Підприємництво як форма продуктивної зайнятості населення сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ

ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ФОРМА ПРОДУКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Л. М. Фокас, к. е. н., доцент

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методологічних та практичних аспектів взаємозалежності підприємництва та зайнятості населення, зокрема сільського, з точки зору сучасної економічної теорії. Уточнено економічну сутність сільського туризму як форми підприємництва, розширено класифікацію його форм. Обґрунтовано системний вплив підприємництва на розвиток сільських територій.

This article studies theoretical, methodological and practical aspects of interdependence of entrepreneurship and employment, in particular that of the rural population, in terms of modern economic theory. It clarified the economic essence of rural tourism andexpanded the classification of its forms. The work justified a systemic impact of entrepreneurship on the development of rural territories.

Ключові слова: підприємництво, сільський туризм, розвиток сільських територій, зайнятість населення.

Key words: entrepreneurship, rural tourism, rural territories.

Більшість країн світу розглядає підприємництво як рушійну силу сталого економічного розвитку, як найважливіший чинник продуктивної зайнятості, як джерело добробуту нації. Однак у ринковій економіці до основних чинників виробництва відносять працю (робочу силу), землю, капітал і підприємливість (підприємницькі здібності). Традиційно підприємницька діяльність пов'язується лише із систематичним використанням чинників виробництва з метою одержання прибутку, самостійною діяльністю від свого імені, під свою майнову відповідальність, на свій страх і ризик. У такому разі керівники бюджетних (неприбуткових) організацій і навіть узагалі державних підприємств не відповідають зазначеним критеріям. Нові виклики, що постали перед економікою України, криза у сфері зайнятості вимагають розвитку нових ринкових сегментів та видів підприємницької діяльності, перш за все у сільських населених пунктах. Одним із важливих напрямів розвитку продуктивної зайнятості населення стає сільський туризм - апробоване явище у багатьох країнах світу, яке робить лише перші кроки у нашій державі. Специфіка сільського туризму як виду економічної діяльності полягає не тільки у задоволенні потреб споживачів у відпочинку, а й у здійсненні вагомого впливу на інші сектори сільської економіки через диверсифіковані зв'язки, забезпечення зайнятості населення на селі, особливо у тих місцевостях, де не залишилось більш-менш великих сільськогосподарських підприємств.

З огляду на це, набуває актуальності розробка теоретичних підходів до впливу на рівень сукупної пропозиції чинника підприємливості та практичних механізмів організації сільського туризму як форми підприємництва на місцевому, регіональному та державному рівнях в контексті посилення його впливу на сферу зайнятості сільських територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та невирішена частина проблеми. У вітчизняній науці існує значна кількість наукових доробок, які спрямовані на розвиток науково-практичних основ становлення підприємницької діяльності, визначення ролі і місця підприємництва у розвитку соціально орієнтованої економіки, оцінки рівня розвитку підприємництва у різних галузях національної економіки. Сучасні науково-методичні підходи до розуміння змісту підприємництва, взаємовідносин “держава-підприємець” відображені у працях відомих українських вчених З. Варналія, А. Гальчинського, В. Геєця, П. Єщенка, С. Мочерного, водночас, дослідження проблематики чинників впливу на рівень сукупної пропозиції особливо з огляду розвитку зайнятості на сільських територіях, потребують подальшого уточнення. Дослідження проблематики розвитку підприємництва на сільських територіях, зокрема сільського туризму в Україні здійснюють В. Васильєв, Ю. Зінько, Н. Кудла, В. Куценко, Н. Липчук, О. Орленко, Х. Роглєв, М. Рутинський та ін. Окремі напрями розвитку туризму досліджують О. Бейдик, В. Безносюк, Т. Ткаченко, В. Федорченко, Л. Шульгіна та ін. Значний внесок у розробку теорії і практики туризму зробили такі зарубіжні дослідники, як Я. Варшинська, І. Вайнене, К. Крижановська, М. Міка, Р. Павлусінскі, Є. Пісаревський, Т. Ратц та ін.

Разом із тим різноманіття сільських територій, особливості туристичної діяльності, потребує аналізу передумов і факторів використання їх туристсько-рекреаційних ресурсів. Потребують наукового обґрунтування підходів до формування підприємницького середовища і дієвого організаційно-економічного механізму розвитку сільського туризму як форми підприємництва та зайнятості у сільських територіях.

В умовах ринкового господарства такі чинники виробництва, як робоча сила, земля, капітал і підприємливість виступають специфічними товарами і пропонуються домогосподарствами на ринках чинників виробництва, де вони придбаються бізнесом і використовуються для виробництва всієї маси товарів і послуг. У перше на підприємливість як самостійний і важливий чинник виробництва вказав на початку ХХ століття англійський економіст А. Маршалл, який доповнив трифакторну модель Ж.Б. Сея (земля, праця, капітал). Потім американський економіст Й. Шумпейер виділив підприємництво як основне джерело прибутку, який досягається завдяки здійснення підприємцем “нових комбінацій” щодо техніки і технології, створення нових товарів, тощо.

Але, якщо сьогодні виходити з даного трактування підприємництва, то певну частину суб'єктів ринкових відносин можна розглядати як підприємців, зокрема, керівників державних підприємств, включаючи бюджетні, які, реалізуючи певні функції, пов'язані з технічними нововведеннями, впровадженням нових технологій, удосконаленням організації праці і т. ін. [1, c. 15-16]. Отже, чинником виробництва є підприємливість (підприємницькі здібності) - особливий вид творчої активності у сфері приватного бізнесу, який здійснюється з метою одержання прибутку і полягає у реалізації на власний страх і ризик підприємця нових технічних і організаційних ідей (проектів).Безперечно, цей чинник виробництва має певні відмінності від інших (“класичних”) чинників - землі, робочої сили, капіталу. Для “класичних” факторів характерні різні суб'єкти попиту і пропозиції: суб'єкт попиту - бізнес, суб'єкт пропозиції - домогосподарства (точніше, особи найманої праці). Суб'єкт попиту і пропозиції чинника підприємливість фактично один і той самий - підприємець. Щоправда, в американській економічній традиції вважається, що підприємливість на ринок чинників постачають домогосподарства. Але носієм підприємницьких здібностей у будь-якому разі є конкретна людини - підприємець.

У сучасних економічних теоріях підкреслено, що зміни чинників виробництва (за незмінних цін), які формують сукупну пропозицію, спричиняють зміну обсягу національного виробництва і рівня зайнятості. Для ілюстрації цього твердження зазвичай використовують графічне відображення моделі “сукупний попит - сукупна пропозиція” (рис. 1).

сільський туризм підприємництво зайнятість

Рис. 1 Рівень зайнятості як результат взаємодії сукупної пропозиції і сукупного попиту

Сукупний попит - загальний обсяг товарів і послуг (реальний обсяг національного виробництва) у грошовому виразі, які населення, фірми, держава і зарубіжні покупці готові купити залежно від рівня цін за інших рівних умов. Він має зворотну (негативну) залежність від рівня цін: чим вищий рівень цін, тим меншу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати перелічені покупці, і навпаки. Сукупний попит у графічному вигляді у системі координат “рівні цін (Р) - реальний обсяг національного виробництва (Q), який за кожною з цих цін готові купити споживачі (населення, держава, бізнес, закордонні покупці вітчизняної продукції”, являє собою спадну криву (крива АD) на рис. 1). Чим нижчий рівень цін (Р), тим вищий сукупний попит на товари і послуги, для задоволення якого фірми і підприємства повинні збільшувати обсяги виробництва (Q), отже втягувати у виробничий процес додаткові ресурси, в тому числі робочу силу (E).

Під сукупною пропозицією взагалі мають на увазі рівень реального обсягу національного виробництва, що буде вироблений і запропонований за інших рівних умов за кожним можливим рівнем цін. Оскільки є різні точки зору на характер сукупної пропозиції у представників основних економічних шкіл-класиків і кейнсіанців, приймемо, що дану закономірність віддзеркалює якась абстрактна крива, наприклад, АD на рис. 1.

Під час взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції настає рівновага - ситуація, за якої відповідні криві перетинаються, а точка перетинання (рівноважна точка) визначає рівноважний рівень цін (Р_е), рівноважний реальний обсяг національного виробництва (Q_е) і рівноважний обсяг зайнятості (Е_е). Таким чином, обсяг зайнятості є результатом взаємодії сукупної пропозиції і сукупного попиту.

Підкреслимо, що у разі зміни одного або кількох нецінових чинників відбувається зсув кривої сукупної пропозиції (рис. 2).

Рис. 2 Розширення обсягу зайнятості в результаті збільшення сукупної пропозиції

До чинників, у разі зміни яких відбувається зсув кривої сукупної пропозиції, поряд з іншими належить також підприємливість. Отже, впливаючи на рівень пропозиції чинника підприємливості, можна досягти збільшення обсягу зайнятості. На графіку в межах моделі “сукупний попит - сукупна пропозиція” лінія сукупної пропозиції зсувається праворуч від положення АS до AS1, обсяг зайнятості зростає (від Ео до E1), ціни зменшуються (від Ро до P1). І навпаки, у разі зменшення сукупної пропозиції (на графіку зсув даної кривої ліворуч) обсяг зайнятості впаде, ціни зростуть.

Таким чином, для розширення обсягу зайнятості необхідно досягти збільшення пропозиції будь-якого чинника, наприклад, підприємництва.

Водночас, підприємництво як вид діяльності - це не тільки організація виробництва, не тільки маркетинг, включаючи рекламу і цінову політику, не тільки менеджмент і управління фінансами - це все в сукупності. Бізнес - якісно новий вид діяльності порівняно з його складовими. Проблема організації бізнесу полягає не так у відпрацюванні його окремих аспектів, як у забезпеченні ретельного зв'язку всього комплексу його напрямів, елементів і компонентів. [3, с. 273-274]. У результаті наступає синергетичний (від грецького “sinergy”) ефект, що означає співробітництво, співдружність. Ефект синергії, зумовлений появою нової якості, не тільки за рахунок об'єднання окремих елементів у ціле, а і взаємодії між ними. Тому головною передумовою розвитку підприємництва є формування прошарку підприємців, який матиме якості і властивості, необхідні для ведення справи саме в сучасних умовах України [2, с. 6-7].

На початку ринкових реформ вважалося, що для цього необхідно лише запустити двигун ринкового господарства, зокрема, провести приватизацію державної власності і прийняти декілька ринкових законів, а далі завдяки ринку прошарок підприємців сформується сам по собі. Однак із часом прийшло уявлення, що розвиток підприємництва, формування прошарку підприємців - справа довгострокова. Для її вирішення крім роздержавлення власності і прийняття багатьох нормативно-правових актів необхідно сформувати ефективну інфраструктуру підприємництва, забезпечити бізнес інституційно, зокрема, виробити писані і неписані стандарти поведінки підприємців, сформувати традиції і навички підприємницької діяльності в умовах саме нашої країни [1, с. 231]. Особливо це стосується сільських територій, де через традиційне обмеження сфери прикладання праці, скорочення обсягів найманих працівників в наслідок кризи у сфері зайнятості, підприємництво наразі виступає чи не єдиною альтернативою безробіття.

Враховуючи слабку розвиненість обробної промисловості у сільському господарстві, значні підвалини розвитку сільських територій містяться у розвитку сільського туризму. Як свідчать результати аналізу, у сільському середовищі може здійснюватись широкий спектр видів туристсько-рекреаційної діяльності, до основних з яких відносяться: проживання і відпочинок в оригінальних чи адаптованих під автентичний стиль будівлях; агротуризм, що поєднує рекреацію з ознайомленням сільськогосподарського виробництва; спортивна рекреація (кінні, велосипедні прогулянки, полювання і риболовля тощо); пізнавальний туризм - вивчення аграрної тематики і народної культури, а також історико-культурних пам'яток, народних ремесел, цікавих природних об'єктів тощо; рекреація, орієнтована на природу - прогулянки, збирання рослин, плодів, грибів тощо.

Туризм усвідомлюється, як складне суспільно-економічне явище, і визначення його зазначене в міжнародних документах, прийнятих Всесвітньою туристичною організацією (Манільська декларація з світового туризму 1980 р., Гаазька декларація з туризму 1989 р., Осакська конференція міністрів з туризму 1994 р., Хартія туризму і Кодекс туризму, Глобальний етичний кодекс туризму 1999 р. та ін.) [1].

Водночас, для сприяння розвитку туризму з точки зору розвитку сільських територій, треба розрізняти близькі за змістом, але різні види туризму: сільського, фермерського, екологічного. Оскільки формування передумов для кожного з них потребують не тільки запровадження стандартних механізмів щодо кредитування, оподаткування та інституційного забезпечення, а й специфічних зокрема, щодо мотивації мешканців сільських територій до започаткування власної справи з використанням наявних ресурсів, організації професійного навчання сільського населення різних напрямів, враховуючи місцеву специфіку тощо.

Отже, вид туризму, що передбачає перебування й туристську діяльність у сільській місцевості це - сільський туризм (rural tourism). Адже він у більш широкому розумінні, включає різні види діяльності місцевих жителів щодо обслуговування туристів (проживання, харчування, послуги гостинності, активного відпочинку, розвиток туристичних маршрутів, народного побуту, екскурсій тощо) з метою отримання додаткового доходу.

Складова частина агротуризму, пов'язана із прийомом туристів безпосередньо у помешканнях фермерського господарства (фермерський туризм - farm tourism), часто мають мінімальні вимоги щодо зручностей (особливо щодо умов проживання). Натомість, привабливість фермерського господарства та головний предмет інтересу для туриста їжа на фермі, дозвілля на фермі тощо.

На охорону та збереження природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами з високою екологічною свідомістю є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism). Зазвичай, ці поняття поєднують визначенням екотуризм (ecological tourism) - подорожі, які відбуваються на територіях, що мають природничу цінність (національні, ландшафтні парки тощо).

Але, у будь-якому випадку, сільський туризм відбувається у сільській місцевості, тісно пов'язаний з сільським побутом й діяльністю та передбачає використання сільської спадщини. Особливістю сільського туризму є те, що він не може бути представлений чітко визначеним стандартним набором послуг. Різноманітність послуг сільського туризму залежить від професійності приймаючої сторони. Нагальною вимогою сьогодення стає організація професійного навчання мешканців сільських територій, не тільки за професіями спрямованими на народні промисли, та сільськогосподарського спрямування, а й транспортних пасажирських перевезень, надання послуг екскурсоводів та гідів та багатьох менеджерів різних профілів. Отже, необхідно подолати існуючі перешкоди щодо віддаленості наявних навчальних закладів від потребувачів послуг професійної освіти, зокрема шляхом запровадження дистанційного та модульного навчання, а також зміни стандартного часового режиму навчання з акцентуванням його на вечірній та зимовий час. Оскільки туризм з одного боку - це особливий вид масових подорожей з чітко визначеними часовими рамками, які здійснюються туристами (туристський рух, попит), а з іншого - це діяльність з організації та реалізації даних подорожей (туристська діяльність, індустрія, пропозиція) [2, с. 24].

Щодо офіційного тлумачення туризму в нашій країні, то згідно з Законом України “Про туризм” під ним розуміють “тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування” [4, ст. 1]. Тобто, під туризмом слід розуміти сукупність соціально-економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами окремих або комплексних туристичних послуг з метою отримання прибутку виробниками та задоволення потреб у відпочинку споживачами.

Традиційно сільський туризм актуальний для багатьох населених пунктів Західної України, зокрема Карпатського регіону, де по-перше, природно-кліматичні умови дозволяють розвиватися народним промислам, рибальству, мисливству, екстремальним видам спорту; по-друге, через обмеження сфери прикладання праці, що сформувалося за часи адміністративно-командної системи управління населення мотивоване на започаткування власної справи, як однієї з альтернатив безробіттю. Як зазначено у дослідженні Забуранної Л.В., лише за період з 2000 р. по 2012 р. кількість кімнат для туристів у Закарпатської області зросло у 8,7 разів, у Івано-Франківської - у 7,2, у Львівської - 11,7, Чернівецької - у 14,5 разів. Приблизно така саме динаміка характерна для кількості ліжко-місць у сфері сільського аграрного туризму у зазначених областях [3, с. 16].

Водночас, для ефективного функціонування та розвитку сфери сільського туризму на цих територіях необхідне створення певної інфраструктури [6, с. 46-47].

В нашій країні сільський туризм може ефективно розвиватися та функціонувати в різних видах туристсько-рекреаційного середовища: селах; сільськогосподарських фермах; малих містах з характерною архітектурою, побутом, культурою; дачних зонах; національних парках та інших об'єктах природно-заповідного фонду, відкритих для відвідування туристів; у лісовому та водному фондах; природних феноменах; релігійних та святих місцях; пам'ятках матеріальної і духовної культури (наприклад, у музеях під відкритим небом) тощо.

Для розвитку різноманітних форм сільського туризму в інших регіонах країни доцільно розширювати засоби розміщення туристів, якими у більшості випадків виступає сільські будинки, а також господарські будівлі (бажаним є збереження автентичності народного побуту й архітектури); розвивати інженерну інфраструктуру (освітлення, опалення, телефонізація, дороги, водопостачання тощо), без якої неможливо комфортне споживання туристичних послуг; запроваджувати нову виробничу інфраструктуру, орієнтовану на народні ремесла та виробництво сувенірів; приготування місцевих традиційних страв; участь туристів в різних видах сільськогосподарської діяльності (збір врожаю, доїння корів, догляд за конями тощо).

На світовому рівні є ряд загальноприйнятих моделей, принципів і підходів, щодо загальної концепції розбудови сільського туризму, про те, як термінологічна визначеність, поки що відсутня:

Модель притаманна для країн традиційних туристичних центрів (Італія, Франція, Іспанія, Греція, Кіпр та ін.), де житловий фонд у сільських районах в цілому має високий рівень комфортності.. Ця модель передбачає розвиток сільського туристичного бізнесу на базі малого сімейного готельного господарства. При цьому, державна політика спрямована на переорієнтацію частини сільського населення з сектору аграрного виробництва у сектор послуг через комплексну соціально-економічну стратегію підтримки сільських регіонів. В Україні необхідними умовами реалізації даної моделі є - сприяння формуванню умовно вільного житлового фонду в сільській місцевості (включаючи малі міста); підвищення рівня комфортності й стан житлового фонду (як правило, це частини будинку з автономною системою забезпечення). Особливого статусу має набувати забезпечення системної державної підтримки агротуристичних господарств, передусім, ухвалення політичного рішення про підтримку сільського туризму як сектору сфери послуг; нормативно-правового (прийняття відповідних законів, державних цільових програм); інформаційного й рекламно-інформаційног забезпечення просування спільного національного й регіональних агротуристичних продуктів; створення спеціальних структур, що надають системну допомогу й займаються організацію даного сектору туристичної індустрії, а також впровадженням інформаційних технологій, що дозволяє створити масштабний ринок сільського туризму у віртуальній формі. Одним з найважливіших аспектів є фінансова підтримка (система пільгового кредитування або дотацій агротуристичних господарств).

Наступна традиційна модель характерна для країн з невисоким рівнем комфортності житлового фонду в сільській місцевості, але з високим туристичним потенціалом. Така модель вимагає будівництва у сільській місцевості спеціалізованих приватних готелів у формі стилізованих “агротуристичних сіл”, культурно-етнографічних центрів і т.п. однією з популярних форм такої моделі є побудова “історичного села”, “національного села”, або відтворення соціокультурного середовища різних історичних об'єктів. Водночас її ефективне впровадження потребує зовнішніх і внутрішніх (місцевих) інвестиційних ресурсів, розробки спеціальних комплексних проектів, великої науково-дослідної роботи, а також підтримки відповідних проектів на рівні регіону і окремих територіальних громад.

Модель характерна для аграрних тропічних країн передбачає створення державних або приватних сільськогосподарських парків. Даний концептуальний підхід паралельно із розвитком туристичної галузі передбачає популяризацію й пропаганду досягнень сільського господарства конкретної країни, збереження традицій національного сільськогосподарського виробництва, демонстрацію практичних навичок і прийомів аграрної сфери. У світовій практиці реалізацією такої моделі зазвичай займається відомство, відповідальне за розвиток сільського господарства (а не туристичної галузі). Сільськогосподарські парки залишаються розважальними туристичними об'єктами й постійно діючими виставково-експозиційними центрами, одночасно при цьому можуть вести науково-дослідну й селекційну роботу.

В нашій країні можливе запровадження елементів кожної з наведених моделей. При цьому, значний потенціал розвитку продуктивної зайнятості на сільських територіях може бути задіяний завдяки діяльності державної служби зайнятості. Залучення безробітних, зареєстрованих у центрах зайнятості, до малого підприємництва і самозайнятості у сферу туризму має багато переваг. Передусім, всі послуги населенню надаються на безоплатній основі, по-друге, особам, які відповідають визначеним вимогам, надається первинний капітал у вигляді одноразової виплати всієї суми допомоги, яка призначена їм на весь період безробіття.

Багаторічний досвід роботи спеціально підготовлених фахівців центрів зайнятості свідчить, що довгострокового результату від започаткування безробітними підприємницької справи можна досягти, якщо послідовно дотримуватися певної технології. А саме:

1. Орієнтація безробітних щодо підприємництва і само зайнятості, які принесуть суспільну і особисту користь на постійно діючих семінарах в центрах зайнятості, в ході яких люди інформуються про сутність підприємництва, кроки і дії, які їм варто здійснити для започаткування власної справи.

2. Організація професійного навчання (зокрема, у Центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості), компонентами якого є основна професійна підготовка щодо основ економіки і підприємництва та набуття управлінських навичок, а також безпосередньої виробничої діяльності.

3. Допомога у розробці під час навчання бізнес-плану, що не тільки допомагає майбутньому підприємцю більш чітко уявити можливості і кон'юнктуру бізнесу, ресурси, що мають залучатися, кількість і професійно-кваліфікаційні характеристики спеціалістів, які потрібні для здійснення обраної ним діяльності, а і є передумовою отримання одночасно всієї суми допомоги по безробіттю для започаткування власної справи.

4. Допомога у реєстрації підприємства, яке започатковує безробітний, або його реєстрації як підприємця (ФОП), якщо він планує зайняття бізнесом без створення юридичної особи.

5. Організація одноразової виплати допомоги по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю.

6. Забезпечення супроводу підприємця-початківця у процесі його підприємницької діяльності.

Висновки

Аналіз положень економічної науки дозволяє стверджувати, що у разі зміни одного або кількох нецінових чинників відбуваються зміни сукупної пропозиції. До таких чинників, поряд з іншими належить також підприємливість. Отже, впливаючи на рівень пропозиції чинника підприємливості, можна досягти збільшення обсягу зайнятості та розвитку територій, розвиток яких потребує особливої уваги.

На сучасному етапі в Україні ведення ефективного підприємництва на законних підставах є однією з передумов розвитку сільських територій.

З підприємницької точки зору, сільський туризм - це самостійна, систематична, ризикова господарська діяльність мешканців сільської місцевості щодо надання комплексу основних (послуги розміщення, харчування) та супутніх (риболовля, прогулянки на конях, участь у святах, продаж продуктів народних промислів тощо) послуг туристам з метою отримання економічного, соціального або іншого ефекту. Одночасно сільський туризм - це додаткові робочі місця для багатьох сільських мешканців. Головною передумовою розвитку підприємництва на сільських територіях є формування прошарку підприємців, який матиме якості і властивості, необхідні для ведення справи саме в сучасних умовах України і забезпечить зростання сукупного попиту в економіці країни.

Враховуючи світовий досвід, в Україні сільський туризм на етапі становлення може посісти проміжне положення між професійними послугами розміщення (наприклад, міні-готелі) й використанням власного помешкання лише для особистих (родинних) потреб. Зважаючи на те, що рівень безробіття на селі значно вище, ніж у містах, сільський туризм надає можливості отримувати додатковий дохід (прибуток), здаючи в оренду житлові приміщення, пристосовані до прийому туристів. Будівництво і використання спеціальних приміщень винятково для прийому туристів вже має розглядатися як підприємницька діяльність з надання готельних послуг.

В Україні слід активніше використовувати потенціал державної служби зайнятості щодо залучення сільського населення до зайнятості в сфері туристичних послуг та залучати на засадах соціального діалогу та соціального партнерства на всіх рівнях державної влади та органів місцевого самоврядування економічних, нормативно-правових, земельних та фінансових ресурсів.

Література

1. Варналій З.С. Основи підприємництва [Текст]: навч. посіб. / З.С. Варналій. 3-тє вид., випр. і доп. К.: Знання-Прес, 2006. 352 с.

2. Гальчинський А.С. Начала нової парадигми політичної економії. Постановка проблеми / А.С.Гальчинський // Економічна теорія. 2012. № 2. С. 5-16.

3. Мочерний С.В. Економычна теорыя: Посібник / С.В. Мочерний. К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. 656 с.

4. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: збірник нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка; Київ. ун-т туризму, економіки і права. К.: Юрінком Інтер, 2002. 640 с.

5. Енджейчик Ирена. Современный туристский бизнес. Экостратегии в управлении фирмой / Ирена Енджейчик: пер. с польск. М.: Финансы и статистика, 2003. 320 с.

6. Забуранна Л.В. Управління туристичною підприємницькою діяльністю в аграрній сфері: теорія, організація. // Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д.е.н. К.: ННЦ “Інститут аграрної економіки”, 2013. 38 с.

7. Закон України «Про туризм». Верховна Рада України; Закон від 15.01.2015 № 124-VIII.

8. http://www.eceat.org [Електронний ресурс] / European Centre for Ecological and Agricultural Tourism. Режим доступу: http://www.eceat.org/fx/en/ 29/index.html

9. Роглєв Х.Й. Сільський туризм - перспективний напрямок розвитку туристичної індустрії України / Х.Й. Роглєв // Туризм: теорія і практика. 2005. № 1. С. 43--48.

Размещено на Allbest.ru