Перехід до ринкових відносин агропромислового виробництва вимагає нових підходів до стратегії державної фінансової підтримки аграрного сектору економіки, націленої на формування продовольчої безпеки країни, швидке насичення ринку продовольчими товарами та сировиною, досконалість конкуренції, пріоритетність розвитку сільського господарства. Це зумовлює необхідність концептуального визначення основних напрямів, форм, методів і змісту державної підтримки сільського господарства як складової частини агропромислового комплексу України. Недостатнє фінансове забезпечення сільськогосподарських підприємств і, зокрема, фермерських господарств пояснюється рядом обставин:

по-перше, високим рівнем виробничих витрат, які виникають через технологічну та технічну відсталість, що призводить до збільшення виробничих витрат, відшкодувати які не можна платоспроможний попит; зниженням обсягів виробництва у зв'язку з його збитковістю та недостатністю обігових коштів;

по-друге, неможливістю відшкодування понесених витрат через відсутність паритету цін між сільськогосподарською продукцією і матеріально-технічними ресурсами, які надходять в АПК від підприємств інших галузей народного господарства та низькою купівельною спроможністю населення. яка ставить верхню межу для підвищення цін на продукцію.

по-третє. високою часткою витрат обігу в ціні реалізації товарів, які виникають внаслідок діяльності великої кількості посередників;

по-четверте, недоліками в законодавчій та нормативній базі, яка не враховує специфіки виробництва в АПК.

Держава має бути активним засобом реалізації структурної перебудови економіки і розвитку інвестиційних процесів. Недосконалість кредитної політики призводить до негативних наслідків функціонування кредитного ринку. Основним джерелом фінансування сільського господарства залишаються власні засоби, але незважаючи на це кредитування в останні роки набуває все більшого значення. На сьогодні в АПК України зосереджено близько 16 % кредитного портфеля банків. Це чимало, з огляду на ризики банків при роботі в цьому напрямку. Невирішеним є питання із правом селян надавати в заставу землю і це не дозволяє банкам використовувати ці ефективні засоби забезпечення кредитів і гальмують розвиток кредитування сільгоспвиробництва. Крім цього, важливою перешкодою на шляху збільшення агрокредитування є недостатній рівень знань позичальників про ринок кредитних послуг, що більшою мірою стосується саме невеликих фермерських господарств, висока залежність кредитоспроможності від таких непередбачених факторів як погодні умови, висока зношеність основних фондів, не диверсифікованість бізнесу (наприклад, якщо господарство займається тільки рослинництвом, то несприятливі погодні умови в такому випадку ставлять під загрозу результат діяльності в цілому, а отже і погашення кредиту).

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Питанням кредитування підприємств агропромислового комплексу та кредитним відносинам, що виникають між аграріями та банком присвячена значна кількість наукових праць вчених, зокрема П.Т. Сабпука, м. я. Дем'яненка, І.Г. Кириленко, А.Г. Борща, Н.М. Єфименка, О.О. Непочатенка, В.М. Алексійчука, О.Г. Малія, О.Ю. Шубко. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Відсутність у більшості фермерів доступу до кредитних ресурсів це одна із основних причин гальмування розвитку фермерства. І хоча кожен банкір при нагоді охоче погоджується з тим, що кредитування фермерства - справа потрібна, ситуація не покращується. Фахівці у сфері банківського кредитувания наголошують на досить повільному розвитку довгострокового кредитування сільського господарства. Відповідно до оцінок експертів, потреба сільгоспвиробників у довгострокових кредитах задовольняється тепер на 2 %, у той час як по короткострокових кредитах - на 50%. Це є серйозною проблемою для розвитку фермерства на Україні, оскільки фермери змушені направляти обігові кошти на придбання довгострокових активів. Не менш несприятливою, але неминучою є практика продажу основних засобів для покриття поточних витрат. Дана публікація присвячена проблемам кредитування сільськогосподарських підприємств. Метою статті є дослідження та аналіз діючої практики кредитування сільськогосподарських підприємств, зокрема фермерських господарств та надання пропозицій щодо удосконалення системи кредитування агропромислового комплексу. Виклад основного матеріалу. Специфікою кредитування невеликих фермерських господарств виступає те, що фермер, якому необхідно 10-20 тис. грн. звернеться скоріше в будь - яких кредитний союз, до партнера або сусідів, ніж в комерційних банк. Це обумовлюється, як правило, більш простою процедурою одержання кредиту. незначними додатковими витратами або Їхньою відсутністю взагалі, часто більш низькою ставкою по кредиту, а головне - необов'язковістю кредитного забезпечення у вигляді застави. Для банків фермери також звичайно є менш важливими клієнтами, ніж великі сільськогосподарські підприємства, що беруть значні суми кредитів. При цьому різні дослідження показують, що фермерські господарства в цілому краще повертають кредити, ніж великі реформовані сільськогосподарські підприємства про те. ймовірно. банки поки не знають. Однією з додаткових перешкод на шляху невеликим фермерським господарством кредиту в комерційному банку є проблематичність в одержанні компенсації частини кредитної ставки з боку держави. Багато фермерів відзначають, що великі сільськогосподарські підприємства мають великі шанси на одержання даної пільги. Існуючі в багатьох регіонах кредитні спілки звичайно пропонують більш високі кредитні ставки. але приваблюють простотою процедур при оформленні кредиту. Однак цей вид кредитування поки що майже не розвинутий і такі спілки працюють скоріше як каси взаємодопомоги і не мають у своєму розпорядженні достатніх ресурсів. Крім цього, фермерські господарства", можуть одержувати кредити в Державному фонді підтримки фермерських господарств, але через відсутність грошових коштів фонд забезпечує пише близько 5 % потреб фермерів у кредитних ресурсах.

У 2000 році держава припинила практику товарного кредитування сільського господарства і почала стимулювати грошове. Функції кредитного забезпечення були передані комерційним структурам. У результаті кредитні ресурси нарешті пішли в АПК через банківську систему, витрати бюджету на кредитування його суттєво зменшилися. На сьогодні, банківська інфраструктура області представлена рядом комерційних і державних банків, до яких із кредитними заявами звертаються сільськогосподарські товаровиробники. Найчастіше фермери звертаються в банки "Аваль" (30-45%), "Приватбанк" (20-26%),"Промінвестбанк" (18-24%), які щорічно надають понад 3/4 усіх позик, що Їм видаються. Незважаючи на те, що процентні ставки по кредитах відчутно знизились в 2005 році у порівнянні з 2004 роком, вони все ж таки не задовольняють практично всіх товаровиробників. Крім цього, середня ставка по кредитах, виданих фермерам на 1-2-процентних пункти вища. Банк визначає ставку по кредиту для кожного клієнта індивідуально. Велика кількість банків говорить про наявність у них гнучкої системи аналізу кредитних заявок і оцінок кредитоспроможності, а також наявність окремих програм кредитування фермерів. Виходячи з норм Господарського кодексу України [3], зокрема відповідно до статті 346, можна зробити висновок, що для одержання кредиту позичальник надає банку заяву, в якій зазнається характер кредитної угоди, мету використання кредиту, суму позики та строк користування нею, а також розрахунок економічного ефекту від його реалізації.

Працівник банку надає клієнту необхідну інформацію за умовами кредитування та пропонує йому відповісти на запитання анкети банку. ця анкета дає кредитному інспектору важливу інформацію про потенційного клієнта ще до того, як відбудеться їх особисте знайомство. На бесіду з кредитним інспектором майбутній позичальник приходить з кредитною заявкою, яка містить відомості про кредит, цілі, на які він надається, суму, строк погашення та забезпечення, що пропонується позичальником.

Для одержання кредитних коштів кредитоотримувачем - фермерським (селянським) господарством - в банк необхідно надати нотаріально засвідчені копії договору оренди або інших документів, що свідчать про право власності або користування землею, обґрунтування кредитного заходу, бухгалтерські і статистичні звіти про доходи й іншу документацію. На розсуд банку перелік наданих документів, як у відношенні кредитоотримувачів - фермерських господарств, так і у відношенні інших претендентів, може змінитися в той або інший бік. Для того, щоб одержати кредит, фермер-одержувач кредиту повинен відповідати слідуючим критеріям:

досвід роботи в тому напрямку діяльності, для якого береться кредит, не менше 2 років;

діяльність господарства не є збитковою, що і слугує гарантом по поверненню кредиту та відсотків по користуванню ним;

відсутність простроченої заборгованості по податках та інших обов'язкових Працівник банку повинен з'ясувати надійність та кредитоспроможність позичальника, його репутацію як можливого партнера по бізнесу. Особливу увагу слід приділити відносинам з новими кпієнтами. Крім цього визначити ступінь забезпеченості повернення кредиту та обгрунтованість кредитної заявки.

Розмір кредиту визначається виходячи з реальної потреби в цьому кредитному заході. На даному етапі важливо визначити оптимальний розмір, тому що від цього в значній мірі залежить повернення кредиту. Якщо сума буде банком безпідставно занижена, то кредитоотримувач невдовзі виявить брак коштів і заявить про видачу нового кредиту. При цьому перший кредит ще не буде погашений, тому що його оптимальний розмір визначено не вірно і як результат недостатність коштів, і як наслідок кредитний захід не одержав тих доходів, які розраховувалося направити на погашення кредиту. І навпаки, якщо сума кредиту завищена, то в отримувача кредиту з'явиться можливість використовувати кошти не за призначенням, а контроль зі сторони банку, в цьому випадку знижено до мінімуму, а ризик неповернення кредиту зростає. Те ж саме стосується і терміну кредиту. Тому з боку працівників кредитного відділу необхідна наявність спеціальних знань в галузі господарської діяльності, до якої відноситься претендент кредиту, володіти технологією виробництва і реалізації, питаннями маркетингу. При вирішенні питання про кредитування банки основну увагу приділяють попередньому контролю за фінансово - економічною діяльністю потенціального позичальника та накопичують інформацію, що стосується репутації майбутнього кредитоотримувача і прогнозують ризик неповернення кредиту. Працівники банку вивчають кредитоспроможність позичальника і вимагають надання зобов'язань, що гарантують забезпечення повернення кредиту. Застава - це найпоширеніший спосіб забезпечення кредитного договору. Як застава може виступати рухоме і нерухоме майно, активи або поручительство третіх осіб. Майбутній врожай також може виступати в вигляді застави, але більшість банків бажають розглядати інші варіанти, а деякі з них таку заставу взагалі, незважаючи на те, що майбутній врожай, як предмет застави для банку має свої перевагн (простота оформлення та відчуження, висока ліквідність можливість страхування). Для фермера застава майбутнього врожаю теж вигідна: при відсутності іншої застави можна отримати кредит; в випадку настання страхового випадку зі страховою компанією буде спілкуватися в першу чергу банк. Важливим питанням при оформленні в заставу майбутнього врожаю - його оцінка. Занижена оцінка загрожує для банку втратою клієнта, а завищена - втратою грошей, якщо доведеться продавати врожай. Ці причини і являються основними причинами, з яких банк відмовляється надавати кредит під заставу майбутнього врожаю. Від мети, на впровадження якої в життя і береться кредит, залежать і терміни надання кредиту. Якщо кредити беруться для придбання паливо - мастильних матеріалів, насіння. добрив, кормів, тобто для придбання оборотних актинів, термін кредиту не може перевищувати 12 місяців. Якщо фермер бере кредит на придбання основних засобів (сільськогосподарської техніки, устаткування, нерухомості). то термін кредитування збільшується до 3 років. Висновки даного дослідження. На закінчення необхідно відзначити, що суттєвих позитивних зрушень в довгостроковому кредитуванні сільськогосподарських підприємств не відбувається. Основні чинники, які гальмують розвиток довгострокового кредитування. можна відзначити такі недоліки у функціонуванні банківської системи:

недостатність кредитних ресурсів;

високі відсотки за кредитом;

відсутність надійного позичальника;

недоліки в гарантуванні повернення кредиту;

високий рівень витрат банку в наданні послуг по кредитуванню фермерських господарств.

Головною умовою збільшення кредитування аграрного сектору економіки за прийнятними для позичальників процентними ставками є достатній обсяг кредитних ресурсів банку. Основою їх депозити юридичних і фізичних осіб.

Для доступності фермерських господарств в користуванні кредитами необхідно змінити процентну ставку кредитування, збільшити строки кредитування і залишити банківську систему стабільною. В цілому можна зробити висновок, що фермерські господарства мають менше можливостей доступу до кредитів комерційних банків, у порівняння з великими сільськогосподарськими підприємствами через їхній низький рівень інформованості про можливості кредитування, а також дефіцит часу для оформлення всіх необхідних документів. Поряд з цим вони мають більших доступ до альтернативних джерел фінансування, якими і користуються. Результати експертів свідчать проте, що фермерські господарства більш прибуткові, аніж реформовані сільськогосподарські підприємства і повертають кредити краще. Комерційні банки, які б розробили програму кредитування фермерських господарств могли б заробити на цьому, а також сприяли б розвитку фермерства.

2.3 Роль науки у формуванні інноваційного потенціалу агропродовольчого комплексу