Особливості розвитку державного регулювання агропромислової інтеграції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості розвитку державного регулювання агропромислової інтеграції в Україні

аспірантка В.І. Юрченко

Анотація

державний агропромисловий інтеграція

У статті розглянуто особливості формування державного регулювання агропромислової інтеграції в Україні.

Ключові слова: АПК, агропромислова інтеграція, державне регулювання, інтеграція

Annotation

In the article the features of forming of government control of agroindustrial integration are considered in Ukraine.

У ринкових умовах агропромисловий комплекс займає особливе положення з важливості і специфіки, що не дозволяє повною мірою і на рівних умовах приймати участь в конкуренції з іншими галузями. Сільське господарство, яке залежить від природних чинників і має яскраво виражений сезонний, циклічний характер виробництва, не має в своєму розпорядженні достатніх доходів - в даний час більш відстала в технологічному плані галузь в порівнянні з промисловістю. Сільське господарство є статичною галуззю і повільніше за інших пристосовується до змінних економічних і технологічних умов. Вкладені в нього капітали приносять віддачу, в основному, починаючи з третього або четвертого року. Проте рівень сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає на стан продовольчої безпеки держави, його соціальну стабільність. З урахуванням цих обставин доцільним, сьогодні в Україні, є розвиток системи державного регулювання агропромислової інтеграції.

Мета статті - розглянути особливості розвитку державного регулювання агропромислової інтеграції в Україні.

Результати. Слово «інтеграція» походить від латинського й означає поєднання окремих частин в єдине ціле. В широкому розумінні слова під інтеграцією пояснюють як посилення економічних і виробничих зв'язків між різними країнами (прикладом таких зв'язків є створення ЄС і СНД), окремими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами ринку.

Інтеграція означає організаційне поєднання технологічно пов'язаних між собою різнорідних видів діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва кінцевого продукту і доведення його до споживача, а також досягнення на цій основі вищих економічних результатів. Якщо говорити про агропромислову інтеграцію в широкому розумінні слова, то треба мати на увазі розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов'язані між собою, технологічно й об'єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини. Посилення таких зв'язків є закономірним явищем. У процесі поглиблення суспільного поділу праці сільське господарство самостійно вже не може забезпечувати умови власного відтворення. Це зумовлено тим, що розвиток даної галузі все більшою мірою залежить від промисловості, що поставляє селу необхідні засоби виробництва.

З іншого боку, істотно підвищується роль самого сільського господарства в розвитку і поглибленні міжгалузевих зв'язків у межах АПК. Вироблена в цій сфері матеріального виробництва продукція надходить як сировина в ряд галузей промисловості для переробки, причому частка сільськогосподарської продукції, що використовується для промислової переробки, постійно зростає і нині перевищує 60 %. Зважаючи на досвід індустріально розвинутих країн, в яких даний показник досягає 90 %, а також на сучасні тенденції до прискореного розвитку переробних виробництв, неважко передбачити, що в майбутньому роль сільського господарства як постачальника сировини збільшуватиметься.

Існують різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні агропромислові комплекси (АПК), які забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість сільського господарства і суміжних галузей на цій території. У системі регіональних АПК створюються районні агропромислові комплекси. Необхідно відзначити, що агропромислова інтеграція - це форма господарювання, яка має свої переваги:

- забезпечується єдиний процес виробництва, закупівлі, переробки продукції;

- створюються більш сприятливі умови для широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

- досягається скорочення управлінського апарату;

- створюються умови для поєднання інтересів усіх учасників агропромислової інтеграції;

- виникає можливість організації виробництва на основі ефективної економії всіх ресурсів;

- забезпечується оптимальне поєднання територіального і галузевого управління.

З погляду на те, що держава в умовах сучасного ринкового господарства виконує внутрішньо важливі функції стимулювання розвитку виробництва і зростання добробуту населення, підвищення якості життя, воно зобов'язане не тільки забезпечувати все необхідне для нормального функціонування ринкової конкуренції, захищати законні права громадян і підприємств, але і допомагати господарюючим суб'єктам адаптуватися до змін ринкової кон'юнктури, створювати сприятливі умови для активізації їх виробничої діяльності.

Багато вчених-економістів і фахівці-практики при цьому допускають наявність державного сектора і частки державної власності в господарських формуваннях, зокрема з 100% або контрольним пакетом акцій держави, констатуючи, що ефективність державних підприємств часто не нижче, а навіть вище недержавних, і теза про високу ефективність приватного власника в плані управління діяльністю крупних і середніх підприємств не підтвердилася. В той же час ними вказується на необхідність зміни методів державного регулювання на відміну від адміністративно-командної системи управління, що існувала в дореформений період [2, с. 66].

Все вищезгадане стосується і сфери АПК, причому в ще більшій мірі. Необхідність створення дієвого механізму державного регулювання агропромислової інтеграції, що включає весь комплекс заходів впливу держави на систему економічних відносин, необхідно розглядати з місця і ролі цього сектора в ринковій економіці.

З урахуванням цих обставин в більшості країн з ринковою економікою існують дієві системи державного регулювання агропромислової інтеграції, які мають основні завдання:

- підтримка продовольчої безпеки;

- підтримка стабільної економічної ситуації в сільському господарстві;

- стабілізація ринкової кон'юнктури і мінімізація коливань прибутковості в галузі;

- запобігання небажаним міграційним процесам;

- підтримка фінансування програм;

- допомога товаровиробникам в адаптації до нових умов;

- захист внутрішнього ринку;

- забезпечення конкурентноздатної участі національних товаровиробників в міжнародному розподілі праці і так далі.

При цьому застосовують гарантовану скупку надлишків продукції за заниженими цінами, закупівельні і товарні інтервенції на ринку продовольства, специфічні форми пільгового кредитування, митне регулювання (як економічне, так і адміністративне), інше [5, с. 152].

Практика розвинених країн стосовно української дійсності показує, що підтримка агропромислового комплексу і, в першу чергу, його головної галузі - сільського господарства в період структурних змін повинна здійснюватися централізовано - на рівні уряду і державного бюджету, а також відповідних органів і бюджетів суб'єктів України.

Виходячи з теоретичного і практичного досвіду розвинених країн процес державного регулювання агропромислової інтеграції, в першу чергу, в сільському господарстві, повинен бути заснований на державній підтримці, виходячи з таких функцій держави:

- контроль землекористування;

- загальний контроль діяльності;

- фіскальна політика;

- система іпотечного кредиту;

- державне регулювання цін;

- стимулювання розвитку прогресивних форм господарювання в АПК.

Останній пункт безпосередньо пов'язаний з участю держави в регулюванні і стимулюванні розвитку агропромислової інтеграції, включаючи її найбільш складний різновид - міжрегіональну агропромислову інтеграцію. Для виконання вказаних функцій державі потрібні кошти, які будуть використані в АПК за допомогою бюджету і цін.

Необхідність державного регулювання у вирішенні питань агропромислової інтеграції, на нашу думку, пов'язана з потребою:

- забезпечення продовольчої безпеки на всіх рівнях;

- раціонального розміщення продуктивних сил за територію регіонів;

- мінімізації виробничих витрат і обігових витрат;

- вирішення питань оподаткування, його міжрегіональної уніфікації;

- підтримка і стимулювання розвитку агропромислових об'єднань;

- участі державних структур в агропромислових об'єднаннях;

- відновлення керованості в АПК і впливу на нього державних і муніципальних органів влади;

- розділення функції державного і господарського управління.

Висновки

Визначено, що агропромислова інтеграція - це форма господарювання, в якій відбувається процес зближення й об'єднання галузей сільського господарства і промисловості з метою планомірного зростання виробництва і забезпечення ефективної кооперації праці працівників міста і села. Нині склались різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні АПК, що забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість діяльності сільського господарства і суміжних галузей на цій території. На рівні районів і підприємств утворюються різні агропромислові формування: агрофірми, агропромислові комбінати й об'єднання, науково-виробничі та виробничі системи.

Важливо зазначити, що створення організаційних форм агропромислової інтеграції та їх удосконалення само по собі не є універсальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута за допомогою втручання держави в ці процеси.

Таким чином, виходячи з проведених наукових досліджень, державні структури можуть, і повинні, відповідно рівню своєї компетенції в тій або іншій формі брати участь в інтеграційних процесах АПК.

Література

1. Алексєєв І. Функції та об'єкти державного управління / І. Алексєєв // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. ОФ УАДУ. - Одеса: ОФ УАДУ, Оптімум, 2001. - Вип. 6. - С. 40-46.

2. Амбросов В.Я. Трансформаційні процеси в аграрній сфері регіону / В.Я. Амбросов // Економіка України. - 2003. - № 8. - С. 66.

3. Державне управління / За ред. А.Ф. Мельник. - К.: Знання, 2004. - 342 с.

4. Ковтун О.І. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - Львів: Новий світ, 2006 - 428 с.

5. Мостовий Г.І. Агробізнес: державне регулювання: [монографія] / Г.І.Мостовий. - Х.: - Основа, 2002. - 299с.

Размещено на Allbest.ru