Диспропорції регіонального розвитку в ЄС

Размещено на http://allbest.ru

Донецький державний університет управління

Диспропорції регіонального розвитку в ЄС

А.М. Федорук,

аспірант кафедри фінансів

Вступ

Аналіз розвитку економіки України свідчить про зростаючу потребу в забезпеченні балансу функціонування регіональних господарських систем порівняно одна з одною і в межах національного господарського комплексу.

Названа потреба обумовлена як об'єктивними чинниками розвитку самих регіонів, так і нестачею досвіду реалізації політики державного управління і регуляторної економічної політики у відношенні регіонів.

Водночас, удосконалення методів і важелів впливу на функціонування регіональних економік має бути обґрунтованим з огляду вивчення закордонного досвіду і врахування місцевих особливостей.

У зв'язку з цим твердженням виникає питання про ефективність реалізації регіональної політики в провідних країнах світу, зокрема, в ЄС, Росії, США, Китаї та ін.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Постановка задачі. На жаль, не зважаючи на чималу наукову бібліографію, в якій описуються проблеми власне структури, механізмів та особливостей регіональної політики в різних країнах [1-5], аналіз проблем забезпечення її ефективності майже не проводиться.

Окремим джерелом для висновків такого роду виступають статистично-аналітичні огляди, серед яких найбільшою мірою доступні публікації Комісії ЄС та Євростату.

Це і не дивно, оскільки саме Європейський Союз через специфічність власної природи та структури стикається з проблемами ефективності регіональної політики як наріжного каменю забезпечення сталого розвитку всієї європейської економіки.

Доступність інформації обумовлює і наявні спроби теоретичного узагальнення висновків з її аналізу, серед яких найбільш помітними є зусилля А. Кузнєцова, М. Сухопарова, А Родрігеза-Посе [1-3] та ін.

Разом з тим, динамічність середовища реалізації регіональної політики ЄС призводить до нівелювання державно управлінських зусиль в сфері балансування розвиту регіонів в ЄС, тому наслідки реалізації європейської регіональної політики потребують подальшого і поглибленого аналізу.

Вказана обставина обумовлює постановку загальної мети дослідження - оцінити основні наслідки реалізації регіональної політики на основі аналізу диспропорцій в розвитку регіонів ЄС.

Викладення основних матеріалів

Найбільш важливим для регіональної політики ЄС є рівень NUTS 2, оскільки саме на цьому рівні відбувається розробка програм регіонального розвитку та освоєння коштів структурних фондів.

Тобто, слабо розвинені території (у тому числі й ті, соціально-економічний розвиток яких залежить від стану однієї чи декількох галузей економіки, що занепадають), а також малозаселені регіони отримують гарантовану фінансову підтримку ЄС у сфері регіонального розвитку з метою ліквідації диспропорційності, вирівнювання основних соціально-економічних показників у межах ЄС.

Регіони 1-го рівня NUTS є в Німеччині (16 федеральних земель) і ще кількох великих державах, тоді як ряд малих країн ЄС (Данія, Люксембург, Ірландія, Кіпр, Мальта, Словенія, Словаччина, Чехія і три країни Балтії) діляться тільки на регіони NUTS 2-го або більш низького рівня. Регіонів NUTS 2-го рівня в ЄС більше 270. Основна увага при реалізації регіональної політики приділяється саме 2-му, у меншій мірі 3-му рівню.

Політика «вирівнювання» є збитковою для більшості розвинених країн (відносини кредитування боргу «Німеччина-Греція» з його подальшим списанням), тому наявні в окремих територій переваги приведуть до прискореного зміцненню їх економічного потенціалу на фоні відстаючих регіонів.

В результаті її реалізації, середній коефіцієнт регіональної конвергенції в ЄС протягом 1977-1993 рр. становив 1,2% на рік [6]. Поряд з цим, вісім цілей структурної політики (включаючи підцілі), сформульованих для реалізації основних ідей регіонального єдності, були досить обтяжливими для Структурних фондів Євросоюзу, кошти яких нерідко розпорошувалися. До того ж деякі регіони, зокрема п'ять регіонів Греції, не тільки не проявили тенденцію до зближення, а навпаки, вже наприкінці 90-х років їм стала притаманна дивергенція до інших регіонів ЄС.

Наприклад, на кожен з трьох регіонів NUTS 1-го рівня припадає понад 4% ВВП всього Євросоюзу: німецька федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія, французький регіон Іль-де-Франс (ядром якого є Париж) і Північно-Західна Італія.

Не набагато менше внесок у європейську економіку у німецької землі Баварія, що століттями представляла собою самостійну державу. ВВП провідних регіонів ЄС виявляється в два рази більше, ніж, наприклад, у Мальти, а розрив з такими країнами, як Естонія, Латвія або Кіпр, становить до 30 - 40 разів [7].

Різниця в результатах опитування в європейських містах, які є центрами регіонів щодо самоідентифікації бідності у вигляді розподілу тих, хто абсолютно згодний (strongly agreed), частково згодний (somewhat agree), частково незгодний (somewhat disagree), повністю незгодний (strongly disagree), що бідність є для них проблемою, представлено на рис. 1.

Регіонами з найвищим показником ВВП на душу населення є південна Німеччина, південь Великої Британії, північна Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Ірландія та скандинавські країни.

Регіони навколо окремих столиць, Мадрид, Париж, Прага та Братислава також потрапляють в цю категорію. Бідніші регіони сконцентровані в південній, південно-західній та південно східній окраїнах ЄС, у східній Німеччині та в нових країнах-членах.

Всередині ЄС рівень ВВП на душу населення коливається від 28% (Severozapaden, Болгарія) до 343% (Внутрішній Лондон) від середнього по ЄС (6500 євро за ПКС). Люксембург (280%, 70000 євро за ПКС), Брюссель (216%, 54100 євро за ПКС) - на позиціях 2 і 3 з 271 статистичних позицій, слідом йдуть Groningen (Нідерланди, 198%, 49700 євро за ПКС), Гамбург (Німеччина, 188%, 47100 євро за ПКС), Прага (Чехія, 173%, 43200 євро за ПКС), Bratislavsky kraj (Словаччина, 167%, 41800 євро за ПКС) [7]. В 2008 р. ВВП на душу населення за даними Євростату був меншим, ніж 75%, ніж в ЄС-27 в 67 статистично визначених регіонах, при цьому в них живе 24,4% населення ЄС, Хорватії та колишньої Югославської республіки Македонія, і тільки 25% цих регіонів належать до ЄС-15 [8].

Рис. 1. Розподіл результатів опитування щодо самоідентифікації бідності (2009 р.) [8]

Суттєві відмінності у ВВП на душу населення існують і в середині самих країн (рис. 2).

Рис. 2. ВВП на душу населення (за ПКС) в найбідніших та найбагатших NUTS 2 регіонах окремих країн (2008 р.) [8]

Міжрегіональні відмінності в рівні економічного розвитку ускладнюються різною глибиною соціальних проблем. Одним з кращих індикаторів є безробіття, оскільки навіть в умовах динамічного зростання наявність значної кількості людей, не здатних знайти роботу (особливо серед молоді), вкрай негативно впливає на весь соціальний клімат.

Рівень безробіття в 27 країнах Європейського Союзу у вересні 2010 р. склав 9,6% проти 9,3% у вересні 2009 р. У той же час ситуація в різних країнах ЄС неоднакова. За даними Євростату, в 2010 р. максимальний рівень безробіття спостерігався в Іспанії (20,8%), Латвії (19,4%), Естонії (18,6%) і Литві (18,2%), найнижчі показники безробіття були зареєстровані в Нідерландах (4,4%) та Австрії (4,5%) [8].

Необхідно враховувати контрасти і всередині окремих країн. Найбільш критична ситуація, мабуть, складається в Бельгії. Рівень безробіття за статтю та віком (15-24 роки) в країні склав у 2010 р. 22,4%. Проте середній по ЄС рівень безробіття досягається в основному за рахунок благополучної ситуації у Фландрії (11%). У неблагополучних регіонах - Rйgion de Bruxelles-Capitale, Prov. Hainaut, Rйgion wallonne - аналогічний показник становить відповідно 39,7%, 35,9% та 30% [8].

В Німеччині та Італії міжрегіональні контрасти за рівнем безробіття зводять нанівець позитивний ефект від вирівнювання економічного розвитку. Так, на півдні Західної Німеччини, у федеральних землях Баден-Вюртемберг і Баварія, рівень безробіття досягає 7%, тоді як у всіх східнонімецьких землях він стабільно перевищує 14% ( Берлін - 14,6%; Бранденбург - 15,1%) [8].

Згладжування міжрегіональних контрастів в ЄС часто досягається вирівнюванням кількісних показників, при якому зберігається якісне відставання проблемних територій в постіндустріального розвитку інноваційного суспільства. Отже, регіони ЄС розрізняються не тільки за рівнем поточного економічного розвитку або соціальної ситуації, але і за можливостями змінити ситуацію.

Непоганим індикатором служить забезпеченість домогосподарств доступом до мережі Інтернет. У 2010 р. в середньому по ЄС-27 доступ в мережу Інтернет мали 59% домогосподарств. При цьому займали лідируючі позиції Нідерланди - 90,5%, Люксембург - 90%, Норвегія - 89,25%. Найгірше становище спостерігалося в Болгарії та Румунії: тут, відповідно, лише 31,88% та 42,58% домогосподарств мали доступ до мережі Інтернет. Проте в трійку «аутсайдерів» потрапив і «старий» член ЄС - Греція (43,75% домогосподарств з доступом). В той же час в економічно досить проблемною Латвії, як і в багатьох інших постсоціалістичних країнах, що зберігають, на відміну від індустріально-аграрних країн Південної Європи, значний інноваційний потенціал, показники виявилися не гірше, ніж в Іспанії. Тут 2/5 населення мали домашній доступ до мережі Інтернет. При цьому в Латвії доступом користувалися 60% домогосподарств, а в Іспанії - лише 58,5% домогосподарств. регіональний економіка диспропорційність

Всередині країн нерівномірність охоплення населення послугами мережі Інтернет також дуже значна. Значне коливання доступу населення спостерігаються в Іспанії, Італії, Угорщині та Португалії .

Ще більшою мірою згладжування міжрегіональних контрастів в ЄС залежить від активності в сфері НДДКР. Ані поточна підтримка відстаючих територій, ані навіть створення спільного сприятливого інвестиційного клімату для підприємств (найчастіше мають середню або низьку наукоємність) не дає сталого скорочення розриву в рівні регіонального розвитку. Ліквідувати в перспективі прірву між провідними економічними центрами ЄС і периферійними або депресивними територіями можна лише одним шляхом - створюючи можливості для нарощування в регіонах власного потенціалу інноваційного розвитку.

В цілому на НДДКР в ЄС-27 щорічно витрачається понад 200 млрд. євро, або 1,83% ВВП, причому більше 3/5 забезпечує підприємницький сектор. Поки витрати розподіляються вкрай нерівномірно, хоча далеко не завжди частка витрат на дослідження і розробки залежить від загального рівня економічного розвитку регіонів.

Розподіл регіонів окремих країн за рівнем зайнятості в високотехнологічному секторі (найвищі та найнижчі показники за регіонами NUTS 2 окремих країн) представлено на рис. 3.

Рис. 3. Рівень зайнятості у високотехнологічному секторі, % від загальної кількості зайнятих (2009 р.) [8]

За кількістю людських ресурсів в галузі науки та техніки в середньому по Німеччині зайнято 20806 тис. чол., проте найбільша кількість зайнятих знаходяться в розвинутих регіонах: Bayern (3285 тис. чол.), Baden-Wьrttemberg ( 2835 тис. чол.), Niedersachsen 1830 тис. чол.) та Stuttgart (1176 тис. чол.). Аналогічною буде й тенденція за витратами на НДДКР.

У Чехії розрив за рівнем витрат на НДДКР так же, як і у ФРН, доходить майже до десятиразового. Наприклад, якщо в Середній Чехії на дослідження і розробки витрачається 2,8% ВВП, то в північно-західній - лише 0,3%. Абсолютним лідером за обсягами витрат виступає Прага, але їх частка у ВВП столиці лише 2,2%.

В розвинутих країнах - Німеччині, Франції, Великобританії, Чехії - близько 2/3 витрат на НДДКР забезпечує підприємницький сектор, причому в регіонах-лідерах його частка більше.

В той же час в Греції та інших депресивних регіонах, де роль бізнесу в фінансування досліджень і розробок традиційно низька, при середні витрати на НДДКР на рівні 0,6% ВВП підприємницький сектор фінансує менше 1/3.

При цьому в грецькій Західної Македонії вкладення в дослідження і розробки не досягають і 0,1% ВВП, забезпечує їх в основному студентська наука, частка бізнесу незначна - 1/25. Найнижча частка витрат на НДДКР серед регіонів NUTS 2-го рівня зареєстрована в Польщі - лише 0,08% ВВП.

Узагальнюючи тенденції можна казати про наявність суперечливих результатів реалізації регіональної політики в ЄС:

· дані табл. свідчать, що конвергенція регіонів за період 2000-2008 рр. збільшується;

· частка населення, що живе в регіонах, з ВВП на душу населення за ПКС меншим, ніж середній по ЄС-27 впала з 28,1 до 24,4%, в той же час частка населення, що проживає в регіонах з рівнем ВВП на душу населення більшим, ніж 125% від середнього по ЄС-27 скоротилася з 24,3 до 19,4%; ці зміни означають, що частка населення, що попадає в середину інтервалу 75-125% зросла з 47,6 до 56,2% (541 млн. чол. або приблизно 10% населення ЄС);

· економічна криза 2008-2009 рр. призвела до зростання дисперсії рівня безробіття за регіонами в ЄС і змінила напрямок тенденції до падіння рівня безробіття, яка спостерігалася з 2003 р.;

Таблиця. Розподіл населення ЄС-27, Хорватії та Македонії за регіонами з різним рівнями ВВП на душу населення, % [7-8]

більшість країн ЄС-15 мають менший рівень дисперсії ВВП на душу населення за ПКС, ніж нові країни-члени, однак доходи в цих країнах в цілому мають спадну тенденцію, тоді як в окремих нових країнах-членах ця тенденція висхідна, що свідчить про зростання диференціації регіонів саме в нових членах ЄС.

Висновки

Проведений аналіз дозволив виявити, що результати реалізації сучасної політики регіонального та локального розвитку є суперечливими:

1) конвергенція регіонів за період 2000-2008 рр. збільшується;

2) частка населення, що живе в регіонах, з ВВП на душу населення за ПКС меншим, ніж середній по ЄС-27 впала, в той же час частка населення, що проживає в регіонах з рівнем ВВП на душу населення більшим, ніж 125% від середнього по ЄС-27 скоротилася що в результаті привело до того, що частка населення, що попадає в середину інтервалу 75-125% зросла з 47,6 до 56,2%;

3) економічна криза 2008-2009 призвела до зростання дисперсії рівня безробіття за регіонами в ЄС і змінила напрямок тенденції до падіння рівня безробіття, яка спостерігалася з 2003 р.;

4) відбувається зростання диференціації регіонів в нових членах ЄС.

Список використаних джерел

1. Региональная политика стран ЕС: монография / Кузнецов А.В. и др.; отв. ред. А. В. Кузнецов; Учреждение Российской акад. наук, Ин-т мировой экономики и междунар. отношений РАН. - Москва: ИМЭМО РАН, 2009. - 230 с.

2. Сухопаров М.Н. Региональная политика Европейского союза (ЕС): Монография / М.Н. Сухопаров; Всерос. науч.-исслед. ин-т внешнеэконом. связей (ВНИИВС) при М-ве эконом. развития и торговли РФ. - М.: Спутник , 2002. - 158 с.

3. Rodriguez-Poce, A. Convergence or divergence? Types of regional responses to socioeconomic change in Western Europe // Tijdchift voor Economische en Sociale Geografie. - Vol. 90 (4). - 1999. - p. 369.

4. Региональная политика: опыт России и Китая: [сборник] / Российская акад наук, Ин-т Дальнего Востока; отв. ред. Л.И. Кондрашова. - Москва: Ин-т Дальнего Востока, 2007 - 202 с.

5. Авдулов А.Н. Программы регионального развития в контексте государственной научно-технической политики: опыт США / А.Н. Авдулов, А.М. Кулькин; Рос. акад. наук. Ин-т науч. информ. по обществ. наукам. - М.: ИНИОН РАН , 1999. - 166 с.

6. Кузнецов А. Межрегиональные контрасты в Европейском союзе. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. perspektivy.info /print.php?ID=35921.

7. Working for the regions // Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2004. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://ec.europa.eu /publications /booklets/move/27/working2004_en.pdf

8. Eurostat regional yearbook 2011. - Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2011. - 241 Р.

Анотація

Диспропорції регіонального розвитку в ЄС. А.М. Федорук, аспірант кафедри фінансів Донецького державного університету управління

В статті виявлено основні наслідки реалізації регіональної політики ЄС періоду 2007-2011 рр. на основі оцінки регіональних диспропорцій.

Ключові слова: регіональна політика, регіональний розвиток, диспропорції, Європейський Союз

Summary

Disproportions of regional development in the EU. A.M. Fedoruk, postgraduate student of the Department of Finance, Donetsk State University of Management

Main consequences of realization of regional policy of the EU in the period of 2007-2011 are defined on the basis of estimation of regional disproportions.

Key words: regional policy, regional development, disproportions, European Union.

Размещено на Allbest.ru