Як подолати системні витрати неоліберального реформування економіки

ЯК ПОДОЛАТИ СИСТЕМНІ ВИТРАТИ НЕОЛІБЕРАЛЬНОГО РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ

ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Анотація

Викладено результати соціально-економічних реформ в Україні у пострадянський період. У ході аналізу впроваджуваної у країні моделі ринку зроблено висновок про її неадекватність викликам нашого часу, що на практиці стримує рушійні механізми національної економіки, паралізує її розвиток, відтворює соціально-економічну нерівність і веде до неминучого краху. Обгрунтовується необхідність зміни парадигми економічного розвитку. Ключові слова: периферійна економіка, модель ринку, політика перерозподілу доходів, соціальний захист, керованість економіки, антигромадське привласнення.

Впроваджувана в Україні модель ринку, основою якої є широке відкриття внутрішніх ринків, жорстка економія бюджетних коштів і мінімізація участі уряду в економіці, спричинила безпрецедентне падіння обсягів суспільного виробництва, його деформацію і зниження конкурентоспроможності. Підтвердженням цьому слугує той факт, що у 2013 р. за обсягом ВВП за ПКС (337,4 млрд. дол.) Україна опинилася на 42-му місці після таких країн, як Косово, Сальвадор і Алжир. У 1990 р. за ВВП наша держава займала 14-те місце у світі. Якщо у 1990 р. ВВП на душу населення в Україні перевищував його середньосвітовий рівень на 11%, то у 2013 р. цей показник (7400 дол.) став 139-м серед 228 країн світу. У наших сусідів, з якими Україна співробітничала і була більш розвинутою, валовий продукт на душу населення значно відстає: у Словаччині він становить 24700, у Литві -- 22600, в Естонії -- 22400, у Польщі -- 21100, в Угорщині -- 19800, у Латвії -- 19100, у Росії -- 18100, у Бєларусі -- 16100, у Болгарії -- 14400, у Румунії -- 14400, у Казахстані -- 14100 і в Албанії -- 10700 дол. The World Factbook -- CIA [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : https://wwwcia.gov/ library/publications/the-wo. [3].

Показник ВВП на душу населення свідчить про ступінь багатства країни та про її можливості забезпечити високий рівень життя населення, в якому першорядну роль відведено заробітній платі. У 2012 р. середній український заробіток за своєю купівельною спроможністю був еквівалентним 841 дол. У рейтингу, що включає усі країни Європи, Україна в перерахунку за ПКС випереджала не тільки Молдову (з 461 дол. на 1 працівника), але й Албанію (де цей показник становив 796 дол.). Лідерами за величиною середніх окладів стали швейцарці (7110 дол.), данці (6628 дол.) і норвежці (6429 дол.).

За весь пострадянський період економіку країни не було реструктуровано і переведено на інноваційний шлях розвитку. У структурі вітчизняної промисловості домінує виробництво продукції з низькою доданою вартістю. Основні фонди в обробній промисловості спрацьовано більш як на 74%. Усе це сприяє перетворенню України на відсталу країну без усілякої надії на випереджаючий розвиток. Адже у 90-ті роки ХХ ст. вона входила до п'ятірки країн, які володіли передовими аерокосмічними технологіями, базовими технологіями ракетно-космічної галузі, у ній було зосереджено 6,5% світового науково-технологічного потенціалу Україна-2015: національна стратегія розвитку. -- К., 2008. -- С. 52.. У даний час в Україні зростання ВВП за рахунок впровадження нових технологій оцінюється всього лише в 0,7%, тоді як у розвинутих країнах цей показник сягає 60% і навіть 90%.

Конкурентоспроможними на світовому ринку є ті країни, що здійснили якісний прорив у п'ятий і шостий технологічні уклади. Постає запитання: як Україні здійснити стрибок у технології майбутнього, де базовими стануть біо- і нанотехнології, методи генної інженерії, мембранні та квантові технології, наноелектроніка, нанофотоніка, молекулярна фотоніка, наноматеріали і наноструктуровані покриття тощо?

В Україні рівень фінансування дослідницької та інноваційної діяльності істотно відстає від витрат на такі цілі в розвинутих державах. Негативною залишається також тенденція до скорочення наукових кадрів у країні: у пострадянський період їхня чисельність зменшилася більш як у 3 рази.

Відсутність інвестицій призвела до вкрай повільного впровадження новітніх технологій, до сповзання України у “прокрустове ложе” сировинної моделі економіки. Тільки деякі підприємства впроваджують інновації, а питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсягу промислової продукції становить мізер, що сприяє ще більшій примітивізації національної економіки. Свідченнями тому слугують деградація оборонно-промислового комплексу і падіння питомої ваги машинобудування у промисловості на даний час.

Деіндустріалізація народного господарства, витіснення реального сектору економіки сприяють скороченню кваліфікованих кадрів, виснаженню “інтелектуального гумусу” у країні, падінню її культурно-морального ресурсу.

За цих умов зросла залежність економіки України від зовнішнього фактора: сьогодні необхідно, з одного боку, купувати продукцію п'ятого і шостого технологічних укладів, а з іншого -- продукувати і вивозити на світовий ринок товари четвертого і третього технологічних укладів. Як наслідок, більш як половина ВВП створюється експортоорієнтованими галузями, які виробляють метал, хімічну і сільськогосподарську продукцію. Їх продажі на світовому ринку безпосередньо впливають як на курс національної валюти, так і на попит і пропозицію щодо названих товарів, а це, у свою чергу, спричиняє розвиток кризової ситуації та нестабільність у країні.

Україна не спроможна експортувати продукти інтелектуальної діяльності, і, ймовірно, на найближчу перспективу втратила ринки металу і хімічної продукції. Тому для зовнішньоекономічних зв'язків країні необхідно використовувати інші товари і послуги.

В існуючих умовах постає запитання: як Україні потрапити на хвилю сучасної науково-технічної революції, якщо із світового досвіду відомо, що на створення 1 робочого місця у сфері “хай-тек” потрібно капітальних затрат, не менших від 100 тис. дол., а у сфері ІТ 1 робоче місце коштує на 1--2 порядки дешевше -- тут потрібні тільки 1 стіл і 1 комп'ютер?

Один з найважливіших показників ефективності економіки -- продуктивність праці -- в Україні перебуває на дуже низькому рівні. У 2012 р. він становив тут на 1 працюючого 16,7 тис. дол. за ПКС, тоді як у США -- 111,9 тис., у країнах ЄС -- 77,4 тис., у Німеччині -- 78,3 тис., у Франції -- 85,8 тис., у Великобританії -- 80,5 тис., у Польщі -- 51,4 тис., у Росії -- 36 тис., у Бєларусі -- 30,1 тис. дол.. Сьогодні навряд чи хтось зможе зробити оцінку темпів зростання продуктивності праці в Україні на середньострокову перспективу.

Для 60,1% дорослих українців хабарі, здирництво, використання особистих зв'язків стали звичною реальністю, про що свідчать результати опитування, проведеного у 2011 р. організацією USAID. Із загальної кількості респондентів 25,8% зізналися, що протягом попереднього року вони стали жертвами здирництва хабарів: 40,1% з них змушені були дати хабар представникам влади, 40,2% -- представникам контролюючих органів та інспекцій, 36,1% -- митникам і 30,2% -- представникам судових органів.

Трансформація національної економіки відповідно до західних рецептів обернулася тяжкою людською трагедією. За період з 1991 р. по липень 2014 р. населення країни скоротилося з 51,9 млн. осіб до 42,9 млн. осіб. Це набагато більше, ніж втрати нашої країни у роки Великої Вітчизняної війни. За темпами вимирання населення Україна займає перше місце у світі. Як зазначається на сторінках доповіді Відділу ООН з питань народонаселення “Перспективи світового народонаселення, 2008”, до 2050 р. населення України (згідно із середнім варіантом прогнозу) зменшиться на 10,682 млн. осіб і становитиме 35,026 млн. осіб. Інтенсивне вимирання населення України ставить під сумнів можливість зберегти людський потенціал нашої країни і державу Україна у ХХІ ст. Також не викликають оптимізму перспективи розвитку демографічної ситуації в Україні в нещодавно опублікованому звіті Програми ООН з населених пунктів, в якому аналізується стан 600 міст світу з населенням понад 750 тис. осіб: у ньому підкреслюється, що українські міста -- це міста на нашій планеті, які найшвидше вимирають State of the World's Cities Report 2012/2013: Prosperity of Cities. -- United Nations Human Settlements Programme, 2012. -- P 142..

Поки що невідомо, якими будуть людські втрати у ході воєнних дій і внаслідок виведення з економічного потенціалу країни зруйнованих виробничих фондів, інфраструктури, сировинних і земельних ресурсів. Тому Україні доведеться здійснювати відбудову і стратегію модернізації національної економіки в умовах скорочення робочої сили і виробничих потужностей, подальшого падіння економіки і зростання боргової залежності.

Екс-співробітник Держдепартаменту США Дж. Коен, який брав участь у проектах економічних реформ у колишньому Радянському Союзі, у журналі “The Foreign Policy” пише, що економіка України перебуває у вільному падінні. Якщо раніше передбачалося, що у 2014 р. її економіка скоротиться на 5%, то тепер МВФ прогнозує падіння ВВП на 6,5%, а деякі аналітики навіть говорять про 10%. Раніше МВФ заявляв, що українській владі може знадобитися додаткове зовнішнє фінансування у 19 млрд. дол. у наступні півтора роки при несприятливому сценарії та продовженні боїв Украина не выдерживает “шоковой терапии” МВФ [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.warandpeace.ru/ru/news/view/93863/.. Оскільки на кінець І кварталу 2014 р. валовий зовнішній борг країни становив 142,2 млрд. дол., то, з огляду на специфіку боргового капіталу, це може призвести до дуже серйозних ускладнень для України.

На відміну від фізичного і грошового капіталів, борговий капітал -- незалежно від того, в яких величинах він перебуває (грошових, натуральних або віртуальних), -- є найбільш впливовим. Він практично завжди номінований у надійній мірі вартості, а отже, його не можна знищити шляхом війни, конфіскації або інфляції, що є можливим з фізичним і грошовим капіталами. Підтвердженням цьому слугує оплата сучасною Росією вартості залізниць, збудованих Миколою ІІ, Паризькому клубу. Погашення здійснено зарахуванням золота як репарацій від німців, а ті, у свою чергу, одержали це золото як репарації від більшовиків. Готівкою було доплачено лише 400 млн. дол..

Слід мати на увазі, що борговий капітал є дуже важливим інструментом впливу кредитора на країну-боржника. Кредитор може впливати на внутрішню політику боржника, наприклад, вимагаючи продажу стратегічних об'єктів, зниження ввізних мит, підвищення податків на певні товари, підвищення цін і тарифів на енергоносії, ЖКП. Борги можуть бути переведені в іншу валюту з низьким ризиком забезпечення або безліч разів переходити з рук до рук, будучи оформленими при цьому на підставних осіб.

Впроваджувана в Україні економічна модель стала визначальною причиною поглиблення нерівноважності економіки країни, що дістало свій прояв, по-перше, у деградації реальної сфери економіки (насамперед, обробної промисловості); по-друге, у руйнуванні наукомістких галузей, що призвело до знищення галузевої науки і послаблення фундаментальної; по-третє, в посиленні розбалансованості галузей, оскільки планомірні регулятори було усунуто, а ринкові регулятори і реальна конкуренція не з'явилися; по-четверте, в нерівномірному розміщенні виробництва і трудових ресурсів у країні, що сприяло диференціації в рівнях розвитку економік різних регіонів та істотному розриву в їх доходах. Політика, побудована на впроваджуваній в Україні моделі ринку, виявилася не ефективною, а такою, що відображає корпоративні інтереси і не відповідає стратегічним національним інтересам переважної більшості. Рушіями здійснюваної політики є представники корпоративно-бюрократичної коаліції, що прагне реалізувати свої інтереси, а не національні, паралізуючи тим самим масові суспільні сили, які, намагаючись вижити, реально не здатні впливати на відтворення якісно нового суспільного ладу.

Сьогодні стало очевидним, що модель, впроваджувана в економіку України, перетворила адміністративний ресурс (посаду, становище чиновника) на головний ресурс і спосіб експлуатації як людини, так і природного багатства нашої країни та всього створеного попередніми поколіннями. Причому даний ресурс не є матеріальним і не створює нових багатств, ідей, ринків, джерел енергії тощо. Ось і йде боротьба серед українського політичного класу за те, щоб цей ресурс монополізувати. В умовах нестабільного, імітаційного стану політичних та інших інститутів даний ресурс, а по суті -- владна корупція, стає підоймою перерозподілу власності, влади та інших благ.

У квітні 2014 р. журнал “Фокус” опублікував свій традиційний рейтинг най- багатших людей України -- на цей раз уже не двохсот, як раніше, а тільки першої сотні. Нинішній список редакція респектабельного видання назвала “списком великих змін”, оскільки, мовляв, ніхто сьогодні не візьметься передбачити, хто з вітчизняних товстосумів через рік збереже своє місце на “бізнес-олімпі”.

Статок перших 50 багатіїв оцінено в 59,5 млрд. дол. У першій десятці рейтингу -- одні мільярдери, які “тягнуть” разом на 37 млрд. дол. Незважаючи на певне скорочення капіталу 10 най- багатших людей країни, їхня “вага” в економіці, як і раніше, є великою: 37 млрд. дол. дорівнюють 20,3% ВВП (або 26% валового зовнішнього боргу) України Скромное обаяние олигархии [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://2000.net.ua/ 2000/forum/puls/99349..

На сферу впливу олігархів, слідом за важкою промисловістю та енергетикою, перетворився аграрний сектор економіки. Зростають гігантські агрохолдинги України. Найбільший з них -- “Ukrlandfarming” -- обробляє 670 тис. га землі у 23 областях країни, тобто контролює територію, що за площею дорівнює половині сільськогосподарських земель усієї Бельгії. Згідно з рейтингом журналу “Forbes”, із 100 най- багатших українців півтора десятки пов'язані з агропромисловим комплексом.

Капітали їхніх власників зростають у гострій конкурентній боротьбі між собою та з іноземцями.

Останнім часом ця боротьба дедалі більшою мірою набирає форми прямого бойкоту, в тому числі воєнних дій. Як наслідок, Україна не тільки втратила частину своєї території, але й опинилася на межі великомасштабного дефолту і соціальних вибухів. Перед країною постав ряд запитань: як утримати національну економіку від подальшого розпаду? як забезпечити народонаселення продуктами харчування, теплом та іншими елементарними умовами для проживання? як погасити величезний зовнішній борг України? і нарешті, де взяти кошти обсягом у десятки мільярдів доларів, щоб вирішити перелічені проблеми?

Можливі варіанти сценаріїв економічного відродження

економічний реформа відродження дохід

Сьогодні стало очевидним, що використання колишньої економічної моделі на базі теорії неолібералізму закінчилося хаосом у країні, характерними рисами якого є інфляція, корупція і втрата державою підойм управління економікою. Зіткнувшись з такими складними суспільними проблемами, слід згадати дуже мудре і аргументоване висловлювання А. Ейнштейна про те, що проблеми не можна вирішити на тому самому рівні мислення, який їх породив. Ясно, що для їх розв'язання доведеться усім радикально змінитися, включаючи керівників країни, суб'єктів господарської діяльності, викладачів, консультантів та економістів. Це можливо на базі нової програми розвитку суспільства, розробленої наукою. Вона повинна розвернути країну, її економіку до реалій життя, а не створювати якісь міфічні пристрої, що усунуть існуючу невідповідність між економічною політикою і господарською практикою та сприятимуть поєднанню інтересів усіх суб'єктів суспільства, а не їх підпорядкуванню небагатьом з них.

Проте політики, що перебувають при владі, продовжують свято вірити у всемогутність вільного ринку і в той рецепт, який був “виписаний” українській економіці західними неолібералами. Тому на словах вони виступають за піднесення рівня життя населення, а на ділі у здійснюваній економічній політиці ігнорують вирішення соціальних завдань (у тому числі охорони здоров'я, освіти, науки і культури). Дискусія про вибір курсу зовнішньоекономічних зв'язків -- Митний Союз чи Європейський Союз -- по суті, не ведеться. Перевагу віддано ЄС, асоціація з яким дозволить Україні увійти до групи країн з високорозвинутою економікою і високим рівнем життя більшості населення.

Як було показано, реальне порівняння економічних і соціальних показників в Україні та країнах ЄС не дозволяє дати однозначно позитивну відповідь на досягнення результатів, декларованих нашими лібералами. Вільна торгівля України з ЄС у результаті підписання асоціації не дозволить вирішити проблеми, що існують в економіці країни, оскільки вироблювана у нас продукція, з одного боку, у більшості своїй не відповідає європейським стандартам, а з іншого -- не є конкурентоспроможною на цьому ринку.

Очевидним є і те, що у найближчій перспективі Україна не зможе перетворити зовнішню торгівлю в цілому та експорт зокрема на засіб відновлення економіки до- кризового рівня. Підтвердженням цьому є ряд істотних причин, серед яких першорядна роль належить руйнуванню значного потенціалу країни у ході воєнних дій в її східних регіонах. Ясно, що національна економіка скорочуватиметься, а обсяги падіння ВВП, скоріше за все, перевищать 20%. Реалії, що складаються, не дозволять змінити фінансовий дефіцит зовнішньої торгівлі. З 2006 р. від'ємне сальдо поточного рахунку зростає рік у рік. У 2006 р. сальдо експортно-імпортних товарів і послуг в Україні становило 1,617 млрд. дол. (або 1,5% ВВП країни), а у 2013 р. воно зросло до 13,652 млрд. дол. (або до 8,2% ВВП) НБУ [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/ аЦіс1е?аЦ_ііі=36728&са1_ііі=45692#Зовшшшй.. Зростання збитковості зовнішньої торгівлі нашої країни і збільшення потоку імпортних товарів -- особливо мінеральних продуктів (на які припадає понад 29%), а також хімічної продукції та машинного обладнання (відповідно, 28%) -- не дозволять змінити сировинну структуру національної економіки.

Поліпшення умов торгівлі, скасування експортних мит та інші преференції у зв'язку з входженням України до ринку ЄС не дозволять у найближчій перспективі істотно зміцнити її становище. Країни ЄС не потребують готової продукції, вироблюваної у нас. Європа заінтересована у сировинних товарах (і насамперед, у не- дорогоцінних металах), особливо у виробах чорної металургії, а також у продукції рослинництва. Проте, з огляду на обставини, які склались, очевидно, що найближчим часом Україна не зможе збільшити експорт чорних металів (за січень -- липень 2014 р. він скоротився на 31%), як і обсяги експорту олійних культур, продукції тваринництва та виручку від нього.

Схожа ситуація з товарами сільськогосподарського виробництва спостерігалася в Україні і раніше. Питома вага експортних товарів високого ступеня переробки знизилася в загальному експорті вітчизняної сільськогосподарської продукції з 5,8% у 2008 р. до 2,7% у 2012 р. Експорт сухого молока, який займав у структурі поставок молочної продукції 31,8%, за 2008--2012 рр. скоротився до 20,4%, а в ціновому вимірі -- і зовсім у 2 рази. При цьому виробництво окремих видів молочної продукції стає нерентабельним. Зростання експортних показників забезпечують товари низького ступеня переробки, питома вага яких динамічно зростає: якщо у 2008 р. їх частка у загальному експорті становила 62%, то до 2012 р. -- піднялася до 71%. А нові експортні статті України -- соняшник, соя, ріпак -- виснажують наші всесвітньо знамениті чорноземи і ведуть до їх деградації. У січні -- червні 2013 р. вітчизняні аграрні підприємства (за винятком малих) реалізували на 11% менше сільськогосподарської продукції, ніж за аналогічний період 2012 р. Наша країна не може забезпечити себе і м'ясом: у 2012 р. імпорт цього продукту зріс у нас майже у 2 рази, а в ціновому вимірі -- у 2,5 раза; при цьому в 2011 р. імпорт свинини зріс порівняно з 2007 р. у 2,3 раза. Український ринок “заполонило” імпортне сало з Польщі, Німеччини і Голландії Украинская экономика: катастрофа идет по плану [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://wwwwarandpeace.ru/ru/ana1ysis/view/82598/..

Як бачимо, зовнішньоекономічні зв'язки використовуються в інтересах виробників країн ЄС, які шукають ринки для своїх товарів. Про так звану “політику вільної торгівлі” західних держав дуже чітко висловився американський фахівець Дж. Перкінс. На його думку, “вільна торгівля” являє собою справжній евфемізм. Вона дає транснаціональним компаніям привілеї, яких національні виробники позбавлені. Автор наводить приклад, як Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) розорила Мексику. Американські президенти і Конгрес США запровадили цілу систему правил, які забороняють іншим країнам обкладати митом американські товари і субсидувати місцевих виробників, які б могли конкурувати з американськими агрофірмами, але не скасували мита і дотаційні програми на території США, тим самим надавши своїм агрофірмам несправедливу перевагу. У підсумку ці агрофірми заполонили Мексику кукурудзою за демпінговою ціною, яка не покриває виробничі витрати [4].

Україні належить вирішити проблему підвищення споживання товарів власного виробництва, не зупиняючи експорт, але покінчивши з повною прив'язкою економіки до імпорту. Обіцянками того, що незалежна Україна нагодує всю Європу і весь світ, жителів країни тішать з кінця 1980-х. Проте сьогодні вона не здатна прогодувати навіть саму себе.

У нинішніх умовах розриву зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами колишнього СРСР гостро постало питання про її місце у світовій економіці. Важливо не на емоційному, а на науковому рівні визначити критерії вигідності -- тобто з ким і за якими напрямами співробітничати суб'єктам національної економіки.

Україні належить вирішувати реальні проблеми сьогодення (і насамперед -- як не стати країною з розділеною нацією подібно до Кореї або Китаю), а не мріяти про близьке світле майбутнє. Швидко змінити національну економіку та її структуру не вдасться, як і знайти ресурси для цього. Розрахунки на одержання значних кредитів, на конфіскацію депозитів вкладників, на примусове перетворення вкладників на “інвесторів” (“акціонерів”) банків, як і на надходження від приватизації державного майна, навряд чи будуть здійснені.

Ніхто не кредитуватиме країну-банкрута, про що свідчать як світова практика, так і безперервні обіцянки Заходу нашому уряду. Досвід повернення вкрадених активів П. Лазаренка, Саддама Хусейна, Муаммара Каддафі та інших багатьма забутих лідерів африканських країн теж відомий. Щоб повернути ці гроші, Україні слід довести в суді, що вони мають відношення до колишнього президента та інших чиновників високого рівня, а також злочинне походження. Очевидним є й те, що країна, в якій знаходяться вивезені з України незаконні активи, робитиме все, щоб їх не віддати. Вона виставить як докази своєї правоти цілий ряд претензій країні- пред'явнику, серед яких, зокрема, положення про те, що таке повернення є можливим за умови, коли вивезені гроші не будуть вкрадені знову і буде забезпечений гарантований контроль за їх цільовим використанням.

Щодо конфіскації депозитів вкладників, то це чергове пограбування людей, які зберігають гроші на випадок придбання товарів тривалого користування, хвороб або смерті. Це остаточно підірве довіру до банків, і люди в черговий раз стануть зберігати свої заощадження в інших банках (скляних) або під подушкою, підтвердженням чому є масовий відплив вкладників з вітчизняних банків.

На початок червня 2014 р. з українських кредитних організацій було вилучено депозити на загальну суму 84 млрд. грн., що становить 19,2% загальної депозитної бази банків. Позичальникам, у свою чергу, незрозуміло, як платити по кредитах, якщо з початку року гривня рухнула на 30,4%, а зростання тарифів і цін стрімко “з'їдає” доходи. За оцінкою МВФ, для того, щоб банківська система України не рухнула, треба було вже у 2014 р. витратити на її врятування 5% ВВП країни, що становить приблизно 8,7 млрд. дол. Причому йдеться тільки про підтримку 22 найбільших банків України у ситуації, коли гривня підбереться до позначки у 12,5 за 1 дол. А всього у країні налічується 180 кредитних установ. Сьогодні питання стоїть гостро: де вітчизняні банки можуть отримати фінансову допомогу? Дефіцит державного бюджету на 2014 р. заплановано на рівні 4,3% ВВП, а насправді він уже сягає 8%. Так що сподіватися банкіри можуть тільки на себе. За останні 5 місяців НБУ виділив банкам 104,8 млрд. грн., головним джерелом яких стала емісія. Як наслідок, різке знецінення гривні та проблеми у позичальників. Іпотечні кредити в іноземній валюті -- це чверть усього обсягу споживчого кредитування у країні Кредитный Майдан [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.warandpeace.ru/ ru/news/view/91571/.. У цьому зв'язку постає запитання: що робити банкам, коли позичальники не можуть сплатити кредит? виселяти їх з іпотечних квартир? Позичальники, у свою чергу, сподіваються, що банкам буде невигідно робити це, оскільки ціни на нерухомість стали знижуватись, і банки не зможуть за рахунок її продажу одержати усе те, що їм належить.

Не зроблять “погоди” і надходження від приватизації державного майна. Достатньо подивитися на тенденцію останніх років: розраховувати на важливість даного ресурсу не можна, про що свідчить таблиця 1.

Таблиця 1 Надходження до бюджету від приватизації державного майна за 2008-2013 рр.(млн. грн.)