Економічна політика в другій половині 90-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна політика в другій половині 90-х років

Головною проблемою, яка постала перед новообраним Президентом, була економічна криза та її подолання з нетерпінням очікувала вся Україна. Перші кроки Президента Кучми у цій сфері були багатообіцяючими. У жовтні 1994 р. він проголосив стратегію економічних перетворень, яка була в принципі схвалена Верховною Радою. Вона передбачала звільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію великих підприємств і проведення земельної реформи.

У перші 2-3 роки після проголошення економічного курсу Л. Кучми в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. Почалася реальна приватизація. В 1995 р. в Україні було роздержавлено 16265 об'єктів, з яких 4051 належали до загальнодержавної власності. Це вдвоє більше, ніж у 1994 р. У підсумку за 3.5 року частина державної власності в Україні скоротилася з 96 до 62 %. Другим важливим здобутком у прискоренні економічних реформ була досягнута в 1996 р. фінансова стабілізація. В результаті темпи зростання цін зменшилися із 400 % у 1992 р. до 40 % в 1996.

Зазначені заходи дали позитивні результати. Насамперед це дістало відображення у зменшенні темпів падіння ВВП. Якщо до 1994 р. він постійно скорочувався, то в 1995 р. вперше його скорочення не перевищило рівня попереднього року. Така сама тенденція спостерігалася і в 1996 р. У 1997 р. темпи падіння ВВП ще більше сповільнилися - становили 3,2 % проти 10,1 % в 1996 р. Заробітна плата з жовтня 1994 р. по квітень 1997 р. зросла у валютному еквіваленті більш як у 4 рази - з 22 до 90 дол. С 111А. Середньомісячна інфляція у 1997 р. не перевищувала 1 %.

Однак, незважаючи на певну стабілізацію, що намітилася на 1997 р. у деяких галузях, економічну кризу подолати не вдалося. І без того непросте фінансове становище України значно погіршилося внаслідок кризи в Південно-Східній Азії (1997 р.) та Росії (1998 р.). Украй складною залишалася фінансова ситуація більшості промислових підприємств. У 1997 р. збитковим було кожне друге підприємство (в 1995 - кожне п'яте, в 1990 - кожне одинадцяте). У січні-лютому 1999 р. порівняно з аналогічним періодом 1998 р. абсолютний прибуток в економіці зменшився на 40 %, а в будівництві й торгівлі фінансовий результат взагалі був від'ємним. Якщо на початку 1999 р. заборгованість українських підприємств перед бюджетом становила 13,3 млрд, грн., то на середину року - вже 16,4 млрд. грн. Платіжна дисципліна була майже на нулі; почалася повальна бартеризація економіки. На кінець 1997 р. близько 40 % всієї промислової продукції реалізовувалося по бартеру (на початку року - 32 %). У паливно-енергетичному комплексі рівень бартеру сягнув 45 %, в машинобудуванні - 48 %, виробництві будматеріалів - 58 %, цукровій промисловості - 62 %. У шинній і нафтохімічній промисловості бартер став практично єдиним засобом розрахунків. На 1999 р. грошима оплачувалося трохи більше третини всієї продукції. економічний криза бюджет

Головна причина переходу українських підприємств на бартер - плачевний стан їх обігових засобів і особливо гостра нестача готівки. Крім того, підприємства не могли поповнювати свої обігові засоби за рахунок кредиту, оскільки ставки були непосильними для більшості з них. В результаті частка кредитів у фінансуванні інвестицій скоротилася із 49 % ВВП у 1992 р. до 5 % в 1996. Немало сприяла бартеризації і діюча податкова система. Вона змушувала підприємців, які в принципі мали можливість розраховуватися "живими" грошима, йти на товарообмінні операції, бо тільки так вони могли послабити дію податкового пресу.

Криза істотно вплинула на інвестиційну сферу, що виявилося у зниженні норм прибутків, національного доходу. За підрахунками експертів, для нормального розвитку української економіки потрібно було 40-50 млрд. дол. США. Оскільки таких засобів в уряду не було, розраховували переважно на приплив іноземних інвестицій. Однак з моменту проголошення незалежності країни потреби в капіталовкладеннях істотно перевищували пропозицію. За період з 1991 по 2001 р. в Україну надійшло тільки 3,9 млрд. дол. іноземних інвестицій, тоді як, до прикладу, за цей самий період у Польщу - близько 40 млрд, дол., Росію - 21 млрд, дол., Румунію - 8 млрд, дол., у порівняно невелику країну Словаччину - 3,5 млрд. дол. При цьому обсяг іноземних інвестицій на душу населення в Україні становив усього 79 дол. (серед країн колишнього СРСР цей показник був менший тільки в Білорусі). Причини такого становища полягають у нестабільній політичній ситуації в країні, частій зміні і заплутаності податкового законодавства, корумпованості чиновництва, небажанні бюрократії допускати іноземний капітал в Україну через неможливість впливу на нього тощо.

Одним з небагатьох порівняно динамічно реалізовуваним блоком економічних перетворень на мікрорівні стала приватизація. Вона планувалася як елемент системи ринкових реформ. А паралельно з нею мав бурхливо розвиватися новий приватний капітал. Ефективний з моменту народження, він був покликаний рекрутувати у приватизовані підприємства і власників з досвідом конкурентної поведінки, і нові відносини управління, і кошти для розвитку, а самий процес перетворити з формально юридичної дії на реальну економічну трансформацію. Новий приватний капітал мав можливість стати власником приватизованих підприємств безпосередньо у процесі масової приватизації, переважно за допомогою фінансових посередників.

Приватизація змушена була відігравати невластиву їй авангардну роль, створюючи корпоративний сектор економіки, ринкову інфраструктуру, прошарок дрібних власників, систему позабанкових фінансових посередників. У 1997 р. частка держави в основних фондах виробничого сектора економіки зменшилася із 81,4 % (1990 р.) до 55,7 %, в чисельності працівників (без колгоспів і малих підприємств) - з 82,9 % (1992 р.) до 60,6 %, у прибутку (без сільського господарства) - до 29,7 %. До 1 січня 1999 р. частка держави в основних фондах цього сектора наблизилася до 50 %, за кількістю працівників - до 58-55 %.

У 1997 р. вперше виявилася різниця в ефективності роботи державних підприємств та акціонерних товариств. Дані економічних досліджень галузей, у яких державний сектор не регулював ціни, свідчили, що при загальному для обох груп погіршенні об'ємних показників недержавні підприємства краще використовували працю і капітал, досягли вищої рентабельності. За даними Фонду державного майна, за 9 місяців 1999 р. частка продукції, виробленої роздержавленими підприємствами, у промисловості становила 55,1 % від загального обсягу виробництва в Україні, а вартість основних фондів і нематеріальних активів приватизованих підприємств - 53,4 % від загальної вартості їх в усіх підприємствах. Схожі процеси відбувалися в сільськогосподарському виробництві, де колективні підприємства продовжували втрачати свої позиції. Якщо в 1997 р. приватні господарства виробили 55,7 % всього продовольства, то в 1998-му - вже 58.8 %. У 2000 р. підсобні та фермерські господарства вирощували майже 98 % картоплі, 84 % овочів, 11,4 % зернових культур.

Однак позитивні зміни були мінімальними, загальноекономічна динаміка залишалася негативною. Приватизація не виправдала сподівань суспільства, оскільки не забезпечила створення розвинених конкурентних ринків, не привела до кардинальних змін у господарській поведінці власників і вищих менеджерів, не запобігла подальшому погіршенню становища української економіки. Якщо спочатку масова сертифікатна приватизація привела до розпилення власності серед дрібних акціонерів і переважання працівників у структурі власності більшості приватизованих підприємств, то надалі послаблення контролю за державною власністю, особливо у традиційно прибуткових сферах, призвело до масового присвоєння державного майна. В результаті в Україні склалася ситуація, коли, за даними фахівців, близько двох десятків "сімей" (кланів) захопили 4/5 так називаної загальнонародної власності, залишивши всім іншим для боротьби за індивідуальне фізичне виживання 1/5 цієї власності. Це була плата за політизацію й соціалізацію процесу, за можливість швидкої приватизації в країні практично без приватного капіталу, за тотальне домінування у приватизаційному процесі корумпованої бюрократії. Як наслідок, в Україні, за словами відомого економіста О. Пасхавера, почався процес формування бюрократичного капіталізму, коли бюрократія визначає темпи, пропорції, якість створення і відтворення приватного капіталу.

Загострення економічної ситуації передусім позначилося на становищі населення. Якщо у 1997 р. ВВП на душу населення в Україні становив 1040 дол. США, то в 1998 - 816, а в 1999 - близько 600 (у розвинених країнах - від 25 тис. до 42 тис. дол.). Протягом 1997-1999 pp. середньомісячна заробітна плата, що виплачувалася вкрай нерегулярно, знизилася у валютному еквіваленті майже вдвічі й становила менш як 50 дол. США. Спостерігалося постійне зростання цін на основні продукти і споживчі товари. Збільшилась чисельність офіційно зареєстрованих безробітних, що становила на 1999 р. до 1,5 млн осіб. За межею бідності опинилася більша половина українських громадян. За даними ООН, Україна за індексом людського розвитку, який враховує стан здоров'я, рівень освіти та реальну купівельну спроможність населення, з 1994 по 1999 р. перемістилася з 54-го на 102-ге місце у світі.

Причини такого становища крилися в низькій якості економічної політики, яка проводилася протягом усіх останніх років, у відсутності політичної волі до оптимізації податкової системи, зниження бюджетних витрат тощо. Зокрема, жорсткі податкові вимоги і фінансові обмеження, що з них випливали, при високих цінах на кредитні ресурси паралізували виробничо-споживчий обіг. Якщо в 1995 р. податкова недоїмка становила 2,4 %, то у 1998-му - 39 %, тобто в бюджет було сплачено тільки 61 % всіх нарахованих податків.

Втрата виробниками обігових засобів, як один з найгірших наслідків завищеного оподаткування (за різними даними, прямі й непрямі податки сягали 60-80 %), призвела до зниження конкурентоспроможності продукції: підприємства змушені були йти на дорожчу закупівлю сировини, матеріалів, енергоносіїв шляхом невигідного для них бартерного обміну, що звужувало зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. За наявності ж попиту виробники не мали можливості реагувати на нього за браком коштів. Кредитування, своєю чергою, стримувалося через великий ризик неповернення взятих кредитів. Таким чином, хибна податкова система стала головним блокуючим механізмом економічної активності в будь-якій формі. Проте, держава, замість того, щоб зупинити і кардинально, до розумних меж, зменшити податковий прес, вишукувала все нові джерела і бази для оподаткування.

Існуюча податкова система об'єктивно значною мірою сприяла формуванню "тіньової" економіки, яка становила значну загрозу для економічної безпеки держави (втрати державного бюджету від "тінізації" економіки, за словами Президента України, становили 12-15 млрд. грн. на рік). "Тіньова" економіка, яка є неоподаткованою структурою, мас дві складові. Перша - це економіка, у якій громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від оподаткування ("тінь" на 1999 р. забезпечувала доходи щонайменше для 75 % населення України). Значною мірою вона була об'єктивною реакцією суб'єктів господарювання і населення на втрату державою її можливостей ефективно керувати економічними процесами та необхідністю компенсувати неофіційною індивідуальною активністю обвальне падіння соціального захисту. "Тіньова" економіка стала результатом пошуку підприємствами шляхів самозбереження в умовах тотального податкового пресингу, котрий робить неможливим їх функціонування у правовому просторі. Друга складова - кримінальний сектор, який має значну вагу і, на думку окремих спеціалістів, становить не менше половини обсягу "тіньової" економіки, характеризується навмисним ухиленням від виконання вимог державних регуляторів, перерозподілом офіційно чи неофіційно виробленого товару, незаконним використанням державних ресурсів, присвоєнням у тій чи іншій протиправній формі прибутку від реалізації товару чи надання послуг, розкраданням матеріальних цінностей, майна, шахрайством, рекетом, наркобізнесу іншими видами кримінальної діяльності.

За останні роки 1990-х "тіньовий" сектор економіки України збільшувався шаленими темпами: на 1999 р. його обсяги сягали не менш як 60 % ВВП. За словами тодішнього голови Державної податкової адміністрації України М. Азарова, у "тіньовій" економіці в цей час оберталося 10-12 млрд. дол. США і понад 6 млрд. грн. (для порівняння: в легальному обігу перебувало близько 10 млрд. грн.). На думку зарубіжних фахівців, за 10 років незалежності з України було нелегально вивезено до 40 млрд. дол. США, які осіли в іноземних банках. Отже, сконцентрований у "тіньовій" економіці капітал не спрямовувався на інвестування національного виробництва, не міг бути використаний для підтримання соціальної інфраструктури, об'єктивно сприяв зростанню податкового пресу, що, своєю чергою, ще більший обсяг економіки заганяло в "тінь". Відповідно держава втрачала можливості реального управління економікою, оскільки більше половини економічної діяльності мало неофіційний характер, функціонувало стихійно чи під прямим контролем кримінальних структур і не потрапляло під дію державно-правових регуляторів. По суті, "тіньова" економіка стала економічною й фінансовою базою утворення паралельної державній інфраструктури влади. Водночас, перебуваючи під постійною загрозою викриття та страхом застосування репресивних санкцій з боку влади, "тіньовий" сектор економіки блокує утворення великого легального національного капіталу, оскільки вільні фінансові ресурси направляються за кордон на зберігання. Зумовлений цим вакуум заповнюється іноземним капіталом, роблячи національну економіку істотно залежною від зовнішнього впливу. "Тіньова" економіка деформує свідомість людей, веде до правового нігілізму, ототожнення ринкових відносин з протиправною діяльністю, що загалом формує психологічний опір реформам.

Негативним фактором у розвитку української економіки став величезний зовнішній борг. Протягом 1994-1999 pp. він зріс більш як утричі і становив 12,5 млрд. дол. США при ліквідних валютних резервах 768 млн. дол. Сюди додавалося зростання внутрішньої заборгованості з виплати заробітної платні, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася із 36 млн. грн. у 1994 р. до 12 млрд. грн. у 1999 р. За оцінкою Рахункової палати, лише за 9 місяців 1998 р. на обслуговування й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу було витрачено майже 10 млрд, грн., тобто 95 % усіх доходів держбюджету.

Отже, брак достатньої політичної волі, професіоналізму законодавчої і виконавчої влади, уміння поєднати світовий досвід з конкретними українськими умовами для проведення структурних реформ, безплідна й виснажлива боротьба всередині самої влади зумовили затяжний економічний спад, призвели до зниження довіри суспільства не тільки до влади, а й до об'єктивно необхідних ринкових реформ. Досягнута ціною жорсткої монетарної політики макроекономічна стабілізація без урахування пріоритетів і потреб національної економіки, без створення сприятливих умов для промислової і підприємницької діяльності супроводжувалася наростанням фінансової незбалансованості, зниженням якісних показників у виробничій сфері, погіршенням галузевої структури промислового виробництва, що вело до серйозного порушення основних параметрів економічної безпеки України.

Економічний розвиток України на початку XXI ст.

Реформи заради добробуту

Після повторної перемоги Л.Кучми на президентських виборах 1999 р. реалізацію курсу реформ було покладено на новий Кабінет Міністрів на чолі з Віктором Ющенком. Урядова програма виходу з економічної кризи дістала назву "Реформи заради добробуту".

За рік, незважаючи на припинення притоку в державу коштів МВФ, вдалося уникнути дефолту, реструктуризувати й скоротити на 17 % (на 2,1 млрд. дол. США) обсяг зовнішнього державного боргу, який протягом 1993- 1999 pp. щороку збільшувався у середньому на 64% і на початок 2000-го становив 12,4 млрд. дол. США, зберегти життєстійкість енергетичної системи і повернути назад наростаючий процес "віялових" вимикань електроенергії, перейти до політики збалансованого державного бюджету, вжити заходів щодо зміцнення фінансової дисципліни в країні, замінити розрахунки грошовими сурогатами на розрахунки реальними грошима, утримати стабільність грошової одиниці й поліпшити збирання податків настільки (за даними ДПАУ, за підсумками 2000 р., надходження в бюджет збільшилися проти попереднього більш як на 5 млрд грн.), що дало змогу майже на третину скоротити заборгованість із виплати зарплати (в бюджетній сфері на 52 %: з 540,6 млн. грн. до 262,1 млн. грн.), а пенсії навіть підвищити на 10 %, закріпити тенденції до економічного зростання. Якщо протягом 1992-1999 pp. валовий продукт країни скоротився па 60 %. то протягом 2000 р. він вперше за десятиріччя зріс майже на б %. Здійснене на ринкових засадах реформування промисловості дало змогу не тільки зупинити спад виробництва, але й забезпечити його реальне зростання. За підсумками 2000 р., темп приросту промислового виробництва становив 12,9 %. Поліпшилася структура реалізації. Частка промислової продукції, реалізованої за бартером, за вісім місяців 2000 р. була майже вдвічі меншою, ніж у 1999-му (17 проти 33,5 %). Позитивна тенденція до скорочення бартерних операцій спостерігалася в усіх галузях, поліпшилися їх фінансові результати. Порівняно з відповідним періодом 1999 р. сума збитків зменшилася з 575,1 млн. грн. до 51,6 млн. грн. Збитковими залишалися машинобудування (-35,3 млн. грн.) та легка промисловість (-16,3 млн. грн.). Отримані прибутки зросли із 131 млн. грн. до 4380,6 млн. грн. Аналіз свідчить, що найістотнішими чинниками пожвавлення промислового розвитку в 2000 р. були: сприятлива кон'юнктура зовнішніх ринків, завдяки якій вперше в історії молодої держави експорт перевищив імпорт більш як на 700 млн. дол., поглиблення процесів реформування власності та розвитку підприємництва, часткове оздоровлення фінансового стану підприємств та підвищення на цій основі інвестиційної активності. У 2000 р. Україна залучила рекордний обсяг прямих іноземних інвестицій - 750 млн. дол. США. Статистично значущою стала залежність між поглибленням реформ у сфері власності, розвитком підприємництва та пожвавленням виробництва. Найбільшими темпи приросту виробництва були саме в тих галузях, де істотно переважала недержавна власність (частка промислової продукції, яка випускалася підприємствами недержавної форми власності, зросла із 71,4% до 75,7 % і досягла в чорній металургії 85,9 %, кольоровій - 86,2 %, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості - 96,8 %, легкій промисловості - 97,8 %, харчовій - 93,7 %). Певні позитивні зрушення сталися у формуванні галузевої структури виробництва, чому сприяв прискорений розвиток деревообробної і легкої промисловості та окремих високотехнологічних підгалузей машинобудування. Однак структурні зміни ще не стали провідною ланкою поліпшення якісних показників роботи. У промисловому виробництві залишалася і навіть мала тенденцію до збільшення (зросла на 4,4 %) і так значна частка сировинних галузей - чорної та кольорової металургії, хімічної і нафтохімічної промисловості. Натомість частка продукції машинобудування зменшилася на 4,1 %. Протягом 2000 р. вперше за останнє десятиріччя було дещо зупинено спад виробництва і намітилися тенденції до зростання у сільському господарстві, передусім за рахунок приватного сектора. При закладених у програмі уряду 1,6%, зростання сільськогосподарського виробництва становило 7.6 %. Позитивні зрушення сталися на тлі проведення аграрної реформи, значною мірою ініційованої Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1999 р. Відбулося масштабне паювання землі, щоправда, без права купівлі-продажу (6,4 млн. селян одержали у власність 26,5 млн. га), яке створило передумови для включення її в економічний обіг. Було реформовано 11,4 тис. колективних сільськогосподарських підприємств в 14,7 тис. господарств ринкового типу. Саме вони, разом із 37 тис. фермерських та 11,5 млн. особистих селянських господарств, на думку уряду, "заклали інституційну основу приватного господарювання". Українські банки стали більш охоче надавати кредити сільськогосподарським підприємствам. Все це сприяло тому, що селяни дедалі швидше позбуваються нажитих десятиріччями радянських звичок та менталітету і переходять на працю за ринковими принципами. Водночас показники продуктивності праці українських аграріїв порівняно із показниками розвинених країн запишаються низькими. Так, річна валова додана вартість з розрахунку на одного працівника АПК України становить 2500 дол. США, що у 8-16 разів менше, ніж у розвинених країнах. Нові перспективи для ефективнішого господарювання, можливо, відкриє ухвалений Верховною Радою 25 жовтня 2001 р. Земельний кодекс, який закріпив приватну власність на землю в повному обсязі - її можна продавати, купувати, передавати у спадок.

Незважаючи на пожвавлення української економіки упродовж 2000 р., більшість соціальних завдань розвитку, визначених в урядовій програмі "Реформи заради добробуту", вирішувалися повільно. За окремими важливими параметрами, передусім за зростанням реальних доходів населення, зважаючи на інфляційні процесії в країні, змін на краще по суті не сталося. (Для прикладу, доларовий показник середньої зарплати в Україні становив 54 дол. США, в Росії - 81 дол., у Білорусі - 74 дол., а в Таджикистані взагалі - 8,7 дол. Але ці 54 дол. за своєю суттю не можуть слугувати показником добробуту населення. Адже попри те, що курс гривні до долара в 2000 р. залишався незмінним, інфляція становила майже 26 %. Тобто вартість долара в Україні протягом 2000 р. знизилась на 25 %, і на 1 дол. можна було придбати значно менше умовного товару, ніж у 1999 р. У 1999-му, як і в попередні роки, зарплата та пенсії часто не виплачувалися або виплачувалися вкрай нерегулярно. Водночас, коли левову частку прибутків громадян, як і раніше, поглинали виграти на харчування, житло, послуги житлово-комунального господарства, на одяг, товари культурно-побутового призначення, медичне обслуговування доводилося заощаджувати здебільшого за рахунок кількості й якості продовольства, відпочинку тощо. Серед недоліків діяльності уряду В. Ющенка у 2000 р. можна назвати й те. що йому не вдалося створити безпечні і стабільні умови для національного капіталу, добитися значного зниження податків, навести порядок у державному секторі економіки тощо. Однак зазначені проблеми нагромаджувалися роками, і їх розв'язання було можливим протягом тривалого часу, оскільки Україна втратила свій шанс швидкого ефективного реформування ще в першій половині 90-х років, правильно обраних економічних орієнтирів та політичної волі.

За образним порівнянням одного з відомих в Україні аналітиків, українська економіка схожа на автомобіль, двигун якого протікає в кількох місцях.

Уряд Ющенка лише "заліпив" найбільші "діри", й економічний автомобіль рушив з місця. Свідченням правильності обраного ним курсу, закладеного в урядовій програмі "Реформи заради добробуту", стало нарощування темпів економічного зростання в січні-квітні 2001 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього. Так. за 4 місяці приріст реального ВВП становив 8.5 % (у квітні зростання сягнуло майже 11 %), продукції сільського господарства - 6%, промислового виробництва - 18,4%. Цей показник був одним з найкращих у Європі. Зростання промислового виробництва в Україні в першому кварталі 2001 р. було зафіксоване в усіх без винятку галузях, при цьому найбільш істотне - у галузях, орієнтованих на кінцевого споживача, що свідчило про позитивні зміни у структурі економіки.

Зокрема, у деревообробній промисловості зростання сягало 28,6 % порівняно з аналогічним періодом 2000 р., у легкій - 27,4%, целюлозно-паперовій - 26,6%, харчовій - 22,7 %. Рекордно високі темпи збільшення виробництва були зафіксовані в першому кварталі в машинобудуванні - 22,6 %. Попри деяке погіршення світової кон'юнктури, навіть у металургії обсяг виробництва в січні-березні зріс на 20,8 %.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в першому кварталі 2001 р, збільшився порівняно з відповідним періодом минулого на 6,4 % - до 7 359,4 млн. дол., у т. ч. експорт збільшився на 20,9 % і становив 3799,3 млн дол. (зокрема, збільшився експорт машинного обладнання, швейних виробів і сільськогосподарської продукції), а імпорт скоротився на 5,8 % (до 3560,1 млн. дол.). При цьому позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 239,2 млн. дол. (за січень - березень 2000 р. негативне сальдо становило 636,4 млн. дол.).

Протягом січня - квітня 2001 р. в Україні зберігалася стабільність на валютному ринку, зменшувалося коливання курсу гривні, збільшився рівень золотовалютних резервів Національного банку, надходження в держбюджет зросли на 14,2 %, а обсяги кредитування реального сектору української економіки - на 13 % порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Рівень інфляції за цей час дорівнював 4,3 % (в т. ч. у квітні 1,5 %), замість прогнозованих 7,8 %, індекс споживчих цін - 2,6 %, або втричі менше за відповідний показник 2000 р.

Офіційний рівень безробіття в квітні знизився на 0,1 % (до 4,1 %). Реальні доходи громадян за перший квартал 2001 р. зросли на 7,5 %. Такому зростанню сприяло підвищення з 1 березня рівня зарплати працівникам окремих галузей бюджетної сфери в середньому на 25 %, збільшення пенсій з 1 лютого, а також погашення заборгованості з виплати зарплат (за даними на 10 квітня, заборгованість із зарплати в бюджетній сфері з початку року скоротилась на 60,7 %: з 262,1 млн. грн. до 103,4 млн грн.). До кінця 2001 р. планувалося також підвищення заробітної платні бюджетникам на 25-30 %, а педагогам - на 50 %.

Навесні 2001 р., як уже зазначалося, уряд В. Ющенка було відправлено у відставку. Проте здійснені ним економічні реформи дали змогу новому

Кабінету Міністрів на чолі з А. Кінахом продовжити курс на зростання вітчизняної економіки.

Зокрема, у 2001 р. ВВП в Україні збільшився на 9 %, обсяг промислового виробництва - на 14,2%, рівень інфляції скоротився до 6,1 %. У 2001 р. в Україні зібрали 39,7 млн. т зернових - у 1,5 рази більше, ніж 2000-го; у 2002 р. - понад 37 млн. т зерна.

Проте, на думку експертів, уряд Кінаха не зумів ефективно використати здобутки свого попередника В. Ющенка і зберегти динаміку позитивних економічних змін. Як наслідок, уже наприкінці 2001 р. сповільнилися темпи зростання реальних доходів населення (майже на 15 %), практично зупинилося зростання виробництва товарів народного споживання, промислової продукції та продукції АПК. За перші шість місяців 2002 р. порівняно з тим самим періодом минулого року зменшилося виробництво 66 із 150 найважливіших видів промислової продукції, знизилися темпи зростання ВВП (за шість місяців 2002 р. реальний ВВП зріс на 4,3 %. тоді як за такий же період попереднього року - на 9,4 %) та обсяги експортно-імпортних операцій.

Прогресуючими темпами погіршувався фінансовий стан підприємств, зростала їх збитковість (збитковими були 52 % всіх суб'єктів господарювання), істотно поглиблювалася платіжна криза. Якщо впродовж 2000-2001 pp. дещо зменшилася кредиторська заборгованість, то надалі вона зросла до 299 млрд, грн., майже на третину перевищуючи річний обсяг ВВП. Значно скоротилася виплата боргів населенню.

Якщо у 2000 р. домоглися профіциту бюджету, коли прибутки перевищили витрати, то наступний 2001-й закінчили з дефіцитом. Наповнення казни за сім місяців 2002 р. становило лише 44,4 % від запланованого. За даними Центру антикризових явищ, спостерігалася тенденція до істотного відпливу іноземних інвестицій (за перший квартал 2002 р. вони скоротилися вдвічі).

Не дивно, що за рівнем щорічних доходів на душу населення - 379 євро - Україна, за даними ООН, опустилася на передостаннє місце в Європі, випереджаючи тільки Молдову. Критичну ситуацію в соціальній сфері змушений був визнати навіть Президент Л. Кучма, який у посланні до Верховної Ради за 2002 р. констатував, що рівень життя 83,2 % населення України нижчий за прожитковий мінімум.

Понад 27 % українців проживають за межею бідності. Як наслідок, на 1 липня 2002 р. понад 7 млн. громадян України перебувало за кордоном на заробітках або в пошуках праці.

16 листопада 2002 р. уряд А. Кінаха було відправлено у відставку. Новим, десятим за роки незалежності, Прем'єр-Міністром 21 листопада став голова Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович. Його Кабінет, який за формальними ознаками виявився першим у новітній історії України коаліційним урядом, сформованим із представників парламентської більшості.

В результаті помаранчевої революції на початку 2005 р. Президентом України став В. Ющенко, а Прем'єр-Міністром Ю. Тимошенко.

Рисунок 1. Київ. Майдан Незалежності листопад 2004 року.

Вони зуміли використати позитивну динаміку української економіки, започатковану попереднім урядом, продовжити курс на якісне реформування економіки, забезпечення своїм громадянам належних соціальних стандартів, проголошених у програмі "10 кроків назустріч людям".

Восени 2005 р. Юлію Тимошенко на посаді Прем'єр-Міністра змінив інший прибічник "помаранчевого" курсу Юрій Єхануров. Після березневих парламентських виборів 2006 року в Україні декілька місяців тривало формування нового коаліційного Уряду, який удруге очолив В. Янукович.

Заходи нового Уряду відбувалися на тлі підвищення цін на імпортовані з Росії енергоресурси та зростання тарифів на комунальні послуги для українських громадян, що поставило під загрозу їх реальний добробут.

Економіка України сильно постраждала від світової економічної кризи. Протягом 2008 р. гривня знецінилась на 38% відносно долара США. За підсумками 2009 року українці збідніли на 10%, а 78% людей, за статистикою ООН, перебувають за межею бідності в Україні. Валовий внутрішній продукту 2009 р. скоротився на 15%.

Станом на 2011 рік, 66,3% обсягу промислової продукції припадало на продукцію переробної промисловості, 22,7% - на продукцію електроенергетики і 11% - на продукцію добувної промисловості.

Наявний дохід населення України у 2013 р. становив 1 190 351 млн грн, на душу населення - 26167,2 грн на рік, або 2180,6 грн щомісячно. Порівняно з 2012 р. наявний дохід збільшився на 5,2%. У структурі доходів 41% припадали на доходи від заробітної плати і 38% - на соціальні допомоги та трансферти. Загальна величина доходів населення України у 2013 р

Динаміка заробітної плати в розрізі регіонів, дол. США за курсом відповідного року зображено на рисунку 2. та рисунку 3.

Рисунок 2. Динаміка заробітної плати в розрізі регіонів, дол. США за курсом відповідного року

Рисунок 3. Динаміка заробітної плати в розрізі регіонів, дол. США за курсом відповідного року

Згідно із даними Держстату станом на 1 січня 2014 року обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України з початку інвестування, становив 58,157 млрд доларів.

Прямі іноземні інвестиції у економіку України 2000-2012 роках зображено на рисунку 4.

Рисунок 4. Прямі іноземні інвестиції у економіку України 2000-2012 роках

У рейтингу легкості ведення бізнесу (Doing Business), що складається Світовим Банком Україна покращила свою загальну позицію на 15 одиниць (зі 1S2 місця у 2001 році до 137 місця у 201З році) - це найкращий показник для України за усі роки існування рейтингу. Але детальний аналіз складових показнику свідчить, що ключові проблеми, визначені у Програмі економічних реформ, залишаються невирішеними. Так, Україна на 66 позицій покращила процедури початку підприємницької діяльності, на 18 позицій покращилося податкове адміністрування. Але одночасно показник захисту прав інвесторів погіршився на 3 позиції. Ці висновки підтверджує і Європейська Бізнес Асоціація, яка погіршила оцінку рейтингу інвестиційної привабливості України з 3,4 у І кварталі 2011 року (найвищий показник) до 2,14 за результатами III кварталу 2013 року.

Найбільш об'єктивним індикатором незадовільного стану справ з вітчизняним бізнес-кліматом є обсяги прямих іноземних інвестицій. Приріст прямих іноземних інвестицій в Україну у вигляді акціонерного капіталу у січні-вересні 2012 року склав 2,6 млрд дол. США, що майже на третину (на 29,4%) менше, ніж за аналогічний період 2011 року. УIII кварталі 2012 року інвестиції збільшилися всього на 247,1 млн дол. США - це в п'ять разів менше, ніж за той же час минулого року (1,26 млрд дол. США)

Економіка України у 2013 році розвивається в умовах повільної динаміки світових товарних ринків, низької схильності економічних агентів до інвестування та надлишку ліквідності у світовій фінансовій системі. Поступове зростання обсягів залучення капіталів у економіку України (рис. 1) свідчить про тенденції зміцнення довіри зовнішніх інвесторів до економічної політики української влади. Забезпечення припливу зовнішніх капіталів у національну економіку протягом останніх років дозволяло підтримувати курсову стабільність, що в умовах існуючих структурних пропорцій є вагомим чинником зростання споживчого попиту. Проте, ці тенденції є неоднорідними. Згортання діяльності декількох європейських банків в Україні може слугувати негативним сигналом для потенційних інвесторів у вітчизняну економіку. Крім того, такі процеси призводять до зменшення потужності каналів залучення європейських капіталів до національної економіки, що у прогнозному періоді є ризиком для стану платіжного балансу.

Поступове зростання обсягів залучення капіталів у економіку України (рис. 5) свідчить про тенденції зміцнення довіри зовнішніх інвесторів до економічної політики української влади. Забезпечення припливу зовнішніх капіталів у національну економіку протягом останніх років дозволяло підтримувати курсову стабільність, що в умовах існуючих структурних пропорцій є вагомим чинником зростання споживчого попиту. Проте, ці тенденції є неоднорідними. Згортання діяльності декількох європейських банків в Україні може слугувати негативним сигналом для потенційних інвесторів у вітчизняну економіку. Крім того, такі процеси призводять до зменшення потужності каналів залучення європейських капіталів до національної економіки, що у прогнозному періоді є ризиком для стану платіжного балансу.

Рисунок 5. Динаміка боргового навантаження на економіку України, у відсотках до ВВП

Кінець 2013 року був важким - 21 листопада 2013 р., всього за тижд" до запланованого підписання угоди про асоціацію між Україною Європейським Союзом, голова діючого Кабінету Міністрів Микола Аза оголосив, що підписання не буде. Те, що послідувало після цього - спонтанний народний протест по всій Україні, який розвинувся в до організовану національну революцію, котра, в кінцевому рахунку, зосередил в столиці України - Києві.

Рисунок 6. Мирний мітинг на Майдані Незалежності, 1 грудня 2013 року м. Київ

Революція гідності (також Європейська революція та Єврореволюція) - політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року викликані відходом політичного керівництва країни від законодавством закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Однією з головних причин протестів стала надмірна концентрація влада в руках Президента Віктора Януковича та його "сім'ї", створення системи управління з ознаками фашизму.

Рисунок 7. Бої біля стадіону "Динамо" на Грушевського, 19 січня 2014 року. м. Київ

За останні півтора роки до підписання Угоди обсяги торгівлі України з Росією постійно скорочувались, загалом скорочення сягнуло 25% початкового обсягу. В цей час з боку Росії неодноразово лунали заяви, що Україна в ході переговорів з Європейським Союзом не враховує інтереси Росії. При цьому, в якості одного з дієвих засобів "доведення" своїх економічних інтересів Росія неодноразово створювала перепони для українського експорту в Росію, а блокування експорту продукції української компанії "Рошен" навіть отримало назву "Шоколадна війна".

Протягом березня 2014 року було здійснено анексію Криму та Севастополя Росією. Насильницька анексія Криму не визнається українською державою, не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеціанської комісії, натомість російською владою трактується як "повернення Криму до Росії". Згідно з Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

Рисунок 8. Тимчасово окуповані території України

У квітні 2014 року починається - збройний конфлікт на території Донецької і Луганської областей України між з одного боку - організованими та керованими з РФ незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської "народних республік", визнаних терористичними організаціями, за підтримки регулярних військових частин РФ та з іншого боку - українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України.

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську, Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції (АТО) із залученням Збройних сил.

Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України.

5 вересня 2014 року у Мінську було підписано угоду про припинення вогню на Донбасі. Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014. Проте, станом на 2 грудня 2014 року, бої і обстріли продовжуються.

Рисунок 9. Оновлювана мала бойових дій на Донбасі

Територія під контролем ДНР і ЛНР.

Територія, звільнена українською армією від ДНР і ЛНР.

Що стосується економічних показників 2013- 2014 років, то зниження індексу виробництва базових галузей (далі - ІВБГ) прискорилося до 12.3% у річному вимірі, за січень - серпень воно становило 7.2% порівняно з відповідним періодом минулого року. Єдиною галуззю зі зростанням обсягів виробництва залишалося сільське господарство. Завдяки суттєвому збільшенню врожайності зернових культур (16.5% порівняно з 01.09.2013) зростання обсягів сільськогосподарського виробництва в січні - серпні становило 6.3%, у серпні - 13.6% у річному вимірі, що забезпечило додатній внесок у зміну ІВБГ у серпні на рівні 3.6 в. п.

Погіршення показників у цілому викликане веденням воєнних дій на сході України. Зниження обсягів промислового виробництва прискорилося з 12.1% у липні в річному вимірі до 21.4% у серпні. Найбільш зменшився випуск добувної промисловості (-27.4%) та як наслідок виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (-50.2%) та металургійного виробництва (-30%). Найвищі темпи зниження зафіксовано в Донецькій і Луганській областях - 58.7% та 85% у річному вимірі відповідно. Зниження обороту роздрібної торгівлі прискорилося з 10.1% у липні в річному вимірі до 21.2% у серпні.

Зростання врожайності зернових культур (на 16.5% порівняно з відповідною датою минулого року) забезпечило збільшення обсягів виробництва сільського господарства на 6.3% у січні - серпні порівняно з відповідним періодом минулого року та на 13.6% у серпні в річному вимірі. Незважаючи на складну ситуацію на сході України в Донецькій області зернових культур було зібрано на 11.7% більше, ніж у минулому році, у Луганській області - на 8.3%.

Усі інші галузі - складові ІВБГ у серпні продемонстрували продовження погіршення динаміки. Зокрема зниження обсягів промислового виробництва у серпні прискорилося до 21.4% у річному вимірі.

Ведення воєнних дій на сході України спричинило суттєве руйнування багатьох виробничих об'єктів і транспортних шляхів. За даними Міністерства регіонального розвитку, станом на 1 вересня 2014 року в Донецькій і Луганській областях пошкоджено або зруйновано 14 об'єктів торгівлі та 132 промислових об'єкти. Дані Міністерства інфраструктури станом на 5 вересня 2014 року в Донецькій і Луганській областях свідчать, що зазнали руйнувань та різного ступеня пошкоджень 962 км автомобільних доріг загального користування та 24 мости і шляхопроводи. Найбільших втрат зазнала добувна промисловість України. Зокрема в Донецькій області не працює близько 70% шахт. Як наслідок зниження обсягу видобування кам'яного та бурого вугілля в серпні становило 60.4% у річному вимірі, виробництва добувної промисловості - 27.4%. Через небезпечну ситуацію на сході України повністю припинили діяльність усі підприємства коксохімічної та хімічної промисловості, які розташовані в зоні проведення АТО. Зниження обсягів виробництва коксу та нафтопродуктів становило 50.2% у річному вимірі, зокрема виробництво коксу зменшилося на 54.6%. Зниження обсягів виробництва хімічної промисловості становило 19.6% у річному вимірі.

Внаслідок руйнування транспортних шляхів обсяги перевезень залізницею в серпні знизилися на 33.1% у річному вимірі, трубопровідним транспортом - на 30.3%. У цілому обсяги вантажних перевезень у серпні знизилися на 28.5%.

Єдиною промисловою галуззю, обсяги якої в серпні зросли (8.7% у річному вимірі), була фармацевтична галузь. Навіть в умовах подорожчання імпортної сировини обсяги виробництва вітчизняних лікарських препаратів збільшилися на 58.9% у річному вимірі через великі потреби в медичних засобах унаслідок проведення АТО.

Зниження реальних зарплат на фоні погіршення споживчих настроїв населення в умовах невизначеності, волатильності обмінного курсу та зростання заборгованості з виплати зарплат обумовили прискорення зменшення обороту роздрібної торгівлі до 21.2% у річному вимірі. Найвищі темпи зниження в серпні були зафіксовані в Донецькій і Луганській областях - за розрахунками Департаменту статистики

Таблиця 6

Обсяги виробництва деяких видів економічної діяльності, зміна з відповідним періодом минулого року в %

* Розрахунки Департаменту статистики, аналізу та прогнозування.

Отже, українська держава, маючи великий природний, економічний, інтелектуальний потенціал, спроможна зробити помітний внесок у розвиток світового господарства і зайняти належне місце серед цивілізованих країн планети, забезпечити належний рівень життя своєму народові. Подолання наявних труднощів, кризових явищ, успіх у будівництві національної ринкової економіки України залежить насамперед від консолідації політичних сил в країні, створення надійного правового поля, залучення до активної економічної діяльності якомога ширшого кола працездатного населення держави, але чималою мірою залежить також від вивчення і творчого використання багатющого досвіду господарювання, нагромадженого людством.

Основні терміни і поняття

Роздержавлення; приватизація; оренда з викупом; приватизаційний майновий сертифікат; приватизаційний ощадний сертифікат; акціонування; гіперінфляція; фондова/товарна/валютна біржа; доларизація, бартеризація економіки; фінансова стабілізація; Фонд держмайна України; розбудова ринкової інфраструктури; детінізація економіки;

Проблеми для творчого обговорення

1. Чи є Україна привабливою для іноземних інвесторів?

Теми рефератів

1. Сучасний стан розвитку економіки України.

Размещено на Allbest.ru