Агрохолдингізація та державне регулювання аграрного сектору

Результати діяльності аграрних підприємств (табл. 1) за період 1990--2013 рр. не дозволяють стверджувати про дієву державну підтримку в аграрному секторі економіки. За тринадцять років вартість валової продукції знизилась на 31,4 % до рівня 136,6 млрд. грн., у тому числі продукції рослинництва на 12,5 % (до 103,1 млрд. грн..), тваринництва на 58,8 % (до 33,46 млрд. грн.) Загальний рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції з кожним роком знижується, оскільки темпи збільшення витрат на виробництво продукції суттєво перевищують темпи збільшення ціни.

Внаслідок неефективності реформ направлених на удосконалення аграрного сектору, на території України почали утворюватися такі форми господарювання, як холдинги, які внесли значні корективи в діяльність аграрних підприємств.

Початком виникнення в Україні агрохолдингів можна вважати період 1991--1996 рр. В Указі Президента України “Про холдингові компанії" [1] вперше було дано визначення поняття “холдинг”. Під яким розглядався господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших господарюючих суб'єктів [1]. За оцінками фахівців [3, С. 25], виникнення та розвиток агрохолдингів є наслідком відсутності цивілізованого ринку земель і недорозвиненості системи державного регулювання економіки, а основним мотивом -- намагання капіталістів примножити капітал. У законодавстві України та наукових дослідженнях, присвячених проблемам правового становища холдингових компаній, немає єдиного підходу до визначення поняття холдингової компанії та її правової природи.

Агрохолдинги відіграють неоднозначну роль в національній економіці, з одного боку, інвестуючи капітал в агропідприємства, вони підвищують ефективність сільськогосподарського виробництва, що веде до розвитку сільських територій, а з іншого -- витісняють з агробізнесу аграрні підприємства і фермерські господарства, що веде до регресу соціального стану населення задіяного в агропромисловому секторі економіки, та впливає на екологічний стан сільських територій. Так, як засновники звичайно не знаходяться на території країни, де створено холдингові структури, вони не вирішують питання соціального та екологічного розвитку.

Особливістю холдингового типу господарювання є: висока маневреність холдингів, їх здібність швидко реагувати на потреби в переміщенні капіталу, розширювати сферу своєї діяльності, здійснювати комплексні програми диверсифікацій тощо. Як правило агрохолдинги приймають участь у всьому виробничому циклі, який включає в себе виробництво, переробку та реалізацію продукції, що відображає цілеспрямованість відтворення галузі на нових технологічних, організаційних та ресурсних засадах. В агрохолдингах, на відміну від порівняльно дрібних аграрних підприємств основну питому вагу у складі основних засобів займають машини та обладнання, як активна частина активів, що впливає на рівень продуктивності праці, економію капітальних і експлуатаційних витрат на одиницю площі. Відкриваються можливості для раціональної організації виробництва, досягнення науки і прогресивної практики, зберігання та реалізації продукції вищої якості.

Нині у світовій практиці застосовується шість методів державного впливу на регулювання діяльності агро холдингів:

1. Антимонопольна політика, що складається із законів, які забороняють певні дії або обмежують діяльність певних структур.

2. Стимулювання конкуренції шляхом створення умов для її посилення.

3. Регулювання, яке дозволяє спеціальним органам слідкувати за цінами, обсягами виробництва, входженням в ринок і виходом з нього підприємств у галузях, що регулюються.

4. Державна власність на монополії.

5. Контроль цін на більшість товарів та послуг.

6. Податки.

Перші три методи є основою державної політики у розвинених країнах. Решта характерні для країн, що розвиваються [4, С. 184].

Агрохолдинги -- висококонкурентні господарські структури нового типу які мають переваги над підприємствами інших організаційних форм за рахунок ефекту масштабу, мобільності матеріальних та трудових ресурсів, доступу до фінансових ресурсів що відображається на ефективність виробництва. З іншого боку, діяльність агрохолдингів має недоліки до яких можна віднести: розвиток монополізації, зростання безробіття, нераціональне використання землі, нехтування соціальними й екологічними проблемами села.

Наразі для регулювання діяльності вертикально-інтегрованих організаційних структур на нашу думку необхідно:

- розробити заходи які б сприяли ліквідації земельної монополії, а як наслідок, концентрації капіталу в одних руках;

- контролювати дотримання сівозмін, саме в цих структурах;

- встановити чіткі вимоги стосовно внесення обсягів мінеральних добрив, адже сьогодні рівень кислотності ґрунтів в Україні є досить високим;

- стимулювати розвиток тваринництва у агрохолдингах (що сприятиме збільшенню обсягів виробництва органічних добрив);

- зобов'язати дані структурні об'єднання розвивати соціальну інфраструктуру місцевості в якій вони працюють а також забезпечити робочими місцями працездатне населення.

Література

1. Про холдингові компанії в Україні : Закон України від 15.03.2006 № 3528IV // Відомості Верховної Ради України. -- 2006. -- № 34. -- С. 291.

2. Андрійчук В.Г. Капіталізація сільського господарства: стан та економічне регулювання розвитку: / В.Г. Андрійчук. -- Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. -- 216 с.

3. Віскузі В. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика / В. Віскузі, Джон Вернон, Джозеф Е. Гарингтон (мол.) ; пер. з англ. -- К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. -- 1047с.

4. Данкевич А.Є. Передумови та основні принципи розвитку агрохолдингів / А.Є. Данкевич // Економіка АПК. -- 2011. -- № 5. -- С. 139-147.

5. Кваша С.М. Аграрна політика та чинники її реалізації в нинішніх умовах трансформації сільського господарства України / С.М. Кваша // Вісник СНАУ. Серія «Економіка та менеджмент», вип. 6/1. --2010. -- С. 3-11.

6. Мартин А. Захист економічної конкуренції у сільськогосподарському землекористуванні: переваги і недоліки агрохолдингів / А. Мартин // Землевпорядний вісник. -- 2010. -- 8. -- С. 26-32.

7. Онегіна В.М. Державне регулювання цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників / В.М. Онегіна// -- К.: ННЦ ІАЕ, 2007. - 590с.

Размещено на Allbest.ru