Функціонування ринкової економічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сучасна ринкова економіка та механізм її функціонування

Розділ 2. Принципи ринкової економіки

2.1 Вільний вибір видів і форм діяльності

2.2 Саморегулювання господарської діяльності

2.3 Вільне ціноутворення

2.4 Конкуренція

2.5 Рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності

2.6 Принцип договірних відносин

2.7 Самофінансування

2.8 Економічна відповідальність

Розділ 3. Сутність адміністративно-командної економічної системи

Розділ.4. Порівняльна характеристика командної і ринкової систем економіки

4.1 Переваги та недоліки ринкової економіки

4.2 Переваги планової економіки

4.3 Неефективність ідей планової економіки в реальних умовах

Розділ 5. Перехід від планової до ринкової економічної системи

5.1 Необхідність і теорії переходу до ринку

5.2 Світовий досвід реформування планової економічної системи

5.3 Трансформаційна економічна система України

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

ринок ціноутворення конкуренція

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі отримала назву "ринкової економіки". Ключовим елементом конструкції "ринкова економіка" є ринок.

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий.

Ринок -- досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм -- це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок -- це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Метою даної курсової роботи є дослідження функціонування ринку та перехід від планової до ринкової економічної системи.



Розділ 1. Сучасна ринкова економіка та механізм її функціонування

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі отримала назву "ринкової економіки". Ключовим елементом конструкції "ринкова економіка" є ринок.

Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. "Ринок" для американця, західно-европейця, японця виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська "ринкова економіка" тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька - до державного "дирижизму" західнонімецька - до "соціального ринкового господарства", а японська - до "корпоративного патерналізму". Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.

У той же час у всіх названих країнах ринок має цілком визначений набір загальних ознак, який дає можливість судити про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з'ясувати все, що розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються в ринковій економіці України. Що ж являє собою ринок? У буденному розумінні ринок -це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття "ринок" значно ширше, й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На нашу думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.

Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної (позичкові капітали, цінні папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу виступає також інформація. Тому поняття "товарний ринок" - це лише елемент загального поняття "ринок". По-друге, ринок - це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економічна категорія. По-третє, ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.

Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи так широко поняття "ринок", не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу й споживання.

В економічній, а особливо в публіцистичній літературі, поруч зі словом "ринок" ми часто зустрічаємо прикметники "дикий", "тіньовий", "базарний", "стихійний" і т.д., ми ж ведемо мову про сучасний, цивілізованний ринок. Які його ознаки?

По-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Що це означає? Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів пере вищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати "диктат споживачів" на відміну від "диктату продавців", характерного для нашої сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Таке право в минулому базувалося на приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може бути і приватна, і колективна, і державна власність. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Як це розуміти? Намагаючись задовольнити запити споживачів, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина складається на ринку продавців, ринку, характерному для нашої сучасної дефіцитної економіки. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів. Перемога тієї чи іншої сторони залежить від рівня розвитку економіки в цілому, а також від ступеня розвинутості ринкових відносин.

Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це досить складні процеси, і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб'єктів ринкових відносин у цьому напрямку мусить брати на себе держава, проводячи певну антимонопольну політику. Основні ознаки сучасного ринку зображені на схемі

Схема 1. Характерні ознаки сучасного ринку

У нашому буденному житті учасники (суб'єкти) ринкових відносин, як правило, асоціюються з покупцями й продавцями, які протистоять один одному в торговельних закладах (магазин, підприємство громадського харчування) або на базарі. Таке уявлення про суб'єкти ринку не випадкове. Воно породжене загальним обмеженням розуміння ринку. Мова про це йшла вище. Насправді, враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини суспільства, суб'єктами ринку практично стають всі учасники суспільного виробництва.

Що ж виступає об'єктами ринкових відносин? Тобто, що стає предметом купівлі - продажу на сучасному ринку? Широке трактування ринку, наведене вище, свідчить про те, що об'єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції, облігації);валюта, позичкові капітали і т.д.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

Приклад. Розпад національного ринку СРСР привів до серйозних збоїв у функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення нових самостійних національних держав викликало необхідність формування цілого ряду нових національних і регіональних ринків, без яких економіка молодих держав нормально функціонувати не може.

Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки.

Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи: організаційні й економічні.

Організаційні. 1. Встановлення зв'язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими (наприклад, державними) системами розподілу. 2. Забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках. 3. Забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.

Економічні. 1.Механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит. 2. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3. Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.

На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий розрив між потребами й споживанням (дефіцит) неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними ринковими традиціями, перед якими стоїть немало невирішених соціально-економічних проблем, позбавлені принаймні однієї - товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, - це кризи перевиробництва.

Все це дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в осяжному майбутньому.

Ринкова економіка - це специфічна соціально-економічна система. Вона, як і будь-яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в

центральній ланці цієї системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи. Їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й конкуренція.

Попит - це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи: а)потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу; б)грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти: а)готовність виробників (продавців) до продажу того чи іншого виду товару або послуги; б)умови, на яких виробник (продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне вираження: штуки, тонни, метри.

Ціна - це, як було з'ясовано раніше, грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги.

Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар.

Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар.

Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

Конкуренція - це процес суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.

Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий механізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Чим же визначається чіткість взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому немає спеціального органу, який би вказував на те, які товари виробляти підприємцю, де йому купувати ресурси, де робітникові працювати. Сам ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є саморегульована система. Така саморегульована система в літературі отримала назву "вільного ринку".

Ідея "вільного ринку" належить класику і політичної економії А.Сміту, який у своїй роботі "Дослідження про природу й причини багатства народів" стверджував, що " вільна гра ринкових сил" створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки "невидимій руці" ринку, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випадку, коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає індивідуума (підприємця) до дії, складає лише частину ринкового механізму. Щось повинно стримувати економічний суб'єкт, який прагне безмежно задовольняти свою жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб'єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичній ліберальній економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави як "нічного сторожа" обмежувалися забезпеченням правопорядку, національної оборони, будівництвом і підтриманням суспільне корисних споруд, наприклад, транспортних магістралей. Втручання в економіку з боку держави торкалося лише гарантування для всіх суб'єктів господарської діяльності основних економічних свобод, а саме: свободи займатися будь-якою господарською діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.

Зроблений А.Смітом аналіз ринкового господарства дає можливість пояснити феномен взаємодії особистої вигоди (егоїзму) і її регулятора - конкуренції, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Його теорія розкрила, яким чином суспільство спонукає виробників до того, щоб пропонувати саме ті товари, які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в умовах вільної конкуренції являють собою саморегулюючий фактор, - тому що вони приносять з собою зростання обсягів виробництва. Нарешті А.Сміт показав, яким чином у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність доходів. Тобто, він описав господарський механізм вільного ринку, як саморегулюючої системи.

І тут слід звернути увагу на дуже важливий момент. А.Сміт, на відміну від деяких наших сучасних його "послідовників", не розглядає ринкову економіку як сферу, де кожен суб'єкт робить, що йому заманеться. Основною властивістю вільного ринку, за А.Смітом, є те, що він виступає своїм власним охоронцем. Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку є кульмінацією будь-якої економічної свободи, а з іншого, - найсуворішим наглядачем. І ніякі скарги на адресу міністра або іншої високої інстанції, так само, як і благання про допомогу, не звільняють від анонімного тиску ринкового механізму.

Отже, уважне вивчення спадщини А.Сміта з проблем функціонування ринкового механізму навіть в умовах вільної конкуренції приводить зовсім до протилежного висновку, ніж той, який нав'язується новітніми поборниками ринкової економіки. А саме:

економічна свобода - це ілюзія, в усякому разі вона є такою значно в більшій мірі, ніж здається напочатку. При цьому цілком зрозуміло, що в умовах ринку можна робити все, що завгодно, але якщо хтось діє так, що ринок цього не сприймає (тобто всупереч його законам), то ціною індивідуальної свободи стає економічний крах. Функціонування ринкової економіки - це не випадкові, хаотичні діяння господарюючих суб'єктів. Всі ці діяння підпорядковані вимогам певних економічних законів, які лежать в основі дії механізму ринку. Що це за закони, які їхні вимоги і як вони діють?

Одним з важливих законів ринкової економіки є закон грошового обігу. Основна вимога його полягає в дотриманні грошово-товарної збалансованості. Вона повинна кореспондуватися з сумою цін товарів і послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей, необхідна для обігу, може бути розрахована за формулою:

Г = Ц \ О, де

Г - кількість грошових одиниць, необхідних для обігу;

Ц -сума цін товарів; О - швидкість обороту грошей.

Дана формула є досить загальною. В реальному житті кількість грошей, необхідних для обігу, залежить від набагато більшої кількості факторів. Тому застосовується формула дещо складніша:

Г = ЦР - ЦК + ЦП - ВР \ О, де

ЦР - сума цін товарів, визначених для реалізації;

ЦК - сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду;

ЦП -сума цін товарів, строки платежів по яких наступили;

ВР - сума взаємних розрахунків;

О - швидкість обороту грошей.

На практиці регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний емісійний банк. В Україні таким банком є Національний банк України.

Надмірна кількість грошей в обігу породжує інфляцію. Вона може бути викликана скороченням виробництва товарів і послуг при незмінній грошовій масі або додатковим випуском (емісією) грошей в обіг при незмінній товарній масі. Інфляція - грошове явище. А конкретніше - знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно. В міру наростання інфляції грошам все важче виконувати свої функції, обслуговувати обіг товарів і послуг, платіжні операції тощо.

Зародившись на грошовому ринку, віруси інфляції проникають далі, в інші сфери економічного організму. А це означає, що в ситуаціях, коли інфляційна хвороба дуже запущена, однією лише нормалізацією грошового обороту не обійтися. Правильна грошова політика держави створює лише необхідну умову гальмування інфляції. Але реально вона діє лише тоді, коли держава паралельно з нормалізацією грошового обігу зміцнює механізми ринку, стимулює виробництво товарів, намагається стримати поточний попит, застосовує інші заходи по відношенню до потерпілих від інфляції галузей економіки.

Розрізняють відкритий і подавлений типи інфляції. Відкритій інфляції властива тенденція до зростання цін. Вона формується в результаті двоякого механізму. Перший це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Суть його в тому, що, по-перше, споживачі, твердо повіривши в незмінність тенденції до підвищення цін, скорочують заощадження, нагнітають поточний попит і таким чином самі провокують чергове подорожчання товарів і послуг. По-друге, дефіцит заощаджень, який виникає в результаті першої акції, негативно відбивається на розмірах кредитних ресурсів, що перешкоджує зростанню капіталовкладень і виробництва. І це відбувається в умовах, коли й так відчувається суттєве відставання пропозиції від попиту.

Адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, тобто породжуються реальними подіями, які відбуваються на конкретних ринках. Рядовий споживач, роздумуючи, скільки витратити на покупки, керується динамікою тих цін, які бачить навколо себе (в магазині, на базарі, у центрі послуг). На будь-які зміни макро-економічних умов(скорочення бюджетного дефіциту, перехід до не-інфляційної грошової політики тощо), він зреагує лише тоді, коли переконається в дійсній зміні економічних умов, які його оточують. Тому будь-яка антиінфляційна політика лише тоді дасть очікувані результати, коли буде в своєму арсеналі мати спеціальні заходи, скеровані на нейтралізацію інфляційних очікувань.

В основі другого механізму відкритої інфляції лежить взаємозв'язок витрат і цін. Це так звана інфляція витрат (спіраль "зарплата - ціни"). Суть її в наступному. Загальне підвищення цін в економіці неминуче веде до падіння реальних доходів зайнятих. Щоб зберегти незмінним хоча б добробут населення, необхідно збільшувати грошові доходи. Відбувається це різними шляхами, включаючи різноманітні варіанти державної індексації доходів зайнятих. Але одночасно збільшуються витрати виробництва, що веде до підвищення цін. Останнє робить необхідним черговий перегляд заробітної плати і т.д. Розкручується інфляційна спіраль, причому з кожним новим витком зупинити її все важче.

Неухильне підвищення цін ставить державу перед дилемою: з одного боку, населенню, яке не має прямого відношення до виникнення інфляції, необхідно за максимумом компенсувати понесені ним збитки; з іншого боку, повна компенсація приведе до того, що на повну потужність запрацює механізм витрат виробництва. А це потягне за собою новий стрибок цін, який "з'їсть" компенсаційні виплати населенню, і все треба буде починати спочатку. Тому необхідно, по-перше, визнати, що коли в економіці розгортається відкритий інфляційний процес (що є характерним для сучасної економіки України), поява спіралі "зарплата-ціни" є неминучою;

по-друге, потрібно так організувати протиінфляційну компенсацію, щоб вона якомога менше зачіпала грошові витрати виробництва. Останнє є справою техніки й компетентності тих, хто в державі займається цими питаннями.

Інфляція буває не тільки відкритою. В деяких випадках держава, не демонтуючи причини інфляції, намагається подавити форми її прояву. Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморожування цін і доходів; отримання динаміки заробітної плати на рівні, який не перевищує темп зростання продуктивності праці;

тотальний адміністративний контроль над цінами й доходами. В таких випадках відкрита інфляція переходить у подавлену. Якщо відкрита інфляція проявляється в загальному підвищенні цін, то подавлена - у хронічній нестачі товарів і послуг, їхньому перманентному дефіциті. Тому інфляційні очікування при подавленій інфляції можна назвати дефіцитними (при відкритій - адаптивними).

Ринок нормально функціонує лише тоді, коли він збалансований, тобто коли на ньому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. Відсутність такої відповідності негайно відбивається на ході реалізації й виробництва. Досягається така відповідність у результаті дії закону відповідності попиту і пропозиції. Закон попиту і пропозиції - економічний закон ринку. Він виражає діалектичну єдність попиту і пропозиції, їх взаємозв'язок і взаємодію, об'єктивний потяг до відповідності. Тому основна його вимога - це збалансованість ринку. Така дія поєднує цей закон з законом вартості, але на відміну від останнього він діє виключно у сфері обміну. Проте і в цій сфері закон попиту і пропозиції не підміняє закон вартості, а діє одночасно з ним як форма вираження, як елемент механізму його реалізації.



Розділ 2. Принципи ринкової економіки

2.1 Вільний вибір видів і форм діяльності

Головна ознака економіки ринкового типу - розкріпачення від зовнішнього втручання, підпорядкування законам і волі людей форми і способи економічної діяльності, що дають можливість повною мірою виявлятися господарської самостійності.

Фундаментальною характеристикою ринкової системи є приватна власність. Право приватної власності є визнане і захищається законом права окремої людини володіти, користуватися та розпоряджатися певним видом і обсягом обмежених ресурсів (наприклад, ділянкою землі, родовищем вугілля або фабрикою), а значить, і отримувати від цього прибутки. Саме можливість володіти таким видом виробничих ресурсів, як капітал, і отримувати на цій основі доходи зумовила друге, часто вживане назва цієї економічної системи - капіталізм.

Право приватної власності дає можливість власникам економічних ресурсів самостійно приймати рішення про те, як їх використовувати (лише б це не завдавало шкоди інтересам суспільства). Разом з тим ця майже необмежена свобода розпорядження економічними ресурсами має зворотний бік: власники приватної власності несуть всю повноту економічної відповідальності за обрані ними варіанти її використання. На основі приватної власності реалізуються свобода підприємництва і свобода вибору.

Свобода підприємництва означає, що приватне підприємство має право придбавати економічні ресурси, організовувати процес виробництва з цих ресурсів товарів і послуг за власним вибором і продавати їх на ринках, виходячи з інтересів фірми. Підприємство може вільно вступити в яку-небудь конкретну галузь або вийти з неї.

Свобода вибору передбачає, що власники матеріальних ресурсів і грошового капіталу можуть використовувати або реалізовувати ці ресурси на свій розсуд. Вона означає також, що працівники вправі зайнятися будь-яким видом праці, на який вони здатні. Нарешті, вона дозволяє споживачам вільно, в межах своїх грошових доходів, купувати товари і послуги в такому наборі, який вони вважають для себе найбільш підходящим. Свобода споживчого вибору виявляється самою широкою з цих свобод. Споживач в ринковій економіці займає особливе становище; в певному сенсі він володіє суверенітетом. Свобода підприємницької діяльності, в кінцевому рахунку, залежить від споживчих переваг.

В основі свободи вибору лежить особистий інтерес. Кожна економічна одиниця в змозі робити те, що вигідно їй самій. Підприємці прагнуть отримати більший прибуток, власники матеріальних ресурсів - більш високу ціну при продажі або здачі в оренду цих ресурсів, що працюють - велику оплату за свою працю, споживачі продукції чи послуг - придбати це благо за найнижчою ціною.

Гідність ринкового механізму полягає в тому, що він змушує кожного продавця думати про інтереси покупців, щоб добитися вигоди для себе самого. Якщо він цього робити не буде, то його товар може виявитися непотрібним або занадто дорогим і замість вигоди він отримає лише збитки. Але і покупець змушений рахуватися з інтересами продавця - він може отримати товар, лише сплативши за нього склалася на ринку ціну.

2.2 Саморегулювання господарської діяльності

У ринковій економічній системі питання виробництва реалізації виробленої продукції виробники вирішують самостійно. Вільний ринок характеризується трьома найважливішими ознаками:

Нерегульованим пропозицією (виробника самостійно вирішують, які товари й у якій кількості зробити);

Нерегульованим попитом (покупець у залежності від наявності у нього грошових коштів самостійно визначає, що і скільки придбати);

Нерегульованої ціною, що врівноважує попит і пропозицію.

При наявності всіх цих ознак відбувається ринкова самонастройка, або ринкове регулювання господарської діяльності.

Ринкова економіка - це така економічна система, в якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок. У цій системі розподіл ресурсів і формування пропорцій, що задовольняють суспільні потреби, здійснюється за допомогою ринкових механізмів через рух попиту і пропозиції, через систему цін і прибутків. Ще одним елементом ринкового механізму саморегулювання є конкуренція.

Ринкова ціна, тобто ціна за якої обсяг попиту в точності дорівнює обсягу пропозиції, не може опускатися нижче ціни пропозиції (так як тоді продавець розоритися) і підніматися вище ціни попиту (в цьому випадку покупець не зможе купити запропонований товар). У реальній дійсності вона коливається в проміжку між цими двома величинами, стимулюючи виробників домагатися зниження витрат на виробництво товарів і заохочуючи, таким чином, підвищення продуктивності праці, впровадження нових технічних досягнень і технологій, а також сприяючи перерозподілу ресурсів для виробництва тих товарів, які користуються стійким або підвищеним попитом у споживача. Таким чином, ціна, попит і пропозиція є активними регуляторами ринкового механізму виробництва та обміну товарів.

Зазначений принцип передбачає, у свою чергу, мобільність всіх видів ресурсів, включаючи і технологію, і вільні грошові ресурси, і робочу силу, та інформацію. Відповідно рух ресурсів має бути забезпечено такими інститутами ринку, як банки, біржі, розвинена торгова мережа, мережа комунікацій і т.д. Всі вони служать для перерозподілу ресурсів, їх взаємозв'язку в економічному кругообігу і найбільш ефективного застосування.

Критерієм ефективного застосування обмежених ресурсів в ринковій економіці служить максимізація прибутку, яка одночасно є і стимулом для всіх підприємців, і регулятором витрат.

2.3 Вільне ціноутворення

Одним з ключових моментів ринкової економіки є вільні ціни, які формуються тільки ринковим механізмом попиту і пропозиції. Тим самим вони пов'язують дві сторони ринку (продавців і покупців) в одну систему, надаючи вплив на кожну з них. Характер ціноутворення відображає умови ринку і у разі державного встановлення цін може виникнути порушення його механізму і позаекономічних диктатура виробництва і споживання.

Попит та пропозиція - два основних економічних показника, за якими відбувається регулювання ринкових відносин. З кожним разом процес ринкового узгодження інтересів продавців і покупців призводить до формування обсягів продажів і цін, все більш близьких до рівноважного стану. Рівноважна ціна - це ціна дозволяє продати весь обсяг товарів, який виробники (продавці) згодні за такою ціною запропонувати на продаж. У випадку, якщо ціна вище або нижче рівноважної, виникає ситуація надлишку або дефіциту товару.

Іншими словами, у кожній із ситуації незбалансованості попиту і пропозиції ринок змушує обидві сторони шукати компроміс. І цим компромісом стає те поєднання обсягу виробництва і рівня ціни, при якому будуть найбільшою мірою задоволені і покупці, і виробники.

Фактично і ринкові ціни складаються не тільки в результаті вільного торгу між покупцями і продавцями, а під впливом ринкової кон'юнктури в цілому, здійснення певної цінової політики виробників і торговців. Принцип ринкового ціноутворення означає одночасно мінімізацію державного втручання в процес формування цін.



2.4 Конкуренція

Ринки, засновані на конкуренції, стали найбільш вдалим з відомих людству способів розподілу обмежених ресурсів та створених за їх допомогою благ. Конкуренція - це економічне суперництво за право отримання більшої частки певного виду обмежених ресурсів.

Фірма, що виходить зі своїм товаром на ринок, найчастіше стикається з конкуренцією з боку інших фірм, які також прагнуть продати свої товари. Всі ці фірми змушені змагатися між собою з-за обмеженості ресурсів (перш за все грошових коштів), якими покупці мають у своєму розпорядженні для купівлі товарів на даному ринку.

Суперництво, однак, може розгортатися по-різному. І кожна фірма повинна враховувати тип конкуренції, з яким вона зіткнеться на ринку для вироблення на цій основі соєю комерційної політики. Разом з тим тип конкуренції має чимале значення і для покупців, прямо зачіпаючи їх інтереси.

Зазвичай виділяють наступні типи конкуренції (типи конкурентних ринків):

1.Ринок досконалої конкуренції;

2.Ринок монополістичної конкуренції;

3.Олігопольна ринок;

4.Ринок монополії.

Досконала конкуренція характеризується великим числом фірм у галузі з однаковими товарами. При цьому можливість фірми впливати на ціни своїх товарів відсутня повністю. При монополістичній конкуренції також існує велика кількість фірм, проте для задоволення однієї й тієї ж потреби вони пропонують розрізняються між собою товари. Також кожна фірма має деяку можливість впливати на ціну, за якою вона продає свої товари. Для олігополії характерно виробництво однакових або схожих товарів невеликим числом великих фірм, які й конкурують між собою. При цьому кожна фірма може робити істотний вплив на ціни. На ринку монополії Щоб покупця складаються найгірші умови, так як звичайна комерційна стратегія монополіста - нав'язування покупцям завищених рівнів цін.

Можливості покупців і продавців рівні тільки на ринку чистої (досконалої) конкуренції. На всіх інших типах ринку вплив продавців виявляється більше впливу покупців, досягаючи максимуму при чистій монополії.

У більшості розвинених країн світу держава веде боротьбу з проявами монополізму на ринку. Серцевиною антимонопольного регулювання є обмеження влади фірм-монополістів у нав'язуванні покупцям своїх рівнів цін і захист конкуренції.

У підсумку в конкурентній боротьбі перемагає той, хто зміг підвищити продуктивність праці, розширити виробництво, зробити товари більш високої якості. Іншими словами, перемагає той, хто знижує витрати, а також покращує споживчі властивості товарів.

2.5 Рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності

Слід зазначити, що в ринку реалізується і принцип загальності. Він зумовлює комплексність ринкового господарства, де не повинно бути структур, що не користуються товарно-грошовими відносинами, які є найбільш важливими атрибутами ринку в економіці.

Визначальним принципом ринкової економіки є також рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності. Цей принцип свідчить: економічні права кожного з даних суб'єктів, включаючи можливості здійснення економічної діяльності, обмеження, податки, пільги, санкції, повинні бути адекватні для всіх суб'єктів. У тому сенсі, що вони не залежать від форми власності, існуючої на даному підприємстві.

Природно, рівноправність або, краще говорити, адекватність прав підприємств з різними формами власності не слід сприймати як абсолютну рівність, однаковість, нерозрізненість. Різні форми власності, самі собою, мимоволі створюють різні виробничі, економічні можливості. До того ж нераціонально мати однакові правила, скажімо, оподаткування для підприємств з великим та малим колективами і приватників.

Мова йде про інше: щоб не створювати "особливих" умов спеціального режиму сприяння за ознакою форми власності, ставлячи у вигідне положення одну з них і в невигідне іншу. По суті це передумова чесної конкуренції різних форм власності.

Друга, не менш важлива сторона принципу, що декларується укладена в наданні всім формам власності права на існування, права бути представленими в економіці. Тут мається на увазі перш за все усунення геноциду по відношенню до приватної, сімейної, групової власності на засоби виробництва, так властивого в недалекому минулому радянській економіці.

2.6 Принцип договірних відносин

Ринковій економіці притаманний принцип договірних, контрактних відносин. Це означає перехід від управління по вертикалі до управління по горизонталі, тобто на основі угоди між рівноправними економічними суб'єктами. Значне послаблення розпорядництва з боку вищестоящих організацій в економіці ринкового типу, економічна свобода господарюючих суб'єктів настійно потребують приведення в дію механізмів саморегуляції, роль яких особливо важлива на рівні підприємств, установ.

Переваги договорів між економічними суб'єктами як інструменту управління господарськими зв'язками в тому, що він підвищує економічну самостійність підприємств, сприяє переходу від примусовості до добровільності відносин, підвищує надійність функціонування економіки. Принцип договірних відносин дуже універсальний. Він діє у взаємних поставках і в закупівлях і в зобов'язаннях, як форма регулювання трудових відносин можуть виступати і трудові контракти між наймачами і працівниками.

2.7 Самофінансування

Будь-яка господарська одиниця, знаходячи економічну самостійність, розплачується за неї необхідністю покривати всі фінансові витрати на своє існування та розвиток із власної кишені. Тому господарська одиниця, самостійний економічний суб'єкт, що представляє юридична особа і має власний рахунок в банку, зобов'язаний здійснювати фінансів самозабезпечення, т. є самофінансування.

У ринковій економіці принцип самофінансування не дотримується як абсолютний, зустрічаються відхилення і відступу від нього, але в цілому він дотримується жорстко і послідовно.

Сприятлива для економіки країни в цілому сторона принципу самофінансування полягає в тому, що він привчає до вміння жити на власні кошти, породжує гостре почуття економічної відповідальності у зв'язку із загрозою фінансового банкрутства. Звідси самофінансування збуджує підприємливість, навчає вмінню добувати гроші, впорядковує облік і контроль за фінансами.

2.8 Економічна відповідальність

Ринкова економіка спирається на економічні способи збудження відповідальності використовуючи принцип відшкодування збитків особами та організаціями, які в ньому винні. Компенсація шкоди має забезпечуватися правовими економічними гарантіями. При цьому на перше місце ставиться дотримання договірних умов, порушення яких обов'язково карається реальними штрафами і санкціями.

В умовах ринкової економіки господарюючий суб'єкт відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому майном або грошовими активами. Внаслідок цього відповідальність має явно відчутними формами.

Є й друга, не менш важлива сторона економічної відповідальності. Суб'єкт, що порушує свої зобов'язання, втрачає довіру і позбавляється статусу повноцінного, надійного партнера. Йому загрожує виключення з ділового світу, не голосний або навіть голосний бойкот з боку суміжників. Якщо економічне стягнення за порушення правил і зобов'язань не буде здійснено в судовому порядку, то суд економічного громадської думки неминучий. Ця міра відповідальності виявляється анітрохи не меншою, ніж по суду.

У ринковій економіці відповідальність породжується й стає дієвою та силу реальності і конкретності форм і відносин власності. При знеособленої власності подає рівень відповідальності за неї. Наявність явно означеного власника міняє справу. Ніщо не збуджує відповідальність як боязнь втратити своє.



Розділ 3. Сутність адміністративно-командної економічної системи

Адміністративно-командна економіка - господарство, в якому панує державна форма власності і основні, а також менш значимі економічні рішення приймаються на вищому рівні управління і адміністративно, у вигляді команд, обов'язкових для виконання, доводяться до кожної економічної одиниці. Методи та механізми товарного виробництва та ринкової економіки не застосовуються або застосовуються в обмеженому, а іноді й у спотвореному вигляді. Централізована бюрократична система управління використовує в основному неринкові важелі виконання директивних завдань та рішень. Мета існування планової системи економіки.

Економіка будь-якої держави, як і сам державний апарат, створені з метою задоволення потреб. Задоволення потреб лежить в основі будь-якої економічної системи господарювання, але, в той же час, кожна така система пропонує свої специфічні механізми здійснення цього принципу, а так само має свою спрямованість - мета чи цільову функцію.

Що стосується планової системи економіки, вона проголошує таку цільову функцію: економіка і виробництво, зокрема, орієнтовані на задоволення суспільних і особистих потреб (класифікація потреб при в плановій економіці СРСР. Виробництво в інтересах підвищення добробуту і розвитку всієї спільноти трудящих і кожного його члена є основним проголошуваним мотивом встановлення планової системи господарювання.

Роль держави в економіці планового типу. Як відомо, держава - це апарат управління і координації суспільно-політичного та економічного життя суспільства. В інтерпретації планової економіки, держава набуває ще одну найважливішу функцію - воно стає економічним центром і прямим керуючим ланкою всієї економічної системи. Це виражається в охороні соціалістичної (державної) форми власності, найсуворіших координації виробництва та контролі за споживанням.

Держава, що представляє спільнота трудящих, стає суб'єктом суспільної власності, що й забезпечує контроль і чільну роль держави у всіх сферах діяльності і на всіх її етапах. Хоча при цьому держава і не відповідає за зобов'язаннями інших суб'єктів власності, так само як і вони не відповідають за зобов'язаннями держави.

Планомірність як особливість командної економіки.

Керівна роль держави в економічній діяльності всіх суб'єктів власності, так само як і сама панівна форма власності визначає наявність планомірності, як основного інструменту держави в управлінні економікою.

Планомірність - це погодженість, скоординованість економічних процесів, спрямована на формування пропорцій суспільного виробництва в зв'язку з його цілями. Фактично вона виражалася у постановці планів, обов'язкових для виконання, і не завжди відображають реальні можливості та потреби. Вона була однією з головних характерних особливостей командної економічної системи . Сутність розподілу в командній економіці.

Виходячи з ролі держави в сферах виробництва і споживання, а так само враховуючи основну мету всієї економічної системи, можна представити розподіл в суспільстві наступним чином: сукупність всіх вироблених товарів (суспільний продукт) акумулювався державою, воно у свою чергу, встановлювало частки різних сфер діяльності, галузей, підприємств, соціальних груп, трудових колективів, сімей та їх членів у споживанні, і тільки після цього товари надходили в продаж.

Таким чином, забезпечувався порівняно однорідний рівень споживання серед всіх членів суспільства, при порівняно однорідному рівні доходів кожного. Так задовольняються потреби як виробників, так і споживачів.

Власність і її роль у плановій економічній системі. Власність є першоосновою будь-якої економічної системи. Різні лише форми власності - вони і обумовлюють відмінності в економічних системах. Наприклад, для традиційної економіки характерна колективна форма власності, для ринкової - приватна. Для планової економічної системи найбільш характерна державна (громадська) форма власності, яка є найважливішою опорою державної влади. Ідея загальнонародного характеру державної власності полягала в тому, що кожен працівник повинен був бути так само і власником засобів виробництва, тобто, господарем свого робочого місця. Для цього передбачалося включати кожного трудящого допомогою трудового колективу в процес управління виробництвом. На практиці, працівник не мав повного права власності: володіти, користуватися, розпоряджатися, - він міг тільки користуватися державними засобами виробництва, при чому лише в рамках, встановлених планом, або бажанням його перевиконати .

Соціально-економічна ефективність. Економічна система ведення господарства, яка обирається суспільством, має на меті ефективне задоволення його потреб. Найбільш важливим критерієм ефективності планової економіки проголошена повнота задоволення суспільних та особистих потреб при найбільш раціональному використанні суспільних ресурсів. При цьому кінцевим результатом розвитку виробництва повинен стати сама людина, тому ефективність в плановій економіці розглядається саме в соціально-економічному аспекті. У загальному вигляді економічна ефективність являє собою відношення кінцевого результату виробництва до витрат факторів виробництва.

Заробітна плата в адміністративно-командної економіки.

Оплата праці в плановій економіці розглядається як основна форма вияву закону розподілу за працею, поряд з цим, вона залишається головним і єдиним джерелом формування доходів населення. Планова економіка декларує пряму залежність величини заробітної плати від складності додається праці, в чому і полягає принцип диференціації заробітної плати. При цьому рівень такої диференціації залишається в цілому досить низьким.

Основними формами заробітної плати при адміністративно-командній економіці є погодинна і відрядна, одночасно в колгоспах могла використовуватися і натуральна форма оплати .

Економічне зростання в адміністративно-командної економіки.

Економічне зростання є одним з основних показників, що характеризують розвиток економіки. Досвід впровадження планової економіки показує, що для цього типу економічної системи, економічне зростання залишився лише кількісним показником. Характерною особливістю адміністративно-командної економіки на практиці був екстенсивний спосіб розширення виробництва, що не забезпечувало якісної сторони економічного зростання. Теоретично, проголошувалося так зване «нова якість економічного зростання», яке включало постійне оновлення виробничих потужностей, підвищення якості продукції і структурну перебудову економіки .

Роль виробничої сфери в плановій економіці.

На відміну від ринкової економіки, в плановій найбільш важливою складовою економіки держави вважалася не сфера послуг, а виробнича сфера діяльності.

Основною ланкою всієї структури народного господарства держави з плановою економікою було виробниче підприємство (або кооператив). Воно було номінальним власником і реальним розпорядником засобів виробництва. Підприємство наділяється функціями первинної ланки поділу праці, основної ланки економіки, забезпечує доведення благ до споживача.

Посередництво, як один із проявів невиробничої сфери, було відсутнє

Попит і пропозиція в плановій економіці.

Як відомо, попит - це вираження потреби, підкріплене платоспроможністю, а пропозиція - це сума товарів, що перебувають на ринку. В адміністративно-командної економіки, щоб уникнути відриву пропозиції від попиту, що випливають звідси підвищенням цін, відставанням в якості продукції та фінансову незбалансованість, використовувалися різні методи управління як попитом, так і пропозицією.

В умовах командної економіки найважливішим важелем впливу і на попит і на пропозицію є ціни. При цьому держава володіє монополією на встановлення цін на всі види продукції. в залежності від різних обставин, що встановлюється державна ціна може відрізнятися від реальної ціни на продукції, що може негативно позначитися на її виробників.



Розділ.4. Порівняльна характеристика командної і ринкової систем економіки

4.1 Переваги та недоліки ринкової економіки

Ринкова економіка - господарство, в якому панує приватна форма власності, а економічна діяльність здійснюється господарюючими суб'єктами за свій рахунок і всі основні рішення приймаються ними самостійно під власну відповідальність .

Основні переваги ринкової економіки над адміністративно-командної перераховані нижче. Ринкова економіка, на відміну від централізовано керованої (адміністративно-командної), характеризується двома найважливішими особливостями у відповіді на три основні економічні питання: що, як і для кого виробляти. По-перше, в такій економіці підприємці самостійно відповідають на ці питання. По-друге, підприємці приймають ці рішення, орієнтуючись на ринкові ціни.

...