Малий бізнес в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

КУРСОВА РОБОТА

на тему: "Малий бізнес в Україні"

Студента ІІІ курсу ДЗІМ-31 групи

напряму підготовки 6.020207 «Дизайн»

спеціальності 5.02020701 «Дизайн»

Харачак Х. І.

Керівник

викладач другої категорії, Мочурад А.Д.

м. Львів - 2013 рік

Вступ

Малий бізнес як інституційний сектор економіки давно став домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів та водночас - виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

За умов глобалізації національної економічної системи та посилення конкуренції, малі підприємства постали перед дуже серйозними проблемами. Вони опинилися у досить невигідному становищі в наслідок зростання виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ до стартового капіталу, інформації і нових технологій, а також недоступність кадрових та фінансових ресурсів

Як відомо, економічний стан та конкурентоспроможність підприємництва залежить від багатьох факторів. Макроекономічні фактори - загальний стан і тенденції економічного розвитку держави, динаміка економічного росту, стабільність валюти, рівень попиту та пропозиції на зовнішньому та внутрішньому ринках. Мікроекономічні фактори - власні заощадження, розмір майна, яким володіє підприємець, можливість впровадження науково-технічних досліджень, ефективне використання фінансів, кооперативні зв'язки тощо. Розвиток сектора малого підприємництва також залежить від розміру капіталу та доступу до зовнішніх джерел: кредитів, позик, грантів, субвенцій. Дослідженню цих та інших проблем, з якими стикаються суб'єкти малого бізнесу в Україні присвячений розділ І курсової роботи.

Розділ І. Малий бізнес в Україні

1.1 Сутність малого бізнесу

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільненням виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Сектор малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектру можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки статистики. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданою вартістю; обліковці можу і вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продаж; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т. д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути "дрібним": наприклад, підприємство, на якому працює 100 працівників, може вважатися "великим" у країні, яка розвивається, але "дрібним" - у країні, слабкого промислового розвитку. Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й всередині країни за галузями і територіями;

будь-яке визначення дається залежно від практичних потреб і служить визначеним цілям;

більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж в іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовуються такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продаж) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни. В Японії, наприклад, в таких галузях, як гірськорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю - чисельність працюючих не повинна перевищувати 300 чоловік, в оптовій торгівлі - менше 100 чоловік, в роздрібній - до 50 чоловік, виробництво - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства з зайнятістю до 500 чоловік. Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 50 чоловік, до середніх - фірми, на яких зайнято від 50 до 500 чоловік. У Великобританії в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше 200 працівників; у будівництві, в гірськодобувній і вугільній промисловості - не більше 25 працівників. В Італії підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 19 зараховуються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 - до дрібних, від 100 до 499 - до середніх.

Інший показник - обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річних продаж використовується в США, Німеччині, Великобританії, Франції; розмір основних виробничих фондів - в Японії. В Японії показник обсяг капіталу коливається від 100 млн. ієн в обробній промисловості до 50 млн. ієн в роздрібній торгівлі. У Німеччині цей показник коливається від 1 млн. до 250 млн. марок. Фірми з оборотом до 1 млн. марок відносяться до найдрібніших.

Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих. Між співробітниками, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.

1.2 Господарські товариства - суб'єкти малого бізнесу

Господарські товариства є найбільш поширеною і універсальною організаційно-правовою формою юридичної особи і разом з виробничими кооперативами становлять групу підприємницьких товариств. В основі інституту господарського товариства лежить відомий ще римському приватному праву договір товариства (societas). Господарське товариство є засобом концентрації коштів з метою отримання прибутку. Інтереси контрагентів, на відміну від інших договорів, не протилежні, а спільні.

Господарське товариство -- це родове поняття, що визначає юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та подальшого його розподілу між учасниками.

Статутний капітал існує у товариствах з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю та в акціонерному товаристві, а складений -- у повному товаристві та в командитному товаристві. Найменування господарського товариства повинно містити найменування товариства, а також назву виду товариства ("акціонерне товариство", "повне товариство" та ін.).

Установчими документами повного і командитного товариства є засновницький договір, а інших видів господарських товариств -- статут. В установчих документах повинно бути зазначено:

1) найменування юридичної особи;

2) її місцезнаходження;

3) адреса;

4) органи управління товариством;

5) компетенція і порядок прийняття рішень органами управління товариства;

6) порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦК або іншим законом.

Учасники господарського товариства мають право:

- брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

- брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

- вийти у встановленому порядку з товариства;

- здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому законом;

- одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

З усіх відомих господарській практиці видів господарських товариств виокремлено п'ять видів: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю та акціонерне товариство.

Отже, повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів. Для учасників повного товариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати на ведення справ. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників. Учасник повного товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства (тобто є повними учасниками) є один або кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Тобто командитне товариство немовби включає дві самостійні структури: повне товариство і товариство вкладників, які у веденні справ участі не беруть. Єдиним установчим документом командитного товариства є засновницький договір, який підписують всі повні учасники.

Засновницький договір командитного товариства повинен містити крім загальних відомостей, також відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. Вкладники несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, лише в межах своїх внесків. Оскільки учасники товариства не відповідають своїм майном за боргами товариства, то істотного значення набуває статутний капітал, який складається з вартості вкладів його учасників. До моменту державної реєстрації товариства його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів.

Єдиним установчим документом, який визначає предмет, мету і порядок діяльності товариства, є його статут. Вищим органом управління товариства є загальні збори учасників. Поточне керівництво здійснює виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який звітує про свою роботу загальним зборам. Кожен член товариства з обмеженою відповідальністю має право отримувати дохід відповідно до розміру свого вкладу в статутний капітал.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом і учасники якого несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, однаково кратному вартості внесеного кожним учасником вкладу.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, майнова відповідальність учасників якого обмежується вартістю їх вкладів до статутного фонду товариства, учасники товариства з додатковою відповідальністю в разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів відповідають додатково (субсидіарно) в солідарному порядку. Розмір такої відповідальності визначається лише тією частиною майна, яка кратна внесеному ними вкладу.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, в межах вартості набутих ними акцій.

Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери -- акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства. Статутний капітал акціонерного товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам.

Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів, у яких мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. При голосуванні на загальних зборах кожний акціонер має таку кількість голосів, якою кількістю акцій він володіє.

1.3 Державна підтримка малого бізнесу

Цілеспрямована державна підтримка малого підприємництва має виключно важливе значення для економіки України. Необхідно зазначити, що формально державна підтримка малого підприємництва вже кілька років визначається в урядових документах як один із головних напрямів економічної реформи. Але деякі заходи державного регулювання мають суперечливий характер, основні напрями підтримки фактично не забезпечені ресурсами. Усе це потребує чіткішого наукового підходу до формування державної політики підтримки та розвитку малого підприємництва.

Перш за все необхідно визначити поняття державної політики підтримки малого підприємництва, її об'єктивну необхідність та суть. Державна політика підтримки малого підприємництва - це сукупність пріоритетних рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

Під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку малого підприємництва, а з іншого боку, -- створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Щодо підтримки малого підприємництва як важливої економічної функції держави необхідно визначити два елементи: забезпечуючий і управлінський. Забезпечуючий елемент у даному разі означає обслуговування суб'єктів малого підприємництва. Держава сприяє забезпеченню його матеріально-технічними ресурсами, надає земельні ділянки, передає державне майно, сприяє організації інформаційного обслуговування, надає цільові кредити та інші види допомоги.

Управлінський елемент державної підтримки малого підприємництва завжди пов'язаний із розв'язанням організаційно-адміністративних питань, плануванням, контролем. Саме цей елемент має стати провідним, оскільки він надає розвитку малого підприємництва стійкого, більш ефективного та управлінського характеру.

Комплекс практичних заходів державної підтримки, що спрямовані на перелом негативних тенденцій у процесі становлення та розвитку малого

підприємництва, а в кінцевому підсумку -- на здійснення останнім усіх своїх соціально-економічних функцій, необхідно зосередити на двох основних напрямах:

- по-перше, наведення елементарного порядку в зовнішньому середовищі малого підприємництва. Це передбачає насамперед: створення та вдосконалення відповідної правової бази; реформування оподаткування; ліквідація адміністративних бар'єрів; захист суб'єктів малого підприємництва від злочинних посягань; покращення умов збуту; сприяння розвитку кооперативних зв'язків з великим бізнесом тощо.

- по-друге, це здійснення регулюючого впливу на внутрішнє середовище малого підприємництва, перш за все по лінії надання виробничої прямої ресурсної (насамперед фінансової) підтримки суб'єктам малого підприємництва. Ясна річ, що тут має бути визначено чіткі пріоритети. До пріоритетів фінансової підтримки малого підприємництва слід віднести: підприємництво виробничої сфери; стимулювання інноваційної діяльності та інвестиційної активності тощо.

Історичний досвід переконує, що науковою політика стає тоді, коли грунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність та свободу вибору. Складовими державної політики підтримки й розвитку малого підприємництва є: мета, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики які, певною мірою, визначені в концепції державної політики розвитку малого підприємництва.

Основними завданнями державної політики розвитку малого підприємництва є:

--залучення суб'єктів малого підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;

--удосконалення структури малого підприємництва;

--створення конкурентного середовища;

--підвищення технологічного рівня виробництва малих підприємств;

--створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

--сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

-- формування соціального прошарку власників і підприємців.

1.4 Проблеми малого бізнесу в Україні та шляхи їх подолання

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки ще не відбулося, а останнім часом ситуація погіршується. Аналіз засвідчує, що головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є:

- відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані відносини суб'єктів підприємницької діяльності з органами влади і управління,

відсутній законодавчий механізм державної фінансової підтримки малого підприємництва, немає єдиного трактування понять: “підприємництво”, “малий бізнес”, “суб'єкти підприємницької діяльності” тощо;

- обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів. Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ;

- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести передусім такі:

1. Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;

2. Вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів.

Разом з тим, малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:

1. Низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;

2. Низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин;

3. Прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо).

4. Поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;

5. Відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;

6. Відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб'єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Зовсім інша ситуація спостерігається сьогодні в економіці України. Відбувається активний процес концентрації капіталу з одночасним встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній й відповідних монопольних угруповань.

Стан та проблеми розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання цього сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

Створення відповідних правових, економічних та організаційних умов сприятиме подальшому збільшенню кількості суб'єктів малого підприємництва, зростанню ролі та значення його у національній економіці. Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики в галузі сприяння малому підприємництву. Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному процесі.

Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах, як вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва:

1. Розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забезпеченням;

2. Розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва;

3. Удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об'єднань малого підприємництва.

Друге: формування та розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва, для чого в першу чергу необхідно:

1. Передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць;

2. Впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;

3. Забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій;

4. Впровадити віднесення на собівартість витрат, пов'язаних з формуванням страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні малих підприємств;

5. Ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержанного за рахунок кредитування малих підприємств;

Третє: інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед:

1. Розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва; створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва;

2. Проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності;

3. Запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише “об'єктивною необхідністю” переходу до ринку, а й невід'ємною частиною загальнодержавної доктрини соціально-економічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом їх незворотності.

Розділ ІІ. Розрахунок витрат на проектування інтер'єру та ремонтно-оздоблювальні роботи, ціни дизайну приміщення.

2.1 Вихідні дані для розрахункової частини курсової роботи

малий бізнес підприємництво

1. Назва приміщення - кімната для молодої дівчини;

2. Площа приміщення - 16,9 м І;

3. Висота - 2,8 м, довжина - 5,2 м, ширина - 3,25;

4. Площа дверей - 2,25 м І;

5. Площа вікна - 5,4 м І;

6. Час для розробки ескізного проекту - 168 год;

7. Час для розробки дизайн-проекту - 552 год;

8. Авторський супровід - 30% від вартості проекту;

9. Єдиний соціальний внесок - 34,7% від мінімальної заробітної плати;

10. Комунальні послуги - 30% від матеріальних витрат;

11. Інші виробничі витрати - 7% від витрат на оплату праці;

12. Рентабельність дизайну приміщення - 35%;

13. Вартість транспортування окремих основних засобів - 5%;

14. Вартість монтажу окремих основних засобів - 10%;

15. Ставка єдиного податку - 10% мінімальної зарплати;

16. Рентабельність ремонтної бригади - 25%;

17. Ремонтна бригада - 4 чоловіка (штукатур, маляр, столяр, електрик);

18. Орендна плата за приміщення - 800.00 грн/місяць;

19. Витрати на рекламу - 250.00 грн/місяць;

20. Плата за телефон - 300.00 грн/місяць;

21. Час на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт - 1 місяць;

22. Номінальна тривалість робочого дня (год) - 8;

23. Амортизація на механізми та інструменти ремонтної бригади - 5% від вартості виконаних робіт;

24. Загальновиробничі витрати - 15% від вартості ремонтних робіт;

25. Прибирання приміщення - 10% від вартості ремонтних робіт;

26. Непередбачені витрати - 15% від вартості ремонтних робіт;

27. Транспортні витрати - 10% від вартості матеріальних витрат ремонтної бригади;

28. Декорування інтер'єру: гардини, килим, світильник, настільна лампа, картина.

Висновки

Процес становлення в Україні малого бізнесу завершився створенням нормативно-правової бази державної регуляторної політики, яка в цілому відповідає встановленим міжнародним нормам у даній сфері. Не в останню чергу деяке економічне зростання останніх років забезпечено в результаті підвищення активності саме малих суб'єктів підприємницької діяльності.

Водночас слід зауважити, що ці форми насамперед зайняли ніші, які в командно-адміністративній системі були незаповнені, внаслідок чого спостерігався відчутний дефіцит у задоволенні споживчого попиту. Отже, й сьогодні малий бізнес розвивається екстенсивним шляхом, що, з одного боку, підвищує конкуренцію на споживчому ринку, а з іншого - створює обмеження для його якісного розвитку.

Є багато чинників, які негативно впливають на підприємницьке середовище, пригнічуючи виробництво та заганяючи діяльність у "тінь". Серед них: надмірний податковий тиск, утиски з боку місцевої влади та контролюючих органів тощо. Є питання, від вирішення яких залежить гармонійний розвиток малого бізнесу в Україні. Отже дослідженню цих та інших проблем присвячений розділ І курсової роботи.

Розділ ІІ курсової роботи присвячений розрахункам витрат на проектування інтер'єру та ремонтно-оздоблювальних робіт, а також ціни дизайну приміщення.

Отже, згідно з розрахунків, вартість дизайн-проектування кімнати для молодої дівчини площею 16,9 мІ - 8469,98 грн. Кошторис дизайн-проекту - 11663,80 грн, відповідно ціна дизайн-проекту - 15235,63 грн. Чистий прибуток дизайнера згідно його праці дорівнюватиме 3570,24 грн. Важливою є ціна будівельно-оздоблювальних робіт, що відповідно і є зарплатою ремонтної бригади (чотири чоловіка: штукатур, маляр, столяр, електрик). Згідно розрахунків, вартість робіт - 12505,90 грн.

В результаті всіх підрахунків, замовник готовий витратити на дизайн інтер'єру кімнати для молодої дівчини площею 16,9 мІ - 57736,59 грн.

Список використаної літератури

1. Дуб Л. "Питання розвитку малого бізнесу в Україні" // Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2000.- №2.-с.162-168.

2. Єфименко Т. "Напрямки розвитку податкового потенціалу малого підприємництва" // Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2001.- №3. -с.141-148.

3. Кирпот О. "Висококонцентроване суспільне виробництво - основа малого підприємницства" // Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2000.- №2. -с.127-134.

4. Кондратюк Т. "Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм реалізації // Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2001.- №4. -с.111-118.

5. Микитюк О.І. "Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств" // Фінанси України. - 1999р. - №6. - с.55-61.

6. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства - К., 2003.

7. Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства. Х., ВД "Інжек", 2003.

8. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Структурно-логічний навчпльний посібник. К., 2001.

9. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика. Навчальний посібник. - К., "Вікар", 2001.

10. Костенко Т.Д., Підгора Є.С. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства. - К., 2007.

Размещено на Allbest.ru

...