Науково-практичні аспекти формування цільових орієнтирів та структури стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЦІЛЬОВИХ ОРІЄНТИРІВ ТА СТРУКТУРИ СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

В.Д. Залізко

Постановка проблеми. У сучасних нестабільних умовах, коли національна економіка все більше залежить від розвитку сільського господарства та сільських територій загалом виникає гостра необхідність формування цільових орієнтирів та структури стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій в контексті зміцнення економічної безпеки України, відсутність яких є суттєвою загрозою національній безпеці України. Ряд прийнятих законодавчо-нормативних документів тактичного характеру не стимулюють до гармонійного розвитку всього населення країни незалежно від їх географічного, соціального, фінансового стану, що спричинило до зростання прірви між умовами життя, якістю освіти, медичними послугами та доходами сільських та міських жителів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженнями проблем формування стратегій та елементів стратегічного планування розвитку (підприємств, територій, держави), займались такі вчені: І. Ансофф, В. Геєць, М. Зубець, Я. Жаліло, Ф. Котлер, Г. Мінцберг, М. Портер, Дж. Стрикленд, А. Томпсон, А. О. Шубін та ін.

Але у науковій літературі не достатньо висвітлено особливості формування цільових орієнтирів та структури стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій в сучасних умовах.

Формування цілей статті. Метою статті є наукове обґрунтування теоретико-практичних засад формування цільових орієнтирів, структури та базових складових стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій у контексті зміцнення економічної безпеки національної економіки України.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової літератури економічного спрямування вказує на відсутність єдиного наукового підходу до визначення поняття «стратегія» (у перекладі з грец. stratos - військо, ago - веду), яке активно використовувалося ще військовими структурами Стародавньої Греції, Китаю, Риму та ін. (яскравим прикладом є китайська книга Сунь-Цзи «Мистецтво стратегії» V ст. д.н.е). З того часу це поняття використовують у багатьох наукових сферах надаючи йому різних значень від класичного - «мудрість генерала», до сучасного визначення стратегії як «генплану дій».

Зазначимо, що значна кількість науковців, які займались вивченням та систематизацією поняття «безпека» також долучилися і до дослідження поняття «стратегія», оскільки ці поняття є достатньо залежними один від одного (зокрема, у економічній площині). Систематизувавши та узагальнивши основні наукові підходи до визначення поняття «стратегія» визначимо стратегію соціально-економічного розвитку сільських територій як комплексну систему заходів, що передбачає встановлення місії, основних цілей, завдань, засобів, пріоритетних напрямів розвитку відповідних територій на засадах сталості у довгостроковій перспективі (по суті це - довгостроковий генеральний план дій, який є основним документом для формування тактичних рішень та пропозицій). Відповідно цього визначення для кожного із зазначених напрямів формування та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій виокремимо базові складові за наступною схемою (рис. 1).

Аналіз складових стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій (рис. 1) дає можливість стверджувати, що до сьогодні відбувався локально-економічний розвиток українських сільських територій, спрямований не на покращення благополуччя місцевого сільського населення, а на загальне зміцнення держави (за часів СРСР) або збагачення вітчизняних та іноземних олігархів (після проголошення незалежності у 1991 р.).

Ототожнення розвитку сільських територій із розвитком сільського господарства стало однією із причин збільшення сільського безробіття, зубожіння селян, масової деградації сіл та інших деструктивних явищ. При цьому сільські території розглядались виключно як засіб отримання швидкого прибутку з мінімальними (часто нульовими) витратами на соціальну інфраструктуру та захист навколишнього середовища та здоров'я селян.

Таким чином, під час створення сучасної стратегії розвитку сільських територій потрібно інтегрувати соціальну направленість розвитку із неперервним зміцненням економічної безпеки як самих сільських територій, так і країни загалом.

Рис. 1. Декомпозиція складових стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій

Джерело: сформовано автором.

Очевидно, що на формування складових будь-якої стратегії впливає мета її створення та очікувані результати. У нашому випадку, основною ціллю створення стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій є соціальна спрямованість усіх видів економічної діяльності, що відбувається на сільських територіях, впровадження принципів сталого економічного розвитку, зміцнення економічної безпеки національної економіки та покращення благополуччя сільського населення шляхом зменшення рівня бідності, подолання безробіття, негативних демографічних показників, модернізації інфраструктури, збільшення інвестицій, впровадження сучасних технологій.

Саме тому усі складові стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій (рис. 1) мають бути направлені на покращення соціальної складової, враховуючи у першу чергу інтереси сільського населення.

Серед усіх видів економічної діяльності найяскравіше проявляється взаємозв'язок «економіка-природа» під час сільськогосподарського виробництва та надання туристичних послуг, що є основними галузями економіки сільських територій. Це пояснюється тим, що одночасно із погіршенням екологічної ситуації (безпеки), відбувається зниження ефективності сільськогосподарського виробництва та привабливість територій туристичного відпочинку, що негативно впливає на економічну безпеку національної економіки. Тому для сталого розвитку сільського господарства потрібно чітко визначитися із пріоритетними напрями розвитку у довгостроковій перспективі. Серед значної кількості наукових публікацій, які передували схваленню Кабінетом Міністрів України у 2013 р. «Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року» якісно виокремлюється ряд фундаментальних досліджень особливостей функціонування вітчизняного сільського господарства, що провів ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН України. Так, зокрема, варто окремо відзначити наукову публікацію «Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року» за редакцією Ю. Лупенка та В. Месель-Веселяка, у якій добре структуровано та досить лаконічно «визначені основні стратегічні напрями розвитку сільськогосподарського виробництва та сільських територій, удосконалення земельних відносин, організації та техніко-технологічного забезпечення виробництва, підприємництва, формування інфраструктури ринку і цінового механізму, удосконалення міжгалузевих і внутрігалузевих економічних відносин, фінансово-кредитного забезпечення, управління галуззю, інформатизації, інноваційного забезпечення розвитку сільського господарства» [1].

Системний аналіз офіційної «Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року» дає можливість стверджувати, про необхідність уточнення мети, завдання та цілей цієї стратегії, яка розглядається нами як важлива складова стратегії розвитку сільських територій. На нашу думку, сформульована мета стратегії розвитку агросектору, що полягає у «створенні організаційно-економічних умов з метою ефективного розвитку аграрного сектору шляхом забезпечення єдності економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства для стабільного забезпечення населення якісною, безпечною, доступною вітчизняною сільськогосподарською продукцією та промисловості сільськогосподарською сировиною» потребує уточнення.

По-перше, відповідно до природно-кліматичних умов значну кількість сільськогосподарської продукції в Україні вирощувати економічно невигідно і тому, забезпечити у повному обсязі населення якісною, безпечною і виключно вітчизняною сільськогосподарською продукцією неможливо. З іншого боку, ця мета не обмежує сільгоспвиробників у питанні моновиробництва, яке на сьогодні досить популярне в Україні і приховує у довгостроковій перспективі ряд загроз продовольчій та економічній безпеці національної економіки.

По-друге, в умовах значної бідності українського населення (як сільського так і міського) питання доступності сільськогосподарської продукції є доволі неоднозначним. Одним із способів вирішення цього складного питання, яке лежить в основі продовольчої безпеки, є штучне заниження цін на основні продукти харчування (хліб , м'ясо, молоко і т.д.). Але такий підхід призвів до створення диспаритету у ціновій політиці між продуктами харчування та промисловими товарами і він суперечить основним принципам ринкової економіки. Тому у розвинених країнах світу подібні проблеми вирішуються у площині дотаційного фінансування товаровиробників. Щоправда доступність вітчизняної сільськогосподарської продукції можна також досягнути шляхом підвищення державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму.

Таким чином, враховуючи, що Стратегія розвитку аграрного сектору України передбачає, що сільськогосподарська діяльність є основною, ми пропонуємо долучити до базової мети цієї стратегії встановлення пріоритетним (всебічно підтримуватися з боку держави) поліфункціональне сільськогосподарське виробництво замкнутого циклу, на основі кооператизації. Це дасть можливість розвинути та популяризувати мале підприємництво на рівні адміністративних районів, де не лише вироблятиметься сировина для великих переробних підприємств, а й паралельно вироблятиметься готова харчова продукція, що сприятиме зменшенню рівня безробіття, покращить благополуччя селян та спростить моніторинг екологічної безпеки сільських територій, яка останнім часом системно погіршується і на деяких сільських територіях є катастрофічною.

Серед економічного блоку складових стратегії розвитку сільських територій варто наголосити на доцільності концептуальній модернізації інформаційного простору сільських територій, зокрема шляхом впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у сільськогосподарському та несільськогосподарському виробництві як досить перспективного напряму розвитку і важливому фактору диверсифікації економіки сільських територій та зміцнення економічної безпеки національної економіки.

Таким чином, наукові засади створення стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій передбачають наявність складної ієрархічної структури, яку умовно розділимо на три основні рівня: національний; регіональний та локальний (місцевий).

Системний аналіз досвіду високорозвинених країн світу (Скандинавські країни, деякі країни ЄС та ін.) у формуванні та реалізації власних стратегій розвитку дає можливість виділити два основних наукових підходи, які вони найчастіше використовують.

Згідно першого підходу в основу принципу створення стратегій соціально-економічного розвитку закладається схема побудови «зверху-вниз», коли відбувається планомірний рух від формування національної стратегії, яка встановлює цілі та завдання для регіональних стратегій, до локальних стратегій, що змушені приймати встановлені пріоритетні напрями по замовчуванню.

Другий підхід - побудований шляхом заперечення першого і принцип створення стратегій розвитку у такому разі базується на схемі «знизу-догори», коли стратегії розвитку регіонів формують інтегральний напрям національного розвитку. На сьогодні більшість країн з розвиненою економікою, почали формувати власні загальнонаціональні стратегії соціально-економічного розвитку плавно перейшовши до використання другого підходу, збільшивши повноваження регіональних органів влади.

На нашу думку істинним і високоефективним способом формування стратегії соціально-економічного розвитку країни є інтегрування зазначених двох способів, шляхом об'єднання стратегій розвитку сільських територій, невеликих міст і мегаполісів та національно-державних інтересів, які враховуватимуть загальносвітові тенденції.

До недавна в Україні активно використовувався перший підхід, коли напрям розвитку країни безпосередньо не залежав від векторів розвитку регіонів та місцевих громад. Зокрема, це підтверджується Постановою КМУ «Про затвердження Порядку розроблення, проведення моніторингу та оцінки реалізації регіональних стратегій розвитку», де дозволено формувати місцеві регіональні стратегії на строк дії та з урахуванням положень Державної стратегії регіонального розвитку лише після її затвердження (протягом шести місяців). У такій ситуації проект стратегії розвитку сільських територій апріорі буде не повним, оскільки не будуть враховані всі особливості ландшафту, характеристики ґрунтів та гідрології, природно-ресурсного та людського потенціалу. Згідно згаданої постанови формування аналітичної частини стратегії (стаття 7) базується на використанні офіційних даних Державної служби статистики, яка комплексно моніторить соціально-економічну ситуацію на сільських територіях через значні проміжки часу (від 5 років), що унеможливлює отримання високої точності відповідних висновків [2].

У затвердженому Кабінетом Міністрів України Порядку розроблення, проведення моніторингу та оцінки реалізації регіональних стратегій розвитку не досконалим є науковий підхід до оцінки цих стратегій виключно через такі «показники: економічний безпека сільський поселення

- валовий регіональний продукт;

- валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу;

- доходи і видатки бюджетів регіонів;

- кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, у тому числі включених до Єдиного державного реєстру та виключених з нього протягом року

- кількість підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності;

- кількість фізичних осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю;

- наявність основних засобів та рівень їх зносу;

- індекси промислової продукції;

- обсяги та індекси продукції сільського господарства;

- індекси виконаних будівельних робіт;

- індекси обороту роздрібної торгівлі;

- чисельність населення на кінець року

- коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту;

- середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників;

- індекси номінальної та реальної заробітної плати» [2].

Згідно такого підходу поза увагою залишається ряд індикаторів, які відповідають за соціальну, екологічну та економічну безпеку країни, а саме варто доповнити цей перелік такими двома інтегральними показниками як індекс розвитку сільських територій та міських поселень, що враховуватимуть:

- бідність населення (абсолютна, відносна та суб'єктивна);

- рівень безробіття;

- індекс людського розвитку;

- рівень забруднення земельних, водних ресурсів та повітряного басейну;

- природно-ресурсний, інноваційний та інвестиційний потенціал регіонів та країни загалом тощо.

Таким чином, беручи до уваги вказані зауваження та уточнення критеріїв оцінювання пропонуємо відповідним державним та науковим органам (політичній та науковій еліті) розробляти проект державної стратегії розвитку, а потім на розширеному засіданні узгоджувати його із запропонованими регіональними стратегіями. Таку схему формування стратегії пропонуємо назвати «доцентровою», оскільки вона вимагає активізації діяльності як «зверху» так і «знизу» (рис. 2). Задля виокремлення основних етапів формування стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій спочатку визначимо її місце у новій схемі «доцентрового» формування національної стратегії розвитку країни, яка відкриває можливості для областей, районів та навіть сільських рад у різних куточках України для незалежного створення власних стратегій розвитку, які потім будуть взаємоузгоджуватись із офіційно розробленими державними проектами стратегії національного розвитку і в результаті буде отриманий документ, який максимально враховуватиме інтереси усіх зацікавлених осіб.

На сьогодні, існують не поодинокі випадки розробки обласних стратегій, які значно випереджають існуючі офіційні стратегії регіонального розвитку на рівні держави.

Рис. 2. Орієнтовна схема «доцентрового» формування національної стратегії розвитку

Джерело: отримано автором.

Одним із яскравих прикладів є розробка науково-практичних засад стратегії сталого соціально, економічного та екологічного розвитку Харківської області до 2020 р., де встановлено перспективні напрями розвитку, обґрунтовано власні цілі та завдання, які враховують економічний потенціал та особливості регіону. Подібні індивідуальні спроби формування випереджаючих стратегій розвитку за схемою «знизу-вверх» розроблено у Києві, Севастополі, Кіровоградщині, Одещині, Хмельниччині та інших регіонах України, що значно покращує горизонтальну скоординованість дій центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Разом з тим, у дослідженні Н. Сментиної детально проаналізовано роботу експертів проекту партнерства «Канада-Україна: регіональне врядування та розвиток» і вказано, що у першу чергу варто «розробити Національну стратегію розвитку країни, після цього - Державну стратегію регіонального розвитку, далі - стратегію розвитку регіону, потім - стратегії розвитку районів та міст (населених пунктів)» [3, С. 24]. Це дещо пояснює активізацію розробки за схемою «зверху-вниз» Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, яка була прийнята Урядом у 2013 р. і «увібрала в себе кращий досвід європейських зразків подібних стратегій розвитку територій» [4].

Дана стратегія передбачає розробку (за 6 місяців) чіткого Плану її реалізації з конкретними завданнями та проектами, що, безумовно, позитивно вплине на вертикальну скоординованість дій центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Таким чином, запропонована схема «доцентрового» формування національної стратегії розвитку країни (рис. 2) дає змогу одночасно вдосконалювати і горизонтальну, і вертикальну скоординованість дій центральних та місцевих органів виконавчої влади за для підвищення ефективності регіонального управління. У цій схемі стратегія розвитку сільських територій займає провідне місце, оскільки в їх межах зосереджено близько 90 % усієї території країни, наявна суттєва частка світового запасу природних копалин та чорнозему і проживає майже третина населення України.

Аналіз досвіду формування та реалізації стратегій розвитку таких країн ЄС як Польща, Франція, Німеччина, Швейцарія, Словаччина та ін. дає підстави стверджувати, що «балансування між розвитком міст і сільських територій, що охоплює всі регіони незалежно від географічного розташування» було одним із важливих напрямів досліджень та формування відповідних програм (URBAN Community Initiative, URBACT), які щоправда починаючи з 1990-х років стосувалися в основному покращення умов проживання, транспортної інфраструктури економіки міст. Починаючи з прийняття у 2007 р. «Національної стратегії розвитку сільських територій Федеративної Республіки Німеччина (2007-2013 рр.)» і до сьогодні прослідковується тенденція поступової відмови країн ЄС від стратегій пріоритетного розвитку великих міст. Так, наприклад Довгострокова стратегія розвитку Польщі (DSRK) передбачає на найближчі 20 років урівноваження соціального та економічного потенціалу різних типів населених пунктів та «зростання видатків на розвиток окремих галузей, зокрема освіти, охорони здоров'я, культури, транспортної, комунікаційної та екологічної інфраструктури...» що у цілому сприятиме розвитку сільських територій [5].

Висновки

Визначено, що стратегія соціально-економічного розвитку сільських територій - це комплексна система заходів, що передбачає встановлення місії, основних цілей, завдань, засобів, пріоритетних напрямів розвитку сільських територій на засадах сталості (по суті це - довгостроковий генплан дій, який є основним документом для формування тактичних рішень та пропозицій). На основі декомпозиції складових стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій показано доцільність соціальної спрямованості усіх видів економічної діяльності, що відбуваються на сільських територіях, впровадження принципів сталого економічного розвитку, зміцнення економічної безпеки національної економіки та покращення благополуччя сільського населення шляхом зменшення рівня бідності, подолання безробіття, негативних демографічних показників, модернізації інфраструктури, збільшення інвестицій, впровадження сучасних технологій тощо.

Запропонована схема «доцентрового» формування стратегії розвитку сільських територій дає змогу одночасно вдосконалювати і горизонтальну, і вертикальну скоординованість дій центральних та місцевих органів виконавчої влади та відкриває можливості для областей, районів та навіть сільських рад у різних куточках України для незалежного створення власних стратегій розвитку, які потім будуть взаємоузгоджуватись із офіційно розробленими державними проектами стратегії національного розвитку.

Література

1. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року /за ред. Ю. О. Лупенка, В. Я. Месель-Веселяка. - К. : ННЦ «ІАЕ», 2012. - 182 с.

2. Сментина Н. В. Першочерговість опрацювання стратегій розвитку соціально-економічних систем / Н. В. Сментина // Соціально-економічні проблеми сучасності та концепція сталого розвитку в Україні та світі: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 28-29 березня 2014 р.). - У 3-х частинах. - Дніпропетровськ: НО «Перспектива», 2014. - Ч. 1. - 140 с. - С. 23-27.

Анотація

У статті на основі систематизації та узагальнення основних наукових підходів до визначення поняття «стратегія» визначено базові складові стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій, аналіз яких вказує на локально-економічний розвиток українських сільських територій та дозволяє виявити ряд загроз економічній безпеці України. Сформована схема «доцентрового» формування національної стратегії розвитку, в якій важливе місце займає інтегрування соціальної направленості розвитку із неперервним зміцненням економічної безпеки як сільських територій, так і міських поселень, дозволяє виокремити алгоритм формування стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій у контексті зміцнення економічної безпеки національної економіки.

Ключові слова: стратегія, сільські території, схема формування, мета, структура, етап.

On the basis of systematization and generalization of basic scientific approaches to the definition of "strategy" defines the basic components of socio-economic development of rural areas, whose analysis indicates locally-Ukrainian economic development of rural areas and reveals a number of threats to the economic security of Ukraine. The current scheme "centripetal" formation of a national development strategy, which occupies an important place of social integration development direction of the continuous strengthening of economic security as rural and urban areas, the algorithm allows to distinguish the formation of socio-economic development of rural areas in the context of strengthening national economic security economy.

Keywords: strategy, rural territories, scheme formation, purpose, structure, stage.

Размещено на Allbest.ru