Дослідження інноваційної політики агропромислового сектору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження інноваційної політики агропромислового сектору

Актуальність теми дослідження. Досліджуючи стратегічні напрями державної аграрної політики, необхідно зробити акцент на забезпечення належного рівня продовольчої безпеки країни та підвищення ефективності експортного потенціалу з урахуванням євроінтеграційних процесів. Головним завданням АПК як одного з базових секторів національної економіки є формування політики продовольчої безпеки, адже він забезпечує сімнадцять відсотків валового внутрішнього продукту та близько шістдесяти відсотків фонду споживання населення.

Постановка проблеми. На розвиток галузей економіки в країні передбачено капітальні видатки, обсяг та розподіл яких регулюється згідно з державними цільовими програмами за певними напрямками. В умовах трансформації економіки обсяг таких видатків у сферу АПК України має бути таким, щоб забезпечити економічне і соціальне зростання. На сьогодні стан агропромислового сектору характеризується помірною стабілізацією. За умов значної обмеженості фінансових ресурсів постає важливе питання щодо державного управління та ефективного використання бюджетних коштів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню проблем теоретичного обґрунтування та розробки пропозицій щодо регулювання державних інноваційних процесів у сучасних умовах господарювання та розробці нових методів створення організаційного забезпечення присвятили праці такі українські і зарубіжні вчені, як: А. Аганбегян [1], О. Бакаєв [6], Вагль [5], Т. Затонацька [7], Б. Кер [4], В. Кушлін [2], Т. Майєр [4], В. Ситнік [9], Л. Федулова [8], Ю. Яковець [2] та багато інших.

Л. Федулова у своїх наукових дослідженнях формулює ключові проблеми у створенні та реалізації державної інноваційної політики в Україні, зокрема: недостатня державна підтримка бізнес- середовища; неврегульована взаємодія бізнесу та держави у формуванні інноваційної та інвестиційної політики.

Т. Затонацька у своїх роботах розглядає інноваційний потенціал через призму інвестиційного розвитку та доходить висновку, що в Україні не створені передумови для ефективного використання бюджетних інвестицій. Проблеми починаються із законодавчого рівня, де взагалі відсутнє таке поняття, як “бюджетні інвестиції”, закінчуючи відсутністю ефективного механізму щодо їхньої реалізації.

Постановка завдання: проаналізувати політику розподілу державних видатків на стратегічні програми сфери АПК; надати рекомендації щодо підвищення ефективності розподілу державних коштів та стимулювання інноваційного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Активізація розвитку країни здійснюється за 16 основними державними програмами, які охоплюють усі напрями діяльності аграрних підприємств, включаючи надання безвідсоткових кредитів фермерським господарствам, здешевлення банківських кредитів та страхових премій, надання допомоги у придбанні сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва.

Державою за останні десять років не розроблено чітких інноваційних пріоритетів, які могли б суттєво прискорити економічний і соціальний розвиток країни. Зокрема, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність»[10] виконується не в повному обсязі, а ефективною є лише стаття про пенсійне забезпечення наукових кадрів.

Аналіз сучасних тенденцій інвестиційної політики в економічно розвинутих країнах засвідчує, що близько 80% інвестицій у продовольчий комплекс становлять капіталовкладення виробничого призначення (в тому числі у виробничу інфраструктуру). Це передусім приватні вкладення, а також бюджетні кошти у формі прямих інвестицій і кредитів. У ЄС єдиною стабільно значною частиною бюджетних видатків є розвиток сільського господарства, на який кошти виділяються не з національних, а із спільного європейського бюджету.

Автором запропоновано розглянути державні стратегії інноваційного розвитку, що є економічними орієнтирами галузі, зокрема, за критеріями цільового призначення коштів.

На сьогодні в агропромисловому комплексі України спостерігається відсутність системних заходів щодо адаптації наукових розробок до ринкових умов. Кадрова наукоємність аграрного сектору за роки реформ відображає зростання: в секторі сьогодні зайнято 15% від загальної чисельності наукових кадрів країни. Показник зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні відображає всього у 0,7-1% [12].

Проаналізуємо інноваційну політику України шляхом зіставлення прогнозних та фактичних показників державних видатків на агропромисловий комплекс України у 2011-2013 рр. Дані оформимо у вигляді таблиці 1.

інноваційний політика економіка

Таблиця 1 Дослідження показників прогнозних та фактичних державних видатків України в АПК у 2011-2013 рр., (тис. грн)

Джерело: складено за даними [9-17].

Для окреслення різниці у прогнозних та фактичних показниках на основі даних таблиці 1 побудуємо графік (рисунок 1).

Рис. 1. Різниця прогнозних та (фактичних державних видатків України в АПК у 2011-2013 рр. (тис. грн)

На підставі даних таблиці можна стверджувати, що в країні спостерігається тенденція суттєвого скорочення державних видатків на фінансування цільових програм. Виявлено, що пріоритетними є №2 і №4 статті видатків, за якими фінансування зросло майже удвічі. Пояснюється це необхідністю забезпечення проведення контрольно-інспекторських функцій з реалізації державної політики у сфері агропромислового комплексу та діяльності Аграрного фонду.

Соціально-економічні трансформації в Україні призвели до потреби модернізації професійної підготовки фахівців аграрної галузі, яка відповідали б актуальним вимогам як професійної, так і суспільної діяльності. Саме тому за статтями №1 і №5 фактичне виконання програм здійснювалося майже у запланованому обсязі.

Фінансування прикладних наукових і науково-технічних розробок за статтею №4 з 2011 року збільшилося в десятки разів, але за прогнозами державних цільових програм 2014-2015 років зменшиться більше ніж удвічі.

Деградація науково-технічного потенціалу через недофінансування (фактичне фінансування становить 0,4-0,8% при мінімально необхідній нормі 1,7-2,5% ВВП) і низька інноваційна активність вітчизняних підприємств (10-17% від загальної їх кількості) зводить нанівець роль НТП в економічному зростанні країни.

Як показано на рисунку 1, державні видатки за статтями №3 і №4 щороку використовуються не в повному обсязі, що дозволяє розпорошувати кошти та підтримувати корупційні схеми.

Висновки. У результаті дослідження державної інноваційної політики у сфері АПК можна дійти висновку, що інноваційна політика формується на базі регіональних інвестиційних програм і проектів, що впроваджуються за рахунок коштів у формі спільного або змішаного інвестування.

З огляду на проведене дослідження слід зазначити, що планові видатки агропромислового комплексу не співпадають з реальними показниками видатків, що свідчить про недосконалість механізму фінансування.

У такій ситуації автор вважає доцільним залучення фахівців на умовах аутсорсингу для надання консалтингової підтримки з формування програм державних видатків. Перш за все, слід наголосити на необхідності:

• належної оцінки та відбору до впровадження усіх проектів, що фінансуються з бюджету, а також через державно-приватні партнерства;

• узгодження державних інвестиційних програм із стратегіями розвитку на загальнодержавному і галузевому рівнях шляхом розроблення інструменту середньострокового планування інвестицій;

• реформування інституційного потенціалу і залучення кваліфікованих кадрів на керівні посади для перезапуску системи управління державними інвестиціями.

До роботи слід вмотивовувати провідних фахівців науково-дослідних установ, галузевих організацій, регіональних та місцевих органів влади, консалтингових, проектних та міжнародних організацій в частині, що не суперечить міжнародному законодавству. Побудова механізму взаємоузгодженої співпраці можлива за принципом дорадництва та формування колективів, які будуть залучені на умовах аутсорсингу, для обговорення гострих питань галузі. Використання аутсорсингу дозволить удосконалити систему роботи наукових та науково-технічних організацій.

Перспективою для майбутніх досліджень автор вбачає розгляд особливостей інноваційної політики та підвищенні ефективності побудови механізмів державного фінансування наукових досліджень.

Література

1. Аганбегян А. Г. Инвестиции - основа ускоренного социально-экономического развития России / А. Г. Аганбегян // Деньги и кредит. - 2012. - №5. - С.10-16.

2. Кузык Б. Н. Прогнозирование, стратегическое планирование и национальное программирование / Б. Н. Кузык, В. И. Кушлин, Ю. В. Яковец. - М. : Экономика, 2008. - 575 с.

3. Кузык Б. Н. Россия - 2050: стратегия инновационного прорыва / Б. Н. Кузык, Ю. В. Яковец. - М. : Экономика, 2004. - 632 с.

4. Benassy-Quere A. Institutional Determinants of Foreign Direct Investment / A. Benassy-Quere, M. Coupet, T. Mayer // World Economy. - Vol. 30, No. 5. - pp. 764-782.

5. Бакаев Л. О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: навч. посіб. / Л. О. Бакаев. - К. : КНЕУ, 2000. - 151 с.

6. Затонацька Т. Г. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки / Т. Затонацька, В. Осецький // Фінанси України. - 2006. - № 7. - С. 38-49.

7. Федулова Л. Концептуальні модель інноваційної стратегії України / Л. Федулова // Економіка і прогнозування. - 2012. - № 1. - С. 87-100.

8. Ситник В. П. Трансформація АПК України в ринкові умови / В. П. Ситник. - К. : ІАЕ, 2002. - 12 с.

9. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року від 19 вересня 2007 № 1158 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 1. - Ст. 12.

Размещено на Allbest.ru