Теоретичні аспекти ринкової трансформації економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Догми спокійного минулого не спрацьовуватимуть у бурхливому майбутньому. Раз ми взялися за нову справу, ми повинні інакше думати та діяти,

Авраам Лінкольн

Об'єктивні передумови та напрями ринкової трансформації економіки України

ринковий економіка роздержавлення приватизація

Найважливішою ознакою вітчизняної економіки є її трансформаційний характер, пов'язаний з якісними перетвореннями основоположних засад суспільного життя.

Об'єктивна необхідність ринкової трансформації економіки України зумовлена вичерпанням екстенсивних факторів економічного зростання, соціально-економічною неефективністю, негнучкістю та низькою адаптивністю командно-адміністративної системи до умов науково-технічного прогресу та постіндустріальних перетворень.

Як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст. українська економіка відрізнялась такими ознаками:

- тотальним директивним плануванням та адміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя;

- переважною орієнтацією на задоволення потреб союзної кооперації;

- переобтяженістю ресурсомісткими, екологонебезпечними базовими галузями;

- значною матеріале, капітало- та енергомісткістю;

- техніко-технологічною відсталістю, несприйняттям ряду важливих напрямків НТП;

- гіпертрофованим розвитком військово-промислового комплексу;

- значною часткою галузей, що виробляють проміжний продукт;

- прихованою інфляцією, масштабним дефіцитом товарів та послуг;

- нераціональною зайнятістю, зрівнялівкою, низькою оплатою праці;

- низьким рівнем продуктивності праці, відсутністю дієвої мотивації трудової діяльності тощо.

Таким чином, об'єктивними передумовами радикальних перетворень вітчизняної економіки стали масштабність та гострота соціально-економічних проблем і крах попередніх спроб реформування командної економіки без зміни іі сутнісних характеристик.

Трансформаційний характер економіки України пов'язаний з такими перехідними процесами:

- суверенізацією національного господарського комплексу;

- лібералізацією та демократизацією економічного життя;

- плюралізацією форм власності та господарювання;

- структурною постіндустріальною перебудовою;

- започаткуванням інноваційного типу суспільного відтворення;

- гуманізацією та соціалізацією економічних процесів;

- радикальною зміною функцій та ролі держави;

- становленням громадянського суспільства з розвиненими демократичними інститутами;

- гармонійним включенням до глобального соціально-економічного середовища.

Загальний стратегічний вектор розвитку України - розбудова змішаної соціально орієнтованої економіки постіндустріального типу.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, мають певну специфіку, пов'язану з такими аспектами:

- тривалий час вітчизняна економіка функціонувала як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що розвивався на директивно-планових засадах;

- штучна відірваність від загальноцивілізаційного постущ визначила інверсійний характер переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, пов'язаний зі специфікою послідовності економічних перетворень (рис. 20.1);

- постсоціалістичні трансформації характеризуються винятково високою залежністю економічних процесів від політичних рішень.

Рис. 20.1. Відмінності між класичним та інверсійним типами переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Перехідний період, у який вступила економіка України наприкінці XX ст. пов'язаний з глибинними соціально-економічними перетвореннями, неминучим наслідком яких стала міжсистемна криза, що охопила всю систему суспільних відносин.

Міжсистемна трансформаційна криза - це криза, пов'язана з переходом економічної системи до нового якісного стану, радикальною зміною економічних основ та інституційної структури суспільства.

Трансформаційний спад економіки України (1990-2000 рр.) був викликаний низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників (рис. 20.2).

Рис. 20.2. Основні чинники трансформаційного спаду економіки України

З 2000 р. в Україні розпочалося поступове відродження економіки, що знаходить вияв у стабільному щорічному прирості ВВП. Водночас уповільнення економічної динаміки в 2004- 2006рр. стало наслідком впливу таких чинників:

- вичерпання інерції відновлювального зростання екстенсивного характеру, набутої у попередні роки, коли відбувалося підвищення економічної активності після глибокого та тривалого трансформаційного спаду;

- погіршення зовнішньої кон'юнктури та втрати українськими експортерами частини зовнішніх ринків;

- різкої номінальної ревальвації гривні, її перманентної реальної ревальвації та надмірно різкого зниження рівнів тарифного захисту, які спричинили послаблення позицій українських товаровиробників на зовнішніх ринках і витіснення їх із частини внутрішніх ринків через суттєве збільшення приросту імпорту;

- значного підвищення фіскального тиску на суб'єктів господарювання, яке відбулося внаслідок перегляду дохідної частини державного бюджету та скасування переважної частини податкових пільг;

- негативного впливу фіскалізації економіки на інвестиційні процеси, різкого сповільнення інвестиційної активності та відпливу інвестиційних ресурсів з інноваційно орієнтованих галузей промисловості, що привело до утвердження традиційно сировинної моделі вітчизняного виробництва та експорту,

Довгострокова стратегія інноваційних перетворень вітчизняної економіки, нерозривно пов'язана з соціально-ринковим вибором суспільства, передбачає переосмислення місця та ролі людини у відтворювальному процесі, усвідомлення того, що постіндустріальні тенденції та глобалізація світогосподарського розвитку змінюють відносну цінність ресурсів, перетворюючи інтелект та інформацію на головне багатство нації, здатне легко переливатись із країни в країну.

Стратегічним пріоритетом розвитку вітчизняної економіки на сучасному етапі є перехід до людино центричної моделі суспільного прогресу та перетворення людського ресурсу в його інтелектуальній, інноваційній та інформаційній складових на пріоритетний напрям капіталовкладень.

Водночас оновлення моделі економічного зростання на основі зміни типу суспільного відтворення, форм нагромадження багатства та уявлень про критерії ефективності економіки наштовхується на серйозні перепони, а саме:

- технологічну багатоукладність вітчизняної економіки, постійне відтворення застарілих технологічних укладів;

- відсутність ефективних власників і дієвих механізмів стимулювання інноваційної активності;

- деформовану галузеву структуру, засновану на домінуючому розвитку сировинної основи економіки;

- існування старих неформальних інституцій, які несуть ознаки попереднього господарського досвіду;

- нерозвиненість складного комплексу постіндустріальних характеристик особистості: ініціативності, уміння творчо мислити, брати відповідальність на себе та адаптуватись до умов, що стрімко змінюються.

Урахування світового досвіду постіндустріальних перетворень розвинених держав світу та вітчизняної практики господарювання дає змогу зробити висновок, що найважливішими передумовами утвердження людиноцентричної моделі економічного зростання є:

- подолання застарілих уявлень про залежність економічного прогресу нації виключно від розширеного відтворення матеріально-речового складу суспільного багатства;

- забезпечення динамічного економічного зростання шляхом проведення активної інвестиційної політики, спрямованої на активізацію людського капіталу;

- формування національної інноваційної системи як органічної цілісності науки, інновацій та виробництва;

- удосконалення національного законодавства згідно з вимогами міжнародних стандартів та угод у сфері інтелектуальної власності, її комерціалізація та належний правовий захист;

- структурна перебудова економіки галузевого і територіального спрямування, реструктуризація інституціональної системи, адміністративно-територіальна реформа;

- поступова зміна соціально-економічного генотипу нації у напрямі зростання соціальної активності, самостійності, вивільнення творчого потенціалу особистості;

- становлення громадянського суспільства з розвиненими демократичними інститутами, здатними забезпечити самореалізацію особистості та самоорганізацію соціуму;

- упровадження нової парадигми зовнішньоекономічних зв'язків, спрямованої на гармонійну інтеграцію країни до глобального економічного середовища.

Таким чином, розвиток економіки України на сучасному етапі пов'язаний з вирішенням низки стратегічних проблем, які визначають основні орієнтири економічної політики уряду (рис. 20.3).

Трансформація відносин власності та формування конкурентного середовища як стратегічний пріоритет ринкових перетворень

Основний зміст складного і суперечливого процесу трансформації відносин власності визначають реальні зміни на шляху її роздержавлення та приватизації, спрямовані на утвердження плюралізму форм власності та господарювання, розвиток конкурентного середовища, подолання жорсткого централізму та командно-адміністративних методів управління, відродження стимулів до інноваційної підприємницької діяльності.

Роздержавлення - це процес обмеження адміністративного втручання держави в економіку шляхом перетворення обєктів державної власності на такі, що засновані на інших, недержавних, формах власності та комерціалізації діяльності державних підприємств.

Роздержавлення охоплює весь комплекс перетворень наявної господарської системи, пов'язаний з демократизацією господарського життя на основі подолання диктату держави, безальтернативного державного найму працівників, державного нормування заробітної плати, адміністративно-відомчого управління, заміни адміністративно організованих господарських зв'язків ринковими відносинами, звільнення підприємств від прямої та безпосередньої адміністративної опіки, боротьби з монополізмом, розвитку конкуренції та підприємництва.

Основні шляхи роздержавлення: приватизація та комерціалізація державних підприємств.

Приватизація - трансформація будь-якої форми власності у приватну, процес переходу в приватну власність об'єктів, заснованих на державній, змішаній або колективній власності.

Приватизація як форма роздержавлення власності відображає процес докорінної трансформації відносин власності з метою формування приватного сектору як передумови підвищення соціально-економічної ефективності господарювання та піднесення суспільного добробуту на основі становлення та відтворення ринкових відносин, підприємницького середовища, конкуренції.

Наприкінці 1991р. Верховна Рада України затвердила "Концепцію роздержавлення та приватизації майна державних підприємств, житлового фонду та землі". У березні 1992 р. було прийнято основні приватизаційні закони: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств", "Про приватизаційні папери". У червні 1992 р. парламент затвердив першу державну програму приватизації. Відтак червень 1992 р. вважається початком легітимного процесу трансформації відносин власності в Україні.

Згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" усі підприємства, що підлягали приватизації, були поділені на групи А (об'єкти малої приватизації), Б, Г, Д, Е (об'єкти великої приватизації) та Ж (об'єкти сфери соціально-культурних послуг). Ці об'єкти приватизувались на основі відповідних законів.

Способи приватизації в Україні:

- перетворення державних підприємств у акціонерні чи інші господарські товариства;

- безкоштовна передача та продаж акцій відкритих АТ;

- викуп за альтернативними планами приватизації;

- викуп державних підприємств, зданих в оренду з викупом;

- викуп майна державних підприємств членами трудового колективу;

- продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні.

Етапи реформування власності в Україні:

І. Початковий етап приватизації (1992-1994 рр.).

П.Масова приватизація (1995-1998 рр,).

III. Індивідуальна грошова приватизація (1999-2002 рр.).

IV. Заключний етап приватизації (з 2003 р.).

Основними технологічними особливостями приватизаційного процесу на початковому етапі трансформаційних перетворень в Україні були:

- населення брало участь у приватизації через механізм застосування безоплатно-отриманих "приватизаційних грошей" обмеженого обігу - іменних приватизаційних сертифікатів;

- з метою ініціювання приватизаційного процесу працівники великих підприємств, насамперед їх керівники, отримали значні пільги у придбанні акцій цих підприємств;

- працівникам малих підприємств створювалися можливості викупу цих підприємств за залишковою проіндексованою вартістю здебільшого через механізм оренди з викупом.

На сьогодні масова приватизація в Україні забезпечила усунення державної монополії на засоби та результати виробництва, становлення прошарку індивідуальних та асоційованих приватних власників і формування недержавного сектору як основи розвитку ринкових відносин. Станом на початок 2006 р. у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України:

- об'єкти приватної власності становили 78,3 %;

- об'єкти державної та державно-корпоративної власності- 4,1%;

- об'єкти комунальної та комунальної корпоративної власності - 7,4 %;

- об'єднання громадян, щодо яких форма власності не зазначається, -10,1 %.

Водночас досвід сертифікатної приватизації в Україні засвідчує, що офіційна зміна титулів власності сама по собі не гаранту є появи реальних власників з ринковою поведінкою та підприємницьким типом мислення. На практиці безкоштовна приватизація трансформувалася в бюрократично-номенклатурну, яка:

- стала формою створення акціонерних товариств на базі існуючих структур державної власності, що перебувають під контролем адміністрації підприємств і державного апарату управління;

- призвела до поступового зосередження засобів виробництва та великих пакетів акцій високорентабельних підприємств у руках номенклатурних сил і тіньових структур;

- не вирішила проблем структурної перебудови виробництва, створення сприятливого інвестиційного та інноваційного клімату, якісних змін у механізмах державного регулювання економіки;

- не забезпечила створення розвинутих конкурентних ринків товарів, праці, капіталу тощо.

Важливо зазначити, що перебіг приватизаційного процесу в Україні був ускладнений неефективною державною політикою, якій притаманні такі негативні риси:

- відсутність чітко визначеної стратегії реформування відносин власності;

- неврахування міжгалузевих зв'язків в економіці;

- нерозвиненість інституційних механізмів ринкового регулювання економіки;

- неефективність протидії поширенню схем тіньової приватизації;

- недостатня прозорість прийняття рішень щодо приватизації, зокрема стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, які становлять основу економічного розвитку та національної безпеки держави;

- політичні спекуляції навколо ймовірної реприватизації чи націоналізації державного майна тощо3.

Сучасний етап трансформації відносин власності в Україні пов'язаний з вирішенням низки дискусійних питань, в т. ч.:

- легітимації приватизації шляхом визнання непорушності сформованих прав власності;

ревізії приватизації шляхом реприватизації (вилучення власності через суди з наступним продажем на транспарентних аукціонах та конкурсах) або доплати за підприємства шляхом укладання мирових угод між урядом та нинішніми власниками.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році" зазначається, що економічна стратегія держави у сфері вдосконалення відносин власності має поєднувати завдання зміцнення національного приватного капіталу, підвищення ефективності управління державним сектором економіки, вдосконалення корпоративного управління, створення інституційних механізмів забезпечення функціонування різних форм власності та господарювання і визначення їх оптимального співвідношення*.

Подальше вдосконалення процесів трансформації відносин власності передбачає такі заходи:

- посилення інвестиційної спрямованості приватизації, залучення стратегічних вітчизняних і зарубіжних інвесторів;

- удосконалення законодавства у сфері приватизації, його гармонізація з іншими сферами правового регулювання економічної діяльності;

- узгодження приватизаційних процесів із програмами реформування окремих галузей та сфер діяльності;

- формування дієздатного корпоративного сектору та інтегрованих корпоративних структур;

- призупинення подальшої олігархізації суспільства, забезпечення реальної участі міноритарних співвласників в управлінні та розподілі доходів;

- удосконалення передприватизаційної підготовки та інформаційно-маркетингової діяльності на всіх етапах приватизації;

- забезпечення транспарентності процесу приватизації та специфікації прав власності.

Размещено на Allbest.ru