Теоретичні засади інвестиційного розвитку регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади інвестиційного розвитку регіону



1. Сутність і визначення поняття «інвестиції»

інвестиція капітал вкладення економіка

Інвестиції - це вкладення капіталу суб'єкта у що небудь для збільшення згодом своїх доходів.

Інвестиції розглядаються як процес, що відображає рух вартості, і як економічна категорія - економічні відносини, пов'язані з рухом вартості, вкладеної в основні фонди. Необхідною ланкою процесу є заміна зношених основних засобів новими. Разом з тим розширення виробництва може здійснюватися тільки за рахунок нових вкладень, спрямованих не тільки на створення нових виробничих потужностей, але й на вдосконалення старої техніки або технологій. Саме це і становить економічний сенс інвестицій.

Сукупність витрат - це довгострокове вкладення капіталу в різні галузі економіки, реалізується у формі цілеспрямованого вкладення капіталу на певний термін в різні галузі і сфери економіки, а також в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання доходу. Саме поняття «інвестиції» означає вкладення капіталу в галузі економіки не тільки на підприємстві, а й усередині країни і за кордоном.

Інвестиції - це відкладання грошей на завтрашній день, щоб мати можливість більше отримати в майбутньому. Одна з частин інвестицій - споживчі блага, вони відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів) [1. с. 114].

Інвестиції поділяються на:

інтелектуальні - спрямовані на підготовку та перепідготовку фахівців на курсах, передачу досвіду, ліцензій і нововведень, спільні наукові розробки;

прямі - інвестиції, зроблені юридичними та фізичними особами, які мають право на участь в управлінні підприємством і повністю володіють підприємством або контролюючими не менше 10% акцій або акціонерного капіталу підприємства;

портфельні - не дають право вкладникам впливати на роботу фірм і компаній, що вкладаються в довгострокові цінні папери, купівлю акцій;

реальні - довгострокові вкладення коштів у галузі матеріального виробництва;

фінансові - боргові зобов'язання держави;

тезавраційних - так називаються інвестиції, здійснювані з метою накопичення скарбів.

Прибуток від таких інвестицій може бути отримана інвестором тільки за рахунок зростання вартості самих об'єктів інвестування, тобто за рахунок різниці між ціною купівлі та продажу .Довгий час у нашій країні тезавраційний вид інвестицій представляв практично єдину можливу форму інвестування, і до цих пір для багатьох інвесторів залишається основним способом збереження і накопичення капіталів.

Ознаками інвестицій є:

здійснення вкладень інвесторами, які мають власні цілі;

здатність інвестицій приносити дохід;

цілеспрямований характер вкладення капіталу в об'єкти і інструменти інвестування;

певний термін вкладення коштів;

використання різних інвестиційних ресурсів, що характеризуються в процесі здійснення попитом, пропозицією та ціною.

Класифікація інвестицій

1. По об'єкту вкладень:

а) фінансові інвестиції -- вкладення у фінансові інститути, тобто вкладення в акції, облігації й інші цінні папери, випущені приватними компаніями або державою, придбання корпоративних прав і інших фінансових інструментів; вони в свою чергу, підрозділяються на:

прямі - внесення засобів у статутний фонд юридичної особи в обмін на його корпоративні права;

портфельні - придбання цінних паперів і інших фінансових активів на фондовому ринку;

б) реальні/капітальні інвестиції -- вкладення засобів у реальні активи, -- придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації (Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»); реальні інвестиції перебувають із двох різних компонентів:

інвестиції в основний капітал, тобто придбання знову зроблених капітальних благ, таких як виробниче устаткування, комп'ютери і будинки виробничого призначення;

інвестиції в товарно-матеріальні запаси, що являють собою нагромадження запасів сировини, підмета використанню у виробничому процесі, або нереалізованих готових товарів; комерційні товарно-матеріальні запаси вважаються складовою частиною загального розміру запасів капіталу в економічній системі; вони настільки ж необхідних, як і капітал у формі устаткування, будинків виробничого призначення;

в) інтелектуальні інвестиції - вкладення в підготовку кадрів, передача досвіду, ліцензій і ноу-хау, спільні наукові розробки.

2. По характеру участі в інвестуванні:

а) прямі інвестиції -- безпосереднє засобів інвестором в об'єкти інвестування (даний вид інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування);

б) непрямі інвестиції -- інвестування, опосередковане іншими обличчями (інвестиційними або фінансовими посередниками). Ці інвестиції здійснюють інвестори, що не мають достатню кваліфікацію для вибору об'єктів інвестування і подальшого керування ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), а останні, зібрані в такий спосіб інвестиційні засоби розміщають за своїм розсудом - вибирають найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх клієнтів.

3. По періоду інвестування:

а) короткострокові інвестиції -- вкладення капіталу на період, не більш одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.);

б) довгострокові інвестиції -- вкладення капіталу на період більш одного року.

В практику великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються в такий спосіб:

до 2 років;

від 2 до 3 років;

від 3 до 5 років;

більше 5 років.

4. По регіональним ознакам:

а) внутрішні інвестиції -- вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані в границях даної країни;

б) інвестиції за границею -- вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані за межами даної країни.

5. За формою власності:

приватні -- вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності;

державні -- вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і керування за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами за рахунок власних і позикових засобів;

іноземні -- вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

спільні -- вкладення, здійснювані обличчями даної країни й іноземних держав [1, с. 114].

Інвестиційна діяльність

Не менше важливе визначення, що уточнює сутність інвестицій - це інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність -- це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій (Закон України “Про інвестиційну діяльність”, ст. 2).

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями і суспільствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування;

- іноземного інвестування;

- спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України й іноземних держав [7, с. 29].

Інвестиційна діяльність реалізується звичайно в правових формах, що відповідають договорам підряду на капітальне будівництво, проектування, постачання й інше. Інвестування може відбуватися шляхом придбання акцій акціонерного товариства, вступу в товариство з вкладенням паю. Інвестиції можуть здійснюватися шляхом придбання патенту або прав користування по ліцензійному договорі, придбанням товарного знака і т.д.

Інвестиційний договір визначає взаємовідносини власників або власників засобів, вкладених в об'єкти підприємницької діяльності, взаємодія в процесі реалізації інвестиційного проекту, у розподілі прибутків від наступної експлуатації проекту, а також встановлює право на об'єкт [2, с. 165].

Інвестор, як головна фігура інвестиційного проекту, має право:

1) визначати напрямки, об'єми, характер і ефективність інвестицій;

2) контролювати їхнє цільове використання; володіти;

3) користуватися і розпоряджатися результатами інвестицій (крім випадків обговорених у законодавстві);

4) передачі частини своїх повноважень іншим організаціям.

Інвестор визначає об'єми інвестицій залучаючи для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відношення учасників інвестиційної діяльності понад своєю компетенцією.

Держава виступає одночасно як інвестор і як ініціатор інвестиційної діяльності для задоволення інтересів суспільства. Державне регулювання інвестиційною діяльністю може виступати у формі:

- державних інвестиційних програм;

- прямого керування державними інвестиціями;

- податковій політиці;

- надання фінансової допомоги на розвиток окремих територій, галузей, виробництв;

- фінансової, кредитної, ціноутворювальної й амортизаційної політиці;

- антимонопольній політиці;

- приватизації об'єктів державної власності;

- контролю за дотриманням норм і стандартів.

Фінансування здійснюється за рахунок засобів державного бюджету і позабюджетних джерела, тобто від суб'єктів, що беруть долю в реалізації цих програм. Джерелом інвестицій можуть бути і кредити банків під державні гарантії.

Попередній об'єм державних капітальних вкладень встановлюється Міністерством економіки і повідомляється держзамовникам. На підставі попередніх об'ємів, розробляють перелік об'єктів із техніко-економічним обґрунтуванням і необхідними розрахунками. Затверджений перелік є підставою для проведення торгів підряду. Результатом проведення торгів вважається висновок державних контрактів, у яких уточнюються всі необхідні дані: вартість, терміни і т.д. [3, с. 23]

Державне регулювання інвестиційної діяльності полягає в гарантіях прав суб'єктів і захисту інвестицій. Держава гарантує, насамперед, стабільність прав, що дуже важливо при довгострокових інвестиціях. Інвестиції можуть бути припинені лише у випадку стихійних лих, визнання інвестора банкрутом, надзвичайного положення й екологічних порушень [2, с. 165].

На шкода, варто помітити, що більшість гарантій, передбачених у законі, носять декларативний характер, оскільки не розроблені механізми їхньої реалізації.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

- знову створювані і модернізовані основні й оборотні кошти у всіх сферах народного господарства;

- цільові грошові внески;

- цінні папери;

- науково-технічна продукція;

- інтелектуальні цінності;

- майнові права;

- інші суб'єкти власності.

Основними суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори, замовники, виконавці робіт і користувачі об'єктів. Інвестори -- суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових або притягнутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування, які забезпечують їхнє цільове використання. Замовником є суб'єкт, що безпосередньо реалізує проект, який здійснює для цього всі необхідні дії в межах прав наданих інвестором. Функції замовника може здійснювати самий інвестор. Користувачами об'єктів можуть бути будь-які юридичні і фізичні особи, а також державні і муніципальні підприємства, іноземні держави і міжнародні організації, для яких створюється об'єкт інвестиційної діяльності і користування який закріплено в договорі з інвестором.

Інвестори, за законом, можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівне і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхній невід'ємним правом, що охороняється законом.

Учасники інвестиційної діяльності -- громадяни і юридичні особи інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Іноземні інвестиції

Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року і декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року, визначили наступні поняття:

Іноземні інвестиції -- усі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Іноземні інвестори:

юридичні особи, створені по іншому законодавству, чим законодавство України;

фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

іноземні держави, міжнародні державні і недержавні організації;

інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, що признаються такими чинним законодавством України.

Можливості об'єктів для іноземного інвестування не обмежені - будь-які об'єкти за винятком заборонених законодавством. Крім того, в окремих випадках передбачаються додаткові вимоги до установчих документів і порядку реєстрації і проведення незалежної експертизи [8, с. 8].



2. Інвестиційний розвиток регіону

Інвестиційний розвиток -- це процес довгострокового спрямованого вкладення капіталу в підприємства різних галузей економіки та соціально-економічні програми усередині країни та за її межами для забезпечення покращення якості життя шляхом економічного зростання за рахунок одержання прибутків та соціальних результатів, випуску товарів, зокрема інвестиційних, надання послуг.

У сучасному світі будь-яка територія (місто, країна, регіон) конкурує з іншими територіями за залучення трудових ресурсів, інвесторів, туристів і т.п. В умовах глобалізації, постійного росту конкуренції, вирівнювання умов господарювання на різних територіях, маркетинг території, її імідж і бренд виходять на перший план, тому усе більше країн і міст цілеспрямовано займаються маркетингом своїх територій, формуванням власного бренду, які обумовлюють інвестиційну й туристську привабливість місцевості.

Існуюча сьогодні нестача внутрішніх інвестиційних ресурсів, обумовлена, по-перше, тривалим періодом спаду вітчизняного виробництва, а відтак недостатністю ресурсів підприємств для оновлення та модернізації основних фондів.

По-друге, різким падінням рівня доходів переважної більшості населення України і, як результат, недостатністю заощаджень домогосподарств для здійснення прямих та портфельних інвестицій.

По-третє, недостатньою є капіталізація української банківської системи, що обмежує можливості здійснення масштабних інвестиційних проектів.

Реалістичний підхід до оцінки потенціалу економічного розвитку України засвідчує наявність конкурентних переваг країни та її регіонів, що є дійсним фактором підвищення її інвестиційної привабливості як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора.

Основними регіональними інвестиційними ризиками є: нестабільність законодавчої бази для впровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; високі відсотки ставок комерційного кредитування інвестиційних проектів; нестабільне фінансове становище провідних підприємств регіону; слабка мережа консалтингових центрів для розробки програм діяльності підприємств.

До фінансових ризиків можна віднести: заборгованість підприємств один перед одним; високопроцентні кредити, надані банками підприємствам.

Політичні і законодавчі ризики реально оцінити складно внаслідок періодично нестабільної і непередбачуваної ситуації в державі.

В умовах, що склалися, необхідно розробити і впровадити жорсткий механізм залучення і утримання грошових ресурсів у виробничій сфері, в реалізації якого провідну роль повинні відіграти банки. Ключовою ланкою механізму мають стати: введення окремого режиму руху амортизаційних коштів підприємств і коштів, що звільняються від оподаткування у зв'язку з їх інвестиційною спрямованістю; система інвестиційних рахунків з обмеженням використання коштів, які на них накопичуються, винятково для капітального будівництва і закупівель устаткування. За допомогою такого механізму також можна забезпечити контроль за використання інвестиційних ресурсів через систему інвестиційних рахунків чи договорів з комерційними банками з метою посилення виробничої сфери та відновлення оборотних коштів [4, с. 304].

Розробка конкретних інвестиційних заходів повинна проводитись з урахуванням пріоритетних напрямів та аналізу існуючого стану соціально-економічного розвитку регіону. Доцільно навести всю необхідну інформацію про термін дії заходів, відповідальних виконавців, вартість та очікуваний результат. Обґрунтованість заходів повинна бути підтверджена розрахунками економічної ефективності як окремого проекту, так і прогнозного результату функціонування економіки регіону в цілому.

Найважливіша складова інвестиційних заходів -- упровадження науково-технічних розробок у продуктивні сили, розвиток яких матиме своїм результатом одержання конкурентних переваг на ринку та входження підприємств у правове поле підтримки інвестиційної діяльності. Це особливо важливо для інноваційної форми інвестицій. З урахуванням високого ступеня ризику інноваційного підприємництва розділ повинен включати заходи, що спрощують процедури відкриття інноваційних підприємств, зменшують для них обсяги відповідного державного збору [5, с. 105].

У програмі повинні бути заходи щодо налагодження взаємодії з міжнародними організаціями (Тacis, Європейским банком реконструкції і розвитку, Американським агентством з питань міжнародного розвитку), зокрема для підтримки малого і середнього бізнесу, забезпечення консалтингової допомоги місцевим підприємствам у питаннях експорту продукції, підготовки бізнес-планів, пошуку фінансових ресурсів тощо.

При створенні програми слід звернути увагу на застосування кластерного підходу або методики розробки з використанням кластерних структур управління розвитком регіону. Мета створення таких об'єднань -- ефективне використання конкурентних переваг території. Хід виконання інвестиційних заходів рекомендується контролювати та, за необхідністю, коригувати не рідше двох разів на рік, а також за потреби заслуховувати на засіданнях у голови обласної державної адміністрації. Окремі важливі питання, після попередньої підготовки, повинні бути розглянуті на спеціально організованих нарадах [6, с. 108].

Концепція інвестиційного розвитку регіону

Метою Концепції є визначення основних принципів, напрямів та механізмів реалізації регіональної інвестиційної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для забезпечення притоку інвестицій та їх ефективного використання шляхом концентрації на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку області.

Принципи Концепції інвестиційного розвитку регіону

- Баланс національних та регіональних інтересів. Всі процеси в інвестиційній сфері регіону повинні відповідати національним та регіональним інтересам.

- Пріоритет законодавчого забезпечення. Всі перетворення повинні відбуватися в межах, визначених нормативно-правовою базою.

- Інноваційний характер розвитку. Впровадження нового технологічного укладу шляхом відтворення науково-технічного потенціалу та використання наукомістких технологій.

- Соціальна спрямованість інвестиційних перетворень. На всіх етапах формування і реалізації регіональної інвестиційної політики необхідно виходити з пріоритету інтересів та добробуту широких верст населення регіону.

- Послідовна децентралізація інвестиційного процесу. Розширення участі місцевих (міських, районних) органів влади в управлінні інвестиціями та поєднання регіонального регулювання інвестицій з ринковими механізмами.

- Орієнтація переважно на власні кошти суб'єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів.

- Програмно-цільове фінансування. Виділення бюджетних коштів для реалізації регіональних програм (проектів) за адресним принципом та здійснення контролю за їх цільовим використанням.

- Державно-приватне партнерство. Розширення практики змішаного ресурсного забезпечення інвестиційних проектів.

Механізми реалізації Концепції

Концепція визначає основні засади здійснення регіональної інвестиційної політики шляхом використання наступних механізмів активізації інвестиційних процесів та підвищення інвестиційної привабливості регіону.

Організаційні:

- оптимізація органів управління інвестиційними процесами у регіоні;

- методичне забезпечення державного регулювання інвестицій;

- організація і технологія розробки регіональних програм розвитку;

- формування інвестиційної та інноваційної інфраструктури;

- кадрове забезпечення регіонального управління інвестиційним розвитком.

Правові:

- формування системи нормативно-правових актів регулювання інвестиційного розвитку регіону;

- удосконалення законодавчої бази у сфері стимулювання інвестиційної діяльності.

Економічні:

- фінансово-кредитне регулювання;

- формування умов здійснення інвестицій в пріоритетних напрямах розвитку регіону;

- страхування та гарантування інвестицій.

Інформаційні:

- моніторинг інвестиційних процесів в регіоні;

- інформаційне і консалтингове супроводження проектів;

- формування банку даних інвестиційних ресурсів, пропозицій та проектів.

Основні завдання та напрями інвестиційного розвитку регіону

Реалізація основних положень Концепції спрямована на вирішення першочергових завдань інвестиційного розвитку Донецької області:

1. Підвищення інвестиційної привабливості регіону.

2. Здійснення структурно-інноваційної перебудови економіки області.

3. Подолання диспропорцій розвитку територій області.

4. Створення сприятливого і комфортного життєвого простору.

Для вирішення визначених завдань та досягнення поставленої мети Концепції необхідна реалізація дій за наступними напрямами:

Формування сприятливого інвестиційного клімату та позитивного іміджу регіону передбачає:

- створення Агентства із залучення інвестицій для здійснення комплексної підтримки інвестиційних проектів та забезпечення взаємодії між інвесторами і органами влади;

- розширення співробітництва органів місцевої влади з установами ринкової інфраструктури (консалтинговими групами, юридичними, аудиторськими, маркетинговими компаніями);

- оптимізацію процедур одержання дозвільних документів, створення «єдиного інвестиційного вікна»;

- забезпечення ефективності та прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства;

- розширення співпраці з міжнародними організаціями, у тому числі фінансовими, забезпечення інформаційної й організаційної підтримки іноземним інвесторам;

- розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва;

- здійснення рекламно-інформаційної підтримки внутрішнього ринку, рекламування природно-ресурсного та економічного потенціалу територій, розробку й поширення презентаційних матеріалів серед інвестиційної спільноти;

- активізацію виставкової діяльності, проведення економічних, інвестиційних форумів, конференцій, семінарів.

Утворення необхідних передумов для структурно-інноваційної перебудови економіки області передбачає:

- розробку Програми інноваційно-інвестиційного розвитку Донецької області;

- створення бази інвестиційних пропозицій і надання підтримки проектам, спрямованим на розвиток високотехнологічної конкурентоспроможної продукції, розвиток інфраструктурних і базових секторів економіки регіону, об'єктів альтернативної енергетики;

- включення до галузевих програм інвестиційних проектів, спрямованих на випуск високотехнологічної продукції, підвищення ефективності використання енергоресурсів і мінеральної сировини;

- проведення конкурсів на краще технологічне рішення виробничих і екологічних проблем;

- розбудову інноваційної інфраструктури, організацію підготовки фахівців з венчурного підприємництва.

Забезпечення інвестиційного розвитку територій області передбачає:

- впровадження програмно-цільового планування та збалансування розвитку територій області відповідно до їх інвестиційних можливостей;

- формування брендингу територій області, визначення кожною територією пріоритетних напрямків розвитку, під які залучатимуться інвестиції;

- розвиток інформаційних баз інвестиційних пропозицій та об'єктів потенційного інвестування, створення «інвестиційної карти» області;

- сприяння функціонуванню в регіоні передбачених законодавством спеціальних режимів інвестиційної діяльності;

- стимулювання створення територій компактного розміщення бізнесу - кластерів з розвиненою інфраструктурою;

- розвиток логістичної та комунікаційної інфраструктури на територіях, визначених пріоритетними для інвестування;

- підвищення кваліфікації управлінських кадрів з питань залучення інвестицій та розробки інвестиційних проектів розвитку територій.

Спрямування інвестиційних потоків на подолання існуючих соціальних проблем в регіоні передбачає:

- надання пріоритетного статусу інвестиційним проектам, спрямованим на розвиток інфраструктурних та екологічних виробництв, об'єктам альтернативної енергетики;

- впровадження методики оцінки ефективності інвестиційного розвитку з позицій реалізації стратегічних завдань розвитку регіону;

- сприяння розробці та реалізації інфраструктурних і соціальних проектів регіонального і локального масштабу (транспорт, ЖКГ тощо), забезпечення їх фінансування з державного та місцевого бюджетів пошук донорів та приватних інвесторів.

Мобілізація ресурсного забезпечення інвестиційних процесів в регіоні передбачає:

- формування регіонального ринку інвестиційних ресурсів шляхом залучення заощаджень населення, коштів фінансових посередників, ресурсів банківської системи та бюджетних коштів;

- створення спеціального Регіонального інвестиційного фонду за рахунок коштів місцевих бюджетів та приватних інвесторів для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів;

- сприяння становленню та розвитку індустрії прямого інвестування і венчурного капіталу;

- залучення коштів міжнародних фінансових організацій, іноземних кредитів;

- створення системи гарантування і страхування інвестиційних вкладень в пріоритетні напрями інвестиційного розвитку регіону.

Критерії досягнення мети інвестиційного розвитку

До цільових критеріїв, що визначають досягнутий рівень інвестиційного розвитку належать:

- показники інвестиційної активності - інвестиційний капітал на душу населення, іноземні інвестиції на душу населення;

- показники економічного розвитку - валова додана вартість на душу населення, промислове виробництво на душу населення, обсяг експорту та імпорту на душу населення;

- показники соціального розвитку - середня заробітна платня, грошові доходи на душу населення, кількість безробітних на 1000 чоловік економічно активного населення у віці 15-70 років.



3. Інвестиційне забезпечення розвитку економіки регіону: проблеми, шляхи вирішення

Перехід економіки України до ринкових відносин дозволив на законодавчому рівні проголосити курс на інвестиційно-інноваційний розвиток держави, коли роль головного джерела стійкого соціально-економічного зростання відіграють наукові знання, сучасні технології та інвестиції в їх розвиток. Цим вимогам повинна відповідати сучасна регіональна економічна політика.

Разом з тим, диспропорції в соціально-економічному і культурному розвитку регіонів України, які склалися в процесі централізованого, перш за все, галузевого управління економікою в умовах переходу до ринку вимагають істотних змін в регіональній політиці України. Встановлення і збереження пропорційності в економічному і соціальному розвитку регіонів є важливим аспектом регіональної політики всіх розвинених країн.

В умовах поширеної економічної кризи проблема вирівнювання економічних характеристик для різних регіонів країни стає особливо гострою. В Україні проблеми регіонального розвитку більшою частиною виникають у формі питань, які торкаються нерівномірного розподілу доходів між регіонами; різниць в темпах росту і рівня безробіття, оплати праці, а також впливу цих відмінностей на поширення бідності і соціальної напруги.

Сучасний стан і шляхи активізації інвестиційного забезпечення розвитку регіону розглядаються під кутом зору підвищення інвестиційної привабливості регіону, більш активної роботи по залученню інвестицій з боку всіх ланок влади, підвищення ролі малого та середнього бізнесу у вирішенні даної проблеми, в цілому удосконалення регіональної інвестиційної політики. Головною ціллю державної регіональної політики у сучасних умовах, на мою думку, повинно бути надання допомоги у рівномірному соціально-економічному розвитку України та її регіонів, забезпечення пристойного рівня життя населення, дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для громадян незалежно від місця проживання, на основі ефективного використання потенціалу регіонів, підвищення ефективності функціонування підприємств різних форм власності [9, с. 47].

Разом з тим, як показує аналіз, рівень ефективності роботи підприємств всіх форм власності, як основного суб'єкту господарської діяльності регіону, недостатній. Так, рівень збиткових підприємств за 2007 рік склав 32,5 відс. до загальної кількості підприємств, а сума збитків склала 47096,5 млн. грн.., в тому числі в промисловості відповідно 33,4 відс. та 13256,0 млн. грн. По цій причині бюджети областей недоотримали значні фінансові кошти.

Низька інноваційна активність промислових підприємств. В 2007 році було лише 14,2 відс. від загальної їх чисельності, а в окремих галузях ще менше - 5-7 відс. У загальному обсязі інноваційних витрат, витрати на придбання нових технологій склали лише 3 відс.

В структурі інвестицій в основний капітал низький їх рівень в сільське господарство, мисливство, лісове господарство (у 2007 році лише 5,1 відс.), що знижує ефективність функціонування цієї важливішої галузі економіки, створює напруженість у вирішенні соціальних проблем села.

Так як внутрішніх ресурсів недостатньо, виникає необхідність в залученні коштів іноземних інвесторів. Разом з тим, згідно статистичних даних, частка іноземних інвестицій в економіку України за 2007 рік склала в загальній сумі інвестицій 3,7 %, що явно недостатньо. Експерти ООН віднесли Україну до двадцятки найпривабливіших для прямих іноземних інвестицій країн. Тому, для залучення коштів іноземних інвесторів необхідно формувати позитивний імідж України [11, с. 65].

На сьогоднішній день Україна виступає для іноземного інвестора, як країна із вигідним географічним розміщенням, різноманітними природними ресурсами, плодоносним чорноземом, кваліфікованими кадрами та науковим потенціалом. Але поряд з цими перевагами є й недоліки, які знижують інвестиційну привабливість, а саме: нестабільність законодавства, відсутність податкового кодексу, низькі доходи населення, труднощі у відкритті бізнесу та виділенні ділянок для будівництва, політична нестабільність, рейдерство. Особливий наголос зарубіжні експерти роблять на високому рівні корупції, яка загрожує принципам демократії та верховенству закону.

Для вирішення цих проблем на державному рівні, на нашу думку, необхідно:

а) вдосконалювати державне управління соціально-економічним розвитком регіонів України. Регіональна політика має бути відокремлена в самостійний вид державної економічної політики. Акцентувати увагу потрібно не стільки на довгострокових проблемах розміщення виробництва, а розглядати регіональний рівень економічної сфери як територіально диференційовану цілісність взаємопов'язаних однорівневих господарських комплексів.

До зазначеного об'єкту дослідження та впливу регіональної політики, як специфічної системи економічних відносин, потрібно розробити відповідні категорії та показники для регіонального рівня економічної сфери діяльності.

Враховуючи особливості стану і рівень соціально-економічного розвитку України, а також сучасні тенденції в регулюванні економічної сфери діяльності на регіональному рівні, доцільно забезпечити комплексне застосування всіх методів з орієнтацію на максимальне залучення і використання регіонами власних можливостей і ресурсів.

Потрібно передбачити на загальнодержавному рівні створення колегіальних управлінських інститутів в межах як представницької, так і виконавчої гілок влади, щоб забезпечувати узгодження національних і місцевих інтересів в питаннях розробки і реалізації державної регіональної політики. Такий підхід передбачає наявність самостійного фінансового правового забезпечення проведення зазначеної політики, в цілому посилення наукового підходу до управління економікою регіону;

б) для створення інвестиційної привабливості регіонів і економіки України в цілому необхідна:

1) чітка та злагоджена перебудова інвестиційної політики держави та законодавства країни в цілому. Іноземним інвесторам необхідний юридичний і правовий захист своїх коштів та об'єктів інвестування, надання економічних гарантій від Уряду. Наявність великої кількості законодавчих актів і постанов, які суперечать один одному , призводять до плутанини під час вирішення спірних питань, тобто треба сформувати стійке та передбачуване правове поле;

2) потрібно надати правовий фінансовий захист таким фінансовим процесам як кредитування та страхування ризиків, переглянути податкову систему, в пріоритетних галузях економіки надавати пільги на початкових етапах діяльності підприємства для його подальшого розвитку;

3) однією з найважливіших перешкод є мораторій на продаж землі та відсутність права власності на землю об'єктів інвестування;

4) на сьогоднішній день невирішеним залишається питання щодо рейдерських захватів підприємств, що є звичним для України та дивним для Європи та світу. За таких умов, іноземний капітал інвестують в короткострокові та дуже рентабельні проекти, а від довгострокових відмовляються. Така позиція інвесторів зрозуміла, адже завдяки політичній та економічній кризі, в якій Україна знаходиться протягом довгого періоду, важко визначити основний напрямок діяльності підприємства та передбачити, що буде в країні через 3-5 років;

5) необхідно також стабілізувати політичну ситуацію в країні, знизити рівень корупції, лібералізувати та дерегулювати підприємництво, сприяти розвитку фондового ринку, сформувати інвестиційні стимули, скоротити правила та інструкції стосовно ліцензування, оподаткування і репатриації прибутків. В цілому, для створення інвестиційно привабливого середовища, Україні потрібно проводити всі необхідні реформи якнайшвидше;

в) керівникам промислових підприємств в регіоні всіх форм власності сумісно з органами державного управління і місцевого самоврядування необхідно активніше проводити роботу по реструктуризації підприємств, в першу чергу збиткових (а таких в країні 32,5 відс.), і, перш за все, оперативної реструктуризації, що направлена на виявлення і залучення всіх резервів виробництва, підвищення ефективності праці підприємств, виведення їх на рівень рентабельності. Цю роботу необхідно провести на протязі найближчих 1-2 років. Це дозволить зробити ці підприємства інвестиційно привабливими, і в процесі стратегічної реструктуризації забезпечити надходження інвестицій в подальшому розвитку підприємства.

Інвестиційно-інноваційне відновлення виробництва повинно бути направлено на створення нових видів продукції і технологічних процесів, подальших ступенів обробки продукції, модернізації основних виробничих фондів і підвищення якості виробництва, що є основним шляхом ефективного освоєння науково-технічного прогресу за наявності великого виробничого апарату. Тим самим національне багатство буде більш послідовно використовуватись для швидкого розвитку продуктивних сил, для прискореного освоєння сучасних технологічних процесів.

Іноземні інвестори набагато краще та ефективніше керують підприємствами, а ніж це робить держава. Приватний власник намагається підвищити виробничі потужності за рахунок впровадження новітніх технологій, що призводить до зростання прибутку, а як наслідок підвищення заробітної плати та покращення соціального захисту працівників.

Основними напрямками організаційно-економічної роботи на промислових підприємствах повинні бути:

- впровадження ефективних методів менеджменту;

- припинення виробництва застарілої продукції, реалізація не використовуваних основних фондів і земельних ділянок, на яких вони розташовані;

- виділення зі складу великих підприємств самостійні підприємства і ліквідація безперспективних виробництв;

- перебудова структури виробництва за принципом формування центрів прибутку;

- розробка, сертифікація, розширення випуску конкурентоспроможної продукції і реалізація її на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- участь у регіональному і міжрегіональному поділі праці, розвиток регіональної і міжрегіональної кооперації;

- організація виробництва і постачання комплектного устаткування «під ключ» з наступним сервісним обслуговуванням, навчанням кадрів, передачею технологічної документації;

- розвиток мережі каналів товароруху, у тому числі дилерських представництв за кордоном для прискорення реалізації, більш повного обліку умов експлуатації машинобудівної продукції та її після продажного обслуговування;

- відродження науково-технічної і дослідно-експериментальної бази, що реалізує інноваційні проекти з гарантованим економічним ефектом і оплатою в залежності від обсягу продажу чи прибутку в замовника;

- зняття важкого тягаря утримання соціальної сфери промисловим підприємствам з передачею її на баланс міста (району), в якому розташовані.

Досягнення цілей та реалізація задач регіональної промислової політики в сучасних умовах можливі на основі впровадження досягнень в галузі науково-технічного прогресу і цілеспрямованої інвестиційної політики в пріоритетних напрямках розвитку економіки. У сучасний період необхідна не просто зміна рівнів технології виробництва, підвищення віддачі виробничих фондів, а потрібна комплексна якісна заміна створених в Україні (у значному ряді галузей) продуктивних сил, що спираються на найпередовіші досягнення вітчизняної і світової науки, створення нового технологічного укладу в тих галузях виробництва, у яких за станом на сьогоднішній день апарат не знаходиться на передових позиціях;

г) важливим інструментом досягнення самодостатності регіонів повинно стати прискорення розвитку малого та середнього бізнесу, як стратегічного напрямку розвитку територій. Рівень розвитку малого бізнесу в Україні нижчий в декілька разів (5-6 раз), ніж в розвинених країнах з ринковою економікою.

Головна ціль програм розвитку малого бізнесу в регіонах - забезпечення стабільних умов для подальшого функціонування малих та середніх підприємств,залучення широких верств населення до підприємницької діяльності, збільшення нових робочих місць. Для прискорення розвитку малого бізнесу необхідно посилити фінансову підтримку цього важливого сектору регіональної економіки, впровадити більш ефективні системи фінансування, кредитування й страхування, і на цій основі забезпечити збільшення надходжень коштів до місцевих бюджетів, що позитивно вплине на динаміку економічного та соціального розвитку регіонів;

д) вирішенню регіональних проблем значною мірою повинно сприяти проведення нового етапу адміністративної реформи, пов'язаного з делегуванням управлінських функцій центральних органів влади на регіональний рівень і всебічний розвиток місцевого самоврядування. При цьому в регіоні повинні бути законодавчо розмежовані повноваження і відповідальність між гілками влади. Це дозволить забезпечити більш комплексний соціально-економічний розвиток регіонів і України в цілому [10, с.72].

Вирішення цих проблем дозволить покращити інвестиційну привабливість регіонів і на цій основі підвисити ефективність функціонування країни, вирішення соціальних проблем населення України.

Висновки

Когнітивний аналіз дав змогу визначити, що інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання.

Сформована в даний час в Україні кризова ситуація фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- так і макрорівні. Це проявилося в абсолютному скороченні об'єму капітальних вкладень і деформації джерел їхній формування, різкому зниженні реального виробничого нагромадження. Тому пошук шляхів стабілізації економіки, у першу чергу, припускає активізацію інвестиційної діяльності, що, насамперед, повинна бути зорієнтована на корінні структурні перетворення. Це, у першу чергу, стосується такої основної пропорції відтворення як співвідношення між фондами нагромадження і споживання в складі національного доходу. Якщо виходити з фактичних даних, то можна зробити висновок, що нинішній спад в економіці, породив значне підвищення норми нагромадження, але цей висновок є помилковим, тому що до нагромадження прилічені величезні запаси готової нереалізованої продукції.

З аналізу інвестиційної діяльності, у сфері виробництва, випливає наступний висновок: метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетних напрямків включити і галузі соціальної інфраструктури.

Аналіз також показує, що в даний час капітальні вкладення, в основному, робляться в сфері основного виробництва. Відсутність розвитої сфери послуг виробничого характеру негативно позначається на ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в даний час повинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво.

В останні роки відбулося різке скорочення витрат на соціально-культурні потреби, а також науку і наукове обслуговування, що привело до прямого занепаду даної сфери.

З проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і в найближчій перспективі, будуть:

- поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

- удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

- зміна галузевої структури капітальних вкладень із погляду значного підвищення життєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування;

- пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;

- збільшення об'ємів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

- збалансованість інвестиційного циклу.

Приплив інвестицій для України можна вважати першою і найнеобхіднішою умовою виходу з кризи. А тому розглядання питання інвестицій є дуже актуальним для стану перехідної економіки України, адже це буде запорукою ефективності управління вітчизняною економікою.

Список використаних джерел

1. Дорошенко Т.В. Сутність інвестицій як економічної категорії // Фінанси України.-2000.-№ 11.-с. 114.

2. Кузьмін О.Є. Проблеми регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Регіональна Економіка.-2000.-№ 4.-с. 165.

3. Інвестиції в Україні - засіб виходу України із кризи // Ukranian Market Review (Огляд українського ринку).-2000.-№ 2.-с. 23.

4. Максимова Т.С. Регіональний розвиток (аналіз і прогнозування). -- Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2003. -- 304 с.

5. Яковенко Л. Пріоритети розвитку та державне регулювання реального сектора економіки України // Підприємництво, господарство і право. -- 2001. -- № 3. -- С. 105.

6. Романюк С., Коломійчук В., Дробот Н. Методологічний підхід до визначення рейтингу інвестиційної привабливості території // Регіональна економіка. -- 1999. -- № 3. -- С. 108.

7. Козак О. Макроекономічні умови інвестиційної діяльності в Україні // Визвольний шлях.-1997.-№ 1.-с. 29.

8. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії // Урядовий кур'єр.-1997.-19 бер.-с. 8.

9. Долішній М.І. Науковий супровід соціально-економічного розвитку регіонів. / Регіональна політика України: зб. наук. праць. - Львів: інститут регіональних досліджень НАН України, 1998.-с. 47.

10. Чумаченко Н.Г. Проблемы региональной политики в Украине. /Людина і політика, № 3, 1999.-с. 72.

11. Коротич О.Б. Підвищення ролі системи місцевого самоврядування в управлінні розвитком регіонів України. / Вісник АЕН України, № 1, 2004.-с. 65.

Размещено на Allbest.ru

...