Вплив організаційного структурування підприємництва на зайнятість населення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив організаційного структурування підприємництва на зайнятість населення в Україні

Дерун Андрій Михайлович

аспірант Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України

Ключові слова: ринок праці, організаційні форми, великі, середні, малі підприємства, інноваційний розвиток, інноваційна зайнятість, державна політика зайнятості.

Ключевые слова: рынок труда, организационные формы, большие, средние, малые предприятия, инновационное развитие, инновационная занятость, государственная политика занятости.

Keywords: labour-market, organizational forms, large enterprises, medium enterprises, small enterprises, innovation's development, innovative employment, public policy of employment.

Постановка проблеми. Інноваційно-інвестиційну модель в Україні необхідно розбудовувати на базі створення інституційних, економічних та організаційних умов для сталого розвитку галузей економіки, які визначають рівень конкурентоспроможності держави та її технологічно-індустріальні перспективи. Проте в Україні отримали розвиток низькотехнологічні сировинні та малонаукоємні галузі. Підприємницьке середовище свою господарську діяльність здійснює переважно в малих організаційних формах. У свою чергу подрібнення бізнесу та обмежені у зв'язку з цим інноваційні перспективи малих форм господарської діяльності автоматично позначаються на ринку праці та зайнятості населення. Тому дослідження проблематики формування політики зайнятості в Україні, яка залежить від тенденцій організаційного структу- рування підприємництва та інноваційних перспектив галузей національної економіки, є актуальною.

Аналіз досліджень та публікацій. Теоретичні питання організаційного структурування підприємництва досліджено в працях зарубіжних вчених: І. Ансоффа, Т. Веблена, П. Друкера, Дж. Коммонса. Л. Конторовича, Д. Корнаи, К. Менара, Ю. Львова, Дж. Хікса, А. Шаститко. Важливий вклад в удосконалення системи управління організаційними структурами підприємництва внесли вітчизняні вчені: О. Ам- оша, М. Білопольський, І. Булєєв, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Чумаченко, А. Чухно та інші. Проблемам відтворення трудового потенціалу та регулювання ринку праці приділено багато уваги в роботах М. Армстронга, Д. Гелбрейта, Р. Еренбурга, Дж. Кейнса, К. Макконнелла, А. Оукена, П. Самуельсона, а також в працях українських вчених: І. Вернадського, С. По- долинського, М. Туган-Барановського, А. Базилюк, Д. Богині, І. Бондар, О. Герасименко, О. Грішнової, А. Колота, Е. Лібанової, В. Мандибури, О. Новикової, А. Пересади та інших вчених. бізнес зайнятість населення україна

Метою статті є обґрунтування пріоритетних напрямів формування політики зайнятості в Україні, що тісно пов'язана із процесами організаційного струк- турування підприємництва, завданнями інноваційного та індустріального розвитку галузей національної економіки.

Основні результати дослідження. З метою реалізації в Україні стратегії структурної перебудови національної економіки необхідно визначити пріоритетні галузі, що доцільно розвивати та надавати їм державну підтримку, а також сформувати конкурентний ринок праці, який спроможний гарантувати зайнятість в інноваційних галузях національної економіки. Це дуже важливо з огляду на стан інноваційної діяльності в Україні. Якщо у 1995 році частка підприємств, що реально впровадили інновації, становила 22,9%, то за результатами 2015 року -- знизилася до 15% (табл. 1). Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007 № 60 «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» в частині показників та їх порогових значень, що характеризують стан науково-технологічної безпеки, було визначено, що частка підприємств, які впроваджують інновації має бути збільшена до 50% [6]. Варто звернути увагу, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія -- 26% та Греція -- 29%. Найвищі результати по випуску інноваційної продукції досягли такі європейські країни, як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%), Ірландія та Фінляндія (більше 70%) [11].

Свідченням незадовільного рівня інноваційної активності в Україні є низька частка переробної промисловості в структурі доданої вартості, зокрема, в 2010-2015 рр. вона становила лише 12-14% (в 2007 році -- 22,5%) (табл. 1). Частка продукції машинобудування в структурі промислового виробництва в 2015 році знизилася до 6,5%, в той час як за критерієм виробничої безпеки має бути не менше 20% [6]. Варто підкреслити, що розвиток європейських країн став можливим на базі масштабних структурних змін одночасно із активізацією науково-технічного прогресу, ефективної інноваційної діяльності підприємств електроніки та машинобудування, що створило підстави для появи великої кількості високопродуктивних робочих місць.

За даними «The Conference Board Total Economy Database», Україна відстає за показником продуктивності праці (ВВП на одного зайнятого) від старих країн-членів ЄС у 3-6 разів, нових східноєвропейських країн-членів ЄС (крім Румунії та Болгарії) -- у 2,0-3,7 рази, а також країн СНД: Азербайджану -- у 1,2 рази, Казахстану -- у 1,6 разу, Білорусі -- у 2 рази [10, с. 4]. Підприємства України практично всіх галузей застосовують застаріле обладнання та технології. Українська економіка характеризується надто високим рівнем енергоємності ВВП. Цей показник є одним із найгірших серед країн світу (у 3,8 рази вищим, ніж у країнах ЄС-27; у 3,2 рази -- ніж у Польщі [13, с. 10]. Як наслідок тенденцій деіндустріалізації, Україна посідає низькі місця за індексом глобальної конкурентоспроможності (за результатами 2015 року 79 місце із 144 країн) [15]. Як визначено в Рекомендаціях парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 20102020 роки в умовах глобалізаційних викликів», для якісного прориву в Україні необхідно збільшити питому вагу підприємств, що впроваджують інновації до 35-45%, частку технологічно високих виробництв -- до 35-40%, частку наукоємної продукції -- до 25-30% [11].

Перспективи активізації інноваційної діяльності напряму залежать від тенденцій зайнятості населення. За даними офіційної статистики кількість економічно активного населення України віком 15-70 років у 2015 році становила 18,1 млн осіб, з них 17,4 млн осіб (96%) були у працездатному віці (табл. 2). Громадян віком 15-70 років 16,4 млн осіб, або 91%, були зайняті економічною діяльністю, а 1,7 млн осіб -- безробітні. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у цілому по Україні у 2015 році становив 9,1% економічно активного населення. Цей показник є дещо вищим серед населення сільської місцевості (9,4%), ніж мешканців міських поселень (9%).

Слід підкреслити, що рівень економічної активності населення віком 15-70 років у 2015 році становив 62,4%, а рівень зайнятості -- 56,7% (у населення працездатного віку -- 64,7%). Найвищий рівень зайнятості спостерігався серед осіб віком 35-49 років, а найнижчий -- у молоді віком 15-24 років та осіб віком 60-70 років.

Таблиця 2

Тенденції зайнятості населення України

Таблиця 3

Зайнятість населення України за видами економічної діяльності у 2012-2015 рр.

Таблиця 4

Тенденції зайнятості в неформальному секторі економіки України

Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у 2015 році була на рівні 10,9 млн або більше третини всього населення цього віку. Кожна друга особа -- це пенсіонер, кожна четверта -- учень (студент), кожна п'ята виконувала домашні (сімейні) обов'язки.

Кількість вільних робочих місць, заявлених роботодавцями, на кінець 2015 року дорівнювала 25,9 тис., що на чверть менше, ніж було на кінець 2014 року. Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) у цілому по країні збільшилося зі 145 осіб на кінець 2014 року до 189 осіб на кінець 2015 року. Варто підкреслити, що найбільшим залишається попит роботодавців на кваліфікованих робітників з інструментом (20% від загальної кількості заявлених вакансій), а найменшим -- на кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства (1,3%) і технічних службовців (4,5%).

Тенденції організаційного структурування підприємництва, які обирають переважно малі форми господарської діяльності, позначається на структурі зайнятого населення за професійними групами, де найбільшу частку на кінець 2015 року складали осо би, які працювали у найпростіших професіях (18,4%), працівники сфери торгівлі та послуг (16,4%).

Слід звернути увагу, що найбільше зайнятих працівників сконцентровано в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів -- 3510,7 тис. осіб (це п'ята частина всіх, хто займається в офіційному секторі; економічною діяльністю), у той час, як у промисловості працювало 2573,9 тис. осіб, будівництві -- 642,1 тис. осіб, сільському господарстві -- 2870,6 тис. осіб (табл. 3). Галузева структура зайнятості є підтвердженням того, що можливості розвитку національної економіки на індустріальній основі є дуже обмеженими.

Тенденції ринку праці та зайнятості населення безпосередньо залежать від організаційного структу- рування бізнесу за розмірами підприємств та динаміки утворення організаційно-правових форм господарської діяльності. В Україні найбільш поширеною організаційно-правовою формою є товариства з обмеженою відповідальністю, які є формою об'єднання так званого малого капіталу. Як свідчать дані таблиці 5, їх кількість за 1996-2015 рр. збільшилася в 3,3 рази з 147,7 тис. до 488,2 тис. одиниць. Кількість форм об'єднання великого капіталу, а саме акціонерних товариств, за 1996-2015 рр. зменшилася з 30,9 тис. до 15,6 тис. одиниць.

Динаміка кількості суб'єктів господарювання України за організаційно-правовими формами, одиниць

Як свідчать дані таблиці 5, форми об'єднання, які здатні створити високопродуктивні інноваційні робочі місця (асоціації, консорціуми, концерни, корпорації) в Україні представлені в незначній кількості. Так, на кінець 2015 року асоціацій налічувалося 2,3 тисячі, консорціумів -- 66, концернів -- 195, корпорацій -- 560 одиниць. Таким чином, в Україні не спостерігається індустріальне структурування бізнесу, яке б було налаштоване на об'єднання виробництв і капіталів, а навпаки, мають місце тенденції до утворення малих виробничих форм, що призводить до розпорошення фінансових ресурсів і малопродуктивної зайнятості населення на невеликих за розмірами підприємствах. В Україні на кінець 2015 року налічувалось лише 423 великих підприємства (або 0,02% загальної кількості суб'єктів господарювання, включаючи фізичних осіб-підприємців). Решта суб'єктів -- це малий та середній бізнес (15,51 тис. суб'єктів середнього підприємництва; 1,958 млн суб'єктів малого підприємництва (з них 327,8 тис. малих підприємств та 1,63 млн фізичних осіб-підприємців) (табл. 6).

Таблиця 6

Кількість підприємств та фізичних осіб-підприємців за їх розмірами (одиниць)

Джерело: систематизовано на основі [1].

За висновками Міністерства економічного розвитку і торгівлі України саме низьке податкове навантаження спонукає багато підприємців, особливо тих, які належать до суб'єктів малого та середнього бізнесу, до реєстрації своїх працівників як фізичних осіб-підпри- ємців, що працюють на спрощеній системі оподаткування для отримання так званої «економії» на податках і внесках до соціальних фондів. Результатом таких дій є незначні фіскальні надходження до бюджету та

Організація та ведення бізнесу в малих формах позначається також на поширенні неформальної зайнятості серед населення. У 2015 році кількість неформально зайнятого населення становила 4,3 млн або 26,2% від усього зайнятого населення, більшість з яких працюють в торгівлі, сільськогосподарській галузі, будівництві (табл. 4). Слід звернути увагу, що до 1990 року зайнятістю у неформальному секторі було охоплено лише 2-6% населення України. Основними причинами поширення неформальної зайнятості населення є: дефіцит гідної та високооплачуваної праці несправедлива конкуренція серед підприємств, які офіційно реєструють своїх працівників. недосконалість законодавчої бази, яка регулює ринок праці та зайнятості; слабкий соціальний захист працівників; бажання бути більш самостійним і мати вільний час; трудова міграція населення; дистанційна робота, різні форми гнучкої зайнятості.

Часто підприємці навмисно розділяються на менші підприємства, щоб використовувати спрощену систему оподаткування для уникнення від соціальних, податкових та облікових зобов'язань [12].

Зокрема, при тому, що великі підприємства в загальній кількості підприємств посідають лише 0,10,2%, вони створили робочі місця для 30-32% працюючого населення, середні підприємства в загальній кількості підприємств займають лише 4-5,5%, але на них працює до 44% активного населення. Малі ж підприємства при тому, що становлять 95% від загальної кількості підприємств, створили робочі місця для 27% зайнятого населення (з них мікропідприємства, займаючи в загальній кількості підприємств 80-85%, забезпечили робочими місцями лише 11% працюючих).

Подрібнення бізнесу, яке негативно впливає на можливість створення високопродуктивних робочих місць, також простежується в групуванні показників підприємств за кількістю зайнятих на них працівників: до 9 осіб, з 10 до 50 осіб, від 50 до 250 осіб, більше 250 осіб (табл. 8).

Таблиця 8

Групування окремих показників підприємств за кількістю зайнятих працівників

Зокрема, підприємств з кількістю зайнятих до 9 осіб налічується 80-82% від загальної кількості організаційних утворень, а кількість працюючих на них становить лише 10-11%. На цьому фоні підприємств з кількістю зайнятих працівників 250 осіб і більше налічується лише 1%, але на них працює понад 50% від загальної кількості населення, яке займається економічною діяльністю. Таким чином, великі бізнес структури створюють основні робочі місця в національній економіці.

Відповідно до Закону України від 6 вересня 2012 р. № 5205^1 «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» передбачається державна підтримка інвестиційних проектів, зокрема лізингових, які відповідають таким критеріям [5]: а) загальна кошторисна вартість перевищує суму, еквівалентну: 3 млн євро -- для суб'єктів великого підприємництва; 1 млн євро -- для суб'єктів середнього підприємництва; 500 тис. євро -- для суб'єктів малого підприємництва; б) кількість створених нових робочих місць для працівників, які безпосередньо задіяні у виробничих процесах, має перевищувати: 150 -- для суб'єктів великого підприємництва; 50 -- для суб'єктів середнього підприємництва; 25 -- для суб'єктів малого підприємництва; в) середня заробітна плата працівників не менш як у 2,5 рази повинна перевищувати розмір мінімальної заробітної плати.

Політика створення продуктивних робочих місць, які здатні впливати на інноваційну діяльність та забезпечити сталий розвиток, активно проводиться в ЄС. Як свідчить світова практика, упродовж останніх десятиліть на функціонування ринку праці економічно розвинених країн ЄС впливали такі чинники, як глобалізація, розвиток наукомістких та інформаційних галузей економіки, зростання впливу соціальної згуртованості на вирішення соціально-економічних проблем у сфері зайнятості [7, с. 203]. У багатьох країнах ЄС змінено концептуальні підходи щодо реалізації політики у сфері зайнятості, які полягають в переході від політики стимулювання попиту до політики стимулювання пропозиції робочої сили [7, с. 204].

Стратегія «Європа 2020» встановлює три основні пріоритети зростання економіки: соціально-інтегрова- не (inclusive) зростання, що дозволить підвищити рівень зайнятості населення, досягти соціального миру та згоди в суспільстві; стійке (sustainable) зростання, що передбачає розбудову економіки, заснованої на ефективному використанні ресурсів, екології та справедливій конкуренції; розумне (smart) зростання як базу для розвитку економіки, заснованої на знаннях та створенні інновацій [14].

Одним із пріоритетних завдань в Стратегії «Європа 2020» визначено розбудову конкурентоспроможної «нової європейської економіки знань» і забезпечення повної зайнятості економічно активного населення. У стратегії «Європа 2020» передбачені дуже важливі завдання, які необхідно реалізувати до 2020 року: працевлаштування 75% населення віком від 20 до 64 років; кількість людей, що перебувають на межі бідності, має скоротитися на 20 млн осіб; інвестування 3% ВВП країн ЄС в наукові дослідження, пошук та впровадження новітніх технологічних укладів; частка тих, хто не закінчує середню школу, не має перевищувати 10% і щонайменше 40% молоді повинні мати вищу освіту.

Таким чином, високопродуктивна інноваційна зайнятість стає пріоритетом номер один в розвиненому суспільстві.