Система національних рахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система національних рахунків

Валовий внутрішній продукт є показником, що одночасно враховує сукупний дохід усіх суб'єктів національної економіки і загальний обсяг витрат на виробництво усіх товарів і послуг. Це дає можливість ведення всеохоплюючого обліку результатів економічної діяльності у межах усієї країни. Здійснюється такий облік через систему національних рахунків. Вона є високоохоплюючою системою обліку, статистичних розрахунків і балансової моделі процесів виробництва і перерозподілу національного продукту країни. Ця система дає можливість складати цілісну картину руху національного продукту у формі доходів, характеризувати міжгалузеві зв'язки, фінансові та перерозподільні потоки. Система національних рахунків описує конкретний механізм функціонування національної економіки на усіх її рівнях, виходячи з тих реальних економічних зв'язків, що склалися в ній, та фактичної організації виробництва і розподілу продукту.

Система національних рахунків є статистичною моделлю ринкової економіки, сукупністю міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку країни. Вона охоплює всі види діяльності суб'єктів національної економіки, пов'язаної з виробництвом матеріальних благ і послуг, їх розподілом, перерозподілом і споживанням, розкриває економічні зв'язки між виробництвом, доходами і витратами. Головним призначенням системи національних рахунків є створення всеохоплюючої різноманітної інформації про стан і тенденції функціонування національної економіки. Це об'єктивна оцінка економічного минулого країни, на підставі якої можна обґрунтувати заходи впливу на національну економіку з метою досягнення певних загальноекономічних цілей для комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання валового внутрішнього продукту, співставлення економічних показників різних країн. Система національних рахунків, як зазначають автори популярного американського підручника "Економікс" професори К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю, дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни, вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу, передбачити функціонування економіки в довгостроковій перспективі і виступає основою формування державної політики, яка без таких розрахунків ґрунтувалась би на інтуїції.

Система національних рахунків почала формуватись з кінця 1940-х років. Велику увагу цьому процесу надавала Статистична комісія 00Н. Під її егідою ця система удосконалювалась і зараз застосується в понад 150 країнах. З середини 90-х років минулого століття вона використовується і в Україні. національний рівновага попит пропозиція

Система національних рахунків базується на концепції, ухваленій Статистичною комісією 00Н у 1993 p., і включає такі принципи (див. схему 12.11).

Основу системи національних рахунків складають зведені рахунки, що є балансовими побудовами за принципом: доходи - видатки, ресурси - їх використання. Система включає такі національні рахунки: виробництва; споживчих витрат; доходів і їх використання;

Схема 12.11. Принципи побудови системи національних рахунків

нагромадження (капіталоутворення); фінансування капітальних затрат. Усі вони, врешті-решт, об'єднуються у зведену економічну таблицю, на основі якої складається міжгалузевий баланс у вигляді таблиці "затрати - випуск". Усі показники системи національних рахунків кореспондуються між собою у вигляді рівностей.

Розглянемо основні макроекономічні показники виміру національного продукту. Вихідним є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), що, як ми вже з'ясували, визначає сукупну ринкову вартість усіх товарів та послуг, створених резидентами та нерезидентами на території країни протягом певного періоду часу за виключенням вартості проміжного споживання.

Другим макроекономічним показником є валовий національний продукт (ВНП). Його визначення пов'язане з власністю на фактори виробництва, з допомогою яких створюється суспільний продукт. ВВП створюється як резидентами, фактори яких є власністю громадян даної країни, так і нерезидентами. В той же час частина національних факторів виробництва, що є власністю громадян даної країни, використовується для виробництва товарів та послуг за межами даної країни. Тому ВНП визначають як товари та послуги, створені лише національними факторами виробництва як усередині даної країни, так і за її межами. ВНП визначають шляхом зменшення ВВП на величину товарів та послуг, створених нерезидентами, і одночасно збільшення його на величину факторних доходів, створених національними факторами виробництва, що є власністю даної країни, за її межами. Тобто ВНП визначається корегуванням ВВП на різницю між факторними доходами, одержаними від закордонного використання національних факторів виробництва даної країни, і факторними доходами, одержаними нерезидентами в даній країні. Тому ВНП можна обчислити за формулою:

де ДЗВ - різниця між доходами, одержаними даною країною від її закордонних інвестицій, і доходами, що отримані в даній країні нерезидентами. Різниця між ВВП і ВНП в розвинутих країнах відносно невелика, вона коливається в межах одного відсотка.

Третім макроекономічним показником є чистий внутрішній продукт (ЧВП). Потреба в його визначенні випливає з того, що як ВВП, так і ВНП визначають не лише нову, створену факторами виробництва в поточному періоді, вартість, а й частину зносу основного капіталу економіки у вигляді амортизації. ЧВП і дає можливість визначити цю нову вартість. Це досягається шляхом вирахування з ВВП амортизаційних відрахувань. Тобто ЧВП обчислюється за формулою:

де А - амортизаційні відрахування.

Цей показник визначає ринкову вартість кінцевих товарів та послуг, що надходять у споживання після заміни зношеного основного капіталу. Він показує розмір доходів від власності на землю, працю, капітал та підприємницькі здібності, якими і був створений ЧВП.

Важливим макроекономічним показником є національний дохід (НД). Справа в тому, що в сукупній ринковій вартості кінцевих товарів та послуг, створених факторами виробництва, крім амортизаційних відрахувань, котрі, як ми уже зазначили, не є власне доходом, є ще одна складова, яку не можна віднести до факторних доходів. Це непрямі податки, або податки на бізнес. Будучи частиною створеної факторами виробництва нової вартості, вона не надходить жодному власнику названих факторів виробництва. Вона включена до ціни товарів і вноситься підприємцями до державного бюджету, тобто присвоюється державою. Тому вилучивши цю частину з ЧВП, одержуємо ті факторні доходи, які присвоюють їх власники. Ця частина ЧВП називається національним доходом і визначається за формулою:

де НП - непрямі податки. Національний дохід показує ті чисті доходи, що отримані на фактори виробництва в національній економіці. Розрізняють два їх види: трудові, одержані від використання праці, та доходи на власність, які надходять від використання власності на матеріальні фактори виробництва. До перших належать заробітна плата (основна і додаткова), до других - рентні доходи, відсотки, доходи корпорацій і некорпоратизованих власників. Отже, національний дохід - це зароблений дохід, бо він означає лише ту нову ринкову вартість, на величину якої зростає багатство, а отже, і добробут населення даної країни. Розрізняють створений і використаний національний дохід.

У системі національних рахунків використовуються і такі показники, як особистий дохід ОД і використовуваний дохід, або особистий дохід кінцевого використання ВД. Особистий дохід показує ті доходи, що отримали домогосподарства. Вони визначаються вираховуванням з національного доходу нерозподілених прибутків та додаткових платежів у державну систему соціального страхування і збільшенням одержаної суми на величину трансфертних платежів.

Останні є виплатою індивиду, що не відбувається в обмін на товари чи послуги. Як правило, вони здійснюються державним органом. До таких платежів належать пенсії, стипендії, різного роду субсидії (наприклад, допомога багатодітним сім'ям, одиноким матерям, виплати на народження дитини). Трансфертні платежі можуть бути і в натуральній формі. Це продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога. Отримувачі трансфертних платежів за їх рахунок збільшують свої доходи.

Якщо з особистого доходу вирахувати податок на прибуток, то одержимо той дохід, що залишається у розпорядженні домогосподарств і називається використовуваним доходом. Він спрямовується на споживання та заощадження.

Останнім часом все наполегливіше до структури системи національних рахунків включається показник, що іменується чистим економічним добробутом. Це пов'язано з тим, що макроекономічні показники характеризують не тільки обсяг національного виробництва, а й рівень добробуту. Однак такі показники, як ВВП, ВНП, ЧВП і НД неповно, а отже, і неточно характеризують рівень економічного добробуту. Вони не враховують такі елементи, як вартісна оцінка неринкової діяльності (догляд за дітьми та хворими, обслуговування житла та ін.), вартість товарів тіньового сектора економіки, грошову оцінку вільного часу населення, стан навколишнього середовища. В той же час включають багато компонентів, що не впливають на добробут. Усунути ці недоліки і передбачається шляхом визначення показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Це скоригована міра національного обсягу виробництва, що враховує тільки споживання та інвестиції, які безпосередньо впливають на економічний добробут. Для його кількісного визначення необхідно до ВВП включити вартість товарів та послуг, створюваних у тіньовому секторі економіки, і грошову оцінку вільного часу та в той же час зменшити на величину шкоди, завданої навколишньому середовищу. З урахуванням цього ЧЕД визначають за такою формулою:

де ДТ - доходи тіньового сектора економіки (за виключенням доходів віл діяльності, забороненої чинним законодавством, таких як торгівля наркотиками, надання кримінальних послуг);

ГОВЧ - грошова оцінка вільного часу населення;

ШНС - шкода (збитки), завдана навколишньому середовищу.

Як зазначає відомий економіст Пол Самюельсон, за попередніми дослідженнями ЧЕД зростає повільніше, ніж ВВП. Причинами цього, на його думку, є перенаселення та зростання збитків від техногенного впливу на навколишнє середовище.

Отже, система національних рахунків дозволяє визначати кількісні параметри функціонування національної економіки і слугує важливою умовою обгрунтування економічної політики держави.

Сукупний попит, сукупна пропозиція і макроекономічна рівновага

Макроекономіка розкриває закономірності функціонування національної економіки як цілісної системи, її завдання полягає в їх виявленні. А це передбачає дослідження тих економічних процесів, взаємозв'язків та взаємозалежностей, що іманентні національній економіці, встановлення на цій основі тих засобів, використання яких може впливати на макроекономічні процеси. Розглянемо, що являє собою цей аналіз, якими поняттями оперують при його здійсненні.

Суспільне відтворення і проблеми його аналізу

Залежно від обсягу відновлюваних благ розрізняють просте і розширене відтворення. Просте відтворення - це відновлення економічної діяльності у незмінних масштабах. Відтворення, що супроводжується збільшенням обсягів створюваних благ, називається розширеним. Суспільне відтворення включає відтворення національного продукту, системи економічних відносин, робочої сили і природних ресурсів (див. схему 13.1).

Схема 13.1. Структура суспільного відтворення

Відтворення національного продукту означає постійне заміщення складових національного продукту як у натуральній, так і вартісній (грошовій) формах. Дослідження закономірностей цього процесу становить предмет макроекономічного аналізу. Суспільне виробництво включає і відтворення економічних відносин, що, з одного боку, зводиться до відновлення тих економічних зв'язків, які складаються між суб'єктами національної економіки, а з іншого - до їх удосконалення і ускладнення. Відтворення робочої сили як складова суспільного відтворення є процесом відновлення фізичних і духовних здібностей людини як головної продуктивної сили. Воно включає як відновлення робочої сили, так і удосконалення рівня освіченості, кваліфікації, професійності та психофізичних якостей. Відтворення природних ресурсів передбачає відновлення стану навколишнього середовища, зокрема землі, корисних копалин, лісів, водних ресурсів, повітря.

Національна економіка охоплює багато незалежних суб'єктів: домогосподарств, підприємств (фірм), які між собою тісно взаємопов'язані через ринкові відносини. її функціонування передбачає встановлення певних економічних пропорцій. При порушенні останніх нормальний рух економічних процесів припиняється, що призводить до таких негативних явищ, як безробіття, інфляція, спад виробництва і зниження життєвого рівня людей. Попередження таких порушень, вживання заходів для їх усунення можливе після встановлення причин, що ведуть до таких порушень. Це і є завданням макроекономічного аналізу як процесу дослідження і виявлення причин та наслідків таких процесів, використання їх у економічній політиці держави.

У процесі функціонування національної економіки фірми купують фактори виробництва у домогосподарств і використовують їх для виробництва товару та послуг, які продають домогосподарствам та одержують прибуток. Якщо фірми не зможуть продати всі вироблені товари, вони скорочують їх виробництво і звільняють працівників. Виникає безробіття, що ще більше знижує купівельну здатність, тому постає питання: як повернути економіку в русло нормального функціонування?

Щоб зрозуміти взаємозв'язки між безробіттям, інфляцією та спадами виробництва, з одного боку, і поведінкою суб'єктів національної економіки, з іншого, потрібно змоделювати національну економіку. Це можливо здійснити з використанням методу наукової абстракції. Він дає змогу дослідити причинно-наслідкові зв'язки в національній економіці, абстрагуючись від другорядних факторів та обставин, узагальнити і виділити фактори, що впливають на функціонування економіки, і розробити відповідні макроекономічні моделі. Для цього потрібно здійснити так зване агрегування, тобто зведення окремих ринків у єдиний внутрішній національний ринок, різних цін на окремі товари - в єдиний для усієї економіки рівень цін. Необхідно також звести в єдине ціле рівноважну кількість окремих товарів та послуг, яке і буде реальним обсягом національного виробництва. Об'єднання усіх цін на окремі товари та послуги в рівень цін і об'єднання всієї рівноважної кількості товарів та послуг у реальний обсяг національного виробництва називається агрегування. А об'єднані ціни (рівень цін) і об'єднані рівноважні кількості товарів та послуг (реальний обсяг національного виробництва) іменуються сукупностями, або агрегатами. Таке агрегування дозволяє порівнювати неспівставні і взаємонезамінювані товари (наприклад масло, виробниче устаткування і озброєння). Саме процес агрегування веде до ситуації, коли в межах макроекономіки національний продукт набуває моністичного характеру, виступає у формі одного продукту. Агрегування дозволяє співставляти попит на велику кількість товарів та послуг, що становлять ВВП, як попит на один товар і аналізувати фактори, що на нього впливають. Те ж саме стосується сукупної пропозиції і рівня цін.

Отже, в макроекономічному аналізі доходів та зайнятості здійснюються такі суттєві допущення: при даній величині капіталу економіка, використовуючи один вид праці, виробляє єдине благо, яке може бути спожите або інвестоване. З огляду на постійну структуру національного виробництва, тобто незмінну структуру набору благ, таке допущення є розумним, бо мета його полягає в аналізі обсягу виробництва, а не його структури. Ще одним спрощенням є розгляд рівня цін як постійного і такого, що дорівнює одиниці, бо виражені в грошах величини одночасно є реальними. Тому береться до уваги реальний ВВП, оскільки при такому припущенні він співпадає з номінальним. Використання агрегативних показників та понять дає можливість визначити причини, що зумовлюють коливання національної економіки, знайти відповідь на питання: чим спричинене коливання цін у межах національної економіки? Які чинники впливають на реальний обсяг національного виробництва? Під впливом яких чинників змінюється сукупний попит? Усе це - предмет макроекономічного аналізу. Створення макроекономічних моделей на його основі забезпечує багатоваріантність розв'язання економічних проблем, а отже, дає змогу отримувати альтернативні варіанти макроекономічної політики.

Розглянемо сукупний попит і сукупну пропозицію та фактори, що їх визначають.

Визначення сукупного попиту і сукупної пропозиції

Сукупний попит - це сукупна величина обсягу продукції, яку готові купити всі суб'єкти національної економіки за даного рівня цін та за інших однакових умов. Він визначається величиною грошових видатків, які передбачають витратити на придбання товарів та послуг домогосподарства, приватні підприємці, урядові установи, а також витрати на чистий експорт. Сукупний попит містить чотири компоненти (див. схему 13.2).

Споживчі витрати є такими грошовими видатками, які домогосподарства передбачають використати на придбання споживчих товарів та послуг. їх загальна величина передусім залежить від використовуваного доходу, оскільки переважна частина останнього і спрямовується на ці цілі. На обсяг споживчих витрат впливає розподіл одержуваних домогосподарствами доходів на частину, що споживається, і ту, що заощаджується. Розмір споживчих витрат безпосередньо пов'язаний також із рівнем цін.

Другим компонентом сукупного попиту є інвестиції. Це ті витрати, які приватні підприємці (юридичні та фізичні особи) передбачають використовувати для придбання споруд, будівель, устаткування та нагромадження запасів. Розмір цих витрат залежить від обсягу виробництва, витрат на капітал, які зумовлюються рівнем податків і процентних ставок, очікувань на майбутнє. Ця складова сукупного попиту найчутливіша до заходів монетарної політики.

Схема 13.2. Структура сукупного попиту

Графік 13.1. Крива сукупного попиту

Третій компонент сукупного попиту становлять урядові витрати. До них належать ті, що передбачені державними установами на придбання товарів та послуг для задоволення державних потреб. їх розмір залежить від величини видатків на цілі, визначені державним бюджетом згідно з прийнятими урядовими рішеннями.

Останнім компонентом сукупного попиту є чистий експорт, що становить різницю між вартістю експорту і імпорту товарів та послуг. Найважливішими факторами, що його визначають, є обсяги виробництва і внутрішні доходи країн, які здійснюють торгівлю, обмінні курси національних валют та співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін на обмінювані товари та послуги.

Сукупний попит залежить від цінових та нецінових факторів. Ціновим фактором є рівень цін. Залежність між сукупним попитом і рівнем цін є оберненою і зображається графічно (див. графік 13.1).

На цьому графіку крива АО показує величину реальних видатків (за постійних цін) для кожного рівня цін за інших незмінних умов. Так, якщо рівень цін буде Р,, то обсяг реального ВВП, який купується, буде дорівнювати ВВП,. При зниженні рівня цін до Р2 сукупний попит збільшиться до обсягу ВВП2. Як бачимо, крива сукупного попиту має спадний характер, а це вказує на те, що чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального ВВП, який буде куплено. Такий нахил кривої сукупного попиту зумовлений трьома факторами.

По-перше, це ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то збільшується і процентна ставка. Це приводить насамперед до зменшення такої складової сукупного попиту, як інвестиції. Зростання процентної ставки негативно позначається і на споживчих витратах, бо значну частину споживчих товарів та послуг домогосподарства купують у кредит. Тому і обсяг реального ВВП, який буде куплено, зменшиться.

По-друге, це ефект багатства. При вищому рівні цін купівельна здатність нагромаджених фінансових активів, таких як строкові рахунки та облігації, що знаходяться у населення, зменшиться. Багатство населення зменшується, воно стає біднішим, адже за рахунок накопичених фінансових активів може менше купити товарів. Тому і витрати населення на придбання товарів та послуг скоротяться, що зменшить реальний обсяг валового національного виробництва, який буде закуплено.

По-третє, це ефект імпортних заміщень. Якщо рівень цін на вітчизняні товари зростає, то населення буде більше купувати імпортних товарів, а іноземці - менше вітчизняних. Збільшення ціни приведе до скорочення експорту і зростання імпорту, що спричинить зменшення чистого експорту, а отже, і величини сукупного попиту.

На сукупний попит впливають і нецінові детермінанти. До них належать доходи населення, його наміри щодо майбутнього придбання товарів та послуг, рівень податків і процентної ставки і інші. Саме вони визначають зміни усіх чотирьох компонентів сукупного попиту. Так, зміни в споживчих витратах обумовлюються загальною величиною доходів населення, очікуванням їх зміни, заборгованістю споживачів, зміною податкового тиску. Зміни в інвестиційних витратах пов'язані з рівнем прибутків та процентних ставок, очікуваними доходами від інвестицій, рівнем використання потужностей. Зміни в урядових видатках визначаються політикою уряду, його політичним курсом. А зміни в чистому експорті є результатом зміни валютних курсів: падіння національної валюти збільшує чистий експорт, бо обсяг експорту зростає, оскільки стає вигіднішим за рахунок зміни ціни. Зростання валютного курсу, навпаки, робить імпорт вигідним, а отже негативно позначається на чистому експорті, зменшуючи його.

Нецінові фактори впливають на криву сукупного попиту, спричиняючи її зсув вправо або вліво. Якщо, наприклад, збільшуються грошові доходи домогосподарств, то це приведе до зростання їх витрат на придбання товарів та послуг. Тому при незмінному рівні цін буде купуватись більше товарів та послуг, а це означає, що сукупний попит зросте і його крива переміститься вправо в положення АЕ>Г А коли збільшаться податкові ставки, то це приведе до зменшення як споживчих, так і інвестиційних витрат, що зменшить і сукупний попит, крива якого пересунеться вліво в положення АО: (див. графік 13.2).

Графік 13.2. Зміни сукупного попиту

Розглянемо сукупну пропозицію. Це загальна кількість товарів та послуг, які фірми готові виробляти і продавати протягом року за кожного рівня цін. Тобто, сукупна пропозиція визначається обсягом товарів та послуг, який підприємці країни пропонують на ринку. Характерним є їх прагнення досягти максимально можливого обсягу таких благ, або потенційного чи природного обсягу виробництва. Саме такий обсяг виробництва є одним із найважливіших чинників сукупної пропозиції.

Економіка в кожен момент часу має певний обсяг факторів виробництва у вигляді праці, капіталу та придатної для використання землі. їх поєднання при наявному рівні технологічної оснащеності виробництва дає змогу виробляти максимальний обсяг виробництва товарів і послуг. Потенційний обсяг виробництва є і тим обсягом створюваних товарів та послуг, який можливий за умови повного використання всіх факторів виробництва і технологічних можливостей економки. Тобто, цей обсяг пов'язаний із межею виробничих можливостей економіки, що характеризують можливий вибір суспільства.

Якщо економіка намагається виробити товарів і послуг понад потенційний обсяг виробництва, то реальний обсяг виробництва не збільшується, але підвищується рівень цін, бо ресурси будуть використовувати інтенсивніше. Іншою є ситуація тоді, коли реальний обсяг виробництва менший за потенційно можливий. Це означатиме, що частина факторів виробництва не використана для створення благ, що приводить до безробіття (неповної зайнятості) і недовикористання виробничих потужностей.

Отже, потенційний обсяг виробництва - це такий реальний ВВП, який економіка виробляє, якщо в ній є повна зайнятість, або норма безробіття не перевищує так званого його природного рівня. Такий обсяг виробництва і є одним з факторів, що визначають сукупну пропозицію.

Другим фактором сукупної пропозиції є рівень заробітної плати і цін на інші фактори виробництва. Заробітна плата є важливим елементом витрат виробництва. її зменшення приводить до скорочення витрат і зрештою позначається на збільшенні сукупної пропозиції. Такий самий вплив на сукупну пропозицію здійснює і зміна цін матеріальних факторів виробництва.

Обсяг сукупної пропозиції безпосередньо пов'язаний із цінами на товари та послуги. Високі ціни створюють сприятливі умови для зростання виробництва товарів та послуг, а отже, і для збільшення сукупної пропозиції. Низькі ціни приводять до скорочення реального обсягу виробництва. Тому між сукупною пропозицією і рівнем цін існує пряма залежність. Це означає, що за інших рівних умов обсяг сукупної пропозиції тим більший, чим виший рівень цін, і навпаки. Отже, на сукупну пропозицію впливають дві групи факторів: цінові і нецінові (див. схему 13.3).

Першу групу становлять ціни на товари та послуги, що утворюють ВВП. До нецінових факторів сукупної пропозиції належать зміни цін на ресурси, з яких виготовлені товари та послуги, зміни в рівні ефективності виробництва (їх підвищення означає зменшення затрат ресурсів на одиницю продукції, а отже, супроводжується збільшенням реального виробництва) та зміни правових норм (до останніх передусім належать рівень податків та субсидій).

Схема 13.3. Фактори сукупної пропозиції

Графік 13.3. Крива сукупної пропозиції у короткостроковому періоді

Сукупна пропозиція зображається графічно. Щодо суті та форми графічного зображення сукупної пропозиції серед представників різних течій економічної теорії немає єдиного підходу. Послідовники теорії класичної школи вважають, що крива сукупної пропозиції є вертикальною, тобто обсяг реального ВВП від зміни рівня цін не залежить, оскільки ціни і заробітна плата гнучкі і зміна рівня цін на обсязі ВВП не позначається. Прихильники кейнсіанства вважають, що крива сукупної пропозиції має горизонтальний характер, бо зміни у сукупному попиті приводять до зростання обсягу національного виробництва при незмінному рівні цін.

Сучасні погляди на характер кривої сукупної пропозиції базуються на об'єднанні названих двох підходів і розрізняють сукупну пропозицію у короткостроковому та довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді крива сукупної пропозиції має такий вигляд (див. графік 13.3).

У короткостроковому періоді зміна рівня цін приводить до зміни реального обсягу виробництва. Якщо рівень цін зростає з Р, до Р2, то обсяг реального ВВП збільшується з ВВП, до ВВП2. Це збільшення зумовлене тим, що при підвищенні попиту фірми збільшують обсяг виробництва і одночасно підвищують ціни. Причиною є негнучкість витрат виробництва, зокрема заробітної плати у короткостроковому періоді. Заробітна плата, як правило, встановлюється на контрактній основі і після підписання тарифної угоди не збільшується щонайменше протягом року. Оскільки вона становить значну частину витрат виробництва, то останні в цей період залишаються відносно сталими. За таких умов підвищення рівня цін стимулює фірми до збільшення обсягів виробництва, що приводить до зростання обсягів сукупної пропозиції. На графіку 13.3 видно, що підвищення рівня цін з Р, до Р2привело до збільшення обсягу ВВП з ВВП, до ВВП2 що виражено у піднесенні кривої сукупної пропозиції вгору і вправо. Отже, у короткостроковому періоді між рівнем цін і сукупною пропозицією встановлюється пряма залежність: зміна рівня цін приводить до однонаправленої зміни сукупної пропозиції.

Інша ситуація у довгостроковому періоді. У ньому витрати виробництва втрачають стабільність, стають гнучкими, бо заробітна плата, реагуючи на зростання цін, також підвищуватиметься. За таких умов підвищення цін не приведе до збільшення прибутків фірм, бо буде нейтралізоване зростанням витрат виробництва, передусім заробітної плати. Тому підвищення попиту і відповідне зростання цін не приведе до збільшення обсягів виробництва, а крива сукупної пропозиції у довгостроковому періоді набуває вигляду вертикальної прямої, що відображає реальний ВВП, який дорівнює потенційному обсягу виробництва (див. графік 13.4).

З графіка видно, що крива сукупної пропозиції АБ співпадає з потенційним обсягом виробництва і підвищення рівня цін з Р, до Р, не зміщує її вправо, бо реальний ВВП залишається незмінним, збільшується лише номінальний ВВП за рахунок цінового фактора. Зміщення кривої управо може бути здійснене лише під впливом зміни обсягу факторів виробництва - капіталу та праці і рівня технологічної оснащеності. Тоді під дією цих факторів відбувається розширення межі виробничих можливостей, збільшується відповідно потенційний обсяг виробництва, а отже, і сукупна пропозиція. Тоді крива сукупної пропозиції переміщується в положення АБ,.

Графік 13.4. Крива сукупної пропозиції у довгостроковому періоді

Отже, ми визначили поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції. Розглянемо тепер фактори, що впливають на такі складові сукупного попиту, як споживання та інвестиції.

Размещено на Allbest.ru