держави на функціонування ринку праці проявляється різноманітно. Але визначальну роль відіграє встановлення мінімальної заробітної плати чинним законодавством. Метою такого урядового впливу є соціальний захист найманого працівника від свавілля роботодавця. А супутнім негативним наслідком такого впливу є зростання вимушеного безробіття (рис. 13.9).

Нарис. 13.9 крива пропозиції праці зображена ламаною лінією, горизонтальний відрізок якої відповідає встановленій законодавчо мінімальній заробітній платі, а висхідний показує залежність пропозиції праці від ринкової ставки заробітної плати.

Якщо крива пропозиції праці перетинається кривою попиту на висхідному відрізку, то рівновага встановлюється в точці Ј . їй відповідає рівноважна ринкова ставка заробітної плати та рівноважна зайнятість І<0.

Якщо ж крива пропозиції перетинається кривою попиту на горизонтальному відрізку, то рівновага встановлюється в точці Ег їй відповідають мінімальна ставка заробітної плати, встановлена адміністративно (законодавчо) со^, та зайнятістьX,.

Якби не було законодавчого обмеження мінімального рівня заробітної плати, то рівновага ринкового попиту 2) та ринкової пропозиції 5 була б встановлена в точці Е. їй відповідала б рівноваж

Рис. Наслідки законодавчого встановлення мінімальної заробітної плати на ставка заробітної плати ш], яка є нижчою від со ., та рівноважний рівень зайнятості І"'.

Як показано на рис., встановлення мінімальної межі заробітної плати на рівні, вищому від ринкового, породжує вимушене безробіття в розмірі ЬХЬ'Х*

Недосконалу конкуренцію на ринку праці зумовлюють також дії профспілок, які виступають на ринку праці з боку пропозиції від імені та в інтересах найманих працівників. За таких умов ціна праці визначається не тільки функціями попиту і пропозиції, а й цілями профспілок. Якщо профспілка сильна й авторитетна і ставить собі за мету максимізувати заробітну плату, то заробітна плата може суттєво відхилятись від ринкової в бік зростання, але це призведе до зменшення зайнятості.

Якщо профспілка свою мету вбачає в максимізації зайнятості, відповідно буде зменшуватися ставка заробітної плати.

Оскільки є два сектори економіки: охоплений профспілкою і не охоплений нею, то, як правило, профспілковий сектор вирішує свої проблеми за рахунок найманих працівників, котрі не є членами профспілки. Як правило, ті наймані працівники, які не знайшли собі роботи в секторі, охопленому профспілкою, знаходять собі роботу в секторі, де профспілки немає.

Тиск профспілок змусив роботодавців об'єднатись у спілки підприємців з метою створення противаги на ринку праці.

Якщо продавець (профспілка) є монополістом, а покупець - монопсоністом, виникає двобічна монополія* Якщо сила профспілки приблизно рівна силі спілки підприємців, то ринок праці тяжіє до конкурентних умов, яким відповідає рівноважна ставка заробітної плати та рівень зайнятих, близький до повної зайнятості.

Якщо сильнішими виявляться профспілки, зарплата буде перевищувати рівноважний ринковий рівень.

Якщо сильнішою виявиться спілка підприємців, зарплата найманих працівників буде нижчою рівноважної ринкової ставки.

Ми розглянули встановлення ставки заробітної плати в умовах досконалої та недосконалої конкуренції.

Окрім розглянутих вище, на рівень домогосподарств впливають й інші чинники. Розглянемо їх у наступному параграфі.

Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи, їх рівень, джерела і структура

Персональний розподіл доходів - це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

- розмір грошових доходів членів сім'ї;

- наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ; -рівень цін на споживчі економічні блага;

- обсяг податків;

- наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;

-ступінь соціальної захищеності;

-тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

- наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;

- наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід - сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Сімейний дохід - економічна основа відтворення сім'ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

- власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

-власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

-державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);

-інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

-придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту , довгострокове страхування життя тощо);

-придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров'я, транспортних та інших послуг);

-сплата податків та обов'язкових неподаткових платежів;

-придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;

- інші витрати.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім'я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту - забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну - сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну - формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання , а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності. Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму. Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства (сім'ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Німецький статистик Ернст Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля.

Зміст закону Енгеля полягає в тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, вважливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут.

Зі зростанням доходів домогосподарств частка витрат на харчування зменшується; частки витрат на одяг, житло та комунальні послуги зазнають незначних змін, а частки витрат на задоволення соціальних та культурних благ суттєво зростає.

Згідно з Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання - забезпечених та малозабезпечених,

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

- розширенням структурних складових сімейних доходів; -поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

-слабким і нестійким зростанням факторних доходів; -домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

-зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

- натуралізацією частки отриманих доходів;

- тінізаціею доходів з метою ухилення від сплати податків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави, але ці проблеми є об'єктом аналізу іншої теми.

Размещено на Allbest.ru