Національний (суспільний) продукт і проблеми його грошового виміру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний (суспільний) продукт і проблеми його грошового виміру

Результатом кожного конкретного, одиничного виробництва є продукт або благо. Такі блага - матеріальні і нематеріальні - створюються кожним суб'єктом економічної діяльності. Оскільки національна економіка є сукупністю функціонування в її межах таких суб'єктів, то результатом її функціонування є сукупність створених усіма її суб'єктами благ протягом певного періоду часу (як правило, таким періодом є один рік). Ця сукупність і є національним, або суспільним, продуктом. Національний продукт є результатом поточного виробництва і в той же час виступає передумовою майбутнього виробництва. Цим забезпечується безперервність функціонування економіки. Щоб відновити дію факторів виробництва у новому відтворювальному циклі, потрібно досягти певної кількості та якісної результативності поточного процесу відтворення. Результати виробництва, що матеріалізуються у створеному продукті, стають факторами нового виробництва. Отже, функціональним призначенням національного продукту є збільшення та вдосконалення факторів виробництва, що є одночасно і задоволенням як особистих невиробничих, так і виробничих потреб суб'єктів національної економіки.

Національний продукт належить до най глобальніших узагальнюючих економічних категорій. Він відображає рівень розвитку продуктивних сил, ступінь суспільного поділу праці, співвідношення між різними сферами та секторами національної економіки. Він є носієм усієї сукупності економічних відносин суспільства. Немає такого економічного процесу, який би тією чи іншою мірою не був пов'язаний із рухом національного продукту.

З урахуванням вищезазначеного ООН докладає багато зусиль, щоб усі країни збирали відомості про свій національний продукт. Це дає змогу визначити рівень розвитку економіки країни, ефективність використання наявних у неї економічних ресурсів, здійснити порівняння між країнами, обґрунтувати рекомендації щодо перспектив розвитку національної економіки, її місця і ролі у світовому господарстві.

В умовах товарного виробництва і обміну національний продукт виступає у двоякій формі - натурально-речовій і грошовій, вартісній. За натурально-речовою формою національний продукт складається із засобів виробництва або інвестиційних товарів і предметів споживання або споживчих товарів. Конкретні види як перших, так і других створюються у відповідних галузях та підгалузях національної економіки. Тому за натурально-речовою формою національний продукт характеризується відповідною галузевою та внутрігалузевою структурою.

Розглянемо грошову, вартісну, форму національного продукту. В економічній теорії і господарській практиці використовуються різні форми виміру національного продукту. Це зумовлено різними теоретичними підходами до характеристики економічної діяльності та її результатів. Простежуються два методологічні підходи: класичний (об'єктивний) і неокласичний (суб'єктивний). Критерієм розмежування виступає визначення продуктивної праці (див. схему 1).

Засновниками першого підходу до визначення вартісної величини національного продукту були класики політичної економіки. Вони вважали, що продуктивною працею є лише праця, зайнята у матеріальному виробництві. Тому національний продукт є сукупністю товарів, створених у цій сфері. І при визначенні його вартісної величини потрібно враховувати лише вартість товарів, створених у матеріальному виробництві. Послуги сфери нематеріального виробництва, що надаються з використанням непродуктивної праці, не повинні враховуватись при визначенні вартісної величини національного продукту.

На цих теоретичних засадах здійснювалась грошова оцінка національного продукту в колишньому СРСР. Це була система балансу народного господарства, основи якої було закладено у 1920-1930 роках російським економістом В. Леонтьєвим. Він дав основу для пояснення загального взаємозв'язку між будь-якою кількістю галузей економіки та розробив математичні методи їх оцінок. Цей метод носить назву "затрати-випуск".

Схема 1. Концепції визначення вартості величини національного продукту

За системою балансу народного господарства найзагальнішим показником національного продукту був сукупний суспільний продукт. Він визначався, як правило, сумою вартостей благ усіх первинних ланок виробництва - підприємств. Цей показник дає достатньо повну, зведену інформацію про функціонування національної економіки, її пропорції та взаємозалежності. Але така система мала суттєві недоліки. Найсуттєвішим з них було те, що вартісна величина національного продукту обмежувалась лише вартістю благ, створених у матеріальному виробництві. Процеси суспільного відтворення також не виходили за рамки сфери матеріального виробництва та балансу. По суті, не охоплювалась соціальна сфера економіки, роль якої з розвитком суспільства зростала і яка зосереджувала усе більшу кількість зайнятого в економіці населення. До того ж, визначення вартості величини національного продукту як сукупної вартості усіх галузей матеріального виробництва приводило до повторного обчислення, коли вартість окремих благ у процесі виробництва враховувалась декілька раз, що завищувало справжню вартісну величину національного продукту.

Тому в розвинутих країнах ринкової економіки перейшли до нової системи визначення грошової величини національного продукту - системи національних рахунків. Її теоретичною основою є суб'єктивна концепція, згідно з якою будь-яка праця, що створює благо, яке має корисність, незалежно від сфери застосування, є продуктивною, і його цінність, або вартість, має враховуватись при визначенні грошової величини національного продукту. Тобто цією системою беруться до уваги всі види діяльності суб'єктів господарювання, пов'язані як з матеріальним, так і нематеріальним виробництвом.

При визначенні грошової величини національного продукту важливо уникнути так званого повторного рахунку. Національний продукт є сумою благ, створених усіма суб'єктами національної економіки. Найпростішим способом визначення його грошової величини є складання вартості усіх цих благ. Однак такий підхід не дозволяє зробити об'єктивну грошову оцінку національного продукту, бо в результаті поділу праці частина створених благ використовується як компонент інших благ. Тому вартість таких благ при простому складанні буде враховуватись декілька раз.

Цю залежність можна простежити на такому прикладі. Розглянемо процес виробництва хліба. Для спрощення припустимо, що єдиним компонентом, з якого виготовляється хліб, є борошно. Початок процесу виготовлення хліба здійснює фермер, який вирощує пшеницю і продає її мірошнику за ціною 1000 грн. Той переробляє її на борошно, яке продає будочнику за 1500 грн. Останній виготовляє з цього борошна хліб, який і реалізує за 2500 грн. Таким чином, вартість виготовленої цими трьома виробниками продукції становить 6000 грн (1000 + 1500 + 2500).

Але цю величину вартості не можна вважати дійсною вартістю створених благ. Справа у тому, що для виробництва хліба вартістю 2500 грн було використано пшеницю на суму 1000 грн і борошно на суму 1500 грн. Тобто в сумарній вартості благ, створених цими виробниками, вартість пшениці і борошна враховується декілька разів, що і завищує справжню вартість створеного продукту, яким є хліб. Щоб уникнути цього, потрібно вартість компонентів із цієї сумарної вартості вирахувати. І справжня вартість створеного продукту буде такою: 6000 грн - (1000 грн + 1500 грн) = 2500 грн.

Для усунення повторного рахунку при обчисленні грошової величини національного продукту виділяють проміжний і кінцевий продукти. До проміжного продукту належать товари та послуги, вироблені у поточному періоді і використані для виробництва у цьому ж періоді. Це сировина, паливо, енергія, комплектуючі вироби. Кінцевий продукт - це ті товари та послуги, створені у поточному періоді, що остаточно виходять за межі поточного виробництва і використовуються для особистого споживання, нагромадження (інвестицій), експорту та заміщення зношених засобів виробництва (амортизація). Тобто кінцевий продукт охоплює товари та послуги, що створюються протягом поточного періоду і не використовуються з метою проміжного споживання.

Отже, національний продукт - це загальна вартість благ, що вироблені протягом певного періоду як резидентами, так і нерезидентами за вирахуванням проміжного споживання. Одним із найзагальніших макроекономічних показників його виміру є валовий внутрішній продукт.

Поняття та способи обчислення валового внутрішнього продукту

Метод доданої вартості полягає у визначенні на кожній технологічній стадії руху продукту суми даної вартості. Остання є ринковою ціною обсягу продукції, виробленої фірмою, за вирахуванням спожитої сировини, палива, матеріалів та напівфабрикатів, придбаних фірмою у постачальників. Вона, по суті, є тим доходом, що приноситься факторами виробництва - заробітною платою, прибутком, відсотком та амортизацією. Процес створення доданої вартості відбувається таким чином (див. табл. 1).

Схема 2. Способи обчислення валового внутрішнього продукту

Таблиця 1. Механізм створення доданої вартості

На цій схемі показано процес створення доданої вартості при виготовленні вовняної куртки. Фірма А, вирощуючи овець, одержує з них вовну, яку продає ткацькій фабриці за 60 грн. Оскільки фермер не здійснив жодних закупок, щоб отримати цю вовну, то ці 60 грн є для нього доданою вартістю, тобто отриманим доходом. На ткацькій фабриці з придбаної вовни виробляють тканину, що реалізується за 100 грн. Оскільки при цьому було придбано вовни за 60 грн, то з вирученої суми від продажу тканини вони вираховуються, і додана вартість становить 40 грн (100 мінус 60). Аналогічно визначається додана вартість і іншими фірмами. При цьому загальна сума доданої вартості, створеної усіма фірмами, становить 205 грн, тоді як сума цін проданих усіма фірмами товарів дорівнює 690 грн. Остання включає, крім доданої вартості, і проміжний продукт - 485 грн.

Слід звернути увагу ще на один момент. Сума доданої вартості, створеної усіма фірмами, дорівнює ціні кінцевого продукту, яким є вовняна куртка, продана роздрібним продавцем за 205 грн. Звідси висновок: вартість кінцевого продукту дорівнює сумі доданої вартості, створеної усіма виробниками цього продукту. І якщо скласти додану вартість, створену всіма суб'єктами національної економіки, то одержана сума за величиною буде вартістю кінцевого продукту, або валовим внутрішнім продуктом.

Другим є метод витрат, або кінцевого використання. ВВП, як уже зазначалось, є кінцевим продуктом, тобто таким, що надходить в остаточне споживання. Тому обчислити його можна шляхом визначення витрат тих суб'єктів національної економіки, що є покупцями цього кінцевого продукту. Ними є домогосподарства, що купують споживчі товари, приватні підприємці, які купують інвестиційні товари, та уряд, що витрачає державні кошти на придбання певних товарів та послуг. Оскільки ці кінцеві товари реалізуються за ринковими цінами, то сума останніх визначає величину ВВП. А вона буде дорівнювати сумі тих витрат, які всі категорії покупців кінцевих товарів, що складають ВВП, витрачають на їх придбання. Тому цей метод і називається методом витрат або потоку товарів чи кінцевого використання.

Обчислення ВВП цим методом здійснюється за такою формулою:

ВВП = С + І + У + Еч,

де С - споживчі витрати; І - валові приватні інвестиції; У - урядові витрати; Еч - чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів. національний продукт валовий рахунок

Валовий внутрішній продукт, обчислений за цією формулою, має таку структуру (див. схему 3).

Споживчі витрати становлять витрати домогосподарств на придбання споживчих товарів, що використовуються для особистого споживання, тобто задоволення особистих потреб. Інвестиційні витрати включають витрати приватних підприємців на капіталовкладення і приріст запасів. Урядові витрати - це витрати з державного бюджету на придбання товарів і послуг для державних потреб. Щодо чистого експорту, то його необхідно враховувати, оскільки частина кінцевих товарів, створених у національній економіці, реалізується за межами країни, і внутрішні покупці їх не можуть придбати, але в той же час вони купують ті товари, що ввозяться в країну, тобто імпортуються. При цьому при перевищенні експорту над імпортом сума витрат усіх покупців національної економіки збільшується на це перевищення, а при перевищенні імпорту над експортом ця різниця мінусується.

Схема 3. Структура валового внутрішнього продукту за витратами

Уявлення про склад ВВП України, визначений методом витрат, дає таблиця 2.

Таблиця 2. Структура ВВП України за категоріями кінцевого використання (у фактичних цінах)

ВВП обчислюється і методом доходів, або розподілу. Суть його полягає в тому, що витрати покупців кінцевих товарів та послуг є одночасно доходами їх продавців, тому визначивши всі доходи, які одержують суб'єкти національної економіки як компенсацію затрат на фактори виробництва, можна визначити і величину ВВП як суму всіх доходів. Такими доходами в межах національної економіки є заробітна плата як оплата такого фактора виробництва, як праця; рента як плата за землю та іншу нерухомість, взяті в оренду; прибуток, виплачений на капітал; позичковий відсоток як плата за користування позичковим капіталом. Це факторні доходи. Однак потрібно врахувати ще два види доходів: доходи держави у вигляді непрямих податків на бізнес та суму амортизації, яка не є власне доходом, але яку потрібно враховувати як частину виручки від реалізації товару, що дорівнює зносу основного капіталу. Обчислення ВВП за цим методом здійснюється за такою формулою:

ВВП = ЗП + РП + П + ПВ + НП + А,

де ЗП - заробітна плата найманих працівників з нарахуваннями на соціальне страхування;

РП - рентні платежі від здавання ресурсів в оренду;

П - прибуток, одержаний від підприємницької діяльності;

ПВ - позичковий відсоток, що є доходом від наданого у позику грошового капіталу;

НП - непрямі податки, що входять до ціни товарів та послуг, вносяться в бюджет підприємцями, але зрештою оплачуються споживачами товарів та послуг;

А - амортизаційні відрахування, що є відрахуваннями на спожитий основний капітал.

Валовий внутрішній продукт, визначений за описаним вище методом, має таку структуру (див. схему 4).

Слід зазначити, що визначення ВВП за цим методом не зводиться до простого складання усіх доходів. При цьому враховуються лише доходи, що пов'язані з поточним виробництвом товарів та послуг, тобто доходи власників факторів виробництва. Ті ж доходи, які не виступають як платежі за поточну виробничу діяльність, не враховуються при визначенні ВВП. До них належать трансфертні доходи, джерелом яких є трансфертні платежі, що є виплатами фізичним особам державними органами без обміну на товари та послуги. Прикладом таких платежів є стипендії студентам, пенсії, допомога по соціальному страхуванню.

Структуру ВВП України, визначеного методом доходів, наведено у таблиці 3.

Отже, обчислювати ВВП можна різними методами. Але при їх правильному використанні величина ВВП буде однаковою для кожного методу. Розбіжності, які виникають на практиці, пов'язані з похибками у тих статистичних даних, на підставі яких відбувається обчислення ВВП.

Схема 4. Структура валового внутрішнього продукту за доходами

Таблиця 3. Структура ВВП України за категоріями доходу (у %)

Визначення ВВП здійснюється на підставі ринкових цін товарів та послуг. Але в сучасних умовах ціни постійно змінюються, відбуваються інфляційні процеси, що супроводжуються зростанням ціни та знеціненням грошей. Цей фактор безперечно позначається на якості вимірювання ВВП, спотворюючи його справжню величину. Особливо це відчутно при визначенні динаміки ВВП. Щоб нейтралізувати вплив зміни цін при визначенні ВВП, розрізняють номінальний та реальний валовий внутрішній продукт. Номінальний ВВП- це ВВП, обчислений у поточних цінах періоду, за яким він визначається. А реальний ВВП визначається у незмінних або порівняльних цінах (в цінах базового періоду). Визначення ВВП у незмінних цінах дає змогу уникнути викривлення, створюваною зміною цін, і визначити динаміку фізичного обсягу товарів та послуг, що становлять ВВП. Саме реальний ВВП відображає його справжню динаміку, оскільки усувається вплив цінового фактору.

Залежність між номінальним та реальним ВВП проявляється через так званий дефлятор, який є відношенням між першим та другим. Тобто

Він є загальним індексом цін, що визначається з урахуванням усіх товарів та послуг, що створюються в національній економіці. Це індекс цін, який використовується для того, щоб відрізнити зміни ВВП, що є результатом руху цін, і зміни фізичного обсягу виробництва.

Размещено на Allbest.ru