Міжнародне кооперативне співробітництво: установчі, юридичні та економічні засади

Мета публікації полягає в тому, щоб показати загальні тенденції становлення міжнародного кооперативного руху. Розкрити процес створення міжнародних організацій, що сприяли консолідації різних видів кооперативів, формуванню особливого сегменту ринкової економіки та основ соціальної активності та економічної свободи населення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій достатньо різноманітний, як за змістом так і за формою. Особливий інтерес становлять дослідження засновників міжнародної кооперації та документальні матеріали в яких відображено сам процес створення МКА, наслідки для економіки, правові та соціальні зміни в громадських об'єднаннях, якими були кооперативні союзи[ 2].

Основу джерельної бази статті складають "Internationale Handworterbuchdes Genosseschaftswesens" (Міжнародній кооперативний словник), що вийшов з друку в трьох томах за редагуванням проф. Тотоміянца в Берліні, а також "Jnternationale Statistikder Genossenschaften", prof. Ihring (Міжнародна кооперативна статистика, за ред.. проф. Ірінґа, Угорщина). Важливими джерелами є також "Додаток до звіту по країнах, що входять до Міжнародного Кооперативного Союзу" та робота Watkins W.P. International Cooperative Alliance 1895-1970, в якій досить ґрунтовно охарактеризовано процес оформлення світової кооперації в єдину міжнародну економічну структуру.

Ініціативу в практичному здійсненні ідей міжнародного кооперативного співробітництва взяли на себе англійські кооператори в кінці ХІХ ст. У 1889 р. генеральний секретар кооперативного союзу Великобританії християнський соціаліст Вансітарт Ніл створив ініціативний комітет з організації Міжнародного союзу друзів кооперативного виробництва. Комітет звернувся з відозвою до кооперативних спілок різних країн заснувати міжнародний кооперативний центр із штаб-квартирою в Лондоні. В. Ніл і його прихильники ставили собі за мету створити таке міжнародне кооперативне об' єднання, яке сприяло б в першу чергустворення у всіх країнах виробничих кооперативів [2].

Християнські соціалісти кінця ХІХ ст.. вбачали у розвитку цього виду кооперації шлях вирішення соціальних проблем суспільства, можливість усунення протиріч між працею і капіталом, можливість залучити робітників не лише до участі в формуванні капіталу, а й в управлінні підприємствами. Вони сподівалися, що робітники, ставши акціонерами, зможуть користуватися прибутками на рівні з підприємцями і тим самим будуть ліквідовані протиріччя між працею і капіталом. Праві соціалісти закликали залучати робітників до участі в роботі і управлінні, у споживчих кооперативах, які здійснювали виробничу діяльність. Але підтримки у членів споживчої кооперації вони не знайшли, що стало головною причиною затримки у створенні МКА [3].

Спроби створити міжнародну кооперативну організацію мали місце ще в 1892 р. на міжнародній конференції друзів кооперативного виробництва в Лондоні. На ній було розглянуто і схвалено статут майбутнього міжнародного об' єднання, прийнято рішення про скликання першого конгресу у 1893 р., також утворено тимчасовий комітет на чолі з Генріхом Вольфом (прихильником кредитної і сільськогосподарської кооперації). Він звернувся із закликом до кооперативних організацій різних видів взяти участь у міжнародному конгресі. Але спроба скликати перший конгрес МКА в 1893 р. не вдалася через малу чисельність його учасників і відсутність згоди з ключових питань кооперативного будівництва

Перший установчий міжнародний конгрес відкрився 19 серпня 1895 р. у Лондоні. У його роботі взяли участь 207 делегатів кооперативних організацій від Австралії, Австро-Угорщини, Англії, Бельгії, Голландії, Данії, Італії, Сербії, США, Франції, Швейцарії та спостерігачі від ряду країн. У той час в Росії ще не було центрального органу кооператорів, який міг би стати членом МКА, тому її на конгресі представляв спостерігач. Порядок денний складався з п'яти питань: 1) Статут Міжнародного кооперативного альянсу. 2) Організація міжнародних торгівельних відносин. 3) Кооперативне виробництво. 4) Кооперативна банківська справа. 5) Споживча і сільськогосподарська кооперація.

Делегати конгресу обговорили проект Статуту МКА, що викликав великі суперечки. У 12 статтях Статуту йшлося не лише про організаційні основи МКА, а й про те, що Союз не займається питаннями політики і релігії. Статут не був прийнятий, було вирішено доопрацювати його і винести на додаткове обговорення II конгресу. В якості керівного органу до наступного конгресу призначався тимчасовий Центральний комітет із 15 чоловік. Проект статуту визначав розміри внесків індивідуальних і колективних членів. На початку своєї діяльності Альянс допускав індивідуальне членство біля 200 теоретиків і практиків кооперативного руху. Проте, вже через кілька років індивідуальне членство було ліквідовано, тому, що теоретики відносились до полярно різних, часто ворожих політико-ідеологічних напрямів. Конгрес прийняв рішення про розміщення штаб-квартири МКА в Лондоні та проведення чергових конгресів один раз на три роки. У рамках МКА було створено Міжнародне комерційне агентство. Конгрес МКА ставив своїм завданням знайомити кооператорів різних країн з роботою національних кооперативних організацій, сприяти встановленню ділових відносин між кооперативними організаціями різних країн, пропагувати мету і завдання кооперації. Для здійснення цих завдань було вирішено проводити різні заходи: збирати конференції кооператорів, поширювати кооперативну інформацію, вивчати нові проблеми кооперативного руху, вишукувати можливості спільних кооперативних дій, пропагувати ідеї Альянсу. Утворення МКА, або як його тоді називали "Кооперативного інтернаціоналу", стало дійсно прогресивним явищем як у суспільному так і в економічному житті того часу.

Почався перехід до співпраці з національного на міжнародний багатосторонній рівень. Взаємовигідна торгівля, матеріальна і моральна підтримка боротьби трудящих, спільні виступи за ухвалення спеціального кооперативного законодавства сприяли зміцненню та розвитку кооперативного руху в усьому світі. Таким чином, на світовій арені з'явилась міжнародна організація, що об'єднувала близько 2 млн. членів, яку складно було не помітити[5].

Запорукою тривалого існування МКА, що пережив кілька криз і зберіг єдність, стало визнання кооператорами всіх країн засадничість принципів кооперативного руху. Кооперативні принципи реалізуються тільки в системі, у тісній взаємодії один з одним. Порушення хоча б одного з них веде до руйнування всієї конкретної кооперативної структури. За своїм змістом кооперативні принципи поділяються на економічні та соціальні. Основою стійкості кооперативів служать економічні принципи: вільне членство, економічна участь членів у житті організації, автономія та незалежність організацій, турбота про суспільні потреби. Соціальні принципи: добровільність членства, професійна підготовка, відкритість, управління і контроль з боку пайовиків. Вони спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації економічних принципів на практиці. Кооперативні принципи були вироблені понад 150 років тому майже одночасно теоретиком Робертом Оуеном і першими практиками кооперації - рочдейльскими піонерами в Англії і декабристами в Росії. Створення МКА означало, що закінчився перший етап розвитку світового кооперативного руху і в кінці XIX століття він вступив у нову фазу [6].

Другий етап розвитку міжнародного кооперативного руху почався в 1896 р. У жовтні 1896 р. у Парижі відбувся II конгрес МКА. На ньому було розглянуто і прийнято статут МКА, що містив формулювання цілей, принципів і методів діяльності альянсу, тобто було закладено юридичну основу міжнародних кооперативних відносин, які в першу чергу базувались на розумінні суті кооперації. В Уебстерському тлумачному словнику англійської мови зазначається, що слово "кооператив" вживається з 1883 р. і означає "організацію або підприємство, що є власністю тих і працює для вигоди тих, хто користується його послугами" [7, с. 288]. Слід додати, що кооператив є специфічним видом підприємства. Його унікальність полягає в орієнтації не на отримання прибутку, що є нормальним для будь-якого підприємства, а на як можна повніше задоволення економічних потреб своїх членів, які одночасно є і його клієнтами, і власниками свого підприємства. По суті, кооперативи - це високоорганізована форма взаємодопомоги. Їх можна розглядати як допоміжні чи обслуговуючі структури у відношенні до тих економічних цілей, які ставлять перед собою члени кооперативу [8, с. 358].

Визначені у статуті цілі МКА, як центру кооперативного руху були наступними: обмін досвідом господарської та організаційної діяльності кооперативів різних країн; вдосконалення кооперативного законодавства; пропаганда кооперативних принципів; організація економічних зв'язків між кооперативами різних країн; створення кооперативної громадської думки; участь робітників і службовців в управлінні прибутками кожної асоціації.

Статут визначав права і обов'язки МКА, які в подальшому стали основою його діяльності: бути всесвітнім представником кооперативних організацій усіх типів, які в своїй практиці дотримуються принципів Рочдейла; поширювати в усьому світі кооперативні принципи і методи; сприяти розвитку кооперації; підтримувати партнерські відносини між організаціями, що входять до його складу; зберігати інтереси кооперативного руху в усіх його формах; сприяти розвитку дружніх і економічних відносин між кооперативними організаціями всіх видів як в національному, так і в міжнародному масштабі; сприяти зміцненню миру і безпеки.

В основу міжнародних кооперативних принципів були покладені принципи рочдейльских піонерів. У статуті проголошувались принципи політичного і релігійного нейтралітету кооперації. Відповідно до статуту 1896 р. вищим органом МКА був конгрес, що скликався раз на 3-4 роки. На конгресі обирався Центральний комітет (ЦК). Зі свого складу ЦК обирав виконавчий комітет (виконком). Президент МКА входив до складу виконкому. Кожна країна могла направити до ЦК від одного до шести представників у залежності від чисельності і значення для країни кооперативного руху. Встановлена структура не змінювалась до 1996 р. За визначенням відомого німецького спеціаліста у галузі кооперативного права Г. Мюнкнера, кооперативні принципи - це система абстрактних ідей, які кооперативи здобули на власному практичному досвіді і які в минулому довели, що вони є найприйнятнішими керівними установками для бажаючих створити і підтримувати діяльність кооперативних товариств [9, с. 18]. За визначенням іншого вченого, відомого американського дослідника кооперації Д. Бартона, принцип кооперації - це верховне правило керівництва, загальна основоположна істина, всебічний і універсальний порядок, що відображає особливі цілі й унікальність кооперативної форми бізнесу [10, с.23].

Кооперативні принципи є основою розуміння сутності, організаційної ідентичності, економічного механізму та соціального призначення кооперативної організації, вони віддзеркалюють генезис і еволюцію кооперативної ідеї. Як відомо, до фундаментальних принципів кооперації, що набули міжнародного визнання, належать такі, як відкрите та добровільне членство; демократичний контроль (один член кооперативу - один голос); економічна незалежність кооперативу; розподіл доходів (а також збитків, ризиків тощо) пропорційно до участі у господарській діяльності кооперативу; турбота про освіту учасників кооперації. Хоча кооперативна ідея не є догмою, а кооперативні принципи - постулатами, все-таки існують певні критерії відповідності будь-якого кооперативу (або суб'єкта господарювання) концепції кооперативного підприємства у ринковій економічній системі. До таких критеріїв слід віднести: а) корпоративний характер підприємства, коли, як підкреслив класик теорії кооперації І. Ємельянов, кооператив повинен являти собою агрегативне співтовариство приватних власників; б) призначення кооперативу бути "продовженням" особистого господарства його клієнта-власника, тобто мати обслуговуючий характер; в) неприбуткову природу кооперативного підприємства, яка реалізується за допомогою механізму кооперативних виплат[11, с.112]. Окрім визначення принципів, кооперативна громада зробила набагато більше в суспільному контексті - було проголошено основні етичні цінності кооперації: взаємна допомога, демократія, рівність, справедливість і солідарність.

Національні кооперативні товариства всіляко вітали утворення єдиного міжнародного центру. Так Московський союз споживчих товариств прийняв рішення про вступ до МКА на VIII зборах уповноважених 15 березня 1903 р. Був сплачений річний членський внесок у розмірі 3 фунтів стерлінгів і 15 липня 1903 р. виконком МКА ухвалив рішення про прийом останнього до свого складу. Таким чином, попередник Центросоюзу - Московський союз став першою російською споживчої організацією-членом МКА [12].

Наслідком утворенням МКА була інтенсифікація міжнародних зв'язків кооперативів. Вже на III конгресі МКА в 1897 р., голландські кооператори для переходу від епізодичних торгових контактів до постійних зв'язків, запропонували заснувати "кооперативні біржі" із зразками кооперативних товарів різних країн. Французькі кооператори, вважали за необхідне розвивати в кожній країні кооперативні оптові товариства з зовнішньоторговельної функцією. Англійські кооператори, відстоювали ідею міжнародного торгового агентства при МКА. Конгрес прийняв резолюцію з пропозицією до всіх членів МКА - створювати в кожній країні зовнішньоторговельне кооперативне об'єднання для підтримки зв'язків з бюро штаб-квартири МКА в Лондоні.

В Англії зовнішньоторговельне кооперативне об'єднання, що мало торговельні зв'язки з кооперативними об'єднаннями країн Європи, існувало ще з 1896 р. [13]. У той час, в розвитку міжнародної торгівлі були найбільш зацікавлені виробничі кооперативи. Кооперативний збут стимулював кооперативне виробництво і виробничі кооперативи прагнули поліпшити своє положення в конкурентній боротьбі з великим капіталом шляхом усунення посередників на зовнішньому ринку. Одночасно міжнародний кооперативний торговий обмін давав значні переваги споживчим та іншим видам кооперативів, його розширення покращувало перспективи всього кооперативного руху.

Отже, юридичне та політичне оформлення єдиного кооперативного центру сприяло інтенсифікації міжнародних екномічних контактів та зростання самоврядування громади, її економічної та соціальної автономії.

Список використаних джерел