Ревіталізація як механізм забезпечення сталого розвитку міст

Аннотация

Статья посвящена исследованию проблем украинских городов и их влияние на экономическую безопасность государства. Ключевой проблемой современного постиндустриального города является экологический и энергетический кризис на фоне искривленной функциональной структуры промышленности. Решению проблем препятствует низкая эффективность программ развития, их недофинансирование, отсутствие сотрудничества местной власти и граждан. В статье предложено использование европейского опыта ревитализации как комплексной программы стабильного развития города.

У листопаді 2014 року на замовлення Асоціації міст України було проведене загальнонаціональне опитування міського населення України [5]. Одним із завдань опитування було виявити основні проблеми міського населення України за їх значимістю та ступенем задоволеності громадян щодо вирішення цих проблем.

Більшість мешканців міст незадоволена життям у своїх населених пунктах - таких виявилося 52%. Абсолютна більшість проблем міст, які називали респонденти, мають соціальний характер і стосуються передусім рівня життя населення. Зокрема, 77% опитаних згадали проблему зростання цін, 65% - низькі зарплати та пенсії, 47% - високі комунальні тарифи, 45% - високий рівень безробіття, 26% - соціальну нерівність.

Досить часто люди нарікали на проблеми в таких сферах, як стан доріг, охорона здоров'я, забезпечення житлом, комунальні послуги, охорона правопорядку. Менше респондентів турбували санітарний стан міста, забруднення довкілля, робота підприємств міста, поводження з побутовими відходами, водопостачання та водовідведення, енерговитратами.

Жителі «не зауважують» екологічної катастрофи, яка насувається через невирішеність проблем. Окремо постала проблема корупції місцевої влади, на яку вказали 36%, а також нововиниклі потенційні загрози, пов'язані з бойовими діями на Сході країни (28%).

Серед проблем міст, які, на думку їх мешканців, місцева влада вирішує найгірше, домінують проблеми забезпечення гідного рівня життя. Так, аж 77% негативно оцінили стан забезпеченості їхньої території робочими місцями та рівень безробіття. Позитивно оцінили вирішення цих проблем міською владою лише 4% респондентів. Схожою є оцінка респондентами зусиль місцевої влади з допомоги малозабезпеченим: 63% вважають їх неефективними. Ще однією критичною проблемою, на думку опитаних, є недостатня забезпеченість мешканців міст житлом. Негативну оцінку політиці міської влади в цій сфері дали 72%. Значний рівень незадоволення мешканці міст продемонстрували і щодо здатності міської влади надавати якісні послуги соціально вразливим групам, зокрема пенсіонерам й інвалідам; щодо боротьби зі злочинністю, медичного обслуговування та якості комунальних послуг.

економічний промисловість ревіталізація місто

Рис. 1. Ризики сталого розвитку міст, оцінка їх жителями та експертами Джерело: побудовано на основі [1; 5].

Переважно незадовільну оцінку отримали й дії міської влади з вирішення проблем в інших, менш чутливих для громадян сферах. Не побачили ефективної роботи міської влади в поліпшенні екології, благоустрої території близько половини опитаних; вирішенні проблем незаконних забудов, поліпшенні умов проведення дозвілля, залученні інвестицій у місто - третина респондентів. У всіх перелічених вище випадках кількість задоволених діяльністю міської влади складає абсолютну меншість - від 4% до 27%.

Єдині два питання, де мешканці міст охарактеризували зусилля влади позитивніше, стосуються транспортної сфери. Дії влади, спрямовані на поліпшення роботи міського транспорту, позитивно оцінили 47%, а на запобігання заторам на дорогах - 34%. Негативну оцінку дали, відповідно, 32% і 31% респондентів.

Вважаємо, що дане опитування виявило, з одного боку, системну кризу розвитку міст, наростання соціально-економічних проблем, а з іншого -- відсутність конструктивного діалогу, співпраці з владою та активної громадської позиції опитаних щодо участі в житті громади.

Проблеми міських поселень, виявлених опитуванням, можна ранжувати за важливістю: до першої групи відносяться загальноекономічні проблеми, притаманні державі в цілому в умовах економічної кризи (це інфляційні процеси на тлі скорочення бюджетних видатків та соціальних виплат); друга група -- це економічна проблема зростання безробіття, а отже, відсутності робочих місць на території міста; третя група -- соціальні проблеми охорони здоров'я, соціального захисту, забезпеченості житлом та якісними комунальними послугами; четверта група -- екологічні проблеми.

Вирішення проблем першої групи не належить до компетенції міської влади, однак проблеми 2-4 груп є прерогативою місцевих органів правління і опитування показало неефективність їх роботи в даних напрямках. Як видно з рис.1, проблемою, що потребує нагального вирішення, є створення достатньої кількості робочих місць, гостро стоїть питання забезпеченості житлом та якості житлово-комунальних послуг.

Попри те, що абсолютна більшість жителів міст незадоволена рівнем свого впливу на прийняття рішень у власних населених пунктах, далеко не всі з них готові взяти участь в управлінні своїм містом. При цьому найпопулярнішим способом участі в управлінні залишається участь у виборах, тоді як більш прямі методи в переважної більшості містян підтримки не знаходять. Крім того, більшість громадян не лише не бере участі в діяльності місцевих громадських організацій, а й нічого про них не знає.

Отже, опитування довело неготовність населення самостійно вирішувати міські проблеми або його небажання втручатись у владні механізми, брати всю повноту влади та відповідальності на себе.

Н а нашу думку, вирішення першочергових проблем міст полягає не лише в екстенсивному розвитку (створенню нових підприємств, житлових комплексів, розширенню урбанізованої території), а у перетворенні, переосмисленні і відродженні існуючих об'єктів промислової чи житлової нерухомості, впорядкуванні міського простору шляхом його ревіталізації.

Однак, проекти ревіталізації міста чи частини його території стикаються не лише з проблемою пошуку фінансових ресурсів, але й на непоінформованість громади, некомпетентність місцевих органів влади та відсутність комплексної програми сталого розвитку [6].

Вважаємо, що програма ревіталізації повинна носити комплексний характер, а її конструювання повинне включати наступні взаємопов'язані складові (див. рис. 2):

- Загальну частину, яка характеризуватиме межі програми ревіталізації, цілі та завдання її складових, тривалість, перелік та оцінку задіяних об'єктів нерухомості, концепцію фінансування, прогноз очікуваних результатів програми.

- Інвестиційно-будівельну частину, яка представлятиме будівельні проекти та інвестиції в інфраструктуру, обсяги демонтажу та нового житлового будівництва.

- Соціально-екологічну частину, що описуватиме завдання у сфері покращення довкілля, екологічної безпеки, а також вирішення соціальних проблем із широким залученням громадськості.

- Економічну частину, що передбачає проекти активізації підприємництва фізичних осіб, підприємств малого та середнього бізнесу, підприємств різних галузей економіки, а також фінансову підтримку місцевого підприємництва.

Слід зазначити, що в Україні немає досвіду розробки комплексної програми ревіталізації, а лише окремі спроби здійснення відновлення об'єктів та територій, наприклад, оновлення комунальної інфраструктури за рахунок коштів міжнародних грантів. У той же час у вітчизняному нормативно-правовому полі існує поняття «депресивних територій», програми фінансування з бюджету заходів на їх розвиток, а також програми розвитку окремих областей, районів, міст.

Однак, вони не заміняють процесу ревіталізації, а лише торкаються його побічно. Так, за час існування Закону України «Про стимулювання розвитку територій»(прийнятий у 20005 р.) укладено 6 угод регіонального розвитку з обласними радами Івано-Франківської, Херсонської, Вінницької, Волинської, Львівської та Донецької областей щодо депресивних територій. Розглянемо для прикладу основні напрямки діяльності, визначені Угодою між Кабінетом Міністрів України та Львівською обласною радою на період 2009-2013 рр. [7], це:

- реструктуризація та розвиток базових галузей промисловості;

- розвиток системи життєзабезпечення населених пунктів;

- створення ефективної системи охорони навколишнього природного середовища;

- збереження історико-культурної спадщини.

Рис.2 Структура програми ревіталіації міста Джерело: авторська розробка

За кожним із напрямків було розроблено 14 спільних заходів, які деталізувались 82-ма завданнями (конкретними об'єктами). Серед заходів Угоди є будівництво нової шахти, відновлення ґрунтів після добування сірки, оновлення мереж водопостачання, ремонт доріг, шкіл, лікарень тощо.

Зі Звіту [8] видно, що за чотири роки повністю виконано лише 20 завдань (майже 25 %), не завершено виконання (частково виконано) 33 завдань, не виконано 29 завдань. Спільні заходи Угоди профінансовані у сумі 1,97 млрд. гривень (60,6 % від передбачених), у тому числі за рахунок коштів державного бюджету - 1,54 млрд. гривень (83,5 %), місцевих бюджетів - 0,38 млрд. гривень (28,3 %), інших джерел - 57 млн. гривень (77,1 %).

Можемо стверджувати, що програми соціально-економічного розвитку територій щорічно отримують усе менше і так обмеженого бюджетного фінансування, а кошти використовуються на вирішення нагальних соціальних проблем (як от заміна вікон у школах та лікарнях) та не сприяють економічному пожвавленню в майбутньому. У цих програмах немає інвестиційних бізнес-проектів та механізмів пошуку приватних інвесторів для їх реалізації.

Якщо і відбувався потрібний крок, що містив ознаки ревіталізації, скажімо, рекультивація земель після хімічного виробництва, то не було розроблено заходів і кроків її подальшого використання, можливого створення нових суб'єктів господарювання (економічний ефект), досягнення соціального ефекту. За період реалізації Угоди з 2009 по 2013 рік не було отримано жодного фінансового результату у вигляді віддачі від новостворених об'єктів, у т.ч. додатково сплачених податків.

Висновки