Державний механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків легкої промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міжрегіональна академія управління персоналом

Державний механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків легкої промисловості

Н.В. Мірко,

ст. викладач кафедри теоретичної та практичної економіки

Досліджено державний механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків легкої промисловості. Запропоновано комплекс заходів державної політики для цілей регулювання, взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків та показано напрями здійснення.

Ключові слова: внутрішній ринок, державний механізм, легка промисловість, зовнішній ринок.

Исследован государственный механизм регулирования взаимодействия внутреннего и внешнего рынков легкой промышленности. Предложен комплекс мер государственной политики для целей регулирования, взаимодействия внутреннего и внешнего рынков и показаны направления осуществления.

Ключевые слова: внутренний рынок, государственный механизм, легкая промышленность, внешний рынок.

The governmental regulation mechanism of interaction of internal and external markets the light industry. The action policy for the purposes of regulation and interaction of internal and external markets and the directions of implementation.

Key words: domestic market, the State machinery, light industry and foreign market.

Актуальність теми

В умовах глобалізації та ринкової трансформації економіки, стимулювання зростання ВВП та структурних змін у економіці країни, виникла необхідність провести дослідження структурних дисбалансів, які виникають при різних напрямах взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, розкрити механізм державної політики, спрямований на регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, збалансування цього процесу.

Глобалізаційні процеси змінюють зміст та форми міжнародних економічних зв'язків та значно посилюють взаємодію внутрішнього та зовнішнього ринків. Можливості трансформаційних економік залучатися на рівноправних засадах до глобалізаційних процесів вкрай обмежені внаслідок низки інституційної і структурної невідповідності національної економіки тенденціям глобального розвитку. В умовах глобалізації якість та структура зв'язків внутрішнього та зовнішнього ринків відіграє визначну роль у визначенні параметрів економічного зростання, а дисбаланси у взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків призводять до погіршення платіжного балансу, розвитку інфляції, валютних та фінансових шоків, що вимагає створення дієвого механізму регулювання з боку держави.

Аналіз досліджень та публікацій

Державне регулювання та формування виваженої внутрішньої і зовнішньої політики держави стає стратегічною метою за умов тих змін, які несе глобалізація світового господарства. Цій проблематиці присвячені роботи таких науковців, як Жаліло Я.А., Шнипко О.С., Філіпенко А.С., Гацько В.М., Сменковський А.Ю., Сіденко В. та ін. На інноваційній складовій державної політики для підвищення конкурентоспроможності економіки зосереджені дослідження Бажала Ю.М., Гейця В.М., Гальчинського А.С., Семиноженка В.П., Макаренко І.П., Федулової Л.І. та ін.

Мета. Розкрити державний механізм взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків легкої промисловості та дослідити чинники.

Виклад основного матеріалу

Взаємодія внутрішнього та зовнішнього ринків характеризується складним, взаємним та різноспрямованим впливом основних елементів ринків, при чому кожен із елементів може бути як чинником зміни інших, так і результатом впливу різних елементів чи факторів. У цьому контексті важливим стає те, щоб взаємодія внутрішнього та зовнішнього ринків позитивно впливала на всебічний розвиток економіки і підвищення добробуту населення. Ключове місце у цьому процесі займає політика держави, яка має спиратися на вичерпну інформацію щодо основних тенденцій на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Сьогодні підкреслюється екзогенізація економіки, яка у вітчизняній економічній літературі визначається як процес посилення впливу і дієвості зовнішніх факторів у соціально-економічному розвитку країни через підвищення чутливості до їх дестабілізуючого впливу, невідповідності внутрішніх механізмів регулювання умовам забезпечення сталого зростання та ступеня відкритості національної економіки; як результат невисокої конкурентоспроможності, посилення фінансової залежності через накопичення зовнішньої заборгованості, часткове обмеження альтернативності вибору при проведенні зовнішньої та внутрішньої економічної політики [3, с.38]. Водночас західні експерти виказують побоювання щодо структури економічного росту в країнах СНД. Ці побоювання в основному стосуються уповільнення темпів економічного зростання, політичної нестабільності, яка заважає пожвавленню інвестиційної активності [2, с.46].

Посилення взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків в умовах глобалізації не викликає сумнівів. Серед основних передумов, які зумовлюють посилення взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, можна виділити наступні:

- лібералізація торгівлі та розширення технічних можливостей для обміну, що посилює вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей;

- транснаціоналізація бізнесу і капіталу та діяльність ТНК;

- зміни у співвідношенні різних секторів та галузей економіки, переважання високотехнологічних і наукоємних виробництв;

- випереджальні темпи зростання торгівлі порівняно із темпами зростання виробництва;

- дифузія технологій із розвинених країн у менш розвинені;

- об'єднання країн у торговельні та інші союзи;

- стандартизація світового попиту на окремих ринках внаслідок використання ТНК глобальних маркетингових стратегій;

- розбиття виробничого процесу на окремі етапи, які виконуються в деяких країнах;

- перенесення виробництва із розвинених країн у менш розвинені, де існують нижчі ціни на фактори виробництва;

- підвищення мобільності товарів та послуг завдяки розвитку інформаційних технологій та регулюючих правил міжнародних організацій;

- зростання обсягів фінансових потоків і посилення ролі фінансової сфери на основі розвитку глобальних валютних, фондових, кредитних ринків та ін.

Ці багаторівневі, складні і суперечливі тенденції, які пов'язані із глобалізацією, вимагають теоретичного осмислення новітніх процесів та розробки нових концепцій комплексного аналізу глобалізації та відкритості економіки. Аналіз глобалізації, що виходить із всебічного осмислення та глибокого теоретичного розуміння цього процесу та із відповідних статистичних даних, є основою для розробки ефективних стратегій розвитку держави та прийняття багатьох стратегічних рішень. Стабільна національна внутрішня інституціональна та економічна структури є запорукою інтегрування у світовий простір на взаємовигідних засадах. За цих умов необхідним стає пошук та встановлення балансу взаємодії внутрішнього і зовнішнього ринків в умовах зростаючої відкритості економіки країни.

Класичним підходом до аналізу відкритості економіки у сучасній економічній літературі є дослідження фактичних наслідків залучення країни у зовнішні зв'язки шляхом обчислення зовнішньоторговельної, експортної, імпортної квоти та аналізу тарифної політики держави та потоків прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Цей підхід не дає комплексного уявлення про різноспрямованість сучасних процесів включення країни у світогосподарські зв'язки [1].

Виходячи з того, що оцінка глобалізації є актуальним питанням, різні світові організації і консалтингові фірми постійно працюють над вдосконаленням методологічних засад кількісного аналізу, охоплюючи не тільки сферу фінансів, товарів і послуг, але також і науково-технічну та інноваційну сфери. Як приклад можна привести Інструкцію ОЕСР з економічних показників глобалізації [4] (оцінка глобалізації охоплює ПІІ, економічну діяльність транснаціональних компаній, інтернаціоналізацію технологій та глобалізацію торгівлі), Індекс глобалізації (охоплює економічну інтеграцію, персональні контракти, розвиток глобальних технологій та включення в глобальні політичні процеси) та ін.

Незважаючи на різноманітність підходів до кількісної оцінки глобалізації та відкритості економік, існує нестача системних теоретичних узагальнень щодо складових поняття відкритості економіки. Основою запропонованої систематизації є напрями, суб'єкти та структура зовнішньоекономічних зв'язків.

Багатоаспектність відкритості економіки вимагає виділення таких її складових, як внутрішньої та зовнішньої відкритості, відкритості сфер економічної діяльності: фінансової (ринку грошових ресурсів та ринку фінансових послуг), торговельної (ринку товарів та послуг, ринку технологій та ринку інформації), відкритості ринку трудових ресурсів, державного та приватного секторів. Виділення внутрішньої і зовнішньої відкритості зумовлено тим, що здійснення зовнішньоекономічних зв'язків відбувається у двох напрямах: в країну та з країни, при цьому основні детермінанти ефективності здійснення зовнішніх операцій суттєво відрізняються.

Низка структурних дисбалансів, яка виникла при взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, викликає тверде переконання у необхідності оптимізації взаємодії ринків таким чином, щоб економіка України отримувала від цього вигоду як у напрямку зросту ВВП, так і у напрямку якісних та структурних змін. Концепція координаційної системи виходить з того, що регулювання економічної діяльності здійснюється за допомогою комбінації трьох механізмів: ринку, підприємств (фірм) та держави. Для того, щоб відповідати вимогам сучасного внутрішнього та зовнішнього ринку, який діє в межах економічного простору, та сприяти підвищенню ефективності взаємодії ринків, механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, окрім комбінації цих механізмів, повинен доповнюватися інституційною, організаційною, інформаційною та фізичною інфраструктурами. Причому за умов розвитку інформаційних форм продуктів та інформаційної форми обігу продуктів інформаційна інфраструктура стає не менш, а в деяких випадках навіть і більш важливою, ніж фізична інфраструктура. За різних умов кожен з механізмів може мати різний вплив на гармонізацію взаємодії ринків, однак загальна ефективність системи великою мірою все ж визначається діяльністю держави.

Взаємопов'язаність та перетинання усіх елементів державної політики зумовлюють їх комплексний вплив на досягнення позитивних зрушень у взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків. Запропонований механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків має включати наступні елементи: державна промислова, аграрна, валютно-курсова, кредитно-фінансова, митно-тарифна, інвестиційна, бюджетно-податкова політика та політика розвитку підприємництва.

Фактично вплив різних напрямів державної політики є взаємопов'язаним. Комплекс заходів державної політики для цілей регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків має здійснювати стимулюючий ефект у двох напрямках. Першим є розширення внутрішнього попиту за рахунок розширення доступу до дешевих споживчих кредитів з боку домогосподарств, пільгових кредитів для сільськогосподарських підприємств та підприємств, які впроваджують інновації, інвестицій у виробничу сферу та ін. Другим напрямком має виступати вдосконалення структури внутрішньої пропозиції за рахунок підвищення конкурентоспроможності підприємств - резидентів країни, спрощення системи звітності підприємств та поліпшення бізнес-клімату, розвитку виробництв, які вимагають інтенсивного імпорту технологій та капіталу, та ін.

Говорячи про важливість технологічної перебудови економіки і значення ролі імпорту технологій у цьому процесі, не можна заперечувати, що на внутрішньому ринку повинен створюватись платоспроможний попит на технології з боку підприємств. Запорукою створення цього попиту є спрямування інвестицій та інвестиційної політики саме на ті галузі, які вимагають інтенсивного впровадження технологій та інновацій і створюють високотехнологічний продукт. На сьогодні основні інвестиції йдуть у металургійний комплекс та у швидкоокупні галузі промисловості, такі як легка та харчова. Безперечно, інвестиції у ці сфери також потрібні, однак їх розвиток не стимулює подальшого попиту на технології і не створює високотехнологічної продукції з високою часткою доданої вартості. Основний акцент має бути зроблений на інвестиції у ті сфери діяльності, які вимагають інтенсивного імпорту технологій і спрямовані на виробництво складної продукції з високою доданою вартістю (наприклад, аерокосмічна галузь, галузь транспорту і зв'язку та ін.). Водночас перехід України на інноваційно- інвестиційний шлях розвитку передбачає, що зміцнення гривні і здешевлення імпорту матимуть позитивний ефект внаслідок збільшення обсягів інвестиційного імпорту, новітнього обладнання та технологій.

Створення вільних економічних зон із спеціальними митними режимами та режимами оподаткування допомагає вирішити проблеми залучення інвестицій, розвитку інфраструктури внутрішнього ринку та збільшення обсягів експорту. Залучення іноземних інвестицій призводить до збільшення імпорту техніки і технології; відбувається зменшення обсягів імпорту у разі, якщо продукція, яку виробляють підприємства із іноземними інвестиціями, спрямовується на внутрішній ринок; збільшення внутрішнього попиту на товари проміжного споживання у виробництві у випадку, якщо інвестор частково використовує сировину або комплектуючі, що виробляються на внутрішньому ринку; зростання імпорту комплектуючих та інвестиційних товарів тощо.

Збільшення конкуренції на внутрішньому ринку внаслідок появи нового виробника-підприємтва впливає на модифікацію механізму ціноутворення на внутрішньому ринку. державний ринок управління

Особливе значення сьогодні має стратегічне управління регіональними ринками. Низький рівень взаємодії підприємств в регіональних економічних системах при низькій централізації управління, став одним з чинників, що деформують регіональні ринки і знижують конкурентоспроможність підприємств. Відсутність стратегічного управління регіональними економічними системами стримує економічний ріст регіонів, підвищення якості життя населення і викликає відцентрові тенденції "відособлення" регіональних ринків.

Усе це приводить до висновку про необхідність подальшого розвитку методології управління регіональними ринками. Ця методологія повинна, з одного боку, відбивати специфічні умови трансформації економіки, з іншої - дозволяти адекватно реагувати на швидкі і несподівані зміни. Щоб визначити напрями розвитку методології управління регіональними ринками, необхідно: 1) виявити тенденції еволюції теоретичних уявлень про ринки і на цій основі ідентифікувати особливості сучасного етапу економічного розвитку країни; 2) розробити концепцію стратегічного управління регіональними ринками, адекватну економічним умовам і орієнтовану на економічний ріст.

Розвиток економічної теорії, в найзагальнішому (системному) плані, є процес осмислення ринком самого себе, іншими словами, це процес, за допомогою якого суб'єкти ринку пізнають, яким чином вони можуть досягти своїх цілей, взаємодіючи один з одним.

Велика частина суперечок про ринковий механізм представників різних напрямів економічної теорії по суті своїй була пошуком відповіді на питання: чи здатний ринок адекватно реагувати на безперервні обурення в економічному середовищі?

Проведений аналіз показує, що тенденції розвитку теоретичних уявлень про ринки і чинники, їх визначальні, можна представити таким чином:

Економічні моделі проектуються на регіональні проблеми, і можливо спостерігати трансформацію концепцій регіонального розвитку: від теорій розміщення виробництва періоду розгортання індустріалізації до опису просторової економічної рівноваги, міжнародної спеціалізації і торгівлі та інноваційних процесів.

Глибокий аналіз еволюції теорій регіонального розвитку виконаний у відомих роботах Гранберга А.Г., Новоселова А.С., Кузнецовой О. В. Показано, що економічний ріст в регіоні базується на внутрішніх немобільних ресурсах (чинниках виробництва) і залученні мобільних ресурсів з інших регіонів. Регіони конкурують за обмежені ресурси, що зближує ціни на мобільні чинники виробництва і забезпечує ефективний розподіл ресурсів між регіонами. Регіональні відмінності в цінностях, культурі, структурі економіки, існуючих інститутах сприяють підвищенню конкурентоспроможності і призводять до створення кластерів галузей. Ці підходи органічно поєднуються з концепцією територіального маркетингу, в основі якої лежить гіпотеза об залежності ринкової поведінки покупців, а також інших суб'єктів ринку від регіональних чинників.

У інституціональній концепції регіональних ринків акцент переміщається на нематеріальні чинники регіонального розвитку, які в останні десятиліття стали чинити більшу дію на його результати розвитку. Системна дослідницька парадигма вимагає усебічного аналізу об'єкту управління, адекватні реальній ситуації концепції можуть бути отримані лише на основі злиття (інтеграції) розглянутих підходів.

Якщо виходити з того, що основна мета перехідної економіки - формування ефективних ринків, то регіон слід розглядати як сукупність ринків, що формуються. Оскільки в процесі формування і розвитку ринків велика роль державних органів влади, то під регіонами слід розуміти такі суб'єкти території країни, що мають реальні можливості впливати на розвиток галузевих і локальних ринків на своїй території. Об'єднання регіонів розширює можливості управління регіональними ринками.

Передача територіальним суб'єктам ресурсів для здійснення регіональної економічної політики перетворює їх на цілеспрямовані економічні системи і робить необхідним будувати управління регіональними ринками на базі суб'єктів і їх об'єднань. Як цілісна сукупність субрегіональних галузевих і локальних ринків територіальний суб'єкт є регіональним ринком, для якого створюється і реалізується своя стратегія розвитку. Під управлінням регіональними ринками в перехідній економіці слід розуміти розробку і реалізацію стратегій їх формування і розвитку. Воно припускає координацію дій учасників ринку за допомогою ринкового механізму, який за певних умов забезпечує найкращий розподіл ресурсів, а також мотивацію учасників ринку для подолання неминучого конфлікту інтересів.

Стратегічна мета будь-якого регіону - стійкий і довгостроковий економічний ріст. Плавний і стабільний ріст свідчить про те, що економіка регіону знаходиться в рівновазі росту. Чітка і обґрунтована економічна політика не позбавить від затримок і відхилень від вибраного курсу на стабільний економічний розвиток, але, ймовірно, дозволить мінімізувати величину і частоту відхилень від курсу росту. Міра досягнення поставлених цілей залежатиме від наявності можливостей для росту в зовнішньому середовищі і від здатності регіональних органів влади, точніше, усіх суб'єктів регіонального ринку, реалізувати ці можливості. Основою управління регіональними ринками є державне регулювання ринків. Специфічні риси економіки породжують особливості державного регулювання, найважливіші з яких можна представити таким чином. У пострадянській економіці на багатьох промислових ринках державні монополії перетворилися на приватні, залишаючись найбільшими корпораціями з неясними межами і непрозорою внутрішньою структурою, залучені в складні стосунки з державою. Реструктуризація таких корпорацій і чітке визначення правил їх взаємодії з державою дозволять перетворити їх на центри економічного росту.

Національні ринки, що формуються, нестабільні, і періоди високої прибутковості бізнесу швидко змінюються періодами низької рентабельності, у зв'язку з чим одній з найважливіших функцій управління ринками стає підтримка їх стабільності і прийнятної прибутковості. Органи регулювання час від часу переходять до захисту інтересів галузей (підприємств), за регулювання яких вони відповідають, замість відстоювання інтересів суспільства. Значною мірою тому, що у них немає необхідної інформації (чи вона спотворена) і чітких норм поведінки. Іноді галузі, які потенційно високо конкурентні і відкриті для входу, домагаються державного регулювання для блокування входу і запобігання ціновій конкуренції. Способи рішення такого роду проблем необхідно публічно обговорювати в професійному середовищі, що істотно підвищить якість державного регулювання ринків. Принципово важливо усвідомлювати, що в перехідній економіці державні органи управління в набагато більшій мірі вимушені самі займатися подачею інформації, оскільки її недолік деформує ринки, що розвиваються. Підприємства і органи державного управління опинилися в інформаційному вакуумі, роль інформаційних систем у формуванні ефективних ринків явно недооцінювалася на усіх рівнях.

Нова економічна інформаційна система складається значною мірою стихійно, а відповідна інформаційна інфраструктура - в зачатковому стані. Важливим джерелом інформації для влади стають галузеві (некомерційні) союзи підприємств, що аналізують ситуацію в різних секторах ринків.

Посилення невизначеності на регіональних ринках супроводжується загостренням конкуренції. Стратегія, покликана забезпечити майбутнє благополуччя регіону, має бути спрямована на досягнення довгострокових конкурентних переваг на регіональних і галузевих ринках. Не слід орієнтувати систему управління регіональними ринками на зосередження в одному напрямі, тобто на виконанні зобов'язань перед однією зацікавленою громадською групою; головне завдання регіонального менеджменту - погоджувати суперечливі інтереси різних зацікавлених груп, що чинять найбільший вплив на розвиток підприємств і ринку.

Висновок

Отже, щоб визначити ефективність управління ринками, необхідно, визначити критерії оцінки роботи ринкового механізму, потім ефективність дій з виправлення "провалів" ринку. І це повинно бути зроблено у рамках теорії управління, у міру розвитку якої одні концепції оцінки ефективності управління змінювалися іншими.

Список використаних джерел

1. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2-х т./общая редакция В.М. Гальперина. СПб.: Экономическая школа. 1997. Т 2., 17 с.

2. Экономическая теория/ под ред. А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича. - 3-е изд. - СПб.: Издательство СПбГУЭФ; Питер, 2008. - 544 с.

3. Жаліло Я. А., Сменковський А. Ю. Концептуальні засади стратегіїекономічногопротекціонізму // Стратег.панорама. -- 2000. -- № 1--2. -- С. 109.

4. Концепція Державної цільової програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року - Електр. ресурс - http://industry.kmu.gov.ua/control /uk/publish/article.

Размещено на Allbest.ru