Концептуальні засади управління кластерним розвитком економічних суб’єктів

Концептуальні положення управління кластерним розвитком

кластерний економіка управління

Так, О.В. Мельник вважає, що кластерна модель організації діяльності підприємств може бути з'єднуючим елементом суміжних галузей та інституцій, які об'єднують свої зусилля для того, щоб отримати більший ефект порівняно з тим, який би вони отримали, функціонуючи окремо [8, с. 322], оскільки: створення кластера дозволить охопити важливі зв'язки між галузями, які його формуватимуть, робота кожного учасника кластера буде взаємодоповнюватись діями інших учасників; такі інтегровані територіально-галузеві об'єднання мають змогу краще поширювати технології та інформацію, сприяють узгодженості дій між споживачем та виробником туристичного продукту; за допомогою кластера можна підвищити продуктивність праці, скоротити витрати на маркетингові дослідження при визначенні напрямків та місць організації нових видів туризму, а також сприяти впровадженню інновацій; більшість учасників кластера як конкурують, так і кооперують між собою, у них є багато спільних інтересів та можливостей.

Отже, з позиції автора, стратегічною метою реалізації та формування кластерів є забезпечення ефективного розвитку та стратегічної співпраці суб'єктів господарювання в межах туристичної дестинації на основі створення та реалізації унікального туристичного продукту. Цілями вважаємо кількісні та якісні параметри, що характеризують цільовий стан та перспективні стратегічні орієнтири підприємницької діяльності учасників кластера. При цьому об'єктом управління вважаємо підприємницьку активність учасників, а об'єктом - органи управління спільною діяльністю учасників - координаційний центр кластеру (рада), які на основі сукупності економічних, соціальних, адміністративних та психологічних методів та інструментарію за умов ресурсного забезпечення та шляхом реалізації управлінських функцій здійснюють вплив суб'єкта на об'єкт та сприяють досягненню цільових орієнтирів та мети.

Результатами консолідованої діяльності учасників туристичного кластеру в межах реалізації концепції кластерного розвитку є: створення унікального туристичного продукту, формування та ідентифікація конкурентних переваг регіону (сукупних) та учасників (індивідуальних), забезпечення стійкості розвитку та отримання синергетичного та мультиплікативного ефектів учасниками, зниження господарських ризиків, економія сукупних витрат, будівництво та відновлення регіональної інфраструктури, формування регіонального інформаційного реєстру туристичних маршрутів та об'єктів, створення єдиної інформаційної системи підтримки прийняття управлінських рішень, реалізація можливостей щодо формування позитивного туристичного іміджу регіону, активізація розвитку як підприємств, що беруть участь у формуванні та реалізації туристичного продукту (туристичні, готельні, розважальні, ресторані заклади), так і забезпечуючих та допоміжних секторів з урахуванням місцевих особливостей та регіональних стратегічних переваг, збереження та реконструкція пам'яток культури, підтримання бізнес-проектів з місцевих та державних бюджетів, міжнародних фондів.

Кластеризація економіки являє собою організаційно-економічний феномен галувево-просторового розвитку підприємництва та новою парадигмою взаємодії господарських суб'єктів, що базується на системі власних принципів. Проблемі визначення принципів кластерного розвитку присвячені дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема, А. Гусаков до основних принципів об'єднання підприємств у кластери відносить: спільність інтересів, концентрацію, та взаємодію [9, с. 48]. М. Бранденбургер та Б Нейлбафф [1; с. 139] у межах розгортання концепції кластерного розвитку «3-К» запропонували базовими принципами кластероутворення вважати конкуренцію, кооперацію та кооперенцію. С. Соколенко [10], розвиваючи положення концепції «3-К», доповнив її принципи концентрацією, комунікаціями, координацією та контракцією. І. Хоменко зосередив увагу на процесі створення кластеру та визначені його у координатах принципів: ресурсної забезпеченості (законодавчого, ресурсно-інформаційного); державно-приватного партнерства (рівноправності, відповідальності, демократичності, селективності); системного підходу (синергії, самоорганізації, комунікативності); формування мети (адекватності; комплексності, самофінансування, прибутковості); організаційного впорядкування (колективного прийняття рішень, легітимності дій, безперервності та гнучкості) [11; с. 349]. За нашим міркуванням, панорама представлених досліджень, не відбиває у повній мірі методологічні засади пізнання кластерного розвитку суб'єктів господарювання, так як має фрагментарний характер та обмежену аргументацію, визначається відсутністю широковживаності, однозначності в принципах та їх тлумаченнях. З огляду на вищевикладене, доцільним і плідним видається синтез та поглиблення указаних комплементарних підходів, реалізовані з урахуванням загальних особливостей і закономірностей кластерної взаємодії та управління кластерними формуваннями (внутрішньокластерним розвитком). До загальних принципів внутрішньокластерної взаємодії вважаємо за доцільне віднести: взаємодію та кооперацію учасників (публічний сектор, сектор створення та реалізації туристичного продукту, забезпечуючий сектор, допоміжний сектор, споживач); добровільності участі (можливого вільного входження та виходу учасників); спільності інтересів (стратегічної узгодженості мотивів, цілей, завдань, механізмів функціонування учасників); вільного вибору форми участі; концентрації (розміщення та зосередження ресурсів, працівників, наукових здобутків, інформації); інформованості (створення єдиного інформаційного простору); формалізації (контракції, субконракції відносин); конкуренції (забезпечення умов для вільного виходу на ринок); кооперенції (поєднання кооперації з конкуренцією); стратегічної орієнтації (спрямованості на ефективний та перспективний розвиток); рівноправності та відповідальності (рівномірного розподілу прав та відповідальності учасників); локалізованості (взаємодії в межах обумовленої території); визначеності (чіткого формування до вимог та параметрів діяльності); стійкої взаємодії (можливості витримувати зміни параметрів зовнішнього середовища у напрямі досягнення цільових настанов).

Управління кластером (внутрішньокластерний розвиток) рекомендуємо визначати через призму таких принципів: цільової орієнтації (пов'язана зі створенням умов для відтворення, розвитку і підвищення конкурентоспроможності кластера); системності (поєднання в єдине ціле учасників, оптимізація їх складу, структури та забезпечення функціонування на основі системно-функціонального підходу); пропорційності; збалансованості; цілісності (єдності цілей, завдань учасників); адаптивності (оперативного реагування на виклики зовнішнього середовища); результативності (орієнтація на поточні та перспективні потреби учасників); функціональності (раціонального поєднання «контрольваних» та «вільних» функцій учасників, їх розподіл між окремими ланками управління); гласності та прозорості управління (доступності інформаційно-комунікаційних каналів, визначеності параметрів діяльності, наявності спільного інформаційного простору); комунікативності (вільного інформаційного обміну між учасниками на сонові консолідованої мультиагентної системи та інформаційних технологій); ресурсної забезпеченості (комбінування взаємодоповнюючих елементів функціональних потенціалів і ресурсів, створення компетностей кластеру); справедливого та пропорційного розподілу функцій, ресурсів та результатів (розподіл вигод, витрат та ризиків пропорційно внеску учасника); корпоративності (вироблення єдиної корпоративної стратегії розвитку; формування корпоративної культури, створення унікального бренда, правил поведінки та ін); узгодженості (цільові орієнтири та дії учасників мають не суперечити та узгоджуватись із загальною стратегією розвитку кластерної системи); координації (наявність координуючого центру для здійснення стратегічних управлінських функцій); погодженості розвитку (сприйняття стратегічних орієнтирів всіма учасниками); адекватності (відповідності можливостей та цілей); превентивності (передбачення та недопущення кризових станів, конфліктів, управління опортуністичною поведінкою); дестинаційної спрямованості (територільної) обумовленості (врахування специфіки регіонального розвитку, особливостей ресурсного потенціалу туристичної дестинації); мультиплікативності (забезпечення додаткових позитивних ефектів для учасників інших сфер та видів діяльності, регіону та національної економіки); ресурсозбереження (економія ресурсного потенціалу, охорона навколишнього середовища); комплексності (утворення сукупності взаємозалежних підсистем, функцій, процесів, об'єднаних спільними цільовими орієнтирами); прибутковості та самофінансування (необхідною умовою кластерного розвитку має бути отримання прибутку всіма комерційними учасниками); науковості (визнання науки та освіти домінантою кластерного формування); рівноваги (можливість підтримання статичного стану кластеру, урівноважування та збалансування його стану); гнучкості (здатності реагувати на зовнішні чинники, уникаючи повної структурної перебудови або руйнування кластера); селективності (врахування регіональної специфіки активності учасників і базується на передбачені ризиків, притаманних саме цьому регіону); оптимізації (дозволяє трансформувати кластер для підвищення його ефективності, отримати максимальні результати діяльності при заданих умовах та обмежених ресурсних можливостях); неперервності функціонування (життєвий цикл кластеру визначається переходом від одного стану до іншого в напрямі розвитку; синергізму (загальний результат діяльності кластера перевищує суму вигод, отриманих учасниками за відсутності взаємодії); стратегічної співпраці (консолідації зусиль, ресурсів для отримання позитивного ефекту); самоорганізації (забезпечення підтримки необхідних умов функціонування об'єкту та кластеру: обмін необхідними ресурсами між всіма елементами кластеру та із зовнішнім середовищем); саморегуляції (корегування діяльності в залежності від змін, що враховує система управління кластеру: швидкість реакції об'єкту на зміну внутрішнього середовища); саморозвиток (прагнення до зміни для забезпечення тривалого функціонування та розвитку в кластер ній системі); принцип зворотного зв'язку (реакція кожного об'єкту кластеру на зовнішні та внутрішні впливи, за якої об'єкт здійснює вплив на інші об'єкти та на зовнішнє середовище); ефективності управління (досягнення максимального економічного результату (прибутку, наявності належної матеріальної бази, формування кваліфікованого персоналу) з мінімальними витратами; результативності (досягнення цілей всіма зацікавленими сторонами); превентивного реагування (забезпечує швидку та випереджуючу реакцію на внутрішні та зовнішні впливи).

Засобами досягнення зазначених принципів на основі реалізації концепції кластерного розвитку мають стати:

- спеціалізація (на створені і реалізації туристичного продукту з використанням стратегічних перевагу часників та зовнішніх можливостей);

- концентрація ресурсів та знань в межах кластеру, створення консолідованих ключових компетентностей учасників;

- довготривале соціально-економічне співробітництво та спільне використання ресурсного потенціалу регіону, туристичної дестинації;

- контракція та субконтракція (взаємодія на основі угод та контрактів різних за розмірами підприємств та організацій);

- державна підтримка кластерів на основі сприяння реалізації програм публічно-приватного партнерства;

- конвергенція учасників, зближення їх цілей, бізнес-процесів;

- формування системи та механізмів управління кластерами; пропорційний розподіл ризиків та вигод;

- управління розвитком відносин учасників та здійснення організаційних змін (трансформація).

Методологічним базисом управління кластерним розвитком має бути континуум загально методологічних та спеціалізованих методів, механізмів та методик, в межах яких здійснюється:

- стратегічна діагностику зовнішніх умов та факторів ведення бізнесу;

- - експрес-діагностика внутрішніх параметрів діяльності учасника;

- семантична та структурно-функціональна структуризація туристичного кластеру;

- визначення платформи та просторів кластерного розвитку;

- методологія кластерного розвитку бізнесу; визначення туристичної привабливості дестинації;

- алгоритм входження учасника до кластерної системи;

- визначення трендових моделей інтенсивності взаємодії учасників кластеру;

- оцінка ефективності кластерного розвитку.

Висновки. Реалізація розглянутих концептуальних засад кластерного розвитку стане теоретичною підґрунтям для впровадження кластерної концепції в туризмі та надасть практичні можливості для активізації розвитку кластерних систем в Україні, що сприятиме підвищенню якості кінцевого туристичного продукту. Очевидно, що розуміння концептуальних засад кластерної взаємодії дозволить у подальшому розробляти формувати дієві механізми реалізації кластерних ініціатив в економіці. Подальші дослідження в задекларованому напрямі мають бути спрямовані на поглиблення методології управління кластерними системами в туризмі.