Вплив процесів глобалізації на розвиток національних економік

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

Ю.Є. Кирилов,

Постановка проблеми. Україна та її економічна система зазнає впливу глобалізаційних процесів, міжнародного руху капіталів, робочої сили, наслідків діяльності транснаціональних корпорацій. З огляду на це подальші організаційно-управлінські зміни та трансформації системи господарювання слід здійснювати на грунті дослідження й осмислення впливу глобалізації на розвиток національної економіки. Глобалізація, як економічне та суспільне явище, має двоїстий характер, що проявляється як у нових можливостях, так і загрозах. Вкрай важливо ретельно дослідити сутність, природу та тенденції глобалізації, зрозуміти траєкторію її розвитку. Це дасть змогу розробити економічні механізми й інструменти адаптації та мінімізації її впливу на національну економіку.

Стан вивчення проблеми. Теоретичні та прикладні аспекти проблем глобалізації, розуміння сутності та перспектив її розвитку, вплив на національні економіки широко висвітлюються у працях провідних вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких такі відомі дослідники, як В. Базилевич, З. Бжезінський, О. Біленький, О. Білорус, А. Гальчинський, Н. Гражевська, Б. Губський, В. Іноземцев, Е. Кочетов, І. Кириленко, Д. Лук'яненко, Ю. Макогон, А. Неклесса, В. Новицький, Ю. Пахомов, М. Портер, А. Поччаї, Р. Робертсон, В. Сіденко, С. Сіденко, С. Соколенко, Дж. Сорос, Дж. Стігліц, А. Філіпенко, А. Чухно та ін. Незважаючи на активне дослідження економістами проблем глобалізації, поглибленого вивчення й узагальнення на теоретичному рівні вимагають процеси впливу глобалізації на розвиток національної економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін "глобалізація" походить від французького "global", тобто планетарний, всеосяжний та означає всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей [1, с. 126]. В умовах сучасної світової системи ключовим визначальним чинником розвитку суспільства та найвпливовішою силою є глобалізація. Вона охоплює всі галузі суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку; впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестицій та технологій. Саме перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему фахівці [2, с. 28-35] характеризують як процес глобалізації. Нині термін «глобалізація» є найбільш вживаною категорією, що використовується для дослідження й опису сучасних тенденцій розвитку економіки світу.

Глобальна економіка розглядається як історичний соціально-економічний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв'язок і взаємозалежність національних економік, злиття національних ринків у єдиний світовий ринок [3, с. 23].

Фахівці та дослідники глобалізації не виробили єдиного підходу до розгляду в ретроперспективі виникнення, етапів становлення та чинників розвитку, наслідків і проявів глобалізаційних процесів у світовому економічному просторі, що обумовлено багатогранністю та складністю вищеозначеного процесу.

З погляду етимології “глобальний” (від англ. global - глобальний, всеосяжний) - це такий, що охоплює увесь світ та всі аспекти його життя. Результат глобалізації знаходить прояв у більшій кількості країн у світовому економічному просторі, політичних, фінансових, міжнародних відносинах. Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-х рр. XX ст. й відображує структурні та фундаментальні економічні перетворення, має трансформаційних характер і тісно пов'язане із суспільними відносинами, впливає на формування соціально орієнтованої постіндустріальної світової цивілізації.

Не концентруючи увагу на всебічному розгляді генезису глобалізації в усіх її проявах, зосередимося на висвітленні основних підходів до розуміння сутності цього процесу в контексті проблеми обґрунтування теоретико-методологічних засад розвитку національних економік в умовах їх глобалізації. Глобалізація, як визначає відомий американський дослідник Т. Фрідман, «це … інтеграція ринків, націй-держав і технологій, що дозволяє індивідуумам, корпораціям, націям-державам досягати будь-якої точки світу швидше, глибше і дешевше, ніж раніше … Глобалізація має свій власний набір економічних правил, які базуються на відкритті, дерегуляції і приватизації національних економік з метою зміцнення її конкурентоспроможності та збільшення привабливості для іноземного капіталу» [4, с. 9].

Відомий дослідник М. Кастельс описує глобалізацію як «…постійний процес розвитку капіталістичного способу виробництва, який, долаючи межі часу й простору, наприкінці ХХ століття перетворює світову економіку в глобальну, з новою інфраструктурою, створюваною інформаційними й комунікаційними технологіями» [5, с. 354]. «Глобальна економіка, - за Кастельсом, - це економіка, здатна працювати як єдина система у режимі реального часу в масштабі всієї планети, тому глобалізація пов'язана з інформаційною трансформацією суспільства, а не масштабами або економічною діяльністю» [5, с. 452-458]. На думку експертів Міжнародного валютного фонду (МВФ), глобалізація визначається як зростаючий ступінь інтеграції країн у всьому світі, вона обумовлена, насамперед, торговельними й фінансовими потоками, а також рухом робочої сили й технологій через міжнародні кордони [6].

Дослідниця Н. Гражевська вважає, що "глобалізація є закономірним наслідком взаємовпливу та взаємопереплетення множинності локальних трансформацій різнорівневих соціально-економічних систем, планетарна самоорганізація яких породжує нову якість світогосподарського розвитку" [7, с. 133].

На думку академіка А. Чухна, «глобалізація є багатогранним процесом, який виявляється у багатьох формах, про що свідчить десята доповідь ООН про розвиток людини у 1998 р., яка підготовлена групою відомих економістів світу і вийшла під символічною назвою - «Глобалізація з людським обличчям» [8, с. 438]. Кількісними характеристиками глобалізації визнано збільшення світового експорту та його частки у ВВП країн світу, величезне зростання прямих іноземних інвестицій, потоків капіталу, щорічного обороту на валютних ринках, обсягів міжнародного банківського кредитування, туризму, міграції робочої сили, тривалість телефонних розмов, роль Інтернету, засобів масової інформації, а отже, небачене зростання обміну ідеями, інформацією, поширення взаємодії і спілкування громадських організацій, простих людей. Глобалізація формує нову еру взаємодії між націями та економічними системами, розширює сферу контактів людей - це і економіка, і технології, і культура, і управління [8, с. 438].

Власне категорія "глобалізація", як слушно наголошує А. Чухно, «… не структурована, не виявлені її складові елементи, використання її в літературі має, так би мовити, необмежений характер. Їй надається визначальний характер у розвитку і економіки, і суспільства» [8, с. 444].

На переконання В. Лукашевича, «глобалізація - це об'єктивний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв'язок і взаємозалежність національних економік, національних політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодії людини з навколишнім середовищем» [9, с. 13]. Дослідник виокремлює об'єктивну і процес формування єдиного міжцивілізаційного, міжнаціонального простору в усіх сферах життя людей (економіці, культурі, політиці) на основі міжнародного поділу праці, діалогу цивілізацій при повазі до національного суверенітету. Сутністю об'єктивної глобалізації він вважає історичний процес розширення та прискорення міжнародного поділу праці на основі революційних наукових досягнень людства, інформатизації виробництва, макроекономічної відкритості, подолання асиметрії розвитку в усіх її напрямах (природа - людина, багатство - бідність, інформаційне суспільство - докапіталістичні устрої); становлення постіндустріального суспільного ладу; утвердження нового світового порядку на основі врахування інтересів усіх членів світової співдружності, формування інституційних структур глобального регулювання світосистемних відносин; у духовно-моральній сфері - опора на ноосферу, етносферу людства, діалог цивілізацій, держав, духовне взаємозбагачення на основі рівноправних, суверенних відносин.

Суб'єктивна ж глобалізація відображає ідеологію ринку, зміст і правила якої диктують Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, індустріально розвинуті країни, олігархічні клани. Головними ідеями суб'єктивного глобалізму є: повне розкриття національних економік, фінансової системи, інформаційної сфери всіх країн, які не здатні чинити цьому опір; відміна суверенітету країн на їхні природні ресурси [9, с. 17].

На думку І. Бочана та І. Михасюка, «глобалізація - це і стан, і процес, і перспектива розвитку людського суспільства, з'єднання людськості у цілісному світі» [3, с. 23]. Дослідники розкривають зміст глобалізації наступним чином: глобалізація - тенденція до відходу від окремих національних економічних одиниць у напрямі створення єдиного великого глобального ринку; історичний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв'язок і взаємозалежність національних економік, політичних та соціально-культурних систем, а також взаємодія суб'єктів світосистемних відносин різних рівнів щодо регулювання їх діяльності в різних сферах на єдиному світовому просторі [3, с. 360].

Дослідники П. Єщенко та Ю. Палкін визначають глобалізацію як «…складний багатогранний процес, який поширюється на всі сфери суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну і налічує три етапи, останній з яких розпочався у 70-х рр. ХХ ст. на основі революційних змін у науково-технологічній, транспортно-комунікаційній та інформаційній сферах. Учені поділяють точку зору, що нині відбувається заміна індустріального способу виробництва постіндустріальним, головними ознаками якого є саморегульовані та самовідтворювані виробничі процеси. Відбувається перенесення високих технологій зі сфери матеріального виробництва до сфери інформації, культури, освіти, охорони здоров'я, розвивається сервісна сфера, а також зростає демократизація суспільства та соціальна захищеність населення» [10, с. 300-301].

У наукових публікаціях з проблем глобалізації пропонується широке та вузьке тлумачення цього поняття: від означення особливої стадії всесвітньо-історичного процесу до найменування конкретних явищ і тенденцій. Так, дослідники говорять про "глобальні виклики", "глобальну економіку", "глобальну безпеку", називають ознаки-тенденції на кшталт розмивання національних бар'єрів в економіці чи суверенітету держав, ототожнюють глобалізацію з інформаційною або технологічною революціями. У світі виникли проблеми, які жодна країна не може вирішити самостійно.

Спроби з'ясувати специфіку основних підходів різних наукових напрямів економічної теорії до тлумачення змісту процесу глобалізації належать авторам А. Колганову і О. Бузгаліну. Зокрема, вони зосереджують увагу на описовій характеристиці глобалізації, яка робить акцент на поглибленні економічних і соціально-політичних зв'язків, підкреслює зростання світової торгівлі, частки експортно-імпортних операцій у ВВП, ролі транснаціональних соціально-економічних, інформаційних і технологічних мереж, появу економічних, політичних та інших інституцій, що відіграють роль наднаціональних і виступають, насамперед, як інституції у міжнародній сфері.

Згадані дослідники виділяють різні аспекти й елементи процесу глобалізації. Насамперед, це власне соціально-економічні аспекти: вільний рух товарів, послуг, технологій, капіталів і людей; взаємозалежність національних економік; уніфікація світової економіки. Йдеться про зміни сучасного ринку: формування єдиного ринкового простору, взаємопроникнення ринків, поява транснаціональних систем і форм господарювання [11, с. 665-667].

У 2000 р. відомий дослідник глобалізації Ян Шолте узагальнив трактування глобалізації та виокремив п'ять найбільш ключових її визначень [12, с. 234-238]. По-перше, глобалізацію слід розглядати як інтернаціоналізацію, що знаходить прояв у поглибленні міжнаціональних соціальних та економічних відносин і поступовому переході до такого типу суспільних відносин, де першочерговими постають глобальні інтереси. По-друге, глобалізація як лібералізація. По-третє, глобалізація як процес, що уніфікує суспільні економічні відносини шляхом поширення знань та досвіду через світові інформаційні системи. По-четверте, глобалізація як процес модернізації суспільства шляхом локального самовизначення та поширення модернізму. По-п'яте, глобалізація як механізм створення єдиного суспільного простору, що немає територіальних обмежень та визначеності. Вона є процесом, що трансформує реконфігурацію географії таким чином, що суспільний простір вже не відображається у поняттях територіальних просторів, територіальних відстаней і кордонів [13, с. 223-224].

При дослідженні економічних аспектів глобалізації багато економістів підкреслюють не тільки її переваги, а й наголошують на недоліках, внутрішніх суперечностях. Вона, з одного боку, створює широкі можливості для освоєння нових технологій, розвитку економіки, відтворення благ, яких не знало людство, підвищення якості життя, створення нових робочих місць, одержання інформації, збагачення культур народів світу, вільного руху товарів, людей, капіталів та ідей, співпраці народів і країн, а з іншого боку, - відтворює неоімперіалізм, який є викликом людству й загрозою його існуванню, абсолютизує економічну і політичну владу нових глобальних монопольних корпорацій, які вийшли з-під контролю держав-націй, викликає забруднення навколишнього природного середовища внаслідок зростання антропогенного тиску, коли техногенні катастрофи можуть спричинити незворотні зміни в середовищі існування людей, збільшує різницю між країнами за рівнем доходів, дестабілізує світ і несе загрози та виклики національно-державним інституційним структурам [10, с. 302-303].

Чимало цікавих думок про зміст глобалізації та її суперечності висловлює американський економіст Дж. Стігліц. Він вважає, що глобалізація - це "...тісніша інтеграція держав і народів світу, спричинена величезним зниженням цін транспортування і комунікації та зламом штучних перепон потокам товарів, послуг, капіталу, знань і (меншою мірою) людей через кордони. Глобалізація супроводжується створенням нових інституцій, які приєднуються до існуючих по різні боки кордонів" [13, с. 32]. Водночас, на думку дослідника, суперечки й конфлікти спричиняються набагато вужчими економічними аспектами глобалізації та відповідальними за них міжнародними інституціями (насамперед, МВФ, Світовим банком і СОТ), які розробляють правила, що вимагають таких заходів, як лібералізація ринків капіталу (скасування порядків і обмежень, які діють у багатьох країнах, що розвиваються, з метою стабілізації потоків нестійких капіталів, які рухаються всередину та з країни) [13, с. 33].

На переконання Г. Ділігенського, власне у понятті «глобалізація» закладено ключове слово «взаємозалежність» [14, с. 37]. Глобалізація передбачає зміну внутрішньої структури через вплив факторів зовнішнього середовища. Саме тому національна економіка стає частиною світової фінансово-економічної та інформаційної системи й регулюється наднаціональним економічним механізмом. Темпи цього процесу прискорились, і вигляд світу стрімко змінюється [14, с. 47].

Українські дослідники розглядають глобалізацію ґрунтуючись на комплексному підході. Так, А. Філіпенко дійшов висновку про те, що глобалізація економічного розвитку випливає із глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності й цілісності, що підсилюється в умовах масової інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, що втягує у свою орбіту практично всі країни світу [15, с. 142-148].

Відомий вітчизняний дослідник О. Білорус, пропонуючи власне визначення економічної глобалізації, зауважує, що в її основі лежать уніфікація й інтеграція світової економіки та особливий синергетичний ефект. Глобальні комунікації роблять більш інтелектуальними виробництво й споживання, а також відкривають нову еру глобальної економіки, що здатна принести стрімке прискорення [16, с. 568-569].

Іноземний дослідник М. Інтрилігейтор трактує глобалізацію як форму міжнародної конкуренції: «Під глобалізацією розуміється величезне збільшення масштабів світової торгівлі й інших процесів міжнародного обміну в умовах дедалі відкритішої, інтегрованої світової економіки, що не визнає меж» [17]. національний економіка глобалізація конкуренція

Важливим чинником глобалізації стає й зростаюча стандартизація попиту на окремих товарних ринках, унаслідок чого постає доцільною заміна диференційованих регіональних стратегій маркетингу на уніфіковану стратегію глобального маркетингу [18, с. 41-93]. І нарешті, глобальні проблеми суспільства, що вимагають розробки стратегії їх подолання не лише на національному, а й на світовому рівні, обумовлюють інтенсифікацію глобалізаційних процесів. Вищезазначене зумовлює надзвичайну багатоманітність конкретних проявів глобалізації і навіть визначає певну роздвоєність процесу як об'єктивний результат розвитку продуктивних сил та як суб'єктивний процес експансії економічно розвиненими країнами національної економіки більш «слабких» країн. Отже, очікуваним результатом є підвищення економічної ефективності національних економік окремих країн, раціональне управління національними і світовими ресурсами та збільшення світового позитивного ефекту господарювання суб'єктів економічних відносин.

Вплив глобалізації на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою. Ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку визначають кілька основних показників, серед яких: співвідношення зовнішньоторгового обороту і ВВП; прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в країну і з країни, та портфельні інвестиції; потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з передачею технологій. Глобалізація на світовому рівні визначається інтенсивністю міжнаціонанальних економічних і суспільних зв'язків, активністю руху капіталу, товарів і послуг, ресурсів, винаходів, розробок тощо. Таким чином, глобалізація є багаторівневим процесом, що відіграє провідну роль у формуванні наднаціонального господарства.

Важливою особливістю глобалізаційних тенденцій є вирішальна роль розвинених країн, звідки походить більшість ТНК та які визначають діяльність провідних міжнародних економічних організацій, мають вирішальний вплив на формування загальних умов міжнародного обміну, та радикальні зміни у співвідношенні різних секторів і галузей економіки - від галузей сировинних та тих, що виробляють продукцію із невисоким рівнем технологічності, до високотехнологічних, наукоємних виробництв з виробництва товарів і надання послуг. Отже, перевагами користуються країни, що мають більш конкурентну економічну структуру, внаслідок чого більша частина загальносвітового доходу в процесі перерозподілу залишається у них. При цьому дане явище має тенденцію до нарощування темпів, що збільшує економічну диференціацію національних економік в умовах глобалізації.

На переконання економістів, в основі сучасних процесів глобалізації лежать якісні зміни в техніко-технологічному, транспортно-комунікаційному, інформаційному базисі економіки, супроводжувані широким використанням біо- і авіакосмічних технологій, досягнень у сфері штучного інтелекту [8, с. 32-39].

Світовий досвід другої половини ХХ ст. доводить, що специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані відкласти дію об'єктивних законів глобалізації розвитку [16, с. 12].

Однак, крім можливостей глобалізація створює й загрози, які умовно можна поділити на дві групи: коротко- і довгострокового характеру. Короткострокові загрози пов'язані із зовнішньою політикою розвинених країн, стратегією їх економічного зростання та просування національних економічних інтересів у світовому просторі. Загрози довгострокового характеру визначаються сутністю глобалізації. Фактично в результаті перерозподілу основну частину ресурсів і благ отримують країни-лідери. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях [17]. Це призводить до нерівномірності розподілу доходів у результаті глобалізації. Останнім для успішної участі у світогосподарських зв`язках потрібні інші, тобто їхні власні цілі.

Великою мірою подібні загрози стають можливими тому, що економіки менш розвинутих країн стають більш відкритими. У цьому зв'язку небезпідставною є думка Л. Клайна про необхідність співвідносити «політику насильницького впровадження» ліберальної моделі зовнішньоекономічної діяльності з рівнем розвитку країни, що є об`єктом такого впровадження: «Необхідно відмовитися від спроб нав`язати нову модель глобалізації методами, що нагадують «шокову терапію» при переході від планової економіки до ринкової, або шляхом тотального дерегулювання фінансових ринків. Надзвичайно важливо зберегти економічну стабільність і стримати спекулятивну активність за рахунок поступового впровадження кожного істотного нововведення і його апробування до того, як воно набере чинності, і до переходу до наступного етапу» [19, с. 45-51].

Важливою є характеристика якісних і кількісних складових процесу глобалізації. Обсяг та структура зовнішньої торгівлі, інвестиційного забезпечення, темпи зростання ВВП належать до кількісних складових, утворення міжнаціональних структур, тіснота міжнародних зв'язків та ефективність суспільно-економічних відносини характеризують якісний бік процесу глобалізації. При цьому, провідну роль відіграють наддержавні структури, прикладами яких в Європі є ЄС, Північній Америці - НАФТА, Південній Америці - МЕРКОСУР, Азійсько-Тихоокеанському регіоні - АТЕС.

В умовах глобалізації національна економіка намагається запровадити нові «правила гри» щодо створення сприятливих бізнесових умов, які можливі за ефективної економічної політики. Головним її завданнмя є створення конкурентоспроможної «ділової моделі».

Проте найважливішим аспектом глобалізації є вищий рівень конкуренції між господарюючими суб'єктами. У цьому контексті пріоритетним вектором розвитку розглядається створення конкурентоспроможної моделі національної економіки. Формування глобального ринку значно посилилося в останні роки ХХ ст., а сучасний етап його консолідації характеризується розвитком економічних регіональних об'єднань, на які припадає близько 80 % світового ВВП і 85 % світового експорту.

При дослідженні сутності процесу глобалізації та аналізі поляризованих підходів до його наслідків потрібно виокремити, насамперед, тривалий процес розвитку, в межах якого відбувається становлення нової системи господарювання. Глобалізація зовсім не означає відчуження держави від управління економічними процесами. Вона веде до трансформації економічних функцій держави, в межах якої остання делегує на глобальний рівень певні повноваження.

Водночас процес глобалізації впливає на основні структурні характеристики національного господарства, розширюючи сферу впливу, що необмежена географічними межами, формує глобальні правила економічного розвитку та створює конкурентне середовище країни. Вплив глобалізації є неоднозначним і суперечливим, при цьому сумарний результат визначається рівнем національної спроможності вести адекватну політику розвитку власних конкурентних переваг.

Глобалізація несе найбільшу вигоду країнам, що провадять ефективну політику підвищення своєї конкурентоспроможності. Також у разі відсутності єдиної політики розвитку національної економіки виникають кризові явища, стримується формування довгострокових міжнародних конкурентних переваг країни у світовому господарстві та послаблюються міжнародні конкурентні позиції. Отже, виникає проблема вибору щодо використання переваг глобалізації та протидії її загрозам внаслідок недорозвиненості інститутів. Тому наявність інституційної спроможності країни оптимально використовувати переваги глобалізації та нейтралізовувати її загрози, спроможність формувати відповідні механізми розвитку глобальної конкурентоспроможності розглядаються як ключові завдання економічної політики будь-якої країни, в тому числі й України.

Конкурентоспроможний розвиток економіки нашої країни можливий за умови усвідомлення і формування національної господарської багаторівневої моделі, в якій кожна складова посилюватиме свій вплив на загальний позитивний ефект. Транснаціональні цикли відтворення, формування та розподілу розглядаються як складові вищого рівня. Другий рівень залучає механізми включення країни в систему регіональних відносин у стандартах ЄС, а третій - двосторонні відносини з країнами, які за рівнем розвитку відповідають Україні. Отже, посилення світових глобалізаційних та інтеграційних процесів актуалізує питання вибору місця й ролі національної економіки та її складових у світовій економічній системі.

Висновки. Процеси глобалізації за змістом та структурою є надзвичайно складними, багатогранними і суперечливими, що унеможливлює формулювання єдиного, прийнятного для всіх випадків визначення їх впливу на національні економіки. Найважливішими аспектами в цьому плані визначено: розширення конкуренції між ними та господарюючими суб'єктами; трансформацію економічних функцій держави та делегування на глобальний рівень окремих з них; розширення сфер впливу за межі національних кордонів згідно з новими глобальними правилами економічної діяльності; здійснення основоположних змін у структурі національної економіки та формування нового середовища для національного розвитку в цілому; посилення процесів міжнародної інтеграції та взаємодії національних господарств, що перетворюється на наймогутніший фактор їх функціонування.

Під дією багатьох чинників глобалізації, яка несе як позитивні впливи, так і певні загрози, кожна країна, що має намір інтегруватися у світовий економічний простір, постає перед завданням визначення своїх конкурентних переваг, щоб на належному рівні конкурувати з іншими державами на світовому ринку. За роки незалежності в Україні чітко не сформульовано і не реалізовано національну стратегію входження аграрного сектору в процеси економічної глобалізації. Вона ґрунтувалася на основі моделі імітаційно-адаптаційної поведінки, що не забезпечило його стабільність та ефективне використання наявних конкурентних переваг на інноваційних засадах. Така політика повинна бути кардинально змінена на основі вироблення й реалізації концепції конкурентоспроможного розвитку національної економіки в умовах глобалізації.

Висновки

Таким чином, можемо зробити висновок про те, що зменшення експорту - головна причина надлишкової пропозиції м'яса; споживання м'яса зростає, але недостатньо щоб розвантажити ринок; запаси збільшуються, що тисне на ціни і веде до зниження маржі виробників; далі - або зниження виробництва, або зниження цін. Перспективою подальших наукових досліджень є удосконалення процесів виробництва та відкриття нових шляхів збуту м'яса на вітчизняному та світовому ринках.

Анотація

ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

Розкрито сутність та особливості процесу глобалізації. Наведено його позитивні та негативні впливи на розвиток національних економік. Доведено, що глобалізація та посилення міжнародної конкуренції вимагають нових підходів до розвитку національних економік. Набуло подальшого розвитку дослідження сутності глобалізації та обґрунтовано необхідність розробки відповідних концепцій функціонування національних економік в цих умовах.

Ключові слова: глобалізація, економіка, національне господарство, процес, розвиток, інтеграція.

THE IMPACT OF GLOBALIZATION ON THE DEVELOPMENT OF NATIONAL ECONOMIES

The essence and characteristics of globalization. Shows its positive and negative effects on the development of national economies. Proved that globalization and increased international competition require new approaches to the development of national economies. Entered further study of the nature of globalization and the necessity of developing appropriate concepts functioning of national economies in these conditions.

Key words: globalization, the economy, national economy, process development, integration.

Размещено на Allbest.ru