Інвестиції в сферу вищої освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиції в сферу вищої освіти України: необхідність структурних змін

С. М. Кожем'якіна

Однією з ключових цілей ООН, яка визначена в якості домінанти сталого розвитку, названо пріоритет забезпечення якісної освіти та створення належних умов для навчання протягом життя всіх бажаючих людей. Відповідно до Стратегії «Європа-2020» до 2020 року не менш ніж 40% населення у віці від 30 до 34 років повинно мати вищу освіту [19]. Такі завдання поставлені з огляду на те, що освіта відіграє ключову роль в підвищенні рівня конкурентоспроможності економіки. Україна є державою з досить високим попитом на вищу освіту. Так, показник охоплення вищою освітою в Україні в середньому протягом 2008-2014 рр. досяг 79%, що вище, ніж по групі країн з дуже високим (77%) і високим (36%) рівнем людського розвитку [20]. Досить значними є також обсяги витрат на освіту в структурі ВВП, які складають в середньому 5,3-7% від ВВП, що відповідає рівню країн з дуже високим рівнем людського розвитку. Але якщо за загальними обсягами інвестицій в освіту до ВВП, в тому числі й у вищу, Україна знаходиться майже в одних параметрах з розвиненими країнами, то по структурі інвестування - різко відрізняється. Зокрема, якщо в зарубіжних країнах частка інвестиційних ресурсів бізнес-структур і роботодавців, яка спрямовується на підготовку затребуваних спеціалістів для своїх галузей становить 10-30%, то в Україні - в рамках 1-2%. Як наслідок в сферу вищої освіти України спрямовується в основному кошти домогосподарств та держави. Склалася ситуація, коли роботодавці не приймають активної участі в процесах підготовки фахівців, що негативно позначається на ринок праці та можливостях знайти перше гарантоване місце роботи для дипломованих спеціалістів. економіка інвестиція освіта

Слід підкреслити, що в проект Концепції розвитку освіти в Україні на період 2015-2025 рр. передбачені заходи з реорганізації системи управління, фінансування і менеджменту освіти шляхом децентралізації, дерегуляції, забезпечення інституційної, академічної та фінансової автономії вузів [13] . В рамках цих заходів передбачається запровадити багатоканальне фінансування освіти через розробку механізмів стимулювання, створення законодавчих і нормативних умов в частині мотивації приватного інвестування у сферу освіти й науки. Крім того, в якості додаткового джерела в проекті Концепції поставлено завдання щодо легітимізації існування фондів сталого розвитку навчальних закладів усіх рівнів (така званих ендавментів). Ураховуючи те, що освіта має індивідуальну та суспільну корисність, фінансова участь держави в наданні освітніх послуг має бути досить активною. Але водночас бажано визначити оптимальні пропорції між обсягами інвестицій держави, приватних осіб (студентів), бізнес-структур у фінансуванні вищих навчальних закладів.

Аналіз публікацій. Проблематиці формування ресурсів інвестиційного забезпечення вищої освіти присвячені праці таких зарубіжних вчених, як Дж. Ванг, Б. Джонстоун, К. Калхун, Дж. Лернер, Д. Ньюман, Т. Абанкіна, І. Борисова, О. Іванов, Т. Котрікова, Я. Міркін. В Україні методологічним питанням інвестування вищих навчальних закладів приділено увагу в роботах В. Базилевича, О. Батуріна, О. Грішнової, І. Грищенка, О. Єрфорт, В. Кременя, М. Кушніра, Т. Лебеди, О. Моліної, В. Новікова, М. Рисін, О. Романовського, Л. Шевченко та ін.

Метою статті є дослідження процесів формування структури інвестицій у вищу освіту та обґрунтування необхідності щодо її зміни з огляду на необхідність більш активного залучення роботодавців та бізнес-структур в процеси фінансування підготовки затребуваних в національній економіці спеціалістів з вищою освітою.

Основні результати дослідження. Теоретико-методологічні підходи до забезпечення процесу інвестування в сферу освіти закладені в теорії суспільних благ. Її засновники (Ф. Кухель, Р. Масгрейв, Х. Річль, П. Самуельсон, Дж. Стігліц) стверджують, що суспільні потреби є сукупністю приватних потреб і тому мають регулюватися державою на основі вкладення досить вагомих державних інвестицій. Логічне продовження теорія суспільних благ отримала в концепції економічної соціодинаміки Р. Грінберга та О. Рубінштейна, де вища освіта визначена змішаним опікуваним благом, що одночасно проявляє свою індивідуальну та суспільну корисність. В теорії стверджується, що суспільні блага, які мають соціальну корисність, повинні фінансуватися з бюджету, а змішані блага, які мають як суспільну, так і приватну корисність - за рахунок декількох джерел (держави, бізнесу, приватних осіб) [4]. Слід звернути увагу, що теоретичні підходи до формування систем фінансування освіти сповідують ідею пріоритетності державного фінансування початкових рівнів освіти, що ґрунтується на теорії людського капіталу Г. Беккера.

Варто підкреслити, що сучасна економічна теорія розглядає вищу освіту як послугу, яка є змішаним благом, що забезпечує вигоди не лише державі, а й окремим індивідам і бізнесу. Тому експертами пропонується активно розвивати змішані моделі фінансування, які базуються на оптимальних пропорціях між розмірами інвестицій держави, приватних осіб, бізнесу. Але оскільки вища освіта є опікуваним благом, державне фінансування таких послуг є обов'язковим.

У дисертації, присвяченій проблематиці фінансового забезпечення вищої освіти, О. Єрфорт дослідила різні механізми фінансування вищої освіти. За її висновками сучасні системи фінансування вищої освіти в різних країнах відрізняються концептуальними підходами до формування джерел фінансування та розподілу бюджетних ресурсів, що виділяються на фінансування вищої освіти. За узагальненням О. Єрфорт існують такі концепції фінансування вищої освіти [4]:

- за ознакою кількості джерел фінансування: багатоканальне (змішане), яке включає: 1) диверсифіковане фінансування, коли підготовка кожного студента фінансується з декількох джерел); 2) бінарне фінансування (підготовка кожного студента фінансується з якогось одного джерела); 3) використання кредитів на навчання; моноканальне (бюджетне, або приватне);

- за ознакою об'єкта розподілу бюджетних коштів: фінансування постачальників освітніх послуг; фінансування одержувачів освітніх послуг.

Сучасні концепції фінансування вищої освіти ґрунтуються на багатоканальних системах фінансування (шляхом використання коштів державних і приватних джерел). В Україні в стратегічних програмних документах також передбачається запровадження багатоканальної системи фінансування вищої освіти, а також утворення сталих фондів (ендавментів), кошти яких можуть використовуватися для розвитку вузів [13; 14].

У рамках багатоканальної системи фінансування вищої освіти вченими пропонується гармонізувати різні моделі на основі забезпечення їх мультиваріантності. І. Грищенко та група вчених пропонують розглядати фінансово-економічні моделі надання (отримання) освітньої послуги в такому складі [17, с. 38]:

- державне фінансування - застосовувати для виявлення найбільш талановитих абітурієнтів, навчання їх за державні кошти за спеціальними навчальними програмами з використанням мотиваційних систем та подальших перспектив кар'єрного і творчого зростання, виходячи із потреб держави;

- бізнесове фінансування - застосовувати для підготовки фахівців, які потрібні для певних галузей, за кошти бізнес-структур і на умовах тісної співпраці з роботодавцями, що передбачає узгодження програм навчання і практики, викладання окремих дисциплін конкретними виробничниками, стажування викладачів і проходження практики студентами, працевлаштування випускників (доцільність та ефективність такої моделі гарантується потребами бізнесу);

- самофінансування - передбачає навчання за рахунок власних коштів (доцільність моделі гарантується навчальним закладом і державою на основі даних інформаційної бази щодо потреб у фахівцях);

- кредитне фінансування - передбачає отримання кредиту на навчання (від майбутнього працедавця, від незалежного спонсора, від держави та ін.). Така модель в Україні на сьогодні можлива лише за умов гарантування державою фінансової безпеки як кредитодавця, так і кредитоотримувача (доцільність моделі гарантується кредитодавцем);

- комбіноване фінансування - поєднання наведених моделей, виходячи з конктеретних умов, що склалися в галузях економки, на ринку праці, в навчальних закладах.

Важливим кроком у напрямі реформування вищої освіти та її фінансового забезпечення стало прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» [1]. Закон встановлює правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти в Україні. І головне, що він закладає умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами, поєднання освіти з науковою діяльністю, сучасним виробництвом та технологіями. Такі підходи в законі закладені з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку України, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Як вже зазначалося, Україна є державою з дуже високим попитом на освіту, в тому числі й вищу. Показник охоплення вищою освітою в Україні досяг майже 80%, що вище, ніж по групі країн з дуже високим (77%) і високим (36%) рівнем людського розвитку. Досить значними є також загальні обсяги інвестицій в освіту (7-8% ВВП), а також державні витрати на всі види освіти, які в середньому становлять 5,9-7% ВВП.

Витрати українського суспільства на освіту в структурі ВВП в середньому протягом 2005-2012 рр. (5,3% до ВВП) були на рівні країн з дуже високим рівнем людського розвитку (5,3%) і суттєво вищими, ніж по групі країн з високим рівнем (4,6%). У 2005-2014 рр. відбулося зростання частки витрат на освіту до 6,7% через різке скорочення у 2013-2014 рр. темпів ВВП, при тому, що були збережені значні обсяги витрат на освіту. Слід зазначити, що в цьому періоді частка витрат на освіту в структурі ВВП в Україні значно перевищила відповідний показник як по країнах з високим рівнем (4,9%), так і по країнах з дуже високим рівнем людського розвитку (5,1%).

Оскільки вища освіта трактується економічною теорією як послуга, що є змішаним опікуваним благом, витрати на надання освітніх послуг є досить суттєвими. Зокрема, у 2009-2014 рр. держава витратила на освіту близько 6,4-7,3% ВВП. Безпосередньо на вищу освіту спрямовується близько 2% ВВП.

Якщо державні інвестиції у вищу освіту становлять близько 2% ВВП, то загальні інвестиції із усіх джерел - близько 3%.

Інвестиції спрямовуються переважно на перший етап вищої освіти, у той час як на другий етап (аспірантура, докторантура) - в декілька десятків разів менше. Ураховуючи необхідність забезпечення інноваційного розвитку України, а також створення умов для посилення співпраці бізнес-структур з вищими навчальними закладами, а також поєднання освіти з науковою діяльністю, сучасним виробництвом та технологіями, слід збільшити частку інвестицій в підготовку аспірантів і докторантів, насамперед, для перспективних видів промислової діяльності.

Найбільше змін потребує структура інвестицій в сферу вищої освіти. Це зумовлено тим, що в зарубіжних країнах частка інвестиційних ресурсів бізнес-структур і роботодавців для підготовку спеціалістів становить 10-30%, а в Україні - на рівні лише 1-2%.

Так, у Швеції 91,6% інвестицій належить державі, і тільки 0,1 студентам, при тому, що 8,3% на розвиток вищої освіти виділяє бізнес. У Південній Кореї держава інвестує лише 28%, майже однаково із бізнесом, при тому, що студенти фінансують своє навчання на 43%. У Канаді держава вкладає втричі більше інвестицій у вищу освіту, ніж бізнес (62,4% проти 20%), у той час як студенти - лише 17,7%. В Україні досить висока частка державних інвестицій у вищу освіту (70%), при тому, що вклад студентів вимірюється 29%, а бізнесу - лише 1%. Таким чином, із 10 проаналізованих країн, внесок бізнесу в підготовку спеціалістів вищої кваліфікації в Україні - є найнижчим.

В програмних документах, зокрема, в проекті Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року, яка розроблена робочою групою під керівництвом Міністерства освіти і науки України в 2014 р., передбачається створити конкурентоспроможну систему вищої освіти України, інтегровану в Європейський простір вищої освіти, в тому числі за рахунок заохочення приватного інвестування у сферу вищої освіти і наукових досліджень [14]. Це є дуже важливим, оскільки участь бізнесу є незначною не лише в підготовці спеціалістів, а й інвестуванні науково-дослідних, дослідно-конструкторських і науково-технічних робіт . Найбільше бізнес інвестує в НДДКР у Фінляндії, Швеції (68,1 % ВВП), Данії, Німеччині, Франції, Великій Британії (65-67% ВВП). В Україні показник інвестицій бізнесу в науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи за розрахунками фахівців Інституту економіки промисловості НАН Україні в 2012 році становив 23,3% ВВП.

У 2015 році в Україні питома вага загального обсягу витрат на науково-дослідні роботи у ВВП становила 0,62% (у 2012 році було 0,75% ВВП), у тому числі за рахунок коштів державного бюджету - 0,21% ВВП. Заслуговує на увагу, що за даними 2014 р., частка витрат на наукові дослідження та розробки у ВВП країн ЄС-28 у середньому становила 2,03%. Більшою за середню ця частка у Фінляндії - 3,17%, Швеції - 3,16%, Данії - 3,05%, Австрії - 2,99%, Німеччині - 2,87%, Словенії - 2,39%, Франції - 2,26%; меншою - у Чорногорії, Румунії, Кіпрі, Латвії та Сербії (від 0,36% до 0,77%) [3].

У розвинених країнах в якості альтернативного позабюджетного джерела підтримки вищої освіти та забезпечення участі вузів у науково-дослідних роботах виступають ендавмент-фонди. Вони створюються на основі благодійних внесків, інвестиційні доходи від розміщення яких використовуються для забезпечення науково-освітнього процесу, при тому, що початковий капітал зберігається недоторканим (незмінним).

За характеристикою Л. Шевченко ендавмент це ресурсний капітал, який надається пожертвувачами у вигляді грошових або інших ресурсів на безоплатній основі для фінансування статутних потреб і діяльності неприбуткових організацій - закладів освіти, медицини, культури, релігійних або спортивних організацій. Ендавмент-фонд передає капітал у довірче управління спеціальній структурі (створеній фондом або самостійній управлінській компанії), яка інвестує кошти в акції, нерухомість, пайові фонди або розміщує на банківських депозитах. Прибуток від управління капіталом (інвестиційний дохід) належить організації і використовується для фінансування її програм, але сам капітал ендавменту залишається недоторканим. Таким чином ендавмент гарантує формування довгострокових джерел фінансування діяльності організації, її фінансову самостійність і стабільність [18, с. 8].

Слід відмітити, що ендавмент-фонди є дуже поширеними в розвинених країнах. Найбільш відомі ендавмент-фонди - Нобелівський, Фонд Сороса, Фонд Карнеґі, Олімпійський ендавмент США. Капітал шести університетів США, куди входять Гарвард, Єль, Техаський університет, Стенфорд, Прінстон і Масачусетський технологічний інститут на кінець 2014 фінансового року оцінювався в понад 10 млрд дол. США кожний [18 , с. 8-9]. Найбільші ендавменти в Європі належать Кембриджу - 4,3 млрд. фунтів стерлінгів та Оксфорду - 3,3 млрд фунтів стерлінгів.

Tндавмент-фонди найбільших університетів США, є значними за обсягами. Для забезпечення науково-освітнього процесу Гарвардський університет у своєму розпорядженні має 36 млрд дол. США. Це суттєві обсяги для інвестування з метою отримання доходу, який в подальшому можна використати для фінансування діяльності університету.

Для оцінки реальних перспектив створення в Україні сталих ендавмент-фондів, які б могли забезпечити відповідну інвестиційну дохідність, необхідно проаналізувати напрями інвестування провідних університетських ендавмент-фондів в США. Як свідчать дані майже 50% капіталу фонду, спрямовується у фінансові активи, при тому, що в реальні активи - близько 20-25%. Таку портфельну стратегію можна реалізувати лише в умовах стабільної роботи фондового ринку, який на даному етапі в Україні не сформований.

Від розміщення капіталу ендавментів в інструменти фінансового (фондового) ринку, університети США гарантовано отримують досить високі відсотки інвестиційного доходу (в середньому до 17%).

Аналіз обсягів і структури інвестицій у вищу освіту України протягом 2007-2014 рр. показав, що за розмірами інвестицій в освіту до ВВП Україна знаходиться на рівні країн з дуже високим індексом людського розвитку. З огляду на це, немає потреби збільшувати загальну величину інвестицій, але необхідно суттєво змінити їх структуру та підвищити частку інвестицій бізнес-структур у вищу освіту до 10% замість 1-2%. Також слід встановити оптимальні пропорції між розмірами інвестицій у вищу освіту між державою, приватними особами (студентами) та бізнес-структурами.

Крім того доцільно активніше залучати роботодавців до науково-освітнього процесу, що дозволить оптимізувати систему підготовки затребуваних в національній економіці спеціалістів з вищою освітою та наблизити програми навчання до потреб реального сектору економіки, врахувати європейський досвід планування підготовки вищими навчальними закладами дипломованих фахівців для економіки в цілому, створити поширені в розвинених країнах інноваційні дослідницькі університети, забезпечити пріоритети освітньої політики в умовах міжнародної науково-технічної кооперації, а також надати новий імпульс для активної участі підприємництва в розвитку вищої освіти.

В заходах державного регулювання слід зосередити увагу щодо створення системи багатоканального фінансування на основі розширення переліку позабюджетних джерел, у тому числі залучення ресурсів благодійних фондів, що може стати перспективним напрямом фінансування закладів вищої освіти та значного збільшення інвестицій для забезпечення науково-освітнього процесу. Зважаючи на те, що структуру інвестицій в сферу вищої освіти України можна визнати неефективною, на загальнодержавному рівні пропонується розробити заходи з метою стимулювання бізнес-структур нарощувати інвестицій у процес підготовки спеціалістів для конкретних галузей та проведення науково-дослідних робіт, за рахунок оптимізації структури витрат бізнес-структур та прискорення руху грошових потоків.

Ураховуючи, що в статті 70 Закону України «Про вищу освіту» вищим навчальним закладам надано право засновувати сталий фонд (ендавмент) та розпоряджатися доходами від його використання, бажано дослідити потенційні можливості формування ендавментів в Україні як додаткового джерела інвестування вищих навчальних закладів, а також оцінити обґрунтованість реалізації інвестиційної стратегії за західними моделями, які передбачають розміщення активів ендавмент-фондів в інструменти фінансового ринку, що в України в сучасних умовах реалізувати буде вельми проблематично.

Література

1. Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту» // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2014. - № 37-38. - Ст. 2004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

2. Баліцька В.В. Загальні параметри грошових потоків підприємств України [Текст] В.В. Баліцька // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 7. - С. 121-126.

3. Наукова та науково-технічна діяльність у 2015 році / Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]: - Доступний з: <http://ukrstat.gov.ua>

4. Єрфорт О. Ю. Розвиток системи фінансового забезпечення вищої освіти в Україні: автореф. дис….канд. екон. наук: 08.00.08 / О. Ю. Ерфорт; Національна академія наук України, Інститут економіки промисловості. - К. : - 2015. - 250 с.

5. Європейський досвід планування підготовки вищими навчальними закладами затребуваних спеціалістів / Національний інститут стратегічних досліджень / Аналітична записка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://niss.gov.ua.

6. Інноваційні дослідницькі університети як чинник модернізації освітньо-наукової сфери та розбудови суспільства знань / Національний інститут стратегічних досліджень / Аналітична записка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://niss.gov.ua.

7. Інформаційно-аналітичне супроводження бюджетного процесу : Монографія / За ред. С.О. Довгого, І.В. Сергієнка. - К. : ТОВ «Інформаційні системи», 2013. - 420 с.

8. Лебеда Т.Б. Вплив освіти на економічну динаміку в Україні / Т.Б. Лебеда // Економіка і прогнозування. - 2014. - № 4. - С. 110-120.

9. Національні рахунки освіти України / Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]: - Доступний з: <http://ukrstat.gov.ua>.

10. Освіта і наука в інноваційному розвитку сучасної Європи / Аналітична доповідь НІСД. - Київ, 2013. - 103 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: <http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_analit/nauka_osv.pdf>.

11. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України / Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]: - Режим доступу: <http://ukrstat.gov.ua>.

12. Пріоритети української освітньої політики в умовах міжнародної науково-технічної кооперації / Національний інститут стратегічних досліджень / Аналітична записка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://niss.gov.ua.

13. Проект Концепції розвитку освіти в Україні на період 2015-2025 років / Офіційне інтернет-представництво Президента України. - Режим доступу: <www.president.gov.ua>.

14. Проект Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року / Міністерство освіти і науки України [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.mon.gov.ua.

15. Промисловість і промислова політика України 2013: актуальні тренди, виклики, можливості: наук.-аналіт. доповідь / О.І. Амоша, В.П. Вишневський, Л.О. Збаразська та ін.. ; за заг. ред.. В.П. Вишневського ; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. - Донецьк, 2014. - 200 с.

16. Розвиток підприємництва в Україні / П. Гайдуцький, Ю. Лупенко, В. Баліцька, В. Мель ник, С. Демченко. - К. : Нора-друк, 2003. - 248 с.

17. Теоретико-методологічне обґрунтування ефективних фінансово-економічних моделей розвитку вищої школи / монографія (рукопис) ; за заг. ред. чл.-кор. НАПН України, д-ра екон. наук., проф. І.М. Грищенка. - К., 2015. - 260 с.

18. Шевченко Л. Ендавмент-фонди в інвестиційній стратегії зарубіжних університетів / Л. Шевченко // Україна: аспекти праці. - 2015. - № 1. - С. 8-16. - С. 9.

19. Europe 2020 / European Commission [European Commission [Електронний ресурс]. Режим доступу: <http://ec.europa.eu/europe2020/europe-2020-in-a-nutshell/targets/index_en.htm>.

20. Human development report 2015 [Електронний ресурс] / Сайт ООН. - Доступний з : http://hdr.undp.org/en/2015-report; Статистична база Всесвітнього Банку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://data.worldbank.org/indicator

Размещено на Allbest.ru