Економіка картоплепродуктивного підкомплексу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка картоплепродуктивного підкомплексу

1. Народногосподарське значення виробництва картоплі

Картоплярство - велика галузь сільськогосподарського виробництва, яка має важливе народногосподарське значення.

Картопля -- культура універсальна. Вона водночас є продуктом харчування, сировиною для переробної промисловості та високоякісним кормом для худоби. Вміст сухих речовин у картоплі становить 25 %, з яких 16--20 % припадає на крохмаль. З 1 га посівної площі культура забезпечує у 2,5--3 рази більший вихід сухих речовин, ніж пшениця, жито, ячмінь чи овес. Бульби картоплі містять багато вуглеводів, білка, вітамінів та інших поживних речовин, необхідних для харчування людини. Зокрема, білок відзначається високою біологічною цінністю, оскільки включає незамінні амінокислоти, зокрема валін, лізин та ін. Маючи добрі смакові якості та високу поживність, картопля підвищує засвоєння людським організмом інших продуктів харчування.

У продовольчому балансі культура посідає друге місце після хліба, тому в народі її називають другим хлібом. За нормами харчування залежно від зони в середньому людині потрібно на рік 110 --120 кг картоплі. Фактично протягом 1980--1995 рр. в Україні на душу населення її споживалося 133--116 кг.

Крім того, картопля -- цінна технічна культура, сировина для виробництва крохмалю та спирту. При переробці 1 т картоплі з вмістом крохмалю 17,6 % можна одержати 112л спирту, 55кг рідкої вуглекислоти, 0,39л сивушного масла і 1500л барди. Продукти переробки культури використовують у різних галузях промисловості і найбільше в харчовій, хімічній, текстильній, шкіряній та лакофарбовій.;

У поєднанні з іншими кормами картоплю широко використовують для годівлі практично всіх видів худоби і птиці. При врожайності 200 ц/га одержують 58 ц к. од. за виходом їх з 1га картопля переважає багато інших сільськогосподарських культур.

У системі раціонального ведення землеробства картопля має велике значення. Вона -- добрий попередник для багатьох сільськогосподарських культур, особливо зернових. Приріст урожаю зернових, які висівають після картоплі, становить 2--3 ц/га, що є результатом післядії внесених під картоплю органічних та мінеральних добрив. У структурі посівних площ колективних, державних і міжгосподарських підприємств питома вага картоплі становить 4%.

Картопля має високу норму садіння (майже третину існуючого рівня її врожайності). Це необхідно враховувати при визначенні економічної ефективності вирощування культури. Картопля -- високотоннажна й мало транспортабельна культура, що треба мати на увазі при розміщенні її посівів. Зберігання картоплі обходиться дорого і супроводжується значними втратами, що негативно впливає на рівень собівартості та ефективність виробництва. У громадському секторі вирощується лише до 6 % валової продукції картоплі, решта -- в господарствах населення. За обсягом споживання та географічною поширеністю ця культура займає одне з провідних місць в Україні. Крім того, продукція картоплярства значною мірою використовується як фураж, а також як технічна сировина для виробництва крохмалю, спирту тощо.

Виходячи з історичних, природно - кліматичних та економічних умов, формування ринку картоплі має специфічні особливості. Вони зумовлюються рядом факторів, зокрема ступенем розвитку матеріально-технічної бази і науково-технічного прогресу в галузі, організацією селекційно-насінницької роботи, а також розвитком переробної промисловості.

У межах СНД зосереджено до 35 % світових посівів картоплі й понад третину її валового збору. Основні посівні площі розміщені переважно у трьох державах: Російській Федерації (55 %), Україні (24 %) і Білорусі {11 %). Протягом останніх років у розміщенні картоплі відбулися значні зміни -- вона поширилася на південний схід та південь України. її, як і зерно, вирощують повсюдно, проте найбільшу кількість -- на Поліссі, зокрема в Чернігівській, Волинській та Житомирській областях.

За 1940--1995 рр. посівні площі картоплі значно коливалися і скоротилися на 25 %. Проте за рахунок зміни врожайності валові збори її порівняно з довоєнним періодом практично залишилися на тому ж самому рівні. Державні закупівлі також коливалися, а в останні роки зменшилися.

Найбільшу питому вагу в державних закупівлях має Чернігівська область -- близько 25 % загального їх обсягу.

Урожайність картоплі коливається по областях. При середній урожайності в Україні 105 ц/га у Житомирській та Чернігівській областях одержано по 148 ц/га, а в Дніпропетровській, Донецькій -- по 40 ц/га. В основному цим і пояснюються перевезення картоплі на значні відстані.

Скорочення посівних площ можна розглядати як позитивне явище, по-перше, з погляду заощадження садивного матеріалу та зменшення пов'язаних із цим витрат на його зберігання, по-друге, зменшення витрат на вирощування картоплі і, по-третє, використання зазначених площ під посіви інших, зокрема кормових, культур.

Необхідно відзначити, що постачання населення картоплею з боку державних організацій останнім часом зменшується, а самозабезпечення та колгоспний ринок розширюються.

Як уже згадувалося, картоплю вирощують повсюди, але її розміщення на території України характеризується значною нерівномірністю. Найбільша питома вага її в структурі посівних площ на Поліссі, де вона займає 16--20 %. Природні умови цієї зони найсприятливіші для розвитку картоплярства. Велика кількість картоплі звідси вивозиться в промислові центри Донецько-Придніпровського економічного району.

Значні площі картоплі розміщені в лісостеповій зоні, де питома вага її в структурі посівних площ становить близько 8 %. Тут картоплю в основному використовують для харчування населення та годівлі сільськогосподарських тварин, а незначну частину -- як сировину для переробної промисловості.

У степовій зоні питома вага картоплі в структурі посівних площ становить лише 1,5%. Тут її виробництво не задовольняє навіть потреби місцевого населення, особливо міського, тому велика кількість бульб завозиться з Полісся.

Взагалі у вирощування картоплі спостерігаються такі закономірності: значні площі технічних сортів зосереджені в районах розміщення спиртової та крохмале-патокової промисловості, продовольчої -- навколо великих міст і промислових центрів, кормової картоплі -- переважно в районах розвинутого тваринництва, особливо свинарства.

Виробництво картоплі концентрується у приміських зонах з метою кращого постачання міст та промислових центрів і скорочення витрат на її доставку споживачам. Така територія, як правило, знаходиться в межах відповідної області, але для Києва, Харкова та інших великих міст вона може бути розширена за рахунок інших областей.

У приміських зонах вирощування картоплі має свої особливості. Навколо великих міст і промислових центрів створені спеціалізовані державні підприємства. Тут вищі рівні концентрації посівів культури та інтенсифікації вирощування, більша врожайність, значна питома вага посівів ранньої картоплі. Зокрема, з розрахунку на одне підприємство площі посівів картоплі становлять 200--250 га, урожайність -- понад 250 ц/га.

Особливістю розвитку картоплярства є також те, що значні площі картоплі розміщені на присадибних ділянках колгоспників, робітників держгоспів, службовців. Ця тенденція зростатиме внаслідок розширення орендних відносин і приватизації в аграрному секторі економіки. Для повного задоволення потреб населення України в картоплі необхідно довести її виробництво на душу населення за рік до 650кг замість 300кг у 1900--1995 рр.

У перспективі виробництво і заготівля картоплі повинні збільшуватися на основі переходу на інтенсивні технології вирощування, поліпшення якості бульб, а також скорочення втрат продукції при перевезенні з поля до споживача. При цьому попит населення на картоплю передбачається задовольняти в основному за рахунок вирощування її в районах споживання.

Сучасний стан і механізм функціонування ринку картоплі

Перехід національної економіки до регульованої ринкової системи супроводжується низкою радикальних змін у функціонуванні господарського механізму. Аналіз сучасного стану картоплярства свідчить, що без оволодіння новими методами господарювання, налагодження ефективного економічного механізму функціонування ринку картоплі неможливо подолати кризовий стан у цій галузі.

Проблеми розробки дієвих механізмів регулювання економіки, формування повноцінного ринкового середовища, ефективного функціонування ринку агропромислової продукції є актуальними для всіх країн з перехідною економікою і вже досить тривалий час розробляються українськими і зарубіжними вченими: В. Амбросовим, П.Гайдуцьким, М. Дем'яненком, П. Саблуком, О. Шпичаком, Л.Худолій та іншими. Вивченню й узагальненню питань організації і розвитку ринку картоплі присвячені наукові праці таких авторів, як Ю. Білан, В. Коночуненко, В. Куценко, О. Сидорчук, 0. Цимбалюк тощо. Проте прикладний аспект формування ринку картоплі, а особливо створення ефективних механізмів його функціонування в умовах становлення ринкових відносин, виявився недостатньо розробленим.

Раціонально організований ринок картоплі включає кілька ланок: по-перше, підприємства, які забезпечують вирощування картоплі; по-друге, установи, о просувають товар на ринок -- товарні біржі, агроторгові доми, виставки-ярмарки та інші; по-третє, організації і служби з контролю та якості картоплі, а також ціновий моніторинг і фінансово-кредитну підтримку; по-четверте, попит на продукцію переробними підприємствами, населенням та іншими галузями. Але щоб кожне підприємство з відповідною впевненістю могло вступити в організоване конкурентне середовище, йому потрібно мати чітку програму маркетингових дій та розробити бізнес-план. В умовах ринку, всі сфери картоплепродуктового підкомплексу повинні бути охоплені маркетингом. Для ефективного функціонування ринку картоплі необхідно, щоб виробник знав обсяг і структуру попиту, він має бути впевнений у каналах збуту своєї продукції і своєчасному одержанні грошей. Роздрібна торгівля повинна мати стабільного посередника, якою була і повинна залишитися оптова торгівля, канали збуту продукції мають бути стабільними, оскільки бартеризація зменшує прибутки виробника та підвищує ціни, що й збагачує посередника.

Для формування й ефективного функціонування ринку картоплі, на нашу думку, необхідно відродити сільськогосподарське кооперування в усіх його формах. На місце розрізнених видів аграрної і промислової діяльності на село повинно прийти інтегроване агропромислове виробництво, яке сприятиме комплексному багатопрофільному розвитку села, дасть змогу відкрити на селі нові робочі місця, підвищити рівень життя сільського населення. Формування такої системи повинно відбуватися як за рахунок розвитку малих переробних підприємств (цехів) безпосередньо в підприємствах, так і великих переробних підприємств на кооперативній основі. Для розвитку картоплепереробної галузі в Україні необхідно: розгорнути науководослідні роботи щодо створення сортів картоплі, придатних для переробки; забезпечити через спеціалізовані підприємства картоплепереробні підприємства сировиною високої якості; розробити вітчизняну технологію виробництва нових картоплепродуктів впровадити їх у переробну галузь.

Аналіз економічної ситуації, що склалася, свідчить про те, що в міру формування ринку картоплі поряд із саморегулювання економіки зберігається необхідність цілеспрямованого впливу держави на розвиток економіки. В державі повинен діяти регулюючий структурний підрозділ, який би володів інформацією рівня зацікавленості й потреб її в картоплі , можливостей науково-технічного та ресурсного забезпечення виробництва картоплі , сприяв би його розвитку в усіх категоріях господарств ,забезпечував зв'язки між науково-дослідними установами, насінницькими, товарними та переробними підприємствами. До його функцій слід віднести стандартизацію продукції картоплярства , створення механізму контролю за виробництвом і ліцензуванням насіннєвої , а також якістю продовольчої картоплі. Й ому необхідно надати можливість формування політики протекціонізму та пріоритетності розвитку найважливіших напрямків науково-технічних прогресу (селекція, насінництво, тощо ). В умовах ринкової економіки держава повинна виступати творцем сортової політики в галузі картоплярства, здійснюючи її через мережу науково-дослідних установ УААН та сільськогосподарських вищих навчальних закладів. З метою регулювання сортооновлення і сортозаміни картоплі доцільно щорічно формувати державний контракт на елітну та насіннєву картоплю , удосконалювати економічний механізм взаємовідносин між виробниками і споживачами цієї продукції ; проводити протекціоністську політику щодо виробників насіння з метою обмеження негативного впливу інших держав і завоювання ринку збуту в зарубіжних країнах. При формуванні ринку картоплі провідне місце має бути відведене створенню регіональних обласних опорних підприємств з насінництва.

Стабілізація виробництва й поліпшення якості продовольчої картоплі можливі при широкому впровадженні наукових розробок УААН і Міністерства аграрної політики України, досвіду вітчизняних та зарубіжних виробників. Але на сучасному етапі вкрай важливе не тільки інформаційне й сервісне обслуговування дрібного виробника картоплі, а й посередницька робота щодо забезпечення його насіннєвим матеріалом для сортозаміни та сортооновлення, засобами захисту тощо.

Впровадження намічених вище заходів сприятиме підвищенню ефективності, збалансованості й конкурентоспроможності галузі картоплярства.

2. Суть економічної ефективності виробництва картоплі та показники її вимірювання

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результаті виробництва. Ефективність виробництва показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Ефективність - це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенім урожайності сільськогосподарських культур.

Як економічна категорія, ефективність виробництва нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. ринок картопля виробництво економічний

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і вдосконалення виробництва.

Підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій - це властивість і якість ефективності, що відображає найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо).

Отже економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини в необхідному асортименті та належної якості на одну особу.

Основними показниками, що характеризують рівень та економічну ефективність виробництва картоплі є:

вартість валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на 1люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. виробничих витрат;

обсяг валового, чистого доходу та прибутку на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на, 1люд-год, на 1грн. основних виробничих фондів та на 1грн. витрат виробництва;

врожайність, продуктивність праці, собівартість, чистий доход та прибуток з розрахунку на 1га посіву, рівень рентабельності.

Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність.

Собівартість - це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції.

Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат у підприємстві. Рентабельність визначають відношенням рівня собівартості до фактичних цін реалізації продукції рослинництва і тваринництва.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1ц. бульби на Поліссі, дещо вища - в зоні Карпат і значно вища в Степу.

Ефективність вирощування культури значною мірою визначається цінами реалізації. На картоплю, як і на плодоовочеву продукцію, що реалізується, встановлюють закупівельні та договірні ціни. Останні застосовують на продукцію, яка поставляється за договорами підприємствам і організаціям. При цьому для регулювання роздрібних цін місцевим органам надано право встановлювати в необхідних випадках граничні роздрібні ціни на дану продукцію. Таким чином забезпечується поєднання державного ціноутворення з розширенням прав місцевих органів і підприємств, широким використанням договірних і самостійно встановлених цін. Закупівельні ціни на продовольчу картоплю, яка продається державі сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і населенням, диференційовані по зонах Україна та строках реалізації. Найдороще в 2003 році картопля коштувала на 22 березня - 2.03 гривні за кілограм.

Структура реалізації картоплі у 2000 році порівняно із середніми показниками за 1986 - 1990рр. зазнала значних змін. Якщо в 1986-1990рр. держава закуповувала майже 61% товарної картоплі, а на ринку реалізувалося її лише 10.6%, то в 2000 році частка картоплі, реалізованої заготівельним організаціям зменшилась до 5%.

Характерним для 2000 року порівняно із серединою 90-х років стало скорочення процента картоплі, реалізованої за бартерними угодами. Так, якщо в 1997 - 1998 роках частка реалізації картоплі за такими угодами становила у середньому 25.5%, то в 2000 році - лише 15%.

Ефективність вирощування картоплі для продовольчих цілей характеризують такі показники: урожайність, затрати праці на 1 ц, собівартість 1 ц картоплі та рівень рентабельності. За цими ж показниками розраховують й ефективність насінної картоплі з урахуванням сортів, а картоплі для переробки -- виходу крохмалю. Картопля, що продається спиртовим чи крохмале-патоковим заводам, при вмісті крохмалю понад базисний рівень оплачується з надбавкою до закупівельної ціни на картоплю для переробки; при вмісті крохмалю, нижчому від базисної норми, робиться знижка в тому ж розмірі.

Ефективність вирощування насінної картоплі в підприємствах України висока. Грошові сортові надбавки, встановлені на продовольчі та насінні сорти, забезпечують високий рівень рентабельності її виробництва. В Україні вирощується близько 100 сортів картоплі, з яких три (Гатчинський, Невський, Темп) займають 71 % посівних площ громадського сектора. У Чернігівському районі Чернігівської області врожайність сортів Гатчинський та Невський у 1986-- І994 рр. становила в середньому 287--320 ц/га.

Отже, знаючи показники ефективності виробництва картоплі ми можемо розрахувати їх та порівняти з середніми по даному регіону. Ті показники, що є не досить ефективними можна змінити при подальшій розробці та впровадженні шляхів усунення недоліків у виробництві та реалізації цієї культури.

3. Проблеми насінництва картоплі в ринкових умовах

Картоплю в більшості країн світу вважають четвертою культурою після пшениці, рису і кукурудзи. В Україні картоплю називають другим хлібом, а слов'яни без перебільшення відносять її до культури "номер два".

В Україні картоплярство має яскраво виражений екстенсивний характер, при обсяги виробництва досягаються в основному за рахунок розширення площ, а не завдяки підвищенню врожайності

Метою досліджень передбачалося вивчення формування ринку насіннєвої картоплі на основі аналізу стану первинного і внутрішньогоспосподарського насінництві культури. При проведенні аналізу нами доведено, що в сільськогосподарських підприємствах виробництво картоплі з 45% в 1991 році скоротилося до 2% у 2005 ро-1 ці. За цей період питома вага в особистих господарствах населення в загальному! обсязі виробництва картоплі зросла до 98%. Вирощування цієї культури у фермерських господарствах становить 1,1% від загального обсягу її виробництва в країні. і

Підвищення ефективності вирощування картоплі в сучасних умовах у господарствах усіх категорій можливе лише на основі підвищення врожайності з 12 т/га до! 20-25 т/га

З метою розвязанння цієї проблеми в картоплярстві в більшості регіонів і підприємств необхідне поліпшення насінництва й технологій виробництва картоплі, та перш за все відродження первинного й елітного насінництва на регіональному рівні. В ряді областей кількість елітно-насінницьких господарств різко скоротилася, а також зменшилося виробництво елітних сортів. По багатьох сортах, особливо іноземної селекції, практично відсутнє оздоровлення насіннєвого матеріалу методом пробіруваної культури, нерідко базисний вихідний матеріал, зокрема меристемні мікророслини, мікро- і міні-бульби дуже уражені такими інфекційними хворобами, як скручування листків (збудник вірус І), зморшкуватою і смужкуватою мозаїками (вірус У), мозаїчним закручуванням листків (вірус М). Особливо велику небезпеку спричиняє зараження вихідного матеріалу багатьох сортів віроїдами веретеноподібності бульб картоплі. Через таку ситуацію в ряді регіонів різко загострилася проблема якості елітної картоплі по окремих вітчизняних сортах. Виникає серйозна загроза низької конкурентоспроможності вітчизняних сортів перед сортами зарубіжної селекції.

Для виходу з даної ситуації доцільно по більшості сортів забезпечити створення нового фонду оздоровленого вихідного матеріалу на основі відбору кращих чистих ліній, звільнених, насамперед, від віроїдів веретеноподібності бульб, як для найнебезпечнішої для первинного насінництва патогенності. Крім того, необхідний скринінг усіх існуючих колекцій в установах і елітгоспах оздоровлених сортозразків, ретельного їх тестування на рівні меристемних рослин, мікро- і міні-бульб, а також тепличного й польового клонового матеріалу із застосуванням сучасних високочутливих лабораторних методів діагностики фітопатогенності.

Як показали попередні методи випробування (кафедра селекції і фітомедицини Державного агроекологічного університету), для тестування зараженого матеріалу віроїда при відборі чистих меристемних ліній надійніші результати забезпечує застосування нового універсального високочутливого методу ПЦР -- аналізу. З цього приводу актуальним є оснащення біотехнологічних і контрольно-сертифікаційних лабораторій сучасними і надійними діагностичними системами й обладнанням для тестування зараження первинного матеріалу цим віроїдом.

Багато проблем нагромадилося в організації насінництва картоплі в сільськогосподарських підприємствах суспільного сектора. Останніми роками помітно знизився попит на елітну картоплю з боку насінницьких господарств через відсутність в них коштів на купівлю еліти. Це призводить до того, що значну частину виробленої еліти використовують не за призначенням, тому питома вага вищих репродукцій в насіннєвому фонді скорочується, що призводить до збільшення частки масових репродукцій, які через низькі насіннєві кондиції не забезпечують одержання навіть середнього рівня врожайності.

Результати спостережень свідчать, що в особистих господарствах населення в більшості регіонів поки що майже не спостерігається підвищений попит на високоякісний елітний матеріал і сортову насіннєву картоплю вищих репродукцій.

Наші прогнози в галузі насінництва картоплі показують, що в найближчі 10--15 років збережеться така ситуація, коли забезпечення населення картоплею на 80--90% здійснюватиметься за рахунок власного місцевого виробництва переважно в особистих господарствах сільського населення. Значна частина потреби в картоплі покриватиметься також за рахунок вирощування її на присадибних, садово-городніх і дачних ділянках.

Тому ми вважаємо, що нині в більшості регіонів України необхідно підійти до розв'язання проблеми сервісного забезпечення особистих селянських господарств, заінтересованих у вирощуванні кращих сортів, придбанні високоякісного (сертифікованого) насіння, одержанні консультацій із питань картоплярства, пов'язаних із вирощуванням цієї культури в особистих господарствах, на городах і дачах.

У структурі використання картоплі переважає особиста потреба -- 53%, на формування насіння під майбутній урожай -- 22, годівлю худоби і птиці -- 17 і втрати І при зберіганні -- 8% (рис).

Дана проблема ще не розв'язана як організаційно, так і в плані наукового забезпечення. У цьому напрямі важливу роль можуть відіграти науково-дослідні установи І при тісній підтримці органів місцевої влади.

Діаграма 1.3.1 Структура використання картоплі

Особиста потреба

Формування насіння під майбутній урожай

Годівля худоби і птиці

Втрати при зберіганні врожаю

Тому нині є проблематичним питання, як побудувати систему насінництва картоплі, яка могла б функціонувати на принципах ринкових відносин.

На нашу думку, в організаційному плані необхідно побудувати таку систему, яка могла б створювати і швидко розмножувати сорти в єдиному великомасштабному селекційно-насінницькому процесі. Тільки в такому разі може запрацювати з повною віддачою селекційно-насінницький блок, починаючи з меристемних мікророслин через великомасштабне виробництво міні-бульб клонового матеріалу до високоякісного су-перелітної та елітної картоплі. А далі доцільно розвивати сервісне постачання високоякісного насіннєвого матеріалу усім заінтересованим сіль господарським виробникам.

У ринкових умовах передбачено перш за все удосконалювати взаємовідносини установ-оригінаторів, що випускають сертифікаційне елітне сортове насіння картоплі, з основними їх постачальниками, які виробляють насіннєву і товарну картоплю. У цьому ланцюгу (системі) важливо, щоб сільськогосподарські державні органи на місцях надали ефективну допомогу в налагодженні нових надійних прямих зв'язків між науково-дослідними установами і насінницькими господарствами та господарствами різних форм власності на основі укладання між ними річних і навіть багаторічних контрактів на поставку насіння еліти й вищих репродукцій за попередньо погодженими замовленнями і заявками. При цьому слід брати до уваги нові особливості та організаційні форми виробництва й реалізації насіннєвої картоплі в умовах переходу до ринкових відносин.

На сучасному етапі розвитку картоплярства вкрай необхідно, щоб сільськогосподарські органи на місцях надали дієву допомогу елітнасінницьким господарствам і організаціям роздрібної торгівлі високоякісним сертифікованим насінням на рівні еліти і першої репродукції для забезпечення потреб населення в дрібній упаковці.

Нині вже прозоро видно, що поставка насіння для потреб особистих господарств населення є великим ринком, попит якого визначається сотнями тисяч тонн. Причому попит завжди стабільний, а споживач не завжди платоспроможний. І в цьому відношенні виграє той, хто зможе швидше і краще пристосуватися до ринку.

Нині підприємства виробляють сотні тисяч високоякісної еліти на рік, оцінка багатьох споживачів її висока і садильний матеріал користується великим попитом на внутрішньому ринку, незважаючи на помірно високу ціну. Елітний матеріал, як правило, реалізують у специфічних мішках і його обов'язково супроводжують оформленою етикеткою, де зазначена характеристика сорту й даються необхідні рекомендації щодо вирощування.

Вважаємо, що досвід даного підприємства корисний і заслуговує на широке розповсюдження. Його доцільно взяти на озброєння, оскільки найсучасніші форми організації виробництва та реалізації насіннєвої картоплі сприятимуть подальшому розвитку картоплярства. Набутий досвід підказує, що потрібно сміливіше створювати регіональні насінницькі фірми або картоплярські асоціації, які змогли 6 забезпечити необхідні обсяги виробництва, зберігання І реалізації насіннєвої картоплі для потреб району, області та в цілому країни.

Організація насінницьких фірм на регіональному рівні сприятиме також збереженню й підтримці спеціалізованих картоплярських господарств як основних виробників і постачальників високоякісної насіннєвої картоплі, в тому числі й для потреб населення.

На нашу думку, настав час серйозно подумати й про створення загальнонаціональної Асоціації або Союзу картоплярів України при повній державній фінансовій підтримці, як це зроблено в ряді країн з добре розвинутим картоплярством, зокрема в Нідерландах, США, Великобританії, Німеччині та ін. Така Асоціація в нас є, але вона функціонує формально, без фінансової підтримки держави і не в змозі об'єднати всі регіональні картоплярські фірми з таким розрахунком, щоб представляти і відстоювати інтереси практично всіх товаровиробників картоплі в Україні. Одночасно такий Союз у співпраці з Міністерством аграрної політики України міг би проводити єдину технічну й технологічну політику, особливо в умовах ринкових відносин. Союз картоплярів міг би також брати активну участь у розв'язанні багатьох інших важливих проблем картоплярства, включаючи організацію фінансової підтримки селекційно-насінницьких програм, що реалізуються за участю ефективно функціонуючих селекційних установ і творчих груп. організаціям роздрібної торгівлі високоякісним сертифікованим насінням на рівні еліти і першої репродукції для забезпечення потреб населення в дрібній упаковці.

4. Напрями підвищення ефективності виробництва картоплі

На сучасному етапі розвитку картоплярства в Україні стає очевидною невідповідність між нормами садіння картоплі та її врожайністю. В сільськогосподарських підприємствах та приватному секторі норми садіння коливаються від 30 до 50 ц/га, а врожайність залежно від року -- 80--120 ц/га. Тобто відношення між урожайністю й нормою садіння, або коефіцієнт розмноження, становить 2,5--3,0, що робить цю культуру нерентабельною. Високі норми зумовлені тим, що для садіння використовують бульби масою від 30 до 100 г і більші.

Підвищення економічної ефективності галузі картоплярства, в першу чергу, залежить від впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій вирощування картоплі. У структурі витрат на її виробництво на Поліссі України на частку садивного матеріал припадає близько 52%, на органічні та мінеральні добрива -- 12, на паливно-мастильні матеріали й використання технічних засобів -- 11 і на засоби захисту рослин -- 7,3% (табл. 1). Таким чином, найбільшу частку в структурі витрат на вирощування картоплі мають садивний матеріал та добрива. Отже, забезпечення економічно вигідного виробництва картоплі повинно базуватися на раціональному їх використанні й можливому скороченні.

Таблиця 1. Склад витрат та їх структура при вирощуванні картоплі в сільгосппідприємствах Полісся, з розрахунку на 1 га

Нами вивчався вплив різних агротехнічних факторів, таких як норми добрив, маса садивних бульб, схеми садіння, на економічну ефективність вирощування картоплі в зоні Полісся та визначено найоптимальніші їх параметри.

Крім того, за однакових умов і витратах на вирощування картоплі досліджувані сорти різнилися між собою за врожайністю, що позначилося на сумі прибутку і, як наслідок, рівні рентабельності.

Підвищення рівня живлення за рахунок мінеральних добрив в одинарній нормі на фоні органічних призвело до зростання повної собівартості на 0,5 тис. грн./га. Проте зріс також і прибуток на 1,8 тис грн./га, а рівень рентабельності -- на 19 %; внесені мінеральні добрива в полуторній нормі ще підвищили на 0,8 тис грн./га повну собівартість, але й прибуток збільшився на 3,0 тис грн./га,

При використанні 60 т/га гною значно зростають витрати на вирощування картоплі, пов'язані з його вартістю та внесенням у ґрунт, які підвищують повну собівартість, продукції, а одержаний додатковий урожай повністю не відшкодовує витрати на вирощування. За таких умов знижується рівень рентабельності порівняно з варіантами без застосування органічних добрив. Слід мати на увазі, що внесений гній у перший рік віддає рослинам від загального вмісту лише 10--15% фосфору, 35--40% калію і 25--30% азоту, а решта використовується іншими рослинами в наступні роки, тому було б доцільним вартість внесеного гною частково віднести на наступні за картоплею культури і тоді їх окупність значно підвищиться. При сумісному застосуванні органічних та мінеральних добрив значно підвищується врожайність і, як результат, зростає рівень рентабельності. І в цьому випадку картопля не реалізує повністю елементи живлення з гною, але потреба рослин задовольняється за рахунок внесених, мінеральних добрив.

Проведені дослідження дають змогу встановити необхідний розмір виробничих ресурсів з погляду досягнення найвищих показників урожайності картоплі. Так, для досягнення урожайності картоплі 250 -- 270 ц/га необхідно внести 45 або 60 кг д.р./га мінеральних добрив в поєднанні з 50 т/га гною при нормі садіння 71 ц/гд. При цьому розмір виробничих витрат коливатиметься в межах 7,5--8 тис. грн./га - максимальний рівень. Водночас отримані дані дають змогу визначити оптимальне і поєднання урожайності картоплі (200-250 ц/га) та необхідного для її отримання розміру виробничих ресурсів (4,5-5,0 тис. грн./га). Для підтвердження даного висновку нами проведені розрахунки показників економічної ефективності вирощування картоплі для кожного із досліджуваних варіантів. Для проведення аналізу економічної ефективності виробництва картоплі при різних планових рівнях її урожайності необхідним, на нашу думку, є визначення пріоритетного показника ефективності, який повинен відобразити переваги чи недоліки кожного із варіантів, що досліджувалися. Так, з погляду соціальних інтересів таким показником має бути валовий прибуток, бо в ньому закладена майбутня заробітна плата працівників, а з позиції інтересів самого підприємства -- чистий прибуток, який буде використаний для подальшою розвитку даного підприємства. Вважаємо необхідним використання показника рентабельності виробництва, так як він відображує майбутню прибутковість від вкладених коштів. Так, з погляду планування виробництва картоплі по валовому прибутку найвищий його рівень забезпечується при високих показниках урожайності картоплі (250--270 ц/га). Але при цьому, як зазначалося вище, рівень виробничих витрат становитиме близько 8 тис. грн./га, що відповідно суттєво зменшує величину коштів, які читатимуться у розпорядженні підприємства (3--4 тис. гри.) та рівень рентабельності виробництва (40--50%). При обмеженому рівні виробничих ресурсів (до 3,5 тис. грн./га) розмір валового прибутку суттєво знижується (до 5 тис. грн./га), в той же час величина планового чистого прибутку становитиме близько 2,1 тис. грн., а рівень рентабельності виробництва зросте до 70%. На основі проведеного дослідження маємо змогу встановити оптимальне поєднання агрогехнічних факторів з показниками економічної ефективності виробництва картоплі. Так, плановий рівень урожайності картоплі в межах 200--250 ц/га, що досягається різним поєднанням агротехнічних факторів забезпечує оптимальні значення показників валового, чистого прибутку і рівня рентабельності. Отже, можливо планувати урожайність картоплі з одночасним вивченням майбутніх показників її економічної ефективності.

Вибір показника ефективності, на основі якого виробник плануватиме свою діяльність залежитиме від конкретних, умов виробництва, ресурсного потенціалу, поставлених цілей.

Одержані дані дають змогу визначити оптимальне поєднання розглянутих агротехнічних заходів та кінцевих результатів виробництва (урожайності, прибутковості, рентабельності) при різних рівнях забезпеченості виробничими ресурсами;

- при низькому рівні забезпеченості ресурсами, що виділяються на вирощуваню картоплі, -- до 4 тис. грн./га, найбільш оптимальним варіантом для виробника: садіння дрібної насінної картоплі за схемою 70 х 35 см без внесення добрив, при якому планова врожайність становитиме 150 ц/га, прибуток -- 2,4 тис. грн./грн., рівень рентабельності виробництва -- до 75%;

- при середньому рівні виробничих витрат 4--5 тис. грн./га оптимальним є садіння насінних бульб масою 2.5--50 г за схемою 70 х 35 см з внесенням 60 кг д.р. азотних, фосфорних і калійних мінеральних добрив у поєднанні з 50 т/га гною, що забезпечує урожайність картоплі 230 ц/га, прибуток -- 4,9 тис. грн./га, рентабельність 8г , виробництва -- 107%;

- оптимальним варіантом поєднання агротехнічних заходів та кінцевої результативності виробництва при високому рівні виробничих витрат (більше 5 тис. грн./га , є садіння дрібної насінної картоплі (25--50 г) за схемою 70 х 20 см та внесенням на фоні 50 т гною 60 кг д.р. мінеральних добрив з розрахунку на 1 га, що забезпечує врожайність у межах 240 ц/га, прибуток становитиме близько 5 тис, грн./га, рентабельність виробництва картоплі -- 95%.

Отже, використання тільки органічних добрив економічно невигідно, їх необхідно застосовувати сумісно з мінеральними.

Таким чином, проведений аналіз економічної ефективності досліджуваних факторів, а саме: схеми садіння, маси садивних бульб та норм добрив, дає уяву про вплив кожного з них на економічні показники при вирощуванні картоплі.

Література

1. Руснак П.П. Економіка сільського господарства. - к. урожай. - 1998, стр. 242-256

2. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства, - К. - стор.313-319

3. Економіка АПК №5, 2006, стор. 118-121

Размещено на Allbest.ru