Аналіз національної інноваційної системи розвитку економіки

інноваційний діяльність середовище україна

Аналіз національної інноваційної системи розвитку економіки

The analysis of the national innovation system of economical development

Мета статті полягає в комплексному аналізі національної інноваційної системи розвитку економіки України та вдосконаленні теоретичних положень щодо стратегії формування інноваційного потенціалу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний структурний розвиток української економіки не в усьому відповідає важливим тенденціям загальносвітового значення. Крім того, механізми регуляції сфери зовнішньої економіки дещо деформують економічне середовище, в якому працюють підприємства. Все це стримує розвиток українського експортного потенціалу. Ці невідповідності потребують виправлення, після чого стає можливим розвивати економічну політику і виводити країну на світовий економічний рівень. Дії по стабілізації економіки є важливим пріоритетом економічної урядової політики.

Уряд країни постійно декларує прагнення інтегруватись до європейського та світового економічних просторів. Для цього необхідно створити та забезпечити реалізацію державної політики в сфері економіки, яка спрямована на створення та функціонування державних і ринкових інститутів. Ці інститути повинні генерувати і поширювати інновації, формувати експортний потенціал, який є визначальним фактором сучасної конкурентоспроможності країни.

Основною метою підвищення конкурентоспроможності на міжнародному рівні є забезпечення стабільного розвитку в багатьох профільних наукових і технічних галузях, серед яких аерокосмічна, електронна, електротехнічна, хімічна, фармацевтична, сировинна промисловість тощо. Вони повинні більш ефективно конкурувати на різноманітних світових ринках і бути джерелом технологічного зростання.

У сучасному українському експорті товарів промислового ринку високотехнологічна продукція складає лише 5%, а світовий середньо- статистичний рівень -- 21%. Існує потреба в удосконаленні державної системи підтримки, стимулюванні розвитку українського експортного потенціалу. Україна повинна дослідити та врахувати міжнародний досвід, орієнтуючись на спрощення та здешевлення доступу до сучасних ресурсів розвитку. Необхідно забезпечити надійну інфраструктуру, яка буде базуватись на нових інформаційних технологіях, створити бізнес-середовище, сприятливе для покращання експортної експансії українського виробника на світовій економічній арені.

Протягом останніх років Україна сформувала надійні основи законодавчої та правової бази, покликаної стимулювати науково-технічну та інноваційну діяльність. Було сформовано десятки зон і територій розвитку пріоритетних напрямів. Сьогодні по всій території країни активно діють десятки інноваційних центрів, підрозділів, відповідальних за інноваційні впровадження та розвиток [1, с. 97].

Українське інноваційне законодавство орієнтоване на інноваційну модель економічного розвитку у новому столітті. Ефективність та дієвість інноваційних процесів визначається взаємодією суб'єктів між собою в цілісній інноваційній системі України. Базове законодавство, що підтримує інноваційну діяльність, заклало надійний фундамент для створення та розвитку власної державної інноваційної системи. Для того щоб забезпечити виконання положень, направлених на підтримку інноваційної політики, уряд прийняв низку постанов та інших актів підзаконного характеру, покликаних регламентувати різноманітні аспекти діяльності у сфері інновацій.

Протягом тривалого часу інноваційне законодавство України характеризувалось своєрідною фрагментарністю, роздрібненістю та непослідовністю. У 1999 р. разом із прийняттям Концепції інноваційного та науково-технологічного розвитку країни була закладена база для системного підходу до розвитку інновацій. Концепція визначала дієві концептуальні основи економічного розвитку у сфері інновацій. У 2002 р. був прийнятий Закон України «Про інноваційну діяльність», згідно з яким державна інноваційна політика головною метою визнає формування та розвиток правових, організаційних та соціально-економічних умов, необхідних для постійного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу. Інноваційна діяльність направлена на впровадження екологічних та безпечних ресурсо- та енергозберігаючих технологій, сучасного виробництва та реалізації різноманітних видів конкурентоспроможної продукції, яка буде забезпечувати потреби суспільства.

Дотепер продовжується розвиток законодавчої бази, опрацьовуються підзаконні акти, забезпечується реалізація Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Окрім того, у Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» розкривається системний погляд на створення державної політики у визначенні найактуальніших напрямів інноваційного розвитку [2, с. 15]. Метою закону є забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки шляхом концентрації ресурсів держави на пріоритетних напрямах науково-технічного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Необхідно помітити один важливий недолік, притаманний сучасній системі інновацій: немає збільшення кількості та якості законодавчих актів, відсутні зміни та доповнення до вже існуючої законодавчої бази, а це впливає на формування системного підходу, науково обґрунтованих концептуальних засад, цілісного структурованого «дерева цілей» української інноваційної науково-технологічної політики.

Згідно зі світовим і вітчизняним досвідом, часті зміни правових норм сприяють погіршенню їх виконання. Наявна нормативно-правова база, яка забезпечує інноваційний фонд, доволі суперечлива і не завжди відповідає економічним потребам, заснованим на знаннях. У сучасних умовах немає й ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Не забезпечується функціонування такого ринкового інституту, як венчурний капітал. Надзвичайно ускладнені процедури створення суб'єктів інноваційної діяльності. І, нарешті, законодавчо не визначені критерії, умови і межі інноваційності проектів, не відбувається повноцінне розмежування проектів інвестиційного та інноваційного характеру.

Проблема адекватної експертизи, конкурсної реалізації фінансування з державного бюджету наукових, науково-технічних та інноваційних програм і проектів не є достатньо дослідженою та внормованою. Законом України «Про державні цільові програми» передбачена обов'язкова державна експертиза проектів державних цільових програм разом із відсутніми нормами законодавства. Необхідно забезпечити структурну та системну досконалість, комплексність, системність наявної нормативно- правової бази, переліку законодавчих актів, що є необхідним для формування повноцінної та послідовної української інноваційної політики. Цьому завданню може сприяти створення та впровадження Кодексу законів про інноваційну, наукову та науково-технологічну діяльність, який може стати базою для втілення законів прямої дії та актуальних підзаконних актів. Більша частина інновацій, які впроваджують на території України, здатні створити перевагу тільки для традиційного ринку. Вони не змінюють загальний технологічний уклад та структуру економіки, хоча це було б позитивно.

Якщо говорити про досягнення України в міжнародному вимірі конкурентоздатності, рівні розвитку й особливо ефективності функціонування інноваційної системи, то вони є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки, гарантування національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя українських громадян.

Для вирішення цієї проблеми слід проаналізувати вихідні позиції основних компонентів національної інноваційної системи, ступінь їх відповідності вимогам інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, виявити слабкі сторони і перепони, що гальмують такий розвиток, а також наявні переваги і потенційні можливості щодо здійснення узгоджених системних змін.

За даними Держкомстату України, у 2014 р. інноваційною діяльністю в промисловості займалися 1 609 підприємств, або 16,1% обстежених промислових підприємств. На інновації підприємства витратили 7,7 млрд. грн., у тому числі на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення -- 5,1 млрд. грн. (66,5% загального обсягу інноваційних витрат), на внутрішні та зовнішні науково-дослідні розробки -- 1,7 млрд. грн. (22,8%), на придбання інших зовнішніх знань (придбання нових технологій) -- 47,2 млн. грн. (0,6%), інші витрати становили 0,8 млрд. грн. (10,1%).

Основним джерелом фінансування інноваційних витрат залишаються власні кошти підприємств -- 6540,3 млн. грн. Обсяг коштів державного і місцевих бюджетів становив 349,8 млн. грн., вітчизняних та іноземних інвесторів -- 146,9 млн. грн., кредитів -- 561,1 млн. грн.

Упровадження інновацій у 2014 р. здійснювали три чверті інноваційно активних промислових підприємств (1 208). Упроваджували інноваційні види продукції 600 підприємств, кількість таких видів становила 3 661 найменування, із них 1 314 -- машини, устаткування, апарати, прилади. Нові технологічні процеси запровадили 614 підприємств. Кількість процесів становила 1 743, із них маловідходних, ресурсозберігаючих -- 447 [3].

У 2014 р. 905 підприємств реалізували інноваційну продукцію на 25,7 млрд. грн., або 2,5% загального обсягу реалізованої промислової продукції. Реалізацію продукції за межі України здійснювали 295 підприємств, обсяг якої становив 7,5 млрд. грн.

Майже кожне четверте підприємство реалізовувало продукцію, що була новою для ринку. Обсяг такої продукції становив 7,1 млрд. грн., майже її половину (40%) 85 підприємств поставили на експорт. Значна кількість підприємств (787) реалізовували продукцію, яка була новою виключно для підприємства. Її обсяг становив 18,6 млрд. грн., чверть якої (25,6%) 238 підприємств реалізували за межі України.

Упродовж 2012--2014 рр. питома вага інноваційно активних підприємств становила 14,6%. Із загальної кількості обстежених підприємств 6,0% займалися технологічними інноваціями (продуктові та/або процесові), 5,1% -- нетехнологічними (організаційні та/або маркетингові), 3,5% -- технологічними і нетехнологічними інноваціями [3].

За даними обстеження 2012--2014 рр., найвищий рівень інноваційної активності спостерігався серед підприємств переробної промисловості (19,5%). Більшість інноваційно активних промислових підприємств запроваджували технологічні інновації.

Таблиця 2. Розподіл підприємств за типами інновацій та кількістю працюючих (за даними Держкомстату), %

Висновки

Провівши аналіз інноваційного середовища, можна констатувати, що держава, наука і бізнес практично не склали партнерських ділових стосунків. Це становить серйозну перешкоду для переходу до інноваційної економіки, викликаючи неповне використання інноваційного потенціалу українською економікою, тоді як вітчизняна наука недостатньо фінансується бізнесом. Партнерські стосунки між безперспективним бізнесом і наукою, ресурси якої обмежені, є практично неможливими. Неможливим вважається і відокремлене виживання науки і бізнесу в теперішніх умовах відкритої конкуренції та ринкової економіки.

Можливість установити партнерські стосунки між наукою і бізнесом за допомогою державної підтримки досягається лише в межах створення нової інноваційної моделі вітчизняної економіки. Бізнес у такій країні буде орієнтуватись на перспективи власного розвитку. При цьому залишиться фінансова підтримка науки державою, яка буде доповнюватись бізнесом. І держава, і приватні структури приймуть участь у проектах, пов'язаних з інноваціями. Необхідно вдосконалити підтримку приватних дослідницьких центрів, інжинірингових структур, технологічних парків, інноваційних організацій тощо. Потрібно реорганізувати не тільки науковий комплекс, але й сам бізнес. Подібні дії дадуть можливість сформувати рівнозначне партнерство між сучасною перспективною економікою і оснащеною, сталою та добре фінансованою наукою.

Політика України, яка займається інноваційним розвитком, є непослідовною, відсутні також чітка концепція державних інноваційних пріоритетів і системні підходи до розвитку нововведень. Держава створює пріоритет у розвитку низькотехнологічних галузей та виробництва, формує і закріплює модель економіки, в якій фактично не потрібні інновації. Конкурентоспроможність на світовій економічній арені зберігається лише завдяки надзвичайно дешевої робочої сили, визиску ресурсів тощо.

При цьому держава повинна відігравати провідну роль у формуванні загального національного попиту на нововведення. Необхідно впровадити ширший набір інструментів, які не потребують збільшення бюджетних видатків, але можуть розбудувати мотиваційне поле і, таким чином, посилити інноваційну економічну складову. Для покращання рівня платоспроможності внутрішнього попиту, надання імпульсу інноваційній політиці внутрішній виробник повинен збільшити рівень оплати праці, що є першим інвестиційним внеском у людський капітал і запорукою подальшого сталого розвитку.

Бібліографічний список

1. Геєць В.М. Інноваційні перспективи України / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко. - Харків : Константа, 2006. - 265 с.

2. Інноваційний потенціал України: стан, тенденції і проблеми розвитку / Центр Разумкова // Національна безпека і оборона. - 2007. - № 7. - С. 1-25.

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

4. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи / С.М. Ілляшенко. - Суми : Університетська книга, 2003. - 278 с.

Размещено на Allbest.ru