Суспільне багатство: сучасна методологія дослідження змін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

культурний інституційний суспільний багатство

СУСПІЛЬНЕ БАГАТСТВО: СУЧАСНА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІН

І.Л. Дідорчук,

старший викладач кафедри міжнародної економіки та світового господарства,

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, м. Харків

У статті досліджено нові методологічні підходи до включення культурних та інституційних чинників в економічний аналіз суспільного багатства. Визначено, що сучасні наукові підходи засновані на комплексному аналізі історичних господарських практик і теорій, які були основою економічної політики переходу до нової якості виробництва та накопичення суспільного багатства. Охарактеризовані теоретичні основи визначення причин системних провалів реформування господарських систем на основі рекомендацій Вашингтонського Консенсусу. Проаналізовано сучасні підходи до ідентифікації інституційної спроможності та перешкод на шляху змін форм структури суспільного багатства в умовах невизначеності. Обґрунтовано, що сучасна методологія спрямована на пошук закономірностей змін форм структури суспільного багатства і адекватних інституційних механізмів виведення господарської системи на траєкторію стійкого накопичення суспільного багатства.

Ключові слова: суспільне багатство, методологія дослідження змін, форма структури суспільного багатства, економічне зростання, промислова політика, пастка бідності, культурні чинники, інститути.

Annotation

SOCIAL WEALTH: MODERN METHODOLOGY FOR CHANGE RESEARCH

I. L. Didorchuk,

a Senior Professor at the Department of International Economics and World Economy,

V.N. Karazin Kharkiv National University

The article considers new methodological approaches incorporating cultural and institutional factors in the economic analysis of social wealth. It was determined that modern scientific approaches are based on a comprehensive analysis of historical economic practices and theories as the background of economic policy on the transition to a new quality of production and the accumulation of social wealth. There were defined methodological principles of finding the reasons for the system failures of economic system reforms according to the recommendations of the Washington Consensus. Current approaches to identify institutional capacity and barriers to changes in the structure of forms of social wealth in terms of uncertainty were analyzed. We prove that modern methodology is aimed at finding certain patterns of changes in the structure of the forms of social wealth and adequate institutional mechanisms to derive the economic system on the path of sustained accumulation of social wealth.

Keywords: social wealth, cultural factors, institutions, methodology for change research, structure of forms of social wealth, economic growth, industrial policy, the poverty trap.

Постановка проблеми. Пошук відповіді на питання щодо змісту, форм структури та чинників зростання суспільного багатства завжди був центральною проблемою економічної науки. В міру того, як ускладнюється об'єкт, більш складною, багатоваріантною повинна стати методологія його дослідження. Те, що культура, історичний контекст, інші фактори впливають на зміни форм його структури, у більшості дослідників не викликає сумніву, тож на місце визначення єдиного вірного дослідницького напряму повинні прийти нові методологічні підходи використання нагромадженої спадщини: «Різні контексти -- різні ринки, соціальні умови, країни, епохи і т. п. -- вимагають різних моделей. На цьому місці економісти зазвичай і спотикаються. Вони часто відмовляються від найціннішого, що пропонує їх професія, -- від різноманіття моделей -- заради пошуку однієї -- єдиної універсальної моделі. Якщо вибирати моделі розсудливо, вони стають джерелом знання» [1, с. 40 -- 41].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні теоретичні підходи до визначення змісту, структури форм, чинників змін суспільного багатства ґрунтуються на дослідженнях, що виникли в руслі методології класичної науки, основи якої закладено У. Петті, Ф. Кєне, Д. Рікардо, А. Смітом, К. Марксом, розвивались завдяки її еволюції (в працях Т. Мальтуса, Л. Вальраса, інших), та критики (в роботах Ф. Ліста, Г. Шмоллера, К. Поланьї, М. Вебера), і згодом виокремились в самостійні методологічні напрями -- неокласичний та неоінституційний. В ХХ-му сторіччі найпоширенішим став некласичний напрям, який «…вивчає внутрішні закономірності предмета самого по собі, в яких дія суб'єктивних чинників нівельована загальним результатом,..» [2, с. 47]. Цей теоретичний підхід покладено в основу програм практичних дій з реформування національних економік на пострадянському просторі, трансльовано у принципи Вашингтонського консенсусу, відповідні рекомендації Міжнародного валютного фонду, інших міжнародних організацій щодо подолання бідності в країнах третього світу. Проте саме неспроможність забезпечення очікуваних результатів актуалізувало дослідження, в яких представлено нові підходи до аналізу складного феномену суспільного багатства, які вивчають його із врахуванням історичного, культурного, іншого інституційного контексту і представлені в роботах таких авторів, як Дж. Сакс, Е. Райнерт, С. Хедлунд, Е. Фелпс, Ш. Бёгельсдейк, Р. Маселанд, Д. Родрик, інших.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Разом з цим вивчення потребують нові методологічні підходи включення культурних і інституційних чинників в економічний аналіз змін суспільного багатства.

Мета статті -- дослідити та охарактеризувати сучасні методологічні підходи дослідження змін суспільного багатства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Категорія багатства має значну кількість визначень, що пов'язано із складністю і багаторівневістю самого явища, яке вона відображає. В даній статті багатство визначено як сукупність вироблених, присвоєних і нагромаджених предметних, соціальних, духовних і діяльнісних форм буття людини в навколишньому світі [3, c. 9], а форми його структури є конкретними історичними формами соціально-економічних відносин суб'єктів із приводу діяльності, спрямованої на розвиток людської особистості як суспільного індивіда.

Розвиток методології дослідження змін форм структури суспільного багатства здійснено низкою авторів на основі комплексного аналізу їх історичної трансформації та економічних теорій, що були основою економічної політики, яка сприяла цим перетворенням. Такий підхід використано норвезьким економістом Е. Райнертом, який розробив принципи та виокремив закономірності змін суспільного багатства, що привели до схожих результатів в різних країнах [4]. Автор виокремлює два напрями розвитку економічної науки: «В дуже узагальненому сенсі можна виділити два основних типи економічної науки. Один ґрунтується на метафорах з природничих наук (як правило, з фізики), наприклад, «невидима рука»,… Економічна наука, яку ми іменуємо стандартною або традиційною, основана на метафорі рівноваги,… будується зверху вниз, беручи свій початок від абстрактної метафори… Інший тип економічної науки оснований на досвіді, будується знизу вверх. Його ідеї часто спочатку існують як практична політика, з якої потім викристалізовується теорія» [4, с. 56]. Саме на основі вивчення таких узагальнених практик та історії їх втілення, Райнерт виділяє характеристики господарської системи, які є критично важливими для зміни форм структури суспільного багатства. Найвагомішою обставиною є розуміння того, що різні види економічної діяльності можуть якісно відрізнятися як джерела економічного розвитку. Серед них Райнерт вирізняє види діяльності із спадною віддачею, які призводять до «спеціалізації на бідності» і види діяльності, де діє закон зростаючої віддачи, що веде до «спеціалізації на зростанні багатства». До перших відносяться сировинні галузі, до других -- власне індустріальний сектор (обробна промисловість, сектори високих технологій, інтелектуальних послуг, інші сфери діяльності з високою доданою вартістю). Останні складають необхідний потенціал нагромадження суспільного багатства в актуальних для конкретно-історичного етапу формах. Автор зауважує, що на основі аналізу господарських практик докапіталістичного періоду, зокрема розквіту Середньовічних міст, економічна наука досить давно виокремила ознаки умов успішного зростання суспільного багатства, як сумісного продукту синергії, розподілу праці, зростаючої віддачі та інновацій [4, с. 103], або технологічного прогресу, який і є джерелом нагромадження суспільного багатства. Такі умови є необхідними, але не достатніми для забезпечення результативних змін в формі структури суспільного багатства. Для цього, на думку автора необхідна адекватна масштабна промислова політика держави, яка сприяє піднесенню індустріального сектору, і включає в себе низку обов'язкових заходів, серед яких стримування або навіть заборона експорту сировини, підтримка та розвиток диверсифікованого сектору підприємств із зростаючою віддачею з метою створення мультиплікаційного ефекту, вибудовування експортно-імпортних відносин із слабкішими економіками на основі імпорту сировини та експорту готової продукції (підтримка синергізму).

Ґрунтовний аналіз економічної історії та економічної політики країн і територій, починаючи з Венеціанського розквіту, економічного зростання Англії 1480-х рр., становлення господарської системи Сполучених Штатів Америки, до піднесення економіки повоєнної Японії та Південної Кореї 60-х рр. ХХ-го сторіччя, доводить, що зміна форм структури суспільного багатства відбувається за рахунок стратегії емуляції [4, c. 46], мета якої полягає в прагненні зрівнятися або перевершити інших в будь-якому досягненні, і значного інструментарію, механізмів досягнення цієї мети. «Історія Європи -- це перш за все історія того, як економічна політика зуміла подолати страшні перешкоди, поставлені на шляху до багатства географією, кліматом, культурою» [4, с. 46]. Застосування методології історичного інституціоналізму і використання результатів масштабного аналізу переходів різних господарських систем до однакового з точки зору способу виробництва і нагромадження суспільного багатства стану дає можливість розширити розуміння самої емуляції як стратегії відтворення механізму економічного зростання засобами, якими володіє та/або може використати конкретне суспільство за конкретних обставин, включаючи характеристику соціально-економічного потенціалу, історичний, геополітичний та культурний контексти. А це, в свою чергу, доводить і закономірність наявності значного різноманіття варіантів вибору та поєднання конкретно-історичних траєкторій та інструментів політики трансформацій, оскільки теоретичні та практичні рекомендації прямо залежать від контексту. Як стверджує сам автор: «В реальному світі часом приходиться робити неймовірно складний компромісний вибір… між різними періодами часу (і навіть поколіннями) в умовах невизначеності. Будь-яка рекомендація з економічної політики повністю залежить від ситуаційних та структурних особливостей…, а відповідно, від конкретного знання» [4, с. 48].

Ці висновки створюють доказову базу критики і, найголовніше, аргументованого пояснення провалу рекомендацій Вашингтонського консенсусу. По-перше, історичний досвід перетворень доводить, що положення неокласичної науки щодо досконалих ринків, вільної торгівлі ніколи не було використано розвиненими країнами у вибудовуванні заходів переходу до нової якості економічного зростання, по-друге, ці рекомендації зводяться до простого копіювання (на відміну від емуляції) форм перетворень та форм структури суспільного багатства без урахування їх реального змісту, який полягає в тому, що «…історично існує тільки один спосіб розірвати порочне коло бідності, і для цього необхідно змінити виробничий лад» [4, с. 315]. Ці тези трансльовано автором і на українське суспільство: «Якщо ви подивитесь на радянську і західну капіталістичні системи, то побачите одну спільну рису -- розуміння важливості виробництва. Але після розпаду СРСР більшості пострадянських держав, в тому числі Україні, від комунізму захотілося перейти до іншої крайності -- новому лібералізму, заснованому на ідеї, що зовсім неважливо, що ти робиш, важливо, що ти щось продаєш, наприклад сировину. Головне -- вільний ринок, чия «невидима рука» відрегулює обмін між державами до вигоді усіх. Як виявилося, все не так. Насправді розумною опозицією комунізму є не лібералізм, а консерватизм, який зберігає ті інститути, які корисні, і ті практики, які успішні. В Україні був хороший наукомісткий виробничий сектор, і за 20 років вільного ринку він істотно постраждав, опинившись дорогим і невигідним. І з держави, яка виробляє деталі ракет, ви швидко переходите до держави, яка продає великі обсяги кукурудзи. Проблема і в тому, що ви вважали за краще цього не помічати, продовжуючи бачити пріоритети в економіці вільного ринку» [5].

Критичний аналіз рекомендацій Вашингтонського консенсусу щодо захисту прав власності та інших інститутів є методологічно перспективним у світлі широкої дискусії щодо можливостей інституційного впливу на зміни суспільного багатства. Райнерт зауважує, що сучасне розуміння категорії інституту як простого зовнішнього по відношенню до способу виробництва правила, яке може виникнути будь-де і, також, може бути і довільним чином введено, є хибним: «Втративши розуміння процесу розвитку, яке виникає виключно із розумінням ролі виробництва, а не тільки обміну і торгівлі, неокласичні економісти втратили і розуміння зв'язку між виробництвом і інститутами» [4, с. 253]. Спираючись на твори Леонардо Бруні, Іогана Якоба Мейєна, Френсіса Бекона, автор відзначує, що «… саме тому, що спосіб виробництва суспільства і інститути народжуються одночасно, інститути неможливо вивчати окремо від технологічної системи, яка створила в них потребу та породила їх. Сьогодні значущість однієї сторони рівняння -- інститутів, узятих ізольовано в якості інструментів створення розвитку, переоцінюється, викривляючи наше розуміння економічного і інституційного розвитку» [4, с. 255]. Відповідно до цього ані права власності, ані інші інститути не стають самостійними каталізаторами змін структури суспільного багатства, а інституційні провали не можуть бути зрозумілими у відриві від конкретного контексту господарської практики конкретних країн, що їх зазнали.

Розвиток методологічних підходів Е. Райнерта дозволяє визначати причини, що стримують економічне зростання і, відповідно, унеможливлюють трансформацію структури суспільного багатства України, утворюючи Дуальну пастку бідності (Рис. 1).

Рис. 1. Дуальна пастка бідності (складено автором на основі [4; 5; 15])

Дослідження, що здійснені з використанням подібних теоретичних підходів і стосуються аналізу результатів соціально-економічного розвитку окремих країн, (наприклад, авторів В. В. Попова [6], Р. М. Нуреєва, Ю. В. Латова [7]) та окремих складових визначених напрямів змін (наприклад, в роботах Е. Фелпса [8], А. Горця [9]) підтверджують їх методологічну перспективність як основи для вироблення рекомендацій для практики змін структури суспільного багатства.

Значний інтерес представляє теоретичне дослідження американського економіста Джеффері Сакса, одного із розробників політики «шокової терапії» в Болівії, Польщі та Росії, директора Інституту Землі при Колумбійському університеті (США). В роботі «Кінець бідності. Економічні можливості нашого часу» [10], автор доводить, що саме інноваційний розрив є найфундаментальнішою причиною як зростання багатства, так і відсутності такого: «інноваційний розрив, що існує на протязі більш ніж двохсот століть, безумовно, є однією з найбільш фундаментальних причин, що створюють прірву між найбагатшими і найбіднішими і зачиняють найбіднішим з бідних шлях до економічного зростання. В багатих країнах інновації призводять до подальшого росту багатства, який породжує нові інновації, в бідних країнах цього не відбувається» [10, с. 83].

Інший важливий напрям розвитку методології дослідження змін суспільного багатства представлено в роботі шведського науковця С. Хедлунда «Невидимі руки, досвід Росії та суспільна наука. Способи пояснення системного провалу» [11], сама назва якої свідчить про те, що автор, як і попередній дослідник, ставить під сумнів можливості класичного економічного підходу: «На відміну від поняття «провал» в широкому сенсі, поняття системний провал... пов'язано з проблемами реакції на події. Перш за все воно стосується здатності суспільних наук, особливо економічної теорії, концептуалізувати причини криз і знаходити дієві способи вирішення проблем» [11, c. 10]». Аналіз фінансової кризи 2008-го року, значного історичного періоду російської історії, провалу ринкових реформ на пострадянському просторі, системних невдач зовнішнього втручання в економіку Іраку та Афганістану, є підґрунтям, на якому С. Хедлунд доходить висновків щодо недосконалості існуючих в економічній науці методологічних підходів та визначає необхідність її подолання за рахунок «реінтеграції» суспільних наук, яка, на думку автора, «…поверне нас до підходу «економіки і суспільства», запропонованого ще Максом Вебером» [11, c. 382]. Він відзначує, що «Уважне вивчення будь-якого підрозділу сучасної суспільної науки підтвердить…: за останні десятиліття тенденція до все більш вузької спеціалізації всередині наукових дисциплін отримала потужну залежність від шляху» [11, с. 395]. Наголошуючи на необхідності подолання конфлікту між методологічним індивідуалізмом і методологічним холізмом, Хедлунд зазначає, що «третьою сторону» нового методологічного підходу повинен стати історичний інституціоналізм, оскільки «Зростання спеціалізації і складності теорії обернулося ще гіршим розумінням контексту та зниженням чутливості для критично важливої ролі специфіки кожної країни -- до тієї культурної та історичної спадщини, яка змушує різні країни так по-різному реагувати на однакові зовнішні потрясіння та/або втручання» [11, с. 14]. Дослідник робить висновок, що «Справжнім проривом було б подолати розрив між «логікою інструментальності», яка узгоджується з функціоналізмом і теорією раціонального вибору, і логікою «соціальної доречності», яка б об'єднувала міркування «культурно специфічних практик» [11, с. 371]. Методологія історичного інституціоналізму дозволяє виокремити унікальні поєднання укорінених інституційних практик, інституційної еволюції, яка виникає як побічний продукт іншої діяльності, і «саме неформальні норми забезпечують легітимність формальним правилам. Якщо формальне створення правил шляхом прямих дій відхиляється надто далеко від траєкторії еволюції неформальних норм, негативні наслідки не забаряться себе чекати» [11, с. 15]. Подібним чином можна зрозуміти і успішність переходу до ринкового способу вироблення та нагромадження суспільного багатства в окремих країнах, зокрема, в історії становлення капіталізму в Західній Європі, що було детерміновано випадковим, з точки зору автора, сполученням чинників -- інституціоналізації прав власності на основі римського права, розвитку контрактної культури, наявності середнього класу -- ремісників, торговців, а також укоріненої ідеології епохи Просвітництва. Тож ефективність змін суспільного багатства прямо залежить від історично інерційних неформальних норм і правил, системи цінностей в цілому, яка сформувалась впродовж попередніх періодів. На думку дослідника, вкрай важливими є визначення таких інститутів, що створюють перешкоди до змін форм структури суспільного багатства, роблять господарську систему певних суспільств вкрай несприятливими до трансформацій, та пошук відповіді на питання щодо принципової можливості подолання залежності від несприятливої культурної та історичної спадщини, порівнюючи її важку форму із відкриттям шкідливих генів у окремих груп людей: «…якщо ми розглядаємо спостережувану спадковість інститутів як проблему (чого явно не відбувається в разі успішного «піднесення Заходу»), то чи маємо ми відповідними інструментами, щоб знайти спосіб вирватися з поганого рівноваги?» [11, с. 48].

Цей підхід корелюється із методологічними підходами інших вчених. Так А. А. Гриценко стверджує, що «В умовах постсоціалістичної трансформації,… особливого значення набуває співвідношення інституційної стійкості суспільства, яка визначається його інституційною архітектонікою, із інституційною еластичністю, інституційною та соціальною динамікою» [12, с. 57]. Цей методологічний підхід надає можливість визначення траєкторії інституційних змін і пріоритетних напрямів інституційного регулювання структурних змін суспільного багатства України відповідно до особливостей інституційної структури, що сформувалась впродовж попередньої еволюції, вибору інструментів інституційного регулювання, керуючись критерієм її еластичності. Визначенню впливу неекономічних чинників на зміни структури суспільного багатства також присвячені роботи Ф. Фукуями [13], Г. Кларка [14], В. М. Полтеровича В. М. [15], В. Л. Тамбовцева [16], Л. С. Васильєва [17], Ш. Бегельсдейка, Р. Маселанда [18].

Вкрай важливим напрямом розвитку нових методологічних підходів є, також, розширення методологічного підґрунтя у обчисленні суспільного багатства, на необхідності удосконалення якого було наголошено ще наприкінці ХХ-го століття економістом Мах-буб-уль-Хаком [19], і яке розвивається, зокрема, за рахунок нових підходів до оцінки багатства та окремих його елементів, які вироблено групою фахівців Світового банку, A. Kунте, K. Гамільтон, Д. Діксон, M. Клементс [20], розроблено в межах міжнародного дослідницького проекту The Social Progress Imperative методики обчислення досягнень країн з точки зору суспільного та соціального прогресу країн -- Індексу соціального прогресу (The Social Progress Index, SPI) [21], та дослідницького проекту «Всесвітній огляд цінностей» [22]. Значний вклад в дослідження проблеми визначення змісту та вимірювання багатства внесла українська дослідниця І. М. Бобух, якою на основі власного двоаспектного підходу визначено зміст, ознаки та підходи до обчислення національного багатства, визначені структурні зміни у національному багатстві України та виокремлено його інституційні елементи, які представлені в формі «квазібагатства», що не створюють його особливої форми, проте присутні в структурі інших складових -- соціальному та екологічному капіталі [23], визначено аспекти впливу поведінкових особливостей людей на успішність впровадження пріоритетів сталого розвитку, встановлення ключових бар'єрів та напрямів їх подолання [24].

Висновки і перспективи подальших досліджень

Все вищезазначене свідчить про те, що сучасна методологія дослідження змін суспільного багатства базується на новелізації історичних господарських практик. Вона спрямована на виокремлення закономірностей змін суспільного багатства. Суттєвою складовою сучасних методологічних досліджень є визначення інституційних можливостей та перешкод на шляху змін форм структури суспільного багатства в умовах невизначеності -- виявлення пасток бідності, патогенних інститутів, тощо. Збагачення методології дослідження відбувається в напрямах пошуку адекватних інституційних механізмів виведення господарської системи на траєкторію сталого нагромадження суспільного багатства. Перспективою подальших досліджень є виокремлення закономірностей вибудовування таких траєкторій.

Література

1. Родрик Д. (готовится к изданию.) Экономика решает: сила и слабость «мрачной науки». [Электронный ресурс] / Д. Родрик / М.: Институт Гайдара. Перев. с англ.: Rodrik D. 2015. Economic Rules: The Rights and Wrongs of The Dismal Science. New York: W.W. Norton. // Экономическая социология. -- 2015. -- №4. --Т. 16. -- с. 39 -- 59. -- Режим доступа: https://ecsoc.hse.ru/2015-16-4.html

2. Гриценко А. А. Институциональный империализм и его роль в развитии экономической теории /А. А. Гриценко // Научные труды ДонНТУ. Серия: Экономическая. - Вып. 34-1 (138). - Донецк: ДонНТУ, 2008. - с. 46-51.

3. Коломієць Г. М. Рейтинги країн за рівнем Іт-сфери як індикатори розвитку актуальних форм суспільного багатства / Коломієць Г. М., Дідорчук І. Л. // БІЗНЕС ІНФОРМ. -- 2015. -- №11. -- c. 8 -- 15.

4. Райнерт Э.С. Как богатые страны стали богатыми, или почему бедные страны остаются бедными / Райнерт Э. С. / пер. с англ. Н. Автономовой; под редВ. Автономова; Гос. Ун.-т -- Высшая школа экономики. -- М.: Изд. Дом Гос. Ун.-та -- Высшей школы экономики, 2011. -- 384 с.

5. Райнерт Э. С. Свободный рынок превратит Украину в страну эмигрантов [Электронный ресурс] / Райнерт Э. С. // Новое время. -- 2015. -- №3. --Режим доступа: http://nv.ua/publications/znamenityj-evropejskij-ekonomist-svobodnyj-rynok-prevratit-ukrainu-v-stranu-emigrantov-76663.html

6. Попов В. В. Экономическое чудо переходного периода: как Узбекистану удалось то, что не удалось ни одной постсоветской экономике. / Попов В.В. // Журнал ?Новой? Экономической? Ассоциации. -- ?2014. -- №?1?(21). -- ?с. 136-159

7. Нуреев Р. М. Россия и Европа: эффект колеи (опыт институционального анализа истории экономического развития). / Нуреев Р.М., Латов Ю.В. -- Калининград. 2009. -- 294 с.

8. Фелпс, Э. Массовое процветание: Как низовые инновации стали источником рабочих мест, новых возможностей и изменений. / Эдмунд Фелпс; пер. с англ. Д. Кралечкина; науч. ред. перевода А. Смирнов. -- М.: Изд-во Института Гайдара; Фонд «Либеральная Миссия», 2015. -- 472 с.

9. Горц А. Нематериальное. Знание, стоимость и капитал. К критике экономики знаний / Горц А. / пер. с нем. и фр. м. м. Сокольской; Гос. ун-т -- Высшая школа экономики. -- м.: изд. дом Гос. ун-та -- Высшей школы экономики, 2010. -- 208 с.

10. Сакс Дж. Д. Конец бедности. Экономические возможности нашего времени / Дж. Д. Сакс / пер. с англ.. Н. Эдельмана. М.: Изд. Института Гайдара, 2011. -- 424 с.

11. Хедлунд С. Невидимые руки, опыт России и общественная наука. способы объяснения системного провала / Хедлунд С. / пер. с англ. Н.В. Автономовой; под науч. ред. В.С. Автономова; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики». -- М.:Изд. дом Высшей школы экономики, 2015. -- 424с.

12. Гриценко А. А. Институциональная архитектоника: объект, теория и методология / А. А. Гриценко // Постсоветский институционализм. / Под ред. Р.М. Нуреева, В.В. Дементьева. - Донецк: «Каштан», 2005. - 480 с. -- С. 49 -- 74.

13. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек [Электронный ресурс] / Ф. Фукуяма. -- Перевод с английского М.Б. Левина. -- Публикуется по изданию ООО «Издательство АСТ», 2004 год. -- Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/fuku/index.php

14. Кларк Г. Прощай, нищета! Краткая экономическая история мира / Кларк Г. / пер. с англ. Н. Эдельмана. -- М.: Издательство института Гайдара, 2012 -- 544 с.

15. Полтерович В. М. Институциональные реформы и гражданская культура. [Электронный ресурс] / Полтерович В. М. // Историческая и социально-образовательная мысль. -- 2016. -- Toм 8 №2/2. -- с. 225 -- 238. -- Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/institutsionalnye-reformy-i-grazhdanskaya-kultura

16. Тамбовцев В.Л. Миф о «культурном коде» в экономических исследованиях. / В. Л. Тамбовцев // Вопросы экономики. -- 2015. -- №12. -- С. 85-106.

17. Васильев Л. С. Эволюция общества. Типы общества и их трансформация. / Васильев Л. С. -- М., КДУ, 2011. -- 206 с.

18. Бёгельсдейк Ш. Культура в экономической науке: история, методологические рассуждения и области практического применения в современности / Бёгельсдейк Ш., Маселанд Р. / пер. с англ. Н. В. Автономовой; науч. ред. В. С. Автономов.- М.; СПб: Изд-во Института Гайдара; Изд-во «Международные отношения»; Факультет свободных искусств и наук СПбГУ, 2016.- 464 с.

19. Махбуб уль Хак. Концепция человеческого развития. Mahbub ul Haq, 1995, Reflections on Human Development, chapters 2 and 3, Oxford University Press.

20. Kunte A. Estimating National Wealth: Methodology and Results / Kunte A., Hamilton K., Dixon J., Clements M. - Washington, D.C.: The World Bank, 1998. - 45 p.

21. See the world differently. Measuring social progress, not wealth. [Electronic resource]. -- Access mode: http://www.socialprogressimperative.org/

22. World Values Survey, WVS [Electronic resource] / World Values Survey. - 2015. - Access mode: http://www.worldvaluessurvey.org/WVSContents.jsp.

23. Бобух І. М. Пропорції та перспективи формування національного багатства України : монографія / І. М. Бобух. - К. : НАН України; Ін-т екон. та прогнозув, 2010. - 372 с.

24. Бобух І. Поведінкова економіка та сталий розвиток: ключові аспекти взаємозв'язку / І. Бобух // Економiст. -- 2016. -- №6. -- с. 4 -- 8.

References

1. Roderick, D. (2015), Economy decides: strength and weakness of the "dismal science", Economic sociology, vol. 4, no. 16, pp.39-59, [Online], available at: https://ecsoc.hse.ru/2015-16-4.html

2. Gricenko, A. A. (2008), "Institutional imperialism and its role in the development of economic theory ", Nauchnye trudy DonNTU. Serija: Jekonomicheskaja, vol. 34-1 (138), DonNTU, Doneck, Ukraine, p. 46-51.

3. Kolomiiets, H. M. and Didorchuk, I. L. (2015), "Ratings countries in terms of IT sector as indicators of the actual forms of social wealth", BIZNES INFORM, vol. 11, pp. 8 - 15.

4. Rajnert, Je.S. (2011), Kak bogatye strany stali bogatymi, ili pochemu bednye strany ostajutsja bednymi [How the rich countries became rich, and why poor countries remain poor], Vysshaja shkola jekonomiki, Izd. Dom Gos. Un.-ta, Moscow, Russia, p. 384.

5. Rajnert, Je. S. (2015), "The free market will transform Ukraine into a country of immigrants", Novoe vremja, vol. 3, [Online], available at:http://nv.ua/publications/znamenityj-evropejskij-ekonomist-svobodnyj-rynok-prevratit-ukrainu-v-stranu-emigrantov-76663.html

6. Popov, V. V. (2014), "The economic miracle of the transition period: how could Uzbekistan that could not be any post-soviet economy", Zhurnal ?Novoj? Jekonomicheskoj? Associacii, vol. 1?(21), pp. 136-159.

7. Nureev, R. M. and Latov, Ju.V (2009), Rossija i Evropa: jeffekt kolei (opyt institucional'nogo analiza istorii jekonomicheskogo razvitija) [Russia and Europe: the effect of the track (the experience of the institutional analysis of the history of economic development)], Kaliningrad, Russia, p. 294.

8. Felps, Je.(2015), Massovoe procvetanie: Kak nizovye innovacii stali istochnikom rabochih mest, novyh vozmozhnostej i izmenenij [Mass prosperity: How grassroots innovation has become a source of jobs, new opportunities and developments], Izd-vo Instituta Gajdara; Fond «Liberal'naja Missija», Moscow, Russia, p. 472.

9. Gorc, A. (2010), Nematerial'noe. Znanie, stoimost' i kapital. K kritike jekonomiki znanij [Intangible. Knowing the cost and capital. Critique of Knowledge Economy], Vysshej shkoly jekonomiki, Moscow, Russia, p. 208.

10. Saks Dzh. D. (2011), Konec bednosti. Jekonomicheskie vozmozhnosti nashego vremeni [End poverty. Economic Possibilities of Our Time], Institut Gajdara, Moscow, Russia, p. 424.

11. Hedlund, S. (2015), Nevidimye ruki, opyt Rossii i obshhestvennaja nauka. sposoby ob#jasnenija sistemnogo provala [The invisible hand, the experience of Russia and social science. ways to explain the failure of the system], «Vysshaja shkola jekonomiki», Moscow, Russia, p. 424.

12. Gricenko, A. A. Institucional'naja arhitektonika: obekt, teorija i metodologija [Institutional architectonic: the object, the theory and methodology], «Kashtan», Doneck, Ukraine, p. 480, pp. 49 -- 74.

13. Fukujama, F. (2004), Konec istorii i poslednij chelovek [The End of History and the Last Man], Published by the publication of "Izdatelstvo AST", [Online], available at: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/fuku/index.php

14. Klark, G.(2012), Proshhaj, nishheta! Kratkaja jekonomicheskaja istorija mira [Farewell to Poverty! Brief Economic History of the World], Izdatel'stvo instituta Gajdara, Moscow, Russia, p. 544.

15. Polterovich, V. M. (2016), "Institutional reforms and civic culture", Istoricheskaja i social'no-obrazovatel'naja mysl', vol. 8, no. 2/2, pp. 225 -- 238, [Online], available at: http://cyberleninka.ru/article/n/institutsionalnye-reformy-i-grazhdanskaya-kultura

16. Tambovcev, V.L. (2015), "The myth of the "cultural code" in economic research", Voprosy jekonomiki, vol. 12, pp. 85-106.

17. Vasil'ev, L. S. (2011), Jevoljucija obshhestva. Tipy obshhestva i ih transformacija [The evolution of society. Types of companies and their transformation], KDU, Moscow, Russia, p. 206.

18. Bjogel'sdejk, Sh. and Maseland, R. (2016), Kul'tura v jekonomicheskoj nauke: istorija, metodologicheskie rassuzhdenija i oblasti prakticheskogo primenenija v sovremennosti [Culture in economic science: history, methodological considerations and the practical application in the present], Izd-vo Instituta Gajdara; Izd-vo «Mezhdunarodnye otnoshenija»; Fakul'tet svobodnyh iskusstv i nauk SPbGU, Russia, p. 464.

19. Mahbub ul' Hak. (1995), "The human development concept", Reflections on Human Development, chapters 2 and 3, Oxford University Press.

20. Kunte A. Estimating National Wealth: Methodology and Results / Kunte A., Hamilton K., Dixon J., Clements M. - Washington, D.C.: The World Bank, 1998. - 45 p.

21. See the world differently. Measuring social progress, not wealth, [Online], available at: http://www.socialprogressimperative.org/

22. World Values Survey, [Online], available at: http://www.worldvaluessurvey.org/WVSContents.jsp.

23. Bobukh, I. M. (2010), Proportsii ta perspektyvy formuvannia natsionalnoho bahatstva Ukrainy [The proportions and perspectives to the national wealth of Ukraine], NAN Ukrainy; In-t ekon. ta prohnozuv, Kyiv, Ukraine, p. 372.

24. Bobukh, I. (2016), " Behavioral economics and sustainable development: key aspects of the relationship", Ekonomist, vol. 6, pp. 4 -- 8.

Размещено на Allbest.ru