Екологічні інновації в регіональній інноваційній системі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України

Відділ економічного регулювання природокористування

Екологічні інновації в регіональній інноваційній системі

доктор економічних наук,

старший науковий співробітник

А.І. Мартієнко

кандидат економічних наук, докторант,

старший науковий співробітник

С.А. Бондаренко



Анотація

Статтю присвячено дослідженню сутності регіональної інноваційної системи, її місця в регулюванні процесу екологізації регіону на основі удосконалення механізму впровадження екологічних інновацій. У статті проаналізовано сучасний стан інноваційної діяльності та інноваційної активності промислових підприємств Одеської області, що дало можливість виявити основні проблеми та ключові перешкоди впровадження екологічних інновацій для екологізації регіону. Установлено, що невиважена політика фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств є основною проблемою. Крім того, державний менеджмент знаходиться у критичному стані щодо здатності регулювання інноваційної діяльності в сфері природокористування, недосконалим є інституційне забезпечення, потребує удосконалення інфраструктура. Запропоновано основні напрямки удосконалення державного управління процесом екологізації регіону.

Ключові слова: екологізація регіону, екологічні інновації, інноваційна діяльність, інноваційна активність промислових підприємств, державне управління, регіональна інноваційна система, еколого-інноваційна діяльність, державна екологічна інноваційна політика, регіон.



Annotation

The article studies the nature of the regional innovation system, its place in the regulation process of greening the region through improving the mechanism of implementing environmental innovations. The article analyzes the current state of innovation and innovative activity of industrial enterprises of Odessa region, making it possible to identify the main problems and obstacles implementing key ecological innovations for greening the region. It is established that the policy of funding innovative industrial activities is a major problem. In addition, public administration is in critical condition about the ability of regulatory innovation in the field of nature, is imperfect institutional support, infrastructure needs improvement. The main directions of improvement of the governance process of greening the region.

Keywords: the greening of the region, environmental innovation, innovation, innovation activity of industrial enterprises, public administration, regional innovation system, eco-innovation, state environmental innovation policy, region.



Постановка проблеми. Україна на сьогодні є однією з найзабруднійших й екологічно проблемних країн. За оцінками Індексу якості навколишнього середовища (Environmental Performance Index), які здійснює Йельській університет (США), Україна займає 87-е місце серед 163 країн світу. Рівень навантаження нанавколишнє природне середовище в Україні в 4-5 разів перевищує аналогічні показники інших країн. За рівнем раціонального використання і якості водних ресурсів Україна, за даними ЮНЕСКО, займає 95-е місце з 122 країн світу. Стан земельних ресурсів в Україні близький до критичного: на всій території країни спостерігаються процеси деградації земель. Наймасштабнішими є ерозія (близько 57,5% земель) та забруднення земель (близько 20% території), а щорічні втрати гумусу складають 0,65 т / га [1].

Загострення та поглиблення екологічних проблем, деградація навколишнього середовища та природних ресурсів продовжується в Україні на протязі останніх десятиліть. Причиною цьому є те, що в Україні не достатньо послідовно реалізується єдина державна (національна) екологічна політика, не запроваджуються принципи раціонального природокористування та мінімізації негативного впливу на екологічні об'єкти при здійсненні антропогенної діяльності на регіональному рівні.

Органічною складовою національної екологічної політики є регіональна екологічна політика держави. Основні тенденції розвитку регіональної політики свідчать про недостатність уваги до необхідності забезпечення екологізації регіональної політики в умовах «зеленого» зростання та якісного відтворення потенціалу регіонів на еколого-соціально-економічних засадах, гармонізації геопросторових відносин між країною та регіонами, що потребує суттєвих змін як в контексті реформування регіональної політики, так і в системі формування та реалізації державної екологічної політики.

Одним з інструментів, які сприяють впровадженню європейських стандартів у економіку регіонального природокористування, визнано екологічні інновації, як індикатор сталого і зрівноваженого розвитку в умовах конкуренції. Це підтверджують міжнародні програмні документи та статистичні звіти, у яких екологічні інновації трактуються як інновації, що підвищують ефективність використання природних ресурсів з економічної точки зору, зниження негативного впливу діяльності людини на навколишнє середовище або підвищення стійкості екологічної системи до навантаження. Впровадження екологічних інновацій сприяє розвитку і розширенню ринку екологічних товарів і послуг.

Проте на сьогодні в Україні не сформовано інструментарій управління екологічними інноваціями, не розроблено дієвих механізмів регулювання та державного стимулювання інноваційних розробок в природокористуванні за умови децентралізації.

Особливої актуальності набуває розробка і адаптація до специфіки регіонів інституціональних засад управління природними ресурсами та забезпечення сталого розвитку в умовах децентралізації влади в Україні, яка повинна супроводжуватися певною адаптацією існуючих організаційно-економічних механізмів і формуванням на їхній основі механізмів, що безпосередньо пов'язані з підвищенням ефективності інноваційного розвитку. Потребує рішення питання щодо виділення ролі та місця екологічних інновацій в регіональній інноваційній системі.

Актуальність даної роботи полягає в виділенні основних недоліків організаційно-економічного механізму впровадження екоінновацій в регіоні, виявленні місця екологічних інновацій в регіональній інноваційній системі та обґрунтуванні пропозицій по удосконаленню державного управління процесом екологізації регіону.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для формування основ політики управління екологічними інноваціями в регіональному аспекті існують значні труднощі і проблеми, пов'язані як з теоретико-методологічною базою, зі стратегічними цілями і завданнями на державному рівні, так і з їх практичною реалізацією на місцевому рівні. Значні труднощі обумовлені тим, що процес управління слабо структурованими системами, якою є екологічна система, за рахунок традиційних методів неможливий. Так, вектор державного управління у напрямку інноваційної діяльності практично орієнтовано на галузевий принцип, з реалізацією по лінії відповідних міністерств і відомств. Завдання полягає в збалансованому поєднанні галузевого та територіального підходів у процесі управління природокористуванням на засадах екологічної безпеки. Розгляду сучасних проблем природокористування та визначенню напрямків державної екологічної політики України, в тому числі на засадах європейської інтеграції, присвятили свої публікації такі вчені, як О. Веклич, Т. Ковалевська, О. Колєнов, О. Островерх та ін.

Нинішня адміністративно-інституційна інфраструктура державного екологічного управління є переважно централізованою з дублюванням функцій на регіональному та місцевому рівнях. Це часто призводить до конфліктів і безвідповідальності. Тому під час формування громадянського суспільства й ринкової виробничої інфраструктури функції і відповідальність державного управління мають бути перерозподілені на національному рівні та делеговані на регіональний рівень. Важливим в процесі реформування системи регіонального управління та розбудови місцевого самоврядування стає створення системи управління екологізацією інноваційного розвитку, забезпечення її функціонування відповідними дієвими механізмами для втілення в реалії взаємодію держави та суспільства, а також взаємодію з різними елементами соціальної системи. Проблеми розбудови та підвищення рівня інноваційної інфраструктури висвітлені в роботах науковців, таких як Б. Буркинський, Ю. Бажал, В. Геєць, Б. Патон, Б. Данілішин, Ю.Пахомов, П. Бубенко.

Завдання просування екологічних інновацій мають стати найбільш пріоритетними для регіональних органів управління. Для цього важливим є екологізація інноваційної діяльності з урахуванням регіональних аспектів. Значний вклад у дослідження проблем екологізації інноваційної діяльності на різних рівнях організації і управління зробили такі науковці, як: Н. Андрєєва, О. Балацький, Л. Мельник, В. Паламарчук, О. Прокопенко, О. Садченко, В. Степанов, С. Харічков, М. Хвесик, Є. Хлобистов та ін.

Проте, досі актуальним стає виділення місця та ролі екологічних інновацій в регіональній інноваційній системі, створення власної регіональної інфраструктури інноваційного розвитку регіону для забезпечення оптимізації проходження етапів процесу від фундаментальних розробок до технологічного втілення та впровадження у виробництво екологічних інновацій. Необхідно розробити механізми стимулювання для просування екологічних інновацій і закріпити правила у відповідних нормативно-правових актах.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є дослідження сутності регіональної інноваційної системи, виділення її місця в регулюванні процесу екологізації регіону на основі удосконалення механізму впровадження екологічних інновацій.

Виклад основного матеріалу дослідження. У зв'язку з усвідомленою необхідністю переходу до «зеленої» економіки особливої ролі надається екологічним інноваціям. Екологічні інновації є кінцевим продуктом еколого-інноваційної діяльності по створенню, використанню і впровадженню у виробництво еколого-орієнтованого нововведення, що реалізуються у вигляді екологічних товарів (виробів або послуг), технологій їх виробництва, методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту товарів, що сприяють розвитку і підвищенню соціально-економічної ефективності функціонування суб'єктів господарювання, забезпечують ресурсно-екологічну безпеку, мінімізацію впливу і охорону навколишнього середовища. Еколого-інноваційна діяльність в межах економічної системи (місцевої, регіональної або національної) також залежить від виконання суб'єктами (університетами, дослідними центрами, структурами підтримки інноваційної діяльності, промисловими підприємствами, громадськими організаціями) рамкових угод (норм і правил). Інтенсивність і якість взаємодії цих суб'єктів визначає продуктивність такої системи.

Виділяють екологічні інновації в рамках науково-технічних, управлінських, економічних напрямів. Перші засновані на нових наукових і техніко-екологічнихрішеннях, другі - на нових організаційних рішеннях, а треті - на нових ефективних економіко-екологічних рішеннях. Технології, які дозволяють ефективно вирішувати екологічні проблеми, є комплексними і досить складними, що вимагає не тільки інноваційних інженерних ідей, а й інноваційних підходів в управлінні та організації життя суспільства. Саме на такий підхід має орієнтуватися екологічна політика України як на національному, так і на регіональному рівні. Тому для розуміння місця екологічних інновацій у розвитку економіки регіонів України слід враховувати як науково-технологічні, так і адміністративні («управлінські») інноваційні рішення.

В залежності від сфери впровадження екологічних інновацій, вони бувають:

1) технічні (екологічні інноваційні продукти, технології);

2) організаційні (інноваційні форми і методи організації діяльності, направлені на зниження екологічної безпеки);

3) економічні (залежно від значимості в економічному розвитку - базисні, поліпшуючі та псевдо інновації);

4) соціальні (форми і методи впливу на екологізацію виробництва і споживання).

Основними критеріями екологічних інновацій є:

- науково-технічний прогрес (рішення проблем забезпечення паливно-енергетичними ресурсами та альтернативними джерелами енергії, екологічно чистими продуктами харчування, товарами народного
споживання, новими матеріалами, ресурсозберігаючими технологіями тощо);

- практичне втілення (використання в промисловості, сільському господарстві, освіті, охороні здоров'я тощо);

- здатність задовольняти потреби за допомогою обміну (реалізованість на ринку).

В економічній науці екологічно спрямований інноваційний розвиток в цілому розглядається як процес господарювання, що ґрунтується на безперервному пошуку і використанні нових способів та сфер реалізації потенціалу національної економіки, регіону та підприємства в мінливих умовах зовнішнього середовища, які спрямовані на досягнення позитивних зрушень, пов'язаних із впровадженням екологічних інновацій, та сприяють зростанню соціального та еколого-економічного ефекту. Тобто це процес неухильного і послідовного створення, впровадження та поширення екологічних інновацій, які сприяють задоволенню існуючих та потенційних потреб споживачів та суспільства, без загрози вичерпання потенціалу інтегрального ресурсу та можливості забезпечення інтересів та потреб майбутніх поколінь.

Практика успішних економік світу показує, що найбільш результативний процес інноваційного розвитку відбувається в рамках створення та функціонування інноваційної системи.

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 680-р «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи» термін «національна інноваційна система» трактується як «сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу» [2]. Варто зазначити, що цей документ чітко згрупував елементи НІС в окремі підсистеми: державного регулювання, освіти, генерації знань, інноваційної інфраструктури, виробництва.

Окремі елементи НІС в Україні на даному етапі вже існують:

- функціонує мережа державних наукових центрів;

- в регіонах з розвиненим науково-технічним потенціалом з'явились інноваційно-технологічні центри і розпочата робота з організації інноваційно-промислових комплексів;

- формуються центри науки і високих технологій за стратегічними науково-технічними напрямами;

- організована система підготовки менеджерів;

- розгортаються інформаційні мережі і бази даних.

Регіональна парадигма передбачає бачення регіональної економічної системи як життєздатного середовища, яке включає в себе соціальні, політичні, інституціональні, екологічні та економічні системи регіону. Концепція регіональної інноваційної системи (РІС) (regional innovation system) народилася на початку 1990-х років і досить швидко стала розглядатися в якості зручного аналітичного інструмента для підвищення ступеню розуміння інноваційних процесів на рівні регіональної економіки, як це показано в роботах Б. Ашейма, А. Ісаксен і Ф. Кука. Популярність концепції регіональних інноваційних систем також пов'язана з підвищенням ролі територіально ідентифікованих кластерів промислового розвитку і визнання їх значимості для інноваційного розвитку регіону.

Серед українських дослідників, що ґрунтовно займаються проблемами становлення та розвитку регіональних інноваційних систем, слід відзначити Л. Федулову, яка пропонує визначати регіональну інноваційну систему як сукупність організаційних, структурних і функціональних компонентів (інституцій), задіяних у процесі створення та застосування наукових знань та технологій, що визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови інноваційного процесу в межах регіону та забезпечують розвиток інноваційної діяльності [3]. Інші дослідники, Поручник А. та Брикова І., пропонують визначати РІС як сукупність приватних фірм, державних компаній, громадських організацій, органів влади та центрів створення нових знань і їх подальшої дифузії (таких, як університети, дослідницькі інститути, експериментальні лабораторії, агенції інноваційного розвитку тощо), які поєднані між собою специфічними партнерськими взаємовідносинами, що сприяють інтенсифікації інноваційної діяльності та, як наслідок, підвищенню рівня конкурентоспроможності регіону [4]. Особливий акцент автори роблять на необхідності створення в регіоні ефективного механізму фінансування та наступної комерціалізації результатів.

Виходячи з основних положень концепції інноваційної системи, задля функціональності РІС має відповідати таким характеристикам:

- системність в виявленні характеру явища;

- масштабність (менший масштаб, але більш високий рівень конкретності у порівнянні з національною інноваційною системою);

- мережевий принцип побудови і розвитку, що передбачає залученість учасників регіональної інноваційної системи в різного роду мережі, при цьому, соціальні відносини відіграють значну роль;

- основні процеси функціонування і розвитку регіональної інноваційної системи пов'язані з економікою знань;

- унікальність і специфіка регіону, яка визначається характером взаємодії різнорідних елементів системи: підприємств, регіональної влади, освітніх установ, наукових організацій, громадських організації, а також норми і цінності населення даної території;

- інноваційна діяльність напряму залежить від доступності, якості і вартості в рамках конкретного регіону необхідних ресурсів, таких як наявність розвиненого і спеціалізованого ринку праці, доступність спеціалізованих контракторів і постачальників, джерел нових знань і так званих «ефектів переливу» (spillover effect), місцевих традицій підприємництва та співпраці, підтримуючих агентств і організацій, розвиненість ринків збуту тощо;

- високий рівень інноваційної активності можливий в умовах географічної концентрації інноваційно активних підприємств (організацій) та їх територіальної близькості один до одного. Дані умови призводять до виникнення так званих кластерів або промислових районів (industrial districts), які характеризуються наявністю груп підприємств (організацій), що працюють в одній або близьких галузях і знаходяться в тісній взаємодії один з одним, а також з організаціями та інституціями, що створюють інноваційні ресурси загального користування;

- регіональна спеціалізація, яка визначається територіальною специфікою, що залежить від: 1) стимулюючого впливу інституціонального режиму, 2) наявності необхідних інноваційних здібностей і ресурсів, 3) розвиненості ринків збуту, 4) норм і форм міжорганізаційної координації інноваційної діяльності, що склалися в регіоні.

РІС охоплює три рівня [5]:

1. Рамкові умові, які, в свою чергу, можна також розділити на три складові:

- інфраструктура та ресурси, до яких зокрема входить якість та стан транспортної системи, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в регіоні, природні ресурси та особливості регіону;

- структурна складова, яка характеризує законодавчу базу, регіональну політику, промислову політику тощо;

- надструктурна складова, яка характеризує рівень та особливості культурного розвитку, звичаї, традиції та правила поведінки, що прийняті в регіоні.

2. Ресурси для здійснення інновацій, до яких відносяться професійні навички, знання та технології, а також капітал, які необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

3. Інституції, або інституційний рівень, тобто той рівень, на якому відбувається взаємодія між активним суб'єктами регіональної інноваційної системи, а саме: фірми (підприємства), регіональні агенції підтримки інноваційної діяльності та інші посередники, освітні та науково-дослідні установи, фінансові посередники та ланцюжки поставок.

Таким чином, РІС представлена сукупністю активно взаємодіючих один з одним учасників інноваційної діяльності, залучених в процеси створення,поширення і використання нових знань в цілях освоєння різного роду інновацій на території регіону. При цьому, слід пам'ятати, що сама інновація є не метою, а засобом отримання відповідних конкурентних переваг. Наукову ідею важливо довести через комерціалізацію до завершеного інноваційного продукту.

Процес екологізації регіону, який представляє собою послідовне впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, прийняття управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів регіону з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшенням на різних рівнях управління, має бути чітко прописаний і зайняти своє місце в структурі РІС.

Звичайно ж, як і будь-який процес, який впливає на розвиток суспільства, екологізація неможлива без належного управління на усіх етапах, зокрема державного управління природокористуванням та процесами екологізації. Процес екологізації економіки має бути системним, регульованим, інтегрованим в ринкове середовище. Тому бізнес-спільнота може бути природним і ефективним партнером і союзником органів державного управління, науки та громадськості в досягненні поставлених цілей. Це випливає з формальних і неформальних взаємодій між різними суб'єктами екосистеми. При цьому підприємства є основними носіями технологічного знання та ноу-хау, а також первинними агентами у пошуках інновацій. Саме фірми (підприємства) є центральним елементом РІС, адже вони адаптують та перетворюють інновації у продукти чи процеси для отримання комерційної вигоди. Вони взаємодіють та пов'язані зі своїми постачальниками, освітніми та дослідницькими організаціями, фінансовими інституціями та регіональними агенціями підтримки інноваційного розвитку. В результаті такої взаємодії можуть виникати галузеві промислові кластери або галузеві інноваційні системи, які доцільно розглядати в межах РІС.

Оцінити рівень пoширення іннoвацій в екoлoгічній галузі спробуємо через призму інтенсивності ствoрення і викoристання нoвітніх технoлoгій промисловими підприємствами регіону.

У вітчизняній літературі для характеристики рівня розвитку інновацій у промисловості застосовується сегментація видів промислового виробництва за технологічними укладами. В Україні спостерігається значна диспропорції в промисловому розвитку, і у першу чергу, в розрізі інновацій. Дослідження рівня економічного розвитку виробництва та динаміки технологічних зрушень у структурі промислового комплексу регіонів України виявили, що лідерами виступають лише ті регіони, де поєднані промисловість з науково-технологічною сферою (м. Київ, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Донецька та Одеська області), вони - найбільш інвестиційно-привабливі і конкурентоспроможні.

Для аналізу обрано Одеський регіон. В промисловості Одеської області зосереджений значний виробничий і науково-технічний потенціал (наукоємні галузі машинобудування, інтегрований у світове виробництво потенціал хімічного виробництва, сучасні потужності харчової, легкої промисловості). Пріоритетні галузі промислового виробництва в Одеській області за період 2008-2013 рр. були представлені: харчова промисловість - до 28% загального обсягу реалізованої продукції, хімічна та нафтохімічна промисловість - 22%, машинобудування - до 7%, виробництво готових металевих виробів - 4%.

Для тoгo, щoб зрoбити виснoвки прo рівень іннoваційнoї діяльнoсті в Одеській oбласті неoбхіднo рoзглянути іннoваційну активність прoмислoвих підприємств oбласті та результати впрoвадження інновацій (табл. 1).



Таблиця 1. Іннoваційна активність прoмислoвих підприємств Одеської області та впрoвадження інновацій за період 2000-2014 рр.

Роки	Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, %	Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %
2000	4,8	3,3	0,7
2008	11,4	9,8	1,3
2009	14,2	10,0	0,5
2010	15,7	12,9	0,8
2011	20,6	12,8	2,2
2012	22,3	14,0	3,6
2013	17,6	11,3	3,6
2014	16,8	9,8	2,4

Джерело: Сайт Головного управління статистики в Одеській області [Ел. рес.]. - Режим доступу : http://od.ukrstat.gov.ua/

Так, найбільший відсoтoк впрoвадження іннoваційних технoлoгій на підприємствах Одеської oбласті спoстерігався у 2012 рoці (14%). Далі цей показник знижується (9,8% - у 2014 році).

Таку ж тенденцію до зниження в останні роки має і показник впровадження нових маловідходних, ресурсозберігаючих процесів, як це видно із таблиці 2.

Таблиця 2. Впровадження інновацій на промислових підприємствах Одеської області за період 2000-2014 років

Роки	Впроваджено нових технологічних процесів, процесів, од	у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі,	Освоєно інноваційні види продукції, найменувань, од	з них нові види техніки, од
		од	%		од	%
2000	14	4	28,6	140	11	7,9
2008	33	17	51,5	50	13	26,0
2009	26	15	57,7	46	7	15,2
2010	37	27	73,0	72	4	5,6
2011	31	22	71,0	82	12	14,6
2012	35	28	80,0	108	8	7,4
2013	24	20	83,3	87	9	10,3
2014	30	11	36,7	82	7	8,5

Джерело: Сайт Головного управління статистики в Одеській області [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://od.ukrstat.gov.ua/

Бачимо, що динаміка впровадження інновацій на промислових підприємствах Одеської області має нестійкий характер. Протягом досліджуваного періоду обсяг впровадження інноваційних видів продукції на промислових підприємствах Одеської області значно перевищував обсяг впровадження нових технологічних процесів. Частка маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологічних процесів у впровадженні нових технологічних процесів (максимальне значення - 83,3% - у 2013 році, значно менше - 36,7% - у 2014 році) перевищувала частку нових видів техніки у впровадженні інноваційних видів продукції (8,5% - у 2014 році).

Інноваційна активність галузей промисловості у розрізі технологічних укладів за останні шість років майже не змінилася: більше активною стала інноваційна діяльність у галузі сектора середніх технологій; зросла інноваційна активність металургії та обробки металу у секторі низьких технологій. Для порівняння, в розвинутих країнах Заходу інноваційною діяльністю займається 50-60% загальної кількості підприємств. На сьогодні в країнах Європейського Союзу (ЄС) питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю становить близько 53%. Найбільша кількість інноваційних підприємств, серед країн ЄС, знаходиться у Німеччині (79,3%), найменша - в Болгарії (27,1% до загальної кількості підприємств) [6].

Поки що основні витрати підприємств в інноваційної сфері приходяться на придбання машин та обладнання, проведенню досліджень відводиться значно менше уваги (табл. 3).

Таблиця 3. Витрати інноваційної діяльності промислових підприємств Одеської області за період 2000-2014 рр.

Роки	Загальна сума витрат	У тому числі за напрямами
		дослідження і розробки1	у тому числі	придбання нових технологій2	підготовка виробництва для впровадження інновацій3	придбання машин та обладнання, пов'язані з упровадженням іновацій4	Інші витрати
			внутрішні НДР	зовнішні НДР
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
2000	3,1	100	1,4	45,2	Х		Х		-		0,3	9,7	1,2	38,7	0,2	6,5
2008	272,5	100	22,6	8,3	12,8	4,7	9,9	3,6	-		Х		246,5	90,5	3,3	1,2
2009	189,7	100	11,6	6,1	9,7	5,1	1,9	1,0	0,2	0,1	Х		176,9	93,3	1,0	0,5
2010	157,0	100	2,4	1,6	2,3	1,5	0,1	0,1	0,7	0,4	Х		148,8	94,8	5,1	3,2
2011	172,5	100	4,4	2,6	4,3	2,5	0,1	0,1	0,03	0,0	Х		166,7	96,6	1,3	0,8
2012	1497,4	100	26,3	1,8	4,6	0,3	21,7	1,4	1,6	0,1	Х		1460,5	97,5	8,9	0,6
2013	91,0	100	4,4	4,8	4,0	4,4	0,4	0,4	0,02	0,0	Х		85,5	93,9	1,2	1,3
2014	323,9	100	1,0	0,3	0,7	0,2	0,3	0,1	0,002	0,0	Х		321,5	99,3	1,5	0,4

¹ З 2007 року сума внутрішніх та зовнішніх НДР. ² З 2007 року придбання інших зовнішніх знань. ³ З 2007 року показник віднесено до інших витрат. ⁴ З 2007 року придбання машин, обладнання та програмного забезпечення.

Джерело: Сайт Головного управління статистики в Одеській області [Ел. рес.]. - Режим доступу : http://od.ukrstat.gov.ua/

У 2014 році на придбання машин та обладнання витратилося 99,3%, при цьому на дослідження та розробки та на придбання нових технологій - зовсім мізерні частки.

Сума витрат на інноваційну діяльність та обсяг реалізованої інноваційної продукції промисловими підприємствами за 2010 - 2014 рр. представлено на рисунку 1.

Джерело: Сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

Рис. 1. Сума витрат на інноваційну діяльність та обсяг реалізованої інноваційної продукції промисловими підприємствами за 2010 - 2014 рр.

Джерело: Сайт Головного управління статистики в Одеській області [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://od.ukrstat.gov.ua/



Аналіз виробничого сектора свідчить, що 34,4% інноваційно-активних підприємств України за статистичною звітністю - це підприємства оптової торгівлі з нетехнологічними інноваціями. В структурі витрат українських підприємств на інноваційну діяльність частка витрат на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення складає більше 70%. Другу позицію займають нетехнологічні - маркетингові та організаційні витрати, які умовно можна вважати інноваційними. У 2011 - 2014 рр. витрати на придбання машин та устаткування в сумі з нетехнологічними витратами складали 90% витрат на інноваційну діяльність. Тобто, інноваційний розвиток українських підприємств ґрунтується не на науково-дослідних розробках, а на придбанні закордонного обладнання та нетехнологічних інноваціях.

Першочерговими проблемами розвитку інноваційної діяльності в Україні є недостатність фінансування, неспроможність держави підтримувати дані процеси.

У таблиці 4 розглянуто основні джерела фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств України і Одеської області. У загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності на промислових підприємствах України, підприємствам Одеської області відводиться незначний відсоток (2,0% - у 2010 році, 1,2 - у 2011 році, найбільше значення - 13% - у 2012 році, найменше значення - 0,9% - у 2013 році, 4,2% - у 2014 році). Аналіз показує, що фінансування інноваційної діяльності промислові підприємства Одеського регіону здійснювали переважно за власні кошти (68,5% - у 2010 році, 85,6% - у 2011 році, найменше значення - 9,1% - у 2012 році, найбільше значення - 96,9% - у 2013 році), тільки у 2012 р. відбулося значне фінансування іноземними інвесторами на суму 600,0 млн. грн. і за рахунок кредитів на суму 757,1 млн. грн. Інші джерела фінансування (кошти держбюджету, місцевих бюджетів, інші кошти) є дуже незначними. Фінансування з позабюджетних фондів та вітчизняних інвесторів взагалі відсутнє.

Таблиця 4. Джерела фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств України за 2010 - 2014 рр.

Показники, млн. грн.	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2014 рік
Загальна сума витрат на інноваційну діяльність промислових підприємств України, млн. грн./%	8045,5/100	14333,9/100	11480,6/100	9562,6/100	7695,9/100
по Одеській області /% від заг. обсягу по Україні	157,0/2,0	172,5/1,2	1497,4/13,0	91,1/0,9	323,9/4,2
з них: за рахунок власних коштів, млн. грн./%	4775,2/59,4	7585,6/52,9	7335,9/63,9	6973,4/72,9	6540,3/85,0
по Одеській області	107,5/68,5	147,5/85,6	135,9/9,1	88,3/96,9	320,6/98,9
з державного бюджету, млн. грн./%	87,0/1,1	149,2/1,0	224,3/2,0	24,7/0,3	344,1/4,5
по Одеській області	2,1/1,3	-	-	-	-
з місцевих бюджетів	5,7/0,1	12,3/0,1	17,6/0,1	157,7/1,6	-
по Одеській області	1,0/0,6	0,2/0,1	0,6/0,0	1,5/1,6	-
за рахунок коштівпозабюджетних фондів	-	-	0,02/0,0	2,1/0,0	-
по Одеській області	-	-	-	-	-
за рахунок коштіввітчизняних інвесторів	31,0/0,4	45,4/0,3	154,5/1,3	123,7/1,3	-
по Одеській області	-	-	-	-	-
за рахунок коштів іноземних інвесторів	2411,4	56,9	994,8/8,7	1253,2/13,1	138,7/1,8
по Одеській області	42,9/27,3	-	600,0/40,1	-	-
за рахунок кредитів	-	-	2407,8/21,0	630,2/6,6	-
по Одеській області	3,5/2,2	24,7/14,3	757,1/50,6	1,2/1,3	-
інші джерел, млн. грн./%	735,2/9,0	6484,6/45,3	345,8/3,0	397,6/4,2	672,8/8,7
по Одеській області	-	-	3,7/0,2	-	3,3/1,1

Джерело: Сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

Сайт Головного управління статистики в Одеській області [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://od.ukrstat.gov.ua/

При цьому інформація щодо інноваційних екологічних технологій у матеріалах Держкомстату відсутня. Так, виділяють чотири типи інновацій: продуктові, процесові, маркетингові й організаційні. І до складу кожного з цих типів можуть входити екологічні інновації.

Проведений аналіз щодо інноваційної активності промислових підприємств, джерел фінансування інноваційної діяльності тощо дає можливість зробити виснoвoк, щo на даний час промислові підприємства не є зацікавленими у впрoвадженні інновацій, взагалі, у тому числі і екoлoгічних іннoвацій. Тобто в Одеській області не працюють механізми стимулювання підприємств до екологізації свого виробництва і впровадження екологічних інновацій. регіональний інноваційний екологічний державний

Дані аналізу указують на неспроможність державного менеджменту регулювати інноваційну діяльність промислових підприємств. Це і є причиною того, що Україна нині входить до групи країн, які знаходяться у «початковій» стадії розвитку, коли джерелами конкурентоспроможності являються або сировина, або дешева некваліфікована робоча сила. При цьому, досвід і світoва практика свідчать, щo імплементація ефективнoї іннoваційнoї екoлoгічнoї пoлітики в регіoні немoжлива без комплексної підтримки її на державнoму рівні.

Нажаль, на рівні держави відсутні практичні кроки, хоча нормативно-правове підґрунтя розроблене, проте це вимагає розробки конкретних механізмів впровадження основних положень в практику, які нажаль на сьогодні або відсутні, або не працюють.

Організаційно управління природокористуванням здійснюється за допомогою територіального та відомчого принципів. Територіально принцип поширюється на всіх користувачів природи та природних ресурсів, всі об'єкти природи у межах держави в цілому або певної адміністративної одиниці. Відомче управління поширюється на певний об'єкт природи: воду, землю, ліс, атмосферу.

Державне регулювання природокористування в Україні здійснюється комплексом заходів нормативно-правового, адміністративно-організаційного та економічного характеру, сукупність яких формує екологічну політику держави.

Державна екологічна політика функціонує на трьох рівнях - національному, регіональному та локальному.

На першому рівні розробляється методологічне, нормативне та правове забезпечення; проводяться екологічна експертиза та екологічний аудит; відбувається державний контроль за дотриманням законодавства, здійснюються моніторингові дослідження; розповсюджуються екологічні знання.

На другому, регіональному, рівні відбувається регулювання використання природних ресурсів регіонального значення; розробка цільових проектів та програм.

На третьому рівні здійснюється регулювання природокористування окремих підприємств чи інших об'єктів (родовищ, кар'єрів, свердловин тощо) [7].

Для формування РІС необхідно [3]:

- утворення єдиної регіональної системи просування інноваційного продукту даного регіону;

- акумулювання даних про потреби в інноваційній продукції (технологіях) і оперативне інформування про це ВНЗ і наукових організацій, які здійснюють свою діяльність в даному регіоні;

- розвиток регіональної інформаційної мережі, що повинна здійснювати інформаційне забезпечення інноваційної діяльності на всіх етапах (ідея - дослідження - розроблення - впровадження);

- створення науково-методичної бази для створення та підтримки різних типів підприємств, організацій інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, наукових парків, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу технологій і технополісів);

- формування інноваційно-активних територій (технополісів, наукових парків);

- розвиток діючих елементів інфраструктури та створення нових ланок (добудовування «технологічних коридорів»), які будуть забезпечувати швидке просування інновацій від досліджень до комерціалізації і випуску продукту на ринок.

Процес екологізації інноваційного розвитку регіону повинен бути системним і охоплювати всі сфери, в тому числі й систему управління територіальним розвитком, основним елементом якої є інноваційні програми.

Одним із інструментів управління соціально-економічним розвитком регіонів є програмно-цільовий підхід до планування та управління, перевагою якого є можливості значної концентрації ресурсів для програмного вирішення пріоритетних завдань розвитку регіону.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», в Одеській області діють 5 регіональних програм з питань охорони довкілля.

Надходження коштів на природоохоронні програми має стати стабільним та базуватися на розвинутому механізмі природокористування, а головними елементами такого економічного механізму мають бути:

а) плата за спеціальне використання природних ресурсів;

б) плата за забруднення навколишнього середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

в) система фінансування і кредитування природоохоронних заходів та програм (державний і місцевий бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

г) екологізація податкової і цінової систем;

ґ) підтримка становлення і розвитку екоіндустрії [8].

Проте, аналіз виконання екологічних цільових програм національного та регіонального рівнів в Україні свідчить про наявність суттєвих прорахунків при застосуванні їх як інструменту державної екологічної політики, а саме:

1. Недофінансування державних цільових програм, що призводить до розпорошення бюджетних коштів та суттєвого зниження ефективності.

2. Невирішеність принципових проблем вибору пріоритетів для формування державних екологічних програм, спрямованість заходів досягнення мети на подолання наслідків, а не на превентивні заходи.

3. Відсутність ув'язки фінансування державних екологічних цільових програм з можливостями бюджету протягом усього терміну виконання програми.

4. Низький рівень програмної та міжпрограмної узгодженості на фоні великої кількості напрямів та значної кількості державних екологічних цільових програм призводить до дублювання завдань і заходів цих програм.

5. Відсутність надійного моніторингу та жорсткого контролю за ходом виконання державних екологічних цільових програм не дозволяє оперативно здійснювати та корегувати процес їх втілення. Це перешкоджає налагодженню надійного контролю за виконанням як з боку відповідального розпорядника коштів, так і з боку Держказначейства, ускладнює здійснення аналізу ефективності понесених витрат та не додає прозорості бюджетним потокам екологічного спрямування [3].

Таким чином, недостатність інформації щодо екологічних інновацій, її фрагментарність і відсутність системності приводить до того, що промислові підприємства не зацікавлені у впровадженні такого типу інновацій. Хоча з 2010 р в ЄС публікується еко-інноваційне табло з метою виявлення тенденцій і оцінки досягнення країн у галузі екологічних інновацій і переходу до зеленої економіки. Еко-інноваційне табло складається з п'яти груп індикаторів, охоплюючи такі напрямки:

1) еко-інноваційні вкладення (включаючи такі індикатори, як державні асигнування і витрати на дослідження і розробки у сфері навколишнього середовища та енергетики, загальне число зайнятих і дослідників як відсоток від загальної зайнятості, загальну вартість зелених інвестицій на ранній стадії);

2) еко-інноваційна діяльність (фірми, що впровадили інновації, спрямовані на зниження матеріаломісткості та енергоємності на одиницю випущеної продукції, відсоток від загального числа фірм, організації, зареєстровані в ІСО 14001);

3) еко-інноваційні результати (число еко-патентів в області зниження рівня забруднення навколишнього середовища, управління відходами та ефективного використання енергії; число академічних публікацій в області еко-інновацій);

4) наслідки для навколишнього середовища (продуктивність використання сировини, ефективність використання водних ресурсів, енергії, інтенсивність парникових викидів);

5) соціально-економічні наслідки (зайнятість, товарообіг, експорт продукції екологічно орієнтованих галузей) [9].

Проводячи порівняння з еко-інноваційним табло, можна зробити висновок, що статистика України не відстежує дані з екологічних інновацій, відсутні бібліографічні дані, дані про інтелектуальну власність.

Все це обумовлює необхідність використання системи показників моніторингу екологічного інноваційного розвитку України для оцінки рівня інноваційного потенціалу в галузі охорони навколишнього середовища та енергетики, інноваційної діяльності організацій, що здійснюють екологічні інновації, і впливу екологічних інновацій на соціально-економічний розвиток країни.

У систему показників моніторингу інноваційного розвитку доцільно також включити ряд нових показників, які є у європейському еко-інноваційному табло та еко-інноваційній базі даних ЄС, що дозволило б більш повно розкрити особливості екологічної спрямованості інноваційного розвитку України, а саме оцінити:

- особливості умов фінансування та підтримки екологічних інновацій;

- еко-інноваційну активність і ефективність інноваційної діяльності організацій;

- патентну активність в області зниження рівня забруднення навколишнього середовища, управління відходами та ефективного використання енергії;

- вплив еко-інновацій на навколишнє середовище;

- вплив інноваційних процесів на економіку країни, а саме соціально-економічні наслідки еко-інновацій;

- рівень конкурентоспроможності інноваційних продуктів екологічно орієнтованих галузей;

- проведення міжнародних зіставлень з європейськими країнами.

Таким чином, предметом еколого-економічного управління в інноваційній сфері є діяльність суб'єктів природокористування і природоохоронної діяльності, яка повинна бути офіційно визнаною і підкріпленою відповідними документами. При цьому основні положення мають відображатися у вигляді направленої політики, стратегії розвитку територіально-господарських систем, регіонів, держави та реалізовуватимуться у таких напрямках:

? дотримання рівня екологічної безпеки і вимог природоохоронного законодавства;

- продовження гармонізації законодавчо-нормативної бази та її використання у всіх галузях економіки, екології, соціальної сфери, ліцензування, екологічних менеджменту, аудиту, нормування, сертифікації, страхування;

? раціоналізації використання природних ресурсів з врахуванням їх функцій, значення, вартості як природного капіталу держави;

- створення фондів підтримки інноваційної діяльності (фундаментальних досліджень, інноваційних програм, підтримки бізнесу);

? спрямування частини коштів від приватизації на інноваційне інвестування забезпечення якості НДР;

? забезпечення реалізації інноваційних програм, проектів щодо запобігання і кризових ситуацій у виробничій сфері та у вирішенні питань регіонального управління і природоохоронної діяльності;

? систематизації і узгодження всіх систем моніторингу щодо збору, обробки, та забезпечення обміну інформацією еколого-економічного характеру;

? доповнення та модернізація існуючих систем підготовки і перепідготовки фахівців;

? запровадження інституту гарантій регіональної влади за якість НДР;

? систематизації і створення єдиної бази інвестиційних проектів;

? розробки запровадження в практику прийняття управлінських рішень в інвестиційній сфері «порогових» значень індикаторів еколого-інвестиційної безпеки та ін.

Гoлoвними недoліками існуючoгo механізму управління в сфері oхoрoни навкoлишньoгo середoвища на регіoнальнoму рівні є [10]:

- відсутність системнoсті і кoмплекснoсті вирішення екoлoгічних прoблем;

- екoлoгічні платежі здійснюються вже після нанесення збитків навкoлишньoму середoвищу;

- ставки платежів майже завжди встанoвлюються централізoванo, а не із врахуванням реальних ринкoвих прoцесів;

- частo у реалізації існуючoгo механізму ускладнюючим є «людський фактoр» на стадіях узгoдження та затвердження, щo не виключає мoжливість кoрупції;

- даний механізм не стимулює викoристання підприємствами сучасних прирoдooхoрoнних технoлoгій.

Відповідно до Закону України від 16 жовтня 2012 року № 5456-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні», відбувається процес приведення нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність до вказаного Закону в рамках передачі повноважень від територіальних органів центральної виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, до обласних державних адміністрацій.

Адміністративна реформа істотно розширює права місцевих органів влади у сфері планування і управління природокористуванням. Завдання тут полягає в тому, щоб надані місцевим Радам права використовувались ефективно, поєднуючи в собі територіальні і галузеві підходи та інтереси. З цією метою планується реформування системи адміністративно-територіального устрою на основі створення правових, економічних та організаційних умов для формування територіальних громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування.

Заходи трансформації місцевих державних адміністрацій (від місцевих органів виконавчої влади загальної компетенції до контрольно-наглядових органів у структурі виконавчої влади) плануються шляхом вилучення у них та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру. Ці адміністрації матимуть функції виконавчої влади тільки з питань, що не можуть бути передані органам місцевого самоврядування (громадська безпека, ліквідація наслідків стихійного лиха, боротьба зі злочинністю, управління об`єктами державної власності тощо).

Регіональне регулювання інноваційних процесів виявляється в таких функціях:

- участь у розробці та реалізації державних і регіональних програм розвитку підприємництва;

- фінансова, матеріально-технічна, організаційно-методична підтримка господарських суб'єктів;

- залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів;

- сприяння інноваційній діяльності підприємницьких структур;

- стимулювання розробки і виробництва нових видів продукції, освоєння прогресивних технологій, патентів, ноу-хау;

- участь у створенні ринкової інфраструктури, що забезпечує господарським суб'єктам сприятливі умови.

Особливої уваги приділяється створенню повноцінної територіальної громади з чітким розмежуванням повноважень як між різними органами місцевого самоврядування, так і між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, спираючись на принцип субсидіарності, тобто наближеності до споживача соціальних благ.

Для успішної реалізації управління екологічними інноваціями необхідно «інституційне закріплення» цієї мети.

У складі інститутів Д. Норт виділяє три головних елементи [10]:

1) формальні правила (конституції, закони, адміністративні акти, офіційно закріплені норми права);

2) неформальні обмеження (традиції, звичаї, договори, угоди, добровільно взяті на себе норми поведінки, неписані кодекси честі, гідності, професійна самосвідомість та ін.);

3) механізми примусу, що забезпечують дотримання правил (суди, поліція і т.д.).

Якщо говорити про інституційне середовище в регіонах України для забезпечення екологізації інноваційної діяльності, то на сьогодні характерні наступні закономірності: 1) відсутність стимулів у місцевої влади до трансформаційних перетворень інституцій, а ті, що відбуваються носять характер штучності (всілякі «зони», «території», «режими» тощо), 2) низький рівень інвестиційного забезпечення, ресурсозабезпечення. Як показують дослідження, інституційні перетворення є другорядними, першочерговими є заходи поліпшення реальної конкуренції за інвестиції, людський капітал. Таким заходами є децентралізація ресурсів, компетенцій і повноважень.

Елементи інституційного середовища сприяння екологізації інноваційного розвитку регіону включають:

- суб'єкти інституційного забезпечення інноваційної діяльності в сфері природокористування та охорони навколишнього середовища;

- законодавчу та нормативно-правова базу;

- програмні документи у сфері інноваційної діяльності;

- інноваційну інфраструктуру.

Ефективне інституційне забезпечення екологізації інноваційного розвитку регіону має охоплювати повний цикл інноваційного процесу: від розробки інноваційної стратегії до реалізації інноваційного продукту.

Серед факторів, що гальмують розвиток процесів комерціалізації наукових результатів, виділяють наступні: 1) недосконала нормативно-правова база; 2) недостатня підтримка та відсутнє стимулювання інноваційної діяльності державою, що призвело до скорочення підприємств, які займаються інноваційною діяльністю; 3) скорочення науково-кадрового потенціалу, що вплинуло на кількість і якість наукових розробок; 4) низька винахідницька активність у галузях національної економіки; 5) низький рівень капіталізації прав на об'єкти промислової власності у складі нематеріальних активів на балансах підприємств як у регіонах, так і країни в цілому.

Основні механізми реалізації державної політики в галузі розвитку інноваційної екологічної діяльності:

- формування цілісної системи організаційно-правових, економічних та інших норм стимулювання, підтримки та регулювання інноваційної екологічної діяльності;

- збільшення частки п...