Використання паливно-енергетичних ресурсів у сільському господарстві

Постановка проблеми. Серед проблем аграрного сектора, які вимагають невідкладного розв'язання, особливе значення має надійне забезпечення пально-мастильними матеріалами та підвищення ефективності їх використання. На нинішній час основним енергоносієм в аграрному секторі є рідке пальне із нафтопродуктів. Тому значною мірою ефективний розвиток сільськогосподарського виробництва залежить від сталого забезпечення галузі дизпаливом і бензином із низьким октановим числом за стабільними цінами.

До 2005 року Україна повністю забезпечувала національну економіку пальним із нафтопродуктів вітчизняного виробництва, яке було зосереджене у семи регіонах, де функціонували нафтопереробні підприємства. Починаючи з 2006 року, скорочення виробництва пального призводить до залежності від постачання нафтопродуктів з інших країн. На кінець 2013 року працювало лише три із семи підприємств галузі - ЗАТ "Укртатнафта", ПАТ "Укргазвидобування" та ВАТ "Лукойл-Одеський НПЗ" [8]. У цей час обсяги імпортного пального почали зростати й на початок 2014 року становили 75% по бензину і 84% по дизельному пальному. Такий стан постачання нафтопродуктів погіршує економічну ситуацію у сільському господарстві та ставить під загрозу енергетичну й продовольчу незалежність держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану проблему в своїх роботах розглядали багато відомих учених-економістів серед яких П.Т. Саблук [12], А.П. Коновалов [13], І.В. Коновалов [14], В.Я. Месель-Веселяк [14], П.А. Денисенко, В.В. Коврига [15] та ін. На основі проведених досліджень ними було сформовано засади енергетичної політики держави, напрями енергозбереження й економії витрат пально-мастильних матеріалів, досліджені проблеми їх використання в аграрному секторі України. Глибоке і всебічне вивчення представлених в економічній літературі розробок цих та інших науковців, які працювали в даному напрямі, доводить про те, що необхідність подальшої, ретельнішої розробки цього питання стає все актуальнішим як у теоретичному, так і в практичному плані.

Мета статті - дослідити й проаналізувати забезпечення сільського господарства пально-мастильними матеріалами, їхній ринок в Україні та сформувати пропозиції щодо поліпшення ситуації на ньому.

Виклад основних результатів дослідження. Планомірне і пропорційне постачання й економне використання в умовах постійного зростання технічного потенціалу та стрімкого здорожчання пального в наш час є проблемою, яка вимагає невідкладного розв'язання. Ціна на імпортні нафтопродукти залежить від коливання курсу вітчизняної гривні й від розміру експортних мит. Аналіз структури роздрібної ціни на початок 2013 року показав, що 60-70% від неї становила вартість нафтопродуктів на кордоні та сплачені податки і практично вона не залежала від підвищення власних витрат операторів ринку. При детальнішому вивченні ситуації було відзначено, що цінові коливання на світовому ринку нафти значні й суттєво могли б вплинути на ціну пального (рис. 1).

господарство сільський матеріал мастильний

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Джерело. Складено автором за даними джерела [1].

дизпалива і 2,5-4% бензину). Серед основ- сурсів аграрний сектор економіки посідає них споживачів паливно-енергетичних ре- домінуюче місце (рис. 3).

Рис. 2. Динаміка роздрібних цін на пальне у 2013-2015 роках

Джерело: Сформовано автором за даними джерела [12].

1 Сільське господарство ? Промисловість Ш Будівництво

S Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність Q Інші галузі

Рис. 3. Споживання пального по галузях економіки

Джерело: Сформовано автором за даними джерела [11].

За роки незалежності України загальне у сільському господарстві мало тенденцію споживання паливно-енергетичних ресурсів до суттєвого скорочення (табл. 1). Особливістю споживання пально-мастильних матеріалів у сільському господарстві України

1. Використання пального в сільському господарстві

Джерело: Сформовано за даними джерел [9, 11].

Сільськогосподарські підприємства скоротили використання бензину моторного як у цілому, так і на сільськогосподарські роботи, порівняно з 1990 роком у 9 разів. Це пов'язано з тим, що останніми роками має місце тенденція залучення до виконання транспортних робіт сторонніх організацій, а також із практикою продажу врожаю на умовах франко-тік, франко-елеватор та навіть франко-поле. В цьому випадку транспортні витрати оплачують самі покупці сільськогосподарської продукції. Також одним із головних факторів є економія сільськогосподарських підприємств, заснованих на засадах приватної власності.

Використання дизельного пального від 1990 року теж зменшилося, але лише у 3,3 раза. Відбулося навіть незначне зростання кількості використаного дизпалива в останні роки. Це можна пояснити тим, що на ґрунтообробних, посівних і збиральних роботах застосовується сільськогосподарська техніка, яка працює переважно на дизельному пальному. А оскільки, валова продукція сільського господарства щороку збільшується, то, відповідно, зростають й обсяги споживання аграрним сектором дизельного пального.

Крім того, зменшення використання бензину та дизельного пального сільським господарством України у 1990-2013 роках можна обґрунтувати скороченням посівних площ майже на 10%, вирощуванням менш енергоємних сільськогосподарських культур, скороченням майже в три рази парку автомобілів, тракторів і комбайнів, а також суттєвим зниженням обсягів виробництва продукції тваринництва.

Найбільш енергоємною галуззю в сільському господарстві є рослинництво, на частку якого припадає понад 80% використаних пально-мастильних матеріалів. За останні двадцять років вартість нафтопродуктів із розрахунку на гектар зібраної площі різко підвищилася, на що вплинув як ріст цін на нафтопродукти, так і збільшення щільності механізованих робіт у зв'язку із впровадженням інтенсивних технологій та підвищенням урожайності сільськогосподарських культур.

Тенденція до скорочення споживання пального у сільському господарстві сприяла зменшенню енергомісткості сільськогосподарської продукції (рис. 4). Якщо у 1990 ро- цінах 2010 року 60 кг умовного палива, то у ці аграрні підприємства витрачали на 2013-му - лише 9 кг, або у 6,7 раза менше. 1000 гри валової продукції у порівнянних

Рис. 4. Витрати пального (кг умовного палива) на 1000 гри валової продукції сільського господарства, у порівнянних цінах 2010 року

Джерело: Розраховано автором.

В умовах залежності України від експорту нафти й нафтопродуктів є необхідність пошуку шляхів зниження паливно-енергетичних витрат для підвищення у подальшому показників ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. За останні двадцять років витрати паливно- енергетичних ресурсів на 1 га сільськогосподарських угідь скоротилися у 4,4 раза (рис. 5).

Рис. 5. Витрати пального на 1 га сільськогосподарських угідь, кг ум. палива

Джерело: Розраховано автором.

Одним із важливих показників використання пального для здійснення виробничого процесу є частка паливно-енергетичних ресурсів у собівартості сільськогосподарської продукції. Ця частка зросла з 5,1% у 1990 році до 13,4% у 2013-му, але знизилася порівняно з 2000 роком до 10,4%. Останнім десятиліттям при значному збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції цей показник дещо падав (рис. 6).

? По сільському господарству ? Рослинництво Q Тваринництво

Рис. 6. Питома вага нафтопродуктів у собівартості сільськогосподарської продукції

Джерело: Сформовано за даними джерела [10].

Зі зростанням ціни на світлі нафтопродукти рентабельність агропромислового комплексу знижується (рис. 7). Однак таке зростання нівелюється скороченням енергоміс- ткості продукції. Пряма залежність між ці

нами на пальне та рівнем рентабельності досить слабка (~20%), але розрахунки показали, що зростання ціни на 10% знижує рівень рентабельності лише на 0,4%.

Рис. 7. Залежність рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва від роздрібної ціни на пальне

Джерело: Розраховано автором.

Зменшення споживання паливно- енергетичних ресурсів пов'язане з наростанням диспаритету цін на енергоносії й сільськогосподарську продукцію. Для придбання паливно-енергетичних ресурсів селу необхідно реалізовувати з року в рік все більшу кількість виробленої сільськогосподарської продукції.

Якщо в 1990 році для придбання 1 т дизельного палива потрібно було продати 0,2 т зерна, то в 2013-му - 6,6 т, або в 33 рази більше. Така ж тенденція спостерігається і по бензину - 7,6 т, або в 38 разів більше (табл. 2). Внаслідок цього витрати на паливно-енергетичні ресурси стають домінуючою складовою.

2. Порівняння кількості основної сільськогосподарської продукції, яку необхідно продати для придбання пального за поточними цінами, т

Джерело: Розраховано автором.

Зростання цін на енергоресурси спричиняють дії не виробників, а найрізноманітніших посередників, які активно виникають між виробником та споживачем. Щоб зменшити рівень затоварювання виробленою продукцією через відсутність приміщень для її зберігання й одержати "живі" гроші, сільськогосподарські товаровиробники малих і середніх форм господарювання в пікові періоди (жнива, посівна) змушені реалізовувати свою продукцію навіть за цінами, що не відповідають собівартості продукції.

Висновки. Враховуючи вищевикладене, останніми роками використання паливно- енергетичних ресурсів у сільському господарстві значно скоротилося. Можна констатувати, що кризові явища та значне підвищення ціни призвели до підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів в аграрному секторі економіки країни. Однак проблема енергозбереження для сільського господарства залишається актуальною.

Одним із важливих напрямів зменшення споживання пально-мастильних матеріалів є впровадження більш прогресивних технологій основного обробітку землі та підготовки її до посівів. Саме ці операції є найбільш енергоємними і витратними - на них припадає від 20 до 40% енергетичних витрат. Застосування різних спрощених технологій обробітку ґрунту, крім екологічного ефекту має ще й економічний. Він досягається за рахунок підвищення рентабельності сільськогосподарської діяльності шляхом економії пально-мастильних матеріалів, скорочення числа технологічних операцій з обробітку ґрунту, зменшення кількості застосовуваних технічних засобів і підвищення функціональності техніки. Так, застосування безполи- цевої технології передпосівного обробітку ґрунту дає змогу зекономити близько 27%, мінімального обробітку ґрунту - 43%, атехнології no-till - 86% загальних витрат пального на передпосівні роботи.

Удосконалення структури машиннотракторного парку, забезпечення раціонального агрегування тракторів, особливо на ма- лоенергоємних і транспортних операціях, частка яких у технологіях рослинництва становить 25-70%, сприяє заощадженню до 20% пально-мастильних матеріалів. Застосування комбінованих агрегатів на обробітку ґрунту при сівбі, внесенні добрив та пестицидів забезпечить зменшення витрат пального на цих роботах на 10-15%. За рахунок раціонального агрегування тракторів, особливо на малоенергоємних і транспортних операціях, можна заощадити 15-20% пально-мастильних матеріалів.

Економії енергоресурсів можна досягти за рахунок запровадження ефективної структури посівних площ, враховуючи при цьому кон'юнктуру сучасного ринку. Наприклад, збільшити посіви ярої пшениці за рахунок зменшення озимої, скоротити площі засіяні соняшником, а збільшити посіви гречки, гороху та ріпаку. Такі зміни уможливлять зекономити не менше 2% пального від загального використання.

Економії можна досягти також заміною 7% дизпалива (передбачено Енергетичною стратегією до 2030 року [6]) біопаливом з ріпакової олії. Додатково, до 5% економії - запровадженням механізму відшкодування (скасування) акцизу на дизельне пальне для сільськогосподарських товаровиробників.

Список використаних джерел