Макроекономічна теорія як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1 Макроекономічна теорія як наука

Даною темою розпочинається вивчення макроекономічної теорії. Макро-економіка має власний об'єкт та предмет дослідження, в процесі якого використовує певні методи. Це дає їй змогу пояснити механізми функціонування національної економіки та обґрунтувати практичні рекомендації щодо економічної політики держави, спрямованої на стабілізацію розвитку національного господарства та зростання загального добробуту суспільства.

Мета вивчення даної теми - з'ясувати об'єкт, предмет та методи макроекономічних досліджень, зрозуміти функції та роль макроекономіки в житті сучасного суспільства. Певну увагу при цьому слід приділити історії виникнення та розвитку цієї науки, її напрямам та школам.

Вивчення матеріалу доцільно розпоча ти з наголосу на тому, що макроекономіка є дуже важливою наукою, адже вона дає змогу зрозуміти чому, за рахунок чого одні держави забезпечують своїм громадянам високий рівень добробуту, в той час як інші країни в економічному плані розвинуті слабо, а основна чисельність їх громадян живе у злиднях.

Слід наголосити, що макроекономіка є досить суперечливою наукою. Між представниками різних її шкіл та напрямів немає єдності щодо того, як функціонує національна економіка на макрорівні. Фундаментальними питаннями, які розділили вчених макроекономістів є наступні:

1. Чи має ринкова економіка внутрішні регулятори, які забезпечують повну зайнятість ресурсів?

2. Чи повинна держава втручатися в механізм ринкової економіки щоб його поліпшити?

3. Якщо держава повинна втручатися в механізм ринкової економіки з метою його поліпшення, то які заходи їй слід застосувати для цього ?

Щоб зрозуміти яким чином пізнається поведінка національного господарства держави необхідно: ознайомитися з методом макроекономіки та основними етапами пізнання предмету макроекономіки.

Для кращого розуміння причин, які призвели до розбіжностей у поглядах макроекономістів різних шкіл та напрямів, доречно ознайомитися з основними історичними етапами становлення та розвитку макроекономічної теорії.

В темі є ряд питань, які потребують поглибленого самостійного вивчення. Зокрема, до них відносять 4 основні етапи процесу пізнання предмету макроекономіки, а саме:

1. Збір та аналіз статистичних даних протягом певного періоду часу про доходи, ціни, безробіття та багато інших економічних показників на основі даних державного комітету статистики України та обласних управлінь статистики. Подання опрацьованого статистичного матеріалу у табличній формі та графічним методом;

2. Визначення закономірностей та тенденцій функціонування національної економіки та відображення їх у формі аналітичного висновку;

3. Формування гіпотези (неперевіреного теоретичного принципу) розвитку національної господарської системи;

4. Формування положень економічної політики, заходів, які забезпечують розв'язання виявленої проблеми на підставі отриманих теоретичних положень та принципів.

Матеріал для опрацювання цих питань найкраще взяти з наступних підручників:

1. Економічна теорія // за ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. Київ.Альтернативи. 2001. ст. 118-125.

2. Макроекономіка // за ред. А. Г. Савченка. Київ. ст. 10-27.

3. М.Л.Лапішко. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів. Львів. Cвіт, 1995 ст. 39-48.

4. І. Радіонова. Макроекономіка та економічна політика. Київ. Таксон. 1996. с. 3-7.

Вступ

В даній темі ми зупинимося на таких найважливіших питаннях:

1. Об'єкт макроекономіки ;

2. Предмет макроекономіки ;

3. Структура макроекономічної теорії ;

4. Функції макроекономічної теорії ;

5. Методи макроекономічної теорії ;

6. Історичні етапи становлення та розвитку макроекономічної теорії.

Ми переконаємося, що макроекономіка є досить суперечливою наукою. Між представниками різних її шкіл та напрямів немає спільного погляду щодо того, як функціонує національна економіка на макрорівні. Такий стан справ обумовлений тим, що по-перше, світовий економічний простір є вкрай неоднорідним. Відповідно механізми національної економіки функціонують в кожній країні специфічним чином.

Ознайомимося з структурою макроекономічної теорії, функціями макроекономіки.

Розглянемо методи, за допомогою яких макроекономісти аналізують результати діяльності та тенденції розвитку національного господарства держави.

Завершимо тему оглядом історичних етапів становлення та розвитку макроекономічної теорії.

Лекція

План

макроекономічний теорія макроекономіка дослідження

1. Об'єкт і предмет макроекономічної теорії

2. Структура і функції макроекономічної теорії

3. Особливості методу макроекономічної теорії

4. Історичні етапи становлення і розвитку макроекономічної теорії

1. Об'єкт і предмет макроекономіки

Чому одні країни демонструють високі темпи економічного зростання впродовж тривалого часу, а їхні громадяни насолоджуються високим рівнем добробуту, в той час як інші країни ледве животіють? Чому в одних країнах простежуються високі темпи інфляції, а в інших - ціни практично стабільні? Чому всім країнам знайомі спади й депресії - періоди, впродовж яких доходи знижуються, а безробіття зростає, та яка політика уряду може допомогти скоротити ці періоди або взагалі їх уникнути? На ці та багато інших подібних запитань намагається відповісти така наука, як макроекономіка.

Сам термін макроекономіка походить від старогрецьких слів „макрос”-великий, „ойкос”- дім, господарство, „номос” - правило. В буквальному перекладі термін макроекономіка означає певну систему діяльності національного господарства.

В сучасному розумінні макроекономіка є складовою економічної теорії та вивчає національну економіку держави як єдине ціле. При цьому слід зазначити, що виробництво життєвих благ в національній економіці, які задовольняють потреби людей, відбувається в межах організаційного механізму господарства держави. Даний механізм має назву економічна система.

Макроекономіка- це той особливий погляд на економічні відносини, яким на них має дивитись керівник уряду, державний діяч, політик, зрештою- будь-який громадянин, коло зацікавлень якого не обмежується родинними проблемами.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує та здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги національної економіки, взаємодії різних її елементів. З цього боку національну економіку можна уявити як систему терезів, еластично зв'язаних між собою. Доторкнувшись до однієї, ми спричинимо рух не лише якихось певних терезів, а й усієї системи. Тому той, хто хоче керувати усією системою, повинен розуміти суть головних зв'язків, що існують у цій системі.

Макроекономічна стабільність, рівновага, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, що їх спроможний створити для своїх громадян уряд держави.

Таким чином виходячи з того, що рівновага є дійсно однією з центральних проблем функціонування національного господарства, макроекономіку можна визначити як науку про умови досягнення загальної рівноваги в національній економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Щоб визначити об'єкт макроекономіки як науки, необхідно насамперед провести межу між нею і мікроекономікою. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних суб'єктів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо). Макроекономіка ж досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. Отже, макроекономіка формулює наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні. А об'єктом дослідження макроекономіки є економічна система національного господарства держави.

Предмет дослідження макроекономіки обумовлений її об'єктом. А оскільки об'єктом є економічна система, яка трансформує природні ресурси в необхідні суспільству життєві блага, то це означає, що макроекономіка повинна насамперед відповісти на запитання: як функціонує національна економіка, при допомозі яких механізмів вона набуває здатності задовольняти потреби суспільства.

Все це означає, що предметом дослідження макроекономіки є механізм функціонування національної економічної системи. При цьому макроекономіка, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовувати причинно-наслідкові зв'зки в економічному механізмі; з іншого -давати рекомендації щодо його вдосконалення з метою підвищення ефективності використання наявних ресурсів та досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних потреб.

Макроекономіка є досить суперечливою наукою. Між представниками різних її шкіл та напрямів немає єдності щодо того, як функціонує національна економіка на макрорівні. Розбіжності між макроекономістами існували й раніше та завжди будуть існувати. Це обумовлено тим, що по-перше, світовий економічний простір є вкрай неоднорідним. Відтак механізми національної економіки функціонують в кожній країні специфічним чином. Адже, що добре для США, часом є аномальним для Китаю та шкідливим для України. По-друге, економічні концепції відображають світогляди їх творців. А світогляд економістів та практиків є неоднаковим як в окремих країнах, так і всередині будь-якої країни. Відтак некритичне застосування наукових і практичних ідей економістів інших країн може спричинити несприятливий вплив на економіку держави.

Отже, при дослідженні механізмів функціонування національної економіки та обґрунтуванні на цій основі відповідних наукових висновків і практичних рекомендацій макроекономісти повинні враховувати особливості цих механізмів у даній державі.

2. Структура і функції макроекономічної теорії

Макроекономіка досліджує чотири основні сфери національної економіки - сфери виробництва, зайнятості,цін та зовнішньоекономічних відносин. У довгостроковому періоді метою кожної країни у сфері виробництва є високі темпи економічного зростання; у сфері зайнятості - високий рівень зайнятості та невелике вимушене безробіття; у сфері цін -стабільні ціни на вільних ринках; у сфері зовнішньоекономічних відносин - рівновага експорту та імпорту і стабілізація валютного курсу.

Теорія макроекономіки має декілька економічних шкіл та напрямків. Фундаментальними питаннями, що розділили вчених макроекономістів, були наступні:

1. Чи має ринкова економіка внутрішні регулятори, що забезпечують повну зайнятість ресурсів?

2. Чи повинна держава втручатися в механізм ринкової економіки, щоб його поліпшити?

3. І, якщо держава повинна втручатися в механізм ринкової економіки, щоб його поліпшити, то які заходи їй слід використовувати для цього?

Прихильники макроекономічної школи, яка дотримується думки, що держава повинна втручатись в механізм ринкової економіки з метою його вдосконалення (кейнсіанці), обгрунтовують необхідність активного втручання держави у механізм ринкової економіки за допомогою інструментів бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики. Адже, на їх думку ринковий механізм неспроможний забезпечити повне використання наявних ресурсів

Їхні опоненти (зокрема неокласики) вважають, що ринкова економіка має необхідні внутрішні регулятори, що дозволяють їй забезпечувати сталі темпи економічного зростання, а кризи - випадкові явища зовнішнього походження.Таким чином, відповідно до поглядів представників даної школи, завданням держави є лише створення сприятливих умов для дії ринкових регуляторів.

Макроекономіка як наука виконує наступні функції:

1. Теоретико-пізнавальну;

2. Практичну;

3. Світоглядно-виховну;

4. Методологічну.

Теоретико-пізнавальну функцію макроекономіка виконує тоді, коли пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства. Вона дає змогу зрозуміти, чому одні країни впродовж усього XX ст.демонструють високі темпи економічного зростання, в той час як інші країни перебувають у бідності; чому в одних періодах ціни в країні відносно стабільні, а в інших -- простежуються високі темпи інфляції; чому усі країни стикаються зі спадами та депресіями. Макроекономіку, яка виконує теоретико-пізнавальну функцію, називають позитивною макроекономікою.

Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки спрямована на виявлення закономірностей, притаманних функціонуванню економічної системи, яка грунтується на товарній формі виробництва і плюралізмі власності.

Макроекономіка не обмежується простим описом економічних закономірностей: її теоретико-пізнавальну функцію доповнює практична функція. Суть її полягає в тому, що макроекономіка виробляє рекомендації для проведення економічної політики. Макроекономіка допомагає державним діячам розв'язувати чимало складних питань, які постають перед ними. Наприклад: чи варто підвищувати податки, аби усунути дефіцит? чи доцільно підвищувати мінімальну заробітну плату? чи повинен уряд жорстко контролювати діяльність комерційних банків? чи варто підтримувати курс гривні, а чи, може, більші вигоди національній економіці забезпечує її знецінення тощо.

Поради політичним лідерам з таких складних питань дають професійні макроекономісти, які є радниками президентів і прем'єр-міністрів. Якщо ці радники мають глибокі знання з основних економічних питань і можуть пропонувати продуктивні рішення, то заходи економічної політики добре продумані та приносять бажані результати.

З теоретико-пізнавальною та практичною функціями макроекономіки тісно пов'язана її світоглядно-виховна функція. Її змістом є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей. Щоб оцінити важливість цієї функції, достатньо прочитати газету або прослухати випуск новин. У засобах масової інформації ми часто стикаємося з такими або подібними заголовками: "Реальний валовий внутрішній продукт України у поточному році продовжував зростати", "Реальні доходи населення зросли" або "Кредитні ресурси в Україні протягом 2002 р. стали значно дешевшими". Якщо нам не знайома мова макроекономіки, то деякі з цих заголовків здадуться для нас нісенітницею. Вивчення макроекономіки дає змогу розуміти цю мову, яка потрібна усім членам суспільства.

Громадян старшого віку, які живуть на пенсію, цікавить, як швидко зростатимуть ціни. Випускників університетів, які шукають роботи, турбує, чи продовжуватиметься в національній економіці зростання і чи найматимуть фірми більшу чисельність працівників. Виборцям, щоб ухвалити правильні рішення, треба знати реальний стан справ у національній економіці.

Вивчення макроекономіки дає можливість зрозуміти, чому багата чорноземами та іншими ресурсами Україна поки що не змогла забезпечити достойне життя більшості своїх громадян і що потрібно змінити чи зробити, аби досягти рівня добробуту, який існує у розвинутих країнах.

Макроекономіка допомагає формувати нову економічну культуру, яка відповідає реаліям ринкової економіки, її основні риси -- прагнення до заощадження, економне господарювання, дисциплінованість, відповідальність за результати своєї праці тощо.

Нарешті, макроекономіка виконує методологічну функцію. Сформульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки та її поняттєво-категоріальний апарат використовують інші економічні науки -- галузеві та функціональні.

3. Особливості методу макроекономічної теорії

З'ясування питання стосовно методу макроекономіки дозволяє зрозуміти, яким чином пізнається поведінка економіки держави.

Метод науки Ї це система способів та прийомів пізнання предмета науки. В свою чергу, метод макроекономіки Ї це система способів та прийомів пізнання механізму функціонування національної економіки в цілому, умов, факторів та результатів її розвитку.

Основними етапами процесу пізнання предмету макроекономіки є:

1. збір та обробка даних про доходи, ціни, безробіття та багато інших економічних показників;

2. визначення закономірностей та тенденцій функціонування національної економіки;

3. формулювання гіпотези (неперевіреного теоретичного принципу);

4. формулювання положень економічної політики, заходів, які забезпечують розв'язання проблеми на підставі отриманих теоретичних положень та принципів.

Особливості предмету макроекономіки вимагають використання комплексу методів, серед яких:

Ї загальнонаукові (аналіз та синтез; індукція, дедукція; порівняння, узагальнення; абстракції, діалектичний метод, методи структурно-функціонального та факторного аналізу);

Ї специфічні, що застосовуються в економічних науках (балансовий, агрегування, статистичний, індексний, економічного моделювання).

У макроекономіці широко використовуються економіко-математичні моделі. Економічна модель Ї це формалізований опис економічного процесу або явища, що відображає найбільш суттєві взаємозв'язки між його складовими. В економіко-математичних моделях цей опис має вигляд рівнянь, графіків. Оскільки моделі є абстрактним відображенням дійсності та враховують лише найважливіші зв'язки між елементами системи, то вони не можуть бути всеохоплюючими та мають межі свого застосування. Незважаючи на це, моделі дають можливість виявити зміни одних параметрів (змінних) внаслідок зміни інших, і, отже, прогнозувати поведінку національної економіки, наслідки економічної політики держави.

Макроекономічні моделі традиційно поділяються на три групи: моделі рівноваги, моделі порушення рівноваги та структуралістські моделі.

Головна риса моделей рівноваги- це припущення, що економіка складається із взаємопов'язаних ринків, які аналізуються так, ніби вони природно перебувають у рівновазі. Останнє означає, що на усіх ринках попит відповідає пропозиції, а механізм, що забезпечує цю відповідність,- це ціни, які постійно коливаються.

У моделях рівноваги певною мірою використовують і моменти моделей порушення рівноваги, оскільки становить інтерес і те, що має статися, коли рівновага порушиться.

Моделі порушення рівноваги ґрунтуються на припущені, що економіка складається із взаємопов'язаних ринків, рівновага яких не є природною рисою. Тобто, ціни, їх зміна не здатні забезпечувати відповідність попиту та пропозиції.

Типовий приклад „нерівноважного підходу”- кейнсіанська версія про те, що існує дефіцит ефективного попиту на ринку товарів, який спричиняє нерівновагу у формі безробіття на ринку праці.

Структуралістські моделі виходять з ідеї, що порушення рівноваги на деяких ринках відіграє суттєву роль для економіки в цілому. Їх автори аналізують сили, що спричинили порушення рівноваги.

На відміну від моделей рівноваги, які передбачають її відновлення за рахунок зміни цін, структуралістські моделі ґрунтуються на тому, що рівновага досягається завдяки перерозподілу доходів. Такий розподіл суттєво впливає на рівень заощаджень та інвестицій різних соціальних груп.

При розгляді моделей виділяють внутрішні та зовнішні змінні, змінні запасу та змінні потоку.

Внутрішні змінні моделі Ї це змінні, ймовірне значення яких встановлюється внаслідок розв'язку моделі (наприклад, обсяг випуску, обсяг інвестицій, ставка відсотка тощо).

Зовнішні змінні моделі Ї це змінні значення яких визначається за межами моделі(наприклад, обсяг державних видатків, технічні параметри).

Змінні запасу (моментні змінні)Ї це змінні, які обліковуються в певний момент часу та характеризують стан об'єкта на певну дату(державний борг, чисельність безробітних).

Змінні потоку (інтервальні змінні)Ї змінні, які вимірюються протягом певного проміжку часу (місяць, рік) та характеризують протікання економічного процесу в часі (обсяги виробництва за рік, споживчі витрати за місяць тощо).

Особливістю методу макроекономіки є те, що в ній використовуються та розглядаються агреговані величини: загальний рівень виробництва (а не обсяги виробництва окремого підприємства), загальний рівень зайнятості, загальний рівень цін (а не ціна на окремий вид продукції), загальний рівень ставки відсотка (а не ставка відсотка, під яку суб'єктів господарської діяльності кредитує окремий комерційний банк). Агреговані величини характеризують стан національної економіки в цілому або її агрегатів (фірм, домогосподарств, фінансового сектора, зовнішнього світу). Агрегат Ї це сукупність специфічних економічних одиниць, які виконують однакові функції в системі, та які розглядаються так, ніби вони становлять одну одиницю. Метод агрегування дозволяє краще зрозуміти механізм взаємодії різних секторів національної економіки, визначати загальний результат функціонування економічних одиниць.

Усі моделі класифікують за періодом часу, стосовно якого їх використовують. Прийнято розрізняти три часові групи: короткостроковий період, довгостроковий період, дуже тривалий період.

Короткостроковий Ї це період, в якому ціни є негнучкими, і тому ресурси можуть не повністю використовуватися у виробництві. Тривалість цього періоду Ї кілька місяців чи рік-два.

Довгостроковий Ї це період, якому ціни є гнучкими, а ресурси повністю використовуються у виробництві. У цьому періоді обсяги капіталу і праці є незмінними, як і рівень технології, що її використовують для перетворення ресурсів у готові вироби. Тривалість довгострокового періоду Ї кілька років чи близько десятиліття. Упродовж цього періоду ціни ресурсів і продуктів можуть змінитися, щоб досягти рівноважних рівнів, а кількість ресурсів (праці, капіталу) та рівень технології залишаються відносно незмінними.

Дуже тривалий Ї це період, упродовж якого обсяги ресурсів і наявна технологія змінюються. Протяжність дуже тривалого періоду становить кілька десятиліть.

4. Історичні етапи становлення та розвитку макроекономічної теорії

Окремі макроекономічні ідеї були осмислені ще в стародавньому світі. Зокрема, такі мислителі стародавнього світу як Платон (бл.427-347р.р. до н.е.) та Арістотель (384-322р.р. до н.е.) піднімали питання про здійснення заходів, які б сприяли процвітанню держави.

Зародки макроекономіки простежуються в творах вчених школи меркантелістів У. Стаффорда (1554-1632), Т. Мена (1571-1641), А. Монкретьєна (1575-1621) та ін. Саме ця школа першою звернулася до макроекономічних проблем торгівлі, балансу зовнішньої торгівлі та внутрішньої економічної політики.

У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував проблему інфляції наслідком зміни співвідношення між кількістю грошей та товарів. Це були перші спроби макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей.

Подальший розвиток макроекономічна теорія отримала у працях У. Петті (1623-1687). Він вперше у світовій практиці здійснив розрахунки національного доходу держави. Оцінки національного доходу Англії, що були зроблені У. Петті, передбачали конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на національну економіку та розподіл доходів через заходи, пов'язані з вдосконаленням системи оподаткування в державі.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVlll ст. у працях французької школи фізіократів, найвидатнішими представниками якої є Ф. Кене (1694-1774), А. Тюрго (1727-1781), В. Мірабо (1715-1789).

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту - „Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів національної економіки та класів суспільства й давала уявлення про механізм функціонування економіки держави. Але вона була побудована на ряді концепцій, які не витримали перевірку часом.

Ф. Кене був одночасно і лікарем і економістом. Тому свою модель господарського кругообороту він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю „роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділяє суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники). Ці класи у Ф. Кене обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе, тобто свою продуктивну силу.

Розробляючи „Економічну таблицю”, Ф. Кене виходив із двох принципів:

1. Господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного, втручання. Отже, Ф. Кене був прихильником економічного лібералізму.

2. Аналогія економічних процесів із кровообігом сама по собі підводила Ф. Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.

Ф. Кене вже тоді вбачав можливість інфляційного збільшення вартості потоків економічного обороту. Особливо небезпечним він вважав підвищення рівня споживання заможним класом предметів розкоші, які купуються у безплідного класу. Вчений висловлював побоювання, що це може викликати скорочення видатків для продуктивного класу. Проте теоретична база фізіократів, у тому числі й їхня концепція державного невтручання, не давала відповіді на запитання, як можна протистояти цьому явищу.

Але головний недолік „Економічної таблиці” Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються „природні закони”, тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт.

А. Сміт розглядає дві ціни: 1) природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку; 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку. Регулююча роль цін при цьому виявляється таким чином.

Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічних суб'єктів переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Зазначені переміщення капіталу за своєю тенденцією забезпечують рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. У даному перерозподілі капіталу кожний дбає лише про власні інтереси--одержати найбільший прибуток. Але цією дією кожний забезпечує також дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Проте, слід зазначити, що аналітична діяльність тогочасних макроекономістів в своєму розвитку мала обмежений характер. Вони змогли лише прийти до висновку про самодостатність ринкового механізму у регулюванні розвитку національної економіки. Макроекономічні теорії того часу нагадують догми та демонструють віру в свій абсолют. Крім того, вони екстраполюються в економічну основу ідеологічних теорій, які мають закритий характер. На цій базі зароджуються ідеї радикального лібералізму, консерватизму, марксизму. З'являються також цілий ряд доктрин макроекономіки, які заперечують ринкову самоорганізацію та саморегулювання національної економіки.

Зокрема, протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту - моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Ця обставина, на думку К. Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

З огляду на це прибічники марксизму пропонували замінити приватну власність на засоби виробництва державною власністю, а ринковий механізм саморегуляції - на директивне державне управління.

Ці ідеї в ряді країн були реалізовані на практиці в ХХ ст. та зазнали поразки.

Станом на початок ХХ століття макроекономіка розвивалася в основному згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії - здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Дж. М. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Дж. М. Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага - це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути „рівновага за неповної зайнятості” і що для її усунення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фіскальну й грошову політику, а об'єктом впливу вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний дохід, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

У цей час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії і практики, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнец, американський вчений А. Джильберт, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обгрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких як національний продукт, національний дохід і національне багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років ХХ ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний, тобто позитивний, результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше у світовій практиці виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін. Це істотно вплинуло на авторитет кейнсіанської теорії.

На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися „неокласична” теорія. Неокласична теорія виникла в 70-х роках ХlХ ст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого - спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулюючу здатність ринку. Зазначимо, що неокласична теорія має багато різних напрямків. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обігу поняття „суспільні блага”, „зовнішні ефекти”, „монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П. Самуельсон). Отже, як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа. Вона включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін. Кожна з них має як позитивні, так і уразливі сторони. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обгрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово - кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи пропозицію грошей, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність. Проте деякі вчені із США (М. Фельдштейн, Г. Гільдер і А. Лаффер) вважають, що глибокі порушення економічного зростання та зайнятості не можуть бути розтлумачені тільки або сукупним попитом, що є недостатнім для використання виробничого потенціалу, як це стверджують кейнсіанці, або регулюванням грошової маси, як це стверджують монетаристи. Причиною цього, на їхню думку, є недооцінка сукупної пропозиції. Зокрема держава, збільшуючи податки та соціальні виплати і гарантії, тим самим пред'являє надмірні вимоги щодо механізму пристосування ринкової економіки, в результаті чого індивідуальна ініціатива та гнучкість ринку суттєво зменшуються.

Прихильники теорії економіки пропозиції вважають кейнсіанську теорію односторонньою, яка враховує тільки попит і недооцінює необхідність регулювання пропозиції.

Вони відстоюють ідею про те, що стагфляція пов'язана з надмірним оподаткуванням, адже підвищення податкового тиску негативно впливає на ділову активність фірм. Відповідно, на думку прихильників теорії економіки пропозиції об'єктом пливу з боку держави має бути не попит, а пропозиція, яку слід стимулювати.

Представники теорії раціональних очікувань, що з'явилася у 70-х р.р. ХХ ст., дотримуються ідей про те, що люди в економічній системі поводять себе раціонально, а це саморегулює попит та пропозицію в секторах економіки.

На основі огляду зазначених концепцій макроекономічної теорії можна зробити висновок, що макроекономічні ідеї різних шкіл не збігаються між собою. Це свідчить про те, що становлення макроекономіки як самостійної науки ще не завершилося.

Основна література

1. Економічна теорія. // За ред. З. Ватаманюка і С. Панчишина. Київ. Альтернатива. 2001. с. 118-125.

2. Макроекономіка. // За ред А.Г. Савченка. Київ. 1998. с. 10-27.

3. Н. Грегорі Манків. Макроекономіка. Київ. Основи. 2000. с. 34-35.

4. Р. Дорнбуш., С. Фішер. Макроекономіка. Київ. Основи. 1996. с. 13-19.

Допоміжна література

1. І. Радіонова. Макроекономіка та економічна політика. Київ. Таксон. 1996. с. 3-7.

2. Гальперин В.М. Гребенников П.И. Леусский А.И. Тарасевич Л.С. Макроэкономика: С-П. Изд-во СП-б ГУЭФ. 1997. 719 с.

Словник нових термінів і понять

1. Об'єктом дослідження макроекономіки є економічна система національного господарства держави.

2. Предметом дослідження макроекономіки є механізм функціонування національної економічної системи.

3. Теоретико - пізнавальна функція макроекономіки пояснює закономірності розвитку національного господарства, процеси та явища економічного життя суспільства.

4. Практична функція макроекономіки полягає в тому, що макроекономіка виробляє рекомендації для проведення економічної політики в національному господарстві.

5. Світоглядно - виховна функція макроекономіки формує економічне мислення, економічну психологію та економічну культуру людей.

6. Методологічна функція макроекономіки полягає в тому, що сформульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки та її поняттєво - категоріальний апарат використовують інші економічні науки--галузеві та функціональні.

7. Метод макроекономіки - це система способів та прийомів пізнання механізму функціонування національної економіки в цілому, умов, факторів та результатів її розвитку.

8. Економічна модель - це формалізований опис економічного процесу або явища, який відображає найбільш суттєві взаємозв'язки між його складовими.

Реферати

1. Структура макроекономічні теорії.

2. Особливості графічного методу макроекономічної теорії.

3. Класична макроекономічна теорія.

4. Кейнсіанська макроекономічна теорія.

5. Монетаристська макроекономічна теорія.

6. Використання економічних моделей в макроекономіці.

Контрольні питання

1. Яка різниця між макро- та мікроекономікою?

2. Чим відрізняється класична макроекономічна теорія від кейнсіанської?

3. Яка різниця між теоретично - пізнавальною та практичною функціями макроекономічної теорії.

4. Чим відрізняється змінні запасу від змінних потоку?

5. Яка з шкіл макроекономіки з'явилася пізніше: класична чи кейнсіанська? Які обставини спричинили до її виникнення?

Тести

1. Предметом дослідження макроекономіки є:

а) національна економіка в цілому;

б) механізм функціонування національної економічної системи;

в) механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних суб'єктів;

г) уся світова економіка;

д) усі попередні відповіді невірні.

2. Представники класичної школи макроекономічної теорії вважають, що:

а) держава за допомогою інструментів бюджетно - податкової та грошово - кредитної політики повинна активно втручатися у механізм ринкової економіки, який нездатний самостійно забезпечити повну зайнятість ресурсів;

б) ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги та ефективне використання ресурсів;

в) ринкова економіка має необхідні внутрішні регулятори, що дозволяють їй забезпечувати сталі темпи економічного зростання, а кризи - випадкові явища зовнішнього походження;

г) об'єктом впливу з боку держави має бути не попит а пропозиція, яку слід стимулювати;

д) усі відповіді помилкові.

3. Практична функція макроекономіки полягає в тому, що:

а) її змістом є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей;

б) вона пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства;

в) макроекономіка виробляє рекомендації для проведення економічної політики в національному господарстві;

г) сформульовані нею наукові уявлення про механізми функціонування національної економіки та її поняттєво - категоріальний апарат використовують інші економічні науки - галузеві та функціональні;

д) усі відповіді вірні.

Размещено на Allbest.ru

...