Регіональні аспекти формування і використання трудового потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Трудовий потенціал являє собою інтегральну сукупність можливостей населення до економічної активності як суб'єктів трудової діяльності. Для соціально-економічного розвитку України важливою є проблема збереження і зміцнення трудового потенціалу. В умовах сьогодення українське село втратило свою привабливість для проживання, роботи і розвитку особистості. Така ситуація стала наслідком невдалих економічних реформ, демографічної та економічної кризи.

Економічна криза в Україні спонукала до закриття або призупинення роботи значної кількості підприємств провідних галузей сільськогосподарського виробництва, скорочення працівників аграрної сфери і, як наслідок, до зростання рівня сільського безробіття. Це негативно впливає на економічний стан держави, не сприяє зростанню ВВП та нарощенню експорту виробленої сільськогосподарської продукції. Внаслідок трансформації системи соціально-економічних відносин і поведінки сільського населення зазнало значних змін середовище трудової діяльності на селі.

Проблеми формування та використання трудового потенціалу висвітлені в наукових працях вітчизняних учених: В. Костакова, Г. Сергєєва, І. Лукінова, С. Пирожкова та багатьох інших науковців. Різні аспекти досліджуваних питань розглянуті у працях зарубіжних учених: Г. Беккера, Б. Брєєва, Н. Вишневської, Дж. Кейнса та інших. Водночас багато питань, які стосуються значення трудового потенціалу регіону ще недостатньо з'ясовані. Це вимагає уваги науковців до дослідження процесів, що відбуваються в межах сільської соціально-територіальної підсистеми українського суспільства.

Метою статті є визначення основних тенденцій щодо використання трудового потенціалу регіону, виділення першочергових існуючих проблем, а також обґрунтування перспективних шляхів їх вирішення.

Більшість державних і регіональних програм, пов'язаних з розвитком сільських територій, мають переважно декларативний характер, або не забезпечуються необхідними фінансовими ресурсами, що ускладнює, а подекуди і цілком унеможливлює їхнє виконання. Прогалини в державній політиці та суб'єктивні прорахунки і помилки, що мали місце на попередніх етапах ринкового реформування вітчизняної економіки та її аграрного сектору, призвели до суттєвого погіршення демографічних показників у сільській місцевості, руйнування виробничого потенціалу села, погіршення якості та родючості ґрунтів, загострення екологічних проблем тощо.

Трудовий потенціал країни та її регіонів -- це відповідні трудові ресурси, які розглядають в єдності їх якісного й кількісного аспектів [1]. Трудовий потенціал вміщує всіх громадян, здатних брати участь у процесі суспільного виробництва, з урахуванням їхніх фізичних можливостей, наявних знань та професійно-кваліфікаційних навичок. Шило К.М. стверджує, що під трудовим потенціалом слід розуміти сукупність працездатного населення, яке має відповідну професійно-кваліфікаційну підготовку [7].

У 2013 р. середньооблікова кількість найманих працівників становила 504,9 тис. осіб. Фонд оплати праці, нарахований за рік штатним працівникам сільського господарства становив 13754,3 млн. грн., або 3,5% загального фонду оплати праці штатних працівників, що був нарахований в економіці країни. Середньомісячна номінальна заробітна плата одного штатного працівника підприємств сільського господарства у 2013 р. зросла проти 2012 р. на 12,1%, але при цьому залишилась однією з найнижчих серед усіх видів економічної діяльності й становила 2270 грн.

Протягом 2013 р. заборгованість із виплати заробітної плати працівникам сільського господарства зменшилася на 18,4% і станом на 1 січня 2014 р. становила 20,5 млн. грн., що складає 1,8% фонду оплати праці цього виду діяльності за грудень 2013 р. При цьому 11,9 млн. грн.., або 58,0%, заборгованої заробітної плати утворено на підприємствах - банкрутах. На економічно активні підприємства припадало 31,1% загальної суми боргу, ще 10,9% -- на економічно неактивні, які призупинили діяльність у попередніх роках. Протягом 2002-2013 років на тлі загальної тенденції зростання кількості зайнятого сільського населення працездатного віку відбувається скорочення кількості зайнятих у сільському господарстві [8].

Обмеженість альтернативи робочих місць на селі призводить до того, що селяни на практиці залишаються найбільш безправними й дискримінованими щодо права на працю, принаймні з огляду на вибір сфери діяльності. Наслідком цього є зростання частки населення працездатного віку, зайнятого в особистих селянських господарствах. Якщо у 2002 році частка зайнятих у них становила 12%, то у 2013 році -- 18% [6]. Сьогодні серед основних причин низького рівня зайнятості слід виділяти чинники, що насамперед впливають на зниження мотивації до праці на селі: низький рівень оплати праці найманих працівників, низький рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва і висока частка ручної праці через недостатній рівень залучення інновацій у сільське господарство.

Попит на робочу силу суттєво залежить від ефективності використання трудових ресурсів, яка може бути оцінена за допомогою таких показників, як продуктивність праці та ефективність фонду використання робочого часу. Показники використання фонду робочого часу найманих працівників сільського господарства в середньому на одного працівника щорічно знижуються. Це стосується і фонду робочого часу, який зменшився у 2013 році порівняно з 2002 роком на 80 год., і втрат робочого часу -- з 74 год. у 2002 році до 45 год. у 2013 році [4].

Зауважимо, що показник ВВП сільськогосподарського виробництва у розрахунку на одного зайнятого у цій сфері протягом 2002-2013 років щорічно зростав. Аналіз регіональних показників ВДВ (валової доданої вартості) дає змогу визначити регіони-лідери та регіони-аутсайдери щодо ефективності використання трудового потенціалу аграрної сфери. Зокрема Київська (27,6 млн. грн.. на особу), Дніпропетровська (19,3), Рівненська (19,3), Полтавська (15,8) і Запорізька (15,9) області за цим показником є лідерами, а у Херсонській (9,9), Закарпатській (9,7) областях цей показник є найнижчим. Щодо зайнятих у сільському господарстві, то найбільша їх питома вага характерна для Херсонської, Тернопільської, Кіровоградської, Волинської та Вінницької областей, а найнижча для -- Дніпропетровської [2].

Дослідження проблеми збалансованості робочих місць і трудових ресурсів села має низку не тільки регіональних, а й галузевих особливостей, які виражаються у різному ступені поєднання живої та уречевленої праці, сезонному характері сільськогосподарського виробництва. Чинник сезонності відіграє вагому роль у раціональному використанні трудових ресурсів і зайнятості сільського населення. Зменшенню негативного впливу сезонності сприятиме розширення можливостей альтернативного працевлаштування на селі, розвиток агропромислової інтеграції та діяльність підсобних селянських і промислових підприємств. Важливим показником, який негативно впливає на демографічні процеси, а відповідно і на розвиток трудового потенціалу, є трудова міграція. За різними оцінками за кордоном на заробітках перебуває від 2-х до 7 мільйонів українців. Головною причиною міграції сільського населення є високий рівень безробіття, що спонукає до пошуку роботи поза селом. Це, безперечно, негативно позначається на процесі відтворення трудового потенціалу. Великий відсоток сільських мешканців, котрі працюють поза межами свого населеного пункту для досліджуваного регіону вже достатньо тривалий час залишається стабільним. Це чинить дуже негативний вплив на усі сфери суспільного життя, не тільки зменшується кількість сільського населення та кількість зайнятих у сільському господарстві, а й занепадає соціальна інфраструктура сіл.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що сучасна ситуація на сільських ринках праці є достатньо складною і суперечливою, що пов'язано із загальним станом економіки і характером трансформаційних процесів у сільському господарстві. Існуючу регіональну нерівномірність у рівнях зайнятості населення можна пояснити: недоліками у приватизації, які не дали очікуваних результатів, масштабів вивільнення працівників; збереженням великої кількості нерентабельних підприємств, що акумулюють значні контингенти персоналу у вигляді прихованого безробіття; високими темпами інфляції, особливо на початковому етапі ринкових перетворень; погіршенням життєвого рівня населення, що змусило незайняте населення працювати, а зайнятих -- не покидати робочі місця навіть на умовах вимушеної неповної зайнятості.

Література

1. Бендасюк О.О. Особливості розвитку трудового потенціалу України в умовах переходу до інноваційної моделі економіки / О.О. Бендасюк // Регіональна економіка. -- 2010. -- № 1. -- С. 172--177.

2. Вітвицький В. Сільське населення та використання трудового потенціалу села / В. Вітвицький, З. Мемельська // Україна: аспекти праці. -- - № 7. - С. 2-31.

3. Губені Ю. Розвиток сільських територій: деякі аспекти європейської теорії і практики / Ю. Губені // Економіка України. -- 2007. -- № 4. - С. 62-70.

4. Давидюк Т.В. Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, людський капітал: взаємозв'язок категорій / Т.В. Давидюк // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Сер. Економічні науки. - 2009. - № 1. - С. 30-35.

5. Жибак М.М. Розвиток трудового потенціалу села західного регіону України: / М.М. Жибак. - Тернопіль: Видавництво Астон, - 336с.

6. Линенко А.В. Сутність й аналіз трудового потенціалу підприємства за показниками ефективності його використання / А.В. Линенко, О.Л. Шевченко // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2008. - № 4. - С. 111-116.

7. Шило К.М. Сутність та економічна природа категорії «трудовий потенціал» / К.М. Шило // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2010. - № 2(10). - С. 106.