Ринок праці та соціальна політика держави

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ Національний ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загальної економічної теорії

Курсова робота

з макроекономіки

на тему: «Ринок праці та соціальна політика держави»

Студентки 3 курсу, 5 групи

Закірової Ж.З.

Керівник:Старший викладач Горшкова І.А.

Одеса 2016



План

Вступ

1. Ринок праці: сутність та особливості

2. Структура ринку праці

3. Ринок праці в системі ринкових відносин

4. Безробіття і його види

5. Соціальна політика держави

Висновок

Література



Вступ

Темпи і якість економічного зростання, соціальна і політична ситуація в Україні та інших країнах з перехідними економіками в значній мірі формується під впливом процесів на ринку праці. Перехід до ринкової економіки загострив соціально-економічні проблеми зайнятості та безробіття, додав до них нові, пов'язані зі структурною перебудовою соціально-економічної системи і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. З виникненням ринку праці кардинально змінився підхід до трудової діяльності людей. Формування економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, неминуче супроводжується появою різних форм власності, реструктуризацією зайнятості, утворенням нових сфер докладання праці, вивільненням надлишкової робочої сили, загостренням проблеми використання трудових ресурсів, проблеми зайнятості. На динаміку зайнятості населення істотний вплив роблять ринкові перетворення: активна трансформація форм власності, формування взаємозв'язку між ринками праці і капіталу. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває дослідження закономірностей формування та функціонування ринку праці в перехідній економіці.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що формування і функціонування ринку праці як наукова проблема дозріла не сьогодні. Вона мала місце в економічних дослідженнях класичної школи політекономії у минулі століття, активно розроблялася неокласиками та кейнсіанці у нашому столітті. Ринок праці є найважливішим чинником трансформаційних перетворень в Україні, сутнісною рисою ринкової економіки.

Зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі у суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Аналізується ефективне використання людських ресурсів суспільства, створюються конкурентні умови у сфері соціально-трудових відносин, які, з одного боку , ведуть до вдосконалення якісних характеристик робочої сили, а з іншого, забезпечують ефективну зайнятість населення в суспільному господарстві, підвищення добробуту всіх членів суспільства. Ці нашій країні перетворення, що супроводжуються ускладненням системи ринкових відносин, потребують переосмислення встановлених в економічній науці підходів до ринку праці, його сутнісних рис і тенденцій розвитку. Виникає об'єктивна необхідність пошуку ефективних механізмів функціонування ринку праці, шляхів його розвитку, які сприяли б зниженню соціальної напруженості в суспільстві, створювали умови для просування нашої держави до демократії та гуманізму. Все це визначило актуальність дослідження даної проблеми.

праця безробіття зайнятість



1. Ринок праці: сутність та особливості

Робоча сила -- це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці. Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця, її ще називають «живою працею».

Праця -- діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Вона є винятково якістю людини. Тварини також виконують окремі трудові операції, користуються природою і вносять в неї певні зміни. Проте вони роблять це інстинктивно. Праця ж як усвідомлена діяльність властива лише людині. У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення.

Ринок праці -- сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всі сфери економіки. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві. Це ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми -- виробники товарів та послуг (працедавці) -- потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці -- ставка заробітної плати -- та обсяг використання праці.

Одним із основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок праці - це система економічних відносин, пов'язаних з формуванням і реалізацією попиту та пропозиції робочої сили; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці, і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненням вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці: проблеми оплати і умов праці, обсягу і інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантії зайнятості, трудової мотивації, підготовки та перепідготовки робочої сили. Таким чином, ринок праці організаційно - це система соціальних інститутів, кожен з яких виконує якусь певну, визначену функцію розвитку праці.

Ринок праці має ряд ознак, що відрізняють його від ринків звичайних товарів. У ньому діють особливі регулятори і соціальні сили.

Можна відзначити наступні особливості:

1. Ринок праці існує як у зовнішньому стосовно підприємства середовищу, так само він поширюється і на сферу виробництва (відносини купівлі-продажу не припиняються з надходженням працівника на підприємство). Прийнятий на роботу може шукати іншу роботу як усередині, так і поза даним підприємством, а підприємець підбирає кандидатів як серед зайнятих, так і серед незайнятих працівників.

2. У відмінності від ринку звичайних товарів при продажу робочої сили працівник не втрачає права власності на неї, він продає лише право використання цієї робочої сили. У процесі використання робоча сила не знищується.

3. На структуру попиту та пропозиції робочої сили впливає велика кількість автономних факторів, тобто факторів, що формуються поза ринком праці.

Важливе значення має ступінь поінформованості працездатного населення про кон'юнктуру на субринках праці.

4. Іншим фактором виступає та обставина, що на розподіл праці значно впливає сам об'єкт, що одночасно є і суб'єктом. Рішення індивіда про те, яку кількість праці запропонувати, - це свого роду компроміс між дозвіллям і купленими споживчими благами.

5. Враховуються також такі характеристики місця роботи, як безпека, престиж, комфорт і можливість просування по службі.

6. До автономних факторів можна віднести і соціально-політичну ситуацію, що зв'язана, приміром, з формування мінімуму заробітної плати чи обмеженнями в питаннях оплати праці. Для ринку праці характерна значна диференціація в структурі попиту та пропозиції, що збільшується в міру розвитку національної економіки, а це зв'язано зі зрушеннями в поділі праці. Диференціація в самій структурі зайнятості визначається розходженнями не тільки в змісті, й в умовах праці.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція,що включає все економічно активне населення, та сукупний попит,що визначається загальною потребою економіки у найманій робочий силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінню. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняється, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця - працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного рухів робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком в вузькому розумінню. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Рис. 1 Формування і задоволення попиту на робочу силу.



2. Структура ринку праці

Структура ринку праці може бути розкрита за різними ознаками залежно від цілей аналізу. Важливу роль у формуванні структури зайнятості відіграє ринок праці, який є невід'ємною частиною системи ринкового господарства.

Об'єкти ринку праці -- це умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавці. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Ринок праці є системою конкурентних зв'язків між окремими учасниками спільного ринку, такими як держава, підприємці і трудящі, з приводу найму працівників та їх використання у суспільному виробництві. Це визначає особливості сучасного ринку праці. Він є ринком трудових ресурсів як товару. Ціна і кількість праці на ньому визначаються в результаті об'єктивного взаємодії попиту і пропозиції. Цей ринок є сферою, де трудящі і наймачі можуть вести спільні переговори з приводу майбутньої оплати праці та його умов.

Структура ринку праці включає п'ять основних сегментів. Перш за все, це відносно нечисленний, але дуже якісний загін високопрофесійних працівників керівної ланки (менеджерів). Потім йдуть кадрові працівники і службовці високої кваліфікації. Далі йдуть робочі галузей промисловості, яким властиві структурні перебудови і періодичні скорочення виробництва. Крім цих груп виділяють групу працівників трудомістких галузей, для яких характерний низький рівень продуктивності праці. П'ятим компонентом є найбільш уразливий шар трудящих - молодь, люди старшого віку, особи з розумовими та фізичними вадами, люди, в силу причин не які можуть знайти роботу.

Особливості формування ринку праці впливають на всі його компоненти і поточний стан. Останнім часом в галузевій структурі робочої сили західних країн простежуються стійкі тенденції до скорочення чисельності зайнятих у сільськогосподарській сфері та збільшення - в сфері послуг, а також наукомістких галузях економіки.

У професійно-кваліфікаційній структурі також відбувається еволюція. Саме це поняття носить неоднозначний характер. З цієї точки зору робоча сила включає в себе три поняття: професійну, кваліфікаційну структуру робочої сили, а також зміст кваліфікації.

Професійна структура передбачає сукупність представників різного роду професій. Кваліфікаційна структура пов'язана з різним рівнем підготовленості та кваліфікації працівників. Сьогодні можна говорити про значне зростання освітнього рівня загальної маси робочої сили.

Структура ринку праці залежить від різних критеріїв. За просторової приналежності виділяють ринки мегаполісів, республіканські, федеральні, міські, обласні, районні, крайові, сільські ринки праці. На міждержавному рівні соціально-трудових відносин виділяють міжнародний ринок і ринки регіонів міждержавного становища.

Виходячи з критерію часових параметрів, структура ринку праці включає поточний, перспективний і прогнозний ринки.

Залежно від ступеня врівноваженості попиту і пропозиції виділяють рівноважний (характеризується збалансованістю компонентів), надмірний (для якого властиве превалювання пропозиції над попитом) і дефіцитний (для якого властиве превалювання попиту над пропозицією) ринки праці. Такі види ринку можуть мати відношення до інтегрованого, регіонального або професійного ринків праці.

Структура ринку праці визначається також етапністю розвитку ринкових структур. За цим критерієм виділяють формуються ринки, ринки перехідного періоду і розвиненою (зрілий) ринок праці. Розрізняють види ринків праці залежно від критерію соціальних груп. Це ринки фізичної праці (робітники), інтелектуального (службовці), селянського, творчого (інтелігенція) і т.д. Організаційно-функціональна структура ринку праці включає в себе при розвиненій ринковій економіці такі елементи: принципи державної політики в області зайнятості -- систему найму, включаючи контрактну систему, систему підготовки затребуваних кадрів, систему перекваліфікації та перепідготовки, фонд підтримки безробітних, біржі праці-регулювання зайнятості

Рис. 2 Структура ринку праці



3. Ринок праці в системі ринкових відносин

В економічній структурі ринкового господарства ринок праці займає особливе місце завдяки зверненню на ньому специфічного товару - робочої сили, який не має аналогів в різноманітному світі товарів, а сам рух цього товару на ринку праці пов'язане з рядом соціально-економічних особливостей. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ, що протікають в ринковій економіці, прямо або опосередковано, повністю або частково, відображають процеси, що відбуваються на ринку праці. Будучи невід'ємною ланкою сучасної економіки, ринок праці відіграє важливу роль у системі відтворення. Саме на ринку праці відбувається купівля-продаж робочої сили, оцінюється її корисність і суспільна значущість. Ринок праці - найбільш складний елемент ринкової економіки. На ринку праці визначаються умови найму робочої сили, праці, гарантії зайнятості, відбиваються основні тенденції в динаміці зайнятості та отримує оцінку вартість робочої сили. Ринок праці можна визначити як систему соціально - економічних відносин між власниками робочої сили, нужденними в роботі за наймом, власниками засобів виробництва, які пред'явили попит на найману робочу силу, з приводу залучення робочої сили в суспільне виробництво, її функціонування і відтворення, а також розподілу та перерозподілу

Таким чином, ринок праці виконує такі основні функції:

- з'єднання робочої сили із засобами виробництва (капіталом), регулювання попиту і пропозиції праці;

- забезпечення конкуренції між працівниками за робоче місце, а між роботодавцями - за наймання робочої сили;

- встановлення рівноважної (домінуючою) ціни;

- сприяння повній економічно ефективної зайнятості. ння сучасного цивілізованого ринку праці в широкому сенсі. За обраному нами критерієм можна виділити наступні компоненти:

1) суб'єкти ринку праці;

2) економічні програми, рішення і юридичні норми, прийняті суб'єктами;

3) ринковий механізм (попит і пропозиція робочої сили, ціна робочої сили, конкуренція);

4) безробіття та соціальні виплати, пов'язані з нею;

5) ринкова інфраструктура.

Наявність цих компонентів, їх взаємозв'язок цілком достатні для того, щоб виник і почав функціонувати ринок праці в сучасних умовах. Розглянемо основні характеристики зазначених компонентів.

Суб'єкти ринку праці - наймані працівники (та їх об'єднання - профспілки), роботодавці (підприємці) та їх спілки, держава та її органи.

Наймані працівники - це учасники суспільного виробництва, які продають свою робочу силу власнику засобів виробництва або організатору виробництва - менеджеру (який сам може бути найманим керуючим у власника засобів виробництва, наприклад, в акціонерному суспільстві).

Наймані працівники розрізняються за статтю, віком, станом здоров'я, рівнем освіти та професійної підготовки. Для захисту інтересів найманих працівників існують різні інститути. Найбільш масові організації трудящих - профспілки створюються, як правило, за спільністю соціально-економічних інтересів.

Роботодавець - це індивідуум, що працює самостійно, і постійно наймає на роботу одного і більше осіб. На дрібних підприємствах роботодавці зазвичай є власниками засобів виробництва. У великих компаніях, а також на державних підприємствах роботодавці самі є найманими працівниками акціонерів або держави. Статистика поки не дає точної чисельності і не аналізує якісний склад роботодавців. В акціонерних товариствах роботодавцем виступає менеджер (управитель). Він може мати частину (іноді чималу) акцій підприємства. На державному підприємстві керівник (директор) не володіє засобами виробництва. Менеджери і директори керують виробництвом, приймають і звільняють персонал від імені акціонерів і держави.

Держава як суб'єкт ринкових відносин представлено державними, регіональними органами влади, галузевими органами управління та місцевим самоврядуванням. В якості суб'єкта ринку робочої сили воно виконує наступні функції:

- соціально-економічна, пов'язана із забезпеченням повної зайнятості, насамперед шляхом стимулювання створення робочих місць у всіх секторах економіки;

- законодавча, пов'язана з розробкою основних юридичних норм і правил;

- регулювання ринку праці непрямими методами;

- захист прав усіх суб'єктів ринку праці;

- багатогранна рольова функція роботодавця на державних підприємствах.

Ступінь виконання зазначених функцій залежить від багатьох факторів (економічних, політичних, соціальних) та їх конкретного поєднання в тому чи іншому історичному періоді.

Другий компонент - економічні програми, рішення і юридичні норми, прийняті суб'єктами ринку праці. Для нормального функціонування ринку необхідні законодавчі акти, норми, правила, які регулювали б взаємостосунки між суб'єктами ринку, чітко визначали б їх права, створювали рівні можливості для реалізації здібностей до праці всіх учасників ринкових відносин, передбачали б соціальне страхування на випадок втрати роботи і т. д.

З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 5 липня 2012 року. Державна служба зайнятості продовжує безоплатно надавати весь спектр передбачених законодавством соціальних послуг громадянам і роботодавцям.

Закон надає додаткові можливості для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці окремих категорій громадян. До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать батьки (самотні батьки) з малолітніми дітьми і дітьми-інвалідами, діти-сироти, особи, звільнені після відбуття покарання, молодь, яка вперше приймається на роботу після закінчення або припинення навчання, звільнення із строкової військової або альтернативної служби, особи перед пенсійного віку (за 10 і менше років до настання права на пенсію за віком), інваліди.

Для працевлаштування зазначених вище категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота в розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. Роботодавці самостійно розраховують цю квоту з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до неконкурентоспроможних на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звертатися до служби зайнятості за укомплектуванням вакансій фахівцями з числа безробітних, у т.ч. з числа громадян, що мають додаткові гарантії в сприянні працевлаштуванню.

Важливою складовою ринку праці є оплата праці - це виражена в грошовій формі частина валового внутрішнього продукту, яка виплачується працівникові відповідно до затраченої ним праці. Залежність заробітку від виконаного обсягу роботи створює умови для підвищення продуктивності праці, матеріально заінтересовує працівників у результатах як індивідуальної, так і загальної праці.

Оплата праці як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що входить до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві. Визначаючи розмір оплати праці як ціни робочої сили, необхідно враховувати єдину міру праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім`ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору. Ефективність використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників значною мірою залежить від наукової обґрунтованості застосованих на підприємстві форм і методів оплати праці, відповідності заробітку працівників їх кваліфікації, змісту виконуваної роботи, в умовах, в яких вона здійснюється. Перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних означає підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів. Матеріальне стимулювання в цих умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов`язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.

Табл.1 Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності за період з початку року у 2016 році (у розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Вид діяльності	Січ.	Січень-лютий	Січень-березень	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень
Усього	4362	4467	4618	4686	4746	4839	4916	4944
Сільське, лісове, рибне господарства	3283	3329	3517	3652	3714	3803	3933	3958
з них сільське господарство	3054	3064	3200	3364	3445	3529	3674	3699
Промисловість	5003	5125	5348	5427	5470	5524	5602	5645
Будівництво	3771	3964	4087	4178	4235	4297	4380	4455
Оптова та роздрібна торгівля; ремонт авто засобів і мотоциклів	5088	5173	5395	5452	5533	5500	5568	5592
Наземний і трубопровідний транспорт	4538	4566	4623	4692	4747	4805	4911	4972
водний транспорт	4629	4722	5346	5571	5780	5844	6061	6412
авіаційний транспорт	20500	20674	20822	20792	21847	22555	20585	21345
складське господарство та допом. діяльність у сфері транспорту	5758	5734	5873	5916	5964	6053	6169	6273
поштова та кур'єрська діяльність	2369	2373	2447	2513	2552	2593	2633	2669
Тимчасове розміщення йорганізація харчування	2961	3125	3184	3214	3267	3323	3357	3379
Інформація та телекомунікації	8164	8932	9108	9157	9089	9167	9202	9241
Фінансова та страхова діяльність	8978	9343	9602	9763	9838	9858	9932	10042
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок	4403	4353	4634	4835	4819	4859	4815	4787

*Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

*Дані наведено по юридичних особах та відокремлених підрозділах юридичних осіб із кількістю найманих працівників 10 і більше осіб.



4. Безробіття і його види

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати працівники за умов певного рівня оплати праці. Кількість робочої сили залежить від трьох основних факторів: демографічного, соціального й економічного. Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок та ін.

Безробіття. Попит на робочу силу -- це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікацій. Крім того, попит на робочу силу визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва. Коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття. Розрізняють три основних види безробіття: циклічне, фрикційне, структурне. Є також приховане і вимушене безробіття.

Повна зайнятість сумісна з природним рівнем безробіття, при розрахунку якого враховують фрикційне та структурне безробіття. Обсяг виробництва, який здійснюється за умов повної зайнятості, визначає виробничий потенціал економіки. Розвиток циклічної форми безробіття призводить до перевищення фактичного рівня над природним. Економічна ціна цього перевищення оцінюється в розмірі відстані фактичного обсягу ВНП від його потенційної величини. Позаекономічні наслідки безробіття: декваліфікація робочої сили, зміна моральних цінностей, гострі соціальні та політичні ситуації.

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття.

Класична теорія не бачить у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а за умов вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття прибічники цієї теорії вважають зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

За кейнсіанською теорією проблема безробіття трактується у недостатньому сукупному попиті. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.

Монетаристи -- спираючись на класичну теорію відстоюють можливі досягнення рівноваги тільки в умовах повністю вільних конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава не повинна втручатися в ринок праці якщо безробіття не перевищує природній рівень. В іншому випадку починає розвиватися стагфляції (зростає безробіття і інфляція). Вихід можливий тільки за умов проведення жорсткої фінансово-кредитної політики (податковий і грошово-кредитний механізм). Все це вимагає формування гнучкого ринку праці.

Інші вчені вважають, що безробіття є наслідком деформації та негнучкості ринку робочої сили і для подолання цього необхідно створити гнучку структуру заробітної плати та проводити стимулюючу політику на ринку робочої сили.

Безробіття -- складна і багатоаспектна економічна категорія, що відображає дуже важливі соціально-економічні відносини. Воно характеризується різними аспектами, основними з яких є його види, форми і показники. Безробіття класифікують за різними ознаками:

- за повнотою обліку безробітних розрізняють безробіття офіційне (зареєстроване державною службою зайнятості) і реальне (виявлене в результаті обстежень економічної активності населення.

- за характером вияву розрізняють безробіття відкрите і приховане.

- за поширеністю розрізняють безробіття загальне (охоплює всю країну), галузеве (виявляється у певній галузі), регіональне (поширене в певному регіоні).

Часто класифікують безробіття і за соціально-професійним складом безробітних. За такого підходу розрізняють безробіття професійне (за певною професією, наприклад безробіття серед шахтарів), етнічне (серед представників певної етнічної групи), молодіжне (серед громадян віком 15--28 років), жіноче, соціально вразливих груп населення (інвалідів, громадян пенсійного віку, багатодітних батьків і т. ін.).

У вивченні безробіття як соціально-економічного явища, велика увага приділяється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

Попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, які створюються цією працею. Оскільки структура споживчого попиту змінюється, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні професії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, не так швидко, як робочі місця, реагують на технологічні зміни (хоча б тому, що оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки спеціаліста потрібно кілька років). В результаті структурапропозиції праці не відповідає структурі попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду належить також безробіття, пов'язане з територіальною відірваністю робочого місця і працівника, що міг би на ньому працювати. Структурне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття полягають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності працівників. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежатимуть терміни перебування працівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття буде у динамічній економіці завжди.

Оскільки одним із принципів соціально орієнтованої ринкової економіки є свобода вибору працівниками роду діяльності й місця роботи, то в кожний певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить або вперше обирають роботу або підшукують роботу в зв'язку із закінченням терміну контракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час, інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називається фрикційним (від латинського frictio -- тертя), тому що відображає неповороткість ринку праці у зведенні вакантних робочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнення в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачувану і продуктивнішу роботу, що підвищує їхній добробут і збільшує користь для суспільства.

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом, складає природний рівень безробіття. Фрикційне безробіття є результатом динамічності ринку праці, структурне виникає з причин територіальної або професійної невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття -- це той мінімальний рівень в цьому суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості.

Економічний спад характеризується тим, що сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво скорочується, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується , а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається кон'юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Цей вид безробіття складний оскільки викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних, що створює одну з найнебезпечніших проблем в структурі економіки. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою.

Сезонне безробіття-- викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, сільське господарство, будівництво, цукрове виробництво та ін. Відповідно до цього виду безробіття, працівники то масово набираються, то масово звільняються. Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця.

Приховане безробіття. Основна причина цього явища -- спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури, будуть (готові) працювати ефективно.

Приховане безробіття існує в таких формах:

* надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату; * утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах не повного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості;

* оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати;

* наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо). Часткове безробіття є різновидом прихованого безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Внаслідок таких рішень неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя, тому вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці.

Табл.2 Основні показники ринку праці 2010-2015рр

	Економічно активне населення
	у віці 15-70 років	працездатного віку
	в середньому, тис.осіб	у % до населення відповідної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до населення відповідної вікової групи
2010	20 894,1	63,6	19 164,0	71,9
2011	20 893,0	64,2	19 181,7	72,6
2012	20 851,2	64,5	19 317,8	72,9
2013	20 824,6	64,9	19 399,7	72,9
2014	19 920,9	62,4	19 035,2	71,4
2015	18 097,9	62,4	17 396,0	71,5

Табл. 3 В тому числі

	Зайняте населення
	у віці 15-70 років	працездатного віку
	в середньому, тис.осіб	у % до населення відповідної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до населення відповідної вікової групи
2010	19 180,2	58,4	17 451,5	65,5
2011	19 231,1	59,1	17 520,8	66,3
2012	19 261,4	59,6	17 728,6	66,9
2013	19 314,2	60,2	17 889,4	67,3
2014	18 073,3	56,6	17 188,1	64,5
2015	16 443,2	56,7	15 742,0	64,7



Табл.4

	Безробітне населення (за методологією МОП)
	у віці 15-70 років	працездатного віку
	в середньому, тис.осіб	у % до економічно активного населення відповідної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до економічно активного населення відповідної вікової групи
2010	1 713,9	8,2	1 712,5	8,9
2011	1 661,9	8,0	1 660,9	8,7
2012	1 589,8	7,6	1 589,2	8,2
2013	1 510,4	7,3	1 510,3	7,8
2014	1 847,6	9,3	1 847,1	9,7
2015	1 654,7	9,1	1 654,0	9,5

5. Соціальна політика держави

Соціальна політика -- це комплекс соціально-економічних заходів держави та місцевих органів влади, спрямований на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. В цілому соціальна політика направлена на вирішення соціальних проблем і включатиме основні гарантії, способи реалізації та її основні елементи.

У межах соціальної політики забезпечується необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи, обмежується безробіття, гарантується підтримка сім'ї, забезпечення житлом, підвищення рівня освіти та культури.

Відмічається, що ступінь нерівності в доходах менша в країнах, де держава ширше використовує перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств населення через систему оподаткування та державні видатки. В державних бюджетах цих країн передбачаються більші видатки на скорочення реальної нерівності, ніж та яка формується ринком.

Тобто залучаються неринкові чинники регулювання: 1) готівкові та безготівкові трансфертні виплати, 2) різні види допомоги малозабезпеченим. В більшості розвинених країн питома вага коштів, що надходять до бідних верств населення, в загальному обсязі соціальних виплат складає =19% при низькій кількості такого населення.

На основі перевірки потреб населення державні програми підтримки доходів набувають форми додаткових виплат, які гарантують мінімальний доход, що наближається до межі бідності. Державна допомога доповнюється також комунальними трансфертами, тобто місцевими системами допомоги.

Особливу стурбованість викликають групи, які найменшою мірою можуть самі себе забезпечити, -- це стосується осіб літнього віку і дітей. Допомога найбільш незахищеним верствам населення повинна гарантувати задоволення мінімальних потреб, зокрема в продовольстві. Для вирішення проблеми недоїдання використовуються програми додаткового харчування, у відповідності з якими продовольство виділяється безпосередньо саме тим групам, для яких ризик шкоди здоров'ю є найбільшим, наприклад: вагітним жінкам, дітям та особам літнього віку. Такі програми повинні тісно координуватися з наданням послуг первинної охорони здоров'я, оскільки недоїдання відображає не тільки нестачу продовольства, але й наявність захворювань.

Визначальна лінія соціального забезпечення періоду реформування економіки полягає в створені системи допомоги не лише для осіб літнього віку і нездатних заявити про себе на ринку праці, а й для широких верств населення з низькими доходами, в межах схеми, яку можливо фінансово підтримати. Досвід демонструє, що політика соціального захисту малозабезпеченого, але працездатного населення має тимчасовий характер. Різні види часткового субсидування, зусилля, спрямовані на скорочення безробіття є, з одного боку, наслідками, а з іншого боку -- необхідністю перехідної економіки. Від тимчасових заходів потрібно поступово відмовлятися у міру того, як набирають силу і швидкість ринкові механізми, оскільки дія цих заходів пов'язана з втручанням держави в процес ціноутворення і ринку праці.



Рис. 3 Механізм впровадження соціальної політики держави

У контексті всього зазначеного пасивність та фінансова неспроможність існуючої соціальної політики обумовлюється надмірно великою кількістю цілей і малою кількістю засобів їх досягнення, що демонструє наступна модель.

Вважається, що обмежене коло цілей при визначенні завдань соціальної політики забезпечує більшу гарантію їх досягнення, а якщо кількість цілей перевищує кількість засобів, то виникають цільові конфлікти. Прикладами суперечливості цілей є прагнення одночасно забезпечити високі соціальні гарантії і підвищити ефективність виробництва, або збільшити державні трансферти і скоротити дефіцит бюджету тощо.

Надмірна кількість цілей пояснюється нагромадженням невирішених проблем структурної перебудови економіки; тривалим спадом виробництва; безробіттям та масовою злиденністю населення; виникненням специфічних ситуацій, спричинених залишками адміністративно-командної системи.

Недостатність засобів соціальної політики обумовлена слабко розвинутою ринковою інфраструктурою, відсутністю традиції регулювання ринкової економіки, недовірою населення до державних інституцій.

Сучасна система засобів соціального захисту населення в перехідний період повинна включати два типи впливу: адаптаційний для працездатного та працюючого населення і соціально-захисний для непрацездатного та соціально мало захищеного населення.

Основною метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності.



Висновок

Ринок праці -- це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманії й працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею.

Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

- особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже, ринок праці -- це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Основними функціями сучасного ринку праці є такі:

ѕ суспільний поділ праці;

ѕ інформаційна -- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили;

ѕ посередницька -- узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць;

ѕ професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили;

ѕ регулююча -- профвідбір робочої сили та її проф. адаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

ѕ ціноутворююча -- забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин;

ѕ пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу;

ѕ резервна -- сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення.

Ефективна макроекономічна політика потребує соціальної політики у двох напрямках:

1. Здійснення економічного зростання шляхом використання збільшення доходів населення як рушійної сили стабілізації вітчизняного виробництва, зміцнення внутрішнього ринку, формування власних джерел заощадження та інвестування;

2. Забезпечення для всіх верств населення реалізації головного принципу ринкової економіки -- здатності до самозабезпечення.



Література

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: підручник / ред.: С. М. Панчишин, П. І. Островерх. - К.: Знання, 2010. - 437 с.

2. Базілінська, О. Я. Макроекономіка: навчальний посібник / О. Я. Базілінська. - 2-ге вид., випр. - К.: ЦУЛ, 2009. - 442 с.

3. Базилевич, В. Д. Макроекономіка: підручник / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич, Л. О. Баластрик. - 4-те вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 743 с.

4. Воробйов, Є. М. Економічна теорія. Модульний курс. Основи мікроекономіки. Основи макроекономіки: навчальний посібник для ВНЗ / Є. М. Воробйов. - Х.: Торсінг плюс, 2009. - 320с.

5. Гронтковська,Г.Е. Макроекономіка: навчальний посібник / Г. Е. Гронтковська, А. Ф. Косік ; Мін-во освіти і науки України. - К.: ЦУЛ, 2010. - 672 с.

6. Данилович-Кропивницька. М. Л. Макроекономіка: навчальний посібник ;Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Львівська політехніка". - Львів: Львівська політехніка, 2014. - 292 с.

7. Домарадзька, Г. С. Прогнозування і макроекономічне планування [Текст]: навчальний посібник / Г. С. Домарадзька, Т. М. Гладун, Р. В. Фещур. - Львів: Магнолія 2006, 2013. - 211 с.

8. «Ринок праці». Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 624 c.

9. Калініченко, О. В. / О. Д. Плотник. Макроекономіка. Практикум: навчальний посібник - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 656 с.

10. Лисюк В.С. Макроекономіка: навчальний посібник / В. С. Лисюк, Т. П. Лисюк ; Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету. - Львів : Новий Світ-2000, 2013. - 354 с.

11. Макаренко М. И. Бюджетно-монетарное регулирование цен в переходной экономике Украины / Н. И. Макаренко. -- К. : Знание Украины, 2002. -- 304 с.

12. Манкив Н. Г. Макроэкономика : учебник для Украины / Н. Г. Маяков. -- К. : Основы, 2000. -- 583 с.

13. http://www.mlsp.gov.ua/

14. http://www.ukrstat.gov.ua/

15. http://osvita.ua/

16. https://uk.wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru

...