Особливості бюджетного процесу в Україні

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Реферат

з дисципліни «Економічна теорія»

на тему: «Особливості бюджетного процесу в Україні»

Виконав: ст. гр. ПЦБ-35

Коваленко Ю.І.

Перевірила: Скиценко В. Д.

Київ 2016

План

Вступ

1. Сутність і принципи побудови бюджетної системи

2. Поняття і зміст бюджетного процесу

3. Державний бюджет

4. Доходи бюджету.

5. Видатки бюджету

6. Бюджетний дефіцит і державний борг

Словник термінів

Список використаної літератури

Вступ

Мета написання даного реферату полягає в дослідженні питань, пов'язаних з поняттям та сутністю бюджетного процесу в Україні. Також метою написання даної роботи є поглиблення теоретичних і практичних знань з бюджетної системи України, вироблення умінь застосовувати їх при вирішенні конкретних практичних завдань.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що ефективність та успішність практичної реалізації положень Бюджетного кодексу України залежить від наявності ефективних механізмів їх впровадження та передбачає чітке знання теоретичних, методологічних основ та нормативно-правових актів, пов'язаних з Бюджетним кодексом та бюджетним процесом на всіх рівнях державного управління.

1. Сутність і принципи побудови бюджетної системи

Формування фінансової системи тієї чи іншої країни неможливе без утворення різних централізованих і децентралізованих фондів, де провідна роль належить бюджету як загальнодержавному фонду грошових ресурсів.

У найпростішому визначенні бюджет є планом утворення і використання фінансових фондів у державі.

За своєю будовою бюджет характеризується як бюджетна система. У ньому зосереджена сукупність усіх бюджетів, створюваних у державі на різних рівнях структур влади і управління. Бюджетна система ґрунтується на прийнятому в державі бюджетному устрої. Сутність його зводиться до організації та принципів побудови бюджетної системи. У ньому виділяють основу і структуру бюджетної системи, взаємозв'язок і розмежування доходів та витрат між її окремими ланками, закріплюються законодавчо встановлені бюджетні права. Насамперед від цього залежить, наскільки створені умови забезпечують ефективне управління основною масою фінансових ресурсів у державі. Бюджетна система кожної країни визначається її адміністративно-територіальним поділом і державним устроєм. Саме цим зумовлена потреба в тій чи іншій вертикальній структурі державних органів влади і управління, а відтак -- і структурі відповідних фінансових фондів.

Зокрема, в унітарних країнах бюджетна система складається з двох ланок -- державного(центрального) і місцевого(муніципального) бюджетів. У бюджетній системі федеративних держав додається ще третя, середня ланка -- бюджет членів федерації. Наприклад, у США-- це бюджети штатів, у Росії -- республік, у Німеччині -- земель, у Швейцарії -- кантонів. У бюджетній системі України виділяють державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети(обласні, районні, міські, сільські та селищні). У сукупності названі бюджети становлять зведений(консолідований) бюджет. У світовій практиці є різні підходи до будови бюджетної системи. Проте, виходячи із загальнодержавних позицій, для всіх країн з розвиненою ринковою економікою основоположним у цьому процесі є використання принципу поєднання централізованих і децентралізованих фондів. Головна проблема полягає у досягненні оптимального співвідношення між бюджетною централізацією і децентралізацією, тобто узгодження державних і регіональних, місцевих бюджетів. Не менш важливе значення надається визначенню самого характеру взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Ідеться про те, чи функціонуватиме цілісна єдина бюджетна система, чи кожний бюджет буде автономним з власною доходною базою, напрямами видатків і широкими правами. Визнано, що автономність місцевих бюджетів з ознакою не політичної спрямованості, а економічної доцільності. За цих умов кожний регіон буде прагнути самостійно задовольнити свої потреби і водночас може бути впевнений, що додатково вишукані його резерви не вилучатимуться і не впливатимуть на подальші відносини з бюджетами вищих рівнів. Якщо на місцях немає стимулів до зростання прибутків, то і центральні державні структури не зможуть їх встановити, а головне -- реалізувати. Сьогодні ще рано говорити про утвердження автономності місцевих бюджетів в Україні. У цьому напрямі зроблено лише перший крок, оскільки прийняті принципи формування бюджетної системи -- єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності бюджетів -- не спроможні забезпечити такий ступінь автономності, який би виражав економічну і фінансову самостійність регіонів. Не вирішені питання щодо чіткого визначення основ і ступеня розмежування ланок бюджетної системи, їхніх функцій. Досить велике частка національного доходу проходить через централізований (державний) бюджет, ускладнює, перевантажує його і не сприяє раціональному використанню наявних фінансових ресурсів. Інакше кажучи, тут ми прямуємо найпростішим і водночас примітивним шляхом. Звичайно, найлегше застосовувати один уніфікований підхід до розробки бюджетів на всіх рівнях управління без належної диференціації, без достатнього врахування можливостей, потреб і перспектив розвитку кожного регіону країни. Порядок бюджетостотворення, що діє в нашій країні, застарів і повністю себе вичерпав. Тут потрібен новий комплексний підхід, що насамперед передбачає: ведення безперервного довго- і середньотермінового бюджетного планування, що стало б базою розробки річних бюджетів; виділення в бюджетній політиці стратегічних цілей та їхню послідовну реалізацію: органічне поєднання бюджетного планування з програмою соціально-економічного розвитку в цілому та інвестиційною зокрема. Для того щоб реально реформувати економіку і отримати бажані кінцеві фінансові результати, особлива увага має бути приділена бюджетному плануванню. Лише тоді можна сподіватися на суттєві зміни у формах фінансової політики, поставити на наукову основу обґрунтування концепції консолідованого бюджету. Це передбачає передусім формування і затвердження фінансових планів, які мають розраховуватися за укрупненими показниками фінансової діяльності на всіх рівнях господарювання. Контрольні показники, ліміти і державні замовлення мають розроблятися одночасно зі складанням фінансових планів, визначенням джерел фінансових коштів, тривалих (стабільних або диференційованих) економічних нормативів, цін. Серцевиною фінансового планування є зведений фінансовий баланс держави, покликаний забезпечити узгодження матеріально-речових і грошово-фінансових пропорцій суспільного відтворення. Його розробка надає бюджету статусу головного, стержневого балансу. Йдеться про баланс формування і витрачання централізованою грошового фонду країни у взаємозв'язку з рухом фінансових коштів усіх учасників суспільного виробництва. Налагодження прямих господарських зв'язків, оптової торгівлі, застосування договірних цін покликане сприяти створенню механізму підтримки збалансованості матеріальних і фінансових ресурсів, що використовуються в централізованому порядку. У цій ситуації головне завдання фінансового планування зводиться до створення необхідних умов для функціонування товарно-грошових відносин, формування системи регуляторів, що узгоджують платоспроможний попит господарства і населення з матеріальним забезпеченням. На зведеному рівні це може забезпечуватися на основі системи взаємопов'язаних показників, що відбиватимуть стан матеріально-фінансової збалансованості відтворення, готівкового та безготівкового грошового обігу, динамічні характеристики обсягу перерозподілу ресурсів через фінансово-кредитну систему.

2. Поняття і зміст бюджетного процесу

бюджет фінансовий дохід борг

Сукупність дій уповноважених органів держави, врегульованих правовими нормами, по складанню, розгляду, затвердженню і виконанню бюджету, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про його виконання і є бюджетним процесом.

Процесуальні бюджетно-правові норми забезпечують організацію роботи відповідних органів, вводять її в найбільш раціональні форми, які дають їй максимальну продуктивність, забезпечують досягнення найбільших результатів за найменшими затратами часу, сил та коштів; забезпечують права та інтереси учасників процесу, створюють правові гарантії їх дотримання.

Згідно із Законом України “Про бюджетну систему України” бюджетний процес - це регламентована нормами бюджетного права діяльність органів держави і місцевого самоврядування по складанню, розгляду, затвердженню бюджету, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про виконання бюджету.

Весь бюджетний цикл поділяється на стадії бюджетного процесу: складання, розгляду, затвердження бюджету, виконання бюджету та складання, розгляду та затвердження звіту про виконання бюджету. Ці стадії періодично змінюють одна одну. Кожна стадія бюджетного процесу - це етап діяльності держави, внаслідок якого бюджет набуває нових якостей.

Бюджетний процес провадиться за принципами єдності, універсальності, періодичності, реальності, повноти, публічності, гласності, достовірності, збалансованості, спеціалізації бюджетних показників.

Ще одна специфічна якість (принцип) бюджету - спеціалізація показників бюджету. Принцип спеціалізації бюджетних показників застосовується на всіх стадіях бюджетного процесу за допомогою бюджетної класифікації - спеціального юридичного документа, що лежить в основі всієї бюджетної діяльності фінансових органів. За Законом України “Про бюджетну систему України” бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавне і міжнародне порівняння бюджетних даних. Видатки і доходи включаються в Державний бюджет в певному порядку, що забезпечує чітке уявлення про склад видаткової і дохідної частини бюджету, однакове групування доходів і видатків, їх деталізацію і можливість порівняння та аналізу. Доходи конкретизуються за їх джерелами, а видатки - за цільовим призначенням.

Бюджетна класифікація забезпечує можливість на всіх стадіях бюджетного процесу здійснювати аналіз і контроль, встановлювати джерела надходження коштів, об'єкти бюджетного фінансування, органи, відповідальні за повне і своєчасне надходження коштів у дохідну частину бюджету та ефективне використання бюджетних коштів.

Згідно з Постановою Верховної Ради України “Про структуру бюджетної класифікації України” від 12 липня 1996 року та наказом МФ №265 від 3 грудня 1997 року “Про запровадження нової бюджетної класифікації” чинна бюджетна класифікація України введена в дію з 1 січня 1998 року. Вона передбачає 4 головні розділи, які в свою чергу поділяються на глави, параграфи та статті. Всі видатки бюджету розподіляються згідно з бюджетною класифікацією за трьома головними структурами: функціональною, відомчою та економічною.

Бюджетна класифікація має важливе організаційне та правове значення. Організаційне полягає в тому, що застосування бюджетної класифікації сприяє більш чіткій організації роботи по складанню і виконанню бюджету, здійсненню контролю за виконанням дохідної частини бюджету за кожним джерелом і за витрачанням державних коштів за призначенням. Правове ж значення полягає в тому, що державний бюджет для всіх органів державної влади є фінансовим планом, що затверджується в законодавчому порядку, в межах бюджетної класифікації здійснюється компетенція законодавчих та виконавчих органів усіх рівнів в галузі бюджетного планування та виконання бюджету. Бюджетна політика держави здійснюється через діяльність органів законодавчої та виконавчої влади, фінансових органів, органів державного фінансового контролю.

Учасниками бюджетного процесу є органи, які наділені бюджетними повноваженнями, а також бюджетні установи, інші отримувачі бюджетних коштів та кредитні організації, які здійснюють окремі операції з коштами бюджетів.

В систему органів, які є учасниками бюджетного процесу, входять:

1) органи законодавчої (представницької) влади;

2) органи виконавчої влади, в тому числі і фінансові органи;

3) органи, які здійснюють збір доходів бюджету;

4) банківські установи;

5) органи державного фінансового контролю;

6) розпорядники бюджетних коштів - керівники бюджетних організацій;

7) інші органи, на які законодавством покладені повноваження у галузі бюджетної діяльності.

3. Державний бюджет

У системі державних фінансів велика роль відводиться централізованому бюджету. Як система економічних розподільчих відносин він охоплює все суспільство, на відміну від інших фінансових ланок, які мають вужчі рамки. Це пов'язано з тим, що централізований бюджет має забезпечувати існування держави, її економічний та соціальний розвиток. За своїм матеріальним змістом державний бюджет с центральним фондом грошових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні уряду.

Державний бюджет показує бюджетний потенціал, який фактично спроможна сформувати країна, і виступає вихідною базою для розробки поточної фінансової політики. Структура бюджету країни характеризується насамперед двома головними взаємопов'язаними складовими: доходами і видатками. Однак це не означає, що зміст бюджету зводиться до простого кошторису чи своєрідної каси, куди надходять і звідки витрачаються гроші. Він завжди був і залишається головним фінансовим планом держави, який є засобом досягнення економічної стабільності, і в ньому відбивається реальне життя суспільства. Його проект щороку розробляє виконавчий орган країни, обговорює і приймає законодавчий орган(парламент, конгрес). Затверджений бюджет реалізують виконавчі органи, які після завершення фінансового року звітують про відповідність його фактично досягнутих показників плановим, що встановлені законом. Джерела, характер формування і напрями витрат державного бюджету в кожній країні відрізняються своїми національними особливостями. Це залежить від багатьох чинників адміністративної системи, структури і рівня розвитку економіки, конкретно втілюваної державної політики тощо. Попри всю різноманітність використовуваних у країнах способів бюджетотворення і підходів до нього, в цьому процесі існують й загальні риси та закономірності. Зокрема, доходна частина бюджетів в основному складається із податкових надходжень, а їхні видатки здебільшого пов'язані із забезпеченням соціальних послуг, що пом'якшує неминуче властиву для ринкової економіки диференціацію в доходах, рівні життя різних верств населення. Для того щоб конкретизувати аналіз структури грошових ресурсів і повніше дослідити процес їхнього руху, звернімося до показників бюджету України на2000 р. (табл. 1).

4. Доходи бюджету

При всьому розмаїтті джерел доходів державного бюджету вирішальну роль у його формуванні відіграють чотири основні види податків. Як показують наведені в табл. 7 дані, найбільша частка в централізованому бюджеті країни припадає на додану вартість -- 29,1 відсотка. Раніше верхню позицію тут займав податок на прибуток підприємств. У2000 р. його планова частка в бюджеті становила-- 17,3 відсотка. Протягом останніх п'яти років вона значно скоротилася. Це пояснюється не тільки змінами в податковому законодавстві та істотним зменшенням податкових ставок для підприємств. Суттєво звузилася база оподаткування внаслідок спаду виробництва і відповідно зменшення самого прибутку. Водночас більша частина отриманого прибутку залишається у первинних ланках виробництва. Середній відсоток вилучення прибутку при сплаті цього податку помітно знизився. Кошти, що отримуються за рахунок прибуткового податку з громадян, у2000 р. (як і в 1998 р.) направлялися повністю в доходну частину місцевих бюджетів і враховувалися у зведеному бюджеті країни. Частка місцевих бюджетів у зведеному дорівнює11,7 відсотка. Протягом кількох останніх років вона була ще меншою. Якщо порівняти її з подібними надходженнями до бюджетів країн з розвиненою ринковою економікою(від74 до'/, всіх бюджетних надходжень), то вона видається мізерною. На перший погляд може здатися, що процес мобілізації доходів до бюджету країн не лежить, на відміну від інших держав, важким тягарем на населенні. Зовсім іншу картину маємо, коли до визначеної частки податку з громадян додавати суми непрямих податків, приблизно70 відсотків яких сплачується населенням через ціну при купівлі товарів та послуг. До того ж не можна не враховувати, що сьогодні незрівнянно низький рівень особистих доходів і реальна заробітна плата більшої частини населення України не відзначаються тенденцією до постійного швидкого зростання. Відносно незначною є частка надходжень до бюджету від акцизного збору(5,8 відсотка). Проте слід зазначити, що останнім часом спостерігається її збільшення насамперед завдяки розширенню асортименту товарів, з яких стягуватиметься акцизний збір, і підвищенню окремих його ставок. Тривалий час у структурі бюджету перебували кошти ряду позабюджетних фондів (Пенсійного фонду України, Фонду здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, Фонду охорони праці. Державного інноваційного фонду тощо). Бони майже наполовину, але по суті формально, збільшували загальний обсяг бюджету. Справа в тому, що ці фонди мають чітко окреслену базу доходів і цільовий характер. Нещодавно окремі з них скасовані(наприклад. Державний інноваційний фонд, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу), деякі виведені зі складу централізованого бюджету. Тому кошти державних цільових фондів помітно скоротилися. їхня частка в надходженнях до бюджету зменшилася до9,9 відсотка. Неподаткові надходження до державного бюджету становлять26,8 відсотка. Це плановий показник і досягнути його буде важко, оскільки недостатні суми надходжень від приватизації майна, плати за транзит природного газу територією України, рентної плати за нафту і газ власного видобутку, а також повернення кредитів, наданих під державні гарантії. Доходна частина Державного бюджету України на2000 р. затверджена в сумі33433,2 млн. грн. Це становить80 відсотків загального консолідованого бюджету. Решта коштів спрямовується в місцеві бюджети, які згідно із Законом України«Про бюджетну систему України» крім визначеної частини загальнодержавних надходжень формуються також за рахунок законодавчо встановлених місцевих джерел. З метою зміцнення їхньої доходної бази рекомендується надати статусу місцевих тим загальнодержавним податкам, які традиційно в повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів(прибутковий податок з громадян, плата за землю, податок на прибуток підприємств комунальної власності, податок з власників транспортних засобів тощо). У структурі надходжень до централізованих бюджетів у країнах з розвиненою ринковою економікою провідну роль відіграє пряме оподаткування. Наприклад, у США і Канаді за рахунок особистого доходного податку формується45--48 відсотків їх федеральних бютжетів. Це джерело доходу є найвагомішим і в західноєвропейських країнах(від20 до 50 відсотків усіх бюджетних надходжень). Друге місце в централізованих бюджетних доходах належить внескам на соціальне страхування. їх називають податками на заробітну плату. Вони сплачуються найманими працівниками(у відсотках до сукупного заробітку) і кожним підприємством, фірмою(у відсотках до загального фонду оплати праці). Наступним за значимістю в бюджеті створенні йде податок на прибуток корпорацій(до20 відсотків). Останнім часом в більшій частині західних країн ця частка урядових доходів набула тенденції до зниження.

5. Видатки бюджету

Функціональна структура видаткової частини бюджету, тобто поділ витрат за їхнім призначенням, зазнає помітних зрушень. Привертає увагу досить низький порівняно з недалеким минулим рівень видатків бюджету на фінансування виробничих галузей народного господарства(наприклад, промисловість та енергетика -- 5,6 відсотка, сільське господарство -- 1,2, будівництво -- 1,2 відсотка). Це зумовлено особливостями перехідного періоду до ринкової економіки, якому властиве послідовне звуження окремих функцій держави, пов'язаних з безпосередньою участю у виробничій сфері. З поглибленням економічних реформ забезпечення процесу виробництва, його розширене відтворення все більше здійснюватиметься^а рахунок фінансових коштів, зосереджених на рівні підприємств. Утвердження нових форм власності в ході приватизації державних підприємств призводить до подальшого зменшення і ліквідації залежності від центрального бюджету. Проте бюджетне фінансування відіграватиме помітну роль у загальних вкладеннях в економіку. Зменшуючи або повністю виключаючи практику підтримки збиткових підприємств, неефективних економічних, господарських програм, держава спрямовуватиме свої кошти на підтримку базових галузей промисловості, сільського господарства, конверсію, на забезпечення великих цільових проектів міжгалузевого характеру, розвиток паливно-енергетичного комплексу, транспортної мережі, зв'язку та інших елементів виробничої інфраструктури. Тому передбачено, починаючи з2001 p., встановити обсяг централізованих вкладень в реальну економіку на рівні не менше1 відсотка доходів державного бюджету. На соціальний захист і соціальне забезпечення населення спрямовуватиметься11,2 відсотка бюджету. У майбутньому частка цих видатків зростатиме. Все більше коштів держава змушена буде витрачати на допомогу з безробіття і соціальне забезпечення. Ці витрати мають адаптуватися до потреб ринкової економіки, перехідного періоду, для якого властиве збільшення розриву в доходах і виникнення ситуації, коли окремі групи людей не спроможні себе матеріально утримувати. Загострюється проблема формування системи соціального захисту, яка б дала змогу уникнути зниження життєвого рівня найменш забезпечених верств населення. При обмеженості бюджетних ресурсів зменшення витрат їх потребує зміни соціальних пільг універсального характеру конкретно зорієнтованою, адресною матеріальною допомогою. Постійно високою має бути частка бюджетних видатків на освіту і охорону здоров'я. Тривала практика «залишкового» підходу до фінансування цього суспільного блага призвела до крайньої межі падіння соціального розвитку держави. Однією з головних турбот уряду сьогодні є створення ефективної та рівномірної системи медичної допомоги населенню, що з економічного погляду сприятиме збільшенню можливостей людини продуктивно працювати. Інвестиції в освіту(людський капітал) також підвищують якість робочої сили, стимулюють прогресивний економічний розвиток. Крім того, вони приносять суспільству винятковий ефект, оскільки освіта є засобом зміцнення національної самосвідомості, формування соціальної поведінки людей. У державній політиці видатків ще не реалізовано принцип пріоритетного фінансування науки. На її розвиток у2000 р. виділено невиправдано мізерна сума, що становила лише 1,6 відсотка бюджетних асигнувань. Водночас витрати на обслуговування державного апарату поглинають6 відсотків бюджетних ресурсів, а на фінансування оборони країни йде7,2 відсотка. Останнім часом визначено і виділено окремою статтею витрати на обслуговування державного боргу, які посідають перше місце(17,8 відсотка) у функціональній структурі видатків централізованого бюджету. У федеральному бюджеті США найбільшою є стаття витрат на соціальне страхування (понад20 відсотків), що пов'язано насамперед зі зростанням чисельності людей похилого віку і зниженням рівня народжуваності. Не набагато менше коштів витрачається на національну оборону. Вагомі частки видатків йдуть на виплату відсотків за державний борг, допомогу малозабезпеченим громадянам, медичне страхування і охорону здоров'я. Із бюджетів штатів і місцевих адміністрацій фінансуються насамперед витрати на освіту, трансфертні платежі бідним верствам населення, будівництво нових та експлуатацію діючих автомобільних шляхів. Протягом останньої чверті XX ст. у країнах Західної Європи половина всіх витрат централізованих бюджетів спрямовується на соціально-економічні цілі. Зберігається тенденція до збільшення частки поточних витрат, пов'язаних із добробутом людей (допомога людям похилого віку, непрацездатним, безробітним, пенсійне забезпечення, підготовка кадрів і охорона здоров'я). Залишається високою(від10 до20 відсотків) частка коштів на прямі та опосередковані військові витрати, хоча і темпи їх зростання помітно знизилися. Приблизно стільки ж бюджетних ресурсів використовується для виконання господарських програм(розвиток перспективних галузей, оновлення основного капіталу, фінансування науково-дослідних робіт, капіталовкладень в інфраструктуру). Це свідчить про досить активне втручання кожної держави в реальну економіку. Щодо адміністративно-управлінських витрат, то в окремі періоди вони збільшувалися, але повільними темпами, і частка їх навіть зменшилася.

6. Бюджетний дефіцит і державний борг

Стан бюджету може характеризуватися балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками або, навпаки, видатків над доходами. Найбільш оптимальним і прийнятним для будь-якої країни є збалансованість доходів і видатків бюджету. Перевищення доходів над видатками(профіцит) означає надійну фінансову стабільність держави, але воно не може бути суттєвим і тривалим, оскільки немає сенсу збирати зайві податки. Найгострішою і складною є тут проблема бюджетного дефіциту. Випереджаюче зростання державних витрат порівняно з доходами зумовлює хронічний дефіцит бюджетів більшої частини країн світу. Так, у США державний бюджет збалансовувався без дефіциту за останні півсторіччя лише двічі. У Франції, Великій Британії, Німеччині та інших країнах Західної Європи тривалий час бюджетний дефіцит становив2--3 відсотки від валового внутрішнього продукту. Значно вищим за середньоєвропейські показники(понад10 відсотків) був його рівень в Італії. В Японії у80-х та на початку90-х років спостерігалось позитивне сальдо державного бюджету. В Україні вперше в2000 р. було сформовано бездефіцитний бюджет. Зокрема, в першій половині90-х років його рівень сягав майже20 відсотків. У1999 р. він зменшився до1,55 відсотка. Таке стрімке зниження дефіциту не завжди гарантує позитивний вплив на стабілізацію економіки. Подібні ситуації спостерігалися у світовій практиці, і уряди окремих держав(наприклад, Ірландії) відмовлялися від швидкої ліквідації великого дефіциту з метою пом'якшення економічного спаду і недопущення дефляційного ефекту, тобто різкого зменшення і нестачі грошової маси в обігу. Доцільним вважається поступове, реально забезпечене скорочення бюджетного дефіциту протягом середньострокової програми економічного розвитку. У ній необхідно встановлювати обґрунтовану, обов'язкову для виконання контрольну цифру щорічного відновлення фінансової рівноваги(зарубіжний досвід дає тут орієнтир на рівні1--1,5 відсотка). Тим більше, що потрібно усувати не лише сам наслідок -- наявність бюджетного дефіциту, а насамперед викорінювати причини, що його зумовили: нестабільність і деформованість структури економіки, необґрунтоване ціноутворення, надмірна чисельність управлінського апарату, непомірні воєнні та інші невиправдано і безконтрольно зростаючі витрати. Дефіцит державного бюджету -- явище в економіці не нове і досить поширене. На жаль, розробники бюджету не можуть точно визначити майбутніх надходжень і необхідних витрат. Навіть при налагодженій процедурі прийняття бюджету реальні величини його обох складових частин(доходів і видатків) значною мірою залежать від стадії ділового циклу. Дефіцит зростає в період спаду виробництва, оскільки доходи від податкових надходжень знижуються, а обсяг соціальних витрат зростає. Якщо держава не спроможна ліквідувати дефіцит свого бюджету, то постає питання про допустимі його межі. Як переконує світовий досвід, нормально економіка функціонує при бюджетному дефіциті на рівні2 відсотків від валового національного продукту і не має ознак фінансової кризи. За сучасних умов недостатньо просто аналізувати абсолютний чи відносний розмір бюджетного дефіциту. Все більшого значення набуває можливість мобілізації державою фінансових ресурсів у разі потреби. Політика покриття дефіциту бюджету мас проводитись так, щоб не викликати зростання грошової маси і відповідно прискорення інфляційних тенденцій. Зрозуміло, що повністю позбавитися використання монетарних методів фінансування негативного сальдо державного бюджету важко, але збільшити частку немонетарних методів цілком імовірно. Саме з цих позицій широко використовується випуск державних облігацій, векселів та інших видів державних паперів, які розміщуються у резервних банках і вже звідти потрапляють на вторинний ринок цінних паперів. Власники вільних грошових коштів, купуючи позики, стають фактично кредиторами держави. В їхній ролі виступають не лише банки, а й страхові компанії, пенсійні фонди, підприємства, приватні особи. Нині майже половина активних операцій страхових компаній в розвинених країнах припадає на купівлю цінних державних паперів. Такий шлях покриття бюджетного дефіциту стримує інфляцію. Однак проблема полягає в тому, що ринок цінних паперів в Україні не досить розвинений. Облігації державних позик, як правило, випускає центральний банк країни, який повідомляє передплатникам основні відомості про цінні папери і розмішує їх серед отримувачів, зараховуючи отримані грошові ресурси на рахунок казни. Протягом усього періоду позики він виплачує власникам облігацій їх доход, сплачуючи відсоткові купони, а також гасить позики, випускаючи акції, що вийшли в тираж. Центральний банк стає безпосереднім кредитором держави, якщо частина державних цінних паперів залишається у нього в портфелі. Не виключено, що він здійснює і пряме кредитування державних витрат. У деяких країнах, наприклад у Німеччині, Центральному банку законом заборонено проводити подібні операції, аби не викликати погіршення показників у сфері грошового обігу. Тривалий час для України характерним було позичання великих сум кредитних коштів Національного банку для покриття свого бюджетного дефіциту. Це свідчило про емісію нічим не забезпечених паперових грошей, що посилювало інфляцію, яка, по суті, є прихованою формою оподаткування населення. Переключення фінансування бюджетного дефіциту з емісійного кредитування НБУ на залучення коштів через ринок не дало належних позитивних результатів. На жаль, це призвело до деградації фінансових ринків, що з'явилися в монополізації урядом «широких» грошей, зростанні бартерного обміну, неплатежів, прискореному обороті грошей, зниженні рівня монетизації. Випуск цінних паперів, продаж їх з наступним поступовим погашенням спричинює виникнення внутрішнього державного боргу. Держава стає боржником тих, хто тримає її облігації, які надходять також на ринки за межами країни, що зумовлено потребами в іноземній валюті для покриття негативного сальдо, платіжних балансів, розв'язання економічних проблем. Водночас центральний уряд може використовувати для покриття дефіциту державного бюджету іноземні кредити, що зумовлює появу і зростання зовнішнього боргу країни. Державний борг і державний дефіцит взаємопов'язані: за наявності дефіциту виникає борг, і чим тривалішим є термін дефіциту бюджету, тим більшим стає борг держави. Не випадково у загальновживаному значенні державний борг розглядається як сума всіх минулих непогашених дефіцитів державних бюджетів країни. Слід також мати на увазі, що великий державний борг перерозподіляється в часі і його тягар перекладається на майбутні покоління. Ситуація ускладнюється, якщо взяті в борг кошти використовуються непродуктивно, на поточне споживання. Тоді й бюджетний дефіцит, і державний борг стануть неминучими, невідворотними явищами. Інша річ -- вкладення коштів у виробничу сферу, що створює передумови для зростання доходів, у тому числі в державний бюджет. Офіційно державний борг - України на початок2000 р. становив79840,1 млн. грн. У ньому частка внутрішнього боргу становила18,7 відсотка(14553,5 млн. грн.). Держава заборгувала перед юридичними особами за свої облігації11 449 млн. грн., Національним банком України -- 3503,5 млн. грн., фізичними особами -- 1 млн. грн. Особливу увагу слід приділяти зовнішньому державному боргу. На зазначений період його величина сягала64886,6 млн. грн., або12438 млн. дол. США. Із цієї загальної суми заборгованість міжнародним фінансовим організаціям дорівнювала4931 млн. дол. (39,6 відсотка), у тому числі: МВФ-- 2801 (22,5 відсотка), Світовому банку -- 2019 (16,2 відсотка), Туркменістану -- 1048 млн. дол. (8,4 відсотка). Борги, що сформувалися в результаті позики за іноземними кредитними лініями, становили761 млн. дол. (6,1 відсотка), отримання фідуціарних займів -- 1769 (14,2 відсотка), інших кредитів -- 537 млн. дол. (4,3 відсотка). Безперечно, якщо порівняти з іншими державами світу, то Україна має відносно невеликий зовнішній борг. На душу населення він становить усього250 дол. Проте за нинішніх умов у ньому зберігається потенціальна загроза національній економічній безпеці. Він накопичився швидкими темпами( за1993--1999 pp. зріс у31,4 раза) одночасно зі спадом виробництва. Згідно із затвердженим планом вартість його обслуговування в2000 р. становитиме4103,5 млн. грн. Важливо подолати тенденцію зростання цього боргу, щоб він не досяг критичних рівнів. Тоді він не спричинятиме зменшення частки валового внутрішнього продукту, що використовується на розширене відтворення вітчизняного виробництва.

Таблиця.1 Бюджет України на 2000 рік

Словник термінів

Бюджет -- грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, села), підприємства, установи за певний період.

Фінанси (від середньовічно-латинського financia -- наявність, дохід) -- економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і розподілу фондів грошових коштів.

Фінансова система -- це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій.

Державний бюджет України -- план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетна система України -- складається з державного бюджету України та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів належать бюджети обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Бюджетний дефіцит -- перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися шляхом отримання державних позик та емісією грошей (в Україні згідно зі ст. 15 п.2 Бюджетного кодексу України «Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України»).

Профіцит бюджету -- економічне поняття, яке означає, що дохідна частина бюджету перевищує видаткову частину бюджету.

Державний борг в Україні -- (борг АРК чи борг місцевого самоврядування) -- загальна сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АРК чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (АРК чи місцевого самоврядування), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Податок -- обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів з юридичних осіб і фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави й (або) муніципальних утворень.

Податкова ставка -- законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Бюджетний процес -- це регламентована нормами бюджетного права діяльність держави та територіальних громад зі складання, розгляду та затвердження бюджету, його виконання, а також зі складення та затвердження звіту про його виконання.

Система оподаткування -- сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, що справляються в установленому Податковим кодексом порядку.

Бюджетний устрій -- організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Б. у. України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Грошові кошти - поняття бухгалтерського обліку, яке відображає найліквідніші активи підприємства та включає готівку в касі, кошти на рахунках в банках, електронні гроші, які емітуються у відкрито циркулюючій системі, депозити до запитання та кошти в дорозі.

Акциз (фр. accise, від лат. accidere -- урізати) -- один із різновидів здійснюваних державою податків (зборів), не пов'язаних з одержанням прибутку підприємцем (товаровиробником, торговцем). Це найпоширеніші державні непрямі (побічні) податки (збори) на певні продукти масового попиту (предмети розкоші, тютюн, алкогольні напої, коштовні метали та інше), які стягують з виробників чи продавців товарів. Акциз включається у ціну товару, яку сплачує споживач товару, його розмір і сума стягуються у державний чи місцевий бюджети. Часто застосовується на окремі імпортні товари з метою захисту внутрішнього ринку й підтримки вітчизняного товаровиробника.

Список використаної літератури

1. Конституція України прийнята 28 червня 1996 року

2. Бюджетний Кодекс України від 2001.06.21 №2542-III

3. Закон України „Про державний бюджет України на 2003”.

4. Бюджетний процес в України: збірник нормативно-інструктивних матеріалів.

5. Упорядники: С.І. Мельник, З.М.Луценко, І.Ф. Щербина, А.В.Данілова. К:

6. „проект підтримки економічної та фіскальної реформи”, 2002

7. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: навчальний посібник -К.:

8. Товариство “Знання”, 1998 р.

9. Основи економічної теорії за редакцією академіка НАН України Чухна А.А.

Размещено на Аllbеst.ru